Размещено на http://www.allbest.ru/

34

План

Вступ

1. Поняття торгівельної діяльності у законодавстві України. Співвідношення понять «торгівля», «торговельна діяльність», «промисел», «підприемницька діяльність», «господарська діяльність»

2. Порядок досудового захисту прав споживачів

3. Порядок захисту прав споживачів у судовому порядку

Висновок

Література

Вступ

Будь-яка підприємницька діяльність має не лише свої закони й правила, а й конкретно визначені правові рамки, в яких мусить підприємець. І тут ми доходимо до дуже актуальної теми: закон, правові норми та їх виконання в конкретній бізнес-діяльності. Без закону суспільне життя, напевно таки, нагадувало б хаос. Уявіть собі - кожен робив би те, що йому заманеться в конкретну мить у конкретному місці. Настала б анархія, в якій немає місця для свободи і вільного розвитку особистості.

Дослідження проблем функціонування суб'єктів підприємництва започаткувалося в Україні лише з початком ринкових перетворень та формування відповідної законодавчої бази. Питанню розвитку підприємницької діяльності до теперішнього часу приділяється недостатня увага як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Тому виникає об'єктивна необхідність у науковому обґрунтуванні процесу формування пріоритетів у розвитку підприємств регіону та розробці методичного забезпечення його ефективної реалізації.

Актуальність обраної теми курсової роботи обумовлюється тим, що і на сімнадцятому році незалежності України засади правові основи підприємницької діяльності в Україні ще повністю не визначені.

Об'єктом дослідження в роботі виступає підприємницька діяльність, її регулювання та розвиток. Предметом дослідження виступають основні правові засади регулювання підприємницької діяльності в ринковій економіці України.

1. Поняття торгівельної діяльності у законодавстві України. Співвідношення понять «торгівля», «торгівельна діяльність», «промисел», «підприемницька діяльність», «господарська діяльність»

Торгівля є однією з основних галузей економічної діяльності держави, це найрозвининіша форма підприємництва. Торговельна діяльність - це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян по здійсненню купівлі та продажу товарів з метою одержання прибутку. Під товаром у широкому значенні розуміється матеріальна або нематеріальна власність, що реалізується на ринку. Товаром можуть бути продукти фізичної і розумової праці, результати послуг, - тобто все те, що має споживчу вартість і може обмінюватися на інший товар (гроші) власником. У вузькому значенні під товаром розуміється продукт праці, виготовлений та призначений для обміну.

Торговельна діяльність може здійснюватись суб'єктами господарювання незалежно від форми власності після його державної реєстрації, а у випадках, що передбачені законодавчими актами, при наявності відповідних дозвільних документів. Відповідно до "Порядку здійснення торговельної діяльності і правил торгового обслуговування населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.06 р. № 833 (далі - Порядок здійснення торговельної діяльності № 833), торговельна діяльність здійснюється в сфері роздрібної й оптової торгівлі, а також у сфері ресторанного господарства. Роздрібна торгівля - це продаж товарів кінцевому споживачеві в розмірах, що відповідають його щоденним некомерційним потребам, а сам товар, як правило, придбавається на оптових базах або в оптових продавців.

Оптова торгівля - це продаж торговельними підприємствами товарів іншим підприємствам і організаціям роздрібної торгівлі, ресторанного господарства, суб'єктам підприємництва. Продаж здійснюється партіями, а товар придбавається, як правило, безпосередньо у виробника. Оптова торгівля являє собою як безпосередні комерційні зв'язки в умовах договорів купівлі-продажу і постачання між виробниками й споживачами, так і зв'язки між ними через торгових посередників. Суб'єкт господарювання для здійснення торговельної діяльності може мати роздрібну, дрібнороздрібну торгову мережу та мережу закладів ресторанного господарства, тобто ресторани, кафе, кафетерії та інші. Торговими об'єктами можуть бути магазини, павільйони, кіоски, ларьки, намети, лотки, товарні склади, крамниці-склади, магазини-склади.

Ресторанне господарство - вид економічної діяльності суб'єктів господарської діяльності з надання послуг щодо задоволення потреб споживачів у харчуванні з організацією дозвілля або без нього. Суб'єкти підприємницької діяльності в сфері ресторанного господарства для здійснення торговельної діяльності можуть мати також дрібнороздрібну торгову мережу.

Заклади ресторанного господарства повинні розташовуватися в спеціально призначених та обладнаних приміщеннях.

Суб'єкти господарювання, що здійснюють торговельну діяльність, повинні забезпечити відповідність приміщення необхідним санітарним нормам та відповідність його технічного стану вимогам нормативних документів стосовно збереження, виробництва та продажу відповідних товарів та охороні праці.

В торговельному підприємстві необхідна наявність на помітному та доступному місці куточка покупця, в якому розташовується інформація про найменування власника або уповноваженого ним органу, розміщується Книга відгуків та пропозицій, адреси та номера телефонів органів, що забезпечують захист прав споживачів. Якщо роздрібне підприємство має декілька відділів, то така книга повинна бути в кожному з них. В разі здійснення виду діяльності, що підлягає ліцензуванню та (або) патентуванню, в торговому приміщенні необхідно розмістити ліцензію та (або) торговий патент відповідно до встановлених законодавством вимог. Режим роботи торговельного об'єкта або закладу ресторанного господарства встановлюється суб'єктом господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законодавством, за узгодженням з органами місцевого самоврядування.

Працівники торговельного об'єкта повинні забезпечити реалізацію прав споживачів, визначених Законом України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 р. №1023-ХІІ. В торговельних об'єктах забороняється продавати товари, що не мають відповідного маркування, належного товарного вигляду, на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів. Також забороняється здійснювати продаж товарів, термін придатності яких минув, а також тих, які надійшли без документів, передбачених відповідним законодавством (наприклад, що засвідчують їх безпеку), вільну реалізацію яких заборонено.

Працівники, що здійснюють продаж продовольчих товарів, повинні мати особисті медичні книжки за встановленим зразком. Суб'єкт господарювання, що оформив на роботу даних працівників, зобов'язаний забезпечити організацію і своєчасність проходження ними медичних оглядів та контроль за їх допуском до роботи при наявності необхідного медичного висновку. Одним з основних економічних показників господарської діяльності торгового підприємства є товарообіг, який являє собою процес обміну товарів на гроші. Товарообіг характеризує процес руху товарів через акти купівлі-продажу. Показники товарообігу мають кількісну (обсяг товарообігу в грошовому виразі) і якісну (структура товарообігу) характеристики. До показників, що характеризують товарообіг торговельного підприємства, відносяться: обсяг товарообігу у вартісному вираженні за поточними цінами, обсяг товарообігу у вартісному вираженні за порівняльними цінами, асортиментна структура товарообігу за окремими групами товарів, одноденний обсяг товарообігу, швидкість товарообігу й ін.

В торговельних підприємствах товарообіг - це сума грошової виручки за продані товари, на підставі чого можна говорити про значимість даного підприємства на споживчому ринку. Товарообіг підрозділяється на роздрібний і оптовий. Роздрібний товарообіг - це виручка від продажу споживчих товарів безпосередньо населенню як за готівку, так і за розрахункові чеки банків, через організований споживчий ринок. Роздрібний товарообіг відображає обсяг товарної маси в грошовому виразі, який переходить до сфери особистого споживання. Він характеризує одночасно виручку роздрібного торговельного підприємства від продажу з одного боку, а з іншого - суму витрат населення на придбання необхідних товарів.Роздрібний товарообіг визначається за цінами фактичної реалізації на момент відпуску товарів покупцю незалежно від часу оплати товарів. До роздрібного товарообігу не включається вартість скляного посуду, проданого з товаром, що має заставну ціну. Роздрібний товарообіг як статистичний показник відображає обсяг продажу товарів населенню через всі канали реалізації: в офіційно зареєстрованих підприємствах, на речових, змішаних та продуктових ринках. Товарна структура роздрібного товарообігу включає в себе продовольчі і непродовольчі товари, які поділені на асортиментні групи та підгрупи. Оптовий товарообіг - це виручка від продажу товарів певними партіями іншим підприємствам або організаціям. Розрахунки за продані товари та надані послуги здійснюються за готівку, у безготівковій формі (з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів і т. п.), у кредит та в іншому порядку відповідно до діючого законодавства. Разом з товаром покупцю в обов'язковому порядку необхідно видати розрахунковий документ установленої форми на повну суму здійсненої операції, що засвідчує факт придбання товару або надання послуги.

Торговельне підприємство самостійно встановлює організаційну форму бухгалтерського обліку, виходячи з виду і конкретних умов господарювання, визначає форми і методи ведення обліку з дотриманням єдиних методологічних основ. Підприємство повинне забезпечити повноту відображення в обліку всіх господарських операцій, результатів інвентаризації, правильність віднесення доходів і витрат до відповідних звітних періодів. Порядок організації і здійснення торговельної діяльності в Україні передбачає виконання суб'єктами господарювання певних вимог і норм, установлених діючим законодавством. Однією з таких вимог є ліцензування.

Окремі види підприємницької діяльності можуть здійснюватися тільки при наявності ліцензій. Ліцензія - це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, відповідно до якого власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

Згідно з Законом України “Про підприємництво” від 07.02.91 р. №698-ХV зі змінами та доповненнями (далі - Закон про підприємництво) ліцензуванню підлягають види діяльності, що впливають на:

1. здоров'я людини (лікарські засоби, алкогольні напої та тютюнові вироби);

2. безпеку держави (вироби з використанням дорогоцінних металів, каменів, зброя);

3. навколишнє середовище (особливо небезпечні хімічні речовини, спеціальні засоби індивідуального захисту, заправлені речовинами сльозоточивої та дратівної дії).

Перелік видів діяльності, що ліцензуються, регламентує Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 01.07.2000 р. № 1775-ІІІ зі змінами і доповненнями (далі - Закон про ліцензування) та інші нормативно-правові документи. Ліцензія, видана центральним органом виконавчої влади, надає право вести господарську діяльність на усій території України, а ліцензія, видана місцевим органом виконавчої влади, - на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Для одержання ліцензії підприємство (підприємець) подає уповноваженому органу заяву на видачу ліцензії, в якій вказуються дані про заявника та вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію.

У випадку наявності в заявника філій або інших відокремлених підрозділів, що будуть здійснювати господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві вказується їх місцезнаходження. До заяви додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України, засвідчена нотаріально або органом, що видав оригінал документа. Орган ліцензування повинний у термін не пізніше 10-ти робочих днів з дати надходження документів прийняти рішення про видачу ліцензії (або відмовити у видачі ліцензії), і протягом 3-х робочих днів надіслати або видати письмове повідомлення.

Підставою для відмови у видачі ліцензії може бути:

1) невідповідність інформації в наданих документах (тоді направляти нову заяву можна не раніше ніж через три місяці з дня прийняття рішення);

2) невідповідність заявника згідно поданим документам ліцензійним умовам, установленим для виду господарської діяльності, що указаний в заяві про видачу ліцензії (ліквідувавши невідповідність, можна подати нову заяву).

Для кожної філії або відокремленого підрозділу, що будуть здійснювати господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, видається засвідчена органом ліцензування копія ліцензії, за видачу кожної з них стягується плата в розмірі одного не оподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 грн.). Терміни дії ліцензій, порядок і розмір їхньої оплати різні. Так, наприклад, ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами видаються строком на 5 років, а сплата здійснюється щорічно (зараховується до державного бюджету).

З 1 січня 2007 р. Законом України "Про внесення змін у деякі закони України щодо плати за ліцензії й акцизний збір на виробництво спиртів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів" від 17.11.06 р. № 374-V встановлено річну сплату за право оптової торгівлі алкогольними напоями у розмірі 500 000 грн., за право оптової торгівлі тютюновими виробами - також 500 000 грн. Ліцензії на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами видаються строком на 1 рік. Плата за ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями складає 8 000 грн. на кожний окремо вказаний в ліцензії реєстратор розрахункових операцій (або книгу обліку розрахункових операцій), що знаходиться в місці торгівлі, на роздрібну торгівлю тютюновими виробами на кожне місце торгівлі - 2 000 грн., а на території сіл і селищ - 500 грн., на роздрібну торгівлю алкогольними напоями та 250 грн. на роздрібну торгівлю тютюновими виробами на тих самих умовах. Сплата за ліцензії на роздрібну торгівлю здійснюється щоквартально рівними частками та зараховується до державного бюджету. Документи на видачу таких ліцензій надаються суб'єктами підприємницької діяльності до районних (міжрайонних) державних податкових інспекцій, які передають їх в регіональні управління Департаменту з питань адміністрування акцизного збору та контролю за виробництвом і обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України (ДААК ДПАУ). Плата за видачу дублікатів ліцензій на оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами (у разі втрати або ушкодження ліцензій) складає 780 грн. Строк дії дублікату не може перевищувати строк дії, що вказаний у втраченій або пошкодженій ліцензії. Дія ліцензії припиняється при несвоєчасній сплаті чергового платежу за ліцензію на підставі письмового розпорядження органу, що видав ліцензію, поки не буде сплачено заборгованість. Якщо змінилися місцезнаходження, найменування суб'єкту підприємницької діяльності або інші дані, зазначені в отриманій ліцензії, то її необхідно переоформити.

Без торгового патенту здійснюється: торгівля основними продуктами харчування; продаж товарів власного виробництва працівникам підприємства; діяльність по закупівлі в населення продукції, якщо подальша реалізація відбувається в безготівковій формі; торговельно-виробнича діяльність (громадське харчування) на підприємствах, установах, в навчальних закладах з обслуговування власних працівників, студентів, учнів. Торговий патент на здійснення торговельної діяльності придбавається суб'єктами підприємницької діяльності або їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють торговельну діяльність в пунктах продажу товарів (магазинах, кіосках, лотках, прилавках, автомагазинах, АЗС, їдальнях, ресторанах і інших пунктах громадського харчування, оптових базах і складах, що використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток і т. ін.). Торговий патент видається на підставі поданої заяви за плату державними податковими органами суб'єктам підприємницької діяльності, які здійснюють торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), - за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснюють торгівлю через пересувну торговельну мережу, - за місцем реєстрації цих суб'єктів. Термін дії торгового патенту на здійснення торговельної діяльності становить12 календарних місяців. Вартість торгового патенту залежить від місцезнаходження пункту продажу й асортиментного переліку товарів. Її встановлюють органи місцевого самоврядування. У разі, коли суб'єкт підприємницької діяльності має структурні (відокремлені) підрозділи, торговий патент придбавається окремо для кожного з них. Крім звичайного торгового патенту на здійснення торговельної діяльності Законом Про патентування ще передбачені пільговий та короткотерміновий торговий патент.

Пільговий торговий патент надає право його власнику здійснювати торгівлю винятково певними товарами вітчизняного виробництва, що вказані в Законі (поштові марки, листівки, періодичні видання засобів масової інформації, проїзні квитки, товари народних промислів та ін.). Вартість пільгового торгового патенту складає 25 грн. за весь термін дії патенту, що вноситься одноразово.

Короткотерміновий торговий патент видається для проведення торгової діяльності протягом обмеженого часу. Він використовується для проведення ярмарків, виставок-продажів, разової реалізації товарів за готівку і т. ін. Термін дії короткотермінового торгового патенту - від 1 до 15 днів, його вартість за один день встановлюється у розмірі 10 гривень. Термін дії такого торгового патенту 36 календарних місяців. Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу одержується для ведення діяльності, пов'язаної з влаштуванням казино, інших гральних місць (домів), гральних автоматів з грошовим або майновим виграшем, проведенням лотерей (крім державних) та розиграшів з видачею грошових виграшів у готівковій або майновій формі. Торговий патент на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу має бути виданий на кожне окреме гральне місце (гральний автомат - 4 200 грн/рік, гральний стіл з кільцем рулетки - 192 000 грн/рік). Термін дії такого торгового патенту становить 60 календарних місяців, оплата його вартості провадиться щоквартально до 15 числа місяця, що передує звітному кварталу.

Торговий патент придбавається в державних податкових органах суб'єктами господарювання на підставі заяви та оригіналів документів, на підставі яких вона заповнена: статуту підприємства, виписки із засновницьких документів про юридичну адресу суб'єкту підприємництва, довідки органу, з яким узгоджено місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу (зі вказівкою цього місця), документу, що засвідчує право власності (оренди), дозволу на розміщення пункту продажу, свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкту підприємництва, довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, ліцензії на здійснення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, документу про повну або часткову сплату вартості торгового патенту. Патент видають упродовж трьох днів. Торговий патент повинний бути розміщений у кожному пункті продажу товарів або приміщенні для надання послуг та має бути відкритим та доступним для огляду. Після закінчення терміну дії торгового патенту його повертають у податкову інспекцію, якою він був виданий. Суб'єкти підприємницької діяльності або їх відокремлені структурні підрозділи, які здійснюють вид діяльності, що підлягає патентуванню, та які є платниками податку на прибуток, зобов'язані визначати податок на прибуток від кожного виду такої діяльності та окремо розраховувати податок на прибуток від іншої діяльності.

Податок на прибуток, який отримано від патентованого виду діяльності, підлягає сплаті до бюджету в сумі, що зменшується на вартість придбаних торгових патентів для здійснення цього виду діяльності протягом звітного періоду. Витрати з передоплати торгового патенту обліковуються на рахунку 39 "Витрати майбутніх періодів". До суб'єктів підприємницької діяльності, які порушують законодавство про ліцензування та патентування господарської діяльності, застосовуються штрафні санкції у вигляді штрафів у розмірах, встановлених законодавством.

З метою запобігання реалізації продукції, що небезпечна для життя, здоров'я й майна громадян, охорони довкілля, а також сприяння споживачу в компетентному виборі продукції та створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності на міжнародному ринку на Україні здійснюється сертифікація продукції. Це один з ефективних методів, що дозволяють на підставі випробувань продукції в спеціалізованих лабораторіях (центрах) забезпечити захист прав споживача шляхом представлення їм достовірної й об'єктивної інформації про їх властивості, характеристики і відповідність стандартам. Порядок сертифікації продукції встановлений Законом України “Про підтвердження відповідності” від 17.01.01 р. № 2406-ІІІ. Сертифікація -- процедура, за допомогою якої визнаний в установленому порядку орган документально засвідчує відповідність продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу встановленим законодавством вимогам. Об'єктом сертифікації є продукція, призначена для продажу, системи якості, системи управління якістю, системи управління довкіллям та персонал. Сертифікація товарів здійснюється уповноваженими на те органами з оцінки відповідності. В Україні проводиться обов'язкова сертифікація (сертифікація в законодавчо регульованій сфері) та добровільна сертифікація продукції (сертифікація в законодавчо нерегульованій сфері). Обов'язкова сертифікація, тобто сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів, проводиться винятково в державній системі сертифікації. Державну систему сертифікації в Україні створює Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері передбачена для окремих видів продукції, яка може становити небезпеку для життя та здоров'я людин, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля. Наказом Державного Комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.05 р. № 28 затверджений Перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні Переліку продукції. До такої продукції відносяться: електропобутове обладнання; світлотехнічна продукція; радіоелектронна побутова апаратура; засоби обчислювальної техніки; обладнання для харчової, мясо-молочної промисловості, підприємств торгівлі громадського харчування; медична техніка; іграшки; мийні засоби; зварювальне, металообробне та деревообробне обладнання; засоби охоронного та продукція протипожежного призначення; дорожні транспортні засоби та сільськогосподарська техніка; засоби звязку; товари легкої промисловості; засоби автоматизації та механізації контрольно-касових операцій і конторське обладнання; харчова продукція та продовольча сировина; нафтопродукти; будівельні матеріали; готельні послуги; зброя вогнепальна мисливська та спортивна та інші.

Обов'язкова сертифікація у всіх випадках повинна включати перевірку й випробування продукції для визначення її характеристик і подальший державний технічний нагляд за сертифікованою продукцією. Випробування з метою обов'язкової сертифікації повинні проводитися акредитованими спеціалізованими лабораторіями (центрами), - випробувальними лабораторіями, - за методами, визначеними відповідними нормативними документами, а при відсутності цих документів - за методами, що визначаються органом із сертифікації або органом, що виконує його функції. Сертифікація продовольчої сировини і харчових продуктів тваринного походження здійснюється після проведення ветеринарно-санітарної експертизи та видачі відповідних ветеринарних документів. Добровільна сертифікація проводиться з ініціативи виробника чи постачальника, її можуть здійснювати підприємства, на які покладена функція органа з добровільної сертифікації або органи із сертифікації, уповноважені на провадження робіт у законодавчо регульованій сфері.

Торгове право - це галузь права, яка регулює торговельну діяльність та пов'язані з нею відносини в сфері товарного обігу. Поняття торговельної діяльності дають Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” та Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок заняття торговельною діяльністю та правила торгового обслуговування населення “ згідно яких: Торговельна діяльність - це ініціативна, самостійна діяльність юридичних осіб і громадян по здійсненню купівля і продажу товарів народного споживання з метою отримання прибутку. До торговельної діяльності відноситься роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торгово-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові засоби та з використанням кредитних карток. До інших видів діяльностей, які безпосередньо не відносяться до здійснення операцій по передачі права власності на товар, але які регулюються нормами торгового права відносяться операцію по транспортуванню, зберіганню, рекламі товару, захисту прав споживачів та деякі інші операції, які обслуговують торгівлю.

Тобто торгове право регулює два види суспільних відносин:

- відносини по безпосередньому здійсненню угод купівлі-продажу товару;

- відносини, які обслуговують здійснення угод купівлі-продажу та захисту прав споживачів.

Враховуючи те, що торговельна діяльність є різновидом підприємницької діяльності і відноситься до сфери надання послуг, то вона має основні ознаки цієї діяльності: Ініціативність - підприємець вишукує можливості максимального використання обмежених ресурсів та їх ефективного використання на практиці. Самостійність - підприємець сам вирішує яким товаром здійснювати торгівлю, в яких об'ємах та організаційно-правових формах і сам несе відповідальність за результати своєї діяльності. Торговельна діяльність здійснюється на власний ризик. Систематичність - згідно Декрету КМУ ”Про податок на промисел”, системою, як правило, вважається здійснення продажу вироблених або придбаних товарів більше ніж чотири рази на протязі календарного року ( виключення: продукція тваринництва та рослинництва, вироблена на особистій присадибній ділянці; особи, які придбали патент на промисел; особи, в діях яких є ознаки адміністративного правопорушення або злочину; при продажу автотранспорту). Торговельна діяльність може здійснюватися тільки фізичними та юридичними особами, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності. Торговельна діяльність здійснюється з метою отримання прибутку.

Торгівля - це будь-які операції, що здійснюються за договором купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари. (Закон України “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності”). Торгівлею мають право займатися не тільки підприємці. Так, згідно п.5 Правил торгівлі на ринках “торгівлю на ринках мають право здійснювати громадяни, громадяни підприємці, сільськогосподарські та інші підприємства, торгово-закупівельні підприємства (надалі - Продавці)”. Тобто, торгівлею без реєстрації як суб'єкти підприємницької діяльності і без сплати податку на промисел мають право займатися фізичні особи:

- які продають вирощену у особистому підсобному господарстві, на присадибних, дачних та садових ділянках продукцію рослинництва, тваринництва, як у живому виді, так і продукцію їх забою та у вигляді первинної переробки, а також продукцію власного бджільництва;

- які здають вторинну сировину;

- за відчуження майна, яке їм належить за правом приватної власності, за нотаріальне затвердження якого сплачено державне мито.

Торгівлею у вигляді промислу мають право займатися фізичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють не систематичну, не більше чотирьох разів на рік, продаж виробленого і придбаного товару та сплачують податок на промисел, тобто придбали разовий торговий патент від 3 до 7 календарних днів (Декрет КМУ “Про податок на промисел” від 17.03.93 р.). Торговельною діяльністю мають право займатися фізичні та юридичні особи, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і у випадках, передбачених законами, отримали ліцензії та торговий патент і здійснюють систематичну купівлю-продаж товару.

Не мають право займатися торговельною діяльністю:

- фізичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, та юридичні особи, статутними документами яких цей вид діяльності не передбачений.

- фізичні особи, яким Законами України “Про підприємництво”, “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус суддів”, “Про боротьбу з корупцією” та ін. - цей вид діяльності забороняється (народні депутати, військовослужбовці, державні службовці та ін.).

- юридичні особи, які працюють у сфері банківської діяльності.

Окремими видами торговельної діяльності мають право займатися тільки суб'єкти, які отримали ліцензію (торгівля горілчаними та тютюновими виробами, вогнепальною зброєю, лікарськими препаратами та ін.). Окремі види торговельної діяльності мають право здійснювати тільки спеціальні суб'єкти. Так, діяльність по випуску та обігу цінних паперів мають право здійснювати тільки банки або акціонерні товариства для яких це є виключним видом діяльності.

2. Порядок досудового захисту прав споживачів

Порядок досудового захисту прав споживачів. Порядок захисту прав споживачів у суді. Складіть письмову вимогу до продавця, що надав товар неналежної якості. Складіть позовну вимогу та перелік документів, які необхідно надати із нею до суду. В Конституції України, стаття 42, проголошено: «Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів».У статті 50 головного закону України встановлено: «Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена». Право кожного на задоволення базових потреб - на житло, на достатній життєвий рівень, на охорону здоров'я та медичну допомогу - також гарантується Конституцією України. Захист прав споживачів забезпечується Законом України «Про захист прав споживачів» у редакції від 01.12.2005. Цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, (робіт, послуг) та виробниками, виконавцями, продавцями різних форм власності, а також встановлює права споживачів. Споживачі, що знаходяться на території України (не лише громадяни України, а й інших країн), під час придбання, замовлення чи використання товарів (робіт, послуг) мають право на:

- захист своїх прав державою;

- здобуття знань;

- належну якість продукції та обслуговування;

- безпеку продукції;

- необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);

- відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;

- звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;

- об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).

Вітчизняне законодавство щодо захисту прав та інтересів споживачів включає також й інші законодавчі та підзаконні акти, серед яких Закони України «Про рекламу», «Про інформацію», «Про освіту», «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про транспорт», «Про зв'язок», «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», положення про «Правила роздрібної торгівлі», «Правила торгівлі на ринках», «Правила торгівлі у розстрочку», «Правила торгівлі лікарськими засобами», «Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами», «Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами» тощо. Захист прав споживачів є невід'ємною складовою частиною такої категорії, як "права людини". Основний закон нашої держави - Конституція України - у ст. 42 передбачає, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт [4].Згідно зі ст. 24 Закону України “Про захист прав споживачів”, захист прав людини як споживача, може здійснюватися як спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, так і судом. При задоволенні вимог споживача суд водночас вирішує питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Доречно нагадати, що споживачам законодавство надає право пред'являти позови до суду на свій вибір:

- за місцем свого проживання;

- за місцезнаходженням відповідача;

- за місцем заподіяння шкоди;

- за місцем виконання договору.

При цьому споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав. Найчастіше під час звернення до суду та в процесі розгляду справи в суді споживач стикається з проблемами, які виникають чи з вини відповідача, чи з некоректних дій судових органів. Як свідчить практика, споживачеві бажано:

- по-перше, досконало знати свої законні права як споживача, або мати певну суму грошей, яку доведеться витратити на послуги адвокатів;

- по-друге, мати багато вільного часу, який знадобиться витратити для захисту порушеного права;

- по-третє, мати міцне здоров'я, аби не втратити його в процесі захисту свого порушеного права.

В Україні діють також певні європейські директиви в рамках міжнародних угод, підписаних нашою країною, які доповнюють вітчизняне законодавство на захист прав та інтересів споживачів нормами, визнаними у світовій та європейській спільноті, зокрема, звернення до Стразбургського суду. Отже процедура досудового захисту прав споживачів може мати декілька різних шляхів вирішення спору. Так, у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного зменшення ціни;

2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк;

3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми;

2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Стосовно непродовольчих товарів, що перебували у використанні та були реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у частині першій статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів»,, задовольняються за згодою продавця. Вимоги споживача, встановлені частиною першою статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», пред'являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача [5]. Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача задовольняють також створені власником продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних придбаним споживачем товарів, або підприємства, на які ці функції покладено на підставі договору.

Функції представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють зазначені вимоги на підставі договору з виробником. Крім того споживач має право обміняти непродовольчий товар належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням. Споживач має право на обмін товару належної якості протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі. Обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом з проданим товаром.

Перелік товарів, що не підлягають обміну (поверненню) з підстав, зазначених у цій статті, затверджується Кабінетом Міністрів України. Якщо на момент обміну аналогічного товару немає у продажу, споживач має право або придбати будь-які інші товари з наявного асортименту з відповідним перерахуванням вартості, або розірвати договір та одержати назад гроші у розмірі вартості повернутого товару, або здійснити обмін товару на аналогічний при першому ж надходженні відповідного товару в продаж. Продавець зобов'язаний у день надходження товару в продаж повідомити про це споживача, який вимагає обміну товару [5]. При розірванні договору купівлі-продажу розрахунки із споживачем провадяться виходячи з вартості товару на час його купівлі. Гроші, сплачені за товар, повертаються споживачеві у день розірвання договору, а в разі неможливості повернути гроші у день розірвання договору - в інший строк за домовленістю сторін, але не пізніше ніж протягом семи днів.

Захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

3. Порядок захисту прав споживачів у суді

Судовий ззахист прав споживачів здійснюється шляхом звернення споживачів до судів загальної юрисдикції в порядку позовного провадження та, як правило, в індивідуальній формі. Суди в переважній більшості випадків відмовляються приймати до розгляду позовні заяви щодо захисту прав невизначеного кола суб'єктів, що є нормальною практикою за розгляду споживчих справ у зарубіжних країнах і дає змогу суттєво заощадити судовий ресурс. Судовий захист прав споживачів не посідає належне йому вагоме місце в системі правових засобів захисту прав споживачів через низку чинників, а саме недостатньо динамічний розвиток законодавства про захист прав споживачів ; значну тривалість розгляду справ; труднощі виконання судових рішень; правову необізнаність населення; істотну кінцеву вартість юридичних послуг.

В Україні протягом 1991 - 2010 років склалась різноманітна практика вирішення справ за позовами про захист прав споживачів , що пояснюється змінами законодавчого регулювання.

Категоріями справ щодо захисту прав споживачів були такі:

а) відшкодування збитків, заміна побутової техніки;

б) відшкодування збитків, заміна автомобілів;

в) відшкодування збитків, заподіяних наданням неякісних послуг, зокрема й з договорів перевезення;

г) відшкодування збитків, заподіяних постачанням комунальних послуг неналежної якості;

д) справи за скаргами (адміністративними позовами) проти органів державної влади й місцевого самоврядування стосовно захисту справ споживачів.

Більшість спорів супроводжувались вимогами про відшкодування моральної шкоди, що переважно задовольняли суди, однак знижуючи суми відшкодування.

Основними проблемами в суддівському правозастосуванні за розв'язання споживчих спорів є такі: встановлення реальних правовідносин та належного нормативно-правового регулювання, зокрема й спеціального, що має застосовуватися до спірних правовідносин; розширення випадків присудження моральної шкоди всупереч передбаченим законодавством обставинам та довільне встановлення й обмеження її розміру; помилкове встановлення відповідача в справі; недостатня оцінка матеріалів справи та поверхове встановлення формальної істини, що призводить до упущення судами істотних обставин, помилкового встановлення правосуб'єктності сторін.

Набуття чинності новою редакцією закону «Про захист прав споживачів » спричинить структурні зміни в складі судового розгляду споживчих конфліктів - поширення справ, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих повідомленням недостовірної або неповної споживчої інформації, що позбавило покупця можливості використовувати товар відповідно до його цільового призначення або з належною за придбання метою. Проблемним є застосування в суді новел Закону щодо дистанційних контрактів, оскільки це вимагатиме від суддів спеціальних знань у галузі техніки та передання інформації й застосування відповідних експертиз, а отже, віддалення винесення остаточного рішення в споживчих справах. Враховуючи розширення споживчого законодавства поза норми Закону, особливе місце займають справи проти органів місцевого самоврядування та державної влади, що встановлюють критерії й умови надання послуг (продажу товарів).

Такі спори розглядають у порядку адміністративного судочинства, однак суди повинні враховувати їх при вирішенні в подальшому справ щодо відповідальності виробників товарів (послуг) та відшкодування збитків, заподіяних нечесною практикою.

Особливе місце в системі судового захисту прав споживачів має Верховний Суд, повноважний не лише переглядати справи в касаційному провадженні, але й узагальнювати практику та формувати єдину позицію судів стосовно спірних питань правозастосування. Відзначається відносно слабка активність Верховного Суду в сфері захисту справ споживачів, зокрема те, що керівні роз'яснення подано востаннє в 1996 році, які не дають відповіді на окремі важливі питання застосування нового споживчого законодавства.

Чинне споживче та процесуальне законодавство не містить суттєвих правових перепон у доступі до правосуддя щодо захисту прав споживачів, однак створює певні проблеми, зокрема для встановлення моменту виникнення спору про право, а отже - виникнення підстави звернення до суду.

Там не менш наявні численні фактори соціального, економічного та гуманітарного характеру, серед яких а) низька правова культура громадян; б) брак інформації про слухання справи, порядок її ведення та комфортних умов перебування в суді; в) режим роботи суду збігається з режимом роботи більшості підприємств; г) недостатнє фінансування судів призводить до того, що канцелярські витрати на порушення законодавства відшкодовують за рахунок громадян; ґ) порушення законодавчих вимог щодо звільнення від сплати державного мита.

Негативне ставлення споживачів до судового захисту своїх прав є наслідком тривалих термінів розгляду справи, порушення строків призначення справи до розгляду та власне розгляду, що спостережено в близько 20% справ; а також невеликих сум відшкодування збитків, суттєве зменшення обсягу моральної шкоди, присуджуваної до відшкодування; складнощами виконання судових рішень. У результаті зазначеного вище частка споживчих справ, за даними судової статистики, надзвичайно мала й становить близько 0,5 % цивільних справ, що їх розглядають суди України за рік.

Враховуючи вказані проблеми, що виникають у судовому захисті прав споживачів, варто сформулювати такі рекомендації для різних суб'єктів аналізованого процесу: Для суттєвого поліпшення стану захисту прав споживачів у судах певні зміни мають відбутися на законодавчому рівні. Зокрема, варто безпосередньо в Законі передбачити можливість колективних та абсолютних позовів про захист прав споживачів щодо конкретного виробника (продавця, виконавця), що мають подаватися та підтримуватися в судах громадськими організаціями й державними органами із захисту прав споживачів, тобто узаконити публічні позови в споживчих справах. Враховуючи недостатньо поширену практику діяльності споживчих товариств та асоціацій в інтересах окремих громадян, зусилля таких громадських організацій варто зосередити на вказаних публічних позовах, водночас щодо індивідуальних випадків - обмежитися наданням консультативної допомоги та безоплатних послуг населенню щодо представництва інтересів.

Слід усунути окремі недоліки в матеріально-правовому регулюванні захисту прав споживачів, що дасть змогу зняти низку питань та недоречностей у судовому розгляді. Серед таких питань:

а) визначити суб'єкта здійснення експертизи технічно складних товарів і порядку призначення (засад здійснення) та проведення такої експертизи, а так само й правовий статус експерта в галузі захисту прав споживачів;

б) закріпити правові підстави для з'ясування питання про оцінку істотного недоліку, якого взагалі не можна усунути; а також вади, що може бути усунута, однак проявляється знову, але на її усунення необхідно менше вказаного законом терміну;

в) визначити критерії оцінки істотного недоліку, який робить товар суттєво іншим, ніж передбачено договором, особливо за умови укладення договору в усній формі, на відстані та поза торговельними й офісними приміщеннями;

г) внести суттєві зміни в порядок формування обмінного фонду, разом з порядком створення обмінного фонду, параметрами кількості та безпосереднього асортименту товарів, наявних в обмінному фонді, правовими засадами надання права тимчасового користування об'єктами обмінного фонду особами, що вимагають ремонту придбаного товару.

Безпосередньо в системі судового захисту прав споживачів судам слід чітко дотримуватися термінів розгляду справ передбачених чинним процесуальним законодавством. Неприпустимі вимоги про докази сплати державного мита в споживчих справах, у зв'язку з цим слід ураховувати, що до споживчих справ необхідно відносити не лише спори, на які безпосередньо поширює свою дію закон «Про захист прав споживачів », але й інші більш спеціалізовані нормативні акти. Суддям слід докладати максимальних адекватних зусиль, однак без шкоди ефективності й оперативності розгляду справи, для визначення суттєвих обставин, встановлення фактів, що мають істотне значення для винесення рішення, - це необхідна передумова встановлення реальних правовідносин та належного нормативно-правового регулювання в справі. Якщо Вас цікавить детальний розгляд даної проблеми, зокрема її висвітлення у науковій кваліфікаційній роботі, то Ви маєте можливість

Практичнее завдання.

Зробіть правовий аналіз вибору найбільш оптимальної для Іванова І.В. організаційно-правової форми здійснення торговельної діяльності ?

Розробіть чіткий план дій. які необхідно вчинити для легалізації діяльності Іванова І.В. ?

1. Торгівля - це будь-які операції, що здійснюються за договором купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на товари. (Закон України “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності”).

Торгівлею мають право займатися не тільки підприємці. Так, згідно п.5 Правил торгівлі на ринках “торгівлю на ринках мають право здійснювати громадяни, громадяни підприємці, сільськогосподарські та інші підприємства, торгово-закупівельні підприємства (надалі - Продавці)”. Тобто, торгівлею без реєстрації як суб'єкти підприємницької діяльності і без сплати податку на промисел мають право займатися фізичні особи:

- які продають вирощену у особистому підсобному господарстві, на присадибних, дачних та садових ділянках продукцію рослинництва, тваринництва, як у живому виді, так і продукцію їх забою та у вигляді первинної переробки, а також продукцію власного бджільництва;

- які здають вторинну сировину;

- за відчуження майна, яке їм належить за правом приватної власності, за нотаріальне затвердження якого сплачено державне мито. [8]

Торгівлею у вигляді промислу мають право займатися фізичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють не систематичну, не більше чотирьох разів на рік, продаж виробленого і придбаного товару та сплачують податок на промисел, тобто придбали разовий торговий патент від 3 до 7 календарних днів (Декрет КМУ “Про податок на промисел” від 17.03.93 р.).

Торговельною діяльністю мають право займатися фізичні та юридичні особи, які зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і у випадках, передбачених законами, отримали ліцензії та торговий патент і здійснюють систематичну купівлю-продаж товару.

Не мають право займатися торговельною діяльністю:

- фізичні особи, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, та юридичні особи, статутними документами яких цей вид діяльності не передбачений.

- фізичні особи, яким Законами України “Про підприємництво”, “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус суддів”, “Про боротьбу з корупцією” та ін. - цей вид діяльності забороняється (народні депутати, військовослужбовці, державні службовці та ін.).

- юридичні особи, які працюють у сфері банківської діяльності.

Окремими видами торговельної діяльності мають право займатися тільки суб'єкти, які отримали ліцензію (торгівля горілчаними та тютюновими виробами, вогнепальною зброєю, лікарськими препаратами та ін.). Окремі види торговельної діяльності мають право здійснювати тільки спеціальні суб'єкти. Так, діяльність по випуску та обігу цінних паперів мають право здійснювати тільки банки або акціонерні товариства для яких це є виключним видом діяльності.

Таким чином найбільш оптимальною формою здійснення торгівельної діяльності буде суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа.

2. Державна реєстрація суб'єктів торговельної діяльності здійснюється відповідно до ст.8 Закону України “Про підприємництво” і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №740. Державна реєстрація проводиться у виконавчому комітеті міської ради народних депутатів або районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання суб'єкта торгової діяльності.