Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: «Кримінальна відповідальність за зґвалтування»

ПЛАН

Вступ.

1. Об'єкт та об'єктивна сторона зґвалтування

2. Суб'єктивна сторона зґвалтування

3. Суб'єкт злочину

4. Кваліфікуючі ознаки зґвалтування

Висновок

Сьогоднішнє чинне кримінальне законодавство України містить близько 340 основних діянь, які мають кваліфікаційні ознаки злочину. Але, уявивши собі наслідки цих злочинів, стає зрозуміло, що з них лише невелика кількість є важкими та такими, які приносять багато болю, страждань та навіть повністю ламають чи змінюють людське життя. З моєї точки зору, злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти чести волі та гідності особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи є найбільш важкими та страшними, зі всіх які існують у сучасному кримінальному законодавстві, оскільки саме ці злочини, крім тяжких фізичних травм, залишають у свідомості потерпілої особи, її близьких і рідних великі та жахливі спогади, які залишаються на все життя.

Але й з цих груп злочинів особливо виділяються злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, які у стовідсотковій формі не мають будь якої мети, крім жорсткого задоволення злочинцем своїх сексуальних, низьких потреб. У більшості випадків свої тваринні інстинкти злочинець реалізує за допомогою фізичного чи психологічного насильства. І саме такі дії злочинця - фізичний чи психологічний вплив, сексуальне насильство - впливають на свідомість потерпілої особи не менше ніж скоєний злочин. Зрозуміло, що час та кваліфікована допомога відповідних спеціалістів допоможуть потерпілій особі позбутися принаймні видимих наслідків злочину але те, що залишиться в свідомості людини не вилікує ні хто, і ці жахливі думки та спогади можуть докорінно змінити життя людини, звичайно не в кращий бік.

Отже, метою цієї курсової роботи є з'ясування що ж собою являє такий злочин як зґвалтування, яку саме небезпеку він несе, та яким чином характеризуються основні його ознаки.

1. Об'єкт та об'єктивна сторона зґвалтування

Зґвалтування визначається в статті 152 Кримінального кодексу України (далі ККУ), як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Об'єкт злочину як теоретичне поняття

Загальної частини кримінального права являє собою суспiльнi вiдносини, якi охороняються кримiнальним законом, та на якi спрямовуеться конкретне посягання i яким злочином спричинюеться чи може спричинитися шкода. Вiдповiдно безпосереднiм об'ектом злочину е конкретнi суспiльнi вiдносини, на якi спрямоване посягання i яким спричинюеться шкода або створюеться загроза ii спричинення.

Безпосереднім об'єктом зґвалтування є статева свобода, а якщо потерпіла особа не досягла статевої зрілості - її статева недоторканість. Причому ні моральне обличчя потерпілої особи, ні ганебний спосіб життя, ні аморальна поведінка, ні характер відносин з тим, хто притягується до відповідальності за її зґвалтування (подружні стосунки, наявність попереднього зґвалтування або добровільного статевого зв'язку тощо) не виключають, за доведеності інших ознак складу цього злочину, відповідальності за ст. 152 ККУ.

Як випливає з тексту ст. 152 ККУ, у законі йдеться про потерпілу особу, тобто він визнає зґвалтуванням не лише насильницькі статеві зносини чоловіка з жінкою, а й такі самі зносини жінки з чоловіком. У першому випадку фізичним виконавцем злочину є чоловік, а потерпілою -- жінка, у другому, навпаки, виконавець -- жінка (жінки), а потерпілий -- чоловік.

Статева свобода означае право жiнки самостiйно i вiльно обирати час, мiсце та партнера (партнерiв) для природних статевих зносин. Статева недоторканнiсть передбачае абсолютну заборону для кожного чоловiка вступати в природнi статевi зносини з особою жiночоi статi всупереч ii дiйсної волi або не беручи до уваги таку волю.

В ст.152 ККУ передбачено що потерпілою особою від зґвалтування може бути як жінка так і чоловік, порівняно з попереднім кодексом, в якому конкретно не зазначалося хто може бути потерпілим, а взявши до уваги той факт, що зазначалися слова «малолітня, неповнолітня, потерпіла» можна було зробити висновок що особою яка зазнала зґвалтування може бути лише жінка. І дуже добре, що в наступному виданні кодексу, це помилкове уявлення було усунено. Також це розкривається у змісті пункту 1 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини» від 30.05.2008 № 5 а саме 1. За змістом статті 152 Кримінального кодексу України зґвалтуванням слід розуміти природні статеві зносини між особами різної статі всупереч або з ігноруванням волі потерпілої особи із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Перелік неправомірних дій, якими обумовлюється факт зґвалтування, є вичерпним. Тому дії особи, яка домоглася згоди особи протилежної статі на статеві зносини в інший спосіб, наприклад, шляхом настирливих пропозицій вступити у статеві зносини або шляхом обману чи зловживання довірою (освідчення у коханні, завідомо неправдива обіцянка укласти шлюб, сплатити за сексуальну послугу тощо) не можуть кваліфікуватись за статтею 152 ККУ.

Потерпілою особою від зґвалтування може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі, незалежно від її поведінки до вчинення злочину, способу життя, попередніх стосунків із суб'єктом злочину, зокрема перебування з ним у зареєстрованому шлюбі, проживання однією сім'єю тощо.

Що стосуется конкретного випадку з зґвалтуванням, то наприклад, поетрпiла Н. Працювала танцюристкою в шоу-балетi нiчного ресторану. Три вечори пiдряд до ресторану приходив С., намагаючись познайомитися з дiвчиною, посилав iй квiти та пробирався до гримерноi кiмнати, але Н. Його залицяння вiдхилила. На четвертий день, будучи на пiдпитку, С. зустрiв Н. Бiля ресторану пiсля ii роботи та, затягнувши до перевулку, згвалтував. На першому ж допитi С. пояснив, що вважав Н. Повнолiтньою через ii нiчну роботу, а ii вiдмовлення вважав кокетством «дiвчини легкоi поведiнки». Його дii були квалiфiкованi за ч.1 ст.152, та С. отримав 5 рокiв позбавлення волi.

Моральнi якостi потерпiлої, її поведiнка до вчинення злочину, образ життя, характер ii вiдносин з винною особою, в тому числi наявнiсть статевих зносин iз винним у минулому, перебування з ним у фактичному чи юридичному шлюбi самi по собi не е обставинами, якi виключають вiдповiдальнiсть за згвалтування. Так, наявнiсть юридично оформленого шлюбу не позбавляє жiнку її статевоi свободи, тому чоловiк може бути притягнений за згвалтування.

При аналiзi згвалтувань необхiдно враховувати особу та поведiнку потерпiлої, що дуже важливо i для оцiнки обставин, що призвели до злочину, i для розробки конкретних, профiлактичних, запобiгаючих заходiв. Об'ектами (жертвами) подiбних злочинiв, i згвалтування зокрема, звичайно стають тi, хто за тими чи iншими причинами не здатен подати опiр злочинцям (малолiтнi, фiзично слабкi, занадто слухнянi, безвiльнi), а також тi, хто провокуе посягання з боку чоловiка своею легковажною, необачною поведiнкою. Статистичнi данi стверджують, що дуже важливу роль вiдiграють елементи сексуальноi «гри» дiвчат та жiнок в спiлкуваннi з представником протилежної статi: 28% засуджених за згвалтування розцiнюють поведiнку потерпiлоi як провокуючу до статевоi близькостi, а 45% вважають, що все сталося «за взаемною згодою». Дуже часто потерпiлi ведуть себе зовсiм необачно: розпивають алкогольнi напоi з незнайомими чоловiками, слухняно слiдують за ними у безлюдне мiсце, не виявляють розумноi обережностi. Так, потерпіла К. погодилася послухати музику в компанii молодих чоловiкiв, з якими вона випадково познайомилася на вулицi. Потерпiла В. погодилася на поїздку в автомобiлi з групою малознайомих для неi чоловiкiв, хоча, мабуть, знала, що майже в 25% випадкiв згвалтування використовуеться автомобiль, який може служити i мiсцем злочину.

Існує спецiальна лiтература, в якiй дослiджується вiктимна поведiнка жертви згвалтування. Матерiали дослiдження дозволяють виділити кiлька груп потерпiлих залежно вiд ступеню активностi iх вiктимноi поведiнки. До першоi групи вiдносяться тi, хто на момент вчинення над ними насильства знаходився у станi алкогольного сп'янiння. Багато хто з числа майбутнiх жертв були запрошенi до ресторану, кафе i т.п., де в загальнiй компанii пили спиртне. До того ж, майже половина потерпiлих не були знайомi з насильником, у останнiх ступiнь знайомства рiзний: вiд «бачилися ранiше, але не знали особисто» до «вчилися разом». Згода жiнки пiти до кафе (а тим паче, коли вона дозволяла заплатити за себе) розглядаеться як безсумнiвне свiдоцтво того, що вона розумiе, чим все скiнчиться i не заперечуе проти такого пiдсумку. Другу групу складають потерпiлi, для яких характернi нерозбiрливiсть в знайомствах, легковажнiсть, а нерiдко i розв'язнiсть у спiлкуваннi з чоловiком. Вони легко вступають в контакт, не заперечують проти того, щоб пiти в незнайоме мiсце, тобто, також з деякого боку своею поведiнкою провокують насильство. Особливу (третю) групу утворюють дiвчини, якi через неправильне статеве виховання (або його вiдсутнiсть) не знають, як вести себе при сексуальних домаганнях, не можуть захиститися вiд посягань постiйно змiнюючихся партнерiв i часто стають жертвами асоцiальних груп пiдлiткiв або дорослих. Нарештi, до четвертоi групи входять тi, хто неправильно тлумачить увагу з боку чоловiка, не знайомий з певним типом чоловiчоi сексуальноi поведiнки, не усвiдомлюе, що складається кримiногенна ситуацiя, яка може привести до насильства. Але не треба, звичайно, вважати,що насильства зазанають лише тi, чию поведiнку можна квалiфiкувати як вiктимну. Раптовий напад, погроза фiзичноi розправи, безпорадний стан потерпiлоi i подiбнi ситуацii без провокуючої поведiнки жертви вельми розповсюдженi. Iнтенсивнiсть протидiяння жертви залежить вiд ситуацii злочину, особистих особливостей, емоцiйного стану, життевого досвiду, фiзичного розвитку потерпiлоi. До того ж, в багатьох випадках, коли жертви виявляли найрiшучий опiр посяганню, це не тiльки не вiдвернуло злочин, але й посилило його наслiдки. Тому треба б було розвiнчати ряд мiфiв буденноi свiдомостi, пов'язаних з проблемою згвалтування. Один з цих мiфiв - «можна перепинити насильство, якщо правильно захищатися». При цьому втрачаеться з виду, що чоловiк сильнiший за жiнку, що вiн застосовуе методи фiзичного та психiчного впливу. Iнший мiф - «поряднiй жiнцi згвалтування не загрожуе», «витримана,вихована жiнка не мае справ з негiдними чоловiками i тому не наражаеться на небезпеку». Хоча iснуе ж в народi приказка: «Вiд тюрми та вiд суми не зарiкайся», то чому ж не припустити, що всi жiнки незалежно вiд вiку, краси, кольору шкiри та поведiнки можуть пiдлягти сексуальному нападу? Третiй мiф, на мій погляд, найбiльш жорстокий, каже про те, що жiнка мовби може вiдчувати задоволення пiд час згвалтування. Це здаеться зовсiм цинiчним, бо наврядчи жiнка може отримати задоволення вiд статевого акту, який здiйснюеться всупереч ii бажанню, супроводжуеться погрозами та насильством.

I нарештi, необхiдно зачепити питання неправдивих обвинувачень у спробi до згвалтування. У деяких жiнок пiдвищенна сексуальнiсть виявляеться у схильностi до вигадок саме такого роду. Зображення себе жертвою насильства пов'язане з бажанням бути у центрi уваги, учинити сенсацiю в своему колi спiлкування, а, можливо, й помститися якомусь чоловiку за неувагу до своеi особи. Недостатня компетентнiсть судово-медичноi експертизи може в подiбних випадках привести ( i, на превеликий жаль, часто приводить) до судових помилок. Таким чином, правильне встановлення об'екту злочину згвалтування дуже важливе для квалiфiкацii злочину взагалi i для справедливого вирiшення справи у судi. Але не менш важливим елементом юридичного складу злочину е й об'ективна сторона. Об'єктивна сторона злочину - зовнішня сторона злочину, яка характеризується суспільно-небезпечним діянням (дією чи бездією), суспільно-небезпечними наслідками, причинним зв'язком між ними, місцем, часом, обстановкою, засобами та способом вчиненя злочину.

Зґвалтування з об'єктивної сторони виявляється у вчиненні статевого акту з потерпілою у природній формі, яке поєднується із застосуванням фізичного насильства, із застосуванням погрози та із використанням безпорадного стану потерпілої. Кожна із зазначених «додаткових» дій перебуває зі статевим актом у певному зв'язку - саме вона перетворює останній у посягання на статеву свободу і (чи) статеву недоторканність потерпілої. Із цієї точки зору не буде зґвалтування, коли, наприклад, проти застосування насильства до початку добровільного статевого акту чи під час його здійснення не заперечувала сама жінка,зокрема, якщо вона чи її партнер схильні до мазохізму.

З об'єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи. Тобто статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої особи. Внаслідок застосування фізичного насильства або погрози ним воля потерпілої особи пригнічується, а при використанні безпорадного стану така воля ігнорується.

Для відповідальності за ст. 152 ККУ достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б однією з цих ознак. Одне лише домагання на вступ у статевий зв'язок, якщо раніше він мав місце без застосування фізичного насильства, погрози ним або використання безпорадного стану, не утворює складу цього злочину.

Статеві зносини при зґвалтуванні -- це лише природні статеві зносини, тобто зносини (сполучення) чоловіка з жінкою шляхом уведення чоловічого статевого члена в статеві органи жінки. Зґвалтування вважається закінченим з моменту початку статевих зносин. Дії, безпосередньо спрямовані на вчинення статевого акту, але не доведені до його початку з причин, що не залежать від волі винного, утворять собою замах на зґвалтування (наприклад, спроба перебороти опір потерпілої особи шляхом застосування фізичного насильства, зв'язування, погроза негайною фізичною розправою, зривання одягу).

Фізичне насильство як ознака об'єктивної сторони зґвалтування -- це фізичне подолання опору, який чинить потерпіла особа, або очікуваного опору, який обумовлений небажанням вступити з винним у статевий зв'язок. Фізичне насильство має бути таким, щоб перебороти дійсний, а не вигаданий (удаваний) опір жінки. Злочинець може застосувати фізичну силу, різні предмети або навіть зброю, щоб зламати опір.

Поняттям фізичного насильства при зґвалтуванні охоплюється і застосування без згоди потерпілої особи з метою викликати її безпорадний стан наркотичних засобів, психотропних, отруйних або сильнодіючих речовин (наприклад, клофеліну у поєднанні з міцними спиртними напоями). Для визнання зґвалтування вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої особи внаслідок дії на її організм зазначених речовин не має значення, привів винний потерпілу особу до такого стану або вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дій. Для встановлення у даному разі факту перебування особи у безпорадному стані, з'ясування характеру впливу на організм людини певних засобів і речовин має призначатись судово-медична експертиза. Якщо введення в організм потерпілої особи вказаних вище засобів і речовин відбулося без її згоди (під впливом обману або із застосуванням до неї фізичного чи психічного насильства) і після цього було вчинено природний статевий акт, дії винного слід кваліфікувати як зґвалтування, вчинене із застосуванням насильства та з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У разі, коли психотропні, сильнодіючі або інші речовини чи засоби вживались особою добровільно, за власною волею, а згодом безпорадний стан був використаний винним для вчинення статевих зносин, його дії треба розглядати як зґвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Згідно з практикою Верховного Суду України зґвалтування або замах на нього, що супроводжувалися заподіянням легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації за частинами 1--3 ст. 152 ККУ, а якщо при зґвалтуванні заподіяно тілесні ушкодження, що спричинили наслідки, зазначені в ст. 121 ККУ, -- за ч. 4 ст. 152 ККУ. Додаткова кваліфікація таких дій за іншими статтями ККУ про злочини проти здоров'я не потрібна, адже застосування фізичного насильства і заподіяння шкоди здоров'ю потерпілої особи цілком охоплюється ознаками об'єктивної сторони цього злочину.

Зґвалтування або замах на нього, пов'язане з вбивством, кваліфікується за п. 10 ч. 2 ст. 115 ККУ і ч. 4 ст. 152 ККУ.

Застосування погрози фізичним насильством як ознака об'єктивної сторони зґвалтування являє собою різного роду психічне насильство, що застосовується до потерпілої особи для того, щоб зламати її опір. У статті 152 ККУ при окресленні зґвалтування застосування погрози фізичним насильством поставлено в один ряд із застосуванням фізичного насильства, і в цьому відношенні ця погроза є рівнозначною фізичному насильству, тобто є безпосередньою і може бути негайно виконана суб'єктом злочину. Цей характер погрози і можливість її негайного виконання ставлять потерпілу особу в безвихідний стан, змушують поступитися домаганням насильника.

За своїм змістом погроза при зґвалтуванні полягає в негайному застосуванні тільки фізичного насильства (наприклад погроза вбити, покалічити). Погроза може виражатися в словах («вб'ю», «заріжу», «покалічу» тощо), демонстрації зброї або інших предметів, якими можна заподіяти тілесні ушкодження, може випливати з обстановки, що створилася, якщо, наприклад, група насильників оточує жінку в безлюдному місці, вимагаючи підкоритися їхнім домаганням. Погроза може мати невизначений характер (наприклад, «мовчи, а то гірше буде»).

Використання безпорадного стану потерпілої особи при зґвалтуванні полягає у вчиненні статевого акту, за якого, наприклад, жінка не могла розуміти характеру і значення дій, що чиняться над нею, або хоча і розуміла, що відбувається, але не мала можливості чинити опір насильникові.

При використанні безпорадного стану немає потреби застосовувати насильство або погрози, тому що опору жінки тут немає.

Варто розрізняти психічну безпорадність, при якій потерпіла особа не розуміє значення того, що вчинюється статевий акт (психічна хвороба, непритомний стан, малолітній вік) і фізичну безпорадність, коли потерпіла особа хоч і розуміє характер дій, що відбуваються, але не в змозі чинити опір насильникові (хвороба, не пов'язана з психічним захворюванням, фізичні хиби, похилий вік, безпорадність, що сталася внаслідок автоаварії та ін.).

Велике значення має питання щодо наявності безпорадного стану внаслідок алкогольного або наркотичного сп'яніння чи використання одурманюючих речовин. У судовій практиці визнається, що самі по собі статеві зносини з жінкою, яка перебуває у стані сп'яніння, без застосування фізичного насильства і погроз, ще не є підставою для розгляду цього діяння як злочинного. Для такої оцінки вчиненого необхідно, щоб ступінь сп'яніння характеризував стан потерпілої особи як безпорадний, який позбавляє можливості усвідомлювати навколишнє оточення, розуміти значення дій, що вчинюються винним, або чинити йому опір. Саме такий ступінь сп'яніння свідчить, що потерпіла особа перебувала у безпорадному стані.

Для визнання зґвалтування, як вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої особи, причини, що викликали безпорадність, значення не мають.

Професор Ігнатов А.Н. у багатьох своїх роботах по темі зґвалтування та відповідальності за його скоєння піднімає проблему неправильної кваліфікації цього злочину через неправильне розуміння поняття «статеві зносини». Це поняття має медичний та біологічний характер (значення). Спроби визначити статеві зносини в кримінально-правовому значенні є безглуздими, оскільки вложення різного змісту в одне й те саме поняття, що використовується різними галузями знання, порушує нормальний процес обміну інформацією. В тих випадках, коли кримінальне право не користується спеціальними юридичними термінами, а позичае поняття з інших наук та галузей знання, зміст цих понять повинен точно відповідати їх значенню у відповідній науці. У медичній науці під статевими зносинами розуміється біологічний акт статевого зв'язку між представниками різної статі. Статеві зносини як нормальний, тобто фізіологічний акт можуть мати місце лише між особами різної статі, між чоловіком та жінкою. Всі інші дії, спрямовані на задоволення статевої пристрасті в іншій формі, не є статевими зносинами. Очевидно, що з наукових позицій визначальною ознакою статевих зносин є з'єднання (контакт) чоловічих та жіночих статевих органів. Американський дослідник статевих відносин А.Кінсі писав: « Гетеросексуальні відносини, які включають до себе з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, визначаються як коітус, а фізичний контакт, який не включає з'єднання чоловічих і жіночих статевих органів, є сексуальною поведінкою, яку в Америці прийнято називати петтинг». Спроба розширити поняття статевих зносин і тим паче трактувати його в кримінально-правовому, а не в фізіологічно-медичному значенні, призводить до стирання меж між різноманітними формами статевої активності і не має достатньо серйозного наукового обґрунтування. Різні способи імітації статевого акту істотно відрізняються від статевих зносин, оскільки не можуть утворювати вагітність жінки. Насильні дії сексуального характеру, але не в формі статевих зносин, повинні розглядатися як самостійні злочини, відмінні від згвалтування.

Що стосується фізичного насильства при вичненні згвалтування, то воно уявляє собою фізичне переборювання опору потерпілої, яка не бажає статевої близькості. Мета фізичного насильства - позбавити потерпілу можливості чинити опір; при цьому опір жінки повинен бути дійсним, а не удаваним. Фізичне насильство може полягати в нанесенні потерпілій удару, побоїв, заподіянні їй тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, спричиненні смерті. До фізичного насильства має бути, очевидно, віднесене і застосування до потепілої без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою привести її у безпорадний стан. Якщо введення в організм потерпілої зазначених засобів чи речовин відбувалось з її згоди, а безпорадний стан у подальшому був використаний для вчинення статевого акту, дії суб'єкта, що його вчинив, належить озглядати як згвалтування з використанням безпорадного стану потерпілої, а не із застосуванням до неї фізичного насильства.

Нанесення потерпілій під час згвалтування чи замаху на цей злочин удару, побоїв, заподіяння їй легких чи середньої тяжкосту тілесних ушкоджень охоплюється ст.152 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями про злочини проти особи не потребує. Заподіяння під час згвалтування чи замаху на цей злочин тяжкого тілесного ушкодження, визнаного таким за ознакою небезпечності для життя в момент заподіяння, складом згвалтування не охоплюеться і потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною статті 121 КК чи ст.128 КК. Якщо дії ґвалтівника були поєднанні із заподіянням потерпілій особі тілесного ушкодження, визнанного тяжким лише за ознакою небезпечності для життя в момент його заподіяння, то зґвалтування не вважается таким, що спричинило особливо тяжкі наслідки. Такі дії підлягають кваліфікації за сукупністью злочинів, передбачених відповідними частинами статей 121 і 152КК. Заподіяння при зґвалтуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої особи, слід розглядати як настання особливо тяжких наслідків, передбачених ч.4 ст. 152 КК, і тому додаткова кваліфікація за ч.2 ст 121КК у таких випадках не потрібна. Дії ґвалтівника, який в процесі зґвалтування чи одразу ж після нього вчинив умисне вбивство потерпілої особи, потрібно кваліфікувати за сукупністю злочинів: за п. 10 ч. 2 ст. 115 та за ч. 4 ст. 152 КК, як такі, що спричинили особливо тяжкі наслідки.

Поряд з фізичним насильством до об'єктивної сторони згвалтування входить психологічне насильство, яке складається з погроз, залякувань та т.п.

Погроза як засіб подолання опору потерілої означає її залякування висловлюваннями, жестами, чи іншими діяннями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до батьків чи до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи до її родичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерілої. Так, дізнавшися, що М. збирається вийти заміж за заможнього чоловіка її колишній хлопець Ю. Прийшов до неї додому і, погрожуючи розповісти її нареченому про те, як вона була наркоманкою та займалася проституцією, змусив М. вступити з ним в статевий акт. Дії Ю. Були кваліфіковані за ч.1 ст.152 КК. Але треба сказати, що у окремих науковців викликає сумніви таке розуміння погрози в складі згвалтування. Наприклад, Навроцький В.О. вважає, що в цьому разі Верховний Суд України дав поширювальне тлумачення зазначеної ознаки. Між тим, як уявляється, для такого висновку немає достатніх підстав, оскільки в ч.1 ст. 152 КК зміст погрози не конкретизований, як це зроблено, наприклад, у ст.186 (грабіж), 187 (розбій). Отже, стосовно зґвалтування головне в погрозі не її зміст, а спрямованість - вона застосовується з метою домогтися від жінки вступу (згоди на вступ) у природні статеві стосунки. І саме погроза робить таку згоду, в тому числі припинення опору, вимушеною. У будь-якому разі погроза має сприйматись потерпілою як реальна. Про реальність погрози може свідчити, зокрема, сама обстановка, в якій опинилась потерпіла (оточення потерпілої групою осіб, глухе і безлюдне місце, нічний час, зухвале, грубе і настирливе домагання вступити в статевий зв'язок тощо). Так, Верховним Судом України було відхилено обвинувачення К. у замаху на зґвалтування. У справі було встановлено, що К. дійсно схиляв потерпілу Д. до статевого акту, однак одежу з неї не зривав і ніяких насильних дій стосовно неї не вчиняв. Уся обстановка виключала можливість реальної спроби до зґвалтування. Подія мала місце в квартирі К., де поруч, у сміжній кімнату, знаходилися два дорослих чоловіки, які при першій необхідності могли прийти до Д. на допомогу. Це було відомо К., тому він міг розраховувати на вступ в статеві зносини з Д. лише за її добровольною згодою. Всі ці обставини виключають можливість казати в даному випадку про замах на згвалтування, тому що реальної погрози не існувало.

Безпорадний стан потерпілої мае місце тоді, «коли вона за своїм фізичним або психічним станом ( малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан) не могла розуміти зарактеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла чинити опір насильнику, якій міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходиться саме в такому стані». Особливість цієї ознаки в складі згвалтування полягає в тому, що в ряді наведених вище проявів безпорадного стану потерпілої природні статеві зносини з нею вчиняються суб'єктом злочину не всупереч волі потерпілої, а з ігноруванням її волі чи начебто за добровільною її згодою. Однак, специфічна узагальнююча характеристика таких проявів безпорадного стану потерпілої (малолітній вік, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний стан) - потерпіла не могла розуміти характеру і значення дій, що з нею вчиняються, - надає поведінці суб'є'та, який використовує зазначені обставини для вчинення статевого акту, характеру посягання на статеву недоторканність особи. В одних випадках це зумовлене тим, що, наприклад, будучи непритомною, потерпіла не може «ситуаційно» виявити свою волю щодо вчинюваного з нею статевого акту. В інших випадках, наприклад, якщо потерпілій виповнилось лише 11 років, посягання наявне тому, що в такому віці вона взагалі не може виявити свою дійсну волю і «добровільна» згода на вчинення з нею статевого акту має мнимий, а отже, недійсний характер. Так, С. засуджений за зґвалтування за ч.4 чт.152КК. Він обманним шляхом завів дев'ятирічну дівчину на берег річки та здійснив з нею статевий акт. « При таких обставинах, - вказав суд, - коли дівчинка через свій вік не могла віддавати собі звіт у здійснюваних діях,а С., використовуючи її безпорадний стан і чинячи на неї психічний вплив, вступив з нею у статевий зв'язок, дії винного належить розглядати як зґвалтування, передбачене ч.4 ст.152 КК».

Крім того, безпорадний стан може бути викликаний фізичними недоліками (відсутність руки чи ноги, сліпота), підстакуватим її віком, хворобою, яка не є душевною, наприклад, пов'язаною з високою температурою. В цих випадках потерпіла хоча й розуміє характер здійснюваних щодо неї дій, але не може чинити опір гвалтівнику.

Для кваліфікації злочину зґвалтування велике значення має те, щою безпорадний стан потерпілої, яким користується насильник, був дійсним. Верховний Суд України у справі Б., що ступінь сп'яніння, в якому знаходилась В., був такий, що вона могла віддавати звіт у тому, що діється. Сказане про сп'яніння стосується і випадків, коли потерпіла знаходилась під впливом наркотичних або снодійних речовин.

Оскільки в ч.1 ст.152 мова йде про використання безпорадного стану потерпілої не мае істотного значення, чи винний сам довів потерпілу до такого стану, наприклад, шляхом застосування наркотиків, снодійного та т.і., чи вона знаходилась у безпорадному стані незалежно від його дії. Так, Р. був засуджений за зґвалтування Я. Він знайшов її непритомну у сквері близько 23-ї години та, скориставшись її безпорадним станом, намагався зґвалтувати. Я. Хоча й прийшла до тями під час його грубих дій, але через свою хворобливу слабкість не змогла надати Р. певного опору.

Якщо для визначення, чи була потерпіла в безпорадному стані, зокрема, внаслідок застосування лікарських препаратів, нароктичних засобів, отруйних, токсичних чи інших сильнодіючих речовин, необхідні спеціальні знання, треба призначити відповідну експертизу. Як вже зазначалось, склад злочину зґвалтування (крім ч.4 ст.152 КК) сконструйовані законодавцем як формальний. Зґвалтування визнається закінченим злочином з момента початку статевого акту. Закінчення суб'єктом злочину статевого акту в фізичному розумінні для визнання зґвалтування закінченим, не є обов'язковим. Якщо винний, діючи з прямим умислом на зґвалтування, застосував до потерпілої насильство чи погрозу, але статевого акту не вчинив із незалежної від його волі причин, вчинене належить розглядати як замах на зґвалтування і кваліфікувати за ст.15 та відповідною частиною ст.152 КК. Як замах на зґвалтування треба розцінювати дії винного і тоді, коли за наведених вище обставин він застосував до потерпілої без її згоди наркотичні засоби, психотропні, отруйні чи сильнодіючі речовини з метою привести її у безпорадний стан. У цьому випадку, як уже було зазначено, такі дії є, по суті, своєрідним проявом насильства. Якщо введення в організм потерпілої означених речовин відбулося за її згодою, але при цьоме преслідувалась мета в подальшому використати її безпорадний стан для вчинення статевого акту такі дії мають розглядатись, очевидно, не як замах на згвалтування, а як готування до цього злочину. Однак, нам відомий випадок, коли навіть при наявності доказів про намір вчинити з дівчиною статевий акт (повідомляв друзям усно та письмово, приготував «на всяк випадок» кляп та мотузки для зв'язування) хлопець не був притягнений до відповідальності саме через те, що дівчина добровільно приймала наркотик у його присутності.

Треба сказати, що не може розглядатися як згвалтування так зване зваблення, тобто схилення жінки до статевого зв'язку шляхом різних обманних дій, наприклад, обманними обіцянками вступити в шлюб. Такого роду обман не приводить жінку у безпорадний стан і не лишає її можливості вільно визначати своє статеве життя. Можливі також випадки, коли особа вступає до шлюбу з метою використання жінки в статевому відношенні, сподіваючися потім розірвати шлюб. Радянська судова практика виходила з того, що в таких випадках ця особа повинна нести відповідальність за зґвалтування. Стосовно ж незареєстрованих шлюбів, Шаргородський М.Д. дав наступне пояснення. Якщо потерпіла переїхала до обвинуваченого, який обіцяв з нею одружитися і через три дні спільного життя була їм виженена, суд визнає наявність ст.152 КК. Колись судова колегія Верховного Суду СРСР визнала, що «наступна відмова від одруження з боку особи, маючої статевий зв'язок з жінкою, з якою обіцяв одружитися, може служити підставою для обвинувачення у зґвалтуванні тільки в тому випадку, якщо у справі було встановлено, що обіцянка була дана з метою обману і що намір на відмову виник до статевих зносин».

Факультативні ознаки об'єктивної сторони : місце, час, обстановка та засоби скоєння злочину зґвалтування не мають великого значення при кваліфікації злочину, тому що прямо не вказані в кожній частині ст.152КК не є обов'язковими елементами складу злочину.

2. Суб'єктивна сторона зґвалтування

Суб'єктивна сторона являє собою внутрішнє психологічне ставлення суб'єкта злочину до скоєного ним діяння. Суб єктивна сторона зґвалтування характеризується виною у вигляді прямого умислу; здається, з необережності неможливо згвалтувати, але існують деякі моменти, які обов язково треба уточнювати. Що стосується згвалтування, вчиненого із застосуванням фізичного насильства чи погрози, то безумовно: особа усвідомлює, що вчиняє статевий акт з потерпілою всупереч її волі, застосовуючи для цього фізичне насильство чи погрозу, і бажає такий статевий акт вчинити. А ось стосовно згвалтування, вчиненого з використанням безпорадного стану потерпілої, то психічне ставлення винного до перебування потерпілої в такому стані може бути різним, зокрема:

· суб єкт точно знав, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, наприклад, що вона непритомна, чи сам довів її до такого стану за допомогою снодійного;

· суб єкт допускав, що потерпіла може перебувати в безпорадному стані, наприклад, після вживання нею наркотиків;

· суб єкт не усвідомлював, що потерпіла перебуває в безпорадному стані, але міг і повинен був це усвідомлювати.

Перші два випадки охоплюються поняттям "усвідомдення" і тому не виходять за межі умисної форми вини, в тому числі і за межі прямого умислу, характерного для згвалтування. Третій випадок, очевидно, становить специфічний різновид так званої складної вини (складної форми вини), коли психічне ставлення до певних обставин, передбачених як обов язкові ознаки в юридичному складі умисного злочину, містить елементи необережної вини (злочинної недбалості). У такому випадку злочин вцілому вважається вчиненим умисно, а судова практика інкримінує зазначені обставини винному при кваліфікації його дій навіть при "необережному" до них ставленні. Подібним чином вирішив це питання і Верховний Суд України стосовно "необережного" ставлення до перебування потерпілої в безпорадному стані, отже, для правозастосовних органів такий підхід є обов язковим. Водночас із теоретичної точки зору зазначений підхід видається сумнівним, оскільки вжите в ч.1 ст. 152 КК слово "використання" в його традиційному розумінні означає свідому й цілеспрямовану діяльність.

Мотив і мета не є обов язковими елементами суб єктивної сторони юридичного складу зґвалтування. Як і в інших подібних випадках, вони можуть бути враховані при призначенні покарання як обставини, що обтяжують відповідальність, а також як конкретні показники ступеня суспільної небезпечності вчиненого злочину.

Як казав А.Ф.Коні " в самому злочині міститься вже його пояснення, міститься вказівка на його мету. В таких справах для кожного зрозуміло, до чого прагне обвинувачений. Так, крадіжка у величезній більшості випадків здійснюється для заволодіння чужим майном, таємно, грабіж - для викрадення його явно, згвалтування - для завдоволення тваринної пристрасті..." Метою згвалтування доволі часто витупає помста, особливо серед неповнолітніх злочинців - помста за більш авторитетне становище серед однолітків, за те, що дівчина не звертає на майбутнього гвалтівника уваги чи зустрічається з його сусідом... Але незалежно від мети та особистих мотивів злочин згвалтування залишається найбільш жорстоким та аморальним діянням проти недоторканності особи та викорінювання його у суспільствй потребує найжорстокіших заходів з боку законодавчих та правоохоронних органів.

3. Суб'єкт злочину зґвалтування

Суб єктом згвалтування - безпосереднім виконавцем злочину - є осудна особа,чоловічої або жіночої статі яка досягла віку кримінальної відповідальності. За загальним правилом, до кримінальної відповідальності притягуються осби, яким на момент скоєння злочину виповнилося 16 років. Ст.22 ККУ в ч.2 передбачає, що за скоєння згвалтування до кримінальної відповідальності притягуються й особи віком від 14 до 16 років, тобто вік кримінальної відповідальності зниженийдо 14 років. Вік зчислюється з нуля годин доби, що наступає заднем народження особи. Відомий випадок, коли в груповому зґвалтування неповноітньої дівчини приймали участь двоє хлопців, яким в той день виповнилося по 14 років. Але злочин стався ввечері, задовго до півночі, тому до кримінальної відповідальності вони притягнуті не були. У більшості випадків зґвалтування вчиняється особою чоловічої статі, водночас не виключається, очевидно, притягнення до відповідальності за згвалтування як виконавця жінки, яка, наприклад, яка вчинила статевий акт з потерпілим чоловічої статі. Жінки також можуть бути підстрекателями та посібниками, якщо схиляли безпосереднього виконавця до злочину або сприяли скоєнню злочину порадами, вказівками, надавали засоби та якісь предмети для скоєння злочину. За своею об'єктивною стороною зґвалтування - це злочин, що має складне діяння, тому його виконавцем (співвиконавцем) визнається і той, хто застосовує до потерпілої особи фізичне або психічне насильство з метою примусити її вступити у статеві зносини з безпосереднім насильником. У таких випадках стать виконавця злочину (щодо потерпілої особи) значення не має.

За результатами соціологічного дослідження більшість злочинців, засуджених за зґвалтування, є мешканцями великих міст, а не сільської місцевості, до того ж вони є не корінними жителями, а мігрантами, тобтодуже рідко людина зчиняє зґвалтування в своєму дворі, де прожила все своє життя. Майже половина повнолітніх ґвалтівників мають родину, до того ж у кожного третього з них є діти. Члени їх родин - батьки, дружини - за рідкими виключеннями взагалі ніколи не помічають у них схильність до насильства. Але треба сказати, що сексуальні маніяки, за ствердженням психологів,є продуктом соціальних умов, тобто ті ж самі батьки дуже часто стають витоками насильства майбутнього гвалтівника. Наприклад, усім відомий маніяк Чикатило був філологом за освітою, навіть, дипломну працю писав за Радищевим. Викладав в училищі, був членом КПРС. Але його соціальний розвиток зупиняли два факти : по-перше, він у багатьох викликав страшенну антипатію, по-друге, з армії він був гомосексуалістом, до тогож пасивним. Він був дуже боягузливим ще з дитинства, бо його батько часто бив матір. Самого Чикатило батьки не панькували, загальна атмосфера в родині була мовчазна та неприязна. Свідомість цього чоловіка все життя пригнічувало знання того, що його старший брат у 1933 році був з'їдений. Своїх жертв Чикатило не гвалтував, бо був імпотентом, а вбивав, розрізав та намагався їсти. В багатьох випадках на підлітків, які ростуть із задатками насильства, благодійно впливає навколишнє середовище, якщо дорослі вчасно роздивляться в дитині подібні схильності та зуміють зупинити їх розвиток, тим самим вони можуть попередити багато злочинів та пошкоджених доль. Але не треба забувати і про те, що в деяких родинах діти, що купаються в роскоші та турботі, виростають розбещеними та жорстокими у ставленні до навколишніх. До тогож не можна перебільшувати значення родини у формуванні особистості насильників - 75% засуджених за зґвалтування виховувались у повних благополучних родинах, останні або одним з батьків (чаще матір ю), або родичами, знайомим, в інтернаті. Переважна більшість гвалтівників займалися до скоєння злочину суспільно-корисною діяльністю, лише 4% не працювали і не вчилися. Дуже важливими нам здаються особливості свідомості та цінністні уяви насильника. Наприклад, більше половини з них розділяють думку, згідно з якою "часто бувають виняткові обставини, коли можна виправдати чоловіка, що вдарив жінку". Тут виявляються такі глибинні причини здійснюваного насильства над жінкою, як зневага та бачення в ній істоту тільки для задоволенн сексуальних потреб. Нервово-психічні захворювання та пов язані з ними особливості сексуального життя зустрічаютьмя доволі рідко, тому питання, які постають звичайно щодо осудності гвалтівника, розглядаються судом доволі скептично. Треба також виділити, що близько 30% згвалтувань скоюється особами чоловічої статі напідпитку, тому однією з найважливіших причин цього злочину обов язково називається в таких випадках алкогольне спяніння, яке є, до речі, обтяжливою відповідальність обставиною.

4. Кваліфікуючі ознаки зґвалтування

У частині 2 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене повторно або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153--155 ККУ. Повторним воно вважається, якщо йому передувало таке саме діяння, вказане у частинах 1--4 ст. 152 ККУ. Поняття повторності зґвалтування охоплює як фактичну повторність, так і спеціальний рецидив. Тому для визнання зґвалтування повторним не має значення, чи був винний засуджений за раніше вчинений злочин чи усі ці злочини вчинені до засудження. Для повторності не має також значення, чи були закінченими обидва злочини і чи був винний їх співвиконавцем або іншим співучасником. Повторність може мати місце, коли потерпілими (у кожному випадку зґвалтування) є різні особи чи одна й та сама. Але зґвалтування не може бути визнано повторним, якщо судимість за раніше вчинений злочин знята або погашена або закінчилися строки давності.

У частині 3 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

Вчинення зґвалтування групою осіб передбачає:

а) вчинення злочину кількома виконавцями (двома або більше), які досягли 14-ти років і

б) узгодженість дій учасників групи щодо потерпілої особи. При цьому попередня змова між учасниками зґвалтування не є обов'язковою.

Виконавцем зґвалтування визнається як особа, що безпосередньо вчинює статевий акт з потерпілою особою, або що робить замах на такі дії, так і та, яка застосовує до потерпілої фізичне насильство або погрози з метою примусити її вступити в статевий акт з будь-яким з учасників групи. У цьому випадку дії співвиконавців кваліфікуються за ч. 3 ст. 152 ККУ без посилання на ст. 27 ККУ.

Групове зґвалтування може мати місце як щодо однієї, так і щодо кількох потерпілих осіб. Причому таким визнається зґвалтування, коли винні, вчинюючи узгоджено і застосовуючи фізичне насильство або погрозу стосовно кількох потерпілих, потім вчинюють статеві акти кожний з однією з них.

На кваліфікацію зґвалтування групою осіб як закінченого злочину для всіх співвиконавців не впливає те, чи вдалося кожному із ґвалтівників вчинити статевий акт з потерпілою особою. Групове зґвалтування є закінченим злочином з моменту початку статевих зносин хоча б одним із його учасників.

Об'єктивна сторона коментованого складу злочину є складною, не вичерпується статевими зносинами і включає в себе дії (насильство та приведення у безпорадний стан), які можуть бути реалізовані й тими, хто природний статевий акт безпосередньо не вчиняє. Тому як співвиконавство зґвалтування розглядаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу особу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Виконавцем групового зґвалтування виступає і той, хто не здатен бути суб'єктом індивідуального зґвалтування (імпотент, жінка при зґвалтуванні особи жіночої статі тощо), однак може виконати частину об'єктивної сторони злочину. Дії учасників групового зґвалтування потрібно кваліфікувати лише за ч. З ст. 152 без посилання на ст. 27.

Зґвалтування неповнолітньої особи має місце тоді, коли воно вчинюється щодо потерпілих осіб, які знаходяться у віці від 14 до 18 років. Зґвалтування особи до 14-ти років кваліфікується за ч. 4 ст. 152 ККУ як зґвалтування малолітньої чи малолітнього. Причому для кваліфікації за ч. 3 не має значення настання шлюбного віку або статевої зрілості потерпілої особи. Важливо, що вона не досягла повноліття. Для відповідальності необхідно встановити, що насильник знав або допускав, що здійснює насильницький статевий акт з неповнолітньою особою, або міг це передбачити. Якщо ж винний сумлінно помилявся щодо фактичного віку потерпілої, тобто за всіма обставинами справи вважав, що жінка досягла повноліття, дійсне її неповноліття не може бути підставою для застосування ч. 3 ст. 152 ККУ.

У частині 4 ст. 152 ККУ передбачена відповідальність за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

Що стосується зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, то поняття особливо тяжких наслідків зґвалтування закон не розкриває, надаючи це право теорії та судовій практиці. У практиці Верховного Суду України до таких наслідків відносяться: смерть або самогубство потерпілої, розлад психічної діяльності, що настав внаслідок зґвалтування, зараження вірусом імунодефіциту людини, сифілісом, а також спричинення потерпілій тілесних ушкоджень в процесі зґвалтування або замаху на нього, що призвело до втрати зору, слуху, переривання вагітності або інших наслідків, передбачених ст. 121 ККУ. Таким чином, особливо тяжкими наслідками визнаються лише ті, які заподіюють потерпілій реальну шкоду. Спричинення ж потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, лише небезпечних для життя, не відноситься до особливо тяжких наслідків зґвалтування, оскільки під ним розуміється не будь-яке зґвалтування, що відрізняється особливо небезпечним характером, а таке, внаслідок якого настали виняткові за своєю тяжкістю наслідки.

Позбавлення невинності (дефлорація) і вагітність потерпілої як можливий (природний) результат зґвалтування не розцінюються як особливо тяжкі наслідки. Зараження венеричною хворобою (крім сифілісу) вважається таким, якщо воно призвело до наслідків, зазначених у ст. 121 ККУ (наприклад до безплідності).

Для відповідальності за зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, необхідно встановлення причинного зв'язку між зґвалтуванням і цими наслідками. Відсутність такого причинного зв'язку виключає можливість кваліфікації зґвалтування за ч. 4 ст. 152 ККУ.

Із суб'єктивної сторони для поставлення у вину особі особливо тяжких наслідків досить встановити наявність до них непрямого умислу або навіть необережної вини.

Зґвалтування малолітньої або малолітнього, про яке йдеться у ч. 4 ст. 152 ККУ, передбачає, що потерпілій особі не виповнилося 14-ти років. Таке зґвалтування підпадає під ознаки ч. 4 ст. 152 ККУ лише за умови, що особа усвідомлювала або хоча б могла усвідомлювати, що потерпілому ще немає 14-ти років.

фізичне насильство зґвалтування злочин

ВИСНОВОК

Стати жертвою сексуального насильства це велике горе, яке крім можливих фізичних вад залишить психологічну травму на все життя. Звичайно, як і від будь-яких інших злочинів від сексуального насильства ні хто не застрахований, навіть при максимально обережній поведінці та правильному образу життя у суспільстві.

Злочини, метою яких є сексуальне насильство, звичайно, мають статус кримінальних, важких злочинів та виділені в окремий розділ Кримінального кодексу України. Здається, всім, хто хоча б один раз стикався у житті зі страшною історією зґвалтування і ознайомлювався потім зі змістом ст.152 ККУ, ставало досить зрозумілим, що в нашому суспільстві соціальна захищеність жінки не забезпечується навіть на папері. І що не треба розмахувати руками, вказуючи на недоліки законодавства і законодавця, а робити щось хоча б тоді, коли лихо - "зґвалтування" вже сталося. Ніякі курсові роботи студентів, мудрі думки вчених-криміналістів чи навіть окремі випадки злочинної діяльності не зможуть змінити щось у звичному строї нашого життя. Нам, як студентам, що через пару років поповнять лави юристів, дуже хотілося б щось змінити, забезпечити своєму народові захист від злочинних посягань всілякого роду, і зараз ми знаємо ( чи нам так здається) як це зробити, а чи зможемо у майбутньому здійснити свої мрії та бажання в дечому залежить і від моеї держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНої літератури

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року №2341-ІІІ в редакції від 11 січня 2007 року № 578-V

2. Постанова пленуму верховного суду України про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини від 30.05.2008 № 5

3. Книги Бажанов Кримінальне право України Особлива частина-Ю Юрінком-Інтер Укр. - 2005

4. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В.А.Клименка. - Київ: Юридична думка, 2004. - 656 с.

5. Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ - Харків: Юрінком Інтер, 2003. - 496 с.

6. Монографии

Размещено на Allbest.ru