Суспільство, держава і право

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

Контрольна робота

З дисципліни Теорія держави і права

На тему

«Суспільство, держава і право»

Виконала Азізова Сабіна

Студентка 3 курсу

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика суспільства

2. Поняття і ознаки держави

3. Поняття і ознаки права

4. Взаємозв'язок держави та суспільства

5. Взаємозв'язок держави та права

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми: Суспільство й держава перебувають у тісному взаємозв'язку, перше неможливе без другого. Завдяки державі людська спільнота набуває цивілізованості і стає суспільством. Питання, яке поставлене в контрольній роботі є досить актуальним, адже Україна взяла курс на побудову цивілізованого, правового громадянського суспільства, а країна не досягне економічних, державотворчих успіхів загалом, якщо не матиме ідеології, системи цінностей, у яку б повірили люди і яка надала можливості всім комфортно жити у своєму державному домі.

Об'єкт дослідження: суспільство і держава

Предмет дослідження: співвідношення суспільства і держави

Метою дослідження є визначення головних понять: суспільство і держави та їх співвідношення один з одним.

Методи дослідження: дослідження і розкриття змісту суспільства і держави. Пошуки їх взаємозв'язку.

1. Загальна характеристика суспільства

Перед тим, як розкривати поняття держави, слід дати загальну характеристику суспільства, адже держава є головним елементом його політичної системи.

Суспільством можна назвати спільноту людей, яка створюється на засадах взаємних інтересів, взаємного співробітництва. Правда, не усяка сукупність людей, об'єднаних спільними інтересами, є суспільством. Студентів в аудиторії або глядачів у театрі також об'єднує спільний інтерес, але це не суспільство. Саме суспільство не є простою сукупністю індивідів. Це соціальна система.

Суспільство -- це система взаємодії людей,, що пов'язані між собою інтересами у сфері виробництва, обміну, споживання життєвих благ і встановлюють межі поведінки в спільних інтересах за допомогою соціальних норм (у тому числі -- юридичних).

До кожного суспільства треба підходити конкретно-історично. У кожному суспільстві є своя система відносин:

-- економічних, форми власності, виробництво, розподіл, обмін та ін.;

-- соціальних: відносини між різними групами населення;

-- політичних: ставлення груп населення до політичної влади, участь громадян та їх об'єднань у політиці;

-- ідеологічних (духовних): культура, характер світогляду -- демократичний, тоталітарний.

У кожному суспільстві є свої суб'єкти соціального спілкування: особа, сім'я, стан, клас, група, нація, держава та ін. Суспільство -- складна динамічна система взаємозв'язків людей, об'єднаних сімейними узами, груповими, становими, класовими, національними відносинами.

Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім'я.

Громадянське суспільство -- система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конкуренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку. [2]

Ідея громадянського суспільства є одним з найцінніших досягнень світової політико-правової думки. Поняття «громадянське суспільство» склалося не відразу, зміст його формувався та збагачувався поступово. Протягом декількох століть виникали і розвивалися нові концептуальні уявлення щодо сутності громадянського суспільства, його структури та ознак.

Процес формування громадянського суспільства у юридичній науці умовно поділяють на певні етапи. В основу такого поділу покладено співвідношення громадянського суспільства і держави та визначення місця названого вище суспільства у загальній структурі людського суспільства.

Щодо цього існує велике розмаїття поглядів і думок, але більшість з них зводиться до основних трьох напрямів:

Перший: громадянське суспільство розглядається як найбільш якісний етап розвитку людського суспільства; і держава є складовою громадянського суспільства.

Другий: громадянське суспільство виступає як механізм, що зв'язує особу, її інтереси, потреби і державу як політичну організацію суспільства.

Третій: громадянське суспільство і держава розглядаються як окремі елементи суспільної структури. При цьому обидва утворення можуть розглядатись чи як рівноправні партнери, чи як нейтральні щодо одне до одного елементи, чи як антагоністичні структури.

Дослідники політичних вчень минулого звертали увагу на те, що у давньогрецьких філософів політичне життя торкалося найважливіших сфер життя суспільства: сім'ї, релігії, культури тощо.

Термін «громадянське суспільство» використовувався для характеристики типу політичної асоціації, члени якої підкоряються дії її законів, завдяки чому забезпечуються мирний порядок і добре правління. За цією давньою традицією, витоки якої йдуть від ідеї поліса у Аристотеля (koinoia politike -- громадянське суспільство); sosietas civilis у Ціцерона -- громадянське суспільство і держава ототожнюються: бути громадянином держави означає бути членом громадянського суспільства, поводитися відповідно до його законів. [3]

Суспільство -- це передусім суб'єкт соціальної дії, який передбачає існування інших елементів соціального життя, з якими він перебуває у взаємодії, зокрема з державою та її інститутами.

Таким чином, суспільство становить інтерес з точки зору організації та впорядкованості його взаємозв'язків. У процесі розвитку людського суспільства на певному етапі з'являється така категорія, як громадянське суспільство. Осмислення загального поняття громадянського суспільства відбувається шляхом систематизації притаманних йому ознак. [1]

Ю. Красін і А. Галкіна під громадянським суспільством розуміють стабільну систему горизонтальних соціальних зв'язків, суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки, що виросла безпосередньо з відносин власності, але не зводиться до них. В цій системі концентруються і оформляються економічні, професійні, культурні, релігійні та інші повсякденні інтереси соціальних прошарків і груп. [4]

Отже, громадянське суспільство -- це історичний тип у розвитку людського суспільства, його конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних, релігійних, національних, духовних, культурних). Структурними елементами цієї системи є організації (політичні партії, громадські об'єднання, асоціації) та різні об'єднання (професійні, творчі, спортивні, конфесійні тощо), що охоплюють всі сфери суспільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини.

Концептуальне вирішення проблеми розуміння сутності громадянського суспільства неможливе без аналізу його структури.

Структура суспільства -- це внутрішня його будова, що відтворює багатогранність та взаємодію складових суспільства, забезпечує його цілісність та динамізм розвитку.

Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п'яти систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності: соціальної, економічної, політичної, духовно-культурної, інформаційної.

Соціальна система -- певна сукупність об'єктивно сформованих взаємозв'язків між ними, а саме:

а) інститути сім'ї та відносини, що обумовлюють її існування;

б) відносини, які відображають соціальну сутність людини (клуби, об'єднання);

в) відносини, що виникають між соціальними спільнотами (групами, націями, расами тощо).

Економічна система -- це сукупність економічних інститутів і відносин, у які вступають люди у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання сукупного продукту, реалізації права власності.

Структурними елементами економічної системи є: приватні господарства; акціонерні товариства; кооперативні господарства; фермерські господарства; індивідуальні, приватні підприємства громадян.

Політична система -- це сукупність цілісних саморегулюючих елементів:

а) держава;

б) політичні партії;

в) суспільно-політичні рухи та відносини, що між ними виникають.

Духовно-культурна система -- це відносини між людьми, їх об'єднаннями, державою та суспільством у цілому стосовно духовно-культурних благ та різного роду матеріалізованих інституцій, через які реалізуються дані відносини, що пов'язані з освітою, наукою, культурою, релігією.

Інформаційна система -- це система, яка складається в результатів спілкування людей та через мас-медіа (підприємства, об'єднання, що здійснюють виробництво та випуск засобів масової інформації).

суспільство держава право політичний

2. Поняття і ознаки держави

Існує два способи організації: природний і штучний. Саме до штучних способів організації відноситься держава. Її можна розглядати в двох аспектах: як державний апарат або як своєрідну організацію суспільства.

«Державою зветься, -- говорить Ф.В. Ніцше, -- найхолодніше з усіх холоднокровних чудовиськ. Воно також холоднокровно бреше, і ця брехня, мов те гадюччя, повзе з його вуст: «я -- держава, я -- народ».

Термін «держава» в юридичній та іншій науковій літературі тлумачать по-різному. Його розглядають у субстанціональному, атрибутивному, інституційному та міжнародному значеннях.

У субстанціональному значенні держава -- це організоване в певні корпорації населення, що функціонує у просторі й часі.

В атрибутивному значенні -- це устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства, його оформлення.

В інституційному значенні -- це апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.

У міжнародному значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність території, населення і суспільної влади.

Отже, держава -- це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна з допомогою права робити свої веління загальними для населення всієї країни, а також здійснювати та управління загальносуспільними справами. [5]

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:

- всеохоплююча організація - об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

- територіальна організація - об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

- єдина організація - об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;

- офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

- універсальна організація - об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

- верховна організація - є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй;

- централізована організація - внутрішня побудова держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органів державної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

Значення знань щодо різноманітного розуміння поняття, походження і сутності держави в історії державно-правової думки зумовлюються тим, що вони повинні бути неодмінною складовою світогляду студентів. Адже сьогодні у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави і права [6].

Отже, державу розглядають під різним кутом зору. Як офіційний представник суспільства держава повинна робити все від неї залежне для поліпшення життя людей.

Держава має ряд ознак, що властиві їй як особливій організації політичної влади.

Основні ознаки, що безпосередньо характеризують державу і відсутність хоча б однієї з яких не дає можливості характеризувати суспільне утворення як державне.

Факультативні ознаки, що конкретизують зміст основних і не є обов`язковими.

Серед основних ознак держави називають:

- наявність політичної публічної влади. Політичний характер влади визначає рівень обов`язковості владних рішень, а публічний характер визначає рівень поширеності державних рішень на населення;

- наявність території, тобто частини земної кулі, в рамках якої населення перетворюється в громадян, і на яку поширюється суверенітет держави. Територія є необхідною умовою визнаття держави суб`єктом міжнародних відносин;

- суверенітет, тобто політико-правова характеристика влади, що закріплюється нормативним актом та характеризує державну владу як верховну, незалежну, неподільну та єдину. Існує три різновиди суверенітету:

a. національний суверенітет, тобто реальна можливість нації створювати незалежну державу;

b. народний суверенітет, тобто реальна участь народу у здійсненні влади;

c. державний суверенітет, тобто політико-правова властивість державної влади, що виражається в її незалежності від іншої влади в середині країни та в праві держави самостійно вирішувати свої проблеми на основі принципів міжнародного права. Компонентами державного суверенітету, що характеризують його зміст є:

· верховенство влади, тобто можливість існування лише однієї державної влади та можливість визнати незаконними рішення будь-якої іншої соціальної влади;

· незалежність, тобто можливість вирішувати будь-яке питання зовнішнього чи внутрішнього характеру без втручання інших держав на основі принципів національної та міжнародної системи права;

· неподільність, тобто можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в роботі міжнародних асоціацій, а також визначати статус адміністративно-територіальних одиниць;

· єдність, тобто наявність єдиного змісту влади (державно-політична) та розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову в процесі реалізації владних повноважень;

- наявність системи органів та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та завдань і охоплюється поняттям механізм держави. Частина органів держави, що створюється для реалізації владних повноважень охоплюється поняттям апарат держави;

- наявність можливості розробляти загальнообов`язкові правила поведінки, що визначаються як правові норми. За допомогою права держава визначає зміст прав та обов`язків суб`єктів суспільних відносин, а також забезпечує обов`язковість своїх рішень;

- можливість самостійно визначати види і розміри податків. Податки - це загальнообов`язкові платежі, що стягуються у населення у сумі чи процентному відношенні на загально-соціальні проблеми (освіта, охорона здоров`я, культура, соціальні виплати тощо).

Серед факультативних ознак держави розрізняють:

- наявність конституції;

- наявність державних символів;

- наявність громадянства;

- грошової одиниці;

- збройних сил;

- участь держави у міжнародних органах і організаціях тощо.[9]

3. Поняття і ознаки права

Право - система принципів і норм, правила поведінки, які формально закріплюють міру свобод і справедливості.

Термін «право» вживають у різних значеннях (право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі -- це норма, що стала звичкою, норма -- звичай, а не право в юридичному значенні слова. Право на подяку за допомогу -- це моральна норма. Право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав -- це «право», що ґрунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб'єктивне право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння. Лише в двох останніх випадках вживання терміна «право» має юридичне значення.

Юридичне право ще називають «законодавчим правом», на відміну від звичаїв -- «передзаконодавчого права».

Юридичне право, у свою чергу, має два значення:

-- об'єктивне юридичне право -- система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;

-- суб'єктивне юридичне право -- правові норми і принципи як певні юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права задовольняти власний інтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка має пільги щодо податків, полягає в одержанні цих пільг). Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах. [2]

Призначення права вирішувати самостійно соціальні завдання є найважливішим конститутивним моментом поняття «соціальне призначення права». За цією ознакою можна відрізнити дану категорію від близьких до неї за змістом понять (таких, як завдання, роль, функція права тощо).

Роль права у наш час велика, як ніколи раніше, оскільки воно стає не тільки засобом управління, а й системою основних прав та свобод людини і громадянина. Дуже важливо визначити сутнісні ознаки права, що допоможе не тільки у його вивченні і пізнанні, але й буде надійною теоретичною базою для юриста-практика в його правоохоронній та правозастосовчій діяльності. [1]

Узагальнюючи розвиток права, його відмінність від інших соціальних норм, можна сформулювати ознаки права, тобто ті істотні характеристики права, що дозволяють стверджувати про його появу і функціонування в суспільстві, про його відмінність від інших соціальних норм. Це наступні ознаки:

- Соціальність. Ця ознака характеризує первинний зміст права, що забезпечує загально-соціальну і класову функції: організацію виробництва, розподіл і перерозподіл виробленого чи продукту, що добувається, нормування індивідуальних витрат праці на суспільні нестатки, панування чи класів соціальних груп у суспільстві, розподіл і закріплення соціальних ролей у суспільстві, посад у державі, організацію і здійснення державної влади, регламентацію товарно-грошових відносин і відносин власності, забезпечення експлуатації і привілеїв, а також інші сфери, зв'язані з організаційно-трудовий і соціальний життям суспільства.

- Нормативність. Право виступає як система норм (правил поведінки), характеризуемых логічною структурою («інакше»), установленням масштабу, міри поводження, що визначають границі, рамки дозволеного, забороненого, запропонованого (позитивне зобов'язання). Ці властивості регулятивної системи (дозволу, заборони, позитивне зобов'язання) зародилися ще в суспільствах економіки, що привласнює, але на етапі становлення права здобувають новий зміст, форми вираження, способи забезпечення.

- Обов'язковість. Правові норми забезпечуються можливістю державного примуса, тобто наділяються не тільки ідеологічним механізмом (авторитет, справедливість, релігійна підтримка), але і можливістю несприятливих наслідків при їхньому порушенні, що мають характер майнових обмежень, фізичних, моральних страждань.

- Формалізм. Правові норми, як правило, фіксуються в письмовому виді в спеціальній формі: закони і їхні збірники, прецеденти і т.д. Формалізм складає особливу цінність права, захищаючи право від довільної зміни, закріплюючи необхідну суспільству стійкість цього регулятора. Формалізм права визначається порядком створення законів, їхніх змін, скасування, що дійсно «працює» на стабілізацію суспільства, на точність застосування, виконання, дотримання і використання правил поведінки.

- Процедурність. Право як система норм містить у собі чіткі процедури створення, застосування, захисту. Процедурні правила, процесуальний порядок - характерна ознака права, що визначає його зв'язок з державним апаратом, насамперед зі спеціалізованими органами: судом, поліцією і т.п.

- Неперсоніфікованість. Ця ознака підкреслює та якість права, що його норми не мають, як правило, конкретно визначеного, індивідуального, персоніфікованого адресата, а спрямовані невизначеному, абстрактному колу осіб. Якщо яка-небудь конкретна особа виявляється в умовах, передбачених структурою відповідної норми, він і виявляється адресатом норми. З цією ознакою зв'язана і неодноразовість дії норми права, її довжина в часі.

4. Об'єктивність. Ця ознака характеризує закономірний характер появи права на етапі переходу суспільства до виробляючого економіці, природний результат внутрішнього розвитку регулятивної системи. Право, таким чином, не дарується якою-небудь зовнішньою силою суспільству, не з'являється по велінню яких-небудь культурних героїв. Воно, також як і держава, одне з умов існування політично організованого суспільства на етапі виробляючої економіки, і також, як держава, має велику соціальну цінність [13].

4. Взаємозв'язок держави та суспільства

Сформувалися три підходи до співвідношення громадянського суспільства і держави:

1) держава і громадянське суспільство - збіжні соціальні системи;

2) держава і громадянське суспільство -- різні соціальні системи, первинною (провідною) є держава, що контролює громадянське суспільство;

3) держава і громадянське суспільство -- різні соціальні системи, держава виконує службову (підпорядковану) роль щодо громадянського суспільства.

Ознаки (риси) громадянського суспільства -- у його співвідношенні з державою:

1) не існує до держави і поза державою;

2) не включає державу, розвивається самостійно -- без безпосереднього втручання держави;

3) складається із суб'єктів -- вільних і рівноправних громадян і об'єднань, що добровільно сформувалися і знаходяться у відносинах конкуренції і солідарності;

4) має певний пріоритет перед державою, проте зацікавлено в добробуті держави і сприяє її розвитку;

5) справляє вплив на створення і функціонування державних органів у власних інтересах;

6) має право жадати від держави захисту життя, здоров'я, безпеки громадян, не допускаючи її втручання в їх приватні інтереси;

7) формує право, що формулюється державою в законах та інших нормативно-правових актах, гарантує і захищає її від порушень із боку будь-кого. Усі потреби громадянського суспільства реалізуються за допомогою волі держави, вираженої у формі правового акта;

8) розвивається і взаємодіє з державою в межах права, котре виступає як рівний і справедливий масштаб свободи і справедливості, а не як спосіб нав'язування державної волі.

Держава здатна сприяти розвитку суспільства або перешкоджати йому.

У функціонуванні громадянського суспільства роль цивілізованої держави має виражатися в тому, що вона:

-- служить формою, що організує громадянське суспільство і створює умови для його розвитку;

-- є відносно самостійною щодо громадянського суспільства і здійснює солідарні публічні інтереси усіх членів суспільства;

-- встановлює «правила гри», яких повинні дотримуватися громадяни та їх об'єднання, створює сприятливі умови для їх існування і розвитку;

- не втручається у приватну сферу сім'ї, побуту, культури (перший рівень громадянського суспільства): таке втручання може відбуватися лише з метою забезпечення особистої або громадської безпеки;

-- надає необхідний захист громадянському суспільству, яке функціонує в межах її території, у тому, що належить до соціальної безпеки громадян;

-- виступає знаряддям соціального компромісу громадянського суспільства, пом'якшує соціальні суперечності між різними соціальними групами;

-- юридичне забезпечує можливості громадянина бути власником, створювати громадські об'єднання, комерційні корпорації, брати активну участь у політичному житті суспільства;

-- має межі регулювання відносин у суспільстві, які визначаються конституцією держави, стандартами в галузі прав і свобод людини, закріпленими в міжнародних актах.

І громадянське суспільство, і держава функціонують для задоволення потреб та інтересів людини. Громадянським суспільством можна назвати таке суспільство, у якому головною діючою особою є громадянин як автономна особа:

* суб'єкт, який усвідомлює себе вільним членом суспільства; вільним економічно - який має право вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької; вільним ідеологічно і політичне;

* суб'єкт, який наділений правами і свободами, у тому числі правом приватної власності («суб'єкт-власник»);

* суб'єкт, який усвідомлює відповідальність перед суспільством;

* суб'єкт, який захищений законом від прямого втручання і довільних обмежень з боку держави. [2]

5. Взаємозв'язок держави та права

Право (як юридичне явище) і держава виникають водночас, вони обопільно залежні. Зокрема, слід мати на увазі, що соціальні причини, внаслідок яких сформувалось об'єктивне юридичне право, є тими самими, що й причини, які спонукали до утворення держав (тому й немає потреби ще раз висвітлювати ці чинники стосовно такого права).

Право залежить від держави: у його виникненні, походженні; сталості й недоторканності; здійсненні, впровадженні в життя; у розвитку, вдосконаленні і в авторитетності, нарешті престижі.

Держава залежить від права: у своїй організації, побудові, структурі; у вдосконаленні, розвитку; у здійсненні її функцій; в авторитетності, престижі.

Коли йдеться про здійснення функцій держави, то розрізняють його правові й неправові форми. Правові форми виконання функцій держави -- це такі її дії, які полягають у вчиненні (зокрема, у прийнятті, встановлені, виданні) правових (юридичних) актів.

Правовий (юридичний) акт -- це формально-обов'язкове волевиявлення держави (її органу або уповноваженого нею суб'єкта).

Види юридичних актів:

- за юридичною, тобто владно-регулятивною природою,-- правотворчі (нормативно-правові), правотлумачні (правороз'яснювальні, інтерпретаційні), правозастосовні (індивідуально-правові);

- за способом, формою об'єктивації, зовнішнього прояву -- письмові (документальні), усні (вербальні), конклюдентні (фізичні вчинки, діяння).

Залежно від різновиду найчастіше використовуваних державою юридичних актів розрізняють такі правові форми виконання її функцій:

- установча діяльність (утворення, реорганізація, ліквідація органів та інших організацій держави);

- правотворча діяльність (встановлення або санкціонування правових (юридичних) норм, тобто формально-обов'язкових правил поведінки загального характеру);

- правозастосовна діяльність (встановлення, на основі й відповідно до юридичних норм, індивідуальних формально-обов'язкових правил поведінки щодо тих суб'єктів, які мають здійснити ці норми);

- правоохоронна діяльність (застосування за ходів примусу щодо тих осіб, які порушують приписи юридичних норм).

Неправові форми виконання функцій держави: матеріально-технічна діяльність (виробництво певних благ, надання послуг); організаційна діяльність (здійснюване неюридичними засобами, тобто без видання юридичних актів, встановлення зв'язків, взаємин між виконавцями закону, спрямування їхньої поведінки на виконання закону).

Висновки

Резюмуючи усе вищесказане, потрібно відзначити, що розбудова громадянського суспільства лишається нагальною проблемою України. Суспільство має давнішню історію. З позиції теорії держави і права, а не філософії, нас цікавить суспільство у його взаємодії з державою і правом. Нам належить зрозуміти суспільство як систему, його структуру.

У цьому аспекті і досліджувалося поняття "суспільство", місце та роль у ньому держави і права.

Суспільство -- соціальний організм, частина природи, що складається з людей, які постійно, працюють над удосконаленням знарядь і засобів виробництва.

Держава - це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здійснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Право - система принципів і норм, правила поведінки, які формально закріплюють міру свобод і справедливості.

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, охороняти і захищати ці відносини. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає основне місце.

Роль держави в організації суспільства і здійсненні політичної влади зумовлена тим, що вона є центром, ядром політичної системи.

Роль права у громадянському суспільстві та здійсненні політичної влади залежить від взаємозв'язку держави і права. Як уже зазначалося, право (як юридичне явище) і держава (як політична організація влади) виникають водночас і тісно взаємозв'язані.

Отже, як держава, так і право відіграють певну роль в організації суспільства і здійсненні політичної влади.

Список використаної літератури

1. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с

2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум,2001. -- 664 с.

3. М. Т. Ціцерон. Про державу. Про закони. Про природу богів. К.: Основи, 1998. - 476 с.

4. Галкин А., Красин Ю. Сильная демократия - альтернатива авторитаризму.- М.: Наука, - 1996. - 47 с.

5. Правознавство : підручник / М-во освіти і науки України ; За ред. В. В. Копєйчикова, А.М.Колодія. - Київ : Юрінком Інтер, 2006. - 752 с

6. Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л. та ін.. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб.; За ред. В.В.Копєйчикова; Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова. -- Стер. вид.. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 317 с.

7. Волинка К.Г., Теорія держави і права. - К.: МАУП, 2003 - 510 с.

8. Загальна теорія держави і права: Підручник / За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. - Х.: Право, 2002. - 427с

9. Теория государства и права, под ред. д.ю.н., профессора А.Б. Венгерова, - Москва, “Юристъ”, 1995.

10. Основи правознавства: Проб. Підручник для 9 кл. серед. загальноосвіт. шк. / За ред. І.Б. Усенка. - К.: Ірпінь, 1997. - 416с.

11. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.-- К.: Атіка.-- 2001.-- 176 с.

12. М. С. Кельман, О. Г. Мурашин. З 14 Загальна теорія держави і права: Підручник. -- К.: Кондор, 2006. -- 477 с.

13. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. - К.: Вентурі, 1996. - 208 с.

Размещено на Allbest.ru