Размещено на http://www.allbest.ru/

2

План

Вступ.

1. Характеристика загальноправових принципів

2. Поняття та значення принципів у цивільному праві

3. Правова характеристика окремих принципів цивільного права України

Висновки.

Вступ

Цивільне право України базується на демократичних принципах.

В принципах відображаються політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена зацікавлена воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї та погляди у визначенні основ цивільного обороту і правового становища учасників цивільних правовідносин. принцип цивільний право україна

Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони характеризують основоположні засади цивільного обороту, широкі та реальні права учасників цивільного обороту і надійні гарантії їхньої реалізації, доступність і простота, які дають можливість кожній зацікавленій особі реалізувати свої права.

В 2003 році в Україні був прийнятий Цивільний кодекс України, який прийшов на зміну ЦК УРСР 1963 року, який суттєво застарів в останні роки та характеризувався наявністю значних змін та доповнень, що подеколи протирічили одна одній.

Незважаючи на те, що новий ЦК України прийнято порівняно недавно, до нього вже було внесено суттєві зміни, що більше відповідають рівню розвитку українського суспільства. Часткові зміни при цьому перетерпіли й статті, що визначають принципи цивільного права.

У зв'язку із цим актуальним представляється написання курсової роботи з дослідження принципів цивільного права у світлі нового цивільного законодавства.

Об'єктом вивчення та розгляду в курсовій роботі є принципи цивільного права як його основоположні засади, що визначають основи цієї галузі права, предметом - норми чинного ЦК України та положення цивілістичної доктрини України, що визначають принципи цивільного права України.

1. Характеристика загальноправових принципів

На сучасному етапі розвитку України суворе дотримання й законодавче удосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів цивільного права є важливою гарантією зміцнення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави та демократичного правопорядку.

Отже, значення принципів цивільного права полягає в тому, що в них відображені найбільш характерні демократичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати сутність цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Принципи цивільного права сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм цивільного права, виступають основою для законодавчої практики, для підготовки, розробки та прийняття відповідних їм за змістом правових норм та їх вдосконалення. Визначення в законодавстві принципів як загальних основ права вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного права. Вони розглядаються:

- як основні (або правові) основи організації та діяльності учасників цивільних правовідносин, основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку та зміст, або основи побудови цивільних правовідносин в цілому і всієї їх системи відповідно до завдань;

- як основні ідеї, положення, керівні засади з питань цивільних відносин, закріплені в нормах права;

- як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності учасників цивільного обороту;

- як обумовлені базисом суспільства та виражені в змісті цивільного права суспільно-політичні, нормативно-керівні засади даної галузі права, специфічні властивості цивільного права, що відображають перспективи його розвитку.

У наведених та інших визначеннях принципів цивільного права відображаються їх характерні риси, але вони повністю не розкривають сутності та змісту їх і вимагають додаткових пояснень.

Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основ залишає без уваги, що являють собою такі основи, положення. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання функціонування принципів цивільного права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які виражають необхідність певних способів і форм правового регулювання суспільних відносин.

Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, правила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосередньо, так і через політичні партії, громадські та державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави Цивільне право України. Ч.1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С.37.. Змістом таких суспільно-політичних поглядів будуть відносини, які входять до предмету регулювання даної області права. Таким чином, принципами цивільного права будуть закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і мету цивільного обороту, організаційної його побудови, цивільно-правових повноважень і цивільно-правового становища учасників цивільного обороту.

Значення принципів будь-якої галузі права обумовлене тим, що вони відображають сутність, характер та основні риси цієї галузі. Тому особливо важливо усвідомити поняття принципів цивільного права, тим більше, що в цивілістичній літературі це питання вирішується досить спірно.

У науці цивільного права одні автори під принципами цивільного права часто мають на увазі корінні основи цивільного права, інші - теоретичні положення, що виражають необхідність визначення способів і форм регулювання суспільних відносин державою, обумовлених об'єктивними закономірностями суспільного розвитку. Треті ж зводять принципи цивільного права до основних ідей, положень, керівних начал цивільного обороту, які закріплені нормами даної галузі. В юридичній літературі принципи іноді розуміють і як норми права більш загального характеру, і як керівні, основні положення цивільного права.

Таким чином, у літературі принципи визначають звичайно як корінні начала, керівні положення. Термін «принцип» у перекладі з латинської мови означає «основа», «першооснова». Тому в кожному з наведених тлумачень цього терміна є раціональне зерно. Однак кожне з них саме по собі не зовсім точне або недостатньо повно виражає сутність даного унікального правового явища. Уявляється, що сутність принципу цивільного права необхідно звести, як мінімум, до наступного.

Історично принципи виникають раніше, ніж відповідна галузь права, як ідеї, уявлення про те, яким повинен бути цивільний оборот в даному суспільстві. Далі вони закріплюються в нормах права. Внаслідок нормативного закріплення вони стають концентрованим відображенням дійсності і поєднують норми права в органічне ціле, цементують їх з метою єдності правового регулювання; визначають характер цивільного обороту та відображаються в суспільній правосвідомості; визначають перспективи розвитку цивільного права, оскільки є більш стабільними, ніж конкретна норма права, явищем менш схильним до змін, ніж вся галузь права.

Значення принципів цивільного права визначається насамперед їх впливом на нормотворчу діяльність. При внесенні різноманітних змін у законодавство нормотворчі органи не повинні допускати протиріччя нових норм права діючим його принципам. Велике значення принципів цивільного права і для правозастосовної діяльності.

Проблема принципів кожної галузі права обумовлюється тим, що вони відображають сутність, характер та основні риси цієї галузі. Тому для правильного й повного розкриття поняття, значення й механізму дії принципів цивільного права необхідно зробити аналіз окремих норм та інститутів даної галузі права, у яких і діють принципи. Велике значення мають принципи права і в правозастосовній діяльності. Принципи знаходяться у певному взаємозв'язку, зумовленому різними факторами. Система принципів - сукупність усіх принципів цивільного права, їх взаємозв'язку та взаємозумовленості. В юридичній науці існують різні погляди на систему принципів, їх кількість, підстави їх класифікації.

Систематизація принципів цивільного права - це зведення їх у групи відповідно до обраного критерію, підстави. В науковій і навчальній літературі з цивільного права такими критеріями можна обрати:

- джерело закріплення принципів (конституційні принципи і принципи, закріплені в цивільному законодавстві);

- функціональну роль (організаційно-функціональні та функціональні принципи).

Найбільш привабливою та практично значимою є систематизація принципів цивільного права за їх змістом та сферою поширення (загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи і принципи окремих правових інститутів).

Загальноправові принципи - це принципи, властивим всім галузям права, у тому числі й цивільному праву (демократизм, гуманізм і законність).

Міжгалузеві принципи - це принципи, властивим цивільному, цивільному процесуальному, господарському, господарському процесуальному і деяким іншим галузям права.

Галузеві принципи - це принципи, властивому тільки цивільному праву. Принципи окремих правових інститутів - це принципи, властиві, наприклад, тільки окремому інституту цивільного права.

Дамо характеристику окремих загально правових принципів.

Принцип законності

Правові закони - це демократичні закони, в яких виражаються потреби й інтереси всіх суб'єктів суспільних відносин. В таких законах повинні бути оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина, так і держави. В останні роки в законодавстві головний акцент ставиться на права й свободи людини, а права держави й суспільства в цілому ігноруються, а насправді все навпаки (права людини в Україні в цілому ігноруються). Повинно ж бути так, щоб був паритет прав і обов'язків держави, суспільства й громадянина.

Законність - не тільки метод або режим діяльності державних органів і громадян. Законність - це складне соціальне явище, яке потрібно відрізняти від аналогічних соціальних явищ таких, як право, законодавство, правопорядок:

1) першою й найголовнішою вимогою законності є добре продумана система правових демократичних законів і інших нормативно-правових актів. Від якості законів залежить вся діяльність правоохоронних органів, громадських організацій, державних і приватних підприємств;

2) другою вимогою законності є відповідність підзаконних нормативних актів законам і Конституції України. В минулому такі акти називали «надзаконними», оскільки вони суперечили законам і реалізовувались в першу чергу. Крім того, вони видавались, виходячи із відомчих інтересів і всупереч інтересам всього суспільства й народу;

3) третьою вимогою законності є чітке формулювання і закріплення компетенції, функціональних прав і обов'язків всіх державних органів і їх посадових осіб, підприємців і організацій, політичних партій і громадських об'єднань, їх, правового статусу. Важко визначити, хто і які має права і обов'язки, що і коли повинен робити, як виконувати, дотримуватись й використовувати закони;

4) законність - це є одночасно метод і режим діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин. Це процес реалізації правових норм на підставі автономного, імперативного, дозволяючого та заохочуючого методів правового регулювання. Результатом цього процесу є стан правопорядку, стан правовідносин суспільства.

Таким чином, законність - це особливий режим або процес діяльності держави й інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:

1) наявність добре продуманої системи правових законів і незаконних нормативно-правових актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов'язків) всіх учасників правовідносин;

3) точне і неухильне виконання і дотримання законів та інших нормативно-правових актів всіма посадовими особами і громадянами.

Законність - один з основоположних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямком формування правової держави. Усі закони держави мають виражати волю й інтереси народу, бути конкретним виявом народовладдя. Здійснення і розвиток демократії, реальне забезпечення прав та інтересів громадян є невід'ємною умовою створення правової держави. Однак сама наявність законів ще не вирішує даних завдань. Аби практично регулювати діяльність відповідних органів державної влади і управління, організацій, установ і громадян, законів треба точно і неухильно дотримуватись й виконувати їх, а в державі, суспільстві має панувати режим законності.

Отже, законність - це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. Поняття законності охоплює дотримання і виконання всієї системи нормативних актів держави.

Суть законності полягає в реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів й інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права. Тим самим у державі і суспільстві дотримуються встановлених законами та іншими нормативними актами правопорядку, державної і громадської дисципліни.

Законність означає, що при здійсненні посадовими особами своїх владних функцій не має місця суб'єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча боротьба із різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів, порушенням прав і законних інтересів громадян, а також з неправомірною поведінкою громадян. Слід зважати на те, що законність відображує факт відповідності поведінки суб'єктів регульованих правом відносин юридичним правилам (нормам права). Зв'язок законності з державним апаратом, державною владою, політичною системою, правом свідчить про те, що законність пронизує всі інститути державно-правової надбудови і сфери їх діяння у суспільстві.

Уся діяльність у сфері правового регулювання має бути зорієнтована на принципи законності, їх практичну реалізацію. Принципи законності - це ті основні начала, керівні ідеї і основоположні вимоги, що розкривають її сутність, основу її змісту як обов'язкового режиму державного і суспільного життя. Основними принципами законності є:

- нерозривний зв'язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;

- обов'язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;

- забезпечення верховенства закону в системі правових актів;

- зв'язок законності із загальною та правовою культурою населення, посадових осіб;

- неприпустимість протиставлення законності й доцільності; - єдність законності та справедливості;

- встановлення дійового контролю і нагляду за дотриманням законності;

- участь мас у діяльності по забезпеченню законності;

- невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.

Особливо варто підкреслити, що і законність у цілому, і всі без винятку принципи законності мають за мету забезпечення і захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим законності дійсно демократичного суспільства, правової соціальної держави, формування якої є глобальним завданням українського суспільства.

Законність нерозривно пов'язана з демократією. Цей зв'язок характеризується насамперед тим, що законність є невід'ємним елементом демократії, дійсного народовладдя. Законність, покликана охороняти суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість. Справжня демократія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності. Всебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли в боротьбі з правопорушеннями беруть участь широкі маси трудящих, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів. На жаль, упродовж багатьох років у нашій країні законність попиралася, І долю країни, всього народу вершив не закон, а особисті амбіції окремих осіб, переважав підхід з позицій партійно-номенклатурної доцільності, а право, закон займали другорядні позиції. Результати цієї протиправної діяльності ще й нині відчуваються у нашій країні.

Принцип демократизму

Демократизм держави і державного ладу в цілому виявляється насамперед у визнанні народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, а також у поєднанні безпосереднього народовладдя зі здійсненням влади через органи державної влади й місцевого самоврядування, у визнанні й гарантуванні місцевого самоврядування, у демократичному порядку формування органів державної влади й місцевого самоврядування, у системі, структурі, функціях і повноваженнях органів державної влади й місцевого самоврядування та у порядку їх діяльності.

Демократизм опосередковує насамперед і головним чином взаємовідносини держави та народу, держави й соціальних груп, держави й особи.

Принцип демократизму суспільства полягає насамперед у належності влади всьому народові, а не якійсь його частині. Демократизм суспільства, суспільного ладу чітко визначений в участі народу у здійсненні влади. У ст. 5 Конституції України передбачено, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ.

Народ здійснює владу безпосередньо й через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Це означає, що виключно народ формує державну владу. Тільки народ має невід'ємне право визначати й змінювати форми та зміст свого державного життя. Про це в Конституції України сказано так: «Право визначати й змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові й не може бути узурповано державою, її органами або посадовими особами». Отже, повновладдя народу реалізується на основі Конституції через інститути безпосередньої (прямої) і представницької (виборної) демократії.

Від імені народу може виступати тільки Верховна Рада України. Народ має виключне право власності на землю, надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси. Принцип демократизму прямо випливає з принципу народовладдя.

Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до відносної свободи від влади - державної, особистої і навіть народної.

Тому в праві принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні правової політики, у створенні й удосконаленні законодавства.

Принцип гуманізму

Принцип гуманізму означає закріплення у правових формах відносин між людиною, державою і суспільством на основі визнання самоцінності людської особистості, невід'ємності її прав і свобод, поважання її гідності, захисту від свавільного втручання у сферу особистого життя.

Принцип гуманізму в праві знаходить своє втілення в цілому ряді нормативних положень різноманітної галузевої належності, таких як: відшкодування заподіяної неправомірними діями шкоди; батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; ніхто не може бути безпідставно заарештованим або утримуватися під вартою; ніхто не може бути підданий катуванню, іншим жорстоким, нелюдським чи таким, що принижують його гідність, видам примушування і покарання.

2. Поняття та значення принципів у цивільному праві

Хоча принципам права у науковій літературі і приділялась певна увага, але останні майже не розглядалися як складова, що у сукупності з предметом та функціями є чинниками, які лежать в основі поділу права на окремі галузі. При цьому саме принципи визначають зміст норм галузі права, її місце, роль і призначення у системі права, мають важливе значення для побудови нормативної основи галузі прав та її застосування Решетникова И.В., Ярков В.В. Гражданское право и гражданский процесс в современной России. - М., 1999. - С. 96.. Як слушно зазначається у літературі, без них неможливо створювати право і вдосконалювати правове регулювання, оскільки незрозумілим буде його зміст Щенникова Л. Принципы гражданского права: достижения цивилистики и законодательный эффект / Межвуз. сб. науч. тр. - Вып. 2. - М.: Статут. - Екатеринбург: Институт частного права, 2002. - С. 41-42..

У доктрині нового ЦК України закладено саме такий підхід. Хоча ст. 3 в ньому присвячена загальним засадам цивільного законодавства, останні більшістю з правників виважено ототожнюються саме з принципами цивільного права Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М., 1963. - С. 135..

Загальними засадами (далі - принципами) цивільного законодавства (цивільного права) є: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність і розумність.

Між тим вказана стаття не містить вичерпного переліку принципів цивільного права. З цього приводу доречно згадати С. М. Братуся, який вказував: основні принципи будь-якої галузі права ми повинні виявити у самих нормах, що складають у сукупності дану галузь; якщо ж там принципи прямо не сформульовані, вони мають бути виявлені, виходячи із загального змісту норм Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М., 1963. - С. 135.. Зокрема, становлення незалежної та суверенної України як правової держави, що зорієнтована на принципи життя громадянського суспільства, демократичні перетворення у ньому, формування ринкової економіки, обумовили, перш за все, створення принципу служіння держави громадянському суспільству. Так, відповідно до ст. 3 Конституції людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і обов'язки людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави.

Звідси, принципи цивільного права - це не тільки чинник, що дозволяє виокремити цю галузь права Гражданское право: Учеб. для вузов. - Т. 1 / Отв. ред. М.К. Сулейменов, Ю.Г. Басин. - Алматы: КазГЮУ, 2000. - С. 14., а й у рамках - робочі механізми, за допомогою яких визначаються межі можливої та належної поведінки учасників цивільно-правових відносин Кузнецова Н.С. Основні завдання Книги першої проекту Цивільного кодексу України / Кодифікація приватного (цивільного) права України; За ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій, 2000. - С. 123..

Принципи цивільного права формуються, що цілком зрозуміло, не ізольовано, а під впливом загальних принципів усієї правової системи держави. В юридичній науці радянського і сучасного періодів багато уваги приділялося дослідженню принципів права, виявленню їх змісту, співвідношенню з іншими правовими категоріями, їх класифікації, що однак не завершилося сформуванням однозначних концептуальних поглядів на це правове явище.

Насамперед висловлено різні погляди з приводу поняття правових принципів. Так, С.С. Алексеев під принципами права має на увазі виражені в праві вихідні нормативно-правові засади, що характеризують його зміст, його основи, закріплене в ньому закономірності суспільного життя Алексеев С.С. Общая теория права - Т.1. - М., 1981. - С. 98-99.. На думку С.О. Комарова, принципи права - це основні ідеї, організаційні характерні ознаки правотворчості Комаров С.А. Общая теория права. - М., 1999. - С. 237.. Останнім часом значний внесок у дослідження даної проблеми зробила і українська юридична наука. Так, у спеціальній монографічній праці "Принципи права України" А.М. Колодій дійшов висновку, що принципи права - це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відзначаються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу Колодій А.М. Принципи права України. - К., 1998. - С. 27.. Це визначення, хоч і переобтяжене ускладненою термінологією, за своєю сутністю в основному відображає ті ж ознаки правових принципів. Проте автор дещо глобалізує їх значення та місце у правовій системі, адже принципи за охопленням правових норм можуть бути багаторівневими (загальноправовими, галузевими тощо), що згодом визнає і сам автор.

Відповідно до сутності поняття правових принципів у юридичній літературі активно досліджувалося питання про їх конкретні прояви, види. Загалом сформувалася концепція про поділ усіх правових принципів на загальносоціальні, обумовлені економічною системою, та юридичні, які в свою чергу поділяються на загальноправові, які формуються найбільш рельєфно у конституційних нормах, і галузево-правові, які виражаються у правових нормах окремих галузей права та інших правових підсистем. Так, С.С. Алексеев до загальноправових принципів, зокрема, відносить: юридичну рівність, правосудний захист суб'єктивних прав, відповідальність за винну протиправну поведінку Алексеев С.С. Общая теория права - Т.1. - М., 1981. - С. 98-99..

А.П. Колодій дає різноманітну класифікацію принципів права для публічного і приватного права, для матеріального і процесуального права, для об'єктивного і суб'єктивного права. На його думку, приватне право будується на принципах: автономії, добровільності, юридичної рівності, диспозитивності, координації, загального дозволу, правового захисту приватного інтересу та інших².

Не стояла осторонь проблем принципів права і цивілістична наука, в якій на основі загальної теорії права сформульовано свої галузеві принципи та погляди на їх сутність. Незважаючи на розмаїття визначень поняття принципів цивільного права, воно може бути узагальнено і зведено до такого: принципи цивільного права становлять основоположні (корінні, відправні, визначальні) ідеї (засади, риси), втілені чи закладені в законі, відповідно до якого здійснюється правове регулювання цивільно-правових відносин та забезпечується реалізація покладених на цивільне право функцій.

Водночас у юридичній літературі називаються різноманітні співвідношення принципів цивільного права, які в цивільному законодавстві, на відміну від цивільно-процесуального права, безпосередньо не визначалися. Наприклад, серед таких принципів називаються:

1) юридична рівність суб'єктів цивільного права; свобода підприємницької діяльності; свобода договору; свобода особистості; закріплення в нормах цивільного права новітніх досягнень світової юридичної думки і загальновизнаних положень, напрацьованих світовим співтовариством Гражданское право Украины / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Х., 1996. - Ч. 1. - С. 21.;

2) свобода особистості; всебічна охорона власності; юридична рівність суб'єктів цивільних правовідносин; свобода підприємницької діяльності, свобода договору Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. - К., 2001. - С. 20.;

3) юридична рівність учасників цивільних правовідносин перед законом; забезпечення правової охорони власності незалежно від її форм і видів; свобода договору; свобода особистості; повага прав і інтересів інших осіб, моралі суспільства.

У російській цивільно-правовій літературі сучасного періоду принципами визнають, зокрема: правову рівність суб'єктів цивільного права; рівність всіх форм власності; недоторканність власності; свобода договору; свобода підприємництва; недоторканність особистості та особистих прав і свобод суб'єкта; недоторканність інтелектуальної власності; здійснення прав за своєю волею і у власному інтересі; неприпустимість зловживання правом Гражданское право / Под ред. Т.И. Илларионовой и др. - М., 1998. - С. 12-13..

Як бачимо, розмаїття думок з приводу переліку галузевих принципів досить значне, але дорікати авторам у таких розбіжностях та у науковій легковажності достатніх підстав немає, адже при дослідженні даної проблеми багато що залежить від ступеня узагальнюваних рис, які вони використовують при визначенні того чи іншого принципу. Інша справа, що до переліку принципів цивільного права обов'язково мають вичленовуватися ті, які найбільшою мірою притаманні переважній частині цивільно-правових норм та які у своїй сукупності формують метод цивільно-правового регулювання.

У новому ЦК України передбачено загальні принципи цивільного законодавства, а саме: неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом; свобода договору; свобода підприємництва; судовий захист цивільного права та інтересу у разі його порушення; справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3). Наявність законодавчого визначення принципів не є перешкодою до виявлення у цивільному праві й інших правових принципів. Зокрема, досить важливе значення у цивільно-правовому регулюванні мають: юридична рівність учасників цивільних правовідносин перед законом; непорушність права власності та рівність усіх її форм; свобода не лише договору, а й усіх інших можливих угод (правочинів); здійснення цивільних прав за своєю волею і на власний розсуд; застосування цивільно-правової відповідальності за винну та протиправну поведінку (бездіяльність), за винятками, передбаченими законом, без приниження честі, гідності, інших особистих суб'єктивних прав порушника. Так чи інакше, у кожній правовій, демократичній, соціально орієнтованій державі мають закріплюватися такі юридичні принципи правового регулювання, які повинні відображати та закріплювати соціально-економічні засади в державі і загальнолюдські гуманістичні цінності, які далеко не завжди мають своє безпосереднє формальне закріплення у правових нормах. Для цивільного права характерним також є надання приватним суб'єктам права вступати на власний розсуд у будь-які позитивні відносини, якщо це прямо не заборонено законом.

3. Правова характеристика окремих принципів цивільного права України

Проведемо правовий аналіз та дамо характеристику окремим принципам цивільного права України.

Принцип юридичної рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності учасників цивільних відносин.

Не випадково цей принцип стоїть на першому місці, бо рівність - основне начало, яке пронизує усю систему цивільного права Калмыков Ю.X. О значении общих положений гражданского законодательства // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика; Отв. ред. А.Л. Маковский; Исследовательский центр частного права. - М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1998. - С. 48. і означає таке становище учасників, де воля одного з них не залежить від волі іншого, який не може йому наказувати, оскільки сам учасник: будь то фізична або юридична особа - самостійні у прийнятті тих чи інших рішень.

Безумовно, даний принцип не є абсолютним, бо деякі винятки у рівності все ж таки можуть бути, але це відбувається лише у випадках, передбачених законом (наприклад, відповідно до ЦК України іноземці та особи без громадянства можуть набувати право власності на землю (земельні ділянки) відповідно до закону, яким в даному разі є Земельний кодекс України і згідно з яким ці особи можуть набувати право власності на такі ділянки тільки несільськогосподарського призначення тощо (ст. ст. 81-91 ЗК України).

Принцип неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя людини.

Норми цивільного права як приватного права завжди спрямовані на забезпечення приватних інтересів учасників цивільних відносин. Виходячи з цього, ніхто, за винятком випадків, передбачених актами цивільного законодавства, не може свавільно втручатися у приватні справи (будь то фізична або юридична особа), зокрема, охороняється таємниця особистого життя (ст. 301 ЦК України), кореспонденції (ст. 306 ЦК України), стану здоров'я (ст. 286 ЦК України) тощо.

Неприпустимість свавільного втручання в приватні справи означає заборону не тільки для публічних утворень, а, навіть, для батьків (наприклад, впливати на дієздатну особу стосовно розпорядження нею своїми доходами, заробітком тощо).

Принцип свободи власності (неприпустимості позбавлення права власності).

Він знаходить вираження у тому, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які він здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, а держава не втручається у їх здійснення. Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні (ст. ст. 316-317, 319, ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Між тим можливості власника, безумовно, мають певні межі, чітко визначені законом. Так, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5 ст. 319 ЦК України); власник повинен вживати заходів щодо збереження пам'яток історії і культури, у противному разі він може бути позбавлений цієї власності шляхом викупу з боку держави (ст. 352 ЦК України) тощо.

Однак, як зазначає Є. Богданов, такі заборони та обмеження застосовуються лише як заходи захисту публічних інтересів Богданов Е. Соотношение частного и публичного в гражданском законодательстве // Рос. юстиция. - 2000. - № 4. - С. 23..

Принцип свободи договору.

І.О. Покровський називав цей принцип головною засадою цивільного права, одним з наріжних каменів всього сучасного цивільного устрою Покровский И.А. Основные проблемы права. - М., 1998. - С. 249-250.. Відповідно до ст. 626 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента і визначенні умов договору з урахуванням вимог актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, принцип свободи договору можна визначити як передбачену законом одну з основних засад цивільного права, що встановлює для суб'єктів договірних відносин свободу: вибору контрагентів; свободу укладення договору певного виду; визначення умов договору. Причому свобода договору проявляється навіть у тому, що сторони можуть укладати не тільки ті договори, які передбачені актами цивільного законодавства, а й договори, у яких містяться елементи різних договорів (змішані договори - ч. 2 ст. 628 ЦК України).

Між тим закон може обмежувати свободу договору для захисту більш слабшої сторони або для захисту публічних інтересів. Наприклад, підприємець під страхом спонукання його до укладення договору в судовому порядку не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливості надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг) - ч. 4 ст. 633 ЦК України; актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору (ч. 5 ст. 633 ЦК України) тощо.

Принцип свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підприємництво може здійснюватися у будь-якій з організаційних форм, передбачених законом. При цьому суб'єкти підприємницької діяльності мають право на власний розсуд приймати рішення і здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить законодавству, відповідно до потреб ринку із збереженням комерційної таємниці тощо. Але при цьому саме у сфері підприємницької діяльності повинен бути встановлений баланс свободи суб'єктів такої діяльності і методів регулювання останньої з боку відповідних державних органів. Інакше кажучи, баланс дозволів і заборон з тим, щоб унеможливити не тільки необґрунтовані перевірки їх з боку і безпідставне втручання у підприємницьку діяльність суб'єктів останньої, а й унеможливити утворення монопольного становища будь-кого із суб'єктів вказаної діяльності, не допустити обмеження конкуренції, що може негативно вплинути на інтереси споживачів та суспільства в цілому.

Принцип судового захисту цивільного права та інтересу. Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також захист інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Захищеність - необхідна складова права. Між тим захист цивільних прав має особливості, до яких слід віднести:

- абсолютний характер захисту, оскільки кожна особа може звертатися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права й інтересу (ст. 15 ЦК України);

- можливість самій особі вирішувати питання щодо захисту свого права, оскільки звернення за захистом - це її право, а не обов'язок;

- наявність спеціальних органів захисту, до яких належать не тільки судові органи (ст. 16 ЦК України), а також Президент України, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (ст. 17 ЦК України), нотаріус (ст. 18 ЦК України);

- можливість до самозахисту, тобто застосування особою засобів протидії, що не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства (ст. 19 ЦК України);

- універсальність способів захисту, що повною мірою відповідає абсолютному характеру захисту і полягає у тому, що певний з способів захисту може бути застосований незалежно від того, передбачений він чи ні законодавством (або договором) стосовно певного правопорушення. До універсальних способів захисту слід віднести - визнання права; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, ще існувало до порушення; відшкодування збитків тощо (ч. 2 ст. 16, ст. 22 ЦК України).

Між тим існують також і такі способи захисту прав та інтересів: завдаток (ст. ст. 570-571 ЦК України), відшкодування моральної шкоди (ст. 23 ЦК України), які застосовуються лише у випадках, передбачених законом.

Перелік способів захисту не є вичерпним і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором чи законом (ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Принцип справедливості, добросовісності та розумності.

ЦК України не сформулював принцип добросовісності, справедливості та розумності, але аналіз змісту його положень, зокрема ч. 5 ст. 12, ст. 13, ч. 3 ст. 23 ЦК України тощо, дозволяє стверджувати, що за допомогою таких категорій як добросовісність, розумність, справедливість закон встановлює межі здійснення цивільних прав осіб, запобігаючи тим самим зловживанню правом з боку останніх.

Добросовісність і недобросовісність, розумність і нерозумність, справедливість і несправедливість мають правове значення у спеціально вказаних у законі випадках. Причому і добросовісність, і розумність учасників цивільних правовідносин презюмуються.

Так, зокрема ч. 5 ст. 12 ЦК України передбачає: якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, коли інше не встановлено судом.

Таким чином, добросовісність слід розглядати як вірність із виконання своїх зобов'язань та повагу і довіру до контрагентів за зобов'язаннями, а розумність як дії, що здійснила б у кожній конкретній ситуації людина, яка має нормальний, середній рівень інтелекту, знання та певний життєвий досвід Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами. - М.: Лекс-Книга, 2002. - С.12-13..

Справедливість - це здійснення своїх прав і виконання зобов'язань на законних та чесних підставах.

Висновки

Розглянувши тему, що стосується принципів цивільного права можна зробити висновок, що принципи є основою, основними засадами цивільного права і на основі їх відбувається розвиток і побудова як всіх галузей права, так і цивільного права зокрема.

Кожен із принципів системи принципів цивільного права відіграє самостійну роль, характеризує галузь цивільного права в цілому або окремий цивільно-правовий інститут, але між ними існує щільна взаємодія, що характеризується єдністю мети, завдань і функцій цивільного права.

Кожен із принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів цієї галузі права.

Принципи цивільного права тісно пов'язані з предметом і методом регулювання цивільно-правових відносин. Вони мають визначальне значення при застосуванні цивільно-правових норм.

До основних принципів цивільного права належать принципи, що дістали відображення в ст. 3 ЦК України:

неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;

неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом;

свобода договору;

свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;

судовий захист цивільного права та інтересу;

справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, до принципів цивільного права належить принцип юридичної рівності суб'єктів цивільного правовідношення перед законом, що міститься в ст. 1 ЦК України.

Принцип неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків, встановлених законом, виражає непорушність права власності. Непорушність права власності полягає в тому, що рівно допускається існування і власності приватної, і власності публічної. Крім того, всі види власності мають рівний режим і рівно перебувають під охороною права і держави.

Одним із найбільш вагомих є принцип свободи договору. Сторони на власний розсуд у межах закону вирішують питання укладення договору та його змісту, керуючись при цьому вимогами справедливості, добросовісності та розумності. В юридичній літературі наріжним принципом цивільного права називають принцип свободи особистості Гражданское право Украины: Учеб. / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Х.: Основа, 1996. - Ч. 1. - С.23.. Свобода особистості - це, перш за все, свобода індивідуалізації людини, утвердження поваги до її честі і гідності, свобода її підприємницької діяльності.

Важливим принципом цивільного права є принцип всесторонньої охорони і судового захисту цивільних прав та інтересів. Завдяки його втіленню для учасників цивільних правовідносин забезпечується можливість захисту своїх прав та інтересів, у тому числі і самозахист. Кожен учасник цивільних правовідносин користується юридичною можливістю вимагати усунення перепон для здійснення свого права або відновлення порушеного права. Судовий захист гарантується кожному.

Так забезпечується здійснення цивільних прав учасників цивільних правовідносин.

В цій роботі була здійснена спроба по можливості більш широко розкрити зміст кожного з основних принципів цивільного права та їх взаємозв'язок з самими нормами цивільного права, між собою та роль принципів цивільного права в сучасному житті. Можна сказати, що вивчення принципів дуже важливе для подальшого розвитку цивільного права і для побудови правової держави та громадянського суспільства.

Література і джерела

1. Конституція України // Відомості Верх. Ради. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верх. Ради. - 2003. - №40-44. - Ст. 356.

3. Алексеев С.С. Общая теория права - Т.1. - М., 1981.

4. Богданов Е. Соотношение частного и публичного в гражданском законодательстве // Рос. юстиция. - 2000. - № 4. - С. 23.

5. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М., 1963.

6. Гражданское право / Под ред. Т.И. Илларионовой и др. - М., 1998.

7. Гражданское право: Учеб. для вузов. - Т. 1 / Отв. ред. М.К. Сулейменов, Ю.Г. Басин. - Алматы: КазГЮУ, 2000.

8. Гражданское право Украины / Под ред. А.А. Пушкина, В.М. Самойленко. - Х., 1996. - Ч. 1.

9. Емельянов В.И. Разумность, добросовестность, незлоупотребление гражданскими правами / Емельянов В.И. - М.: Лекс-Книга, 2002.

10. Калмыков Ю.X. О значении общих положений гражданского законодательства // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика; Отв. ред. А.Л. Маковский; Исследовательский центр частного права. - М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1998. - С. 48.

11. Колодій А.М. Принципи права України. - К., 1998.

12. Комаров С.А. Общая теория права. - М., 1999.

13. Кузнецова Н.С. Основні завдання Книги першої проекту Цивільного кодексу України / Кодифікація приватного (цивільного) права України; За ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій, 2000.

14. Покровский И.А. Основные проблемы права. - М., 1998.

15. Решетникова И.В., Ярков В.В. Гражданское право и гражданский процесс в современной России. - М., 1999.

16. Цивільне право України. Ч.1 / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999.

17. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право. - К., 2001.

18. Шевченко Я.М. Загальні принципи і структура Цивільного кодексу України // Концептуальні питання створення нового Цивільного кодексу України - К., 1992. - С. 24-26.

19. Щенникова Л. Принципы гражданского права: достижения цивилистики и законодательный эффект / Межвуз. сб. науч. тр. - Вып. 2. - М.: Статут. - Екатеринбург: Институт частного права, 2002. - С. 41-42.

Размещено на http://www.allbest.ru/