Цивільне судочинство

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу. Цивільно-процесуальна форма, її сутність, основні риси і значення

2. Належність доказів та допустимість засобів доказування

3. Залишення заяви без розгляду

4. Заява про визнання особи обмежено дієздатною

Список використаних джерел

1. Види цивільного судочинства. Стадії цивільного процесу. Цивільно-процесуальна форма, її сутність, основні риси і значення

Цивільне судочинство - порядок розгляду справ із спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження.

Справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, у яких громадянин перебуває з державним органом або посадовою особою, можуть бути пов'язані зі скаргами: на неправильності у списках виборців та списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень; на неправомірні дії службових осіб, які зачіпають права громадян, віднесені законом до компетенції суду, та з іншими випадками порушення прав громадян у даній сфері суспільних відносин.

Справи окремого провадження пов'язані з захистом не суб'єктивних прав, а інтересів, що охороняються законом. У порядку окремого провадження розглядаються справи: про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним; про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про оголошення громадянина померлим; про усиновлення дітей, які проживають на території України; про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану; про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника; про оскарження нотаріальних дій або відмову у вчиненні їх.

Цивільний процес має універсальний характер і забезпечує захист прав і охоронюваних законом інтересів незалежно від їхньої галузевої приналежності та характеру предмета судової діяльності.

Вид цивільного судочинства -- це порядок розгляду, передбачених у законі і поєднаних у певні групи, цивільних справ у суді першої інстанції, що обумовлюється матеріально-правовою природою справ, які входять у групу, і характеризується самостійними засобами й способами захисту прав і інтересів, а також особливостями судової процедури.

У теорії цивільного процесу безперечно визнається, що причиною розподілу цивільного судочинства на види є різна матеріально-правова природа справ, що впливає на процедуру їхнього розгляду й дозволу.

Аналіз процесуального законодавства, а також аналіз висловлень ряду вчених-процесуалістів дозволяють припустити, що процесуальне провадження поєднує в собі три органічно взаємозалежних компоненти: процесуальні правовідносини, процесуальне доказування і процесуальні акти-документи. Завдяки цим елементам особливо наочно простежується предметна характеристика юридичного процесу. У найбільшій мірі предмет процесу виражається в процесуальних правовідносинах, що характеризуються специфічністю складу суб'єктів, юридичного змісту, об'єкта і юридичних фактів. Саме особливості цих частин у сукупності становлять «обличчя» того або іншого процесуального провадження.

ЦПК України розрізняє предмет судової діяльності в кожному виді судочинства і за цією ознакою та за допомогою загальних правил юрисдикції визначає віднесення цивільних справ до відповідного виду судочинства.

Позовне провадження являє собою судочинство з вирішення спорів про право за допомогою позову. Воно призначено для захисту порушених або оскаржених суб'єктивних цивільних прав громадян і організацій.

Наказне провадження -- спрощене та скорочене порівняно з позовним, засноване на достовірних письмових доказах провадження в суді першої інстанції, що ставить метою захист прав і законних інтересів шляхом забезпечення можливості примусового виконання ряду зобов'язань і обумовлене правовою природою матеріально-правових вимог, зазначених у законі, на основі яких може бути виданий судовий наказ.

У порядку окремого провадження розглядаються справи, у яких відсутній спір про право, а постає питання про встановлення юридичного факту, визначення правового стану фізичних осіб або майна.

Віднесення справи до відповідного провадження визначає не тільки можливі засоби судового захисту, але й склад осіб, безпосередньо зацікавлених у результатах розгляду справи, обсяг їхніх розпорядницьких прав, розподіл між ними обов'язків по доказуванню, а також характер способів захисту.

Цивільний процес являє собою поступальний рух, що складається з ряду стадій.

Під стадією процесу розуміють сукупність процесуальних дій, спрямованих на здійснення однієї найближчої процесуальної мети. Найчастіше виділяються наступні стадії:

- відкриття провадження у справі:

- провадження в справі до судового розгляду:

- судовий розгляд в суді першої інстанції:

- провадження в апеляційній інстанції:

- провадження в касаційній інстанції:

- провадження у зв'язку з виключними обставинами;

- провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами;

- виконавче провадження.

Наявність зазначених стадій не означає, що будь-яка цивільна справа обов'язково повинна пройти їх усі. Процес може бути завершений на будь-якій стадії.

Правосуддя по цивільних справах здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Цивільна процесуальна форма -- послідовний, визначений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду та вирішення цивільної справи, що включає певну систему гарантій.

Для процесуальної форми характерні наступні риси:

1) законодавча врегульованість;

2) конституційні гарантії (незалежність суду і підпорядкування його тільки закону; гласність; національна мова судочинства);

3) детальна розробка всієї процедури розгляду справи в суді;

4) універсальність процесуальної форми вирішення справи в суді (у всіх видах судочинства, на всіх стадіях процесу);

5) імперативність процесуальної форми;

6) її правила забезпечені юридичними санкціями.

Цивільна процесуальна форма має два різновиди. Один з них можна назвати усною формою, тому що всі зроблені дії описуються усно, а потім протоколюються. Вона визначає порядок судової діяльності (дії суду, осіб, що беруть участь у справі, і інших учасників, а також послідовність цих дій), опираючись на правові основи ЦПК. Другий різновид, який є обов'язковим у складі провадження, можна назвати письмовою процесуальною формою. Вона встановлює склад процесуальних документів, винесених судом і запропонованих учасниками, вказує реквізити кожного з них, визначає послідовність викладення тексту, а також умови, за яких процесуальні документи або залишаються без руху, або підлягають відміні вищою інстанцією. У діалектичному сполученні різновиди процесуальної форми утворюють єдиний правовий порядок судової юрисдикції по цивільних справах.

Цивільна процесуальна форма поширюється тільки на процесуальну діяльність і не охоплює інтелектуальну (наприклад, оцінку доказів, тлумачення застосовуваних норм права) і діловодні операції, здійснювані при підготовці справи до судового розгляду.

Будучи самостійною правовою конструкцією, цивільна процесуальна форма має власні принципи, що дозволяють забезпечити різнобічну характеристику порядку розгляду справи; перегляду й реалізації судових рішень. У даних принципах одержали закріплення соціальні пріоритети цивільного судочинства -- надання зацікавленим особам широких процесуальних можливостей для захисту своїх прав і інтересів, справедливість і своєчасність здійснення правосуддя, ефективність розгляду цивільних справ. Можна виділити наступні принципи цивільної процесуальної форми:

- оптимальність співвідношення прав і обов'язків у процесі. Співвідношення прав і обов'язків у процесуальній діяльності встановлено законом саме в тому обсязі, який необхідний для ефективного здійснення правосуддя по цивільній справі;

- тотожність. У процесі розгляду цивільної справи й виконання судового рішення припустимі лише дії, які не є тотожними, тобто суд повинен лише один раз доводити заявлені вимоги, судові постанови (рішення, ухвали) тільки один раз повинні перевірятися судами апеляційної інстанції, а акти судової влади -- лише один раз реалізовуватися;

- безперервність процесуальної діяльності. Даний принцип охоплює своїм змістом всі стадії й види процесуальних проваджень, де проводиться судове засідання, а отже, більшу частину цивільного судочинства, визначаючи послідовний його розвиток і маючи принципове значення для формування цілісного враження від матеріалів його розгляду, забезпечуючи в остаточному підсумку своєчасність і дієвість цивільної процесуальної форми;

- усність і документованість процесуальних актів. Принцип охоплює своїм змістом всі види судових проваджень, обумовлюючи виділення крім усної процесуальної форми як порядку здійснення цивільно-процесуальної діяльності, письмової процесуальної форми, що регулює перелік реквізитів, послідовність їхнього розташування в процесуальних актах;

- здійснення судового контролю та самоконтролю. Суть принципу полягає в наданні особам, що беруть участь у справі, і різним інстанціям права аналізувати й оцінювати правомірність процесуальної діяльності (як своєї, так і інших учасників), судових постанов, коригуючи виявлені помилки відповідними процесуальними засобами (заява відводу, оскарження рішення й ухвали суду). Взаємодія контролю й самоконтролю в цілому забезпечує правомірність цивільної процесуальної форми.

Значення цивільної процесуальної форми захисту права полягає у встановленні певного стандарту юрисдикції, що, з одного боку, забезпечує для зацікавлених у результатах справи осіб процесуальні гарантії правомірного вирішення справи, а з іншого боку, створює умови для суду, які дозволяють правильно застосувати норми матеріального й процесуального права, винести законне й обґрунтоване рішення по справі.

Висновок. Цивільне судочинство - порядок розгляду справ із спорів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових правовідносин, справ, що виникають з адміністративно-правових відносин, і справ окремого провадження. Процесуальне провадження поєднує в собі три органічно взаємозалежних компоненти: процесуальні правовідносини, процесуальне доказування і процесуальні акти-документи.

Найчастіше виділяються наступні стадії процесу: відкриття провадження у справі; провадження в справі до судового розгляду; судовий розгляд в суді першої інстанції: провадження в апеляційній інстанції; провадження в касаційній інстанції; провадження у зв'язку з виключними обставинами: провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами; виконавче провадження.

Цивільна процесуальна форма -- послідовний, визначений нормами цивільного процесуального права порядок розгляду та вирішення цивільної справи, що включає певну систему гарантій. Для процесуальної форми характерні наступні риси: законодавча врегульованість; конституційні гарантії (незалежність суду і підпорядкування його тільки закону; гласність; національна мова судочинства); детальна розробка всієї процедури розгляду справи в суді; універсальність процесуальної форми вирішення справи в суді (у всіх видах судочинства, на всіх стадіях процесу); імперативність процесуальної форми; її правила забезпечені юридичними санкціями.

2. Належність доказів та допустимість засобів доказування

Ст. 28 ЦПК - правило про належність доказів. В теорії ЦПК склалася така думка, що належними будуть докази, які мають значення для справи. Належні докази - такі докази, які мають властивість підтвердити взаємопов'язані з ними істотні обставини, і які у відповідності з нормами матеріального права створюють фактичну основ} спірних правовідносин.

Суд приймає до розгляду лише ті докази, які можуть підтвердити обставини між сторонами. Це зобов'язує суд спрямовувати доказову діяльність на залучення доказів, які складають предмет доказування, тобто досліджуються ті фактичні данні. які входять до предмету доказування. Ст. 137 (порушення справи) п. 4, 5 ЦПК - до порушення справи суд вимагає від позивача підтвердити позов належними доказами.

Ст. 143 ЦПК п. 1, 3 - підготовка справи до розгляду. Суд пропонує сторонам про необхідності подати додаткові докази. Допустимість засобів доказування ст. 29 ЩІК. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Цивільним законом обмежена допустимість показань свідків для підтвердження певних угод і інших дій.

Ст. 44, 46 ЦПК - форма угоди проста, письмова або усна. Сторони і треті особи мають право давати як усні, так і письмові пояснення суду ст. 99 ЦПК. Засобами доказування будуть відомості, які сторони і треті особи передають суду, тобто ці пояснення є джерелом інформації.

Сторони є суб'єктами спірних правовідносин. Сторона завжди дає показання, які їй вигідні. Змістом пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмету доказування другої сторони.

Цивільно-процесуальний закон розрізняє визнання фактів ст. 40 ЦПК і визнання позову ст. 103 ЦПК. Визнання факту можливо однією і другою стороною. Визнання позову можливо лише відповідачем. Ст. 103 ЦПК - права, закріплені за сторонами. Відповідач може визнати позов повністю або частково. Відповідач може визнавати предмет, підстави, зміст позову. Тобто кожен з елементів позову може бути предметом визнання.

Показання свідків ст. 141 ЦПК вказується на те, хто може бути свідком. Тобто свідок - це особа, якій відомі будь-які обставини по справі. Ст. 142 ЦПК вказує на ті обмеження, які встановлені до осіб, які не можуть бути свідками. Не можуть бути свідками особи, які мають фізичні або психічні вади і не можуть правильно сприймати ті обставини, що мають значення по справі. Не можуть бути свідками представники по цивільній або кримінальній справі в зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Висновок. Отже, належні докази - такі докази, які мають властивість підтвердити взаємопов'язані з ними істотні обставини, і які у відповідності з нормами матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які можуть підтвердити обставини між сторонами. Це зобов'язує суд спрямовувати доказову діяльність на залучення доказів, які складають предмет доказування, тобто досліджуються ті фактичні данні, які входять до предмету доказування.

3. Залишення заяви без розгляду

цивільний доказ обмежена дієздатність заява

Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв'язку із виникнення обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.

Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.

Підстави залишення заяви без розгляду можна розділити на дві групи: перша група підстав свідчить про те, що процес виник неправомірно, і тому заява підлягає залишенню без розгляду (п. 1, 2 ст. 207 ЦПК); друга група підстав свідчить про неможливість подальшого її розгляду (п. 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 ст. 207 ЦПК). Дані підстави мають допроцесуальний характер, оскільки суддя, виявивши їх вчасно, повинен був повернути позовну заяву (ст. 121 ЦПК) і роз'яснити заінтересованій особі порядок усунення перешкод для можливого розгляду справи в суді.

Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

При встановленні цієї обставини на стадії відкриття провадження у справі суддя зобов'язаний повернути заяву (п. 2 ч. 3 ст. 121 ЦПК), а помилково прийнята заява підлягає залишенню без розгляду.

Заява залишається без розгляду, якщо вона подана недієздатною особою. За загальним правилом цивільного судочинства до суду за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу можуть звертатися тільки особи, які наділені цивільною процесуальною дієздатністю, тобто спроможні особисто здійснювати свої процесуальні права і виконувати обов'язки.

Особисте звернення до суду процесуально недієздатної особи є недійсним з юридичної точки зору і не породжує для такої особи ніяких процесуальних наслідків. Однак необхідно підкреслити, що таке звернення стосується самого права на пред'явлення позову, яке зберігається за позивачем і може бути реалізоване його законним представником.

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 1 ст. 40 ЦК). На його виконання орган опіки і піклування призначає недієздатному опікуна, який може порушити цивільну справу в суді на захист прав недієздатної особи. Правило п. 1 ст. 207 ЦПК поширюється на осіб, обмежених в дієздатності, які мали такий статус під час порушення справи в суді, але воно не застосовується до тих обмежено дієздатних осіб, які можуть виступати в суді у справах як сторона без участі піклувальника. Так, відповідно до ст. 29 ЦПК особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Інші процесуально-правові наслідки настають при визнанні особи обмежено дієздатною чи недієздатною (втрати дієздатності) під час провадження у справі. Підтвердження рішенням суду, що набрало законної сили, такої зміни правового статусу громадянина - сторони у справі - є підставою для зупинення провадження в ній (п. 5 ч. 1 ст. 201 ЦПК). Тому залишення заяви без розгляду внаслідок того, що позивач є недієздатною особою необхідно відрізняти від обов'язкового зупинення провадження у справі. Залишення заяви без розгляд}" на цій підставі може мати місце лише в тих випадках, якщо дієздатність позивача втрачена ще до порушення процесу і справа порушена в суді помилково, оскільки суддя в такому випадку повинен був повернули позовну заяву. У тих випадках коли сторона визнана недієздатною уже під час розгляду справи, а провадження у справі було відкрито правомірно, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі до вступу в справу законного представника недієздатної особи (ст. 43 ЦПК).

Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

За правилом п. 7 ч. 2 ст. 119 ЦПК до позовної заяви, яка подається представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що стверджує його повноваження (факт батьківства, усиновлення, опіки, піклування). Подача позовної заяви до суду без наявності належних повноважень підставою для повернення позовної заяви (п. 3 ч. 3 ст. 121 ЦПК), а прийнятої заяви - для залишення її судом без розгляду.

Аналогічні наслідки настають і тоді, коли позовна заява підписана не позивачем, а невстановленою особою або особою, яка не була на це уповноважена.

Прокурор представляє інтереси громадян у суді шляхом звернення з відповідною заявою у випадках, коли вони за станом здоров'я або з інших поважних причин не можуть захистити свої прав. Тому в разі звернення прокурора із заявою в інтересах громадянина (громадян), який не позбавлений такої можливості (незалежно від того, чи погоджується останній із заявленими вимогами), суд залишає цю заяву без розгляду на підставі п. 2 ст. 207 ЦПК.

Суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду у випадку, коли належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

У разі ж неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи (ст. 224 ЦПК).

Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді.

З метою надання більших можливостей доступу до судового захисту ЦПК встановлені альтернативні правила підсудності справ за вибором позивача, наприклад позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача (ч. 1 ст. 110 ЦПК). Реалізація права вибору підсудності має разовий характер - погашає можливість повторної реалізації цього права у даній справі, тому суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (п. 3 ч. 2 ст. 122 ЦПК). Прийняття до провадження тотожної справи з порушенням цієї норми процесуального права є підставою для залишення заяви без розгляду.

Практично може виникнути ситуація, коли обидва суди, довідавшись про інші тотожну справу, залишають заяви без розгляду. В такому випадку одна з ухвал суду, та, яка постановлена пізніше, підлягає скасуванню, оскільки на момент її постановлення, підстави для залишення заяви без розгляду вже відпали.

Залишити позовну заяву без розгляду з цієї підстави суд може лише у разі підтвердження факту розгляду тотожної справи іншим судом допустимими доказами. Такими можуть бути позовні заяви з відміткою про реєстрацію або доказами відправки на адресу суду та ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо позивач подав заяву про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (принцип диспозитивності цивільного судочинства). Тому суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду, якщо позивач звернувся з таким клопотанням.

Від заяви про залишення заяви без розгляду слід відрізняти відмову від позову як підставу для закриття провадження у справі. Відмова від позову - це одностороннє волевиявлення позивача в суді спрямоване на відмову від судового захисту своєї матеріально-правової вимоги. Подання заяви про залишення заяви без розгляду навпаки являє собою відмову від судового процесу. При відмові від позову, якщо вона прийнята судом суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, а отже ці два інститути відрізняються за своїми процесуальними наслідками. В першому випадку після ухвали про закриття провадження у справі позивач не вправі повторно звернутися до суду з тотожним позовом, в разі ж ухвали про залишення заяви без розгляду в зв'язку з подачею позивачем про це заяви, він повторно може звернутися в суд з тотожним позовом.

Звернення із заявою про залишення заяви без розгляду робить неможливим вирішення спору, навіть якщо на цьому наполягає відповідач. Окрім того, позивач зберігає можливість звернутися з тотожним позовом в майбутньому. Подання заяви про залишення позову без розгляду є розумною альтернативою програшу справи.

Прогнозуємо, що зазначена норма буде широко використовуватися для затягування розгляду справи. Захищаючись проти позову, відповідач буде ініціювати розгляд "своєї" пов'язаної справи в іншому суді, для того, що б зупинити провадження у справі. Коли провадження буде зупинене, розгляд "своєї" справи, якщо її неможливо виграти, буде всіляко гальмуватися та затягуватися, а коли тягнути вже не буде як, позивач подасть заяву про залишення позову без розгляду. По спливу строку оскарження ухвали суду про залишення заяви без розгляду, позивач подасть тотожний позов вдруге. І знову затягування.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Тому у разі коли між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді суд зобов'язаний залишити заяву без розгляду.

Суд залишає заяву без розгляду, якщо особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява.

Відповідно до п. 3 ст. 46 ЦПК якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

Відповідно до ст. ч. 2 ст. 46 ЦПК відмова прокурора та інших осіб визначених ст. 45 ЦПК від поданої ними заяви не позбавляє особу, на захист прав та законних інтересів якої було подано цю заяву, права вимагати від суду розгляду справи по суті. У цих випадках не закривається провадження у справі, а постановляється ухвала про вибуття їх з числа осіб, які беруть у ній участь. Якщо зазначена особа таких вимог не заявляє, суд залишає заяву без розгляду відповідно до п. 7 ст. 207 ЦПК.

Оскільки, виходячи зі ст. 46 ЦПК прокурор у таких справах фактично користується правами й несе обов'язки сторони, при повторній неявці його за викликом суду в судове засідання за умов, передбачених ЦПК для позивачів, - суд у разі неможливості розглянути справу під час відсутності прокурора може залишити заяву без розгляду на підставі п. 3 ст. 207 ЦПК.

Доцільним є встановлення додаткової процесуальної санкції у вигляді залишення заяви без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

Суд залишає заяву без розгляду, якщо позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності. Це правило встановлене з метою недопущення зловживання позивачем своїми процесуальними правами.

Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Залишення заяви без розгляду здійснюється мотивованою ухвалою судді або суду, на яку може бути подана апеляційна скарга, оскільки вона перешкоджає подальшому руху.

На відміну від закриття провадження в справі, у разі залишення заяви без розгляду ця стаття передбачає інші процесуальні наслідки. Після усунення обставин, що були підставами залишення заяви без розгляду, заінтересована особа вправі знову звернутися до суду з заявою в загальному порядку. Не є перешкодою для прийняття заяви й ознака тотожності позовів, оскільки справа була закінчена в такий спосіб не внаслідок відсутності права на пред'явлення позову, а в основному через недодержання порядку його реалізації.

За правилом ст. 72 ЦПК право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або судом процесуального строку. Скарги і документи подані після закінчення процесуальних строків залишаються без розгляду якщо суд не знайде підстав для продовження або поновлення строку. Аналогічно внаслідок пропуску строку залишаються без розгляду подані зауваження щодо запису в журналі судового засідання (ч. 3 ст. 199 ЦПК).

Залишення заяви без розгляду не позбавляє заінтересовану особу права після усунення умов, що були підставою прийняття цього рішення, знову звернутися до суду із заявою в загальному порядку. Тому суд не повинен залишати без розгляду якийсь із об'єднаних в одному провадженні позовів (первісний або зустрічний), якщо це зробить неможливим вирішення залишеної без розгляду заяви у наступному (наприклад, залишати без розгляду заяву про оспорення батьківства і задовольняти вимоги про стягнення аліментів на дитину, щодо якої воно оспорювалося).

ЦПК надає суду право залишати заяви без розгляду (відмовляти у їх прийнятті) в справах окремого провадження у разі встановлення наявності спору про право, який розглядається в порядку позовного провадження (ч. 6 ст. 235 ЦПК) і не передбачає такої можливості, якщо для розгляду в позовному провадженні подано заяву, що підлягає розгляду в порядку окремого провадження. В останньому випадку суд не відмовляє у прийнятті заяви і не залишає її без розгляду, а застосовує при прийнятті заяви правила ст. 119 ЦПК щодо відповідного її оформлення і розглядає справу у відповідному провадженні.

У тому разі, коли викладені в заяві прокурора вимоги про визнання незаконними правового акта, рішення чи дії службової особи підлягають розгляду в позовному провадженні (наприклад, про позачергове надання житла, визнання звільнення незаконним), суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в порядку КАС. а якщо справу порушено. - відповідно до ст. 157 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Висновок. Відповідно до статті 207 ЦПК суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо: заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності; заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився в судове засідання без поважних причин або повторно не повідомив про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності; спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав розглядається в іншому суді; позивач подав заяву про залишення позову без розгляду; між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді; особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява; провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 ЦПК, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк; позивач до закінчення розгляду справи покинув судове засідання і не подав до суду заяви про розгляд справи за його відсутності.

Особа, заяву якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

4. Заява про визнання особи обмежено дієздатною

До Дубенського районного суду

м. Дубна

Нікітюк Тетяни Петрівни,

яка мешкає за адресою:

м. Дубно, вул. Грушевського, 14.

ЗАЯВА

про визнання Павленка Андрія Васильовича обмеженим у дієздатності

Мій чоловік, Нікітюк Андрій Васильович, протягом останніх років зловживає спиртними напоями, виносить з квартири речі, одяг, продає їх. Одержувану заробітну плату витрачає на придбання спиртних напоїв, грошей у сім'ю майже не приносить.

Я працюю у ЗОШ № 3 м. Дубна, одержую заробітну плату як медична сестра -- 565 грн, що недостатньо для сім'ї з п'яти осіб: на моєму утриманні двоє дітей -- трирічний син і п'ятирічна донька, а також мати чоловіка. Крім цього, я змушена витрачати гроші також на утримання чоловіка.

Це можуть підтвердити мати чоловіка -- Нікітюк Надія Львівна, а також сусіди: Бондар Павло Миколайович і Хоменко Анатолій Гнатович.

Враховуючи, що Нікітюк А.В. зловживає спиртними напоями, ставить себе і свою сім'ю у скрутне матеріальне становище, на підставі ст. 36 Цивільного кодексу України, ст. 256-260 Цивільного процесуального кодексу України,

ПРОШУ:

1. Визнати Нікітюка Андрія Васильовича, 1956 р. народження, уродженця м. Дубна, який мешкає за адресою: м. Дубно, вул. Грушевського, 14, обмеженим у дієздатності.

2. У судове засідання викликати свідків:

- Нікітюк Надію Львівну. яка мешкає за адресою: м. Дубно, вул. Грушевського, 14;

- Бондаря Павла Миколайовича, який мешкає за адресою: м. Дубно, вул. Грушевського, 13;

- Хоменка Анатолія Гнатовича, який мешкає за адресою: м. Дубно, вул. Грушевського, 15.

Додаток:

- копія свідоцтва про шлюб;

- довідка про поміщення Нікітюка А.В. до медичного витверезника №1 ГУВС м. Дубна;

- довідка лікаря-нарколога;

- копії заяви;

- копії свідоцтв про народження дітей;

- довідка ЖЕКУ № 6 про наявність утриманців;

- квитанція про сплату державного мита.

15 травня 2011р. Нікітюк Т.П.

Список використаних джерел

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. - 1996. -№30. - С. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - С. 492.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40.

4. Дзера О. Цивільне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2005.

5. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства. - К.: Видавничий Дім Ін Юре . 2002. - 415 с.

6. Осокина Г.Л. Основи цивільного права: Навч. посіб. - К., 2004. - С. 91-121.

7. Тертишніков В.М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - Харків, 2007. - 265 с.

Размещено на Allbest.ru