Проблеми адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Процеси ринкової трансформації, які охопили майже всі сфери діяльності суспільства, вимагають адекватного розвитку фінансового сектора - однієї з найважливіших сфер національної економіки. Його перетворення на ефективну та надійну основу економічного зростання та залучення інвестицій в країну вимагають обґрунтування напрямів удосконалення державного регулювання. Адже саме держава виступає головним регулятором всіх процесів, що відбуваються в ньому, та органом, що створює єдину правову основу його функціонування.

Державна політика провідних країн світу спрямована на пошук найбільш досконалого поєднання усіх компонентів фінансового сектора. На фоні розвитку світових інтеграційних процесів та глобалізації українському фінансовому сектору все ще притаманні риси роздробленості та неврегульованості. На жаль, на сьогодні фінансовий сектор не виконує притаманні йому функції щодо залучення, перерозподілу капіталу та спрямування його в реальний сектор економіки. Це в свою чергу стримує розвиток економіки, підвищення перерозподілу коштів в економіці та надходження іноземних інвестицій, що особливо є важливим під час фінансової кризи.

1. Необхідність адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг

В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених.

Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Завдяки цьому стає очевидним те, що є закон, який захищає кожного інвестора, і є покарання для тих, хто його порушить. Це підтримує віру людей у необоротність позитивних змін, без якої не може розвиватись ринкова економіка. Що стосується великих інвесторів і емітентів цінних паперів, деякі обмеження їх «свободи» державним контролем - лише невелика плата за стабільність, довіру і забезпечення законності в їх сфері, які дозволять забезпечити державний контроль.

Весь досвід економічного розвитку показує, що висока якість фінансових активів підвищує якість ринку і тим самим стимулює економічне зростання.

По-перше, високоякісний, добре відрегульований фінансовий ринок знижує загальний ризик, який міжнародні інвестори пов'язують з конкретною країною. Завжди знайдуться ті, хто буде проти жорстких мір і норм, що регулюють ринок цінних паперів. Але кожного разу, коли якась фірма надає неправильну і не таку інформацію, або коли хтось здійснює тиск з метою змінити інформацію, не оголошені раніше зміни в системі продажу цінних паперів, падає престиж держави на світових ринках капіталу, що приносить збитки всім підприємствам і користувачам капіталу в країні. Тому потрібен якісний контроль над фінансовим ринком, який починається на ранніх етапах його розвитку і з часом завойовує повагу як з боку користувачів капіталу, так і з боку інвесторів.

По-друге, якісний, добре відрегульований ринок - це незамінний інструмент для залучення в процес економічного розвитку всього обсягу заощаджень населення. Сьогодні іноземні джерела капіталу складають значну долю в загальному обсязі інвестуючих заощаджень. Та внутрішні заощадження можуть і повинні відігравати важливу позитивну роль в економіці.

По-третє, висока якість фінансового ринку підвищує динамічність системи та її репутацію, що дуже важливо для того, щоб населення поступово схвалило перехід до ринкової економіки. Справа в тому, що пайова форма фінансування, використання акцій для забезпечення економічного зростання створюють враження економічного плюралізму і закріплюють ідеологічну основу змін. Населення бачить, що перехід до ринкової економіки створює шляхи для розвитку особистості та росту благополуччя. Але сам контроль над фінансовим ринком не в змозі вирішити соціальні проблеми, коріння яких сягають в історію.

За допомогою планів і директив неможливо досягти позитивних результатів на фінансовому ринку, повному ризику і невизначеності. Але завжди можна правильно організувати процес і отримати позитивні результати. Фінансовий ринок - це та сфера економіки, що відчуває найжорстокіший політичний тиск - адже фінансове законодавство регулює гігантські потоки капіталу. При цьому користувачі капіталу можуть бути зацікавлені в тому, щоб приховати свої справжні наміри і рішення та певною мірою дезінформувати ринок. Тут навіть чесне ім'я має свою ціну. З іншого боку, інвестори намагаються знайти можливість заробити і використовують усі зусилля, щоб отримати згоду чи інформацію, недоступну іншим інвесторам. Для них також характерне прагнення обмежити конкуренцію між тими, кому вони надали капітал. І як часто буває, жертвою в цій грі опиняється найбільш беззахисна сторона - дрібний індивідуальний інвестор, який тяжко заробляє собі на хліб, з великими зусиллями накопичує невеликі заощадження, інвестує їх. Будь-яка з подібних дій ставить під сумнів цілісність фінансового ринку і вимагає втручання органів контролю. Тому для регулювання фінансового ринку, і особливо ринку цінних паперів, втручання держави повинно бути обов'язковим.

2. Проблеми державного регулювання фінансового сектора України

Питання загального розвитку фінансового сектора України, його складових, проблем та перспектив функціонування цікавить багатьох українських та зарубіжних вчених. Так, серед українських науковців цією проблематикою займаються Барановський О., Єрмошенко А., Геєць В., Бінько І., Поддєрьогін А., Габідулін І., Осадець С., Лютий І. Орланюк-Малицька Л., Внукова Н., Шумелда Я., Дахно І., Чухно А. та інші.

Водночас у наукових розробках з питань розвитку фінансового сектора не дістали належного відображення проблеми державного регулювання цього сектора та пріоритетні напрямки політики держави в період фінансової кризи. Очевидною є необхідність комплексного підходу, який буде поєднувати заходи з розв'язання вже існуючих проблем, формулювати головні завдання та комплекс ключових заходів правового, інституційноорганізаційного характеру, спрямованих на розбудову конкурентоспроможного фінансового ринку як цілісної системи та його основних складових з урахуванням національних інтересів та соціально-економічних потреб країни.

Негативні явища, які виникли у фінансовому секторі внаслідок світової фінансової кризи, доводять недосконалість існуючих підходів до розвитку відповідних сегментів фінансового ринку.

У структурі українського фінансового сектора невиправдано малою є частка небанківського сегмента, на яку припадає менше 7% загального обсягу активів фінансових установ. Фінансові установи України надають споживачам досить вузький спектр фінансових послуг, значна частка яких має незадовільний рівень якості, а законні права та інтереси споживачів цих послуг недостатньо захищені.

Розвиток фінансового сектора гальмується низькою капіталізацією фінансових установ. Мала потужність банківських і небанківських фінансових установ знижує їх конкурентоспроможність в умовах відкритої економіки, виступає серйозним бар'єром для

забезпечення реального сектора вітчизняної економіки довгостроковими фінансовими ресурсами.

Інвестиційні можливості фінансових установ обмежуються дефіцитом привабливих для довгострокового розміщення коштів фінансових інструментів, а також низькою ефективністю інфраструктури фінансового сектора та низькою ліквідністю. Нерозвиненість ринків спільного інвестування, страхування життя, недержавної пенсійної системи та довірчого управління не дозволяє повною мірою залучати заощадження домашніх господарств до інвестиційного процесу.

Одним із головних чинників такого стану є недосконале правове середовище та вади державного регулювання.

На сьогодні в сфері державного регулювання фінансового сектора існує багато проблем, які потребують нагального вирішення. Серед них:

-відсутність концептуальних засад здійснення інтеграції до світового фінансового простору в практичній роботі органів влади і професійних учасників фінансового ринку;

-відмінність у підходах до регулювання національного фінансового ринку та недостатній рівень економічного розвитку України в порівнянні з ринками економічно розвинутих країн не дають можливості на рівних конкурувати з розвинутими фінансовими ринками за інвестиційні ресурси та забезпечити конкурентоспроможність фінансових послуг національного ринку;

-високими залишаються політичні, економічні, операційні та інші ризики для учасників-нерезидентів, що працюють або зацікавлені працювати на українському фінансовому ринку;

-відсутня довгострокова стратегія розвитку регулювання і нагляду за фінансовим сектором як за цілісною системою, що в свою чергу негативно відбивається на координації фінансових регуляторів, створенні єдиного правового простору, уніфікації процедур регулювання і нагляду, затверджені консолідованого нагляду тощо;

-недостатній рівень інституційної спроможності регулятора ринків небанківських фінансових послуг та регулятора ринку цінних паперів, що призводить до відставання в запровадженні сучасних механізмів нагляду у сфері небанківських фінансових послуг та негативно впливає на співпрацю з регуляторами інших країн та міжнародними об'єднаннями наглядових органів у секторі фінансових послуг;

-недостатня ефективність банківського нагляду;

-недостатня взаємодія державних регуляторів між собою та з об'єднаннями учасників фінансового ринку, об'єднаннями споживачів фінансових послуг.

Перехід до сучасної моделі регулювання і нагляду вимагає масштабного та досить глибокого реформування всієї існуючої на сьогодні в Україні системи регулювання і нагляду фінансового ринку [6].

До пріоритетних напрямів державної політики у сфері регулювання і нагляду належать:

-посилення ролі держави у розвитку фінансового сектору, врахування нових підходів до перебудови його регулювання шляхом впровадження системи пруденційного нагляду, що базується на врахуванні ризиків, в усіх основних сегментах фінансового сектора;

-максимально можлива уніфікація норм та правил державного регулювання і нагляду у фінансовому секторі, з подальшим посиленням координації регуляторних органів у процесі розробки і реалізації цих норм та правил;

-удосконалення податкової політики щодо учасників фінансового ринку, спрямоване на збільшення ролі фінансового сектора в розбудові ефективної економіки, запровадження рівних підходів до його учасників та усунення можливостей використання оподаткування для оптимізації доходів;

-підвищення ролі саморегулівних організацій професійних учасників ринку;

-посилення боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом;

-суттєве підсилення інституційної спроможності регуляторів та підвищення рівня їх фінансового забезпечення шляхом поетапного переведення фінансування діяльності регуляторних органів за рахунок платежів з ринку;

-опрацювання питання створення єдиного органу регулювання та нагляду за суб'єктами фінансового сектору.

Головними завданнями з реалізації основних напрямів державної політики у сфері регулювання і нагляду мають стати:

-підготовка та здійснення системи організаційно-правових заходів, спрямованих на розвиток пруденційного нагляду за професійними учасниками всіх сегментів фінансового ринку, що дозволить прогнозувати та попереджати як ризики діяльності окремих фінансових установ, так і системні ризики фінансового ринку в цілому. Особлива увага при цьому приділятиметься оцінці ризиків ліквідності, платоспроможності, а також операційних ризиків шляхом впровадження ефективних процедур контролю за проведенням фінансових операцій;

-стратегічною метою політики Уряду має стати забезпечення конкурентоспроможності національної економіки, що потребує, насамперед, створення ефективно функціонуючої економічної системи, здатної адекватно реагувати на глобальні виклики сучасного світу [6];

-запровадження в наглядову практику принципу пропорційності здійснення пруденційного нагляду, що полягає в необхідності застосування різного рівня складності та повноти наглядових вимог до окремих професійних учасників фінансового ринку, виходячи з їхнього розміру, сфери діяльності, характеру проведених операцій, властивих їм ризиків тощо;

-посилення вимог та санкцій до порушників встановлених пруденційних норм та стандартів;

-забезпечення поступового переходу учасників ринку до передачі наглядової інформації і звітності від фінансових установ до державного наглядового органу винятково в електронному вигляді і скорочення звітного періоду та строків подання регуляторної звітності;

-забезпечення оптимального зближення положень про санацію та банкрутство фінансових установ, що працюють на різних сегментах фінансового ринку, запровадження в практику кращого досвіду роботи тимчасових адміністрацій та посилення їх впливу на запобігання банкрутству і на захист споживачів фінансових послуг;

-запровадження на основі Базельських принципів платоспроможності та відповідних Директив ЄС уніфікованих підходів до управління ризиками, перш за все до банківського сектора та сектора страхових послуг, а потім до інших професійних учасників фінансового ринку;

-створення умов для запровадження єдиних стандартів інвестування для інституційних інвесторів та впровадження процедур оцінки ефективності інвестиційної діяльності вітчизняних фінансових установ за правилами, визначеними Глобальними стандартами результативності інвестування;

-прийняття базового закону з питань саморегулювання на ринку фінансових послуг, в якому закріплюватимуться основні принципи та засади створення саморегулівних організацій, їх статус та порядок взаємодії з державними наглядовими органами;

-створення правових умов для заснування учасниками ринку фінансових послуг та їх об'єднаннями компенсаційних, страхових та гарантійних фондів, та їх функціонування [5];

-активізація діалогу між органами державної влади та об'єднаннями учасників ринку у сфері розвитку нормативно-правової бази, правозастосування та подальшої розбудови фінансового ринку, підвищення його конкурентоспроможності;

-удосконалення регулювання і нагляду за діяльністю фінансових установ у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, з урахуванням міжнародних стандартів, накопиченого досвіду та практики застосування відповідного законодавства;

-інтеграція вітчизняного фінансового сектора до світового фінансового простору є винятково важливим фактором соціально-економічного розвитку України, і тому повинна відбуватися згідно з концептуальними засадами, визначеними державою [3];

-входження України до глобальної фінансової системи має максимально врахувати національні інтереси, існуючі загрози та сучасні тенденції розвитку фінансових ринків;

-діяльність з регулювання фінансових ринків має враховувати євроінтеграційну спрямованість державної політики та відповідати вимогам Генеральної угоди з торгівлі

послугами СОТ, іншим зобов'язанням України, згідно з двосторонніми та багатосторонніми угодами;

-на основі аналізу прогалин національного законодавства у сфері фінансових послуг підготувати пропозиції щодо їх усунення з урахуванням Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [4];

-забезпечити співробітництво з іноземними органами регулювання та нагляду за фінансовими ринками, зокрема, шляхом укладання двосторонніх та багатосторонніх угод;

-всебічно сприяти поступовій адаптації професійних учасників українського фінансового ринку до вимог єдиного ринку фінансових послуг Європейського Союзу [3];

-забезпечити запобігання проникненню до українського фінансового сектора капіталу іноземних юридичних осіб, які мають нестійкий фінансовий стан і сумнівну ділову репутацію;

-важливою передумовою входження фінансового сектора України до світового фінансового простору має стати розробка та реалізація Концепції інтеграції України у світову фінансову систему, яка передбачала б поетапне відкриття фінансового ринку;

-забезпечення прозорості в діяльності фінансових установ, зокрема, щодо їх реальних власників;

-допущення до управління або володіння істотною участю в банках, страхових компаніях та інших фінансових установах осіб, що мають бездоганну ділову репутацію;

-запобігання залученню до капіталів фінансово-кредитних установ коштів, джерела походження яких неможливо встановити;

-посилення координації та взаємодії органів регулювання та нагляду за суб'єктами фінансового сектора;

-вивчення доцільності виділення функцій регулювання і нагляду в банківській сфері з Національного банку України, розробки і реалізації поетапного плану створення на базі окремих наглядових органів на ринку фінансових послуг єдиного наглядового органу для здійснення нагляду за суб'єктами банківського сектора, сектора небанківських фінансових послуг, а також ринку цінних паперів і похідних;

-запровадження з урахуванням досвіду інших країн змішаної моделі фінансування регуляторів ринку фінансових послуг як за рахунок державного бюджету, так і за рахунок платежів з ринку, з поступовим зменшенням частини державного бюджету і збільшенням частини платежів з ринку, пропорційно розвитку фінансового ринку;

-створення шляхом внесення відповідних змін до законодавства правових умов для зменшення залежності державних наглядових органів від змін політичної кон'юнктури, підсилення їх інституційної спроможності та підвищення рівня їх фінансової забезпеченості, що дозволить реалізувати завдання, визначені в Стратегії, та забезпечити ефективну співпрацю з відповідними регуляторами інших країн та міжнародними об'єднаннями регуляторних і наглядових органів.

Висновки

Таким чином, підсумовуючи вищесказане, дії уряду мають бути підпорядковані заздалегідь складеній програмі, стосуватися всіх сфер економіки та полягати не в накачуванні проблемних сфер емітованими фінансовими ресурсами, а перш за все - у створенні сприятливого податкового, інвестиційного та адміністративного клімату. Причому, ці кроки лишаються актуальними і зараз, системність та прогнозованість дій уряду є одним з ключових фундаментів стабільності економіки, а без складеної та оприлюдненої програми діяльності уряду досягти стабільності та прогнозованості неможливо.

В Україні триває пошук найприйнятніших шляхів щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в умовах ринкових перетворень. На жаль, фінансовий сектор ще перебуває на етапі свого становлення, що свідчить про необхідність активізації дій у цій сфері. Значним чином вирішення проблемних питань фінансового сектора залежить від вироблення спільної позиції державних органів та учасників ринку [6].

Так, забезпечення повноцінних відносин між емітентами (українськими підприємствами) та інвесторами, а також становлення вітчизняних підприємств повноцінними учасниками міжнародних фінансових ринків потребує не просто удосконалення в Україні системи корпоративного управління, а й наближення її до світових стандартів.

На мою думку, проблеми адміністративно-правового регулювання ринків фінансових послуг також пов'язані як із правовим полем, так і з політикою фінансових установ, а також з відсутністю надійних державних гарантій.

Подальші зміни залежатимуть від того, яку економічну політику проводитиме держава на внутрішньому та міжнародному рівнях. Основним завданням законодавчого органу є розробка пакета законопроектів, які гарантують захист прав споживачів. Ідеться, зокрема, про збільшення гарантованої суми виплат, посилення державної підтримки фінансових установ, зменшення податкового тиску та посилення вимог для притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб фінансових установ.

На мою думку, необхідно не лише вдосконалити доступ громадян до судового захисту, але й створити інші дієві механізми відновлення порушених прав споживачів фінансових послуг. Адже, на жаль, рішення судів нерідко не виконуються внаслідок недосконалості системи їх наступного оскарження та виконання судових рішень.

Сьогодні необхідно законодавчо закріпити поняття «споживач фінансових послуг», встановити чіткі критерії для визначення випадків непоширення положень законодавства про захист прав споживачів на відносини щодо надання фінансових послуг, державної реєстрації прав довірителів фондів фінансування будівництва, фондів операцій з нерухомістю, учасників пайових інвестиційних фондів на об'єкти інвестування.

Крім того, необхідно створити дієві механізми охорони та захисту прав споживачів фінансових послуг від недобросовісних дій керівників товариств, внаслідок яких заподіюється шкода учасникам (членам) таких товариств. Доцільно встановити режим цільового використання коштів, залучених від членів спілки, і контроль за таким використанням коштів - за аналогією з інститутами спільного інвестування.

Слід сприяти й укрупненню фінансових організацій. Зокрема, поступово збільшувати розмір статутного капіталу фінустанов, встановлювати жорсткіші вимоги до нормативів достатності власних коштів (регулятивного капіталу) професійних учасників ринку фінансових послуг.

Список використаної літератури та електронні джерела:

1. Рішення РНБО «Про невідкладні заходи з посилення фінансово-бюджетної дисципліни та мінімізації негативного впливу світової фінансової кризи на економіку України» // Рада національної безпеки та оборони.- Офіційний документ.-Офіційний вісник Президента України вiд 05.11.2008 -2008 р., № 44, стор. 28, стаття 1240.

2. Закон України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативних наслідків фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» // Верховна Рада України. - Офіційний документ. -Голос України. -05.11.2008 -№ 211.

3. Указ Президента України «Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу» від 14.09.2000 № 1072/2000 // Офіційний вісник України. - 2000, № 39. - Ст. 1648.

4. Указ Президента України «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 30.09.2000 № 1033/2000 // Офіційний вісник України. - 2000, № 35. - Ст. 1481.

5. Концепція розвитку страхового ринку України до 2010 року. Розміщено за адресою: http://www.gdo.kiev.ua/files/db.php?st=2127&god=2005.

6. Мунтіян В. Розвиток фінансового сектора України в умовах глобалізації інвестиційних процесів / В. Мунтіян // Україна фінансова. Інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку. Розміщено за адресою: http://www.ufin.com.ua/analit_mat/gkr/025.htm

7. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

8. Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - №5-6. -Ст.30.

9. Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” вiд 30.10.1996 р. № 448/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 51. - Ст.292.

10. Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” від 15.03.2001 р. № 2299-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 21. - Ст.103.

11.Закон України “Про кредитні спілки” від 20.12.2001 р. № 2908-III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 15. - Ст.101.

12. Закон України “Про Національний банк України” від 20.05.1999 р. № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 29. - Ст.238.

13. Закон України “Про страхування” від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18. - Ст.78.

державне регулювання фінансовий секторп

Размещено на Allbest.ru