Умисне вбивство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Навчальний центр Миколаївського комплексу

Одеської національної юридичної академії

КУРСОВА РОБОТА

по кримінальному праву

на тему: УМИСНЕ ВБИВСТВО

Виконала:

Студентка 2-го курсу

денної форми навчання 22 группи

Тилту Оксана Леонідівна

Навчальний керівник:

старший викладач

Бідей Олександр Миколайович

Миколаїв - 2006 р.

ПЛАН

Вступ

1. Законодавче визначення та ознаки умисного вбивства

2. Загальна характеристика та види вбивств за чинним КК України

3. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України)

4. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України)

5. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України)

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Охорона особи є найважливішим завданням держави. В ст. 3 Конституції України сказано: „ Людина, її життя та здоров'я, честь та гідність, недоторканість та безпека вважаються в Україні найвищою соціальної цінністю ", вперше в статі 27 нашої Конституції записано: „Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини ". Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

Актуальність даної курсової роботи зумовлюється тим, що право на життя охороняється Кримінальним законом України.

Об'єктом дослідження є умисне вбивство.

Мета курсової роботи полягає тому, щоб на основі всебічного аналізу використаної при написанні літератури дослідити об'єктивні, суб'єктивні та кваліфікуючі ознаки умисного вбивства з корисливих мотивів, умисного вбивства з хуліганських мотивів, умисного вбивства з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення.

Тема "Умисне вбивство" набула широкого розгляду в літературі. Дослідили об'єктивні ознаки умисного вбивства такі вчені: Саінчин О.С., Мельник М.І., Хавронюк М.І., Гончаренко В.Г., Бажанов М.І., Сташис В.В.

Дослідили суб'єктивні ознаки умисного вбивства: Мельник М.І., Хавронюк М.І., Кожанський М.Й., Яценко С.С., Спульцова Е.Л.

Проаналізували кваліфікуючі ознаки умисного вбивства: Короленко М.Г., Лебедева В.М., Матвійчук В.В., Навроцький В.О., Дурдинець В.В., Старушневич А.В., Шапун В.І., Лихолоб О.В., Потебенько М.О., Гончаренко В.Г., Бородін С.В., Бажанов М.І., Тацій В.Я., Сташис В.В.

При написанні курсової роботи застосовувались такі методи дослідження: аналіз, синтез, дедукція, індукція, порівняння.

Багато галузей права ставлять своїм завданням охорону особистості. Виконувати його та кримінальне законодавство України, так, в ст. 1 КК на рахунку першочергових завдань кримінального закону визначається правове забезпечення охорони прав та свобод людини і громадянина.

1. Законодавче визначення та ознаки умисного вбивства

Життя людини, згідно зі ст. З Конституції України, є найвищою соціальною цінністю. Кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може свавільно позбавити її життя. Тому охорона життя людини -- най­важливіше завдання кримінального права України. Серед злочинів проти особи вбивство становить особливу небезпеку. Це найтяжчий злочин проти життя людини, тому рішуча боротьба з вбивствами є важливим завданням правоохоронних органів.

У частині 1 ст. 115 КК дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 КК передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне понят­тя вбивства може бути визначене як умисне або необережне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Об'єктом вбивства є життя людини.

Початковим моментом життя як об'єкта посягання при вбивстві слід вважати початок фізіологічних пологів. Тому посягання на плід після початку пологового процесу є посяганням на життя людини. При цьому не має значення, що дитина, яка народжується, ще не розпочала самостійного, позаутробного життя і навіть не відділилася від утроби матері. Посягання на плід, що відділився від утроби матері внаслідок пологового процесу (незалежно від його життєздатності), тим більше є посяганням на життя. У свою чергу, посягання на плід людини до початку пологового процесу не є посяганням на життя (незалежно від віку плода) і не може кваліфікуватися як вбивство. Внутрішньоутробне знищення плода до початку пологів може тягти відповідальність за незаконне проведення аборту. Як посягання на життя слід розглядати й умертвіння дитини, що народилася в результаті передчасних пологів (у тому числі штучних). Якщо було здійснено спробу позбавити життя дитину, що народилася мертвою, відповідальність має наставати за замах на вбивство (непридатний замах).

Кінцевим моментом життя вважається біологічна смерть, тобто момент, коли внаслідок припинення роботи серця відбулися незворотні процеси розпаду клітин центральної нервової системи. Від біологічної смерті відрізняють клінічну, коли, незважаючи на припинення дихання і серцебиття, протягом дуже короткого часу життя в організмі не припиняється і його життєздатні функції можуть бути відновлені. Навмисне приведення людини в стан клінічної смерті у випадку, коли біологічна смерть не настала, може кваліфікуватися як замах на вбивство. У свою чергу, за певних умов може бути визнано вбивством посягання на життя людини, що перебуває в стані клінічної смерті. Дії винного, спрямовані на вбивство померлого раніше, є замахом на непридатний об'єкт.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності (хворої, божевільної, такої, що перебуває в безнадійному стані внаслідок травми, хвороби тощо), моральних якостей, віку (немовля­ти, старого), службового становища тощо.

Вбивство -- це позбавлення життя іншої людини. Самогубство і замах на самогубство не може розглядатися як злочин.

Об'єктивна сторона вбивства характеризується:

1) діянням у вигляді посягання на життя іншої людини;

2) наслідком у вигляді смерті людини;

3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідком.

Вбивство може бути вчинено шляхом як дії, так і бездіяльності. Для позбавлення людини життя може бути застосований як фізичний (удар ножем, здавлювання шиї, отруєння тощо), так і психічний вплив (спричинення психічної травми, що заподіяла смерть, підмова до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо). Для вбивства винний може використати м'язові зусилля свого тіла, різні знаряддя (ніж, камінь та ін.), а також привести в дію різноманітні механізми та речовини (пістолет, отрута тощо). З цією ж метою можуть бути використані явища природи, джерела підвищеної небезпеки, обстановка стихійного лиха тощо.

У разі вбивства шляхом бездіяльності йдеться про не вчинення винним дії, яка б запобігла настанню смерті, за умови, що він був зобов'язаний здійснити її та мав можливість зробити це. Таке зобов'язання діяти може випливати із закону або інших нормативних актів (наприклад, мати, яка за законом зобов'язана піклуватися про немовля, не годує його), службового становища або професійних обов'язків (наприклад, особа медичного персоналу для спричинення смерті хворому не застосовує необхідного лікування), попередніх дій винного (наприклад, залишення кого-небудь у небезпеці для позбавлення його життя і невжиття заходів щодо його врятування) тощо.

В окремих випадках на кваліфікацію вбивств може впливати спосіб їх вчинення (наприклад, вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб).

Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку -- смерті людини. Відсутність такого наслідку виключає можливість притягнення до відповідальності за закінчений злочин. У таких випадках в діях винного можуть бути ознаки готування до вбивства або замаху на вбивство.

10. Для притягнення до кримінальної відповідальності за вбивство необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого. Це питання має вирішуватися слідчими та судовими ор­ганами в кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи. Тут треба виходити з того, що причинний зв'язок є об'єктивним та існує поза нашою свідомістю. Причинний зв'язок, що встановлюється, має бути не випадковим, а необхідним. Тому дія або бездіяльність особи може бути визнана причиною смерті іншої людини лише тоді, коли цей наслідок мав свою підставу у вчиненому діянні, ним породжувався, тобто був його необхідним результатом.

Процес розвитку причинного зв'язку припускає, що причина завжди в часі передує наслідку. При цьому не має значення, як скоро після вчинен­ня злочинної дії настала смерть. Цей проміжок часу може бути значним. У справі М., засудженого за умисне вбивство з хуліганських мотивів, Вер­ховний Суд України вказав, що хоча смерть і настала на 37 добу після одер­жаних поранень, суд, виходячи з того, що засуджений з великою силою за­вдавав удари ножем в місця розташування життєво важливих органів, а та­кож з урахуванням висновків експертизи, правильно визнав, що смерть по­терпілого перебуває в безпосередньому причинному зв'язку із заподіяними йому ушкодженнями (Судебная практика... -- С. 6).

Нерідко помилки при дослідженні питання про наявність причинного зв'язку у справах про вбивство допускаються тоді, коли дії підсудного лише посередньо обумовили настання обставин, які послужили безпосередньою причиною смерті потерпілого.

Вбивство -- це протиправне позбавлення життя. Спричинення смерті, яке протиправним назвати не можна, поняттям вбивства не охоплюється. Наприклад, не є вбивством позбавлення життя людини в стані правомірної необхідної оборони. Але згода потерпілого на позбавлення його життя не є обставиною, що виключає протиправність вбивства. Так, зокрема, вбивство на прохання вбитого, вчинене з почуття жалю до нього, тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути умисним (статті 115-- 118 КК) або необережним (ст. 119 КК). Обвинувачення особи у вчиненні вбивства, яке ґрунтується тільки на факті наслідків, що настали, за відсутності умисної або необережної вини, являє собою об'єктивне ставлення, чуже кримінальному праву. Тому у справах про вбивство суд повинен ретельно досліджувати усі обставини, що свідчать про те, чи діяв обвинувачений умисно або необережно.

Умисне вбивство може бути вчинене з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільне небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом -- коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значен­ня не має (п. 22 постанови ПВСУ "Про судову практику в справах про зло­чини проти життя і здоров'я особи" від 7 лютого 2003 р. № 2).

Умисне поранення життєво важливих органів потерпілого, внаслідок чого сталася смерть, судова практика розцінює як свідчення умислу вин­ного на позбавлення життя і кваліфікує такі дії як умисне вбивство (Рад. право. - 1962. - № 1. - Ст. 151).

Вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, має кваліфікуватися як умисне вбивство. Відповідальність за умисне спричинення смерті настає і у випадках, коли винний, умисно завдаючи шкоду потерпілому, не передбачає конкретно, яка саме шкода матиме місце, допускаючи можливість будь-якої шкоди, в тому числі й смерті, яка фактично настає. Так, удар, завданий каменем, який був кинутий з невеликої відстані в голову потерпілого, внаслідок чого сталася смерть, слід кваліфікувати як умисне вбивство, оскільки в цьому разі винний допускав можливість настання такого результату.

У разі так званої помилки в особі потерпілого, тобто коли позбавляють життя людину, яку помилково сприйняли за іншу особу, котру мали намір вбити, винний підлягає відповідальності за умисне вбивство, а не за вбивство через необережність. Неправильно також кваліфікувати ці дії за сукупністю злочинів як замах на вбивство і вбивство з необережності.

Правильна кваліфікація умисного вбивства припускає ретельне дослідження мотиву та мети вчинення злочину. Так, виходячи з мотиву та мети в деяких випадках здійснюють розмежування видів умисного вбивства за обтяжуючих обставин, відмежування кваліфікованого вбивства від простого вбивства та вбивства за пом'якшуючих обставин. Урахування мотиву та мети сприяє правильному визначенню ступеня суспільної небезпечності вчиненого вбивства й індивідуалізації покарання. Встановлення мотиву та мети вчиненого вбивства є важливим і в профілактичному плані.

17. При аналізі суб'єктивної сторони вбивства може постати питання про відмежування умисного вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Визначальним при його вирішенні, як зазначив Пленум Верховного Суду України, є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю. Вирішуючи це питання, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного.

Закінченим злочином вбивство слід вважати з моменту настання смерті потерпілого.

Готування до злочину може полягати в підшукуванні або пристосуванні засобів чи знарядь, підшукуванні співучасників або змові на вчинення злочину, усуненні перешкод, а також іншому умисному створенні умов для вчи­нення злочину. Підшукування засобів або знарядь вбивства може полягати в придбанні вогнепальної або холодної зброї, отрути, виготовленні таких предметів та ін. Пристосування засобів або знарядь вбивства може полягати у приведенні предметів, які є у злочинця чи придбані ним, до такого стану, що зробило б можливим або полегшило їх використання для вчинення вбивства. Під іншим умисним створенням умов для вчинення вбивства слід розуміти усунення можливих перешкод, створення умов для наступного приховування слідів злочину тощо.

Замах на злочин має місце тоді, коли діяння винного було безпосередньо спрямоване на позбавлення життя іншої людини, але злочинний наслідок (смерть) не настав з причин, незалежних від волі винного. До дій, безпосередньо спрямованих на позбавлення життя, можна віднести, наприклад, завдання жертві удару ножем в життєво важливі органи, постріл у жертву, давання отрути тощо.

Замах на вбивство може бути вчинений лише за наявності прямого умислу на позбавлення життя потерпілого. Якщо такий умисел не встановлений, замах на вбивство відсутній, а вчинене належить кваліфікувати за наслідками, що настали.

Умисне вбивство може бути вчинене у співучасті, що підвищує його суспільну небезпечність. У цих випадках суд зобов'язаний ретельно з'ясувати ступінь участі і роль у вчиненому злочині кожного з притягнутих до відповідальності.

Кожна з осіб, які з умислом на вбивство завдали потерпілому поранення в життєво важливі органи, незалежно від того, яке з поранень виявилося безпосередньою причиною смерті потерпілого, повинні відповідати за умисне вбивство як співвиконавці.

Підбурювання до вбивства виявляється у схиленні до злочину різними способами (умовляння, прохання, переконання, підкуп, погроза, обман, примус тощо). Відповідальність за підбурювання до вбивства може настати лише в тому разі, якщо винний, маючи намір позбавити життя потерпілого, схиляв до цього виконавця злочину.

Пособництво у вбивстві полягає в сприянні вчиненню злочину порадами, вказівками, наданням зброї, транспорту, інших засобів чи знарядь вбивства, усуненні перешкод, а також заздалегідь даною обіцянкою переховати учасників вбивства, знаряддя чи засоби його вчинення, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню вбивства.

Для визнання особи винною в співучасті у вбивстві необхідне встановлення причинного зв'язку між діями цієї особи і шкідливими наслідками вчиненого виконавцем злочину, а також наявність умислу, спрямованого на сприяння виконавцю злочину.

Співучасть у вбивстві припускає умисел усіх співучасників злочину, тому співучасть у необережному вбивстві є неможливою.

Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров'ю, належить кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне вбивство. Дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочину, кваліфіку­ються за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК.

умисний вбивство кримінальний злочин

2. Загальна характеристика та види вбивств за чинним КК України

У частині 1 ст. 115 дається поняття вбивства як умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині. Крім того, в ст. 119 передбачена відповідальність за вбивство через необережність. Тому загальне поняття вбивства може бути визначене як умисне або необережне заподіяння смерті іншій людині. Заподіяння смерті іншій людині -- це позбавлення її життя.

Об'єктом вбивства є життя людини. Початком життя при цьому слід вважати початок фізіологічних пологів. Посягання на плід людини до початку родового процесу не є посяганням на життя і може призвести до відповідальності за незаконне проведення аборту. Кінцевим моментом життя є біологічна смерть.

Закон рівною мірою охороняє життя будь-якої людини, незалежно від її життєздатності, віку, моральних якостей тощо. Вбивство -- це позбавлення життя іншої людини. Самогубство або замах на самогубство злочином не вважається.

З об'єктивної сторони вбивство може бути здійснене шляхом дії або бездіяльності. Для позбавлення людини життя може застосовуватися як фізичний вплив (удар ножем, задушення, отруєння тощо), так і психічний (заподіяння душевної травми, що викликала смерть, підбурювання до самогубства особи, яка не усвідомлює значення цього акту тощо).

У разі вчинення вбивства шляхом бездіяльності йдеться про вчинення винним дій, що запобігли б настанню смерті за умови, що він зобов'язаний був і мав можливість їх вчинити. Наприклад, особа медичного персоналу з метою заподіяння смерті хворому не застосовує необхідного лікування.

Обов'язковою ознакою закінченого складу вбивства є настання злочинного наслідку -- смерті людини. При цьому необхідно встановити причинний зв'язок між діянням винного і настанням смерті потерпілого.

Вбивство -- це протиправне позбавлення життя. Тому не є вбивством, наприклад, позбавлення життя людини в стані необхідної оборони. Навпаки, згода потерпілого на позбавлення його життя не виключає протиправності діяння.

З суб'єктивної сторони вбивство може бути вчинене як з умислом (прямим або непрямим), так і через необережність (злочинну самовпевненість або злочинну недбалість). Правильна кваліфікація умисного вбивства передбачає ретельне дослідження його мотивів і мети.

Суб'єкт вбивства -- будь-яка особа, яка досягла 14-ти років за вбивства, передбачені статтями 115--117, і 16-ти років -- за вбивства, передбачені статтями 118 і 119.

Види вбивств.

За суб'єктивною стороною розрізняють:

Ш вбивства умисні (статті 115--118)

Ш вбивства через необережність (ст. 119).

У свою чергу умисні вбивства розрізняються за ступенем своєї суспільної небезпеки (тяжкості) на три види:

Ш просте вбивство, тобто вчинене без обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 115);

Ця норма застосовується у випадках, коли умисне вбивство не містить ознак, передбачених ч. 2 ст. 115 КК та статтями 116--118 КК. Не­обхідно ретельно дослідити усі обставини умисного вбивства з тим, щоб жодна обтяжуюча або пом'якшуюча його ознака не залишалася нез'ясованою. І лише в разі відсутності таких ознак можлива кваліфікація за ч. 1 ст. 115 КК. Наявність у вчиненому умисному вбивстві обтяжуючих або пом'якшуючих обставин, не передбачених в зазначених статтях, не виклю­чає застосування ч. 1 ст. 115 КК і може враховуватися при визначенні кон­кретної міри покарання

Ш вчинене за обтяжуючих обставин, так зване кваліфіковане вбивство (ч. 2 ст. 115)

Ш вчинене за пом'якшуючих обставин, так зване привілейоване вбивство. Цей розподіл має дуже важливе практичне значення, оскільки у разі вчинення умисного вбивства за наявності як обтяжуючих, так і пом'якшуючих обставин, вчинення належить кваліфікувати як вбивство за пом'якшуючих обставин.

Умисне вбивство без обтяжуючих, і пом'якшуючих обставин (просте вбивство) -- ч. 1 ст. 115 -- має місце в тих випадках, коли у вчиненому відсутні ознаки вбивств, передбачених ч. 2 ст. 115, статтями 116--118. За частиною 1 ст. 115 кваліфікуються вбивства, вчинені в бійці, з помсти, на ґрунті особистих взаємовідносин, з ревнощів, зі співчуття (наприклад, за наявності прохання потерпілого) та деякі інші.

Покарання за таке вбивство передбачене ч. 1 ст. 115 -- позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (кваліфіковане вбивство) -- ч. 2 ст. 115. Обтяжуючі обставини перераховані в пунктах 1--13 ч. 2 ст. 115. Для застосування ст. 115 досить наявності хоча б однієї з указаних в ній обтяжуючих обставин. Обтяжуючими обставинами ч. 2 ст. 115 КК є :

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК). Таке вбивство характеризується одним (єдиним) умислом на вбивство двох (або більше) потерпілих, тобто винний має намір і мету вбити двох або більше осіб.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115 КК).

Для кваліфікації вбивства за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не мають значення :

а) взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи жінка, знайомі,

друзі, закохані чи зовсім незнайомі);

б) звідки винному було відомо про вагітність потерпілої;

в) строк вагітності;

г) мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство).

Умисне вбивство заручника (п. 3 ч. 2 ст. 115 КК).

Заручником називається особа, яку захопили і утримують проти її волі з метою примусити родичів затриманого, державну чи іншу установу чи організацію, посадову чи якусь фізичну особу задовольнити вимоги винного за умови звільнення затриманої особи (ч. 1 ст. 147 КК).

Умисне вбивство двох заручників, чи з особливою жорстокістю, чи з корисливих мотивів, або вчинене на замовлення, або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за п. 1 , 4, 6, 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК.

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п. 4 ч. 2 ст. 115 КК).

Вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК) має місце тоді, коли винний здійснював намір на вбивство певної особи і при цьому розумів, що він застосовує такий спосіб, який небезпечний для життя не тільки однієї людини. Такими способами можуть бути: постріл у натовп або застосування для вбивства вогню (пожежі), води (затоплення), спорудження різних пасток тощо.

Вбивство із корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) - це вбивство з метою отримати майно чи майнові прибутки або права.

Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) характерне тим, що воно вчинюється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною неповагою до суспільства.

Умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) вчиняються у тих випадках, коли намір винного був викликаний службовою чи громадською діяльністю потерпілого.

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК).

У п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України поєднані два самостійні різні мотиви вбивства, які визнаються законом кваліфікуючими обставинами вбивства.

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 КК) містить у собі два різних самостійних злочини - вбивство і зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Поєднує їх лише те, що один із них (зґвалтування) є кваліфікуючою ознакою другого (вбивства).

Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК України).

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України).

Відповідальності за вбивство, вчинене групою осіб, підлягають усі учасники групи незалежно від того, хто безпосередньо заподіяв смерть потерпілому. за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання

Стаття 116 КК передбачає кримінальну відповідальність за вбивство, яке було вчинене у стані фізіологічного афекту.

3. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України)

Вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) наявне тоді, ко­ли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої ма­теріальної вигоди.

Як учинене з корисливих мотивів, слід кваліфікувати й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних ко­рисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

За такого вбивства корисливі мотиви повинні виникнути до вчинення злочину. У випадках, коли умисел на заволодіння майном виник у винного після вбивства, вчиненого з інших мотивів, кваліфікація його дій за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК виключається . Таке діяння слід кваліфікувати як умисне вбивство за ст. 115 КК (частинами 1 або 2) та відповідною статтею КК, що передбачає відповідальність за крадіжку чи грабіж.

Для кваліфікації дій винного як вбивства з корисливих мотивів не має значення був позбавлений життя власник майна чи інша особа. Важливо те, що це вчинено для отримання матеріальної вигоди. Не має значення переслідував винний у вбивстві мету одержати матеріальну вигоду особисто для себе чи для інших осіб.

Для умисного вбивства з корисливих мотивів не має значення, чи досяг винний тієї матеріальної вигоди, якої прагнув. У тих випадках, наприклад, коли вбивця не зміг одержати внаслідок вбивства матеріальну вигоду через відсутність майна або не встиг одержати це майно, то склад даного злочину буде в наявності, оскільки мотивом вбивства була корисливість.

Судова практика справедливо кваліфікує за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК також випадки вбивства з метою позбавлення від сплати аліментів, ухилення від сплати боргу, вбивство сином свого батька з побоювання, що останній скасує заповіт на його користь і позбавить його спадкового майна, тощо.

За відсутності корисливого мотиву вбивство не може бути кваліфіковане за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК.

Так, Т. було визнано винним в умисному вбивстві двох осіб з корисливих мо­тивів. Встановлено, що двоюрідні брати Т. -- М. М. та М. А. -- постійно позичали в нього гроші. Одного дня, після спільного вживання спиртних напоїв М. М. повер­нув Т. частину боргу в сумі 20 гри., після чого останній пішов додому. Через дея­кий час у помешкання Т. прийшов М. А. і почав вимагати від нього повернуті йо­го братом 20 гри., внаслідок чого між ними виникла суперечка, але Т. гроші не віддав і М. А. пішов. Т., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з помсти, на ґрунті особистих неприязних стосунків того ж вечора повернувся до помешкання братів М. М. та М. А. і вбив їх. Верховний Суд України зазначив, що Т. не був боржником перед братами М., навпаки, останні постійно позичали гроші в нього. Сварка з ними виникла саме з приводу того, що вони не повертали йому боргу. Отже, висновок суду про те, що засуджений позбавив життя братів М. з корисливих мотивів нічим не підтверджено.

Судова практика вважає, що умисне вбивство при охороні особистої власності не можна розглядати як вчинене з корисливих мотивів. Злочину, що розглядається, немає й у випадках, коли мотивом позбавлення життя була помста за матеріальну шкоду, заподіяну винному.

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння транспортним засобом дії винного кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачено відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. З ст. 262, ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313, ч. З ст. 289 КК).

4. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України)

Вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115 КК) є тоді, коли воно вчиняється внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини чи з використанням незначного приводу (абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи"). Винний відкрито нехтує встановленим у суспільстві порядком, прагне продемонструвати грубу силу, жорстокість, цинізм тощо.

Так, С. був визнаний винним у вчиненні умисного вбивства з хуліганських мотивів. Встановлено, що, перебуваючи в стані сп'яніння, він взяв ніж і ходив по пляжу, шукаючи свого знайомого. Коли відпочиваючий К. сказав йому, що тут його знайомого немає, С. завдав йому удару ножем у груди, внаслідок чого К. номер. Суд мотивував таку кваліфікацію тим, що вбивство К. підсудний вчинив з малозначного приводу -- лише тому, що відповідь потерпілого здалася йому грубою.

Місце вчинення вбивства в даному разі не має значення. Цей злочин звичайно здійснюється в громадських місцях, але може бути вчинений і в безлюдному місці (у лісі, полі, квартирі тощо). Нерідко таке вбивство є продовженням раніше вчинених хуліганських дій.

Наявність хуліганського мотиву припускає прямий умисел щодо вчинених винним дій і допускає будь-яку форму умисної вини щодо спричинення смерті. Хуліганство, що призвело до необережного позбавлення життя людини, не містить складу злочину, що розглядається.

При кваліфікації вбивства за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК слід виключити наявність інших мотивів, що визначають поведінку винного. Вбивство з хуліганських мотивів у низці випадків слід відрізняти від вбивства в бійці та сварці без ознак хуліганства. При вирішенні цього питання потрібний ретельний аналіз усіх обставин справи, особливо тих, що характеризують суб'єктивну сторону. Вирішальне значення при цьому має встановлення на­явності або відсутності хуліганського мотиву. Пленум Верховного Суду Ук­раїни пояснив, що не можна розглядати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи з інших мотивів, що виникли на ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому і було порушено громадський порядок.

Так,Д. було визнано винним у вбивстві з хуліганських мотивів та замаху на вбивство двох або більше осіб з хуліганських мотивів. Злочин було вчинено за таких обставин: між Д. та Ф. В. під час вживання спиртних напоїв у квартирі Р. виникла сварка, яка перейшла в бійку. Ф. Ю. намагався перепинити бійку, але його втручання лише посилило конфлікт. Через деякий час Ф. В. та Ф. Ю. пішли додому. Коли вони вийшли на вулицю, Д. наздогнав їх і завдав Ф. Ю. кілька ударів ножем у живіт і груди, від яких той помер, а потім тим же ножем ударив у груди та в живіт Ф. В., спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження. Верховний Суд України зазначив, що підстав стверджувати, що Д. діяв безпричинно, з хулігансь­ких мотивів немає, оскільки вбивство було вчинене на ґрунті неприязних стосунків, які виникли після сварки. Тому з обвинувачення Д. за епізодами вбивства та замаху на вбивство кваліфікуючу ознаку -- вбивство з хуліганських мотивів -- було виключено.

Вбивство з хуліганських мотивів нерідко вчиняється особами, які перебувають у стані сп'яніння. Проте ця обставина сама по собі не може бути підставою для кваліфікації скоєного як вчиненого з хуліганських мотивів.

При вбивстві з хуліганських мотивів, передбаченому в п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, додаткова кваліфікація вчиненого за ст. 296 КК, яка передбачає відповідальність за хуліганство, не потрібна. Якщо, крім убивства з хуліганських мотивів, винний вчинив ще й інші хуліганські дії, що супрово­джувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, вчинене кваліфікується за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і за відповідною частиною ст. 296 КК.

5. Кримінально-правова характеристика умисного вбивства з метою приховати і інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України)

Пункт 9 ч. 2 ст. 115 КК передбачає вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Вчиняючи злочин, що розглядається, винний може переслідувати мету приховати як раніше вчинений злочин, так і злочин, який припускалося вчинити в майбутньому. При цьому мова може йти про прагнення винного повністю приховати злочин та обставини, які впливають на кваліфікацію і міру покарання. При вбивстві з метою полегшити вчинення іншого злочину винний може здійснити ці дії як до вчинення наміченого злочину, так і в процесі його здійснення. Пунктом 9 ч. 2 ст. 115 КК охоплюються, наприклад, випадки вбивства потерпілого, свідка, особи, у якої є докази злочину, та ін. Відповідальність за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК настає у випадках, коли вбивство вчинено з метою приховати або полегшити будь-який злочин, незалежно від його тяжкості. Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчи­нене з метою приховати інший злочин, не має значення, чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачено відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.

Жертвою такого виду вбивства може бути як потерпілий від злочину,так і інші особи, позбавлення життя яких, на думку винного, сприятиме здійсненню його мети. Не потрібно, щоб винний внаслідок вбивства досяг поставленої мети -- приховати інший злочин або полегшити його вчинення. Для відповідальності за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК досить встановити сам факт наявності такої мети. Тому в разі, якщо винний у вбивстві згодом добровільно відмовиться від вчинення злочину, заради якого вчинено вбивство, або буде затриманий, не встигши вчинити його, відповідальність за злочин, що розглядається, не виключається.

Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 КК не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК і за пособництво в тому злочині, який приховувався (абз. З п. 13 постанови ПВСУ "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи")

Висновки

На життя особи посягає найтяжчий злочин - убивство. Убивством у кримінальному праві називається протиправне і винне заподіяння смерті при посяганні на життя іншої людини.

Об'єкт посягання при вбивстві - не тільки біологічна особистість, але й певна сукупність суспільних відносин, спрямованих на охорону цієї особистості. Кримінальний закон містить цілу низку кримінально-правових норм, що охороняють ці відносини - ст.115-119 КК.

Карається умисне вбивство за ч. 1 ст. 115 КК України позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Частина 2 ст. 115 КК передбачає кримінальну відповідальність за умисне вбивство при обтяжуючих обставинах.

Обтяжуючими обставинами ч. 2 ст. 115 КК є :

Умисне вбивство двох або більше осіб;

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності;

Умисне вбивство заручника;

Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю;

Вбивство вчинене способом, небезпечним для багатьох інших осіб;

Вбивство із корисливих мотивів;

Умисне вбивство з хуліганських мотивів;

Умисне вбивство, особи чи її близького родича, вчинене у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом;

Умисне вбивство, вчинене на замовлення;

Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

У теорії та практиці оперативно-розшукової діяльності внутрішніх справ попередження злочинності розглядається як широкий комплекс взаємопов'язаних заходів, які здійснюються державними органами та громадськістю. Вони організовують попереджувальну роботу переважно не лише на соціальному рівні.

Загалом, під попередженням злочинності розуміють такі заходи, що безпосередньо спрямовані на виявлення і усунення причин та умов скоєння злочинів, запобігання їм та припинення.

З часу прийняття Кримінального кодексу України 2001 року (далі - КК) предметом дискусій науковців неодноразово ставали питання караності умисних вбивств.

За вчинення умисного вбивства без обтяжуючих і без пом'якшуючих обставин в санкції ч.1 ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

Не можна не звернути увагу на ту обставину, що незважаючи на ті пріоритети в ієрархії соціальних цінностей, які наведені в ч. 1 ст. 3 Конституції України, законодавець досить своєрідно встановлює міру покарання за посягання на такі цінності. Це можна проілюструвати, порівнявши санкції ч. 1 ст. 115 і, наприклад, ч. 3 ст. 289 КК, якою передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна за незаконне заволодіння транспортним засобом. Як бачимо, за умисне вбивство позбавлення волі іншої людини законодавець передбачає менш сурове покарання ніж, скажімо, за так званий угон автомобіля.

Враховуючи вищевикладене, я вважаю, що законодавцю необхідно переглянути верхню межу покарання у виді позбавлення волі на певний строк в ч. 2 ст. 115 КК, піднявши її до 25 років (з внесенням відповідних змін і до норм Загальної частини КК).

При розгляді справ про умисне вбивство необхідно не тільки з'ясовувати конкретні обставини їх скоєння, а й досліджувати та виявляти причини і умови, що сприяли вчиненню вбивств, окремими ухвалами (постановами) реагувати на недоліки у попередженні протиправної поведінки громадян та невжиття передбачених законом заходів за заявами громадян про факти посягань на їх життя та здоров'я.

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. В.И. Терентьев. Уголовное право Украины (особенная часть). Конспект лекций. Николаев, - 2002 г.

3. Научно - практичний коментар Кримінального кодексу України, К.- 2004.

4. Коржанський М.И. Кримінальне право і законодавство України : Особлива частина: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2001. - 544с.

5. Снігерьов О.П. Умисні вбивства: Попередження та розкриття: практ. пос. / О.П. Снігерьов, В.В. Матвійчук, Д.И. Никифорчук. - К.: КНТ, 2005. - 100 с.

6. Бояров В.І. Деякі питання кримінально - правової характеристики умисних вбивств, вчинених на замовлення // Новий Кримінал. Кодекс Укр.: питання застосування і вчинення. - К. - Х., 2002. - с. 119.

7. Дідківська Н.А. Окремі питання караності умисних вбивств за Кримін Кодексом Укр. // Адвокат. - 2005. - № 6. - с. 23-26.

8. Дідківська Н.А. Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення / особливості змісту окремих та деякі питання кваліфікації // Вісн. ВСУ. - 2005. - № 1 - с. 40-44

9. Остапенко Л. Проблемні питання кваліфікації умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони // Підпр., госп. і право. - 2003. - № 6

10. Короленко М. Кримінальна відповідальність за умисні вбивства за обтяжуючих обставин в Укр. та деяких країнах // Вісн. ВСУ. - 2003. - № 4

11. Грищук В. Основний склад умисних вбивств за Кримін. Кодексом Укр. 2001 року // Бюл. Мін. Юстиції Укр. - 2003. - № 2. - с. 40-51.

12. Євдокимов В. Запобігання умисним вбивствам слідчим. Право України / 1996 № 11 с. 37-40

Размещено на Allbest.ru