Правові форми фінансової діяльності держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1.Форми здійснення фінансової діяльності держави

2.Види фінансово-правових санкцій

3.Звітність про бюджет

4.Загальнодержавні збори

Список використаної літератури

фінансовий правовий санкція податок загальнодержавний

1.Форми здійснення фінансової діяльності держави

В правових формах фінансової діяльності держави, відображаються дії держави в цілому чи конкретних її органів по збиранню, розподілу і використанню фінансових ресурсів для державних потреб на відповідному рівні.

За характером ці форми бувають двох типів - правовими чи неправовими. Правові форми знаходять свій прояв у встановленні, зміні чи застосуванні норм права. Із найбільш вживаних неправових форм у фінансовій діяльності держави слід назвати такі, як: роз'яснення фінансового законодавства населенню, інструктування фінансових служб підприємств, фінансово-технічні операції - розрахунки платежів і асигнувань з бюджетів, обсягів фінансування і кредитування та інші види організаторської роботи держави у цій сфері. Спільною рисою є те, що вони не мають юридичного значення, а лише створюють передумови для здійснення правових форм фінансової діяльності, в яких проявляється державно-владний характер дій органів державної влади в галузі фінансів.

Ця діяльність здійснюється у вигляді діяльності конкретних представницьких та виконавчих органів влади всіх рівнів і організаційно-правових форм, які в рамках своєї компетенції приймають фінансово-правові акти, і де знаходять своє відображення правові форми фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування.

Тобто, можна сказати, що фінансово-правові акти, у формі яких і здійснюється фінансова діяльність держави - це належним чином прийняті органами державної влади та місцевого самоврядування відповідні рішення з питань фінансової діяльності, що віднесені до їх компетенції та мають юридичні наслідки.

Форма фінансово-правового акту залежить від того, яку галузь фінансової діяльності держави покликаний регулювати цей акт, і яке його значення. Такими формами можуть виступати: Конституція України, закони України, прийняті Верховною Радою України; указ Президента України; декрет Кабінету Міністрів України; наказ, інструкція чи положення Мінфіну України; методичні вказівки, лист, телеграма Національного банку України тощо. Цю величезну масу форм фінансово-правових актів в залежності від потреб, які стоять перед тим, хто здійснює класифікацію, групують за найрізноманітнішими критеріями.

За юридичними властивостями можна виділити два типи правових форм фінансової діяльності держави:

1) односторонні фінансово-правові акти, які за своїми юридичними властивостями поділяються на нормативні та індивідуальні. До нормативних належать акти, які регулюють групу однорідних фінансових відносин, містять загальні правила поведінки їх учасників, діють тривалий відрізок часу - тобто правові норми. Нормативні фінансово-правові акти встановлюють види фінансових зобов'язань (порядок обчислення встановлених платежів, типові ознаки платників, порядок витрачання державних грошових коштів, порядок здійснення фінансового контролю тощо).

Загальні правила, встановлені в нормативних актах, конкретизуються в індивідуальних фінансово-правових актах, кожен з яких перекачає який-небудь один конкретний випадок, адресований чітко визначеним учасникам фінансових відносин та веде до виникнення, зміни чи припинення конкретних фінансових правовідносин. Таким чином, індивідуальні фінансово-правові акти - це акти застосування норм права, їх прийняття та реалізація - необхідна умова практичного перетворення в життя нормативних фінансово-правових актів і виконання завдань по створенню, розподілу і використанню фінансових ресурсів держави.

2) реалізація державою (чи її органом), що є стороною в конкретному фінансовому правовідношенні, своїх прав та обов'язків, що випливають з цього правовідношення.

За юридичною природою фінансово-правові акти діляться на закони, що приймаються Верховною Радою України та підзаконні акти.

Отже, можна визначити правові форми фінансової діяльності держави як: правотворча і правозастосовча діяльність.

Доходи та видатки держави протягом року можуть здійснюватись виключно в межах програмних планових асигнувань. Доходи повинні надходити у чітко визначені строки в уже заздалегідь передбачених розмірах. Таким чином фінансова діяльність це обов'язково планова діяльність, що базується на фінансовому плані. Фінансово-планові акти - це акти, що приймаються в процесі фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування, які містять конкретні завдання в галузі фінансів на певний період, тобто є планами по мобілізації, розподілу і використанню фінансових ресурсів. Існування фінансово-планових актів зумовлено дією принципу планомірності в процесі утворення, розподілу і використання фінансових ресурсів у відповідності з програмами і планами економічного та соціального розвитку.

Крім бюджетів усіх рівнів, до фінансово-планових актів держави відносяться: фінансові плани державних та регіональних цільових фондів; фінансово-кредитні і касові плани державних банків; фінансові плани державних страхових організацій; фінансові плани і кошториси міністерств, відомств, інших органів державного управління; фінансові плани (баланси доходів і видатків) державних підприємств і об'єднань; кошториси установ, закладів і організацій, що фінансуються з державного чи місцевих бюджетів. Фінансово-планові акти одержують своє юридичне оформлення в актах відповідних державних органів влади. Затверджений у чинному порядку фінансово-плановий акт регулює фінансові відносини і викликає юридичні наслідки, як і будь-який інший фінансово-правовий акт.

Правові форми знаходять свій прояв у встановленні, зміні чи застосуванні норм права.

Ця діяльність здійснюється у вигляді діяльності конкретних представницьких та виконавчих органів влади всіх рівнів і організаційно-правових форм, які в рамках своєї компетенції приймають фінансово-правові акти, і де знаходять своє відображення правові форми фінансової діяльності держави і органів місцевого самоврядування.

Тобто, можна сказати, що фінансово-правові акти, у формі яких і здійснюється фінансова діяльність держави - це належним чином прийняті органами державної влади та місцевого самоврядування відповідні рішення з питань фінансової діяльності, що віднесені до їх компетенції та мають юридичні наслідки.

Правові форми фінансової діяльності держави можна визначити як: правотворча і правозастосовча діяльність.

2.Види фінансово-правових санкцій

Дотримання норм фінансового права забезпечується можливістю держави застосовувати заходи примусу за порушення обов'язків, передбачених фінансовим законодавством. За фінансове правопорушення до правопорушника застосовуються фінансові санкції. За загальним уявленням фінансова санкція є формою реагування держави на порушення фінансового законодавства і є зовнішнім матеріальним вираженням державно-владного примусу за здійснення фінансового правопорушення.

Фінансові санкції - це засоби державного примусу, передбачені фінансово-правововими нормами, що покладають на правопорушників додаткові обтягнення у вигляді впливу на їх фінансовий стан.

Фінансово-правові санкції, залежно від способу охорони бюджетних правовідносин, поділяються на:

- правовідновлювальні, реалізація яких спрямована на усунення шкоди, заподіяної протиправними діяннями фінансовим інтересам держави, примусове виконання невиконаних фінансових обов'язків, а також на відновлення порушених фіскальних (бюджетних) прав держави.

Правовідновлювальною фінансовою санкцією є пеня, функція якої полягає у компенсування державі чи місцевому утворенню ту шкоду, а точніше збитки, які вони несуть у зв'язку з несвоєчасною сплатою до відповідних бюджетів податків та інших обов'язкових платежів, несвоєчасним поверненням бюджетних коштів тощо. Пеня як фінансово-правова санкція є додатковим фінансовим обтяженням для правопорушника і відрізняється від пені як цивільно-правової санкції. Пеня як фінансова санкція не може встановлюватися угодою сторін, перераховується виключно у доход держави чи місцевого утворення, її стягнення здійснюється у безспірному порядку уповноваженими державними органами;

- каральні (штрафні), реалізація яких спрямована на попередження фінансового правопорушення, а також на виправлення і перевиховання порушників фінансового законодавства. Вони встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника, а також попередження нових правопорушень. Штраф як фінансово-правова санкція відрізняється від адміністративного штрафу і цивільно-правового штрафу. Штраф як фінансово-правова санкція на відміну від адміністративного не може бути замінений іншим стягненням, уповноважений орган на власний розсуд не може звільнити від накладення фінансового штрафу, виключається можливість стягнення і оскарження штрафу в порядку провадження у справах про адміністративні правопорушення і , досить часто, накладається разом зі стягненням недоїмки по податках та пені. На відміну від цивільно-правового штрафу він накладається за фінансові правопорушення, сплачується платником податків, отримувачем бюджетних кредитів за рахунок прибутку і не може встановлюватися угодою сторін.

До порушників фінансового законодавства застосовуються й інші заходи державного примусу, що застосовуються компетентними органами у сфері фінансової діяльності держави та місцевих утворень і які визначаються як попереджувальні заходи (мета - попередження можливих неправомірних дій суб'єктів фінансових правовідносин) та притинаючі заходи (мета - припинення протиправних дій та створення умов для притягнення правопорушника до фінансової чи іншої відповідальності).

Останнім часом в юридичній літературі виділяють такі різновиди фінансово-правових санкцій як податкові санкції та бюджетно-правові санкції.

Так, главою 18 БК України передбачені заходи, що застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів:

- призупинення бюджетних асигнувань (ст. 117 БК України);

- зупинення операцій з бюджетними коштами (п. 2 ч. 1 ст. 118 БК України);

- зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням (ч. 1 ст. 119 БК України);

- обов'язкове повернення коштів, отриманих у вигляді субвенції до відповідного бюджету (ч. 2 ст. 119 БК України);

- призупинення дії рішення про місцевий бюджет протягом місяця з дня його прийняття з одночасним зверненням до суду (ст. 122 БК України).

Визначені кодексом заходи слід розуміти як види фінансово-правових санкцій, оскільки вони містять вказівки на невигідні для порушників Бюджетного кодексу України наслідки. Ці заходи (санкції) є різновидами фінансово-правової відповідальності, оскільки вони мають риси і ознаки, що притаманні цьому виду відповідальності.

По-перше, зазначені санкції застосовуються тільки за здійснене бюджетне правопорушення.

По-друге, вони встановлюються державою у фінансово-правових нормах, які є охоронними і містять фінансово-правові санкції.

По-третє, вони застосовуються до правопорушника суб'єктами, яким надане це право. Коло таких суб'єктів визначено Бюджетним кодексом України, це: Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, органи Державної контрольно-ревізійної служби, місцеві фінансові органи, голови виконавчих органів міських міст районного значення, селищних та сільських рад, головні розпорядники бюджетних коштів.

По-четверте, вони мають взаємозв'язок із заподіянням правопорушнику визначених негативних наслідків, тобто тягнуть для порушника приписів БК України визначені негативні наслідки: позбавлення матеріального (у нашому випадку грошового) характеру.

По-п'яте, вони реалізуються в процесуальній формі, що передбачена ст. 124 БК України.

Внаслідок встановлення Бюджетним кодексом України певної чисельності санкцій (заходів) за порушення бюджетного законодавства їх можна об'єднати у дві групи.

Перша група - санкції (заходи), які пов'язані з виконанням уповноваженою особою певних дій, наслідком яких не є прямий (безпосередній) вплив на фінансовий стан розпорядника або одержувача бюджетних коштів. Так, ст. 117 БК України передбачено призупинення бюджетних асигнувань у випадках: несвоєчасного і неповного подання звітності про виконання бюджету; невиконання вимог щодо бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання встановленого порядку перерахування цих коштів; подання недостовірних звітів та інформації про виконання бюджету; порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог щодо прийняття ними бюджетних зобов'язань; нецільового використання бюджетних коштів. У разі виявлення бюджетного правопорушення органи, уповноважені ст. 118 БК України, у межах своєї компетенції можуть зупинити операції з бюджетними коштами, щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким вони довели відповідні бюджетні асигнування.

Друга група - це санкції, які пов'язані із прямим (безпосереднім) впливом на фінансовий стан розпорядника або одержувача бюджетних коштів. Серед них виділяються санкції, що пов'язані із частковим впливом на фінансовий стан розпорядника бюджетних коштів, а саме у випадку нецільового використання бюджетних коштів, тобто витрачання їх на цілі, що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим Законом про Державний бюджет України або рішенням про місцевий бюджет, виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису. В цьому випадку уповноважений орган має право зменшення асигнувань розпорядникам на суму коштів, що витрачені не за цільовим призначенням. Якщо ж має місце нецільове використання бюджетних коштів, отриманих у вигляді субвенції, то зазначені кошти підлягають обов'язковому поверненню до відповідного бюджету, тобто застосовуються санкції, що мають на меті повний вплив на фінансовий стан розпорядника бюджетних коштів.

Фінансово-правова санкція - це міра державного примусу, що міститься в нормативному акті, виражена у грошовій формі та застосовується уповноваженими державними органами до осіб, за скоєння фінансового правопорушення з метою охорони та забезпечення фінансових правовідносин, а також покарання правопорушників.

Фінансово-правові санкції, залежно від способу охорони бюджетних правовідносин, поділяються на:

- правовідновлювальні, реалізація яких спрямована на усунення шкоди, заподіяної протиправними діяннями фінансовим інтересам держави, примусове виконання невиконаних фінансових обов'язків, а також на відновлення порушених фіскальних (бюджетних) прав держави;

- каральні (штрафні), реалізація яких спрямована на попередження фінансового правопорушення, а також на виправлення і перевиховання порушників фінансового законодавства. Вони встановлюються за фінансові правопорушення з метою покарання правопорушника, а також попередження нових правопорушень.

3.Звітність про бюджет

Завершальною стадією бюджетного процесу є підготовка, розгляд і затвердження звітів про виконання державного та місцевих бюджетів.

Бюджетна звітність - це звітність головних розпорядників коштів, розпорядників 2 і 3 ступенів та відповідних фінансових органів за одержані і використані кошти із бюджету, а також кошти, які надійшли до бюджету.

Бюджетна звітність буває:

а) за своїм призначенням - зовнішня і внутрішня;

б) за обсягом показників - первинна і зведена;

в) за терміном складання і подання - періодична (місячна, квартальна) і річна.

Відповідно до ст. 58 Бюджетного кодексу, зведення, складання і подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснює Державне казначейство України. Розпорядники бюджетних коштів, відповідно до єдиної методики звітності, складають і подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України. Таку звітність складають щомісяця, щоквартально і щорічно. Наприклад, місячну звітність про виконання Державного бюджету України Державне казначейство подає Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніш як 15 числа місяця, наступного за звітним.

Кабінет Міністрів України подає річний звіт Верховній Раді України не пізніш як 1 травня року, наступного за звітним. Він містить:

1) звіт про фінансовий стан (баланс) Державного бюджету України;

2) звіт про виконання Державного бюджету України;

3) звіт про рух грошових коштів;

4) інформацію про виконання захищених статей видатків Державного бюджету України;

5) звіт про бюджетну заборгованість;

6) звіт про використання коштів із резервного фонду Кабінету Міністрів України;

7) інформацію про стан державного боргу;

8) звіт про кредити та операції, що стосуються державних гарантійних зобов'язань;

9) зведені показники звітів про виконання бюджетів;

10) інформацію про виконання місцевих бюджетів;

11) іншу інформацію, визнану Кабінетом Міністрів України необхідною для пояснення звіту.

Звіт Кабінету Міністрів аналізує Рахункова палата. У процесі такого аналізу використовують звітні та інформаційно-аналітичні дані Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Державної податкової адміністрації, Державної митної служби, Державного комітету статистики, Фонду державного майна, Національного банку України.

За результатами такого аналізує складають висновок щодо використання коштів державного бюджету. Зокрема, зазначають, чи забезпечило економічне зростання у поточному році передумови для уточнення планових параметрів державного бюджету; чи збільшується (зменшується) річний обсяг ресурсів і витрат державного бюджету; який загальний обсяг фінансових ресурсів державного бюджету (в тому числі якими є залишок бюджетних коштів на початок року, доходи, надходження коштів від повернення кредитів, надходження для фінансування державного бюджету); якими є витрати державного бюджету (в тому числі видатки, надання кредитів, погашення державного боргу); якою є сума залишку коштів, чи збільшилася (зменшилася) вона з початку року. Обов'язково зазначають проблеми, які залишилися неподоланими (наприклад, щодо обсягів невідшкодованих сум податку на додану вартість; забезпечення головними розпорядниками бюджетних коштів розподілу отриманих асигнувань, наслідком чого стало нездійснення запланованих видатків за окремими бюджетними програмами; нарощування простроченої заборгованості перед державним бюджетом за кредитами, що залучені державою або під державні гарантії, та ін.). Резюмують, чи здійснив уряд усі необхідні заходи для належного виконання бюджету.

Після цього звіти з відповідними висновками передають до Верховної Ради України, яка розглядає їх і приймає певні рішення.

Бюджетна звітність - це звітність головних розпорядників коштів, розпорядників 2 і 3 ступенів та відповідних фінансових органів за одержані і використані кошти із бюджету, а також кошти, які надійшли до бюджету.

Відповідно до ст. 58 Бюджетного кодексу, зведення, складання і подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснює Державне казначейство України. Розпорядники бюджетних коштів, відповідно до єдиної методики звітності, складають і подають детальні звіти, що містять бухгалтерські баланси, дані про виконання кошторисів, результати діяльності та іншу інформацію за формами, встановленими законодавством України. Таку звітність складають щомісяця, щоквартально і щорічно.

4.Загальнодержавні збори

Систему оподаткування становлять сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку.

Встановлення і скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам є прерогативою Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад народних депутатів у відповідності до законів України про оподаткування.

Систему оподаткування України складають:

-- загальнодержавні податки і збори;

-- місцеві податки і збори.

Загальнодержавні збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

До загальнодержавних зборів належать:

1) Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету - це форма реалізації економічного механізму відшкодування витрат на пошук та розвідку місцезнаходження корисних копалин за рахунок державного бюджету, які стягуються з користувачів надрами, які проводять видобуток корисних копалин на раніше розвіданих місцезнаходжень.

Платники: користувачі надрами всіх форм власності, підприємці з іноземними інвестиціями, які добувають корисні копалини на місцезнаходженнях розвіданих за рахунок державного бюджету.

Об'єкт: вартість видобутої сировини або продукту її переробки, а при видобутку підземних прісних, мінеральних і термальних вод - об'єм їх видобутку.

Ставка: нормативи, які визначаються як частина вартості одиниці видобутої мінеральної сировини, або у вигляді ставки відрахування за одиницю видобутку.

Джерело - собівартість продукції.

Штрафи: 0,3 % за кожен день.

2) Збір за спеціальне використання природних ресурсів це податок за передачу у використання природних ресурсів, які встановлюються з метою компенсації затрат держави на відновлення природних ресурсів.

Платники: користувачі природними ресурсами (заготовлювачі деревини, підприємства - водокористувачі, тепло-і гідроенергетики, суб'єкти підприємницької діяльності, які проводять видобуток корисних копалин).

Об'єкти: кількість або об'єм заготовлених природних ресурсів.(деревини, забір та викид води, об'єм фактично погашених у надрах балансових і незбалансових запасів).

Збори за використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а аз понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ організацій чи громадян. Ліміти встановлюються у порядку, що визначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними міськими Радами, крім випадків, коли природні ресурси мають загальнодержавне значення.

3) Збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище і розміщення відходів. Збори підприємств, установ, організацій, а також громадян за викиди і скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів та інші види шкідливого впливу в межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а за перевищення лімітів стягуються з прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

4) Збір на обов'язкове соціальне страхування використовується для виплати допомоги по тимчасові непрацездатності, вагітності і пологам, при народженні дитини; організація санаторно-курортного лікування і відпочинку працюючих, їх дітей, ветеранів, інвалідів; фінансування витрат пов'язаних з забезпеченням зайнятості населення.

Платники суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, фізичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників, фізичні особи, що працюють за трудовим договором, виконують роботи згідно цивільно-правових договорів.

Об'єкти оподаткування: фонд оплати праці працівників підприємства; сума доходів громадян; сукупний дохід громадян, які працюють по найму.

5) Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. Пенсійний фонд - це самостійна фінансово-банківська система, засоби якої не входять в державний бюджет і мають виключно цільове призначення для виплат різного роду пенсій.

Платники суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форми власності, фізичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що використовують працю найманих працівників, фізичні особи, що працюють за трудовим договором, виконують роботи згідно цивільно-правових договорів.

Об'єкти оподаткування: фонд оплати праці працівників підприємства; сума доходів громадян; сукупний дохід громадян, які працюють по найму.

6) Збір до Державного інноваційного фонду. Для формування Державного інноваційного фонду підприємства, об'єднання, організації здійснюють спеціальні відрахування у розмірі 1% від обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) за вирахуванням ПДВ і акцизного збору. Посередницькі, оптові, постачальницько-збутові організації та банки здійснюють вказані відрахування від валового доходу. Відрахування відноситься на собівартість продукції.

Платники: юридичні особи.

7) Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності. Торговий патент - це державне свідоцтво, стверджуюче право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного підрозділу займатися торговою діяльністю у сфері торгівлі іноземною валютою, по наданню послуг у сфері ігорного бізнесу та побутових послуг за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунку.

Платники: суб'єкти підприємницької діяльності, які займаються торгівельною діяльністю у сфері торгівлі іноземною валютою, наданню послуг у сфері ігорного бізнесу та побутових послуг за готівку та інших форм розрахунку.

Об'єкт: плата за торгівельний патент.

Систему оподаткування становлять сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у визначеному законами України порядку.

Загальнодержавні збори встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.

До загальнодержавних зборів належать:

1) Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету.

2) Збір за спеціальне використання природних ресурсів.

3) Збір за забруднення навколишнього природного середовища.

4) Збір на обов'язкове соціальне страхування.

5) Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

6) Збір до Державного інноваційного фонду.

7) Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К.: Преса України, 1997.

2. Алісов C.O. Фінансове право: Підручник/ C.O. Алісов, Л.К. Воронова, С.Т. Кадькаленко. - X.: Консум, 1999. - 496 с.

3. Антонов А. Удосконалення податкової системи// Фінанси України. - 2001. - №5. - С. 82-86.

4. Білик М.Д. Податкова система України. - К.: КНЕУ, 2000. - 192 с.

5. Воронова Л.К., Кучерявенко Н.П. Фінансове право. - X.: Легас, 2003. - 360 с.

6. Ізмайлова К.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2001. - 152 с.

7. Панасюк В.М. Податковий облік: Навч. посіб. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 260 с.

8. Панасюк В.М., Ковальчук Є.К., Бобрівець С.В. Податковий облік: Навч. посіб. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 260 с.

9. Сук Л.К. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. - К.: Інститут післядипломної освіти Київського університету ім. Тараса Шевченка. - 2001. - 339 с.

10. Федосов В.М. Податкова система України. - К.: Либідь, 2001. - 367 с.

Размещено на Allbest.ru