Право міжнародних організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство внутрішніх справ УКРАЇНИ

Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ

Кафедра конституційного та міжнародного права

Лекція

з дисципліни “МІЖНАРОДНЕ ПРАВО”

Тема № 6

ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

(2 години)

Для підготовки фахівців для ОВС освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” галузі знань “Право” (6.0304) за напрямом підготовки “Правознавство” (6.030402), форма навчання - денна

2 курс, факультетів кримінальна міліція, міліція громадської безпеки, з підготовки слідчих

Дніпропетровськ - 2007

Лекцію підготувала: магістр права, викладач кафедри конституційного та міжнародного права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ Л.А.Філяніна

Рецензент:

Киценко Д.М. к.ю.н., завідувач кафедри міжнародного права Інституту міжнародних відносин Національного авіаційного університету

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри конституційного та міжнародного права

Протокол № 10 від 28.04. 2004 р.

Мета лекції: надати курсантам та студентам достатньо інформації про існуючі міжнародні організації та конференції, про їх мету створення, задачі та принципи діяльності а саме розглянути безпосередньо ООН, декілька її спеціалізованих установ, та деякі міжнародні регіональні організації.

План

ВСТУП

1. Поняття та класифікація міжнародних конференцій і міжнародних організацій

2. Організація Об`єднаних Націй, членство ООН та органи ООН

3. Спеціалізовані та регіональні установи

ВИСНОВКИ

Література

міжнародна організація конференція

ВСТУП

З історії міжнародного права добре відомо, що тільки в середині ХІХ ст. під впливом об'єктивних потреб розвиту системи міжнародних відносин з'явились постійно діючі міжнародні організації - так звані міжнародні адміністративні союзи. Вони являли собою міжнародні організації з вузькою компетенцією, яка охоплювала, зокрема питання міжнародного співробітництва у таких спеціальних галузях, як транспорт, пошта, зв'язок та ін. організаційна структура цих міжнародних адміністративних союзів була слаборозвинута.

З прискоренням науково-технічної революції, інтенсифікації міжнародних економічних, науково-технічних, культурних та інших зв'язків роль і значення міжнародних міжурядових організацій неухильно зростали, збільшувалася їх кількість. Це стало характерною рисою світу другої половини ХХ ст. створення і діяльність міжнародних організацій регулюються загальновизнаними міжнародно-правовими принципами і нормами. В попередніх лекціях ми розглядали питання суб'єктів міжнародного права та зазначали, що одним з суб'єктів може бути міжнародна організація яка створюється на основі волевиявлення первинних суб'єктів міжнародного права, а саме держав. Інститут міжнародних конференцій пов'язаний з двома другими міжнародними інститутами - переговорами та міжнародними організаціями. Міжнародні конференції виникли як продовження інституту переговорів, а міжнародні організації з'явилися в наслідок розвитку інституту міжнародні конференції.

1. Поняття та класифікація міжнародних конференцій і міжнародних організацій

Міжнародні конференції - в відносно молодий інститут міжнародного права, який з'явився в 19 столітті.

В сучасному міжнародному праві під терміном “міжнародна конференція” розуміється тимчасовий міжнародний орган, в якому приймають участь офіційні представники трьох або більше держав або інших суб'єктів міжнародного права, з можливим представництвом від третіх держав, міжурядових та неурядових організацій в якості спостерігачів, який має узгоджену мету, компетенцію та правила процедури.

Мета та організаційні начала повинні відповідати нормам міжнародного права.

Міжнародні конференції можуть мати різноманітні назви такі, як - конгрес, нарада, конференція та інші, але це не має юридичного значення.

Класифікація міжнародних конференцій

1. В залежності від складу учасників міжнародні конференції поділяються :

- Міжурядові конференції - учасниками є держави, але в деяких випадках також можуть приймати участь представники міжнародних організацій та національно-визвольних рухів.

- Неурядові конференції - учасниками є громадські організації, союзи, асоціації або окремі особи з різних країн.

Виходячи з того, що міжнародне право безпосередньо регулює діяльність тільки міжурядових конференцій термін “міжнародні конференції” буде застосовуватись тільки до конференцій міжурядового характеру.

2. За колом учасників міжнародні конференції поділяються на :

- Універсальні - відкриті для учасників будь-якої держави та інших суб'єктів міжнародного права.

- Регіональні - в цих конференціях приймають участь держави та міжнародні організації які належать до визначеного географічного регіону.

3. В міжнародних відносинах в залежності від сфери діяльності міжнародні конференції поділяються :

- Мирні

- Політичні

- Економічні

- Дипломатичні

- Змішані.

4. В залежності від мети міжнародні конференції скликаються для:

- Розробки та прийняття тексту міжнародного договору (наприклад, Статут ООН на конференції в Сан-Франциско в квітні - липні 1945 р.)

- Обговорення конкретної міжнародної проблеми або проблем та прийняття спільної заяви (наприклад Декларація Ріо-де-Жанейро Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р.)

- Обміну інформацією з конкретної міжнародної проблеми та розробки рекомендацій (наприклад Копенгагенський документ 1990 р. Конференції СБСЄ з людського виміру)

Підготовка та скликання міжнародних конференцій

Звичайно з ініціативою скликання міжнародної конференції виступають держава, держави або міжнародні організації. Також ініціатива може виходити від національних або міжнародних неурядових організацій.

Скликанню конференції передують переговори та консультації зацікавлених держав з питань місця проведення конференції, порядку денного, часу скликання, процедурі конференції та ін.

Процедура підготовки та скликання міжнародної конференції.

Одним з елементів підготовки є - визначення мети. Виходячи з цього планується порядок денний конференції шляхом попереднього узгодження майбутніх учасників.

Окрім цього визначаються форми правового регулювання питань, які виносяться на порядок денний.

Після цього приймається рішення про скликання міжнародної конференції, яке торкається питань складу, рівня представництва, часу, місця проведення правил процедури.

При визначенні кола учасників конференції, рівня представництва на ній необхідно враховувати її мету та характер, для цього повинен дотримуватися принципам участі в конференції усіх держав які зацікавлені в цьому та принцип приємності які діють як міжнародний звичай.

В даний час застосовується практика запрошення на міжнародні конференції спостерігачів які не мають право голосу. Зі згоди учасників конференції спостерігачі мають право виступати на засіданнях. Зазвичай на міжнародній конференції спостерігачів направляють міжурядові та неурядові організації, а також держави, які не приймають участь в конференції.

Правила процедури міжнародних конференцій.

Для забезпечення успіху в роботі міжнародні конференції приймають правила процедури. Ці правила є нормативним актом так названого внутрішнього права конференції.

Кожна конференція розробляє свої процедурні норми, які регулюють різноманітні сторони діяльності, але можливо виділити чотири аспекти які підлягають регламентації правилами процедури любої конференції :

- Статус делегацій, як офіційних представників держав-учасниць

- Статус посадових осіб конференції

- Правове становище і порядок діяльності секретаріату конференції та її виконавчого голови

- Порядок прийняття рішень конференцією.

Голосування на міжнародних конференціях здійснюється або з допомогою електронної системи, або з допомогою підняття таблички з назвою держави-учасниці. Для прийняття рішення з процедурних питань конференції потребується проста більшість голосів. (50 % + 1 голос) присутніх та які приймають участь у голосуванні, а з питання сутності конференції зазвичай треба кваліфікована більшість голосів (як правило, 2/3 голосів присутніх та приймаючих участь в глісуванні).

Формула “присутні та приймаючі участь у голосуванні” означає, що до уваги беруться тільки голоси, подані “за” та “проти”, особи які утримались та відсутні не враховуються.

Розповсюдженою процедурою прийняття конференціями рішень по суті є метод консенсусу, який значить, що не один з присутніх не заперечує проти прийнятого рішення.

Мова, яка використовується в роботі міжнародних конференцій поділяються на офіційну та робочу.

Офіційну мову учасники повинні використовувати для своїх виступів, на офіційній мові публікуються всі офіційні рішення конференції.

Робоча мова використовується для ведення протоколів, складення проектів документів конференції. На конференціях які організовані ООН, офіційними мовами рахуються офіційні мови ООН.

Поняття та класифікація (види) міжнародних організацій

З історії міжнародного права відомо, що тільки в середині 19 ст. під впливом об'єктивних потреб розвитку системи міжнародних відносин з'явилися постійно діючі міжнародні організації - так звані міжнародні адміністративні союзи.

Елементи (ознаки) міжнародної організації:

- наявність певних цілей;

- самостійні права (та обов'язки), відмінні від прав (та обов'язків) держав-членів;

- заснування відповідно до міжнародного права;

- поважання суверенітету держав-членів;

- міжнародна правосуб'єктність.

Виходячи з названих ознак (елементів) міжнародної організації, можна дати таке її визначення.

Міжнародна (міждержавна) організація -- це об'єднання держав, створене на основі міжнародного договору для виконання певних цілей, що має систему постійно діючих органів, які володіють міжнародною правосуб'єктністю, й засноване відповідно до міжнародного права.

Говорячи про класифікацію міжнародних міжурядових організацій, слід звернути увагу на ту обставину, що вона неоднозначна. У сучасній міжнародній системі існують різні за значенням, реальною вагою і формальними ознаками міжнародні міжурядові організації.

Класифікація міжнародних міжурядових організацій

1. Універсальні (всесвітні) ММУО (00Н, Ліга Націй).

2. Спеціалізовані установи 00Н. До них належать:

Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС), Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. (докладніше спеціалізовані установи ООН розглянемо в 3 питанні лекції)

3. Регіональні ММУО, серед яких:

3.1. Регіональні економічні ММУО: Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС, 1947 р.),

Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), Європейське економічне співтовариство ("Спільний ринок"), Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) та ін.;

3.2. Регіональні військово-політичні ММУО:

Організація Північноатлантичного договору (НАТО), Союз Таїланду, Філіппін і Пакистану (СЕАТО), до 1991 р. Організація Варшавського договору (ОВД) та ін.;

3.3. Регіональні економічно-політичні ММУО: Організація американських держав (ОАД), Ліга арабських держав (ЛАД), Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація центральноамериканських держав (ОЦАД), Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР).

Застосовуючи інші оціночні підходи, можна виділити й інші класифікуючи ознаки, отже, відповідно можлива й інша класифікація ММУО.

Юридична природа міжнародних організацій

Як зазначалося при розгляді теми “Суб'єкти міжнародного права”, міжнародні міжурядові організації належать до категорії похідних (вторинних) суб'єктів міжнародного права. Вони володіють похідною та функціональною правосуб'єктністю і мають такі невід'ємні ознаки

Ознаки міжнародних міжурядових організацій

1. Міжнародна міжурядова організація (ММУО) створюється державами (первинними суб'єктами міжнародного права), які фіксують свій намір в установчому акті -- статуті, що є спеціальним різновидом міжнародного договору.

2. ММУО існує і діє в межах прийнятого установчого акта, який визначає її статус і повноваження, що надають її правоздатності, правам та обов'язкам функціонального характеру.

3. ММУО є постійно діючим об'єднанням з такими невід'ємними рисами, як стабільність структури, наявність системи постійних органів тощо.

4. ММУО створюється виходячи з принципу суверенної рівності держав -- членів організації. Членство в ММУО підкоряється певним внутрішнім правилам організації, що характеризують участь держав-членів у діяльності її органів, а також представництво держав при організації.

5. У результаті практичної діяльності ММУО держави -- члени організації зобов'язані неухильно виконувати резолюції її органів. Це відбувається відповідно у межах компетенції цих органів і з урахуванням установленої юридичної чинності таких резолюцій.

6. ММУО як юридична особа має сукупність прав, що фіксуються в її установчому акті або спеціальній конвенції. Реалізація цих прав відбувається на основі національного законодавства держави, на території якої ММУО виконує свої функції (наприклад, вступає в цивільно-правові угоди, купує, володіє і розпоряджається майном, порушує справи в суді та арбітражі, виступає стороною в судовому процесі тощо).

7. ММУО має привілеї та імунітети, що забезпечують її ефективну повсякденну діяльність, а також визнаються як у місцезнаходженні штаб-квартири організації, так і в будь-якій іншій державі при виконанні статутних завдань організації.

Правила процедури можуть бути зафіксовані у статутах ММУО (наприклад, МАГАТЕ) та у спеціальних постановах і регламентах (наприклад, Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Міжнародний союз електрозв'язку (МСЕ) та ін.). Правила процедури ММУО регламентують порядок роботи її головних і допоміжних органів, способи прийняття рішень, порядок голосування і т. п.

Право організації розробляти правила процедури на свій розсуд, якщо в її статуті немає закріплених норм, нерідко називають "принципом самоорганізації". При цьому практика діяльності ММУО свідчить про створення у межах організації її допоміжних органів, таких як комітети. Вони вивчають те чи інше питання, готують проекти документів і т. п.

Поряд із правилами процедури істотне значення мають також внутрішні норми, що стосуються статусу персоналу, який виконує функції міжнародної цивільної служби. Такий персонал відповідальний тільки перед організацією та її вищою посадовою особою і користується імунітетом від юрисдикції країни перебування ММУО.

Характер відносин між міжнародними організаціями, основаними на укладених між ними міжнародно-правових договорах, може бути різним. У одних випадках це можуть бути відносини рівності, в інших -- субординації, тобто підпорядкування допоміжних органів головним.

Основою угод про режим перебування і діяльності штаб-квартир багатьох міжнародних організацій із державами перебування є Конвенція про привілеї та імунітети 00Н 1946 р. і Конвенція про привілеї та імунітети спеціалізованих установ 00Н 1947 р. Як правило, кожна спеціалізована установа 00Н конкретизує на свій розсуд положення зазначених конвенцій для своїх статутних цілей. Прикладами подібних угод є угоди між 00Н і США, між ЮНЕСКО і Францією, між МОП і ВООЗ та Швейцарією і т. д.

Структура міжнародних організацій

Компетенція конкретної міжнародної організації впливає безпосередньо на організаційно-правовий механізм її діяльності.

Структурно міжнародні організації будуються з таких елементів:

представницько-радного (вищого) органу - складаються з представників всіх держав - членів організації та працюють в сесійному режимі. Вони вирішують практично всі питання, які відносяться до їх компетенції (вибір нових членів, вибір та призначення вищих посадових осіб, затвердження бюджету.) При голосуванні зазвичай діє правило одна держава - один голос.

виконавчого органу в універсальних міжнародних організаціях - це структурні елементи обмеженого складу , як правило обирається вищим органом міжнародної організації, виходячи з двох критеріїв :

справедливого географічного розподілу

особистих інтересів держави

адміністративного органу, ці функції частіше над усе виконує секретаріат. Головою є генеральний секретар (директор) організації. зазвичай обирається або призначається на термін 3-6 років вищим органом міжнародної організації з можливістю переобрання на ще один термін. Призначення співробітників проводиться на широких географічних засадах з урахуванням їх моральних та професійних якостей.

комітетів та комісій за визначеними питаннями створюються або одноразово, або якщо передбачені їх статутами.

Висновки: міжнародні міжурядові організації є суб'єктами міжнародного права, але за своєю природою вони не можуть бути порівняні до суверенних держав. Міжнародні організації - суб'єкти особливого статусу, похідні від держав. Об'єм та зміст правосуб'єктності визначається статутом або іншим установчим документом. Діяльність міжнародних організацій спрямована на узгодження конкретних точок зору.

2. Організація Об`єднаних Націй, членство ООН та органи ООН

Корінні зміни у міжнародному розвитку відбулися під час Другої світової війни. Це стосується також історії розвитку міжнародних міжурядових організацій (ММУО). Якщо в 1939 р. у світі було лише 48 ММУО, то через десять років, до 1949 р. їх стало вже 100. В ті роки почала складатися система цих організацій, головне місце в якій справедливо зайняла Організація Об'єднаних Націй. Створенню 00Н передував досить тривалий історичний процес міждержавних відносин провідних країн світу періоду розвитку воєнних дій на фронтах Другої світової війни.

Статут ООН був підписаний там же 26 червня 1945 р. на заключному засіданні Конференції Об'єднаних Націй зі створення Міжнародної Організації за участю представників 50 держав.

День набрання чинності Статутом 00Н -- 24 жовтня 1945 р. офіційно вважається днем створення 00Н. За рішенням Генеральної Асамблеї, яке було прийнято в 1947 р., цей день оголошений Днем Об'єднаних Націй.

Статут 00 Н складається з преамбули і 19 розділів, що охоплюють 111 статей. Невід'ємною частиною Статуту 00Н вважається Статут Міжнародного суду.

Цілі і принципи Організації Об'єднаних Націй проголошуються у преамбулі і розділі І Статуту 00Н. Цілі Організації сформульовано у ст. 1.

Цілі і принципи ООН

підтримання міжнародного миру та безпеки,

розвиток дружніх відносин між націями,

здійснення міжнародного співробітництва у розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру.

У ст. 1 також сказано, що 00Н має бути центром для узгодження дій націй у досягненні спільних цілей.

Для досягнення викладених цілей Організація та її члени діють відповідно до принципів, закріплених у ст. 2 Статуту. З урахуванням ступеня деталізації на період прийняття Статуту 00Н таких основних принципів, як уже зазначалося, було сім (див. Тему № 2 "Основні принципи міжнародного права").

Питання членства в Організації регламентуються нормами, що містяться у розділі II Статуту (статті 3--6). Наступні розділи Статуту визначають структуру, компетенцію і порядок функціонування головних органів 00Н: Генеральної Асамблеї (розділ IV), Ради Безпеки (розділ V), механізму мирного розв'язання спорів (розділ VI--VII), ставлення до регіональних угод (розділ VIII).

У Статуті 00Н значне місце займають розділи, присвячені міжнародному економічному і соціальному співробітництву (розділ IX), Економічній і соціальній раді (розділ X). Члени Організації закріпили своє ставлення до територій, які не мають самоврядування (розділ XI), і до міжнародної системи опіки (розділи XII, XIII). Основні положення про Міжнародний суд 00Н викладено в розділі XIV, а про Секретаріат 00Н -- у розділі XV. Різні постанови, заходи щодо безпеки у перехідний період, а також положення про ратифікацію і підписання угод містяться відповідно у заключних розділах Статуту 00Н (XVI, XVII, XIX). Передбачено можливість зміни Статуту (розділ XVIII). Причому Статут розрізняє процедури внесення поправок до Статуту (ст. 108) і його перегляду (ст. 109).

Статут 00Н -- це унікальний універсальний договір, ревізія основних положень якого зможе спричинити надто негативні наслідки для всього світового співтовариства. Саме тому процедура внесення поправок і перегляду Статуту дуже ретельно врегульована.

Для внесення до Статуту поправок, що мають частковий характер, необхідно прийняти їх двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї 00Н з подальшою ратифікацією двома третинами членів Організації, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки.

Перегляд Статуту відбувається на Генеральній конференції членів 00Н. Термін і місце її проведення мають бути визначені двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї і голосами будь-яких дев'яти (з п'ятнадцяти) членів Ради Безпеки. Передбачено, що кожний член Організації матиме на такій конференції один голос. У майбутньому будь-яка зміна Статуту 00Н, рекомендована двома третинами голосів учасників конференції, набирає чинності після ратифікації відповідно до конституційної процедури двома третинами членів Організації, включаючи всіх постійних членів Ради Безпеки. Тобто й у разі перегляду Статуту для цього необхідна обов'язкова згода всіх п'яти постійних членів Ради Безпеки.

Членство в 00Н та органи 00Н

Членами Організації Об'єднаних Націй є суверенні держави. За процедурою оформлення членства Статут (статті 3--4) розрізняє найперших членів і пізніше прийнятих членів Організації. При цьому найпершими членами 00Н є держави, які, взявши участь у Конференції у Сан-Франциско, підписали і ратифікували Статут 00Н. Серед пострадянських республік після розпаду СРСР тільки Росія, Україна і Білорусія належать до найперших членів 00Н. Інші держави -- колишні республіки СРСР оформляли своє членство в 00Н на підставі ст. 4 Статуту шляхом подання заяв про прийом.

Генеральна Асамблея має право за рекомендацією Ради Безпеки, призупинити здійснення прав та привілеїв одному з членів Організації (ст. 5). Підставою для цього є застосування проти такого члена Організації дій превентивного або примусового характеру. Відновлення втрачених прав та привілеїв може бути здійснене також Радою Безпеки. І як крайній захід за рекомендацією Ради Безпеки будь-який член Організації, що систематично порушує принципи Статуту 00Н, може бути виключений з Організації рішенням Генеральної Асамблеї (ст. 6).

Прийом нових членів в ООН проводиться за рекомендацією Ради Безпеки ООН Генеральною Асамблеєю більшістю в 2/3 голосів. В томуж порядку проводиться і виключення зі складу ООН держав, систематично порушуючи Статут.

Статут 00Н (ст. 7) передбачає головні та допоміжні органи 00Н. Останні, якщо є потреба, можуть засновуватися відповідно до Статуту 00Н.

Головні органи Організації Об'єднаних Націй:

Генеральна Асамблея,

Рада Безпеки,

Економічна і соціальна рада,

Рада з опіки.

Міжнародний суд

Секретаріат.

Хоч у тексті Статуту головні органи наведено єдиним списком, за своїм правовим становищем і реальним значенням вони далеко не однозначні. Центральне місце у системі органів 00Н посідають, безумовно. Рада Безпеки і Генеральна Асамблея.

Генеральна Асамблея ООН Склад, функції і повноваження, голосування і процедура Генеральної Асамблеї закріплені в статтях 9--22 Статуту 00Н. Генеральна Асамблея складається з усіх членів 00Н.

Функції Генеральної Асамблеї

1. Генеральна Асамблея повноважна обговорювати будь-які питання або справи в мажах Статуту ООН або яка відносяться до повноважень та функцій будь-якого з її органів.

2. Розглядає загальні принципи співробітництва у справах підтримання міжнародного миру та безпеки, також ті принципи що стосуються роззброєння та регулювання озброєння, а також надавати рекомендації Членам ООН, Раді Безпеки.

3. Звертає увагу Ради безпеки на ситуації, які могли б погрожувати міжнародному миру та безпеки.

4. розглядає та затверджує бюджет організації

5. Генеральна Асамблея організує дослідження та дає рекомендації з метою:

ь сприяння міжнародному співробітництву в політичній сфері та прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації

ь сприяння міжнародного співробітництва в сфері економіки, культури, освіти та сприяння здійсненню прав людини та основних свобод для всіх без розрізнення раси, статі, мови та релігії.

Голосування

Кожний Член Генеральної Асамблеї має один голос.

Рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань приймається більшістю в дві треті присутніх та приймаючих участь в голосуванні членів Асамблеї. Ці питання включають: рекомендації стосовно підтримки міжнародного миру та безпеки, вибори непостійних членів Ради Безпеки, вибори членів Економічної та Соціальної Ради, вибори членів Ради з Опіки, а також питання, що стосуються бюджету.

Кожна держава представлена на її сесіях делегацією, чисельний склад якої не перевищує п'яти представників, а сама делегація має один голос.

На сесіях Генеральної Асамблеї можуть обговорюватися будь-які питання і справи в межах Статуту 00Н. Вона повноважна розглядати загальні принципи співробітництва у справі підтримання міжнародного миру і безпеки, у тому числі проблеми роззброєння і регулювання озброєнь.

Член 00Н, за яким є заборгованість зі сплати грошових внесків, позбавляється права голосу в Генеральній Асамблеї.

Відповідно до процедури Генеральна Асамблея має сесійний порядок роботи. Вона збирається на чергові щорічні сесії і на спеціальні сесії, якщо цього вимагають обставини. Спеціальні сесії скликаються Генеральним секретарем на вимогу Ради Безпеки або більшості членів 00Н. Генеральна Асамблея щорічно починає свою роботу у третій вівторок вересня. Її сесії тривають три місяці.

Встановлюючи свої власні правила процедури, Генеральна Асамблея обирає свого голову на кожну сесію. Наприклад, головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї в 1997 р. уперше був обраний тогочасний міністр закордонних справ України Г. І. Удовенко.

Генеральна Асамблея працює відповідно до затвердженого нею порядку денного сесії. Проте більшість питань розглядається не на пленарних засіданнях, а в її головних комітетах, де представлені всі члени Генеральної Асамблеї. Таких комітетів у Генеральній Асамблеї сім.

Питання які вирішують комітети Генеральної Асамблеї

- Перший комітет (політичні питання і питання безпеки, включаючи роззброєння);

- Спеціальний політичний комітет (аналогічні питанням першого комітету);

- Другий комітет (економічні та фінансові питання);

- Третій комітет (соціальні, гуманітарні питання і питання культури);

- Четвертий комітет (питання опіки і територій, що не мають самоврядування);

- П'ятий комітет (адміністративні і бюджетні питання);

- Шостий комітет (правові питання).

Резолюції Генеральної Асамблеї з суттєвих питань діяльності ООН мають рекомендаційний характер. Резолюції, які стосуються організаційних, адміністративних, бюджетних питань, мають обов'язків характер.

Рада Безпеки 00Н. Як зазначається у Статуті 00Н (ст. 24), для забезпечення швидких і ефективних дій Організації на Раду Безпеки покладається головна відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки.

Рада Безпеки складається з п'ятнадцяти членів Організації, які є постійними членами Ради Безпеки. Непостійні члени Ради Безпеки обираються на строк 2 роки, кожний член Ради Безпеки має одного представника.

У межах своїх функцій і повноважень Рада Безпеки подає на розгляд Генеральної Асамблеї щорічні доповіді і в міру потреби -- спеціальні доповіді. Про значний обсяг роботи Ради Безпеки свідчить той факт, що, наприклад, лише за 1946--1986 рр. вона провела 2730 офіційних засідань, тобто збиралася на засідання у середньому 66 раз на рік, отже засідала не менше одного разу на тиждень. При цьому було прийнято 580 резолюцій і рішень Враховуючи також неофіційні підготовчі засідання, кількість яких також значна, можна сказати, що Рада Безпеки -- справді один із найнавантаженіших органів ООН.

Прийняті Радою Безпеки рішення є обов'язковими для виконання усіма членами Організації (ст. 25). Саме тому такі рішення слугують надійним механізмом врегулювання розглянутих Радою Безпеки питань. Більше того, вони "стають нормовстановлюючими актами, що виражають погоджену волю світового співтовариства, і цементуючими стабільність у світі".

Рада Безпеки складається (ст. 23) із 15 (до 1963 р. -- 11) членів Організації. Серед них -- постійні і непостійні члени. На підставі ст. 23 Статуту постійними членами Ради Безпеки є Китайська Республіка, Франція, Російська Федерація (як правонаступниця СРСР), Об'єднане Королівство Великобританії і Північної Ірландії та Сполучені Штати Америки.

Генеральна Асамблея обирає 10 інших членів ООН непостійними членами Ради Безпеки, приділяючи належну увагу ступені їх участі у підтриманні міжнародного миру і безпеки, а також справедливому географічному розподілу.

Відповідно до розробленого у Статуті механізму непостійні члени обираються на дворічний термін при щорічному переобранні п'яти держав. Такий механізм склався при перших виборах непостійних членів після збільшення кількості членів Ради Безпеки з 11 до 15, коли два з чотирьох додаткових членів були обрані терміном на один рік. Член Ради Безпеки, який вибуває, не підлягає негайному переобранню.

Генеральна Асамблея ООН, що прийняла поправку про кількість членів Ради Безпеки до ст. 23, своєю резолюцією від 17 грудня 1963 р. передбачила представництво непостійних членів Ради за географічним принципом у такий спосіб:

від Африки й Азії -- 5 членів,

від Східної Європи -- 1,

від Латинської Америки -- 2,

від Західної Європи та інших держав -- 2.

Місце держав, що вибувають, через два роки займають члени ООН із того ж географічного регіону.

Функції і повноваження Ради Безпеки закріплено в статтях 24--26 Статуту. Для забезпечення швидких і ефективних дій 00Н її члени покладають на Раду Безпеки головну відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. При цьому вони погоджуються в тому, що при виконанні обов'язків, які випливають із цієї відповідальності, Рада Безпеки діє від їхнього імені (п. 1 ст. 24).

Рада Безпеки уповноважена розслідувати будь-яку суперечку, що може призвести до міжнародних непорозумінь. Рада Безпеки має право надавати рекомендації щодо підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки. Вона подає на розгляд Генеральної Асамблеї щорічні доповіді і в міру потреби -- спеціальні доповіді.

Всі члени 00Н, як того вимагає ст. 25 Статуту, підкоряються рішенням Ради Безпеки і виконують їх. Рада Безпеки визначає наявність будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акту агресії і дає рекомендації або вирішує, яких заходів слід ужити1 для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки. При цьому вона може попередньо зажадати від заінтересованих сторін виконання і тих тимчасових заходів, які вона вважає необхідними й бажаними.

Відповідно до ст. 41 Статуту Рада Безпеки вирішує також, яких заходів, не пов'язаних з використанням збройних сил, потрібно вживати для здійснення її рішень. Такі заходи можуть включати повне або часткове припинення економічних відносин і дії залізничних, морських, повітряних, поштових, телеграфних, радіо або інших засобів повідомлення, а також розрив дипломатичних відносин.

Якщо Рада Безпеки вважає, що заходи, передбачені ст. 41, є недостатніми, то вона уповноважена (ст. 42) розпочинати такі дії повітряними, морськими або сухопутними силами, які виявляться необхідними для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки. Такі дії можуть включати демонстрації, блокаду та інші операції повітряних, морських і сухопутних сил членів 00Н.

З урахуванням цього ст. 43 Статуту надає Раді Безпеки право формування на базі військового потенціалу членів 00Н необхідних для підтримання міжнародного миру і безпеки збройних сил. При цьому члени 00Н надають також допомогу і відповідні засоби обслуговування, включаючи право проходу.

На підставі передбаченої Статутом процедури Рада Безпеки організовується таким чином, щоб функціонувати безперервно. Для цього кожний член Ради Безпеки має свого постійного представника.

Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР). Організація Об'єднаних Націй покликана, як зазначається в її Статуті (ст. 55), сприяти створенню умов стабільності і благополуччя, необхідних для мирних і дружніх відносин між націями, основаних на поважанні принципу рівноправності і самовизначення народів. Здійснювати таке міжнародне співробітництво в економічній і соціальній сферах під керівництвом Генеральної Асамблеї і покликана ЕКОСОР. Вона складається з 54 членів Організації, що обираються терміном на три роки. Причому передбачений механізм ротації, відповідно до якого щорічно переобирається одна третина її складу. Кожний член ЕКОСОР має одного представника.

ЕКОСОР здійснює функції, які входять до її компетенції, у зв'язку з виконанням рекомендацій Генеральної Асамблеї.

Функції ЄКОСОР:

- організація досліджень і складання доповідей з міжнародних питань у галузі економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я та інших подібних питань;

- подання рекомендацій з метою заохочення поваги і додержання прав людини й основних свобод для усіх;

- підготовка проектів конвенцій з питань, що входять до її компетенції;

- скликання, відповідно до правил, запропонованих 00Н, міжнародних конференцій із питань, що входять до її компетенції і т. п.

Одним із найважливіших повноважень ЕКОСОР, зазначених у ст. 63 Статуту, є функція узгодження діяльності спеціалізованих установ за допомогою консультацій із ними і вироблення відповідних рекомендацій для них.

"Спеціалізовані установи" -- це установи, створені на основі міжурядових угод і наділені міжнародною, визначеною в їхніх установчих актах, відповідальністю в галузі економічній, соціальній, культури, освіти, охорони здоров'я і т. п. (ст. 57 Статуту)

Рада з опіки. Розділи XII і XIII Статуту присвячені міжнародній системі опіки і Раді з опіки. Зазначені інститути розроблялися у період створення Статуту 00Н. У той час вони були актуальними, оскільки мали на меті розробку механізму управління територіями, що охоплювалися міжнародною системою опіки.

Функції Ради з опіки

- Розглядає звіти, які представляють керуючі владою

- Приймає петиції та розглядає їх, консультуючись з керівниками влади

- Встановлює періодичний нагляд територій які знаходяться під опікою

Рада з опіки виконувала покладену на неї історичну місію сприяння політичному, економічному і соціальному розвиткові підопічних територій.

Міжнародний суд є головним судовим органом 00Н, що діє на підставі розділу XIV Статуту 00Н і Статуту Міжнародного суду, що є невід'ємною частиною Статуту 00Н.

Всі члени 00Н є ipso facto (тобто на підставі членства) учасниками Статуту. Тому кожний член 00Н зобов'язаний виконувати рішення Міжнародного суду в тій справі, в якій він є стороною. Якщо будь-яка сторона у справі не виконає рішення Суду, за Радою Безпеки залишається право вжити відповідних заходів для виконання рішення.

Як зазначено в ст. 95, Статут 00Н ніякою мірою не перешкоджає членам Організації доручати розв'язання своїх суперечностей іншим судам на підставі вже існуючих угод або таких, що можуть бути укладені в майбутньому.

Міжнародний суд -- це постійно діючий орган. Він складається з 15 членів, серед яких не може бути двох громадян тієї самої держави. Місцеперебування Суду -- місто Гаага (Нідерланди). Основна функція Міжнародного суду -- розв'язання спорів між державами.

Секретаріат 00Н. Норми, що регулюють діяльність Секретаріату, містяться у розділі XV Статуту 00Н. Головним завданням Секретаріату є забезпечення діяльності Організації Об'єднаних Націй.

Він складається з Генерального секретаря і кількості персоналу, необхідної для функціонування Організації.

Генеральний Секретар призначається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки строком на п'ять років і є головною адміністративною посадовою особою Організації. Він бере участь у всіх засіданнях Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки, ЕКОСОР і Ради з опіки, а також виконує інші функції, які покладаються на нього цими органами. Він представляє також Генеральній Асамблеї щорічний звіт про роботу Організації.

Персонал Секретаріату призначається Генеральним секретарем, що керується при цьому необхідністю забезпечити високий рівень працездатності, компетентності і сумлінності. При доборі кадрів використовується принцип найширшої географічної основи представництва співробітників Секретаріату. Кількість співробітників Секретаріату 00Н досягає 16 тис.

Висновки: роль та значення ООН в сучасності визначається тим, що вона представляє собою “механізм міжнародного співробітництва”, всесвітній форум для розгляду та вирішення важливих міжнародних проблем насамперед питань укріплення міжнародного мира та безпеки, обмеження озброєння, розвиток всебічного рівноправного співробітництва держав.

3. Спеціалізовані та регіональні установи

Спеціалізовані установи 00Н

Розробники Статуту 00Н та й Організації в цілому виходили з необхідності органічно вписати її в існуючий за його допомогою правопорядок.

Передбачалося, що Організація "сприятиме розв'язанню міжнародних економічних, соціальних та інших гуманітарних проблем і заохочуватиме повагу до людських прав і основних свобод" Саме тому зараз прийнято досліджувати не тільки 00Н, а й систему Організації Об'єднаних Націй

У статтях 57--59 і 63 Статуту 00Н дано чітке визначення спеціалізованих організацій 00Н, порядок встановлення їх зв'язку з 00Н, принцип координації, що є основою взаємовідносин 00Н з цими організаціями, а також відзначається ініціатива 00Н у справі створення нових спеціалізованих установ.

Спеціалізовані установи 00Н, як випливає зі ст. 57 Статуту 00Н, створюються на основі міжурядових угод і наділяються самостійними повноваженнями в характерних для них спеціальних галузях діяльності.

Існує 16 спеціалізованих установ 00Н, про функціональну орієнтацію яких можна судити з їх найменувань.

Види спеціалізованих установ ООН

Спеціалізовані установи економічного характеру (міжнародна торгівля, фінанси, зв'язок і транспорт)

До цієї групи належать 12 організацій серед яких:

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР),

Міжнародний валютний фонд (МВФ),

Продовольча і сільськогосподарська організація 00Н (ФАО) та ін.

Окрему групу становлять спеціалізовані установи 00Н соціального характеру. Це Міжнародна організація праці (МОП) і Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ).

Прийнято також виділяти в окрему групу установ культурно-гуманітарного характеру до них відносяться спеціалізовані установи 00Н, такі як Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) і Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ),

Всі спеціалізовані установи 00Н пов'язані з Організацією за допомогою угод, що затверджуються Генеральною Асамблеєю 00Н. Такий характер взаємозв'язку з 00Н визначений ст. 63 Статуту. А безпосереднім органом, що уповноважується вступати з будь-якою із спеціалізованих установ 00Н в угоди, визначена Економічна і соціальна рада (ЕКОСОР). Вона може погоджувати діяльність спеціалізованих установ за допомогою як консультацій із ними і подання відповідних рекомендацій, так і за допомогою вироблених рекомендацій Генеральній Асамблеї і членам Організації.

Виходячи з поняття "спеціалізованої установи", даного у Статуті 00Н, можна виділити чотири основні ознаки, притаманні цим установам 00Н

Ознаки спеціалізованих установ

- міжурядовий характер установчих актів;

- широка міжнародна відповідальність, визначена статутом;

- здійснення діяльності в соціально-економічній і гуманітарній галузях;

- наявність зв'язку з Організацією Об'єднаних Націй.

Спеціалізовані установи 00Н є похідними суб'єктами міжнародного права. Практика їх діяльності належно відображена у підготовці і прийнятті у 1986 р. Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями Основний принцип співробітництва спеціалізованих установ між собою та з іншими суб'єктами міжнародного права ґрунтується на договірній нормі права міжнародних організацій. Саме договірна норма є регулятором відносин спеціалізованих установ у системі 00Н. Привілеї та імунітети, передбачені для 00Н, застосовуються також до їх спеціалізованих установ.

Виходячи зі сформованої міжнародної практики, що відповідно відображена в статутах спеціалізованих установ, членство в них можливе одним із двох способів.

Перший -- це так зване первинне членство, коли держава брала участь у виробленні установчого акта організації і ратифікувала його.

Другий спосіб -- коли вступ до організації здійснюється шляхом приєднання до її установчого акта (члени, що приєдналися).

Кожна спеціалізована установа має свій внутрішньо організаційний механізм, що ґрунтується на її статуті і забезпечує її безперервну діяльність.

Але характерним для всіх спеціалізованих установ є наявність:

вищого органу, що визначає напрям діяльності організації,

виконавчого комітету, що забезпечує її безперервну діяльність між сесіями вищого органу.

Як вищі органи, так і виконавчі комітети спеціалізованих установ мають різні найменування.

Види діяльності спеціалізованих установ

- координація діяльності держав-членів у соціально-економічних галузях міжнародного співробітництва;

- розробка міжнародних конвенцій і регламентів з метою створення уніфікованих правил і норм для регулювання відповідного міжнародного співробітництва;

- надання технічної допомоги державам, що розвиваються;

- інформаційна діяльність;

- наукова діяльність

Розділ VIII Статуту 00Н (статті 52--54) присвячений регіональним угодам, що існують поряд з 00Н. Статут 00Н "ніякою мірою не перешкоджає існуванню регіональних угод або органів для розв'язання таких питань, що стосуються підтримання міжнародного миру і безпеки, які є прийнятними для регіональних дій, за умови, що такі угоди або органи і їхня діяльність сумісні з цілями і принципами Організації" (ст. 52).

При цьому підкреслюється, що діяльність регіональних угод ніяким чином не зачіпає застосування статей 34 і 35 Статуту 00Н, які регулюють питання мирного розв'язання спорів, не повинна суперечити їм. Таким чином, Статут 00Н зобов'язує членів Організації забезпечити мирне розв'язання місцевих спорів за допомогою таких регіональних угод або таких регіональних органів до передавання цих спорів до Ради Безпеки.

Розглянемо деякі регіональні міжнародні організації, що відіграють у наш час істотну роль у питаннях регіонального співробітництва держав, координації зовнішньої політики, зовнішньоекономічних зв'язків, соціальних, культурних, правових та інших відносин.

Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Ця організація перебуває у стадії становлення. Її історія починається з підписання 1 серпня 1975 р. у Гельсінкі (Фінляндія) Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Під ним поставили свої підписи глави держав і урядів 33 європейських держав, а також США і Канади

Заключний акт втілив у собі колективний досвід Європи після двох світових війн, у тому числі періоду "холодної війни"

Заключний акт складається з :

преамбули

п'яти розділів:

"Питання, що стосуються безпеки в Європі",

"Співробітництво в галузі економіки, науки і техніки та довкілля",

"Питання, що стосуються безпеки і співробітництва в Середземномор'ї",

"Співробітництво в гуманітарних та інших галузях",

"Подальші кроки після Наради".

Слід зазначити істотну особливість ОБСЄ як організації -- вона заснована не міжнародно-правовою, а політичною угодою. Майже через 20 років успішної роботи політичного форуму -- Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) -- рішенням будапештської наради 5--6 грудня 1994 р. вона була трансформована в організацію (ОБСЄ)

Цілі ОБСЄ

створення сфери загальної безпеки шляхом використання норм і стандартів;

- забезпечення реалізації усіх зобов'язань НБСЄ;

- залишатися консультативним форумом;

- сприяти розвиткові превентивної дипломатії і заохочувати його;

- сприяти врегулюванню спорів і конфліктів;

- заохочувати миротворчі операції;

- здійснювати контроль за озброєннями і роззброєнням;

- сприяти забезпеченню прав людини;

- розвивати співробітництво в напрямі утвердження ринкової економіки.

Статус органів ОБСЄ також перебуває у стадії становлення. Вони трансформувалися з органів НБСЄ у такий спосіб.

Структура органів ОБСЄ

Рада міністрів центральний керівний орган на рівні міністрів іноземних справ для прийняття рішень

Керівна Рада створена для обслуговування та формування керівних принципів політичного, економічного та загального бюджетного характеру, а також для мирного врегулювання спорів та прийняття рішень проведення операцій ОБСЄ з підтримки миру та міжнародної безпеки

Постійна Рада для проведення політичних консультацій, прийняття поточних рішень та розгляд надзвичайних ситуацій

Секретаріат, головує Генеральний секретар, для забезпечення роботи всіх органів ОБСЄ

У межах ОБСЄ діє також ряд інститутів, спрямованих на забезпечення додержання прав людини, проведення аналізу становища національних меншостей в окремих країнах і т. п.

ОБСЄ не має одного єдиного документу який регулює діяльність цієї організації. Роль статуту виконують підсумкові документи Паризької зустрічі 1990 р. “Хельсінкі - 2”, та Будапештські документи 1994 р.

Штаб-квартира знаходиться у Відні (Австрія)

Співдружність Незалежних Держав (СНД). Початок цій регіональній міжнародній організації поклала Угода про створення Співдружності Незалежних Держав, підписана Росією, Білоруссю й Україною 8 грудня 1991 р.

"Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РСФСР), Україна як держави -- засновниці Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 р., констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітичної реальності припиняє своє існування" -- вказується у преамбулі документа.

У ньому також констатувалося, що СНД є відкритою для приєднання усіх держав -- членів колишнього Союзу ССР, а також для інших держав, що поділяють цілі і принципи цієї угоди.

Вже 21 грудня 1991 р. спеціальним протоколом до учасників угоди приєдналися Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан.

22 січня 1993 р. був прийнятий Статут міжнародної організації -- СНД. Вона заснована на засадах суверенної рівності всіх її членів, що є самостійними і рівноправними суб'єктами міжнародного права.

Цілями Співдружності є:

- здійснення співробітництва в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших сферах;

- всебічний і збалансований економічний та соціальний розвиток держав-членів у межах загального економічного простору;

- забезпечення прав і основних свобод людини відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і документів НБСЄ;

- взаємна правова допомога і співробітництво в інших сферах правових відносин і т. п.

Принципи діяльності держав-учасниць СДН

- поважання суверенітету держав-членів, невід'ємного права народів на самовизначення;

- непорушність державних кордонів;

- територіальна цілісність держав і відмова від будь-яких дій, спрямованих на розчленування чужої території;

- розв'язання спорів мирними засобами таким чином,

- щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість тощо.

Статут СНД складається з преамбули і дев'яти розділів, що мають 45 статей.

Однак ні Статут СНД, ні зазначені первинні установчі акти не містять чіткої характеристики юридичної природи Співдружності. "Співдружність не є державою і не має наднаціональних повноважень", -- сказано у ст. 1 Статуту СНД. Водночас, виходячи з концепції зовнішньої політики України, можна кваліфікувати СНД як міждержавне утворення з координаційними повноваженнями

За останні роки проявляється природа СНД як регіональної міжнародної організації. Про це свідчить прийняття резолюції Генеральної Асамблеї 00Н у березні 1994 р. про надання СНД статусу спостерігача в ГА 00Н.

Членство в СНД. Відповідно до статей 7 і 8 Статуту членами Співдружності є:

держави--засновниці Співдружності, тобто держави, що підписали і ратифікували Угоду про створення СНД від 8 грудня 1991 р. і Протокол до неї від 21 грудня 1991 р. до моменту прийняття Статуту СНД;

держави--учасниці Співдружності -- це ті держави-засновниці, що беруть на себе зобов'язання за Статутом протягом одного року після його прийняття Радою глав держав;

держави, що приєдналися, -- це держави, які поділяють цілі і принципи Співдружності і беруть на себе зобов'язання, що містяться у Статуті СНД;

асоційований член Співдружності -- це держава, що бажає брати участь в окремих видах діяльності СНД на умовах угоди про асоційоване членство на підставі рішення Ради глав держав.

Відповідно до ст. 9 Статуту будь-яка держава член має право вийти зі Співдружності. Про такий намір вона сповіщає письмово депозитарію Статуту СНД за 12 місяців до виходу.

Органи СНД

Вищим органом Співдружності є Рада глав держав. Вона обговорює і вирішує принципові питання, пов'язані з діяльністю держав-членів у сфері їх загальних інтересів. Рада глав держав збирається на засідання двічі на рік. Позачергові її засідання можуть скликатися з ініціативи однієї з держав-членів.

Поряд із Радою глав держав Статутом передбачена діяльність Ради глав урядів, що координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній та інших сферах спільних інтересів. Рада глав урядів проводить свою роботу в період засідань, що збираються чотири рази на рік. Передбачено і позачергові засідання.

Рішення зазначених двох Рад приймаються за спільною згодою -- консенсусом. При цьому будь-яка держава може заявити про свою незаінтересованість у тому або іншому питанні, і це не розглядається іншими як перешкода для ухвалення рішення.

Статут передбачає і можливість створення робочих і допоміжних органів як на постійній, так і на тимчасовій основі.

Такі органи формуються з представників держав-членів, наділених відповідними повноваженнями. До роботи на їх засіданнях можуть залучатися необхідні експерти і консультанти. Крім того, для розв'язання питань співробітництва в деяких галузях можуть скликатися додаткові наради керівників відповідних державних органів.

Рада міністрів закордонних справ здійснює координацію зовнішньополітичної діяльності держав-членів, включаючи їх діяльність у міжнародних організаціях. Крім того вона організовує консультації з питань світової політики, які становлять взаємний інтерес. Рада міністрів закордонних справ діє відповідно до Положення, що затверджується Радою глав держав.