Поняття і система кримінального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема

ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА

Вступ

Останніми роками в Україні спостерігається певне зростання злочинності, особливо організованої, насильницької та корисливої, яке зумовлено переломним періодом розвитку України і деякими негативними факторами, що ставить перед державою серйозні завдання боротьби з цим соціальним явищем. Необхідно добиватися припинення її зростання, а потім іі істотного скорочення. З цією метою вживають політичні, економічні, організаційні, законодавчі та інші заходи. Юридичною базою боротьби зі злочинністю є кримінальне законодавство. Щоб це законодавство було досить ефективним, потрібно його правильно застосовувати, слід ґрунтовно і глибоко вивчати для того, щоб добре знати і втілювати в практичній діяльності.

Розпочинаючи таке вивчення, необхідно мати на увазі, що поняття «кримінальне право» вживається в двох значеннях:

як галузь законодавства (одна з галузей) - кримінальне законодавство. Звідси кримінальним правом іменують закони, - тобто нормативні акти, що містять положення цієї галузі права;

як наука кримінального права, тобто теорія кримінального права, наукова дисципліна, доктрина.

Розглянемо спочатку кримінальне право як галузь права.

1. Поняття кримінального права

Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак, як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:

1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві.

2) норми (правила поведінки) кримінального права встановлюються лише вищими органами законодавчої влади й дістають закріплення у відповідних законах.

3) кримінальне право відрізняється також своїм предметом і методом правового регулювання. Норми кримінального права встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що вчинили ці злочини . Злочин і покарання -- це ті суспільні явища, що визначаються нормами кримінального права. Саме відносини, що виникають \ у зв'язку зі вчиненням злочину і застосуванням за нього певних покарань, і є предметом кримінального права.

У підсумку можна зазначити, що кримінальне право як система норм (законів) має такі ознаки: загальнообов'язкову нормативність, формальну визначеність і державну забезпеченість, а також властивий йому предмет і метод правового регулювання.

Отже, кримінальне право як галузь права - це система, (сукупність) юридичних норм (власне, законів), прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є Кримінальне право - від латинського «crimen» - злочин. В українській мові іноді цю галузь права іменують «карне право», від кара -- покарання. Також і відповідний Кодекс називають Кримінальним (Кодекс про злочини) чи Карним (Кодекс про покарання).

кримінальний право покарання відповідальність

2. Завдання кримінального права і його принципи

Кримінальне право виконує певні завдання, здійснює свої функції. Основна функція кримінального права як галузі права - це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвитку і реалізації, кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних на них посягань.

Не можна, однак, вважати, що кримінальне право обмежується здійсненням лише своєї основної охоронної функції. Йому властива і функція регулятивна, що виявляється, принаймні, у трьох її складових:

Норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки.

Виконуючи охоронну функцію існуючих у державі суспільних відносин (основ національної безпеки, особи, власності, суспільства і держави від злочинних посягань), норми кримінального права опосередковано регулюють ці відносини.

Деякі норми кримінального права прямо належать до регулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст. 36), або норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ IX Загальної частини КК), норми про погашення і зняття судимості (статті 89--91 КК).

Кримінальному праву як галузі права властиві певні принципи, характерні для кримінального права цивілізованих країн. Принципи кримінального права - це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовну діяльність. Ці принципи мають важливе значення в здійсненні кримінальної політики держави.

До найважливіших принципів кримінального права серед інших належать: відповідальність лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин; відповідальність тільки за наявності вини; особистий характер відповідальності; індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання. Розглянемо ці принципи.

Відповідальність особи за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин. Цей принцип відбиває латинська формула - немає злочину без вказівки про це в законі. Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно небезпечне діяння є злочином. Інакше кажучи, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно вчинене особою діяння, що зазначене як злочин в Особливій частині КК. У частині 1 ст. 2 сказано, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого кримінальним кодексом. Тому, якщо яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчинення не може за жодних умов тягти кримінальну відповідальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією заборонено (ч. 4 ст. 2).

Керуючись положеннями Конституції України, КК закріплює принцип відповідальності особи лише за наявності його вини. Закон проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду відповідно до закону (ч. 2 ст. 2).

Мало того, ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви в доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 23 передбачає поняття вини та її форм - умислу і необережності, а в статтях 24 і 25 чітко визначено ці форми вини, без наявності яких неможлива кримінальна відповідальність. Тому, які б тяжкі наслідки не були заподіяні внаслідок діяння особи, але якщо не встановлено, що вона діяла винно (тобто умисно або з необережності), кримінальна відповідальність виключається. Кримінальне право України виключає так зване об'єктивне ставлення у провину, тобто відповідальність за наслідки, що настали, без наявності вини.

Особистий характер відповідальності як принцип кримінального права полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього кримінальну відповідальність і підлягати покаранню. Якої б тяжкості злочин не був вчинений, ніякі інші особи (у тому числі й родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності, крім особи, яка винна в його вчиненні. Особистий (персональний) характер відповідальності випливає з багатьох норм КК. Наприклад, у ст. 18 прямо вказано, що суб'єктом злочину, тобто особою, що може нести кримінальну відповідальність, є лише фізична особа, яка обов'язково є осудною і досягла віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Особистий характер відповідальності полягає також у тому, що само покарання має персональний, особистий характер і може застосовуватися лише до конкретної особи, яку визнано судом винною у вчиненні злочину.

Індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи з конкретних обставин вчиненого злочину з урахуванням особи винного. Чим більш тяжким є вчинений злочин, чим більшу суспільну небезпечність становить винний, тим більше сувора кримінальна відповідальність настає, тим більш суворим є призначене покарання. І, навпаки, при вчиненні злочинів, що не є тяжкими, коли особа винного не вимагає суворого покарання, кримінальна відповідальність пом'якшується, призначається менш суворе покарання, а іноді, на підставі цього принципу, особа звільняється від кримінальної відповідальності або покарання. У КК цей принцип закріплений у багатьох нормах. Зокрема, у статтях Особливої частини КК, що передбачають відповідальність за окремі злочини, виділено злочини з ознаками, що обтяжують та пом'якшують встановлено досить широкі межі санкцій. Це дає можливість суду враховувати ступінь тяжкості вчиненого особою злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом'якшують при призначенні покарання.

3. Система кримінального права

1. Кримінальне право як сукупність юридичних норм становить цілісну їх систему, окремі структурні утворення якої (підсистеми) найтіснішим чином пов'язані між собою. Норми кримінального права не можуть перебувати в якомусь невизначеному порядку, бо це може привести до грубих порушень законності, до порушення прав громадян. У зв'язку з цим законодавець їх певним чином систематизує.

Усі норми кримінального права поділяються на дві частини - Загальну й Особливу. Загальна частина містить норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону в просторі і в часі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх. Загальна частина КК складається з таких розділів:

I. Загальні положення.

II. Закон про кримінальну відповідальність.

Злочин, його види і стадії.

Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину).

V. Вина та ЇЇ форми.

VI. Співучасть у злочині.

VII. Повторність, сукупність і рецидив злочинів.

VIII. Обставини, що виключають злочинність діяння.

IX. Звільнення від кримінальної відповідальності.

X. Покарання і його види.

XI. Призначення покарання.

XII. Звільнення від покарання і його відбування.

Судимість.

Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування.

XV. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Ця система охоплює всі інститути кримінального права, що становлять Загальну частину.

Особлива частина кримінального права має своїм змістом норми, що описують конкретні види злочинів зі вказівкою видів покарань і тих меж, у яких вони можуть бути призначені за вчинення певних злочинів. Ці норми і зосереджено в Особливій частині КК.

2. Норми Загальної та Особливої частин кримінального права як певні підсистеми законодавства перебувають у тісному, нерозривному зв'язку. Насамперед, норми Особливої частини ґрунтуються на нормах Загальної. Тому розкриття дійсного змісту норм Особливої частини неможливо без звернення до частини Загальної. У той же час всі інститути Загальної частини мають у своїй основі узагальнення тих ознак, що властиві всім злочинам, передбаченим в Особливій частині. Так само неможливо застосування окремих видів покарання за злочини, що зазначені в Особливій частині, без урахування тих положень, що закріплені в частині Загальній щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, дістає свій прояв і практичне застосування тільки шляхом призначення конкретних покарань, передбачених за окремі злочини в частині Особливій.

Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин кримінального права полягає і у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання застосовуються одночасно норми обох частин. Наприклад, при кваліфікації замаху па злочин застосуванню підлягає норма Загальної частини, що регулює відповідальність за замах, і норма Особливої частини, в якій передбачено злочин, на здійснення якого вчинював замах винний.

Єдність Загальної й Особливої частин кримінального права забезпечує внутрішню узгодженість його інститутів і норм і, в кінцевому підсумку, визначає ефективність їх застосування.

Размещено на Allbest.ru