Аналіз правової природи теорії поділу влади в сучасних дослідженнях

Згідно Конституції України судова влада є частиною доктрини поділу влад у правовій державі. Основу судової влади в Україні складають судові органи, які різняться компетенцією та юрисдикцією, але всі вони мають єдине призначення - захист прав ті свобод громадян, конституційного ладу , національної безпеки, територіальної цілісності, дотримання законності й справедливості в суспільстві.

Згідно Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. А це означає, що судовому захистові підлягають усі права, свободи та обов'язки громадян, а також те, що всі суспільні відносини, врегульовані нормами права, в разі виникнення спору можуть буди предметом судового розгляду.

В Україні розрізняють суди загальної, конституційної, військової та арбітражної юрисдикції. Конституційний Суд України входить до судової влади як самостійний її суб'єкт, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Конституційний Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу його суддів таємним голосуванням лише на один трирічний строк. До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність конституції України: законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Також він має повноваження офіційно тлумачити Конституцію України та закони України. Рішення Конституційного Суду є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим.

Суди загальної юрисдикції забезпечують захист прав та свобод громадян через розгляд кримінальних, цивільних, адміністративних та інших справ. До них відносяться районні (міські) суди, військові суди гарнізонів, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, міжобласні, Київський та Севастопольський міські Суди, військові суди регіонів і Військово-Морських сил, арбітражні (господарські) суди областей та інші. Система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації. Принцип територіальності означає, що місцеві суди, до яких відносять районні (міські) суди, військові суди гарнізонів та арбітражні (господарські) суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, будуть утворюватись переважно з огляду на адміністративно-територіальний поділ України. Принцип спеціалізації передбачає внутрішню спеціалізацію суддів у судах, запровадження організаційних структур із спеціалізації здійснення правосуддя - галузевий судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, сімейних. Саме як спеціалізовані діють зараз військові та арбітражні (господарські) суди. Найвищим судовим органів у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, який має повноваження переглянути будь-яке судове рішення судів нижчих ланок; вищим органом спеціалізованих судів є відповідні вищи суди. В Україні також діють апеляційні та місцеві суди. Це практично означає, що рішення місцевих судів можна оскаржити в апеляційні суди.

Правосуддя у господарських відносинах в Україні здійснюється арбітражним судом, який, згідно Закону “Про господарські суди” від 21 червня 2001 перетворився у господарський. Цей суд є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, а також у розгляді справ про банкрутство.

Щодо судової реформи, що відбувається зараз в Україні, то вона розпочалась ще з 8 квітня 1992р., коли Верховна Рада України створила концепцію судово-правової реформи, хоча ще 4 червня 1991р. було видано закон про Арбітражний суд, який був визнаним незалежним судовим органом у вирішенні господарських спорів. 15 грудня 1992р. було видано Закон “Про статус суддів”, 2 лютого 1994р. - Закон “Про органи судового самоврядування”, що який був новою сходинкою проведення судової реформи та містив положення про кваліфікаційну комісію, кваліфікаційну атестацію, дисциплінарну відповідальність суддів судів України. Законом від 24 лютого 1994р. було внесено суттєві зміни до Закону “Про судоустрій”. Результатами цих кроків було змінення правового ті соціального статусу суддів, підвищення їхньої ролі у формуванні судового корпусу, запроваджено суддівське самоврядування. Нова судова система створювалась на базі існуючої. Утворилось кілька регіональних господарських судів і на основі існуючого Верховного Суду України було утворено Вищий цивільний, Вищий адміністративний, Вищий кримінальний та Верховний Суд України. При проведенні реформи за основу брали європейську модель конституційної юрисдикції.

У США судова влада, згідно Розділом 1 ст. III, належить єдиному Верховному Суду і тим нижчим судам, що були установлені та створені Конгресом. “Судді Верховного Суду, а також нижчих судів, залишаються на своїх посадах, доки поводяться бездоганно, і мають у визначені терміни одержувати за свою службу винагороду, що не повинна зменшуватися протягом всього часу їх перебування на посаді” Конституція Сполучених Штатів Америки (The Constitution Of The United States Of America) - http://www.ukrpravo.com/Foreign/const_am_ua.shtml, ст.III, розділ 1.. Саме за Верховним Судом закріплене виключне право тлумачити у найвищий інстанції конституцію і на цій основі оголошувати недійсними акти двох інших гілок влади. Важливу роль у забезпеченні законності відіграє судовий нагляд. Правова система США не знає інституту прокурорського нагляду за дотриманням законності у діяльності державних органів. У зв'язку з цим право на безперешкодне звернення до федерального суду для оскарження неправомірних дій державних органів стало в США одним з вирішальних засобів та умов забезпечення законності, обмеження свавілля державної влади. Законом про судоустрій 1789р. за федеральними судами було закріплене право видавати накази habeas corpus, забороняючі та зобов'язуючі накази. Habeas corpus - початкові слова латинського тексту середньовічного англійського судового наказу, який був адресованій посадовій особі, який відповідав за утримання позбавлених свободи громадян. Забороняючий наказ - це наказ федерального суду нижчим судовим органам, установам, організаціям або посадовим особам, який містить вимоги припинити будь-які дії або не починати їх до вирішення питання про їх правомірність. Зобов'язуючий наказ наказує припинити посадову бездіяльність і виконувати встановлений законом обов'язок по відношенню до позивача. Суттєву роль у кримінальному судочинстві відіграють інститути громадянського суспільства. Зокрема Велике журі - розширена колегія присяжних, виступають як орган суду передання до суду осіб, які підозрюються у скоєнні злочину. Мале журі - суд присяжних, який являє собою форму вираження недовіри (противаги) суспільної влади державній. Присяжні вивчають матеріали справи, що представляються обвинувальною стороною та захистом, приймають свідчення свідків, єкспериментів і на основі цього виносять рішення про винність підсудного.

Щодо системи судочинтва у ФРН, то, за ст.92 Розділу IX, судова влада належить суддям; вона здійснюються федеральним Конституційним Судом, федеральними судами, передбачених Основним законом, та судами земель. До компетенції федерального Конституційного Суду належить тлумачення Основного закону з приводу обсягу прав та обов'язків верховного федерального органу або інших учасників та ін.. Федеральний конституційний суд складається з федеральних суддів та інших членів, які обираються в рівній кількості Бундестагом та Бундесратом. Для здійснення правосуддя в області загальної, адміністративної, фінансової, трудової та соціальної юстиції Федерація затвердила в якості верховних судових палат федеральну загальну палату, федеральний адміністративний суд, федеральну фінансову раду, федеральний трудовий суд та федеральний соціальний суд.

Висновок

Отже, у сучасному світі поділ влад - характерна риса, атрибут правової демократичної держави. Сама ж теорія поділу влад - це підсумок багатовікового розвитку державності, пошуку найбільш дієвих механізмів, що уберігають суспільство від деспотизму. Згідно цієї теорії державна влада розглядається як сукупність різних владних функцій - законодавчих, виконавчих, судових, контрольних та інших, що здійснюються відповідними державними органами за наявності достатніх стримувань і противаг такий поділ влади не дозволяє зосередити владу в одних руках, що запобігає її узурпації одним суб'єктом, зловживання нею і тим самим убезпечує громадян від свавілля з боку влади та гарантує політичний плюралізм.

Поділ влад - це результат, суттєва характеристика ступеня розвитку права, передумова для функціонування держави, законності. За його відсутності не може бути правової держави та правових законів. Перешкода для виникнення будь-якої необмеженої влади, не пов'язаної з правом та конституційними принципами, полягає у розподілі влади між органами держави таким чином, що ні одному з них не належить вся державна влада у повному обсязі.

Народ - це єдине і первинне джерело влади для держави, тому він суверенний та повновладний. Він передає частину приналежної йому влади державним органам та посадовим особам - своїм представника на визначених умовах і на певний час. Держава і її органи реалізують делеговані їм повноваження в ім'я інтересів народу.

У наш час принцип поділу влад сприйнятий теорією і практикою всіх демократичних держав, в тому числі в Україні (органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених конституційних межах і відповідно до законів України (ст. 6 Конституції України).

Список використаної літератури

1. Конституция Российской Федерации. http://www.gov.ru/main/konst/konst0.html

2. Конституція Сполучених Штатів Америки (The Constitution Of The United States Of America) - http://www.ukrpravo.com/Foreign/const_am_ua.shtml

3. Конституція України, - 1996.

4. Основной закон Федеративной Республики Германия (23 мая 1949г.) -Конституции зарубежных государств: учебное пособие /Сост. проф.

5. В.В. Маклаков - 2-е изд., исправ. и доп. - М.: Издательство БЕК. - 584с., с. 153.

6. Андрійко О.Ф. адміністративна реформа та державний контоль у системі органів виконавчої влади //Правова держава. - Вип.12. - К., 2001., с.300-307.

7. Аристотель. Сочинения в 4-х тт. - Т.4 - М.: Мысль - 1983г.

8. Большой юридический словарь/ Под.ред. А.Я. Сухарева, В.Д. Зорькина, В.Е. Крутских. - М.:ИНФРА-М, 1998 - VI, 790с.

9. Венгеров А.Б. Теория государсва и права: Учебник для юридических вузов. - 3-е изд. - М.: Юриспруденция, 1999.

10. Гелель Г.В. Политические произведения. - М., 1978г.

11. Державне управління в Україні. (Навчальний посібник). За ред. Авер'янова. - К., 1999р., - 266с.

12. Журавський В.С. принципи формування та терміни повноважень двопалатного парламенту// Правова держава . Вип.12 - К., 2001 с.175-185.

13. Конституции зарубежных государств: учебное пособие /Сост. проф.

14. В.В. Маклаков - 2-е изд., исправ. и доп. - М.: Издательство БЕК. - 584с.

15. Локк. Дж. Сочинения в 3 т. Т.3 М., 1988

16. Любашиц В.Я., Мордовцев А.Ю. Тимошенко И.В. Теория государства и права: Учебное пособие - Остов н/Д: Издательский центр “Март Т”, 2002.

17. Общая теория права и государства: Учебник/ Под ред. В.В. Лазарева - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Юристъ, 1996. - 472с.

18. Правознавство: Навч. Посібник / А.М. Колодій, І.В. Опришко (керівник авт. кол.) , С.Е. Демський та ін.; за ред. В.В.Копєйчикова - 3-є вид., переробл. Та допов. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 640с.

19. Прозорова Н. Робесп'єр проти Монтеск'є , або знову про поділ влад //Віче. - 1995. - № 2(35).

20. Протасов В.Н. Теория права и государства. Проблемы теории права и государства: Вопросы и ответы. - М.: Новый Юрист, 1999.

21. “Судова система може перетворитися на корпоративну” //Юридичний вісник України. -2001р., 12-18 липня. с.1-6.

22. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. М.Н. Марченко. - М.: Зерцало, 1997.

23. Теорія держави і права: Конспект лекцій / Укладач В.В. Сухонос (мол.). - Суми: УАБС, 2003.- 90.

24. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. В.М. Корельского и В.Д Перевалова - М.: Издательская группа ИНФРА·М-НОРМА, 1997. - 570с.

25. Чиркин В.Е. Разделение властей: социальные и юридические аспекты //Государство и право. 1990. -№8.

26. Шемшученко Ю. С. Український парламентаризм: проблеми становлення і розвитку // Правова держава. - Вип. 9.- К., 1998. - с.58-68.

27. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: “Українська енциклопедія”, 1998.Т.1: А-Г -1998 -672с. Т.3: К-М - 2001-792с., Т.4: Н-П - 1999 -720с., іл..

Размещено на Allbest.ru