Діяльність юридичної служби на підприємствах

14

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Суб'єкти правової роботи

2. Забезпечення законності на підприємстві

3. Процедура підготовки та візування нормативно-правових актів

4. Призначення і проведення судової експертизи

Список використаних джерел

1. Суб'єкти правової роботи

Підняти рівень правового забезпечення до сучасних вимог можливо, насамперед, за умови ефективного функціонування ЮС, яка є основним складовим елементом в організації правової роботи загалом. Правова робота - це комплекс заходів, що здійснюються державними органами управління, посадовими особами з метою забезпечення суворого дотримання закону у всіх сферах господарської діяльності.

Роль і завдання правової роботи потребують постійного аналізу та прогнозування у зв'язку із структурними змінами державних органів.

Центром організації та координації цієї роботи є Міністерство юстиції. З-поміж основних напрямів його діяльності - методичне керівництво правовою роботою в міністерствах, інших центральних ОВВ, перевірка стану цієї роботи і надання рекомендацій щодо її поліпшення, приведення нормативних актів у відповідність із чинним законодавством та вжиття заходів до підвищення кваліфікації працівників ЮС.

Правова робота за своїм змістом має універсальний характер, тому що вона, охоплюючи всі сторони діяльності підприємств, одночасно пронизує всі сфери правової дійсності: нормотворчість і правореалізацію; аналіз практики застосування законодавства і правове виховання.

Правова робота у народному господарстві і в агропромисловому комплексі, як одній із найважливіших його галузей, -- особливий, багатоплановий вид діяльності. Яку б ділянку суб'єктів підприємницької діяльності не характеризували, обов'язково спираємось на поняття і ознаки юридичної особи, її праводієздатність, виникнення і припинення, класифікація, укладання господарських або трудових договорів, їх зміст та виконання, правове регулювання відносин, банкрутства, оренди, приватизації, цін та ціноутворення, кредитно-розрахункових відносин тощо.

Висновок. Таким чином, правова робота за змістом носить універсальний характер, так як вона охоплює всі сторони діяльності суб'єктів підприємницької діяльності.

Правова робота - невід'ємна частина діяльності всіх структурних підрозділів акціонерних товариств, сільськогосподарських підприємств. Найважливіше місце займає юридична служба як ведучий спеціалізований правовий структурний підрозділ. Організація і проведення правової роботи покладається на керівників підприємств, незалежно від форм власності і господарювання.

2. Забезпечення законності на підприємстві

Перша і основна вимога законності - добре продумана система правових демократичних законів та інших нормативно-правових актів. Від якості законів залежить вся діяльність правоохоронних органів, громадських організацій, підприємств, які засновані на різних формах власності і господарювання. Діяльність суду повністю залежить від якості законів.

Всі державні органи діють на підставі законів. Законність є конституційний принцип, який конкретизується в таких принципах і вимогах: принцип єдності законності на всій території України; принцип загальної законності - всі без винятку державні органи, громадські об'єднання, посадові особи і громадяни зобов'язані дотримувати і виконувати закони; дотримання і охорона прав громадян - одна з основних вимог законності; верховенство права над законами і підзаконними нормативне правовими актами - важливий принцип законності у правовій державі; принцип єдності законності і доцільності; невідворотність юридичної відповідальності за вчинені правопорушення - один із принципів законності.

В пункті 2 загального Положення про юридичну службу зазначено, що основне завдання юридичної служби - організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне додержання та запобігання невиконанню вимог актів законодавства, інших нормативних документів міністерством, підприємством, а також їх керівниками й працівниками під час виконання покладених на них завдань та функціональних обов'язків.

У зв'язку з тим, що в діяльності суб'єктів підприємницької діяльності ще під час укладання і виконання господарських договорів, оренди майна, здійснення розрахунково-кредитних відносин, іншої діяльності, а також під час прийому на роботу працівників, їх переведення на іншу роботу та звільнення допускаються порушення чинного законодавства, юридична служба має право перевіряти додержання законності в діяльності структурних підрозділів.

З метою додержання законності в діяльності підприємства юридична служба бере участь у підготовці або перевіряє і візує проекти наказів, інструкцій, положень та інших документів правового характеру, які приймаються на підприємстві. Юридична служба підприємства несе відповідальність за відповідність законодавству документів, які вона візує.

При виявленні порушення законності в роботі структурних підрозділів або посадових осіб юридична служба зобов'язана доповісти керівнику підприємства про ці порушення для прийняття необхідних заходів щодо усунення їх.

В разі невідповідності чинному законодавству проектів документів, які представляються на підпис керівнику (наказів, положень, інструкцій і т. д.), юридична служба не повинна візувати їх, а зробити відповідні висновки з пропозиціями про приведення цих документів у відповідність з чинним законодавством.

Тільки після цього документ може бути прийнятим.

Багато актів, які оформляються на підприємстві, носять характер облікових, які фіксують стан і переміщення товарно-матеріальних цінностей, юридичною службою не візуються.

З практики роботи відомо, що розрахункові документи, транспортні накладні юридичною службою не візуються, але вони носять правовий характер. Робота з оформлення цих документів носить техніко-операційний характер, оскільки зводиться до заповнення встановлених форм. Отже, нема необхідності здійснювати попередній контроль за відповідністю їх чинному законодавству. Бажано на підприємстві мати встановлений конкретний перелік документів, які повинні візуватись юридичною службою. Він повинен відповідати конкретним умовам діяльності даного підприємства: колективний договір, накази, інструкції, положення, стандарти, правила внутрішнього трудового розпорядку, господарські договори, договори про колективну (бригадну) або повну індивідуальну матеріальну відповідальність за зберігання товарно-матеріальних цінностей.

Висновок

У процесі розбудови правової держави особливо актуальною стає законність - одностайне розуміння, суворе і неухильне виконання законів усіма органами, організаціями, посадовими особами і громадянами в усіх сферах суспільного життя. Законність, правопорядок у сфері економіки - це система врегульованих правом суспільних відносин у сфері управління діяльністю господарських організацій.

На підприємствах робота із забезпечення законності в господарській діяльності, у трудових та інших відносинах здійснюється керівниками підприємств, служб і структурних підрозділів. Важливе місце у вирішенні цього завдання відводиться юридичній службі, яка повинна бути організатором боротьби за дотримання і зміцнення законності.

Забезпечення законності на підприємстві - це, насамперед, боротьба з порушеннями державної, договірної і трудової дисципліни, порушеннями законодавства у вигляді безгосподарності, крадіжок майна, зловживань тощо. Тому керівники підприємств, а юридична служба - передусім, повинні бути обізнані з різними галузями права, економіки, виробництва, знати і вміти застосовувати численні нормативні акти в кожному конкретному випадку, не обмежуватись консультуванням з правових питань і візуванням документів.

3. Процедура підготовки та візування нормативно-правових актів

Процедура підготовки нормативних документів, які характеризуються різноманітністю і відрізняються один від одного як рівнем управлінського впливу, так і об'єктами регулювання, юридичними властивостями, цільовим призначенням та іншими ознаками, будуть неоднаковими і щодо організаційно-технічних прийомів їхньої підготовки. Проте процесуальна сторона в цій сфері діяльності на рівні МВС, УМВС, УМВСТ має багато спільного, і етапи (або стадії) можуть бути подані у вигляді деякого алгоритму:

· постановка питання про необхідність видання нормативного документа (виникнення ініціатора);

· розв'язання питання про розробку проекту документа;

· підготовка до роботи над проектом документа;

· додаткова проробка матеріалу з питань плану, систематизації матеріалу, конкретизації проблематики;

· підготовка проекту документа;

· попереднє обговорення проекту документа з зацікавленими службами та підрозділами, візування документа;

· обговорення проекту документа у керівника (на колегії, оперативній нараді) МВС, УМВС.УМВСТ;

· прийняття та затвердження документа;

· у разі потреби державна реєстрація нормативного акта в органах Міністерства юстиції;

· публікація (розмноження) документа і доведення його до виконавців та заінтересованих відомств, служб, посадових осіб.

Досить складна процедура підготовки й прийняття нормативних документів має на меті максимально попереджати виникнення суперечливих, безперспективних або навіть дискредитуючих систему актів. На етапі обговорення, погодження і візування проектів необхідно прискіпливо виявляти практичну необхідність видання нормативного акта, відповідність його чинному законодавству, правильність відсилок до інших нормативних або методичних матеріалів, наявність раніш виданих нормативних документів з регульованої проблематики, правильність обраної форми документа і дотримання необхідних реквізитів, передбачливість відміни або змінення діючих нормативних актів (у разі потреби).

Ефективність будь-якого нормативного акта значною мірою залежить від його якості, яка, в свою чергу, визначається тим, наскільки витримані відповідні вимоги щодо його підготовки.

Так, обов'язковим приписам надається форма наказу, і вони мають владний характер.

У проект наказу не підлягають включенню різного роду рекомендації, поради, цитати та інші тексти, що не мають відношення до цієї форми акта.

З питань, які потребують докладної регламентації, розробляються проекти актів, як правило, у формі інструкцій, статутів, положень, настанов, правил, які можуть бути затверджені наказом.

Якщо наказ про затвердження такого нормативного акта не видається, то на його першій сторінці в правому верхньому кутку розміщується гриф "затверджую'.

Акт про правовий статус структурного підрозділу або юридичної особи приймається у формі положення або статуту.

Нормативні акти у формі вказівок, рішень, листів, телеграм й інших подібних документів не допускаються.

У разі потреби роз'яснення мети й мотивів прийняття нормативного акта - в ньому дається вступна частина (преамбула). Приписи, які мають нормативний характер, викладаються в розпорядчій (наказовій) частині проекту.

Якщо підставою для видання нормативного акта є закон, указ, постанова чи інший акт вищого органу державної влади і управління, то у вступній частині проекту вказується вид цього документа, його дата, номер і назва. Вступна частина може бути відсутня, якщо приписи нормативного акта не потребують роз'яснення.

Розпорядча (наказова) частина проекту наказу відокремлюється від вступної частини словом "наказую", надрукованим великими літерами і врозбивку окремою строчкою на середині аркуша. Нормативні приписи розташовуються в логічній послідовності, яка забезпечує в першу чергу регламентацію основних питань. Якщо вступна частина (преамбула) відсутня, то приписи наказу викладаються без слова "наказую".

Незалежно від форми нормативного акта проект повинен мати граничне коротку назву, яка точно відображає його зміст.

Текст проекту нормативного акта підрозділяється на складові частини: у наказі - на пункти, підпункти і абзаци; пункт наказу, як правило, повинен містити один нормативний припис; в інструкції, положенні, статуті та інших документах нормативного характеру, що не мають вступної частини, - на розділи (глави); підрозділи, пункти, підпункти, абзаци, розділи (глави); підрозділи можуть мати заголовки.

Кожна складова частина, крім абзаців, повинна мати номер. При нумерації використовують арабські цифри. Номер кожної складової частини включає всі номери відповідних складових частин більш високих ступенів ділення. Номер розділу (глави) складається з одного числа: 1, 2 та ін.; номер пункту - з номера відповідного розділу (глави) й номера пункту, розділених крапкою: 1.1., 1.2., 1.3. і т.д.; номер підпункту - з номера відповідного розділу (глави), номера відповідного пункту і номера підпункту, також розділених крапками: 1.1.1., 1.1.2., 1.1.3. і т. д.

При більш дрібному діленні зберігається той же принцип нумерації.

Нормативний припис, що розрахований на визначений період часу включається до окремого пункту проекту.

У пункт проекту, що містить норму, дія якого не обмежується визначеним строком, не повинен включатися припис, який має тимчасове значення.

У разі, коли це необхідно для повноти викладення питання, в проекті може бути відтворене окреме положення чинного законодавства. Таке положення обов'язково супроводжується посиланнями типу: "відповідно до постанови...", "враховувати, що постанова...", "...прийняти до відома і керівництва, що постановою...".

Посилання на іншій пункт (підпункти) наказу, а також на раніше виданий нормативний акт застосовується лише у тих випадках, коли потрібно показати взаємозв'язок норм і уникнути повторення.

При згадуванні раніше виданого акта вказується орган, який видав акт, дата, номер і точне найменування акта.

Як виняток у проекті нормативного акта допускається примітка. її роблять, коли припис без шкоди для змісту неможливо викласти у відповідному пункті.

До проекту наказу можуть додаватися затверджувані ним інші акти (інструкції, правила, настанови, статути, положення та інші), а також матеріали у вигляді таблиць, зразків документів графіків, схем, бланків і т. п.

Кожний додаток повинен мати свій порядковий номер. У пункті проекту наказу, яким затверджуються (вводяться в дію) правові акти чи матеріали, робиться посилання до відповідного додатку. В таких випадках у приписах вказується: "Затвердити і ввести в дію з "_" ___ __ 19_р. Інструкцію... (додається)", "Внести зміни в наказ (інструкцію), згідно з переліком (додаток 1)", "Вважати такими, що втратили чинність накази (інструкції, положення) згідно з додатком 1...".

Текст проекту відомчого нормативного акта викладається простою і чіткою мовою, по можливості, короткими реченнями. Формулювання повинні повністю забезпечувати вичерпне регулювання питань, виключати надалі роз'яснення і доповнення. В проекті чітко викладається зміст намічених приписів, визначається коло органів, структурних підрозділів, посадових осіб, на яких поширюються ці приписи.

Термін може вживатися в проекті тільки в одному значенні відповідно до термінології, прийнятій в чинному законодавстві, за винятком випадків, коли мається на^вазі змінити цю термінологію.

Написання назви органу, його структурного підрозділу, підприємства, установи та організації, а також назва посади проводиться у точній відповідності з їх офіційним найменуванням (повним, скороченим чи умовним), передбаченим положенням (статутом), типовими штатами або іншими нормативними актами.

У приписі строк встановлюється з обов'язковою вказівкою місяця, року. У разі потреби допускається позначити строк у зв'язку з конкретними подіями, діями або обмежитися періодом (відрізком) часу.

Приписи в тексті проекту про внесення змін, доповнень і визнання актів такими, що втратили силу викладаються таким чином: в останніх пунктах проекту наказу (або в додатку до нього), в хронологічному порядку перелічуються раніше видані відомчі нормативні акти або їх частини (розділи, глави, пункти, підпункти), які повинні бути признані такими, що втратили чинність у зв'язку з виданням розроблюваного акта, а також передбачається внесення змін чи доповнень в інші нормативні акти.

Якщо раніше виданий нормативний акт в основному зберігає своє значення і потрібно лише змінити його окремі положення чи заповнити деякі прогалини, в проекті проводиться нова редакція змінюваних пунктів раніше виданого акта або викладаються нові пункти, якими він повинен бути доповнений. Наприклад:

"Абзац другий пункту 4 наказу (інструкції, положення) викласти в такий редакції: "...'; "пункт 2 Положення... доповнити абзацом такого змісту: "...".

Коли пункти, що змінюються, немає потреби викладати в новій редакції, їх текст можна доповнити чи скоротити, вказавши:

"виключити з пункту 1 наказу від 10.03.98 № 108"; "доповнити абзац другий пункту 1 наказу від 10.03.98 № 108 словами: "...".

Проекти відомчих нормативних актів друкуються на бланках встановленого зразку відповідно до стандартів на організаційно-розпорядчу документацію.

Перш ніж подати проект акта на підпис, виконавець повинен ретельно його перечитати, перевірити правильність посилань на законодавчі та інші нормативні акти, відповідність їх найменувань і заголовків, номерів і дат.

До проекту відомчого нормативного акта додається довідка, в якій коротко обґрунтовується необхідність його видання. У випадках, коли здійснення заходів, що пропонуються, потягне за собою додаткові втрати, до проекту додаються відповідні фінансово-економічні розрахунки.

При підготовці міжвідомчого нормативного акта підпис керівника міністерства (відомства) розміщується на одному рівні з підписом керівника МВС України, УМВС.

У проекті нормативного акта МВС, УМВС, які передбачається погоджувати з іншими міністерствами (відомствами), гриф "ПОГОДЖЕНО", найменування посади, прізвище, ініціали особи, яка підписала, і дати розміщуються нижче підпису керівника органу внутрішніх справ.

Якщо від заінтересованого міністерства (відомства) одержано письмове повідомлення про згоду з проектом, то на останньому аркуші наказу нижче підпису керівника МВС, УМВС належить вказати: "Погоджено з (приводиться найменування міністерства (відомства) і дата".

У випадку затвердження погодженої з заінтересованим міністерствами (відомствами) інструкції чи іншого нормативного акта, у відповідному пункті наказу може бути записано: "Затвердити погоджену з (назва міністерства (відомства) Інструкцію...".

Гриф про погодження також може бути проставлено на першому аркуші акта, який погоджено з відповідними відомствами, в його правій верхній частині.

Погодження проекту відомчого нормативного акта і подання його на підпис.

Проекти відомчих нормативних актів обовязково офіційно погоджуються з заінтересованими структурними підрозділами органів внутрішніх справ.

У разі потреби проект погоджується з іншими міністерствами (відомствами), організаціями.

При погодженні проекту керівники служб зобов'язані вивчити проект і, при необхідності, взяти участь в його доробці щодо питань своєї компетенції з наступним візуванням проекту.

У разі незгоди із змістом проекту керівник зацікавленої служби додає свої письмові зауваження і візує проект. Якщо автори проекту не погоджуються з зауваженнями, то в довідці до проекту вони викладають відповідні мотивовані заперечення.

Всі проекти відомчих нормативних актів перед поданням їх керівництву МВС України, УМВС і на розгляд колегії підлягають розгляду підрозділами правового забезпечення відповідних штабів з метою перевірки їх відповідності вимогам законодавства і раніше виданих актів, стандартам на організаційно-розпорядчу документацію.

У випадку виявлення в проекті суперечностей чинному законодавству чи невідповідності стандартам на організаційно-розпорядчу документацію, відсутності необхідних віз, додатків та наявності інших порушень порядку оформлення, він повертається на доопрацювання з зауваженнями і пропозиціями.

Після усунення всіх зауважень працівники підрозділу правового забезпечення проставляють відтиск штампу свого підрозділу на останньому аркуші проекту.

Візування проекту нормативного акта здійснюється керівником Штабу тільки після погодження його авторами з усіма зацікавленими службами органу і усунення розбіжностей, що виникли.

Якщо при доопрацюванні проекту думка Штабу не була врахована, то його керівник, не візуючи проекту, дає висновок з пропозиціями про законне розв'язання спірних питань. Цей висновок разом з проектом нормативного акта повинен бути поданий керівником підготовки проекту на доповідь керівництву органу.

Проект нормативного акта візується заступниками міністра (начальника УМВС) і членами колегії.

Проекти нормативних актів подаються на розгляд колегії за 20 днів до закінчення строку, зазначеного в дорученні про їх розробку і доповідаються начальником підрозділу, який розробляв проект, або керівником комісії по розробці проекту.

На підпис міністру, начальнику УМВС подаються проекти відомчих актів, котрі містять приписи нормативного характеру, а також у разі відміни визнання такими, що втратили чинність, зміни чи доповнення раніш виданих за підписом міністра, начальника УМВС актів.

Висновок. Отже, процедура підготовки нормативних документів охоплює такі етапи:

· постановка питання про необхідність видання нормативного документа (виникнення ініціатора);

· розв'язання питання про розробку проекту документа;

· підготовка до роботи над проектом документа;

· додаткова проробка матеріалу з питань плану, систематизації матеріалу, конкретизації проблематики;

· підготовка проекту документа;

· попереднє обговорення проекту документа з зацікавленими службами та підрозділами, візування документа;

· обговорення проекту документа у керівника (на колегії, оперативній нараді) МВС, УМВС.УМВСТ;

· прийняття та затвердження документа;

· у разі потреби державна реєстрація нормативного акта в органах Міністерства юстиції;

· публікація (розмноження) документа і доведення його до виконавців та заінтересованих відомств, служб, посадових осіб.

Досить складна процедура підготовки й прийняття нормативних документів має на меті максимально попереджати виникнення суперечливих, безперспективних або навіть дискредитуючих систему актів.

правова служба юридична експертиза

4. Призначення і проведення судової експертизи

В ході дізнання і попереднього слідства нерідко виникають такі ситуації, при яких встановлення окремих важливих обставин справи стає можливим лише внаслідок застосування певних наукових, технічних або інших спеціальних знань. Наприклад, при розслідуванні злочинів проти життя і здоров'я людини інколи виникає необхідність визначити вік, полову зрілість і психічний стан особи, або встановити час настання смерті, причинний зв'язок між нанесеними потерпілому тілесними ушкодженнями і його смертю тощо. Ці обставини встановлюються проведенням судово-медичних досліджень із застосуванням спеціальних медичних знань.

Коло обставин і питань, з'ясування яких у кримінальних і цивільних справах стає можливим лише внаслідок застосування спеціальних знань, дуже різноманітне. Закон передбачає для цих випадків дві форми використання спеціальних знань: проведення експертизи і залучення відповідних спеціалістів для консультації і технічної допомоги слідчому при проведенні окремих слідчих дій.

Експертиза -- це спеціальна процесуальна дія особи, що провадить дізнання, слідчого і суду, змістом якої е дослідження експертом певних обставин справи і речових доказів з застосуванням, відповідно до визначеного законом порядку, спеціальних знань для встановлення фактів, що мають доказове значення, і дачі висновку по справі.

Під час розслідування і судового розгляду навіть в кримінальних справах про однотипні злочини умови доказування складаються по-різному. Виникають і різні за характером обставини та питання, встановлення яких потребує застосування спеціальних знань або проведення певних досліджень. Таким чином, конкретними умовами доказування, характером досліджуваних обставин і об'єктів в окремих кримінальних справах обумовлюється проведення певного виду судової експертизи.

Для кожного виду судової експертизи за змістом завдань, що вирішуються, і методами є специфічними такі ознаки: вид спеціальних знань, необхідних для встановлення конкретних обставин справи, і спосіб реалізації цих знань для дачі висновку.

Для з'ясування різних обставин і питань, що виникають в ході розслідування і судового розгляду конкретних справ, необхідне застосування спеціальних знань в різних галузях науки, техніки і практичної діяльності людей. При цьому кожен вид судової експертизи має свій спосіб реалізації спеціальних знань для дачі висновку з досліджуваних питань. Наприклад, висновок судово-медичної експертизи про причину смерті особи ніколи не ґрунтується лише на відомостях з історії її хвороби. Як правило, такі висновки у кримінальних справах даються на підставі даних судово-медичного розтину трупа, який іноді доповнюється гістологічним і хімічним дослідженням окремих органів або тканин. Таким чином, судово-медичний розтин, який провадиться з додержанням правил судової медицини, доповнений відповідно гістологічним, хімічним або іншим дослідженням, є конкретним способом реалізації судово-медичних знань для дачі висновку про причину смерті.

В іншому випадку, наприклад, коли потрібно встановити причину аварії автомобіля, експерт-автотехнік аналізує його технічний стан, вивчає несправності окремих систем і вузлів, сліди на місці події, провадить різні розрахунки тощо. Вся ця діяльність експерта-автотехніка також є конкретним способом реалізації спеціальних знань для дачі висновку.

Об'єктами експертного дослідження можуть бути різноманітні за своєю природою й призначенням предмети, речові докази, документи й інші матеріали кримінальної справи, в яких зафіксовано певні дані, що мають значення для дачі експертного висновку. Не можуть бути об'єктами експертного дослідження лише законодавчі акти, а також юридичні положення і питання, оскільки тлумачення, роз'яснення і висновки по законодавству належать до компетенції законодавчих органів, а застосування правових положень і розв'язання юридичних питань, що виникають в слідчій і судовій практиці, є професійним обов'язком особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора й суду.

Експертом по справі може бути будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Експерт має бути об'єктивним. Експертами не можуть бути особи, які перебувають у службовій залежності від обвинуваченого, потерпілого, або які раніше були ревізорами в справі.

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні елементи:

1) збирання необхідних матеріалів;

2) вибір моменту призначення експертизи;

3) визначення предмета судової експертизи;

4) формулювання запитань експерту;

5) вибір експертної установи або експерта.

Збирання необхідних матеріалів. Такими матеріалами насамперед є досліджувані об'єкти (речові докази, жива особа, труп або його частини тощо), щодо яких слідчий (суд) повинен з'ясувати певні питання. Досліджувані об'єкти збираються під час проведення слідчих (судових) дій (оглядів, обшуків, виїмок та ін.) з дотриманням встановлених законом правил.

У деяких випадках експерту необхідно надавати так звані зразки порівняльного матеріалу. Під зразками для експертного дослідження слід розуміти матеріальні об'єкти, що надаються експерту для порівняння з об'єктами, які ідентифікуються або діагностуються. Це можуть бути зразки почерку, відбитки пальців рук, зліпки зубів, взуття, проби крові, слини, зразки шрифту друкарської машинки, які використовуються в процесі проведення експертиз як порівняльні матеріали при дослідженні рукописів, предметів з відбитками рук, ніг, зубів, паперів та інших об'єктів, що надаються експерту для дослідження.

Слідчий збирає зразки в процесі таких слідчих дій, як огляд, обшук, виїмка або шляхом безпосереднього відібрання їх у обвинуваченого, підозрюваного, свідка або потерпілого. Так, відповідно до ст. 199 КПК у разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або вiдібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. При цьому отримання зразків для порівняльного дослідження є вже процесуальною дією, яка полягає в отриманні порівняльних матеріалів для експертного дослідження. Для відібрання або вилучення зразків слідчий може використовувати допомогу спеціаліста. Про відібрання зразків складається протокол.

На відміну від речових доказів, зразки для порівняльного дослідження не пов'язані з розслідуваною подією і безсумнівно походять від конкретного об'єкта. Зразки повинні мати репрезентативність (достатність кількості та якості) та порівняльність (можливість порівняння).

За способом отримання зразки поділяються на дві групи: вільні та експериментальні. Вільні зразки виключають можливість будь-якого умисного викривлення ознак досліджуваного об'єкта. Це зразки створені або отримані поза зв'язком з розслідуваною кримінальною справою і, як правило, до її порушення (наприклад, особисте листування особи, у якої відбираються зразки, її щоденники та інші рукописні документи, виконані до кримінальної справи). Експериментальні зразки -- це зразки, що спеціально отримані для проведення цієї конкретної експертизи.

За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно. Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої (судової) дії.

Визначаючи момент призначення експертизи, необхідно враховувати:

1) властивості та стан об'єктів експертного дослідження;

2) необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;

3) особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення тощо);

4) слідчу ситуацію.

Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця у системі інших слідчих (судових) дій. Призначення та проведення експертизи зумовлені тактичними міркуваннями. Визначення часу призначення експертизи пов'язано з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи.

Предмет експертизи -- це ті обставини, які можуть бути з'ясовані в процесі експертного дослідження, та фактичні дані, що встановлюються на основі спеціальних знань і дослідження матеріалів справи. Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом, слідчим або судом.

Відповідно до закону перед експертом можуть бути поставлені лише такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Існують типові переліки питань щодо різних видів експертиз при розслідуванні тих або інших категорій злочинів. Однак такі переліки є орієнтуючими.

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:

1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;

2) бути визначеними, конкретними та короткими;

3) мати логічну послідовність;

4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер.

Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням виду експертизи, об'єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ, в яких проводяться судові експертизи. При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний спеціаліст, якому доручається проведення експертизи.

Призначення експертизи оформляється постановою слідчого (ст. 196 КПК) або ухвалою (постановою) суду (судді) (ст. 310 КПК), які є юридичною підставою проведення експертизи. Постанова (ухвала) про призначення експертизи складається з трьох частин: вступної, описової та резолютивної.

У вступній частині постанови вказується дата та місце її складання, посада, звання та прізвище особи, яка винесла постанову, найменування кримінальної справи, з якої призначається експертиза.

Описова частина передбачає короткий виклад обставин справи, де докладно подаються відомості щодо об'єктів експертизи (обставини, пов'язані з їх виявленням, вилученням, зберіганням та ін.). Завершується описова частина постанови формулюванням підстав для призначення експертизи (з посиланням на відповідні статті КПК, якими керувався слідчий або суд).

Резолютивна частина містить рішення про призначення експертизи, вказується її вид, прізвище експерта або найменування експертної установи, питання, з яких необхідно дати висновок, перелік матеріалів, що надаються експерту.

Відповідно до ст. 198 КПК керівник експертної установи, отримавши постанову про призначення експертизи, доручає її проведення одному або кільком експертам. При цьому необхідно враховувати обставини, які виключають можливість доручення проведення експертизи зацікавленій особі.

Експертне дослідження -- це процес дослідження об'єктів, що надані на експертизу. У своїй діяльності експерт використовує методи експертного дослідження, тобто систему способів, прийомів, операцій для вирішення експертних завдань. У теорії криміналістики існують різні класифікації цих методів (наприклад, методи експертного дослідження інколи поділяються на загальні, спільні, окремо-наукові та спеціальні (багатооб'єктні).

Експерт не має права обмежити обсяг запропонованого йому дослідження. За наявності великої кількості однорідних об'єктів (наприклад, партія недоброякісної продукції) слідчий або суд повинні розглянути питання щодо доцільності вибіркового дослідження. Водночас згідно зі ст. 200 КПК експерт має право розширити обсяг дослідження, зазначивши у висновку виявлені в процесі дослідження обставини, які мають значення у справі, з яких йому не були поставлені питання (експертна ініціатива).

Експерт повинен виходити з таких загальних положень: об'єктивності, повноти та всебічності дослідження; його законності та своєчасності; цілеспрямованості та плановості; безпосередності дослідження об'єктів експертизи; процесуального оформлення її результатів.

Висновок. Експертиза -- це спеціальна процесуальна дія особи, що провадить дізнання, слідчого і суду, змістом якої е дослідження експертом певних обставин справи і речових доказів з застосуванням, відповідно до визначеного законом порядку, спеціальних знань для встановлення фактів, що мають доказове значення, і дачі висновку по справі.

Експертом по справі може бути будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Експерт має бути об'єктивним. Експертами не можуть бути особи, які перебувають у службовій залежності від обвинуваченого, потерпілого, або які раніше були ревізорами в справі.

Судова експертиза має бути старанно підготовлена. Процес підготовки експертизи містить такі основні елементи: 1) збирання необхідних матеріалів; 2) вибір моменту призначення експертизи; 3) визначення предмета судової експертизи; 4) формулювання запитань експерту; 5) вибір експертної установи або експерта.

Призначення експертизи оформляється постановою слідчого (ст. 196 КПК) або ухвалою (постановою) суду (судді) (ст. 310 КПК), які є юридичною підставою проведення експертизи.

Список використаних джерел

1. Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу державної виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації// ЗП України. - 1996. - № 1. - С. 20.

2. Архіпова О.В. Припинення юридичної особи й права, що виникають з її участі в інших підприємствах// Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2002. - № 2. - С. 62-64.

3. Беляневич О.А. Відокремлені підрозділи підприємств як учасники господарського обороту// Вісник Вищого арбітражного суду України. - 1998. - № 2. - С 248-251.

4. Горевий В.І., Завальний В.М. Правове забезпечення діяльності під приємств: Методичні рекомендації. - Суми: Вид-во Сумського національного аграрного університету, 2004. - 212 с.

5. Долгополов A.M. Організація юридичної служби на підприємствах. - К.: Вид-во МАУП, 2000. - 72 с.

Размещено на Allbest