Правове регулювання спадкових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види спадкування

Спадкування -- це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування складає інститут цивільного права, який іменується спадковим правом. спадкування фізичний особа

Спадкування -- це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець і спадкоємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи -- громадяни України; особи без громадянства або іноземці. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення їхньої діяльності порядок передачі їхнього майна іншим особам або державі визначається не нормами спадкового права, а спеціальними правилами про ліквідацію або реорганізацію юридичних осіб.

Спадкоємці -- це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.

Стаття 1223 ЦК України встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Отже, видами спадкування є спадкування за заповітом та за законом. Спадкування за заповітом має місце, коли померла особа залишила після себе заповіт, що не визнаний повністю недійсним. У разі наявності належним чином засвідченого заповіту, спадкування за заповітом має пріоритет перед спадкуванням за законом. За своєю правовою природою заповіт є одностороннім правочином і тому регулюється не тільки нормами спадкового права, але також підпорядковується загальним правилам про правочини.

Спадкування за законом настає у разі:

- відсутності заповіту,

- визнання його повністю недійсним,

- відмови всіх спадкоємців за заповітом від спадщини (ст. 1273, ч. і ст. 1275 ЦК),

- якщо спадкоємець помер до відкриття спадщини та заповідачем не було зроблено підпризначення спадкоємця за заповітом (ст. 1244 ЦК).

Спадкування за законом відбувається незалежно від волі спадкодавця і можливе тоді, коли спадкодавець взагалі не висловив свого бажання певним чином розпорядитися своїм майном на випадок смерті або коли його бажання є юридично недійсним. У цьому випадку спадкове майно переходить до гих осіб, коло яких вичерпним образом визначене у законі (спадкоємців за законом).

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Зазначені положення не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Будь-який заповіт характеризується такими ознаками:

* є одностороннім правочином (тобто заповіт -- це дія тільки однієї сторони, що не пов'язана з діями іншої сторони);

* є розпорядженням на випадок смерті фізичної особи;

* здійснюється завжди особисто;

* складається завжди у письмовій формі;

* посвідчується нотаріусом або іншими уповноваженими особами;

* є вільним волевиявленням заповідача.

Форма заповіту має надзвичайно важливе значення. Для дійсності заповіту вимагається відповідність волі заповідача зовнішній формі її виявлення.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, встановленими законом.

Заповіт має бути посвідчений:

* нотаріусом:

* іншими посадовими, службовими особами, передбаченими ЦК України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнята технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, встановленими Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписувати заповіт за заповідача.

Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не нотаріусом, а іншою посадовою, службовою особою (статті 1251, 1252 ЦК України). Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Особливим видом заповіту є секретний заповіт (статті 1249, 1250 ЦК України).

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення: з його змістом.

Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особистий підпис заповідача.

Нотаріус ставить на конверті, у якому знаходиться секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту.

Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати заповідачу за його бажанням відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається нотаріусом на зберігання без складання опису.

Нотаріус, у якого зберігається секретний заповіт, у разі одержання повідомлення про відкриття спадщини та подання свідоцтва про смерть заповідача, призначає день оголошення змісту заповіту. Про день та час оголошення змісту заповіту нотаріус повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їх місце проживання відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масової інформації.

Нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст заповіту.

Отже, чинне законодавство передбачає два види спадкування: 1) спадкування згідно із законом, 2) спадкування по заповіту.

Якщо померлою до смерті людиною було складено заповіт, і воно дійсне, то відбувається спадкування по заповіту. Спадкування згідно із законом відбувається тоді, коли спадкодавець не залишив заповіту.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. - 12, 13 березня 2003 р.

3. Бірюков І.А. Цивільне право України. - К.: Істина, 2004. - 224 с.

4. Борисова В.І. Цивільне право України. - К.: Юрінком інтер, 2004. - 552 с.

5. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - 493 с.

6. Харитонов С.О. Цивільне право України. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

7. Харитонов С.О. Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України. - К: Ін Юре, 2007. - 785 с.

8. Шевченко М.Я. Цивільне право України. - К: Ін Юре, 2003. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru