Правовий захист власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Поняття та зміст цивільної правоздатності

2. Довіреність. Форма, строк дії

3. Поняття та зміст права власності

4. Особисті немайнові права громадян

5. Підстави припинення зобов'язань

Список використаної літератури

1. Поняття та зміст цивільної правоздатності

Цивільно-правові відносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами цивільного права, учасники яких с носіями цивільних прав та обов'язків.

Для цивільно-правових відносин характерними є специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід назвати такі особливості:

1) цивільно-правові відносини - це майнові та особисті немайнові відносини;

2) учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю та юридичною рівністю;

3) юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів або складу (структури) - суб'єктів, об'єктів і змісту.

Суб'єктами цивільно-правових відносин є фізичні та юридичні особи, які вступають між собою в певні стосунки з привода майна чи особистих немайнових прав. В окремих випадках суб'єктом зазначених відносин може бути держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. У цивільних правовідносинах завжди повинно бути не менше двох суб'єктів (дві сторони), тому що це відносини між особами.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (ст. 24 ЦК).

До фізичних осіб належить громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Для того, щоб виступати суб'єктом цивільних правовідносин, фізичні особи повинні володіти цивільною правосуб'єктністю, яка включає в себе правоздатність та дієздатність.

Цивільною правоздатністю називається здатність фізичної особи мати цивільні права і нести цивільні обов'язки.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті. Цивільна правоздатність як суспільно-правова якість визнається за всіма громадянами України, які мають бути рівними перед законом. Вона закріплюється в цивільному законодавстві як рівна для всіх і для кожного незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, релігійних поглядів, роду й характеру занять, місця проживання тощо. Кожен громадянин упродовж свого життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності, але може бути обмежений у ній.

Під змістом правоздатності фізичної особи розуміють перелік цивільних прав і обов'язків, які можуть належати їй. Цивільне законодавство України встановлює, що фізична особа може мати:

* особисті немайнові права;

* майно на праві власності;

* право користування житловими приміщеннями;

* право на підприємництво;

* право заповідати та успадковувати майно;

* бути стороною в договорі.

Фізична особа здатна мати всі інші цивільні права, не передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам громадянського суспільства. Вона здатна мати також обов'язки, які виникають як у власника, так і у сторони в договорі, а також як учасника інших цивільних правовідносин, передбачених законами.

Отже, зміст цивільної правоздатності визначається законом, але перелік цих прав не є вичерпним. Більше того встановлюється, що правові акти Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб не можуть обмежувати можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, крім випадків, коли таке обмеження передбачено Конституцією України.

2. Довіреність. Форма, строк дії

Представництво, яке ґрунтується на договорі доручення, може здійснюватися за довіреністю. Проте довіреність не тотожна договору доручення. Співвідношення між ними таке: договір доручення є підставою видачі доручення. Наприклад, матеріально відповідальній особі може бути видана довіреність для вчинення дій, пов'язаних безпосередньо з виконанням нею трудових обов'язків.

Довіреність як документ підписує лише особа, яка видає її. Довіреність адресується насамперед третім особам і має на меті довести до їх відома те, що між представником і тим, кого він представляє, є домовленість, згідно з якою виконання всіх правочинів, що буде вчиняти представник, у межах довіреності, бере на себе той, кого він представляє.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи. Обсяг і зміст повноважень за довіреністю може бути різним. Тому є такі довіреності: разові (наприклад, довіреність на вчинення одного правочину, чи отримання посилки на пошті); спеціальні довіреності, які видаються на здійснення багатьох однорідних юридичних дій (наприклад, довіреність експедитору на одержання від залізниці вантажів, що надходять на адресу підприємства); генеральні довіреності, які видаються на здійснення багатьох і різноманітних правочинів у необмеженій кількості (наприклад, довіреність на управління майном і його збереження).

Отже, довіреністю визнається письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють, безпосередньо третій особі.

Тобто це документ, що підтверджує право представника на вчинення певних дій за рахунок і від імені особи, яку представляє, з третіми особами.
Закон вимагає, щоб довіреність було складено у письмовій формі, тому поза письмовою формою немає довіреності. Форма довіреності має відповідати формі, в якій вчиняється сам правочин.

Строк дії довіреності зазначається у самій довіреності. Якщо строк дії не зазначено, довіреність зберігає чинність до її припинення. Довіреність, у якій не зазначено дату її вчинення, є недійсною.

Особа, що видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність, а представник має право відмовитися від вчинення дій, визначених довіреністю.

Представництво за довіреністю припиняється у разі:

* завершення строку довіреності;

* скасування довіреності особою, що її видала;

* відмови представника від вчинення дій, що були визначені довірителем;

* ліквідації юридичної особи, від імені якої видано довіреність;

* ліквідації юридичної особи, якій видано довіреність;

* смерті особи, яка видала довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою (у разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення необхідних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до збитків);

* смерті особи, якій видано довіреність, визнання цієї особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність і передоручення. З припиненням представництва за довіреністю представник або його правонаступники повинні негайно повернути довіреність.
Треба підкреслити, що особа яка видала довіреність, може у будь-який час скасувати довіреність або передоручення.

Права та обов'язки, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або повинен був довідатися про припинення дії довіреності, зберігають чинність для особи, що видала довіреність, і її правонаступників щодо третіх осіб.

Представник також має право відмовитися від вчинення дій, визначених довіреністю, про що він зобов'язаний негайно повідомити особу, яка видала цю довіреність. Але представник не може відмовитися від вчинення дій, визначених довіреністю, якщо дії були невідкладними, і такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, або іншим особам.

цивільна правоздатність власність немайновий зобов'язання

3. Поняття та зміст права власності

Обсяг і межі права власності римські юристи визначали за допомогою повноважень власника. Сукупність цих повноважень і становить зміст права власності. Тобто зміст права власності розкривається через сукупність виключних повноважень власника:

· право володіння (jus possessions);

· право користування (jus utendi);

· право розпорядження (jus abutendi);

· право отримувати прибутки;

· право захисту.

Право володіння -- це один з елементів права власності, який означає можливість юридичного панування над річчю.

Право користування -- істотна частина права власності, суть якої полягає в тому, що власник використовує свою річ для власних потреб, тобто він використовує корисні фізичні і духовні якості речі.

Право розпорядження (право зловживання) вступає в силу, коли власник змінює правову долю речі. Власник має право розпоряджатися річчю на власний розсуд.

У сукупності всі три правомочності (відома тріада) становлять зміст права власності.

Право власності -- це виключне право особи володіти, користуватися і розпоряджатися річчю згідно зі своїми інтересами.

Безперечно, що відносини права власності є похідними відносно економічних відносин власності, які є складовою частиною виробничих відносин. Саме власність є умовою функціонування організованого виробництва в межах загального комплексу виробничих відносин, а відтак і їх головною складовою частиною. Роль економічних відносин власності полягає у закріпленні стану приналежності матеріальних благ індивідам, віддзеркалюючи статичний момент того чи іншого способу суспільного виробництва.

Правове врегулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого утверджується панування власника над належними йому речами та його повноваження по володінню, користуванню та розпорядженню цими речами. Перераховані повноваження власника є для нього найбільш значимими і в своїй сукупності складають зміст економічних відносин власності. Право власності регулює лише статику майнових відносин власності, тобто визначає стан приналежності матеріальних благ індивідам. Що ж до відносин по розподілу матеріальних благ індивідам та їх переходу від одних осіб до інших (тобто їх динаміка), то їх регулювання здійснюється іншими правовими нормами (наприклад, зобов'язальноправовими).

До інституту права власності мають відноситися ті норми, які:

а) встановлюють приналежність матеріальних благ власнику;

б) встановлюють підстави та умови виникнення у суб'єктів права власності;

в) визначають обсяг повноважень власника по володінню, користуванню та розпорядженню матеріальними благами;

г) встановлюють підстави та умови припинення права власності на приналежні суб'єкту матеріальні блага;

д) встановлюють правові засоби захисту (охорони) прав власника.

Вищенаведені критерії дають можливість виявити в різних галузях законодавства ті норми, які мають бути віднесені до інституту права власності. Безумовно переважна їх частина є цивільноправовими.

4. Особисті немайнові права громадян

Особисті немайнові права -- це такі блага, які не мають грошової чи будь-якої іншої майнової оцінки. Вони пов'язані з особою людини, не можуть передаватись і бути відчуженими.

Такі права:

1) утворюються у духовній сфері життя суспільства, не мають майнового змісту і не підлягають грошовій оцінці;

2) мають особистий характер, їх неможливо відокремити від конкретної особи;

3) мають абсолютний характер, тобто належним кожній особі правам відповідають обов'язки всіх інших осіб не порушувати цих прав.

До особистих немайнових прав відносяться права на честь, гідність, ділову репутацію, на ім'я, на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфних повідомлень, право на щоденники та іншу особисту документацію, на власне зображення, недоторканність зовнішнього вигляду, на таємницю особистого життя та деякі інші.

Виключне значення мають права на життя, здоров'я та особисту свободу.

Захист невід'ємних особистих прав людини здійснюється судом на підставі норм конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного, екологічного та інших галузей права України.

Честь -- це соціально значима суспільна позитивна оцінка особистості.

Гідність -- це оцінка особою (самооцінка) своїх моральних, професійних та інших якостей.

Ділова репутація -- це суспільна думка щодо професійних якостей особи.

Згідно з цивільним законодавством громадянин вправі вимагати через суд спростування відомостей, які плямують його честь, гідність або ділову репутацію, якщо той, хто поширив такі відомості, не доведе, що вони відповідають дійсності.

Якщо відомості поширені щодо неповнолітніх або осіб, визнаних судом недієздатними, позов про захист їхньої честі та гідності мають право вчинити батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники.

Заінтересована особа має право на судовий захист й у разі, коли відомості, які ганьблять честь та гідність, поширені щодо померлого члена сім'ї чи іншого родича.

Обов'язок доведення того, що поширені відомості відповідають дійсності, покладається на відповідача. Позивач зобов'язаний лише довести сам факт поширення відповідачем відомостей, що його плямують. Слід зауважити, що законодавство ряду країн покладає обов'язок доказу того, що поширені відомості не відповідають дійсності на самого позивача.

Форма поширення відомостей може бути різною: усною (у публічних виступах), -- у вигляді публікації в пресі, повідомлення по радіо, на телебаченні, в інших засобах масової інформації, викладеною в службових характеристиках тощо. Якщо такі відомості поширені у пресі або в інших засобах масової інформації, суд притягує як відповідачів автора та орган масової інформації (видавництво, редакцію).

Не вважається поширенням відомостей, які паплюжать честь, гідність і ділову репутацію, повідомлення їх лише тій особі, якої вони стосуються. Якщо поширені відомості, що містять критику дійсно існуючих в особи недоліків у поведінці, роботі, побуті, то вони не вважаються такими, що порочать честь і гідність особи.

Особа, стосовно якої поширено відомості, що ганьблять її честь, гідність або ділову репутацію, має право вимагати, поряд із спростуванням таких відомостей, відшкодування збитків і моральної шкоди, заподіяних їх поширенням.

Моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину порушенням його честі, гідності або ділової репутації, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини. Моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але повинна становити не менше п'яти мінімальних розмірів заробітної плати.

У наш час до засобів масової інформації подаються численні позови щодо виплати моральної компенсації на величезні суми грошей. За таких умов журналісти та інші творчі працівники висувають вимогу внести зміни до законодавства про засоби масової інформації (пресу), обмежити можливість майнових вимог щодо них, забезпечити гарантії свободи преси.

Цінність особистих прав складається головним чином в тому, що вони самі і гарантії їхнього реального здійснення визначають становище людини в суспільстві, а, отже, і становище самого суспільства.

Іншими словами, міру свободи особи в суспільстві необхідно прямо проектувати на міру справедливості і свободи самого суспільства. Визнанням цього постало прийняття ще 10 грудня 1948 року Генеральною Асамблеєю ООН Загальної декларації прав людини.

Закріплюючи особисті немайнові права в конституції, держава забезпечує їхнє правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права. У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект. У зв'язку з цим у теорії були висловлені дві точки зору на цивільно-правове регулювання особистих немайнових прав. Довгий час панувало уявлення про те, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права. Проте правове регулювання й охорона прав не можуть протиставлятися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їхня охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин.

Роль і можливості цивільно-правового регулювання особистих немайнових прав визначаються предметом цивільного права. Цивільне право поряд із майновими відносинами (що складають ядро цивільного права) регулює пов'язані з ними особисті немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими.

Особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, будучи урегульовані нормами права, являють собою правові зв'язки між суб'єктами з приводу особистих немайнових благ. З цього випливає, що особисті немайнові права в цивільному праві - суб'єктивні права громадян і організацій, що виникають у зв'язку з регулюванням нормами цивільного права особистих немайнових відносин, не пов'язаних із майновими.

Особисті немайнові права, пов'язані з майновими, регулюються авторським правом та правом промислової власності (патентним правом), предмет яких складається з майнових та зв'язаних з ними немайнових відносин:

1. Авторське право і суміжні права. Особисті (немайнові) права автора - це право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканість твору і право на обнародування твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власним ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

Право на недоторканість твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора.

Суміжні права - це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури, мистецтва, які охороняються авторським правом.

2. Особисті немайнові права на об'єкти промислової власності. Об'єктами промислової власності за Паризькою конвенцією від 20.03.1883 р., до якої приєдналася Україна, є винаходи, загальнокорисні зразки, промислові малюнки і моделі, фабричні товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування і вказівки про місце походження, а також запобігання недобросовісній конкуренції. До особистих немайнових прав належать право авторства, право на ім'я (спеціальну назву), право на подання заявки на одержання патенту на винахід, корисну модель чи промисловий зразок. Але при цьому слід мати на увазі, що коло і характер особистих немайнових прав і майнових прав визначається тими результатами технічної творчості, які підлягають правовій охороні.

Особисті немайнові права юридичних осіб:

Неправомірне збирання комерційної таємниці в Законі “Про захист від недобросовісної конкуренції” визначено як добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Розголошенням комерційної таємниці визнається ситуація, коли особа, якій стала відома (була довірена) при виконанні службових обов'язків комерційна таємниця, ознайомила з цими відомостями іншу особу без згоди особи, уповноваженої на те, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту.

Службова та комерційна таємниця також визнається об'єктом цивільних прав. Передусім, її варто трактувати як нерозкриту інформацію, оскільки різниці між службовою і комерційною таємницею немає. Така нерозкрита інформація підлягає захисту від незаконного використання, якщо вона має реальну чи потенційну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам. До такої інформації немає вільного доступу на законних підставах, а її власник вживає заходів до збереження її конфіденційності.

Особисті немайнові права фізичних осіб, не пов'язані з майновими. Основи цивільного законодавства започаткували правове регулювання особистих немайнових відносин, що не пов'язані з майновими.

Особисті немайнові права можна поділити на дві групи. Перша - це права у сфері забезпечення фізичного, природного буття особи. Друга - права, які забезпечують її соціальне буття.

Найважливішим природним правом особи є право на життя.

Законодавчого поняття життя не існує. Натомість є законодавче поняття здоров'я. Основи законодавства про охорону здоров'я відтворили положення Всесвітньої організації охорони здоров'я, згідно з яким здоров'я є станом цілковитого фізичного, духовного та соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб.

Категорії “життя” та “здоров'я” взаємно пов'язані. Тому можна сказати, що життя - це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біопсихосоціального організму.

Конституція України у статті 49 визначає право особи на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Право на здоров'я - визнана у світі юридична конструкція. Стаття 49 Конституції України визнає за кожним право на охорону здоров'я. Неважко помітити, що “право на здоров'я” - ширше за змістом поняття. Держава, яка проголошує таке право, бере на себе обов'язок забезпечити здоров'я своїх громадян, особливо на момент народження, а потім, звичайно, й обов'язок його охороняти.

Важливе значення для здійснення особою свого головного природного права - права на життя - має право на безпечне довкілля.

Довкілля - це не лише природа, а й усе те, що оточує особу на роботі, вдома та поза ним; усе те, що має створювати для неї безпечні, сприятливі умови проживання, праці, навчання, побуту тощо, тобто забезпечити їй гідне людини життя.

За статтею 29 Конституції людина має право на свободу. Джерелом цієї норми є положення Загальної декларації прав людини, що було перенесено у статтю 21 Конституції: “усі люди є вільними”.

Свобода визначається як здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів та мети. Про свободу можна говорити як тоді, коли людина обирає собі мету і засоби її досягнення, так і тоді, коли вона погоджується, змирюється з ситуацією, що склалася.

За Конституцією право на свободу поєднано з правом на особисту недоторканність. Недоторканність трактується як гарантія від посягань з боку будь-кого. Звідси можна зробити висновок, що головний аспект права особи на недоторканність полягає в абсолютному обов'язку кожного не завдавати іншому фізичного болю, не обмежувати його свободи.

Одним з природних прав людини є право на сім'ю. Сім'я - це добровільний союз; нікого не можна примушувати до створення сім'ї чи тримати у ній всупереч його волі. Сім'я була й залишається природним та основним осередком суспільства. Намагання радянської ідеологічної машини утвердити у свідомості громадян переконання, що таким осередком є трудовий колектив, виявилися марними.

Серед особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи є право на ім'я.

Ім'я є юридичним способом індивідуалізації фізичної особи. Чинне нині законодавство містить норми, які встановлюють порядок визначення прізвища, власного імені та по батькові дитини, але не вживає поняття “право на ім'я”. Декларація прав дитини (1959 р.) у третьому принципі проголосила, що “дитині від дня народження має належати право на ім'я”. Конвенція про права дитини у статті 3 встановлює, що “дитина з моменту народження має право на ім'я”. Оскільки згадана Конвенція з 27 вересня 1991 р. є складовою частиною національного законодавства України, то слід зробити висновок, що з цього моменту право на ім'я має у нас законодавче закріплення.

Особистим немайновим є право особи на індивідуальність. Це означає, що кожен має право мати, оберігати, користуватися особливостями, що відрізняють його від інших.

Індивідуальність формується за рахунок особливостей характеру, психічного складу, здібностей, таланту, нахилів, національної, релігійної належності, культурного, освітнього рівня та багатьох інших чинників. Особа має право бути сама собою, суспільство повинно сприймати її такою, якою вона є. Розмаїття індивідуальностей - позитивна ознака кожної людської спільноти.

Конвенція про права дитини серед прав дітей називає право на особисте життя.

Особисте життя становить поведінка фізичної особи за межами її роботи, громадської діяльності та навчання. Закон, звичайно, не може - та й немає у цьому потреби - розписати дії, які особа могла б вчиняти у межах цього права. Загальне положення правової норми: “Особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб” - є цілком достатнім.

Важливе значення для кожної особи має право на місце проживання. Йдеться не про право на вибір місця проживання, а саме про право мати таке місце.

За статтею Конституції особа має право на недоторканість житла. Цивільно-правовий аспект такої недоторканності полягає не лише у тому, що ніхто не може зайти у житло без волі особи, а й у тому, що особа не може бути виселена з нього, за винятком тих нечисленних випадків, які передбачені законом.

Докладно регламентується право особи на пересування. Фізична особа має як право на пересування у межах держави, так і право залишити Україну і згодом безперешкодно повернутися до неї.

У разі порушення особистого немайнового права особа, що постраждала, зможе вимагати відшкодування збитків та компенсації за моральну шкоду.

5. Підстави припинення зобов'язань

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Дана стаття поширюється на всі види зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення, тобто норми цієї глави є загальними стосовно зобов'язань з договорів, унаслідок заподіяння шкоди та інших позадоговірних зобов'язань.

Припинення -- остання стадія існування зобов'язання, із завершенням якої первісний юридичний зв'язок між сторонами, виражений у конкретному зобов'язанні, утрачається. Ця поняття, яке охоплює як випадки, коли припинення здійснюється за волею сторін (наприклад, за домовленістю сторін -- ст. 604 ЦК та ін.), так підстави, які не залежать від волі сторін (припинення зобов'язання смертю фізичної особи -- ст. 608 ЦК).

Припинення зобов'язання не виключає того, що з прямого зв'язку з ним між сторонами виникає нове зобов'язання, мета якого за загальним правилом -- усунути виниклий дисбаланс у взаєминах сторін (гл. 83 ЦК).

Стаття 598 ЦК розрізняє два види припинення зобов'язань: повне і часткове. Перше може мати місце при будь-якому зобов'язанні, у той час як часткове -- лише в окремих випадках. Наприклад, у договорі постачання передбачено доставку товарів на склад покупця транспортом постачальника Тим самим наявні два зобов'язання постачальника: по-перше, передати, по-друге, доставити. Якщо сторони дійдуть угоди, за якою умову про доставку буде замінено передачею товару безпосередньо на складі постачальника ("самовивозом"), з первісного зобов'язання збережеться тільки перша, що складала раніше частини зобов'язання поставити товар.

Частина 2 статті 598 ЦК передбачає можливість припинення зобов'язань на вимогу однієї із сторін. Однак необхідною умовою для цього є визначеність у законі підстав для однобічного припинення зобов'язання.

Згідно зі ст. 615 ЦК у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (наприклад, п. 4 ч. 1 ст. 708 ЦК -- у разі виявлення покупцем протягом гарантійного або інших строків, встановлених обов'язковими для сторін правилами чи договором, недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару, покупець має право відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми). Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або в повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

Право сторін стосовно до припинення повністю або частково договірних зобов'язань виражається в принципі "воля договорів" (ст. 627 ЦК), що не виключає можливості встановлення в законі заборони припиняти визначені зобов'язання за згодою сторін. Отже, ця заборона стосується і його часткового припинення (наприклад, у відношенні припинення виплати відсотків).

Пункт 1 ст. 598 ЦК містить відкритий перелік підстав припинення зобов'язання. Зокрема, такі додаткові підстави виділяються в главах, присвячених окремим видам договорів. Наприклад, ст. 1008 ЦК передбачено припинення договору доручення, крім іншого, у випадку визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім.

Крім того, і сторонам надано можливість у момент укладення договору доповнити зазначений перелік підстав для однобічного розірвання.

Частина 2 статті 598 ЦК охоплює дві ситуації припинення договору з волі однієї зі сторін. При першій воля сторони має потребу в санкції з боку суду. Друга ситуація пов'язана з визнанням за стороною права відмовитися від виконання зобов'язання і тим самим самостійно припинити зобов'язання. Розходження між зазначеними ситуаціями виявляються, крім іншого, у визначенні часу, з якого зобов'язання визнається припиненим: з моменту винесення рішення -- при першій ситуації і з моменту, коли контрагенту стало відомо про відмовлення сторони від виконання, -- при другій.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. - 12, 13 березня 2003 р.

3. Бірюков І.А. Цивільне право України. - К.: Істина, 2004. - 224 с.

4. Боброва Д.В. Цивільне право: Підруч. - К.: Вентурі, 2003. - 280 с.

5. Борисова В.I. Цивільне право України. - К.: Юрінком інтер, 2004. -552 с.

6. Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 269 с.

7. Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Підруч. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 311 с.

8. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - 493 с.

9. Харитонов Є.О. Цивільне право України. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

10. Шевченко М.Я. Цивільне право України. - К: Ін Юре, 2003. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru