Негативні правові явища деформованої правосвідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Негативні правові явища, деформованої правосвідомості

Правовий нігілізм (нігілізм - від лат. nihil - ніщо, нічого) - крайній прояв правового невігластва, відкидання або ігнорування права, юридичних норм і загальноприйнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій. Як антипод правової культури правовий нігілізм породжує правопорушення навіть кримінального характеру.

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму - антипода правової культури.

Правовий нігілізм - це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою - самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрання національної самобутності народу - все це, говорячи словами О. Герцена, «вбило всяку повагу до законності» у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР - результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1. теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:

§ про відмирання держави і права при соціалізмі - і тим самим істотно принижувалася роль права;

§ про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини;

§ про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності - економіку і політику, та ін.;

2. практичній, коли відповідно до офіційної ідеології:

§ була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

§ встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

§ правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) - найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

· невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість;

· низьку правову культуру;

· слабість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

У наш час виділяють наступні види правового нігілізму:

ь загальносоціальний (відчуження суспільства від права), груповий (негативне сприйняття права тією чи іншою соціальною групою) та індивідуальний (нігілістичне ставлення до права окремими особами);

ь егоцентричний (право оцінюється негативно тому, що воно накладає обмеження на поведінку людини, перешкоджає досягненню особистих цілей), групоцентричний (сприйняття права залежить від того, наскільки воно повно і справедливо враховує інтереси групи, до якої належить суб'єкт) та просоціальний (право розглядається як таке, що не має ніякої цінності, оскільки воно не відповідає моральним нормам і загальносоціальним уявленням про справедливість);

ь ідеологічний (теоретично обґрунтований, базується на власному розумінні тим чи іншим автором закономірностей функціонування суспільства; зокрема, його прикладами є погляди Штирнера, Шестова, Ніцше, Прудона, теоретиків соціалізму, синдикалізму, анархізму та лівого радикалізму), професійний (різні прояви неповаги до права, до закону у сферах законотворчості, правозастосування та правоохоронної діяльності) та буденний (неповага до права базується на особистому досвіді осіб, що не мають юридичної освіти, та проявляється у їх повсякденному житті).

А ось інша класифікація правового нігілізму:

o абсолютний (повне невизнання права як соціальної цінності) та відносний (сумнів, скептичне ставлення до окремих правових інститутів та сфер правового регулювання);

o конструктивний (націлений на створення більш досконалих регуляторів суспільних відносин, ніж право) та деструктивний (руйнівний, такий, що не має ніякої позитивної програми, не пропонує ніякої прийнятної альтернативи);

o теоретичний (право втрачає свою цінність для суб'єкта, але він, в силу різних причин, продовжує вести себе правомірно) та практичний (негативне ставлення до права знаходить свій прояв у поведінці людей);

o активний (проявляється у скоєні правопорушень, у свавіллі чиновників) та пасивний (коли громадяни не приймають участь у виборах, референдумах, не звертаються за допомогою до державних органів);

o «гедонічний» (його носій отримує задоволення від свого нігілізму, він використовує кожну нагоду для того, щоб порушити правові приписи) та «аскетичний» (він полягає у демонстративному невикористанні своїх прав навіть тоді, коли вони є цілком доступними);

o первинний (виникає як безпосередня реакція на певні юридичні явища) та похідний (його коріння - у негативному ставленні до будь-яких соціальних цінностей - до культури, моралі, релігії);

o стійкий (заснований на глибокому внутрішньому переконанні суб'єкта у відсутності цінності права) та нестійкий (негативне сприйняття права обумовлюється зовнішніми обставинами, має епізодичний характер);

o явний (відкритий, свідомий) та потайний (що приховується під показною повагою до закону або навіть не усвідомлюється самим індивідом);

o конформістський (нігілізм, що формується під впливом існуючих у найближчому оточенні стереотипів і забобонів) та принциповий (нігілізм опозиції);

o раціональний (формується у результаті дії аналітико-синтетичного апарату мислення) та емоційний (ґрунтується на афективно-почуттєвих оцінках правової дійсності);

o нігілізм сили (виникає у суб'єкта, який досяг певного рівня у соціальній ієрархії та який має потреби більші, ніж це може бути досягнуто за допомогою правових засобів) та нігілізм слабкості (нігілізм особи, що не знайшла гідного місця у житті, нігілізм відчаю та пригнічення).

Сучасне правове буття українського суспільства відзначається двома протилежними тенденціями: прагненням до стандартів демократичної, правової держави, з одного боку, і низьким рівнем правової культури, процвітанням правового безкультур'я, крайнім проявом якого є правовий нігілізм, з іншого. Не викликає заперечень твердження, що останній є небезпечним соціальним явищем, яке може стати серйозною перешкодою на шляху соціально-економічних та державноправових реформ

Дослідники вказують на те, що правовий нігілізм має своїм проявом негативне, без поваги, заперечне ставлення до права, закону та нормативного порядку. Як на мене, до цього переліку необхідно додати неповагу до системи судочинства та судового рішення як продукту цієї системи. Нехтування вердиктами судів з того чи іншого питання поступово стає нормою для українського суспільства, адже практично кожного дня найвищі посадові особи держави демонструють пересічним громадянам приклади того, як судове рішення можна витлумачити на свою користь, заперечити його об'єктивність чи протиставити йому рішення іншого суду.

Вочевидь, сьогодні ми дійшли до крайньої межі, за якою - загальний цинізм, повне нехтування законами і безпорадність судової системи. Правовий нігілізм, який завжди був характерний для нашої держави з моменту проголошення її незалежності (внаслідок зміни системи влади, державного устрою, врешті-решт - моральних цінностей), сьогодні набув потворного та небезпечного вигляду. Важко сказати, чия провина тут більша: чи то владної верхівки, чи то наскрізь корумпованого суддівського корпусу, чи то правників, які не змогли донести до суспільства ідеї верховенства права і закону.

Але заглянемо трохи глибше у історію правового нігілізму. Характерною рисою російської дореволюційної юридичної думки було або зневажливе ставлення до права, або його цілковите нехтування та ідеалізація морально-релігійного чинника. Ідеться про такий важливий феномен російської культури, як верховенство моралі щодо політики та права. Юристи й політичні діячі, представники культури, слов'янофіли, народники та анархісти були схильні вбачати в патріархальному кріпацтві втілення духу істинної «братської» спільності, що може обійтися без писаних законів.

Наприкінці XVIII ст. перший російський професор права С. Десницький писав про зневажання права. Причинами того, на його думку, були: відсутність зібраного викладення всіх прав російських (тобто систематизованого законодавства), складна і важка система навчання.

Слов'янофіли вважали, що Росії треба будувати життя на моральних та релігійних засадах. А Захід, на їхню думку, віддає перевагу «поклонінню державі», механічному юридичному устрою. Представники слов'янофільської орієнтації наполягали на тому, що «російський народ є народ недержавний» (Аксаков) і конституція та право йому не потрібні.

О. Герцен вважав неповагу до права історичною перевагою російської культури, православної релігії над західною: правова незабезпеченість завжди домінувала над російським народом… Цілковита нерівність перед судом знищила в ньому повагу до законності. Росіянин, хоч якого походження він був би, обходить і порушує закон усюди, де це можна зробити безкарно. Так чинить і уряд - стверджує Герцен.

Дефіциту правосвідомості російської культури відповідає й дефіцит праворозуміння у філософській думці, що тісно пов'язаний з її етикоцентризмом, густо замішаним на православ'ї й проповіді абсолютно морального підходу до життя. Саме згідно з цією філософією феномен права принижується й перетворюється на прикладну етично-релігійну тему. Наприклад, В. Соловйов обґрунтував концепцію права як «мінімуму моралі». Право він розглядав як щось похідне від моралі, а не як самостійний феномен.

Крайнім проявом цього моралізованого антилегізму був правовий нігілізм Л. Толстого. «Право! Що ж називається цим дивним словом? - розмірковував Л. Толстой. - Якщо розглядати не з наукової точки зору, а за «здоровим глуздом», то відповідь на запитання про те, що таке право, буде дуже простою і ясною: правом насправді називається влада на дозволи, що надають володарі самі собі, примушуючи людей, над якими вони мають владу, робити все те, що їм вигідно. Право державне - право відбирати в людей продукти їхньої праці, посилати їх на вбивство, що називається у них війнами… Кримінальне право - є право одних людей посилати, засилати людей, вішати усіх, кого вони вважають за потрібне… Насправді все дуже просто: є примушувачі і примушені (насильники і ті, кого насилують), і насильникам хочеться виправдати своє насилля - такий погляд на проблему відомого мораліста.

Отже, Лев Толстой був прихильником правового нігілізму і не розумів, що право може бути таким феноменом, який передує державі й обмежує її владу. Він вважав, що народ словом «право» не користується, а ототожнює його винятково з насиллям. Треба жити не за законом, а по совісті - такий вихідний імператив його світоглядного вчення. Юридичну науку він розглядав як брехливу, навіть більше, ніж політична економія, і називав її «базіканням» про право. У 1904 році, даючи відповідь американській газеті, Лев Толстой стверджував, що в результаті зусиль західних держав виникли конституції й декларації про права людини, які були непотрібними: це був неправильний і хибний шлях (шлях, що веде до омани).

Американський дослідник суспільствознавства в Росії А. Валіцький дійшов висновку, що «праву в Росії не поталанило», воно заперечувалося під різними приводами: в ім'я самодержавства чи анархії, в ім'я Христа чи Маркса, в ім'я вищих духовних цінностей чи матеріальної рівності.

Правовий нігілізм, відмежовування моралі від права в російській культурі Микола Бердяєв охарактеризував так: «Віра в конституцію - примітивна віра. Віра має бути спрямована на предмети, що більше цього гідні. Робити собі кумира із права й держави непристойно». У відомій праці «Судьба России» він писав, що російська людина може бути запеклим шахраєм і злочинцем, та в глибині душі вона… шукає порятунку у святих. Це - віками вихований дуалізм, що увійшов у плоть і кров. Особливий уклад, особливий шлях.

Характерно, що з критикою концепції релігійно-морального верховенства моралі виступав Ленін, але на захист не права, а войовничої насильницької політичної ідеології. Завдяки цьому в Росії релігійно-моральний патерналізм був перенесений на політичні інститути, і передусім на державу як єдиновладного завідувача економічного життя та благодійника.

Самуелі Тібор у праці «Російська традиція» писав: протягом століть ідеї права і свободи, правової держави не мали ніякого місця в російському історичному досвіді. Вони залишалися зовсім чужими для російської інтелігенції. Для прикладу можна нагадати, що в історії російської політичної думки від Радіщева до Леніна немає жодного твору, присвяченого теорії права, конституціоналізму, правам людини, природному праву та іншим подібним предметам.

Для російської теоретичної і практичної традиції XIX - початку XX століття неповага до закону, права, держави справді стала частиною національної спадщини, свідомості, культури. Подолати цю спадщину намагався український юрист, дослідник права Богдан Кістяківський. Саме йому та іншим ученим (М. Палієнку, С. Котляревському) належать дослідження з права, правової держави, обґрунтування верховенства права, захисту прав людини.

Радянський Союз, що прийшов на зміну Російській імперії, став новим історичним різновидом імперії з її партійно-політичною структурою управління всіма народами на базі насильницьких засобів і норм партійно-комуністичної диктатури, цілковитим нехтуванням прав людини і права взагалі. В умовах диктатури пролетаріату на зміну дореволюційному правовому нігілізму прийшов не просто черговий, посилений варіант правового нігілізму, а щось якісно нове - комуністична нігілізація права. Цей антиюридичний світогляд знайшов свою реалізацію у правовому нігілізмі всієї післяреволюційної теорії й практики соціальної регуляції.

Провідна роль у подальшому поглибленні правового нігілізму в теорії і практичному житті належала більшовикам із їхнім ученням про насильницьку роль диктатури пролетаріату та принципи революційної законності. Провідниками цих ідей були Ленін, Сталін, Бухарін, які не тільки розробляли вчення, що нехтувало правові засади в суспільстві, ліберально-демократичні цінності, а й утілювали диктатуру пролетаріату на практиці. Диктатура є влада, що спирається безпосередньо на насилля і не пов'язана жодними законами, вважав Ленін. Наукове поняття диктатури означає не що інше, як нічим не обмежену, жодними законами, абсолютно ніякими правилами не зв'язану владу, що безпосередньо спирається на насилля. Ленін у такий спосіб від імені марксизму видав сучасним і майбутнім державам індульгенцію бути антиправовими і навіть протизаконними соціальними установами, де принцип правового нігілізму досягає рівня державної ідеології, яка була практично втілена за часів існування радянської держави.

Підсумовуючи, можна дійти висновку, що правовий нігілізм - це прояв викривленої (деформованої) правосвідомості, яка визнає право, проте розуміє його зміст і призначення всупереч і на шкоду інтересам суспільства або окремих громадян.

Окрім правового нігілізму є інші, не такі характерні для України, негативні явища правосвідомості та правопізнання. Серед таких явищ є:

Правовий ідеалізм (романтизм) - один з проявів деформації правосвідомості, що характеризується таким станом правосвідомості громадян, зокрема посадових осіб державного апарату, при якому відбувається переоцінка реальних можливостей форм права впливати на суспільні відносини і процеси. Очікування від права результатів, які воно об'єктивно не здатне забезпечити, закономірно призводить з часом до розчарування в ньому і далі до нігілістичних поглядів і оцінок права;

Правовий інфантилізм - один з проявів деформації правової свідомості, що проявляється у несформованості правових знань або їх недостатній глибині, однак при особистій переконаності в наявності належної юридичної підготовки. Він розглядається як відносно м'яка за наслідками форма деформації правосвідомості. Найбільшого поширення правовий інфантилізм набуває серед працівників правоохоронних та інших правозастосовчих органів, які не здобули фундаментальної юридичної освіти;

Правовий дилетантизм - вільне поводження із законом (поверхове або неадекватне тлумачення правових норм, відсутність системного підходу при їх оцінці тощо) або з оцінкою юридичної ситуації, що в цілому обумовлено легковажним ставленням до права. Особливої небезпеки ця форма може набути в разі тиражування таких підходів через засоби масової інформації (наприклад, всупереч дії презумпції невинуватості твердження про визнання особи до судового рішення винною у вчиненні злочину);

Правова демагогія - легковажне або свідоме здійснення такого впливу окремої особи або громадських організацій на свідомість людей, наслідком якого стає формування однобічного або викривленого уявлення про правову дійсність. Небезпека правової демагогії полягає в тому, що особа, яка на неї орієнтується, припускає наявність певної цінності права, усвідомлює існування довіри до нього з боку інших і саме тому використовує його для досягнення власних корисливих інтересів, прикриваючи свої наміри розмовами про суспільне благо. Найбільшого поширення така форма деформації правосвідомості набуває під час проведення виборів або референдумів і супроводжується використанням широких можливостей засобів масової інформації та реклами впливати на суспільну думку (чорний піар);

А зараз більш пильно розглянемо одне з цих явищ. Правовий ідеалізм, є одним з різновидів деформації правової свідомості, а отже, правовому ідеалізму притаманні риси останнього. Як визначає Ю. Калиновський деформація правосвідомості являє собою викривлення форми та змісту правових настанов, навичок та звичок на інституційному та неіституційному рівнях, що відображається перш за все у діяльності та дискурсивних практиках суб'єктів правовідносин, а також у засобах вирішення конфліктних ситуацій, стерео типізованих серед широких верств населення. М. Требін визначає деформацію правової свідомості як один з її станів, протилежний позитивному. Деформація правової свідомості - це соціально-правове явище, що характеризується зміною її стану, при якому у носіїв формуються певні ідеї, уявлення, погляди, знання, відчуття і настрої, переживання і емоції, які спотворено відображають юридичну дійсність і виражають негативне ставлення до діючого права, законності і правопорядку.

Розкриваючи поняття правового ідеалізму, неможливо не звернути увагу на визначення правового нігілізму. За загальним визначення правовий нігілізм трактують як тип правосвідомості, який заперечує соціальну і особисту цінність права, вважає його недосконалим (найменш досконалим) способом регулювання суспільних відносин. Як зазначає Н. Матузов, якщо правовий нігілізм означає недооцінку права, то правовий ідеалізм його переоцінку. Незважаючи на їх, здавалося б, різновекторну спрямованість, вони в кінцевому підсумку змикаються, створюючи дві сторони однієї медалі - дефіциту політико-правової культури, деформованої правосвідомості, а часом і відвертого юридичного невігластва. Однак, на відміну від правового нігілізму, явище правового ідеалізму в реальному менш помітні, і саме тому вони помилково не викликають ніяких хвилювань з боку суспільства. Як зазначає М. Козюбра, вони усвідомлюються лише з часом, коли наступає суспільне розчарування у законах, з якими пов'язувалися надії на покращення життя чи вирішення інших гострих суспільних проблем - боротьби з корупцією, бюрократизмом, алкоголізмом і т.д. Можуть настати й інші, на мою думку більш небезпечні наслідки. Існуюча на всіх рівнях правосвідомості наївна віра у всемогутність закону змінюється більш стриманим відношенням до нього. Соціальні очікування покладаються не стільки на майбутній справедливий закон, скільки на оперативне розпорядження влади, що не обов'язково має нормативно - правову форму. А дане, я вважаю, є реальною загрозою для основоположних принципів демократичної держави - принципу правової держави, верховенства права та закону.

Досліджуване явище супроводжує людство на протязі усього часу його існування. Так, ще Платон наївно вважав, що головним засобом втілення у життя своїх намірів будівництва ідеальної держави будуть ідеальні закони, що прийматимуться мудрими правителями. В епоху просвітництва вважалося достатнім знищивши старі закони, прийняти нові, і царство розуму буде досягнуто. Дивно, але ще й сьогодні багато людей і навіть політики помилково покладають на закон занадто великі сподівання у справі перебудови нашого суспільства.

Правовий ідеалізм ще інколи називають - правовий романтизм, фетишизм. Правовий ідеалізм відображає неадекватне ставлення до права, що передбачає перевищення його ролі у вирішенні суспільних проблем. Він виявляється у надмірних сподіваннях на те, що лише шляхом прийняття певного закону можна вирішити всі проблеми, при цьому не враховуються реальні передумови реалізації законів. М. Требін зазначає, що правовий ідеалізм (фетишизм) - форма деформації правосвідомості, що виражається в абсолютизації ролі права і правових інститутів у регулюванні суспільних відносин.

Отож, підсумовуючи вищезазначене, вважаю за необхідне запропонувати власне поняття правового ідеалізму із виділенням його основних ознак. На мою думку, правовий ідеалізм можна визначити як один із видів негативного стану (деформації) правової свідомості індивіда та/або суспільства, при якому у них утворюється помилкові уявлення, що виражаються у вірі в всесильність ролі права і правових інститутів та ідеальність нормативно-правових актів, їх стовідсоткову дієвість, здатність водночас вирішити усі існуючі проблеми та негаразди, що призводить до зневіри до державних органів і посадових осіб, неповаги до закону, зниження рівня правової культури, розвитку правового нігілізму. Правовий ідеалізм характеризується наступними ознаками: 1) негативне, приховане, триваюче явище у суспільстві; 2) суб'єктами, що продукують дане явище є - індивід (пересічна особа, політики) та/або суспільство (його класи та групи); 3) об'єктом є хибне уявлення про право й закони.

Зрозуміло, що будь-які перетворення, що здійснюються в суспільстві, потребують надійного правового забезпечення. Без нього сподіватися на позитивні зрушення неможливо, про що наочно свідчить досвід розвинутих країн Заходу. Проте на право, закони не можна покладати завищені надії. Вони не всесильні і їм слід відводити лише те місце і ту роль, які випливають з їх об'єктивних можливостей. Безсилля законів, їх нездатність змінити ситуацію породжують той самий нігілізм: їх престиж падає разом з престижем влади. Націленість на розбудову демократичного суспільства, правової держави ще не є гарантією досягнення проголошених цілей. Перш за все потрібні соціальні, економічні та заходи плюс закони. Лише спільна дія усіх цих факторів може дати бажаний результат. Окрім цього, я вважаю, що належний політичний, суспільний та нормотворчий досвід дозволить подолати та розвіяти прояви правового ідеалізму.

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого - можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

Механізм подолання негативних явищ у праві має складатися з трьох комплексних блоків заходів:

1) комплекс спеціально-юридичних заходів, спрямованих на формування якісно нової, ефективної правової системи;

2) комплекс загальносоціальних заходів, спрямованих на поліпшення об'єктивних умов життя суспільства, на формування нового соціального середовища;

3) комплекс виховних заходів, спрямованих на виправлення деформацій правосвідомості і підвищення рівня правової культури населення.

Список літератури

нігілізм подолання правовий цінність

1. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. - К., 2002.

2. Кутафіє О.Е. Основи держави і права: Навчальний посібник для поступаючих у вузи. - М.: Юрист, 1996.

3. Охримович Ю. Теорія права. - К., 1991.

4. Головченко Валентин, Черней Володимир стаття «Історичні витоки правового нігілізму» - Журнал «Віче»

5. Волошенюк О.В. Правовий нігілізм в пострадянському суспільстві. - автореф. дисер. на здоб. наук. ступ. канд. юр. наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень. - Університет внутрішніх справ, Харків, 2000.

6. Демидов Л.И. Политический радикализм как источник правового нигилизма // Государство и право. 1992. - №4.

7. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави та права: Підручник. - Львів: «Новий Світ-2000», 2003. - с. 528

8. Чернєй В.В. Подолання правового нігілізму - важлива умова розбудови правової держави. - автореф. дисер. на здоб. наук. ступ. канд. юр. наук за спец-тю - 12.00.12 - філософія права. Національна академія внутрішніх справ України. Київ, 1999.

9. *7. Борщева Е.В. Правосознание как фактор формирования правового государства. Автореферат канд. дис. - Мн., 2000. - c. 14.

Размещено на Allbest.ru