Цивільне право

Поняття заповіту як угоди, в якій викладено особисте розпорядження громадянина щодо переходу на випадок смерті права власності на належне йому майно до інших осіб. Визначення порядку посвідчення заповітів нотаріусом. Порядок додержання таємниці заповіту

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 21.07.2011
Размер файла 20,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

12

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Порядок посвідчення заповітів нотаріусом

2. Таємниця заповіту

3. Поділ та перерозподіл спадщини

Список використаної літератури

1. Порядок посвідчення заповітів нотаріусом

Заповіт - одностороння угода, в якій викладено особисте розпорядження громадянина щодо переходу на випадок його смерті права власності на належне йому майно до інших осіб. Ця угода укладається лише від імені фізичної особи, в письмовій формі із зазначенням місця і часу її укладення, підписується особисто заповідачем і нотаріально посвідчується.

Заповіт як нотаріальна дія не має чітко визначеного місця його вчинення. Він може бути посвідчений як державним нотаріусом, так і приватним, органами та посадовими особами, які входять до складу системи нотаріату, а також посадовими особами, яким чинне законодавство надає право посвідчувати заповіти; останні за своїм значенням прирівнюються до нотаріально посвідчених. заповіт угода громадянин розпорядження

Перед посвідченням заповіту необхідно уважно вислухати особу, яка звернулася за вчиненням цієї нотаріальної дії, для виявлення її дійсних намірів, та роз'яснити цій особі її права та обов'язки.

З огляду на те, що заповіт є угодою, необхідно насамперед установити ті факти, що є передумовою і для вчинення будь-якої нотаріальної дії взагалі, і для посвідчення угоди зокрема. Насамперед, необхідно встановити особу громадянина, який звернувся до нотаріуса за посвідченням заповіту, і перевірити його дієздатність. Особа громадянина встановлюється за паспортом або іншими документами, які виключають будь-які сумніви щодо особи цього громадянина. Дієздатність перевіряється в усній бесіді з громадянином та визначається встановленням його віку. Заповіт посвідчується лише від імені дієздатних громадян.

Особливостями заповіту є те, що він являє собою особисте волевиявлення громадянина. Про таке волевиявлення може йти мова лише щодо громадянина, який досяг повного обсягу дієздатності. 

Нотаріус перед посвідченням заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачеві його права.

Заповідач має право:

- залишити за заповітом усе своє майно або частку його, в тому числі предмети домашньої обстановки та вжитку;

- заповісти майно одній або кільком особам - тим, які входять, і тим, які не входять до кола спадкоємців за законом, юридичним особам, а також державі;

- у разі складення заповіту на користь кількох осіб зазначити в ньому, в яких частинах заповідається майно кожному зі спадкоємців;

- позбавити в заповіті права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом;

- будь-коли змінити чи скасувати зроблений ним заповіт, склавши новий.

У заповіті громадянин викладає розпорядження майнового характеру. Нотаріус перед посвідченням заповіту не вимагає від заповідача доказів, що підтверджували б його право на заповідане майно - адже сам заповіт набере сили тільки зі смертю заповідача, і спадкова маса визначатиметься на день його смерті.

Нотаріус зобов'язаний приділити увагу викладенню волевиявлення заповідача так, щоб заповіт не містив виразів, які несуть у собі протиріччя.

Якщо заповідається належне громадянинові майно, що його можна ідентифікувати, то в тексті заповіту наводяться ознаки, які визначають саме цей об'єкт.

До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру (про порядок проведення захоронення заповідача, встановлення надгробка, бажання призначити опіку над неповнолітніми тощо). Але слід зазначити, що ці розпорядження немайнового характеру не впливають на виникнення права власності у спадкоємців на заповідане майно у разі, коли вони не виконуються. Виконавцями заповіту за загальним правилом є самі спадкоємці. Але заповідач може у своєму заповіті призначити окремого виконавця заповіту, який слідкуватиме за додержанням усіх викладених у документі положень.

Якщо призначається виконавець заповіту, то нотаріус зобов'язаний витребувати від нього згоду бути цим виконавцем. Така згода може бути оформлена як самостійна заява, що прикладається до заповіту, або ж свою згоду бути виконавцем заповіту громадянин може викласти на самому заповіті. Тоді нотаріус зазначає про встановлення особи виконавця заповіту в посвідчувальному написі на самому заповіті. Дані щодо документа, на підставі якого було встановлено особу виконавця заповіту заносяться до реєстру нотаріальних дій.

Заповіт не може містити розпоряджень, які суперечать чинному законодавству.

Коли всі питання щодо формулювання положень заповіту визначено, нотаріус готує проект заповіту.

У заповіті прізвище, ім'я та по батькові заповідача вказується відповідно до написання у паспорті цих відомостей, без скорочень, вказується його адреса. Дата складання заповіту вказується прописом, всі можливі виправлення повинні бути застережені. Всі вимоги законодавства до оформлення нотаріальних документів чинні й для заповіту.

Виготовлений проект заповіту подається на підпис заповідачеві.

Заповіт мусить бути особисто підписаний заповідачем. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби чи якихось інших причин не може власноручно підписати заповіт, на його прохання у присутності його та нотаріуса цей заповіт може бути підписаний іншим громадянином. Громадянин, на користь якого заповідається майно, не має права підписувати його за заповідача.

У разі підписання заповіту іншою особою нотаріус установлює особу цього громадянина. Причини підписання заповіту іншою особою та відомості про встановлення цієї особи зазначаються в посвідчувальному написі. Відомості про документи, за якими встановлюється особа цього громадянина, вносяться до реєстру.

Після підписання заповіту нотаріус зобов'язаний його посвідчити. Посвідчення провадиться вчиненням посвідчувального напису на всіх примірниках заповіту - як на тому, що видається заповідачеві, так і на тому, що залишається на зберіганні в нотаріуса.

Якщо заповіт підписується заповідачем особисто, то на заповіті проставляється посвідчувальний напис за формою 35 Форм реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів, написів на угодах і засвідчуваних документах. Якщо підпис на заповіті заповідач не зміг проставити власноручно внаслідок фізичної вади, хвороби чи з якихось інших причин, посвідчувальний напис вчиняється за формою 36 Форм реєстрів нотаріальних дій.

Посвідчувальний напис містить відомості про посаду особи, яка посвідчує заповіт, її прізвище та ініціали, якщо це приватний нотаріус - назву нотаріального округу, якщо державний - найменування державної нотаріальної контори, про те, ким підписаний заповіт, про встановлення особи заповідача та перевірку його дієздатності.

У необхідних випадках вказується про встановлення особи виконавця заповіту, особи громадянина, який підписав заповіт за заповідача, та причини, з яких заповідач не зміг поставити підпис власноручно, місце вчинення нотаріальної дії, якщо це відбувалося не в приміщенні державної нотаріальної контори чи робочого місця нотаріуса.

Як нотаріальна дія посвідчений заповіт вноситься до реєстру нотаріальних дій та алфавітної книги обліку заповітів.

Заповідач може будь-коли змінити чи скасувати зроблений ним заповіт.

Заповіт, посвідчений нотаріально чи у формі, що прирівняна до нотаріальної, може бути скасований заповітом, також посвідченим у нотаріальній формі чи у формі, прирівняній до нотаріальної. Скажімо, заповіт, посвідчений нотаріусом, може бути скасований заповітом, що його посвідчує посадова особа виконавчого комітету сільської ради. Заповіт, посвідчений головним лікарем лікарні від імені громадянина, який знаходився там на лікуванні, може бути скасований заповітом, що його посвідчує нотаріус, і навпаки.

Якщо заповіт скасовується чи змінюється заявою громадянина, то справжність підпису на заяві про скасування або зміну заповіту повинна бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ст. 35 та 36 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р. посвідчувати заповіти мають право як приватні, так і державні нотаріуси. Заповіт має бути записаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (на комп'ютері, друкарській машинці тощо).

Якщо заповідач складає заповіт у присутності нотаріуса, то заповіт може бути записаний на нотаріальному бланку, однак це не є обов'язковим. До нотаріуса подається два примірника заповіту, один з яких залишається у нотаріуса, а інший передається заповідачеві.

Посвідчуючи заповіт, нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Нотаріус при посвідченні заповіту зобов'язаний роз'яснити заповідачу зміст ст. 1241 ЦК про право на обов'язкову частку у спадщині та зміст ст. 1307 ЦК щодо нікчемності заповіту на майно, яке є предметом спадкового договору (абз. 2 п. 161 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 р.).

Відповідно до п. 171 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 р. відомості про заповіти підлягають обов'язковій реєстрації у Спадковому реєстрі. При внесенні відомостей до Спадкового реєстру нотаріус обов'язково зазначає вид посвідченого заповіту (секретний, заповіт подружжя).

Нотаріус може надати допомогу заповідачу у складанні заповіту, записавши його власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів зі слів заповідача. У кожному разі текст заповіту має точно відтворювати волю заповідача, в ньому не повинно бути неясних виразів, двозначностей тощо. Підчистки у тексті не допускаються, а інші виправлення мають бути зроблені так, щоб помилково написане, а потім закреслене можна було прочитати в первісному вигляді. Заповіт, записаний нотаріусом, вголос прочитується заповідачем і підписується ним. Особливий порядок встановлений для посвідчення заповітів, коли заповідач внаслідок фізичної вади сам не може прочитати заповіт. У цьому випадку обов'язковою є присутність не менш як двох свідків, які зачитують заповіт вголос та ставлять свої підписи на ньому. Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім'я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідками можуть бути лише повністю дієздатні особи, що не є спадкоємцями за заповітом, членами їх сімей, та близькими родичами, особами, що самі не здатні прочитати або підписати заповіт. Свідком не може бути також нотаріус та посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт (ст. 1253 ЦК).

Висновок. Отже, відповідно до ст. 1248 ЦК нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК).

2. Таємниця заповіту

Таємницю заповіту встановлює ст. 1255 ЦК України.

Обов'язок зберігати у таємниці до відкриття спадщини відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту покладається на нотаріуса, іншу посадову, службову особу, яка посвідчує заповіт, свідків, а також фізичну особу, яка підписує заповіт замість заповідача.

Будь-які довідки щодо вказаних обставин видаються спадкоємцям тільки після смерті заповідача при пред'явленні свідоцтва про його смерть. Відомості про заповіти можуть бути надані після смерті заповідача на письмову вимогу суду, прокуратури, органів досудового слідства у зв'язку з кримінальними, цивільними справами, що знаходяться у їх провадженні. Ст. 1255 ЦК не встановлює відповідальності особи, яка розголосила відомості щодо складеного заповіту.

Заповідач має право у разі розголошення таких відомостей звернутися до суду з позовом до особи, яка їх розголосила, про відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 22, 23 ЦК).

Висновок. Відповідно до ст. 1255 ЦК України нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

3. Поділ та перерозподіл спадщини

Якщо усі спадкоємці за законом або за заповітом подали заяви про прийняття спадщини і нотаріус встановив коло спадкоємців, настає момент розподілу спадщини, тобто встановлення розміру частини, що належить кожному спадкоємцю в успадкованому майні. Законодавець у ст. 1278 ЦК встановлює, що спадкове майно розподіляється рівними долями кожному із спадкоємців, що призиваються до спадщини. Але, коли спадкодавець своїм заповітом розподілив спадщину між спадкоємцями, то спадкове майно розподіляється згідно умовам заповіту.

Кожен спадкодавець має право одержати свою долю спадщини в натурі, тобто одержувати частину будинку або гроші, які йому належать згідно свідоцтва про право на спадщину.

Рівні частки у спадковому майні відповідають інтересам усіх спадкоємців. Вже після визначення рівного розміру успадкованого майна спадкоємець у порядку, передбаченому ст. 1276 ЦК, вправі вимагати собі виділу в натурі

якої-небудь долі спадщини, але знову-таки ця доля не може перевищувати їх долю у спадковій масі. Це правило не поширюється на той випадок, коли спадкодавець у заповіті розподілив долі між спадкоємцями.

Якщо спадкоємці проживали разом зі спадкодавцем однією сім'єю, тобто вели спільне господарство, вони мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ та отримання в натурі предметів домашнього вжитку в розмірі частки майна, яка їм належить. Йдеться про майно, яке підлягає розподілу за законом, а не за заповітом. Якщо спадкоємці вважають, що їх сумісне володіння успадкованим майном не відповідає їхнім інтересам, вони можуть розподілити успадковане майно між собою. В цьому разі складається угода про розподіл спадкового майна.

В угоді вказується, що виявляючись власниками успадкованого майна, спадкоємці розподілили його в натурі таким чином, який вони розуміють для себе корисним. Якщо частини успадкованого майна більша ніж частина, яка припадає на долю спадкоємця за згодою інших спадкоємців, то він виплачує останнім різницю в вартості, що перевищує вартість успадкованої частини майна. Також спадкоємці можуть провести розподіл спадкового майна без грошових доплат. В разі, коли спадкоємці не можуть прийти до згоди щодо розподілу успадкованого майна, це питання вирішується в судовому порядку

Коли вже було визначене коло спадкоємців після закінчення строку для прийняття спадщини або було видане свідоцтво про право на спадщину, в якому майно поділене між спадкоємцями, і з'являються інші спадкоємці, спадщина перерозподіляється (ст. 1280 ЦК України).

Новий спадкоємець може увійти до кола спадкоємців або за згодою усіх спадкоємців, що прийняли спадщину, або за рішенням суду про продовження йому строку для прийняття спадщини. Згода спадкоємців, що прийняли спадкове майно та бажають включити спадкоємця до свого кола, подається у письмовій формі. Якщо заява спадкоємця розглядається в судовому порядку, то виноситься рішення суду про продовження строку про прийняття спадщини.

При перерозподілі спадкового майна новий спадкоємець має право вимагати виділу його частки в натурі, або коли це майно вже реалізоване, то сплати грошової компенсації, що припадала б на його частину успадкованого майна.

Це ж правило стосується майна, яке було визнане відумерлим і перейшло у власність територіальної громади. Спадкоємець має право витребувати його у натурі або, якщо це майно вже продане, то може вимагати грошову компенсацію.

Висновок. Стаття 1278 визначає особливості поділу спадщини між спадкоємцями. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам. не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Стаття 1280 ЦК визначає особливості перерозподілу спадщини.

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя ст. 1272 ЦК), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

Список використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. - 12, 13 березня 2003 р.

3. Боброва Д.В. Цивільне право: Підруч. - К.: Вентурі, 2003. - 280 с.

4. Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 269 с.

5. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - 493 с.

6. Харитонов Є.О. Цивільне право України. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

7. Шевченко М.Я. Цивільне право України. - К: Ін Юре, 2003. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття, ознаки та чинність заповіту. Посвідчення заповіту нотаріусом та іншими посадовими, службовими особами. Порівняльний аналіз форми заповіту за законодавством України та держав Західної Європи. Особливості спадкування права на вклад у банку.

    дипломная работа [212,7 K], добавлен 14.02.2013

  • Поняття та правова природа заповіту як одностороннього правочину. Його форма та зміст, нотаріальне посвідчення і порядок виконання. Принцип свободи при його складенні. Право заповідача на скасування та зміну заповіту. Підстави визнання його недійсним.

    курсовая работа [35,9 K], добавлен 15.04.2014

  • Загальна характеристика спадкового права різних держав. Поняття, форми та зміст заповіту за законодавством різних держав. Умови відкликання заповіту, втрата сили та визнання заповіту недійсним. Колізії законодавства у сфері спадкування за заповітом.

    контрольная работа [32,5 K], добавлен 09.07.2010

  • Поняття правочину та вимоги до його дійсності. Новели посвідчення правочинів. Особливості посвідчення правочинів щодо розпорядження часткою нерухомого майна в спільній власності. Основні правила посвідчення правочинів щодо відчуження нерухомого майна.

    реферат [36,5 K], добавлен 20.02.2009

  • Поняття цивільно-правового договору. Визначення та види об’єктів нерухомості. Види договорів, за якими виникає право власності на нерухоме майно. Підстави виникнення права власності, загальна характеристика. Державна реєстрація прав на нерухоме майно.

    курсовая работа [66,2 K], добавлен 20.05.2015

  • Цивільне право України: поняття і система. Форми власності в Україні. Суб'єкти цивільно-правових відносин. Основні ознаки юридичних осіб. Цивільно-правові договори. Поняття і види.

    контрольная работа [15,3 K], добавлен 26.09.2002

  • Правова природа заповіту подружжя. Порядок розподілу спадкового майна між спадкоємцями. Спадкування обов’язкової частки в спадщині. Поняття приватного підприємства, види та оформлення його прав на майно. Особливості спадкоємства майна нерезидентів.

    курсовая работа [36,5 K], добавлен 02.04.2011

  • Зміст права власності юридичних осіб в Україні. Особливості права власності різних суб’єктів юридичних осіб: акціонерних і господарських товариств, релігійних організацій, політичних партій і громадських об’єднань, інших непідприємницьких організацій.

    курсовая работа [43,9 K], добавлен 05.04.2016

  • Визначення поняття нерухомої власності. Об’єкти нерухомості. Державна реєстрація прав на нерухомість. Підстави виникнення права нерухомої власності. Режим використання нерухомого майна власником. Найм нерухомого майна. Обов’язки власника нерухомого майна.

    реферат [44,3 K], добавлен 14.02.2009

  • Право власності в Україні. Поняття та форми власності. Об’єкти і суб’єкти права власності. Здійснення права власності. Засоби цивільно-правового захисту права власності. Речево-правовий захист прав власності. Зобов'язально-правовий захист права власності.

    дипломная работа [77,2 K], добавлен 29.09.2005

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.