Загальні положення спадкового права

12

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Загальні положення спадкового права

2. Задача №1

3. Задача №2

Список використаних джерел

1. Загальні положення спадкового права

Спадкування - це перехід майнових прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності та охороняє це право.

Спадкове право - це сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав померлого громадянина до інших осіб. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Спадкове право, як підгалузь цивільного права, побудоване на своїх особливих засадах. Принципами спадкового права є наступні:

1) свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців. Спадкодавець в будь-який час має можливість скласти заповіт на все майно чи його певну частку, змінити заповіт чи скасувати взагалі. Ми вважаємо, що це положення є головним принципом спадкового права. Принцип свободи волевиявлення спадкодавця знайшов своє закріплення у ст.ст. 1234-1237, 1240, 1242-1244, 1246, 1254, 1302, 1308 ЦК України. Спадкоємцю, в свою чергу, надано право прийняти спадщину або відмовитися від неї;

2) універсальність спадкового правонаступництва. В ст. 1218-1219 ЦК законодавець визначає склад спадщини. Спадкоємці набувають усіх прав та обов'язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Особливості спадкування окремих видів майна (право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві) визначені в ст. 1227 ЦК та окремими підзаконними актами, наприклад відповідною інструкцією МВС України, яка визначає порядок спадкування мисливської зброї, спеціальних засобів тощо. Спадщина не приймається по часткам. Єдиним винятком з цього правила є можливість спадкоємця відмовитися від обов'язків правонаступника за договором довічного утримання (ст. 757 ЦК);

3) черговість закликання до спадщини при спадкуванні за законом. Суть цього принципу, який знайшов своє закріплення у ст. 1258 ЦК полягає в тому, що кожна наступна черга спадкоємців за законом набуває право на спадщину лише у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Із цього загального правила виняток може зробити лише суд у випадку, передбаченому ч. 2 ст. 1259 ЦК;

4) рівність спадкових часток при спадкування за законом. За загальним правилом спадкоємці однієї черги набувають право на спадщину в рівних частках. Це положення знайшло відображення у ст. 1267 ЦК. Виняток з цього правила має місце при спадкуванні спадкоємцями, які закликаються до спадкування за правом представлення;

5) державно-правовий захист непрацездатних родичів і членів сім'ї заповідача.

Вітчизняний законодавець і в ЦК 1922 p., і в ЦК 1963 p., і в ЦК 2003 p. послідовно захищав і захищає інтереси так званих обов'язкових спадкоємців. Законодавець змінював коло осіб, які мали право на обов'язкову частку, розмір обов'язкової частки, але загальна тенденція була чітко спрямована на захист майнових інтересів неповнолітніх і непрацездатних осіб, про яких спадкодавець за своє життя повинен був піклуватися. Це дає підстави розглядати положення, що знайшли своє закріплення в ст. 1241 ЦК України, як форму вираження принципу підгалузевого законодавства.

Від принципів спадкового права, як підгалузі цивільного законодавства, необхідно відрізняти так звані функціональні положення (принципи) спадкового права, які не відіграють самостійної ролі, а лише сприяють належній реалізації спадкових принципів. До них ми відносимо принцип таємниці заповіту, охорони спадкового майна, відшкодування витрат особам, які здійснювали догляд за спадкодавцем чи понесли витрати у зв'язку з його похованням, тощо.

Правильне застосування конкретних норм спадкового законодавства можливе лише за умови врахування загальних принципів цієї підгалузі цивільного законодавства.

Наведені нами засади спадкового права є принципами приватного права, але це не виключає наявності публічних інтересів. В стабільності інституту спадкування зацікавлені не лише громадяни, а і держава в цілому, оскільки приватні інтереси в даному випадку тісно пов'язані із мораллю суспільства і безпекою держави в цілому.

Принципи підгалузей права знаходять своє застосування у випадках, коли виникає прогалина у діючому цивільному законодавстві, що обумовлює необхідність застосування аналогії права. Суд не може відмовити позивачу у захисті порушеного права, посилаючись на відсутність конкретної норми, яка б дозволила розглянути справу по суті. Тому саме в цьому випадку виникає необхідність обґрунтувати прийняте судове рішення по справі, виходячи із загальних засад законодавства.

Спадкове право традиційно належить до найстабільніших інститутів цивільного права. Після прийняття ЦК УРСР 1963 р. норми, які регулювали спадкові правовідносини, практично не змінювалися протягом сорока років.

Значні зміни внесені в інститут спадкового права у ЦК України (2003 р.). В порівнянні із ЦК УРСР 1963 р. норми спадкового права в новому ЦК містяться в семи главах: «Загальні положення про спадкування», «Спадкування за заповітом», «Спадкування за законом», «Здійснення права на спадкування», «Виконання заповіту», «Оформлення права на спадщину», «Спадковий договір».

Майно, яке переходить в порядку спадкування, називається спадщиною.

Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які, відповідно до чинного законодавства, можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном.

Здебільшого спадщина складається з права приватної власності померлого громадянина на різне майно: житловий будинок, квартиру, предмети домашнього користування, дачу, продуктивну та робочу худобу, насадження на земельній ділянці, вироблену продукцію, транспортні засоби, земельну ділянку, грошові кошти, цінні папери та інше майно споживчого та виробничого призначення, яким громадянин володів.

Так, якщо після смерті громадянина залишився недобудований будинок, то у спадщину переходить не житловий будинок, а будівельні матеріали, права та обов'язки за договором підряду на будівництво.

Якщо право власності на майно у спадкодавців було відсутнє, то це майно не може входити до складу спадщини. Так, самовільно побудований будинок не включається в спадкову масу, оскільки у спадкодавця право власності на цей будинок не виникло, і відповідно до норм чинного законодавства цей будинок підлягає вилученню.

Якщо майно належало кільком особам на праві спільної власності, то після смерті однієї з них спадщина відкривається тільки на належну цій особі частку.

До складу спадкової маси не включається квартира, яку спадкодавець наймав за договором найму житлового приміщення, оскільки договір найму не є підставою набуття права власності. У цьому випадку фактичне володіння річчю ще не свідчить про наявність у особи права власності на річ.

У разі смерті громадянина, який не одержав приватизаційні папери з будь-яких причин, право одержання належних йому до видачі паперів також не успадковується.

Законодавець встановлює особливості спадкування окремих видів майна. Так, безкоштовно повинні бути здані у військові комісаріати або в органи внутрішніх справ кортики. Право власності на ці речі у спадкоємців не виникає. Мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя протягом десятиденного строку повинна бути здана в органи внутрішніх справ на тимчасове зберігання - до вирішення питання про спадкування майна. Якщо будь-хто із спадкоємців бажає стати власником такої зброї, то вона може бути зареєстрована на його ім'я у встановленому порядку.

У випадках, якщо серед спадкоємців немає осіб, які можуть мати або мають право на зберігання зброї, зброя повинна бути в місячний строк продана або подарована особі, яка має дозвіл органів внутрішніх справ на придбання мисливської вогнепальної зброї.

Окрім права приватної власності в склад спадщини можуть входити й інші права померлого громадянина: ті, які випливають з виконання певних правочинів; вимоги щодо відшкодованої шкоди, на відшкодування моральної шкоди, стягнення неустойки, а також майнові права автора, винахідника тощо.

Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодуванням у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцю, але не були ним одержані, входять до складу спадщини, лише у випадку, коли відсутні члени сім'ї спадкодавця, яким ці суми повинні бути передані.

Не переходять у спадщину ті права та обов'язки, які хоч і є майновими, але носять суто особистий характер. Це право на отримання аліментів, право на користування житловим приміщенням, право на пенсію, на членство у кооперативі, товаристві. Не переходять у спадщину право на ім'я, вчене звання, державні нагороди, військове звання.

До складу спадщини входять не лише права спадкодавця, але й ціла низка майнових зобов'язань, а саме - борги спадкодавця. До спадкоємця також переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем, обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), які були присуджені судом спадкодавцеві за його життя.

Відкриття спадщини - це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

Для вирішення багатьох питань спадкового права суттєве значення має час і місце відкриття спадщини. Саме з часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як-от:

- визначення кола спадкоємців;

- строку для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;

- склад спадкового майна;

- закон, яким потрібно керуватися;

- початок обрахування строку для пред'явлення претензії кредиторами.

Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи щодо охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.

ЦК України визначає час відкриття спадщини як день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Факт і дата смерті підтверджуються свідоцтвом органів РАГСу чи іншим документом, який видається у передбачених законом випадках (наприклад, повідомлення Міністерства оборони про загибель військовослужбовця).

У тих випадках, коли спадкодавець оголошується померлим за рішенням суду, днем смерті вважається день вступу в законну силу рішення суду про оголошення такого громадянина померлим. Якщо ж громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували йому смертю або давали підстави припускати, що він загинув від нещасного випадку, суд може у своєму рішенні визначити день його смерті - тобто день припустимої загибелі.

Часом відкриття спадщини посмертно реабілітованого у встановленому порядку громадянина є день прийняття рішення районною Комісією з питань поновлення прав реабілітованих про повернення майна спадкоємцям першої черги. Факт смерті спадкодавця - реабілітованого у встановленому порядку громадянина - визначається на підставі відповідного рішення Комісії з питань поновлення прав реабілітованих, яке повинно містити перелік документів, що стверджують відповідні факти.

Сам факт зникнення громадянина безвісти (наприклад, на фронті, під час військового конфлікту) або визнання його безвісно відсутнім у судовому порядку не тягне за собою відкриття спадщини.

Законодавець не надає правового значення годинам та хвилинам настання смерті. Правові наслідки пов'язані лише з днем смерті. Якщо особи померли в один і той же день (незалежно від часу смерті), вони не спадкують одна після одної. Так, якщо внаслідок автотранспортної події чоловік загинув на місті події, скажімо, о першій годині ночі, а його дружина - в лікарні через двадцять годин, спадщина після чоловіка для жінки не відкривається, оскільки подружжя померло в один день.

Місцем відкриття спадщини вважається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місцезнаходження майна чи основної його частини (ст. 1221 ЦК).

Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 14 років, або осіб, які перебувають під опікою, вважається місце проживання їх батьків (усиновителів) або опікунів.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна.

Після смерті військовослужбовців строкової служби, а також студентів, які навчалися в технікумах чи вищих навчальних закладах поза місцем постійного проживання, місцем відкриття спадщини визнається місце їх постійного проживання до призову на строкову службу або до вступу на навчання до навчального закладу.

Якщо у спадкоємців відсутні наведені вище документи, то нотаріус вимагає копію рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення юридичного факту - місця відкриття спадщини.

Висновок. Отже, спадкове право - це сукупність встановлених державою правових норм, які регламентують порядок та умови переходу майнових прав померлого громадянина до інших осіб. Саме спадкове право визначає підстави спадкування, час і місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, особливості спадкування окремих видів майна, порядок і строки прийняття та відмови від спадщини, оформлення спадкових прав.

Спадкове право, як підгалузь цивільного права, побудоване на своїх принципах:

1) свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємців;

2) універсальність спадкового правонаступництва;

3) черговість закликання до спадщини при спадкуванні за законом;

4) рівність спадкових часток при спадкування за законом;

5) державно-правовий захист непрацездатних родичів і членів сім'ї заповідача.

2. Задача №1

З маршрутним таксі в дорозі трапилася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої загинув Старченко. Дружина загиблого звернулася до страхової компанії, що здійснювала страхування пасажирів, з вимогою про виплату їй, як єдиній спадкоємиці Старченка, страхову суму. В ході розгляду справи, було з'ясовано, що загиблий не мав проїзного квитка, на цій підставі страхова компанія відмовила дружині загиблого виплачувати страхову суму. Спадкоємиця загиблого не погодилася з цим рішенням і звернулася до суду.

Яке рішення повинен прийняти суд? Які документи необхідно надати страховій компанії для виплати страхової суми? Хто підлягає страхуванню на автомобільному, повітряному та залізничному транспорті?

1) Суд повинен задовольнити позов потерпілої.

2) Для виплати страхової суми страховій компанії необхідно надати наступні документи: свідоцтво про шлюб, Страховий полюс, свідоцтво про смерть Старченка, протокол, постанову про здійснення ДТП.

3) На автомобільному, повітряному та залізничному транспорті страхуванню підлягають особи, які користуються послугами автомобільного, повітряного та залізничного транспорту відповідно до статті 1168 ЦК.

3. Задача №2

Приватний підприємець Муратов здав у серпні 2004 р. на зберігання до хлібоприймального пункту 100 т пшениці другого класу строком на шість місяців, уклавши договір складського зберігання. У грудні Муратов звернувся до хлібоприймального пункту з вимогою видати йому 50 т пшениці для розрахунків за придбану техніку. Керівник хлібоприймального пункту відмовив у видачі пшениці до настання вказаного в договорі строку, посилаючись на те, що пшениця перейшла у власність хлібоприймального пункту на строк дії договору, і запропонував замість пшениці другого класу пшеницю третього класу (більш нижчого), але в більшій кількості.

Приватний підприємець не погодився на пропозицію керівника хлібоприймального пункту і звернувся до господарського суду.

Яке рішення повинен винести суд?

Відповідно до договору суд повинен прийняти рішення.

Список використаних джерел

спадковий право цивільний майно

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Право, 1996. - 128 с.

2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Голос України. - 12, 13 березня 2003 р.

3. Бірюков І.А. Цивільне право України. - К.: Істина, 2004. - 224 с.

4. Боброва Д.В. Цивільне право: Підруч. - К.: Вентурі, 2003. - 280 с.

5. Борисова В.I. Цивільне право України. - К.: Юрінком інтер, 2004. - 552 с.

6. Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 269 с.

7. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - 493 с.

8. Харитонов Є.О. Цивільне право України. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

9. Шевченко М.Я. Цивільне право України. - К: Ін Юре, 2003. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru