Особливості фінансового законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1.Джерела фінансового права. Фінансове законодавство

2.Поняття та ознаки фінансового правопорушення

3.Бюджетна класифікація: поняття, значення, структура

4.Зміст Закону про Державний бюджет

Список використаної літератури

фінансовий правопорушення бюджетна класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Джерела фінансового права. Фінансове законодавство

Фінансове право можна характеризувати з різних позицій. З одного боку, це самостійна галузь права із визначеним предметом та методами правового регулювання, з іншого - це галузь законодавства, що є сукупністю законів та інших нормативно-правових актів, у яких фінансово-правові норми мають своє зовнішнє вираження і становлять джерело фінансового права.

Від системи фінансового права, як галузі права, слід відрізняти систему фінансового законодавства. Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку.

Залежно від підстав (критеріїв) виділяють кілька видів систем законодавства: горизонтальну, вертикальну, федеративну, комплексну. Горизонтальна (галузева) побудова системи законодавства обумовлена предметом правового регулювання - фактичними суспільними відносинами. На основі цього критерію відокремлюються галузі законодавства, що відповідають галузям системи права (конституційне право - конституційне законодавство, трудове право - трудове законодавство, фінансове право - фінансове законодавство тощо).

Вертикальна (ієрархічна) побудова відображає ієрархію органів державної влади та нормативно-правових актів за їх юридичною силою.

Серед сучасних тенденцій розвитку системи права можна назвати процес поступового нагромадження нормативного матеріалу та розподіл його за структурними блоками (інститутами, галузями). Наявна тенденція до уніфікації зазначених блоків дає підстави для підвищення ефективності правового регулювання. При цьому зазначений процес тягне за собою утворення нових інститутів (банківське, податкове право). У свою чергу тенденції вдосконалення законодавства пов'язують зі створенням нових комплексних галузей законодавства (зокрема, банківського законодавства, приватизаційного, податкового тощо), що є значним чинником впливу на реальне розв'язання економічних та соціальних питань. У зв'язку з удосконаленням законодавства, яке тягне за собою зменшення розриву між чинним правом та зміненими суспільними відносинами, система законодавства наближається до власного ідеалу - системи права, від чого все чіткішою стає відповідність останньої системи системі суспільних відносин.

Якщо система права - це внутрішня форма права, його будова за галузями та інститутами, то система законодавства його зовнішня форма; це система нормативно-правових актів, у яких галузі та інститути права знайшли свій вираз. Внутрішня та зовнішня форми права нерозривно пов'язані і не можуть існувати одна без одної. Система права і система законодавства діалектичне пов'язані, їх не можна ні протиставляти, ні ототожнювати.

Для системи права первинним елементом є правова норма, структуру якої створюють гіпотеза, диспозиція та санкція. Для системи законодавства первинним елементом є стаття нормативно-правового акта, яка не обов'язково має містити всі три структурні елементи правової норми. Характерною рисою нормативно-правових актів є і те, що в них, як правило, є норми різних галузей права і тому вони регулюють різні за змістом види суспільних відносин. Отже, можна стверджувати, що даний нормативно-правовий акт не може мати єдиного предмета та методу правового регулювання.

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

Фінансове законодавство характеризується системністю, яку, поряд із іншими характеристиками, йому надають правила ієрархії норм, що містяться у правових актах. Використання цих правил дає можливість у разі виникнення колізій між нормативно-правовими актами віддати перевагу одному нормативно-правовому акту над іншим. Різні правила ієрархії нормативних правових актів зводяться до правил вертикальної та горизонтальної ієрархії.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Відповідно, всі акти суб'єктів фінансового права повинні відповідати Основному Закону. Акти або їх положення, що суперечать букві або духу Конституції, не є чинними. Конституція - акт безпосередньої дії (ч. 3 ст. 8): принципи та норми Основного Закону можуть регулювати конкретні суспільні відносини, у тому числі у сфері фінансової діяльності, якщо вони стосуються предмета конституційного регулювання. Будь-яке обмеження регулятивної дії норм Конституції є протизаконним, а винні у цьому органи та посадові особи державної влади й місцевого самоврядування, інші суб'єкти несуть юридичну відповідальність. Конституція України закріплює виключну компетенцію Верховної Ради України у прийнятті фінансового законодавства, у тому числі у сфері бюджету, податків, грошової системи, валютних відносин (ч. 2 ст. 92); закріплює визначальні принципи побудови бюджетної системи (ст. 95); бюджетний період (ст. 96); встановлює компетенцію Рахункової палати України (ст. 98), Національного банку України (статті 99, 100). У Конституції України визначено компетенцію уряду як вищого органу в системі органів виконавчої влади у сфері фінансової діяльності (статті 116, 117), компетенцію місцевих державних адміністрацій (статті 118, 119). В Основному Законі (статті 142, 143) закріплено право органів місцевого самоврядування на затвердження й виконання місцевих бюджетів, на власну матеріально-фінансову базу, на встановлення місцевих податків і зборів тощо. Ряд інших статей Конституції безпосередньо або опосередковано пов'язаний зі сферою фінансової діяльності держави та органів місцевого самоврядування, що впливає на якість фінансового законодавства. Зрозуміло, що конституційні норми-принципи визначають у відповідних галузях права чіткішу деталізацію положень, в яких існує інтерес держави.

Важливе місце серед джерел банківського права посідають закони, що мають загальне значення для здійснення господарської діяльності, встановлення загальних засад права власності, визначення правових підстав та порядку здійснення цивільно-правових угод тощо. До загальних можна віднести закони України "Про господарські товариства", "Про підприємництво", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про власність" тощо.

Найбільшу увагу конституційне законодавство приділило бюджетній діяльності, що пояснюється значенням бюджету як центральної ланки фінансової системи. У 2001 р. в Україні був прийнятий Бюджетний кодекс України - перше кодифіковане джерело підгалузі фінансового права. Опрацьовується проект Податкового кодексу України.

Низка спеціальних законів у сфері бюджетних, податкових, грошово-кредитних відносин закріплюють високий рівень нормативно-правового регулювання у сфері фінансової діяльності. Це, в першу чергу, стосується законів України "Про Державний бюджет України", "Про систему оподаткування", "Про банки і банківську Діяльність". У сфері фінансів прийнято ряд статусних законів, що визначають правовий статус органів спеціальної фінансової компетенції, у тому числі закони України "Про Рахункову палату України", "Про Державну податкову службу України", "Про Національний банк України" тощо.

Норми фінансового права містяться і в указах Президента України, в актах органів виконавчої влади - постановах та декретах Кабінету Міністрів України. Окреме місце належить актам органів місцевого самоврядування та місцевої влади, що стосуються сфери фінансової діяльності.

Велику групу джерел фінансового права становлять акти фінансово-кредитних установ - Міністерства фінансів, Державного казначейства, Державної податкової служби, Національного банку України (накази, інструкції та ін.). Деякі нормативно-правові акти видаються такими органами спільно з іншими державними або економічними органами (наприклад, спільні постанови КМУ і НБУ) залежно від змісту відносин, що регулюються.

Фінансово-правові норми містяться і в актах органів державної виконавчої влади - міністерств, відомств тощо, які регулюють питання фінансів у межах відповідної галузі або сфери управління, а також у локальних актах, що приймаються адміністрацією підприємств, установ, організацій (положення про розподіл прибутку, про створення резервного фонду).

До джерел фінансового права належать: Конституція - Основний Закон України; загальні та спеціальні закони; постанови Верховної Ради України; укази Президента України; постанови та декрети Кабінету Міністрів України; відомчі нормативно-правові акти (постанови Правління НБУ; накази Міністра фінансів; розпорядження Державного казначейства України тощо); міжнародні правові акти, звичаї та стандарти, що ратифіковані парламентом та входять до національного законодавства.

Норми підзаконних нормативно-правових актів конкретизують зміст більш загальних фінансового-правових норм, що містяться у законах. Специфічною рисою фінансового законодавства є його постійний динамічний розвиток, який дає змогу державі своєчасно реагувати на швидкі економічні зміни.

Система законодавства складається в результаті видання правових норм, закріплення їх в офіційних актах та систематизації цих актів і має складну структуру. Частіше під системою законодавства мають на увазі сукупність нормативно-правових актів, в яких об'єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Збіг між системою права і системою законодавства в межах від окремої норми до права в цілому не є абсолютним. В цих межах вони існують самостійно, оскільки мають свою специфіку та власні тенденції розвитку.

2. Поняття та ознаки фінансового правопорушення

Фінансове правопорушення - це порушення врегульованого фінансово-правовою нормою порядку мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, за яке законодавством передбачено юридичну відповідальність.

До видів фінансових правопорушень належать такі, як:

бюджетні правопорушення;

правопорушення у сфері банківської діяльності;

правопорушення у сфері валютного регулювання;

податкові правопорушення;

правопорушення у сфері грошового обігу, розрахунків. Податкове правопорушення - це протиправне, винне діяння, яке

виражається в невиконанні або неналежному виконанні податкових зобов'язань, і за яке законодавством передбачено застосування фінансово-правової відповідальності.

Податкові правопорушення поділяються на такі види:

1) приховування (заниження) об'єкта:

приховування доходу (прибутку);

заниження доходу (прибутку);

приховування (заниження) іншого об'єкта оподаткування;

2) порушення встановленого порядку обліку об'єктів оподаткування:

- відсутність обліку об'єктів оподаткування, що спричинило приховування або заниження об'єкта оподаткування за період, що перевіряється;

- ведення обліку об'єктів оподаткування з порушенням встановленого порядку, що спричинило приховування або заниження об'єкта оподаткування за період, що перевіряється;

3) порушення порядку подання документів до податкової служби:

- неподання до податкового органу документів, необхідних для вирахування та сплати податків;

- несвоєчасне подання до податкового органу документів, необхідних для вирахування та сплати податків;

4) порушення порядку сплати податку:

- затримка сплати податку;

- несвоєчасне утримання, утримання не повністю або неперерахування в бюджет суми податків зобов'язаною особою;

5) інші види правопорушень:

невиконання банком рішення органу державної податкової служби про призупинення операцій платника податків та безспірне стягнення сум податків, недоїмок, фінансових санкцій та інших платежів;

ненадання або порушення порядку надання Національним банком України, комерційними банками та їх установами інформації органу державної податкової служби;

- порушення установами банків та іншими кредитно-фінансовими установами встановленого порядку відкриття рахунків та порядку подання інформації про відкриті рахунки в банках.

Фінансове правопорушення - це порушення врегульованого фінансово-правовою нормою порядку мобілізації, розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів коштів, за яке законодавством передбачено юридичну відповідальність. До видів фінансових правопорушень належать: бюджетні правопорушення; правопорушення у сфері банківської діяльності; правопорушення у сфері валютного регулювання; податкові правопорушення; правопорушення у сфері грошового обігу, розрахунків.

3. Бюджетна класифікація: поняття, значення, структура

Для того, щоб можна було порівнювати бюджетні дані в загальнодержавному та міжнародному масштабах, застосовують бюджетну класифікацію.

Бюджетна класифікація -- групування доходів та видатків бюджету за відповідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних.

Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України, а нова її структура затверджена Постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р.

Закон визначає бюджетну класифікацію як "єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних". Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів.

Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників.

З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України.

Бюджетна класифікація України складається з чотирьох розділів:

Розділ 1. Доходи бюджету.

Розділ 2. Видатки бюджету.

Розділ 3. Фінансування бюджету. Розділ 4. Державний борг.

Розділ І "Доходи бюджету" поділяється на групи, підгрупи, статті і підстатті. Групи доходів -- це податкові надходження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіталом, офіційні трансферти і державні цільові фонди.

Розділ II "Видатки". Класифікація видатків бюджетів складається з функціональної, відомчої та економічної структури видатків.

Функціональна структура видатків бюджетів України визначає основні напрями державної діяльності:

Державне управління;

Міжнародна діяльність;

3. Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному
прогресу;

4. Національна оборона і т.д. (всього 24 розділи). Розділи поділяються
на підрозділи, тобто більш детальні частини. Наприклад, розділ «Державне
управління» включає в себе 6 підрозділів: функціонування законодавчої
влади, функціонування виконавчої влади, утримання Президента України та
його апарату, утримання фінансових та фіскальних органів, загальне
планування і статистичні служби, інші видатки на загальнодержавне
управління. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат.

Економічна структура видатків групує видатки державного і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона поділяється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, підстатті та елементи витрат.

Розділ III «Фінансування бюджету» передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету -- внутрішнє і зовнішнє фінансування.

У розділі IV «Державний борг» наводиться структура державного внутрішнього і зовнішнього боргу.

Висновок. Отже, бюджетна класифікація -- групування доходів та видатків бюджету за відповідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних.

Бюджетну класифікацію застосовують для того, щоб можна було порівнювати бюджетні дані в загальнодержавному та міжнародному масштабах.

Бюджетна класифікація України складається з чотирьох розділів: Розділ 1. Доходи бюджету. Розділ 2. Видатки бюджету. Розділ 3. Фінансування бюджету. Розділ 4. Державний борг.

4. Зміст Закону про Державний бюджет

Відповідно до Бюджетного кодексу України від 21 червня 2001 р. Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду (п. 20 ст. 2). Крім цього, п. З ст. 4 цього ж Кодексу визначено, що Закон про Державний бюджет України є одним з актів, який регулює бюджетні відносини в України. Варто підкреслити - саме бюджетні відносини, а не податкові, господарські чи інші.

Зміст Закону про Державний бюджет України у концептуальному розрізі визначається Бюджетним кодексом України (ст. 38), Правилами оформлення проекту закону України про Державний бюджет України та Регламентом Верховної Ради України. Закон про Державний бюджет розглядається деякими теоретиками як закон за формою, а не за змістом. У ньому містяться правові приписи, які мають конкретно-адресний зміст. Включені конкретні показники й цифри по доходах і видатках визначають права органів державної влади та осіб, яким делеговано повноваження з витрачання бюджетних ресурсів, а також обов'язки державних органів зі збирання коштів для мобілізації запланованих доходів бюджету. Водночас закони про Державний бюджет, як і рішення про місцеві бюджети, містять приписи, що не мають конкретно-хресного змісту. Це приписи, якими затверджуються розміри відрахувань від територіальних надходжень загальнодержавних податків і зборів до бюджетів нижчих рівнів, розміри міжбюджетних трансфертів тощо. Такі правові норми розраховані на багаторазове застосування.

Відповідно до ст. 94 Конституції України Закон про Державний бюджет України підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон про Державний бюджет України набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Проблема прийняття державного бюджету є однією з найскладніших серед тих, які доводиться розв'язувати державним органам. її складність збільшується щорічною необхідністю прийняття закону про Державний бюджет, тобто щорічним проходженням законодавчої процедури. На жаль, як свідчить практика останніх років, парламент країни не додержується процесуальних вимог щодо прийняття та затвердження зазначеного закону, що створює значні перешкоди як для проведення фінансової політики урядом держави, так і стабільного функціонування всієї бюджетної системи України.

Норми, що мають періодичний характер, містяться у щорічних актах про бюджет, які затверджують представницькі органи, та в нормативно-правових актах, що їх приймають органи виконавчої влади на їх забезпечення. Оскільки акти про бюджет (Закон про Державний бюджет

України та рішення місцевих рад діють лише протягом бюджетного періоду, тобто з 1 січня по 31 грудня, бюджетні правовідносини також обмежують свою дію виключно зазначеними межами.

Враховуючи постійний характер державних видатків, Кабінет Міністрів України наділяється правом здійснювати витрати, обов'язково враховуючи такі особливості:

1) витрати Державного бюджету України можуть здійснюватися лише на цілі, які визначені у Законі про Державний бюджет України на попередній бюджетний період і одночасно передбачені у проекті закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданому Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України;

2) щомісячні видатки Державного бюджету України не можуть
перевищувати 1/12 обсягу видатків, визначених Законом про Державний
бюджет України на попередній бюджетний період, крім випадків,
передбачених ч. 4 ст. 15 (витрати на погашення зобов'язань із боргу, що
здійснюються відповідно до кредитних угод, а також нормативно-правових
актів, за якими виникають державні боргові зобов'язання та боргові
зобов'язання Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування,
незалежно від обсягу коштів, передбачених на цю мету в Законі про
Державний бюджет України або рішенні про місцевий бюджет) та ч. 4 ст. 23
БКУ (витрати спеціального фонду бюджету, які мають постійне бюджетне
призначення, що дає право провадити їх виключно в межах і за рахунок
відповідних надходжень до спеціального фонду згідно з законодавством,
якщо Законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий
бюджет) не встановлено інше);

3) до прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний
бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється, крім
випадків, пов'язаних з введенням воєнного чи надзвичайного стану,
оголошенням окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду (п. 20 ст. 2). Крім цього, Закон про Державний бюджет України є одним з актів, який регулює бюджетні відносини в України.

Список використаної літератури

1. Бюджетний кодекс України. - К.: АрТек, 2001.

2. Про державний бюджет на 2010 рік: Закон України від 27.04.2010
№2154-VI.

3. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. - К., 2002. - 338 с.

4. Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: Вища школа, 2000. - 256 с.

5. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова
політика України. - К.: Наукова думка, 1999. - 311 с.

6. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. - К.: НЮС, 1998. - 229 с.

Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навч. посібник. - Черкаси: Відлуння. - 1999. - 370 с.

Савченко Л.А., Цимбалюк А.В., Шкарупа В.К, Глух М.В. Фінансове право: Навч. посібник. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 369 с.

Юрій СІ. Бюджетна система України: Навч. посібник. - К.: НІОС, 2000. - 230 с.

10. Юрій СІ. Концептуальні засади сутності бюджету// Фінанси України. - 2001. - №10. - С 5-7.

Размещено на Allbest.ru