Адміністративні послуги

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

Розділ 2. Поняття та особливості адміністративних послуг

2.1 Теоретичні засади

2.2 Недоліки існуючої практики надання адміністративних послуг

2.3 Плата за адміністративні послуги

2.4 Покращення якості надання адміністративних послуг

2.5 Оцінка та стандарти якості надання адміністративних послуг

Розділ 3. Міжнародний досвід та нормативно-правове регулювання інституту адміністративних послуг

Розділ 4. Класифікація адміністративних послуг

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Найбільш поширеною підставою для початку адміністративної процедури є звернення (заява) приватної особи. У сучасній теорії адміністративного права категорію справ за заявами приватних осіб вже іменують «наданням адміністративних послуг». Методологічною основою доктрини адміністративних послуг є концепція служіння держави (влади) людині (суспільству), тому категорія «адміністративних послуг» у своїй основі має таке ж навантаження, що й у приватному праві (секторі), -- це діяльність щодо задоволення певних потреб особи, яка здійснюється за зверненням цієї особи.

У ширшому значенні, до адміністративних послуг можна віднести звернення до адміністративного органу не лише за юридичним оформленням суб'єктивних прав особи, а й щодо виконання обов'язків фізичної або юридичної особи. Наприклад, відповідно до закону, фізичні та юридичні особи зобов'язані періодично подавати звіти до податкових органів. Організація прийому таких звітів має здійснюватися на тих самих засадах, що й надання інших адміністративних послуг.

Основна мета курсової роботи полягає у визначенні основних проблем адміністративних послуг.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких основних завдань:

1) проаналізувати надання адміністративних послуг;

2) узагальнити поняття адміністративних послуг;

3) проаналізувати види адміністративних послуг.

Об'єктом дослідження є правове регулювання у сфері адміністративних послуг.

Предметом курсової роботи є суспільні відносини у сфері адміністративних послуг.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико - правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо регулювання адміністративних послуг.

Розділ 1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи =

З теорії права відомо, що джерела (або форма) права -- це конкретні форми зовнішнього вираження загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених державою, через яке ці правила справляють свій владно-регулюючий вплив на суспільні відносини. Це визначення не є винятком і для адміністративного процесуального права з точки зору юридичного позитивізму, адже в Україні джерелом права офіційно визнається нормативний акт.

Раніше ми зазначали, що основним джерелом права, тобто конкретною формою зовнішнього вираження правил поведінки є нормативний акт. Нормативні акти, в свою чергу, складають певну сукупність, яку можна визначити як систему адміністративного процесуального законодавства.

З огляду на різноманітність джерел (нормативних актів) адміністративного процесуального права, з урахуванням ієрархічності підлеглості їх доцільно класифікувати таким чином.

1. Конституція України -- як основний закон, що встановлює загальні правові принципи, права, свободи і особисту недоторканність людини, гарантії їх забезпечення та здійснення правосуддя в державі. Конституція України є основним джерелом прав, має найвищу юридичну силу. Вона виступає як юридична база поточного законодавства.

2. Міжнародні договори (угоди), згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України відповідно до ст. 19 Закону України від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України», є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

3. Кодекси України:

- Кодекс України про адміністративні правопорушення;

- Кодекс адміністративного судочинства України;

- Митний кодекс України;

4. Закони України:

- Закон України «Про судоустрій України»;

- Закон України «Про звернення громадян»;

- Закон України «Про боротьбу з корупцією»;

5. Укази Президента України:

--Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення конституційних прав громадян на звернення» від 19 березня 1997 р. на виконання вимог Закону України «Про звернення громадян» зобов'язує органи влади, їх посадових осіб об'єктивно, всебічно і вчасно здійснювати перевірку заяв і скарг громадян, домагатися реального здійснення прийнятих по них рішень;

-- Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення» від 13 серпня 2003 р. зобов'язує керівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування не рідше ніж двічі на рік розглядати стан роботи зі зверненнями громадян на засіданнях президій, колегіях із запрошенням представників суду, органів прокуратури, громадських організацій;

-- Указом Президента України «Про кількість судів апеляційного суду України, касаційного суду України та Вищого Адміністративного суду України» від 7 листопада 2002 р. встановлено, що кількість судів Вищого адміністративного суду України складає 65 осіб, а Указом «Про утворення місцевих та апеляційних адміністративних судів, затвердження їх мережі та кількісного складу» від 16 листопада 2004 р. в Україні утворено 27 окружних адміністративних судів, 7 апеляційних та 1 касаційний суд для розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ.

6. Норми адміністративного процесуального права містяться у постановах Кабінету Міністрів України, нормативних актах (інструкціях, правилах, методиках) центральних органів виконавчої влади, а також у Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України, Кримінально-процесуальному кодексі України, які взаємодіють з нормами адміністративно-процесуального права.

7. Постанови Пленуму Верховного Суду України та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, котрі містять роз'яснення з питань застосування норм адміністративного матеріального та процесуального права.

Такий досить докладний перелік нормативних актів, які концентрують норми адміністративного процесуального права, дає змогу пересвідчитися в наявності достатньої нормативної бази, як кодифікованої, так і на рівні поточних законів та інших нормативних актів, щоб можна було стверджувати про сформовану самостійну нову галузь -- адміністративне процесуальне право і виокремлення її із системи адміністративного права. Процеси формування, утворення нових галузей права невідворотні, оскільки розвиваються та удосконалюються суспільні відносини. Формування цих галузей, не виключено, буде відбуватися і за рахунок традиційних усталених галузей права.

Розділ 2. Поняття та особливості адміністративних послуг

2.1 Теоретичні засади

Впровадження доктрини адміністративних послуг має здійснюватися на єдиних засадах, що вимагає визначення поняття “адміністративні послуги”, з'ясування його ознак та співвідношення з іншими суміжними категоріями.

Методологічною основою доктрини адміністративних послуг є концепція служіння, тому категорія “адміністративних послуг ” в своїй основі має те саме навантаження, що й в приватному праві, а саме - це діяльність щодо задоволення певних потреб особи, яка здійснюється за зверненням цієї особи.

Адміністративні послуги - це публічні послуги, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, і надання яких пов'язане з реалізацією владних повноважень.

Ідентифікувати діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування як надання адміністративних послуг можна завдяки ознакам, які характеризуються адміністративні послуги:

1) адміністративна послуга надається за зверненням приватної фізичної або юридичної особи (далі - приватної особи). Контрольна діяльність (перевірки, ревізії, інспектування тощо) та інша “ втручальна ” діяльність адміністративного органу не є адміністративними послугами;

2) надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи. Найбільш типовими зразками адміністративних послуг є різноманітна діяльність щодо проведення реєстрації, видачі дозволів, ліцензій тощо;

3) адміністративні послуги надаються адміністративними органами і обов'язково через реалізацію владних повноважень. Поняття “адміністративного органу ” вживається не тільки у статутному значенні - такими є органи виконавчої влади, виконавчі органи місцевого самоврядування, - а й у функціональному. Тобто органом може вважатися будь-який суб'єкт (в тому числі установа, організація, підприємство незалежно від форми власності тощо), який на виконання закону чи у порядку делегування здійснює функції державного управління або місцевого самоврядування. Отримати конкретну адміністративну послугу можна, як правило, тільки в одному адміністративному органі. В цьому сенсі адміністративний орган володіє “ монополією ” на надання такої адміністративної послуги;

4) право на отримання особою конкретної адміністративної послуги та відповідне повноваження адміністративного органу має визначатися лише законом;

5) результатом адміністративної послуги в процедурному значенні є адміністративний акт - рішення або дія адміністративного органу, яким задовольняється звернення особи. Такий адміністративний акт має конкретного адресата - споживача адміністративної послуги, тобто особу яка звернулася за даною послугою.

Отже, адміністративна послуга - це спрямована на забезпечення (юридичне оформлення) умов для реалізації суб'єктивних прав фізичної або юридичної особи публічно-службова діяльність адміністративного органу, яка здійснюється за заявою цієї особи.

2.2 Недоліки існуючої практики надання адміністративних послуг

Сучасний стан надання адміністративних послуг характеризується багатьма недоліками об'єктивного та суб'єктивного характеру. Окремі проблеми зумовлені недосконалим законодавством, яке не завжди враховує потреби та інтереси приватних осіб при регулюванні їх відносин з адміністративними органами.

Серед таких недоліків можна виділити:

1) наявність необґрунтованих видів адміністративних послуг;

2) “ подрібнення ” адміністративних послуг на окремі платні послуги;

3) перекладання обов'язків адміністративних органів щодо збирання довідок, візування, погоджень тощо на приватних осіб;

4) необґрунтована платність окремих видів адміністративних послуг;

5) необґрунтовано високі розміри плати за окремі види послуг;

6) обмеженість днів та годин прийому громадян;

7) проблеми доступу до інформації необхідної для отримання адміністративних послуг;

8) необґрунтовано великі строки для надання окремих послуг;

9) суперечливе правове регулювання та неналежне регулювання процедурних питань;

10) фактичне зобов'язання приватних осіб отримувати супутні платні послуги, сплачувати “ добровільні ” благодійні внески.

Найбільш типовими порушеннями законодавства у сфері надання адміністративних послуг є вимагання документів, не передбачених законодавством, або у формі не передбаченій законодавством (нотаріально посвідчених копій документів тощо), та порушення строків надання окремих видів послуг.

Вкрай важливо зосередити увагу на вирішенні проблематики “переліків платних послуг ”, що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, утвореними ними установами, організаціями та підприємствами, що утримуються за рахунком коштів відповідних бюджетів.

На сьогодні інструмент “переліків платних послуг ” використовується не для впровадження доктрини послуг (служіння), а з метою отримання коштів від приватних осіб. Більшість із видів діяльності передбачених у цих переліках не є адміністративними послугами тому що, або є загальними обов'язками усіх адміністративних органів (надання інформації, текстів нормативних актів, консультування тощо), або взагалі не пов'язані з реалізацією владних повноважень (ксерокопіювання, ламінування тощо).

Адміністративною послугою є лише результативна діяльність цілісного характеру, тому необхідно припинити практику стягування плати за окремі дії: надання бланків, оформлення документів тощо.

Підстави для платності надання публічної інформації, та для визначення розміру плати повинні бути визначені законом. При цьому палата за надання інформації може братися лише тоді, коли пошук інформації та її обробка вимагають значних затрат робочого часу, а її розмір повинен визначатися з урахуванням критеріїв обсягу інформації, суб'єкта запиту інформації, мети запиту тощо.

Інспекції та інші контролюючі органи не повинні надавати жодних платних послуг.

Бюджетні установи, організації та підприємства можуть надавати адміністративні послуги лише у випадку, коли це прямо передбачено законом, або якщо такі повноваження їм надані (делеговані) органом державної влади, органом місцевого самоврядування відповідно до закону.

2.3 Плата за адміністративні послуги

Особливо гострими є проблеми віднесення окремих видів адміністративних послуг до платних, обґрунтованості визначення розмірів плати за них, прозорості цього процесу. Через невпорядкованість даної сфери суспільних відносин сьогодні за адміністративні послуги стягується і державне мито, і податкові збори, та інші форми платежів.

За загальним правилом адміністративні послуги повинні бути платними, тому що:

1) це справедливо, адже одні особи ніколи не звертаються за певними послугами, а інші регулярно. Фінансування надання послуг окремим особам за рахунок публічних коштів означало б перекладення зобов'язань зі споживача послуги на суспільство в цілому;

2) це може запобігати корупції, адже законна та прозора плата за послугу дає споживачеві право вимагати її належної якості;

3) плата за послуги може бути дієвим інструментом підвищення якості надання адміністративних послуг, якщо від цих коштів залежатиме фінансування відповідного адміністративного органу та преміювання службовців.

Безплатними для громадян повинні бути адміністративні послуги у справах пенсійного та соціального забезпечення, а також у справах, які безпосередньо стосуються реалізації основних прав і свобод людини (наприклад, видача першого загальногромадянського паспорта).

Безоплатними можуть бути також послуги у випадках, коли розмір плати не виправдовує витрат, пов'язаних з її адмініструванням.

Плата за адміністративні послуги повинна визначатися:

1) законом або в порядку, встановленому законом,

2) у фіксованому розмірі,

3) як правило, на основі середньої собівартості надання даного виду послуг,

4) з обов'язковим проведенням консультацій з громадськістю (потенційними споживачами послуг).

У виняткових випадках, розмір плати за адміністративну послугу може бути вищим собівартості, наприклад у разі, якщо це пов'язано з винятковими вимогами особи (наприклад, за терміновість).

Потребують удосконалення також механізми оплати адміністративних послуг. Якщо розмір плати невисокий, а ймовірність прийняття негативного рішення незначна, то оплата може здійснюватися перед або разом з поданням заяви на отримання адміністративної послуги.

Якщо розмір плати за послугу високий, а дискреційні повноваження (можливість розсуду) органу широкі, доцільно, щоб плата вносилася після прийняття позитивного рішення. У таких випадках можуть стягуватися окремо витрати на провадження. Доцільно, щоб розмір цієї плати також визначався централізовано у фіксованому розмірі. Адміністративних послуг з таким порядком оплати повинно бути якнайменше.

Для оплати адміністративних послуг соціально-вразливими категоріями громадян повинні використовуватись не пільги, а механізми адресної допомоги або компенсацій.

2.4 Покращення якості надання адміністративних послуг

Для покращення якості надання адміністративних послуг пропонуємо:

1) мінімізувати обсяг (номенклатуру) адміністративних послуг, та залишити лише ті послуги, які зумовлені публічними інтересами. Для цього всі послуги, які надаються центральними органами державної влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та створеними ними підприємствами, установами та організаціями необхідно переглянути і згрупувати:

а) послуги, надання яких потрібно залишити за державою, місцевим органами виконавчої влади та місцевого самоврядуванням;

б) послуги, які можуть бути скасовані без шкоди для суспільства та держави;

в) послуги, надання яких може бути передано недержавним суб`єктам в порядку делегування або приватизації, але їх надання має здійснюватися під контролем та під відповідальність органів місцевої виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування не повинні займатись господарською (підприємницькою) діяльністю. Діяльність щодо перегляду обсягу (номенклатури) адміністративних послуг повинна здійснюватися постійно;

2) максимально децентралізувати надання адміністративних послуг. Основним суб'єктом надання адміністративних послуг мають бути місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Це наблизить надання адміністративних послуг до споживачів, що не тільки зручно для останніх, але й сприятиме більш точному визначенню потреб та очікувань споживачів, підвищить відповідальність влади;

3) виробити стандарти надання адміністративних послуг.

2.5 Оцінка та стандарти якості надання адміністративних послуг

Обов'язковим напрямком підвищення якості надання адміністративних послуг є визначення критеріїв оцінки якості надання адміністративних послуг та стандартів якості надання адміністративних послуг.

Критеріями оцінки якості надання адміністративних послуг є показники, які визначають рівень задоволення потреб та інтересів споживачів адміністративних послуг, професійність діяльності органів, що надають адміністративні послуги.

Критерії є підставами для встановлення стандартів якості надання адміністративних послуг. Стандарти якості надання адміністративних послуг повинні регулярно переглядатися та покращуватися.

Оцінка якості надання адміністративних послуг повинна здійснюватися на основі критеріїв: результативності, своєчасності, доступності, зручності, відкритості, поваги до особи, професійності.

1. “ Результативність ” передбачає спрямованість діяльності адміністративного органу на позитивне вирішення справи, тобто на надання особі адміністративної послуги. Оцінка за критерієм результативності також передбачає орієнтацію на цілісність послуги, тобто отримання особою загального очікуваного результату.

2. “ Своєчасність ” надання адміністративної послуги передбачає дотримання установленого законом строку надання адміністративної послуги, з орієнтацією на якнайшвидше вирішення справи. Орган, що надає адміністративну послугу, повинен враховувати законні інтереси особи щодо прискореного надання адміністративної послуги.

3. “ Доступність ” передбачає фактичну можливість особи звернутися за отриманням адміністративної послуги.

Доступність включає:

- наявність інформації про орган, який надає відповідні адміністративні послуги, її достатність (повноту) та коректність; різноманітність та доступність джерел такої інформації, в тому числі можливість отримання інформації телефоном;

- територіальну наближеність органу до споживачів послуг; наявність сполучення громадського транспорту, вказівних знаків, під'їзних шляхів та місць паркування для приватного транспорту;

- можливість вільного (безперешкодного) доступу споживачів послуг в приміщення адміністративного органу;

- наявність та безплатність бланків та інших формулярів, необхідних для звернення за адміністративною послугою, можливість отримання таких бланків з веб-сторінки адміністративного органу;

- справедливий (обґрунтований) розмір плати за адміністративну послугу (якщо послуга платна).

4. “ Зручність ” передбачає врахування інтересів та потреб споживачів послуг в організації надання адміністративних послуг.

Зручність включає:

- можливість вибору способу звернення за адміністративною послугою, в тому числі забезпечення можливості звернення поштою, електронною поштою тощо;

- максимальний обсяг та зручність для споживачів часу особистого прийому громадян, чітку визначеність цього часу та його реальне дотримання; відсутність черг або впорядкованість (організованість) особистого прийому громадян, використання механізмів попереднього запису, прозорої (нумерованої) черги тощо;

- зручний порядок оплати адміністративної послуги (якщо послуга платна) - плата повинна бути визначеною у фіксованому розмірі по можливості прийматися безпосередньо в приміщенні органу.

5. “ Відкритість ” передбачає наявність та доступність інформації, необхідної для отримання адміністративної послуги: про процедуру надання адміністративної послуги; перелік документів, які потрібно подати для отримання послуги, зразки заповнення документів; про розмір та порядок оплати адміністративної послуги; про посадових осіб, відповідальних за надання адміністративних послуг. Відкритість включає: наявність та якість довідкових ресурсів (інформаційних стендів, веб-сторінки органу тощо); можливість отримання інформації телефоном та в електронній формі; можливість отримання консультативної допомоги.

6. “Повага до особи ” передбачає ввічливе (шанобливе) ставлення до особи, її честі та гідності. Цей критерій також включає: готовність працівників органу допомогти споживачеві послуги в оформленні звернення тощо; дотримання принципу рівності громадян; наявність побутових зручностей в органі, що надає адміністративні послуги (сидячих місць для очікування в черзі тощо).

7. “ Професійність ” передбачає наявність належного рівня кваліфікації працівників адміністративного органу. Професійність визначається продемонстрованим рівнем знань та дотриманням процедури надання адміністративної послуги; конкретністю та обґрунтованістю вимог, що ставляться до споживачів послуг тощо.

адміністративний послуга нормативний

Розділ 3. Міжнародний досвід та нормативно-правове регулювання інституту адміністративних послуг

Цей пункт плану присвячений проблематиці правового регулювання адміністративної процедури в Україні. Зокрема, зроблено спробу дати актуальне бачення низки теоретико-прикладних проблем, пов'язаних з визначенням ознак, змісту та поняття «адміністративної процедури», характеристикою її принципів, з'ясуванням природи адміністративних актів та розвитком інституту адміністративного оскарження. У праці широко використано зарубіжний досвід правового регулювання та практики застосування адміністративно-процедурного законодавства. Крім того, в додатках наведені переклади законів про адміністративну процедуру деяких іноземних держав та основні рекомендації Ради Європи з даного питання. Детально розглядається значення доктрини адміністративних послуг, їх поняття, види та ознаки. Аналізується чинна практика надання послуг органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також даються пропозиції щодо реформування даної сфери суспільних відносин.

Практично кожен з нас, незалежно від того те, є він робітником, службовцем, науковцем чи підприємцем, змушений періодично спілкуватися з владою. Іноді це потрібно для розв'язання наших власних проблем, або ж влада перевіряє, наскільки ми законослухняні, тощо. Однак таке спілкування з владою рідко буває приємним. Звичною практикою стали тяганина, відсутність інформації, закритість влади, упередженість, безвідповідальність і т. ін. Однією з причин такого становища, поряд із суб'єктивними факторами, можна назвати відсутність належної правової бази, і насамперед, законодавчого регулювання порядку діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування у відносинах з громадянами.

Водночас, визначальною ознакою розвитку законодавства, зокрема адміністративного, у демократичних країнах є його спрямованість на забезпечення прав і законних інтересів приватних осіб у відносинах із державою та її органами. Одна з найважливіших гарантій цього -- чітка регламентація процедурного аспекту відносин особи і влади. За таких умов службовець адміністрації діє не свавільно, а керуючись чітко встановленим порядком. Це забезпечує рівність приватних осіб перед законом, адже до всіх однопорядкових справ застосовується однакова процедура. Крім того, існування законодавчо встановленої процедури є вихідною точкою для здійснення контролю, зокрема судового, за законністю діяльності органів влади.

Для нас ці питання стали особливо актуальними, оскільки досі більшість процедурних елементів відносин органів влади з громадянами або не регулюються законодавством взагалі, або ж регулюються підзаконними нормативними актами. Це один з недоліків, що залишилися нам у спадок від радянської доби, і зумовлений він тим, що на перше місце тоді ставилась держава, а не людина і право. Тому однією з тенденцій законодавчих робіт у посттоталітарних державах стало прийняття законів, спрямованих на регулювання процедурного аспекту відносин органів влади з приватними особами та їх демократизацію.

В Україні за роки незалежності розвиток адміністративно-процедурного законодавства відбувається досить хаотично. Спеціальне адміністративне законодавство не приділяє особливої уваги питанням процедури. Першим законодавчим актом загальнопроцедурного характеру став Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року, але й він містить дуже мало процедурних норм. Принциповим недоліком цього Закону є також те, що він залишає поза увагою звернення юридичних осіб, що є цілком логічним, з огляду на його назву. З іншого боку, цей Закон поширює свою дію на розгляд звернень не лише органами державної влади та місцевого самоврядування, а й підприємствами, установами та організаціями, в тому числі приватними.

Цей методологічний недолік має спадковий характер, адже в основі Закону лежить ще Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг громадян» від 12 квітня 1968 року. Але якщо порядок розгляду звернень громадян хоч якось регламентований, то процедура втручання держави в права та законні інтереси приватних осіб майже не регулюється на законодавчому рівні. Ті підзаконні нормативні акти, які існують у цій царині, характеризуються переважно обвинувальним ухилом і не беруть до уваги прав приватної особи.

Потребу в загальному законодавчому акті з адміністративної процедури в Україні було визначено тільки у 1998 році. Так, Концепція адміністративної реформи в Україні передбачила розроблення Адміністративно-процедурного кодексу України'. На сьогодні проведено значну роботу щодо підготовки цього законодавчого акта. Проте відбувається цей процес важко, насамперед через малодослідженість проблематики адміністративної процедури у вітчизняній юридичній науці та нерозробленість багатьох питань на доктринальному рівні. Навіть саме поняття «адміністративна процедура» практично не зустрічається у вітчизняних підручниках з адміністративного права. Чимало праць українських авторів і досі спираються на здобутки радянського періоду. Водночас законопроекті роботи грунтуються переважно на західних концепціях, які мало узгоджуються з вітчизняною теорією, і не лише в питаннях термінології.

Навіть у кількісному вираженні ґрунтовних наукових праць із проблематики адміністративно-процедурних відносин обмаль. Серед тематичних літературних джерел, хоча і вони вийшли під брендом «адміністративного процесу», можна назвати праці А.О. Селіванова, В.Г. Перепелюка, О.М. Бандурки та М.М. Тищенка, І.П. Голосніченка і М.Ф. Стахурського. У кожній із цих праць пропонується власне бачення теорії адміністративного процесу, але до вироблення єдиної доктрини адміністративного процесу, і тим більше адміністративної процедури, ще далеко. Звичайно, брак знань у цій сфері не може не позначитися на якості відповідних законо-проектних робіт.

Розділ 4. Класифікація адміністративних послуг

Класифікацій адміністративних послуг може бути багато. Наприклад, за критерієм платності адміністративні послуги можуть поділяти на платні й безоплатні для особи. Залежно від суб'єкта, який надає адміністративні послуги, їх можна поділити на державні адміністративні послуги і муніципальні адміністративні послуги. Важливими є насамперед ті класифікації, які мають практичне значення, тобто дають можливість давати рекомендації щодо покращення системи надання адміністративних послуг.

Одним із таких критеріїв класифікації можна назвати рівень встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема: 1) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента, Кабінету Міністрів та центральних органів виконавчої влади); 2) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади); 3) адміністративні послуги зі «змішаним» регулюванням (коли здійснюється водночас і централізоване, й локальне регулювання). Така класифікація дає змогу виробити кілька правил щодо впорядкування системи надання адміністративних послуг, особливо щодо послуг з локальним регулюванням. По-перше, необхідно зважено підходити до запровадження нових видів послуг і зважати на людські, фінансові та технічні ресурси для надання якісних послуг. Не повинно бути ситуацій, коли орган влади вирішив видавати дозволи на шось, хай і обгрунтовано, але при цьому іще не розв'язав питання процедури надання цієї послуги і не створив матеріально-організаційних умов для її надання. По-друге, стосовно «локальних» адміністративних послуг найбільшу активність у частині перегляду та вдосконалення організації їх надання можуть проявити органи місцевого самоврядування. Як показує практика, в багатьох випадках у локальних актах недостатня увага приділяється процедурному аспекту регулювання. Приміром, у Львові в Положенні про порядок приєднання нежитлових приміщень не визначено строків розгляду даної категорії справ, є нечіткими положення щодо вартості та порядку оплати цієї послуги. Прямо не визначено навіть суб'єкта, який приймає рішення у справі, бо це може бути або міськвиконком, або районна адміністрація, але критеріїв для розмежування повноважень немає. Щодо послуг зі змішаним регулюванням, то тут також є можливості більш чітко виписати процедуру їх надання. У деяких «змішаних» послугах за наявності локального регулювання пріоритет надається саме останньому. Наприклад, у разі затвердження місцевими радами міст обласного значення місцевих правил забудови не застосовуються типові регіональні правила забудови.

Наступним критерієм класифікації адміністративних послуг, який може мати і теоретичне, і практичне значення, є зміст адміністративної діяльності щодо надання адміністративної послуги. Це зокрема, реєстрація, надання дозволу (ліцензії), сертифікація, атестація, верифікація, нострифікація, легалізація, встановлення статусу тощо. Але часто навіть за однією назвою криється різне змістове навантаження. Так, при реєстрації державного акта про право власності на земельну ділянку первинним є інтерес держави щодо обліку землевласників та гарантування прав останніх, а при реєстрації суб'єктів діяльності первинним є бажання особи отримати дозвіл на зайняття підприємницькою діяльністю. І хоча в усіх справах вчиняється або приймається індивідуальний адміністративний акт, для особи принципово важливим є його остаточне оформлення, наприклад, отримане на руки свідоцтво про реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності. Тому у визначенні процедури надання адміністративної послуги необхідно орієнтуватися саме на кінцевий результат, якого очікує споживач.

Можна класифікувати адміністративні послуги за галузями законодавства, точніше, за предметом (характером) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів. Серед них можна виділити підприємницькі (або господарські), соціальні, земельні, будівельно-комунальні, житлові та інші види адміністративних послуг. При цьому під соціальними адміністративними послугами розуміються послуги, пов'язані з реалізацією владних повноважень, приміром, призначення державної соціальної допомоги тощо. Прикладом земельних адміністративних послуг може бути прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання земельної ділянки у користування, а прикладами підприємницької адміністративної послуги -- реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, видання ліцензій тощо. Такий підхід не вступає в жодну суперечність із загальним поняттям «адміністративні послуги», оскільки всі ці відносини належать до галузей законодавства, які «виросли» з адміністративного права і мають адміністративний характер. У процедурному аспекті також не видно жодних суттєвих відмінностей між цими послугами: надають їх адміністративні органи, процедурний результат той самий -- рішення адміністративного органу. Аналіз виділених вище груп послуг засвідчує наявність у них і деяких власних формальних та змістових ознак.

Наприклад, нормативна база щодо соціальних питань характеризується надзвичайною «рухливістю», наявністю багатьох змін та доповнень, хоча здебільшого є досить детальною. Соціальні послуги, як правило, надаються на найнижчих рівнях влади, що цілком виправдано, адже коло споживачів таких послуг досить широке і для останніх зручно, коли відповідні служби стоять якнайближче до них. Скажімо, дуже зручно, якщо за призначенням житлових субсидій можна звертатися через житлово-експлуатаційні організації. До речі, із прикладу призначення житлових субсидій можна запозичити інший позитивний досвід надання адміністративних послуг: порівняно велика кількість прийомних годин, обгрунтований перелік документів, що вимагаються, тощо. Реальне надання деяких соціальних послуг тісно пов'язане з наявністю відповідних ресурсів, адже для особи важливо, щоб допомогу не лише призначили, а й виплатили, і бажано вчасно. Тому необхідно бути обережним із запровадженням додаткових соціальних послуг, оскільки це іноді може призводити до протилежних наслідків.

Наприклад, встановлення додаткової матеріальної допомоги місцевою владою може, навпаки, призводити до соціальної несправедливості, якщо в місцевому бюджеті немає достатніх ресурсів, щоб надавати таку допомогу не вибірково, а певному колу осіб за чіткими критеріями. Зважаючи, що у більшості соціальних послуг вимоги досить схоже: довідки з житлово-експлуатаційної контори, довідки про доходи тощо, доцільно розглянути питання про можливість встановлення ефективного документообігу, наприклад, між соціальними відділами і житлово-експлуатаційні організаціями та податковими органами.

Порядок надання більшості адміністративних послуг, пов'язаних із підприємництвом, також доволі детально прописаний на загальнодержавному рівні, а сама процедура виглядає досить виваженою і оперативною. Щоправда, у цій сфері адміністрація проявляє часто невиправдану «активність», запроваджуючи нові послуги. Приміром, у Львові передбачено обов'язок отримання «паспорта на озвучення об'єкта» для об'єктів торгівлі, громадського харчування та сфери послуг, якщо їх власники бажають використовувати звуковідтворюючі засоби, тобто хочуть, щоб у їхніх закладах грала музика. У такому паспорті повинна міститися навіть назва технічного засобу (магнітофону тощо), назви радіо-- і телепрограм та деяка інша інформація. Проте варто зважати, що кожна така «послуга» зайвим тягарем лягає на підприємця і може використовуватись для необгрунтованого тиску при перевірках.

Щодо послуг, пов'язаних із землею, то фактично існує три види таких послуг: надання земельної ділянки у власність або користування, реєстрація прав власності на земельні ділянки, видача різних довідок.

Питання будівництва та благоустрою регулюються переважно актами локального рівня, тому і можливостей для спрощення процедур тут не бракує. Скажімо, можна спростити процедури витребування документації від бюро технічної інвентаризації, якщо створити ефективну систему документообігу.

Житлові питання залишають враження радянського анахронізму, і очевидно, що у цій сфері існує нагальна потреба оновлення законодавства, причому зі зміною принципів державної житлової політики. Фактично послуг тут не так багато, адже крім взяття на квартирний облік та видачі ордерів у громадян мало інших причин звертатися до адміністративних органів. Багато житлових питань вирішуються колективним методом (тобто не індивідуально), і не завжди за ініціативою осіб, яких стосуватиметься рішення. Це, зокрема, стосується таких справ як капітальний ремонт житлового фонду, зняття з балансу міської ради приватизованих будинків, зміна статусу гуртожитку тощо. Але доки частка державної та комунальної власності в житловому фонді буде суттєвою, і порядок вирішення цих питань теж потрібно вдосконалювати.

Висновок

Отже, адміністративні послуги - це передбачена законом діяльність уповноважених органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування (уповноважених державою суб'єктів), спрямована на забезпечення передбачених законом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, які проявили ініціативу в їх реалізації

Адміністративні послуги характеризуються наступними ознаками:

1) адміністративна послуга надається за зверненням приватної фізичної або юридичної особи (далі - приватної особи). Контрольна діяльність (перевірки, ревізії, інспектування тощо) та інша «втручальна» діяльність адміністративного органу не є адміністративними послугами;

2) надання адміністративних послуг пов'язане із забезпеченням умов для реалізації суб'єктивних прав конкретної приватної особи. Найбільш типовими зразками адміністративних послуг є різноманітна діяльність щодо проведення реєстрації, видачі дозволів, ліцензій тощо;

3) адміністративні послуги надаються адміністративними органами і обов'язково через реалізацію владних повноважень.

За критерієм платності адміністративні послуги можуть поділятись на платні й безоплатні для особи. Залежно від суб'єкта, який надає адміністративні послуги, їх можна поділити на державні адміністративні послуги і муніципальні адміністративні послуги.

За рівнем встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, виділяють:

а) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади);

б) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади);

в) адміністративні послуги зі «змішаним» регулюванням (коли йдеться водночас про централізоване і локальне регулювання).

Існують й інші критерії класифікації адміністративних послуг.

Сучасний рівень впорядкованості адміністративних послуг не відповідає стандартам демократичного урядування значною мірою внаслідок прогалин у правовому регулюванні відповідних відносин. Необхідною умовою забезпечення системності та цілісності правового регулювання постає прийняття Закону України «Про адміністративні послуги». Змістовно закон має передбачити гранично чітке визначення сутності послуг, певну модель їх опису та основні компоненти практичної діяльності органів влади стосовно належного впорядкування послуг та процедур їх надання.

Водночас перспектива подальших розвідок у даному напрямі потребує детальнішого опрацювання правоположень, які відображають специфіку надання послуг окремими органами публічної влади, механізм взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування в процесі надання послуг, а також регламентацію процедури надання послуг.

Список використаної літератури:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30.

2. Кодекс адміністративного судочинства України вiд 06.07.2005 № 2747-IV // Офіційний вісник України вiд 26.08.2005 - 2005 р. - № 32. - С. 11. - Ст. 1918, код акту 33303/2005.

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення зі змінами та доповненнями станом на 1 червня 1998 року. / Упоряд. Михайлян A.M. - К.: Україна, 1998.

4. Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис) / І.Б. Коліушко, В.Б. Авер'янов, В.П. Тимощук, Р.О. Кубіда. - К.: Факт, 2001. - С. 25.

5. Адміністративні (адміністративні) послуги - новела адміністративного права / в кн.: Адміністративна реформа для людини. - К., 2001. С. 25-35

6. Адміністративні послуги - новий інститут чи нова помилка? // Вісник АПрН України. - 2001. - № 3. - С 109-114

7. Адміністративна процедура та адміністративні послуги. Зарубіжний досвід і пропозиції для України / Авт.-упоряд. В.П. Тимощук. - К., 2003.-496 с.

8. Адміністративна реформа для людини (науково-практичний нарис) / За ред. І.Б. Коліушка. - К., 2001. - 71с.

9. Виконавча влада і адміністративне право / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 2002.-668 с.

10. Державне управління в Україні: Навч. посіб / За ред. В.Б. Авер'янова - К., 1999. - С. 56.

11. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б. Авер'янова. - К., 2003. - 384 с.

12. Долечек В. Адміністративна реформа: поліпшення якості і підвищення ефективності держав них послуг // Вісник НАДУ. - 2004. - № 1. - С 217-224.

13. Долечек В. Адміністративна реформа: поліпшення якості і підвищення ефективності державних послуг // Вісник НАДУ. - 2004. - № 1. - С. 217-224.

14. Євдокименко В., Поляк О. Управлінські, адміністративні і громадські послуги як сегмент регіональних ринків // Регіон. економіка. - 2004. - № 4. - С. 16-24.

15. Коваленко А.А. Розвиток виконавчої влади в Україні на сучасному етапі: теорія і практика. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. - 512 с.

16. Коліушко І.Б. Виконавча влада та проблеми адміністративної реформи в Україні. - К., 2002. - 260 с.

17. Коліушко І., Тимощук В. Управлінські послуги - новий інститут адміністративного права // Право України. - 2001. - № 5. - С. 30-34.

18. Концепція адміністративної реформи в Україні. Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи. - К., 1998. - С. 11.

19. Краткий словарь маркетинга по Ф.Котлеру / Сост. Н.А.Федоркова, А.С.Шакай. - Рига, 1997. - 71 с.

20. Кресіна І.О., Коваленко А.А., Молибога Р.М., Лерегуда Є.В. Демократія і регіональна еліта: політико-правові проблеми влади в столиці України - місті Кисні: монографія. - К.: Логос, 2005. - 216.

21. Мельтюхова Н.М. та ін. Методичні рекомендації з оцінки та підвищення ефективності діяльності місцевих державних адміністрацій. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2006.

22. Механізми координації європейської політики: практика країн-членів та країн-кандидатів. - К., 2003. - 384 с.

23. Мочерний С. Сфера послуг // Економічна енциклопедія. - К.: Академія, 2002. - Т. 3. - С. 7, 544.

24. Паращук В. Адміністративні послуги - новий інститут чи нова помилка? // Вісник Академії правових наук України. - 2001. - № 3. - С. 111

25. Садлер Д. Повышение качества государственных услуг: опыт Великобритании // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - № 3. - С. 52-54.

26. Словник законодавчих термінів. - К.: Основи, 2000. - С. 404-405.

27. Сороко В. Концептуальний підхід до проблеми запровадження інституту надання державних послуг у практику діяльності державних службовців // Вісник державної служби України. - 2004. - № 3. - С. 11-19.

28. Тимощук В.П., Кірмач А.В. Оцінка якості адміністративних послуг. - К.: Факт, 2005. - 88 с.

29. Шевчук С.Б. Російсько-український словник ділового мовлення. - К.: Вища школа, 2001. - С. 337.

30. Шканова О.М. Маркетинг послуг. - К.: Кондор, 2003. - С. 10.

Размещено на Allbest.ru