Судочинство в господарських судах

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Господарське процесуальне право (предмет, метод, система, джерела та принципи)

2. Склад господарського процесу і суду

3. Витрати пов'язані з розглядом справи. Розділ судових витрат

4. Відкладення та зупинення провадження у справі

5. Сутність касаційного оскарження. Його суб'єкти та об'єкти

Список використаної літератури

1. Господарське процесуальне право (предмет, метод, система, джерела та принципи)

Діяльність господарського суду по здійсненню правосуддя є господарським процесом, сукупність правових норм, які регулюють порядок цієї діяльності, є господарським процесуальним правом, інакше кажучи господарське процесуальне право регулює порядок справляння господарського процесу.

Господарське процесуальне право -- система правових норм, які регулюють діяльність господарського суду та інших зацікавлених осіб, пов'язану зі здійснення правосуддя по справах компетенції господарського суду.

Господарське процесуальне право належить до системи процесуальних галузей права (поряд із цивільним процесуальним, кримінальним процесуальним та іншими процесуальними галузями) та за своїми змістовними характеристиками відноситься до галузей права публічно-правового характеру. Наявність процесуальних відносин зумовлена необхідністю в упорядкуванні діяльності органів судової влади.

Предметом певної галузі є ті відносини, які регулюють норми цієї галузі. Предметом господарського процесуального права є юридичні процесуальні дії суду і зацікавлених осіб при здійсненні правосуддя по справах, підвідомчих господарським судам.

Методом правового регулювання визначають сукупність юридичних способів і прийомів впливу на відносини, які є предметом даної галузі права. Основним методом господарського процесуального права є імперативний (владних приписів) за наявності диспозитивних (дозволу) елементів. Такі сполучення пояснюються тим, що, з одного боку, господарський процес є владною діяльністю господарського суду по застосуванню норм матеріального і процесуального права, що припускає владний початок у механізмі господарського регулювання, з іншого -- формою примусового здійснення суб'єктивних прав в основному в тих галузях права, які будуються на рівності, диспозитивності їх суб'єктів.

Норми господарського процесуального права знаходяться у взаємодії і взаємозв'язку з нормами інших галузей. Система галузі права -- це сукупність її норм і їх поділ на структурні частини. Систему господарського процесуального права умовно можна поділити на дві частини: загальну й особливу.

До загальної частини мають бути віднесені норми та інститути, які мають значення для всього господарського процесу на всіх його стадіях і закріплюють право на звернення до господарського суду, принципи господарського процесуального права, склад суду та осіб, які беруть участь у справі, підвідомчість і підсудність, докази в господарському процесі, судові витрати, процесуальні строки та ін.

Особлива частина господарського процесуального права об'єднує норми й інститути, які регулюють окремі види процесуальних відносин, а саме постадійні процесуальні відносини: порушення справи, підготовку справ до судового розгляду, порядок розгляду і вирішення спорів, оскарження і перегляд рішень, виконання судових актів.

Джерелом господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які вміщують правові норми, що регулюють господарське судочинство. Первісним джерелом господарського процесуального права як і системи права, взагалі, є Конституція України. Конституційні норми, зокрема, визначають стан суду як органу, що здійснює правосуддя, правовий стан судді; закони України -- про організацію та діяльність судової влади, зокрема "Про судоустрій України", "Про статус суддів" та ін. Господарське процесуальне право має виокремлені джерела, які містять норми організації, що закріплюють систему судів, процесуальні норми, спеціальні процесуальні норми, які містяться в законах матеріально-правового характеру. В першу чергу, це Закони України "Про господарські суди", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Господарське процесуальне право -- право кодифіковане, таким нормативним правовим актом є Господарський процесуальний кодекс України.

Закон України "Про судоустрій України" і Господарський процесуальний кодекс України становлять основу господарського процесуального законодавства. Закон визначає завдання господарських судів, принципи створення й діяльності, структуру і систему господарських судів та інші питання. Норми Господарського процесуального кодексу визначають принципи господарського судочинства, склад господарського суду, підвідомчість і підсудність спорів, порядок подання позову, доказування, вирішення спорів, перегляд рішень господарського суду, виконання судових рішень та інші питання, пов'язані з діяльністю господарського суду.

Правові норми, які стосуються господарського судочинства, містять також інші законодавчі акти: Цивільний кодекс України, Закони України "Про власність", "Про підприємництво" та ін.

Джерелом господарського процесуального права є також підзаконні нормативно-правові акти, які містять норми з питань, що стосуються господарського процесу. Такими можуть бути укази і розпорядження Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, акті інших державних органів та органів місцевого самоврядування. До джерел господарського процесуального права треба віднести й міжнародні угоди України.

Під час розгляду і вирішення господарських спорів та інших справ у процесі перегляду рішень господарського суду та їх виконання виникають господарські процесуальні правовідносини між суддею й іншими учасниками процесу.

Між сторонами (третьою особою і стороною), тобто між суб'єктами, що сперечаються, виникають матеріальні відносини, але не процесуальні. Процесуальні відносини безпосередньо між учасниками процесу не виникають. Вони існують між господарським судом (суддею) й іншими учасниками з конкретної справи.

Процесуальні правовідносини в господарському судочинстві складаються з права та обов'язку господарського суду розглянути дану справу і прийняти по ній судове рішення; прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, на судовий захист.

Господарський суд -- обов'язковий суб'єкт процесуальних правовідносин, тому всі клопотання, вимоги, прохання звернені до судді або суду. Господарські процесуальні правовідносини -- це відносини влади.

Повноваження господарського суду мають владний характер щодо інших учасників процесу: суд притягує відповідача у процесі, зобов'язує осіб, які є учасниками у справі та які не є учасниками у справі, виконує певні дії.

У матеріальних відносинах суб'єкти господарювання -- організації, підприємці -- рівні. В процесуальних відносинах становище учасників процесу -- сторони, третьої особи, судді, суду -- неоднакове, хоча всі вони мають певні права і виконують обов'язки.

Господарський суд має не лише права, а й обов'язки. Суддя господарського суду повинен приймати позовні заяви, коли вони відповідають вимогам закону, вислуховувати роз'яснення сторін, поважати і дотримуватись прав усіх учасників процесу. Господарський суд несе обов'язки перед сторонами і державою правильно і згідно з законом розглядати й вирішувати підвідомчі йому спори.

Особливістю господарських процесуальних правовідносин є те, що вони можуть бути лише у правовій формі та не існують як фактичні відносини, тобто вони існують, оскільки існує господарський процес, урегульований нормами права. В господарському процесі суддя господарського суду, інші учасники здійснюють лише ті процесуальні дії, які передбачені нормами господарського процесуального права.

Господарські процесуальні відносини виникають на підставі процесуальних норм, і в той самий час норми процесуального права реалізуються у цих відносинах. Як і будь-які інші правовідносини, господарські процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів. Специфікою господарських процесуальних відносин є те, що як юридичні факти виступають, як правило, процесуальні дії, що відбуваються у строки, встановлені законом або призначені господарським судом.

Об'єктом господарських процесуальних відносин є господарські спори підприємств та інших осіб господарювання між собою та спори у галузі управління господарською діяльністю. Суб'єктний склад процесуальних відносин складається із судді (одноособово або колегіально), сторін, третіх осіб, прокурора, державних органів та інших учасників.

Висновок. Отже, господарське процесуальне право -- система правових норм, які регулюють діяльність господарського суду та інших зацікавлених осіб, пов'язану зі здійснення правосуддя по справах компетенції господарського суду. Предметом певної галузі є ті відносини, які регулюють норми цієї галузі. Предметом господарського процесуального права є юридичні процесуальні дії суду і зацікавлених осіб при здійсненні правосуддя по справах, підвідомчих господарським судам.

Основним методом господарського процесуального права є імперативний (владних приписів) за наявності диспозитивних (дозволу) елементів. Систему господарського процесуального права умовно можна поділити на дві частини: загальну й особливу.

Джерелом господарського процесуального права є нормативно-правові акти, які вміщують правові норми, що регулюють господарське судочинство.

Господарський суд має не лише права, а й обов'язки. Суддя

Об'єктом господарських процесуальних відносин є господарські спори підприємств та інших осіб господарювання між собою та спори у галузі управління господарською діяльністю. Суб'єктний склад процесуальних відносин складається із судді (одноособово або колегіально), сторін, третіх осіб, прокурора, державних органів та інших учасників.

2. Склад господарського процесу і суду

Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу -- це суб'єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб'єктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість.

Правовий стан кожного учасника процесу визначається тими функціями, які вони виконують у ході розгляду й вирішення спору і метою, яку вони переслідують.

Всіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп.

Перша група -- господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу.

До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особі, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій.

Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному ходу вирішення. Вони не є учасниками господарського спору, закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші.

Норми господарського процесуального права досить чітко визначають правові гарантії та правовий стан кожного з учасників господарського процесу, їхні процесуальні права й обов'язки. Склад учасників зумовлений завданням господарського судочинства. Кожен учасник господарського процесу наділений законом певними правами і обов'язками згідно з метою його участі у процесі. Серед всіх учасників господарського процесу виокремлюються особи, без яких процес по конкретному спору неможливий. Обов'язковими учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя) -- основний, головний та обов'язковий учасник, який здійснює судову владу (на нього законом покладено завдання розгляду і вирішення спорів) і сторони. Участь у процесі інших осіб не є обов'язковою, склад їх залежить від обставин кожної справи.

Загальною підставою участі в господарському процесі для всіх осіб, які беруть участь у справі, виступає наявність процесуальної правосуб'єктності. Господарська процесуальна правосуб'єктність виникає з моменту державної реєстрації організації як юридичної особи, громадян -- як суб'єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а для державних та інших органів -- з моменту їх створення і наділення відповідною компетенцією. Неюридичні особи і громадяни, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності, набувають господарської процесуальної правосуб'єктності лише у випадках, прямо передбачених законом.

Господарська процесуальна правосуб'єктність -- це здатність безпосередньо чинити процесуальні дії, здійснювати свої процесуальні права й обов'язки. Громадяни реалізують господарську процесуальну правосуб'єктність самостійно або через своїх представників, а організації, державні та інші органи -- через свої колегіальні чи одноособові органи, або через належним чином уповноважених представників.

Висновок. Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу -- це суб'єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб'єктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість.

3. Витрати пов'язані з розглядом справи. Розділ судових витрат

Судові витрати -- це грошові суми, що стягуються з юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб з метою покриття витрат на розгляд і вирішення справи в суді.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать; 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

До витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи відносяться витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати -, пов'язані з виготовленням та видачею копій судових рішень. Розмір та порядок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи залежно від категорії справ встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Не підлягають оплаті при зверненні до суду і покладаються на сторони після розгляду справи судом витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) поновлення на роботі; 2) стягнення заробітної плати, компенсації працівникам, вихідної допомоги, відшкодування за затримку їх виплати; 3) відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи; 4) стягнення аліментів; 5) визнання батьківства або материнства.

Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 4) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 5) відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах, в яких у випадках, встановлених законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор (ст. 81 ЦПК).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безкоштовної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом (ст. 84 ЦПК).

Витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їх представників, а також з найманням житла, несуть сторони.

Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять -- пропорційно розміру мінімальної заробітної плати.

Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 85 ЦПК).

Витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз. Витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів, найманням ними житла, а також проведенням судових експертиз, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладача та проведення судової експертизи.

Кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.

Добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять свідкам, спеціалістам, перекладачам, експертам сплачуються стороною, не на користь якої ухвалено судове рішення. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять -- пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати. У такому самому порядку компенсуються витрати на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача.

Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судових витрат або зменшення їх розміру відповідні витрати відшкодовуються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 86 ЦПК).

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, несе сторона, яка заявила клопотання про вчинення цих дій. Якщо клопотання про вчинення відповідних дій заявлено обома сторонами, витрати на них несуть обидві сторони порівну.

Граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи, встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст. 87 ЦПК). Таким чином, розмір витрат, пов'язаних з розглядом справи, на відміну від судового збору визначається не ціною позову, а фактичними витратами при розгляді та вирішенні справи.

Витрати, пов'язані з розглядом справи, залежно від того, коли саме вони підлягають сплаті, поділяються на:

1) такі, що сплачуються раніше щодо вчинення відповідної процесуальної дії;

2) такі, що стягуються зі сторони, що програла за результатами рішення справи.

Раніше сплачуються суми, що належать до виплати експертам і спеціалістам, а також суми, необхідні для провадження огляду на місці. Інші судові витрати, за загальним правилом, стягуються зі сторони, яка програла спір.

Повернення коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду судової справи. Згідно з ч.2 ст. 83 ЦПК сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається за ухвалою суду у разі: 1) внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством; 2) повернення заяви або скарги; 3) відмови у відкритті провадження у справі; 4) закриття провадження у справі, коли справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (п.1 ст. 205 ЦПК); 5) залишення заяви без розгляду, коли заяву подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності (п.1 ст. 207 ЦПК), коли заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п.2 ст. 207 ЦПК), коли провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог ЦПК, та не було сплачено судовий збір чи не було оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк (п.8 ст. 207 ЦПК).

Під розподілом судових витрат варто розуміти дію по встановленню зобов'язаної особи, за рахунок коштів якої будуть покриті витрати, пов'язані з веденням судочинства з конкретної справи.

В основу розподілу витрат між сторонами покладений загальний принцип, відповідно до якого відповідальність за шкоду покладається на особу, дією або бездіяльністю якої заподіяна шкода.

Відносини з приводу розподілу судових витрат являють собою особливий вид цивільних процесуальних правовідносин: вони складаються між особами, які беруть участь у справі, засновані на їх рівності, автономії волі і майновій самостійності та мають майново-вартісний характер.

Судові витрати розподіляються між сторонами в такий спосіб: стороні, на користь якої ухвалене рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати; якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві -- пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено; якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог; у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, руд відповідно змінює розподіл судових витрат (ст. 88 ЦПК).

У разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача.

Якщо сторони під час укладення мирової угоди не передбачили порядку розподілу судових витрат, кожна сторона у справі несе половину судових витрат.

В інших випадках закриття провадження у справі, а також у разі залишення заяви без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ст. 89 ЦПК).

Питання розподілу судових витрат вирішуються судом першої інстанції при розгляді справи, як правило, у резолютивній частині судового рішення. Якщо судом не вирішено питання про судові витрати при ухваленні рішення, він може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи вирішити питання про витрати шляхом ухвалення додаткового рішення. На додаткове рішення може бути подано скаргу (ст. 220 ЦПК).

Висновок. Судові витрати -- це грошові суми, що стягуються з юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб з метою покриття витрат на розгляд і вирішення справи в суді.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать; 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Під розподілом судових витрат варто розуміти дію по встановленню зобов'язаної особи, за рахунок коштів якої будуть покриті витрати, пов'язані з веденням судочинства з конкретної справи. В основу розподілу витрат між сторонами покладений загальний принцип, відповідно до якого відповідальність за шкоду покладається на особу, дією або бездіяльністю якої заподіяна шкода. Відносини з приводу розподілу судових витрат являють собою особливий вид цивільних процесуальних правовідносин: вони складаються між особами, які беруть участь у справі, засновані на їх рівності, автономії волі і майновій самостійності та мають майново-вартісний характер.

4. Відкладення та зупинення провадження у справі

Загальним правилом цивільного судочинства судовий розгляд цивільних справ повинен закінчуватися постановленням судового рішення, в якому суд повинен дати відповідь на заявлені вимоги позивача і заперечення відповідача.

Однак у практиці розгляду і вирішення цивільних справ виникає чимало випадків, коли при розгляді справи по суті виявляються такі обставини, які відповідно до вимог закону не дають можливості суду винести по справі своє рішення, а тягнуть за собою різні ускладнення процесу. Одним з таких ускладнень може бути відкладення розгляду справи.

Відкладення розгляду справи -- це перерва судового розгляду на певно визначений строк з метою забезпечення умов для правильного розгляду і вирішення справи по суті. Підставами для відкладення розгляду справи можуть служити обставини, що перешкоджають розгляду справи в даному судовому засіданні, однак вони можуть бути усунуті судом або особами, які беруть участь у справі, до наступного судового засідання. Ці підстави передбачені статтями 172-176 ЦПК, однак вони не носять вичерпного характеру. Суд може відкласти розгляд справи і з інших підстав, залежно від особливостей конкретних цивільних справ. Причинами відкладення розгляду справи можуть бути: недоброякісна підготовка справи до судового розгляду, несвоєчасне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, або інших учасників процесу про явку до суду, необхідність проведення інших процесуальних дій тощо.

Не завжди вдається зібрати всі необхідні для розгляду справи докази і забезпечити можливість їх дослідження в судовому засіданні. Не завжди є можливість виявити всіх осіб, які повинні брати участь у процесі по даній справі.

В процесі судового розгляду може виявитися необхідність у нових доказах, виникнути питання про заміну неналежної сторони, про притягнення до справи третіх осіб тощо.

Неявка в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів нерідко не дозволяє розглянути справу в першому судовому засіданні. Тому, якщо суд прийде до висновку про неможливість розгляду справи в даному судовому засіданні, він відкладає розгляд справи на інший час.

Відкладення розгляду справи є небажаним явищем у зв'язку з тим, що затримує вирішення спору між сторонами. Однак у необхідних випадках судовий розгляд треба відкласти з метою вжиття певних заходів для всебічного розгляду справи і постановлений законного і обґрунтованого рішення. Так, відповідно до ст. 172 ЦПК суд зобов'язаний відкласти розгляд справи в разі: неявки в судове засідання однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені повістки; неявки в судове засідання однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового засідання, з причин, визнаних судом поважними.

Суд відкладає розгляд справи також у разі неявки в судове засідання позивача чи відповідача без поважних причин, якщо жоден з них не подав заяви про розгляд справи під час його відсутності (ст. 173 ЦПК). Справа повинна бути відкладена розглядом також у разі неявки інших осіб, які беруть участь у справі, свідків, експертів, якщо їх явка до суду є необхідною для встановлення фактичних обставин справи; у разі, коли суд встановить, що в процесі беруть участь неналежні сторони; якщо необхідно залучити до участі в справі третіх осіб.

Якщо відомостей про причини неявки немає або причини неявки будуть визнані неповажними, суд може справу слуханням відкласти або розглянути її у відсутності особи, яка не з'явилася, при наявності у справі достатніх матеріалів про права та взаємовідносини сторін і коли немає потреби заслухати особисті пояснення особи, яка не з'явилася.

Необхідно звернути увагу, що закон не дає вичерпного переліку підстав для відкладення розгляду справи. Ці підстави визначаються конкретними обставинами справи в кожному конкретному випадку, виходячи з можливості розгляду справи в даному судовому засіданні.

Про відкладення розгляду справи суд постановляє ухвалу, в якій вказуються причини відкладення розгляду і ті заходи, які необхідно вжити для забезпечення розгляду справи в наступному судовому засіданні. Відкладаючи розгляд справи, суд призначає день нового судового засідання, про що оголошує під розписку учасникам процесу, які з'явилися. Тих учасників процесу, які не з'явилися або яких суд заново притягає до участі в процесі, викликають в нове судове засідання повістками. При відкладенні розгляду справи суд повинен допитати свідків, які з'явилися, при умові, що в судовому засіданні присутні всі особи, які беруть участь у справі. Новий розгляд справи після її відкладення розпочинається заново (ст. 176 ЦПК).

Зупинення провадження в справі -- це перерва в судовому розгляді на невизначений строк у випадках, прямо вказаних в законі. Зупинення провадження в справі викликається обставинами, які перешкоджають розгляду справи по суті, але не можуть бути усунуті ні судом, ні сторонами, тобто вони не залежать від їх волі.

Зупинення провадження в справі істотно відрізняється від відкладення розгляду справи. Розгляд справи відкладається для вчинення судом або сторонами певних процесуальний дій. З зупиненням провадження в справі припиняється вчинення будь-яких процесуальних дій по даній справі, за незначними винятками (наприклад, дій по забезпеченню доказів). Якщо при відкладенні розгляду справи суд обов'язково вказує день і час нового розгляду справи, то при зупиненні провадження такого строку не вказується. Поновлення провадження можливо лише при настанні умов, які передбачені законом. Відрізняються ці інститути і за своїми наслідками. Якщо відкладення розгляду справи не впливає на перебіг строків позовної давності, то з моменту зупинення провадження у справі зупиняється і перебіг строку позовної давності.

Процесуальне законодавство передбачає два види зупинення провадження в справі: обов'язкове -- при наявності однієї з підстав, передбачених законом, і факультативне -- на розсуд суду, але також при наявності підстав, вказаних у законі.

Відповідно до ст. 221 ЦПК суд зобов'язаний зупинити провадження в справі у таких випадках: 1) смерті громадянина, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, або припинення існування юридичної особи, які були стороною в справі; 2) втрати стороною дієздатності; 3) перебування відповідача в діючій частині Збройних Сил України або просьби позивача, який перебуває в діючій частині Збройних Сил України; 4) неможливості розгляду даної справи до вирішення іншої справи, що розглядається у цивільному, кримінальному чи адміністративному порядку.

Стаття 222 ЦПК передбачає факультативні підстави для зупинення провадження по справі, коли суд вирішує це питання залежно від конкретних обставин справи. Суд може на просьбу сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, а також з власної ініціативи зупинити провадження в справі в таких випадках: 1) перебування позивача або відповідача в складі Збройних Сил України на дійсній строковій службі або притягнення цих осіб до виконання будь-якого державного обов'язку; 2) тяжкого захворювання сторони, підтвердженого документами лікувального закладу; 3) розшуку відповідача; 4) знаходження сторони в тривалому службовому відрядженні; 5) призначення судом експертизи.

Ухвала суду про зупинення провадження у справі може бути оскаржена та на неї може бути внесене подання прокурора.

Перелік підстав для зупинення провадження у справі є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Провадження у справі відновлюється на прохання сторін, з ініціативи суду, а також за заявою прокурора після усунення обставин, які викликали його зупинення. Відновлюючи провадження в справі, суд викликає сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, на загальних підставах.

Висновок. Відкладення розгляду справи -- це перерва судового розгляду на певно визначений строк з метою забезпечення умов для правильного розгляду і вирішення справи по суті. Підставами для відкладення розгляду справи можуть служити обставини, що перешкоджають розгляду справи в даному судовому засіданні, однак вони можуть бути усунуті судом або особами, які беруть участь у справі, до наступного судового засідання. Ці підстави передбачені статтями 172-176 ЦПК, однак вони не носять вичерпного характеру.

Зупинення провадження в справі -- це перерва в судовому розгляді на невизначений строк у випадках, прямо вказаних в законі. Зупинення провадження в справі викликається обставинами, які перешкоджають розгляду справи по суті, але не можуть бути усунуті ні судом, ні сторонами, тобто вони не залежать від їх волі.

господарський процесуальний право суд

5. Сутність касаційного оскарження. Його суб'єкти та об'єкти

Виконання завдань цивільного судочинства щодо захисту прав, свобод охоронюваних законом інтересів громадян, прав і інтересів організацій держави залежить від всебічного розгляду та вирішення цивільних справ в повній відповідності з чинним законодавством, з вимогами принципу законності, тобто повністю залежить від постановлення судом у цивільним справах законних і обґрунтованих рішень і ухвал. Досягнення зазначеної мети забезпечується численними цивільними процесуальними гарантіями серед яких велике значення має функціонування в цивільному судочинстві України апеляційного оскарження і перевірки судових рішень і ухвал, що не набрали чинності (законної сили). Однак дія цих гарантій не виключає набрання помилковими рішеннями і ухвалами суду першої і апеляційної інстанції чинності (законної сили).

Не виключено, що апеляційний суд замість того, щоб виправити помилку в неправильному застосуванні норм матеріального або процесуального права судом першої інстанції, може ускладнювати помилку, внаслідок чого можуть набрати чинності (законної сили) несправедливі рішення.

Не виключається, що помилкові рішення не оскаржуються і набирають законної сили. А дія принципу законності зумовлює необхідність скасування таких рішень.

Зазначені обставини вимагають створення додаткових гарантій забезпечення законності судових рішень. Такою цивільною процесуальною гарантією є інститут касаційного оскарження і перевірки судових рішень і ухвал -- касаційного провадження.

Створений відповідно до Закону України від 21 червня 2001 р. "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України" цей процесуально-правовий інститут характеризується новим змістом у порівнянні з інститутом касаційного оскарження рішень і ухвал суду, який був передбачений ЦПК України главами сорок і сорок першою в редакції 1963 року. Ним передбачається можливість оскарження рішень і ухвал, постановлених судом першої інстанції, лише у зв'язку з порушенням матеріального чи процесуального закону та які не були оскаржені в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали суду апеляційної інстанції.

На відміну від апеляційного, касаційний суд не є судом, що повторно, наново розглядає будь-яку справу. Його основною функцією є перевірка законності розглянутих справ, в яких суд апеляційної інстанції не усунув істотні порушення закону або сам їх допустив, і забезпечення однакового застосування закону. Судом касаційної інстанції є Верховний Суд України, а судами апеляційної інстанції -- Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів та Військово-Морських Сил (ст. 319 ЦПК, ст. 29, 30 Закону України "Про судоустрій України").

Провадження на розгляд справи в апеляційному порядку порушується за скаргою осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не були притягнуті до участі у справі, в разі, коли суд вирішив питання про їх права і обов'язки, а також за поданням прокурора (ст. 320 ЦПК). Зазначені особи мають право звернутися з касаційними скаргами, а прокурор -- з поданням, якими не порушується розгляд справи касаційним провадженням, а тільки процес на вирішення питання про передачу справи на розгляд складу судової палати (ст. 329 ЦПК) та може мати місце при наявності встановлених в ст. 328 ЦПК підстав для реалізації повноважень суду касаційної інстанції.

Розгляд справ у апеляційній інстанції здійснюється судом у складі трьох судців, а в касаційній інстанції -- у складі не менше як трьома суддями судової палати Верховного Суду України чи колегією суддів судової палати Верховного Суду України у випадках, визначених ЦПК.

При розгляді справи в апеляційному порядку перевіряється законність і обґрунтованість судових рішень і ухвал суду першої інстанції, а при розгляді справи в касаційному порядку -- правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, законність судових рішень чи ухвал.

Касаційне провадження є самостійною формою забезпечення однакового застосування законодавства судами першої та апеляційної інстанцій (ст. 39 Закону "Про судоустрій"). Наявність касаційного оскарження і перевірки судових рішень і ухвал сприяє формуванню у громадян, службових і посадових осіб переконаності в тому, що кожне незаконне рішення буде скасовано, що їх політичні, трудові та інші соціально-економічні права і свободи, а також права організацій і публічні інтереси дістануть належний судовий захист.

Висновок. Отже, суть касаційного провадження полягає в тому, що суд касаційної інстанції за скаргою осіб, які беруть участь у справі, і осіб, котрі не брали участь у справі, стосовно яких суд вирішив питання про їх права і обов'язки, та за поданням прокурора, перевіряє законність рішень і ухвал суду першої інстанції, їх відповідність нормам матеріального чи процесуального права, котрі не були предметом апеляційного розгляду, а також рішень і ухвал суду апеляційної інстанції з метою захисту прав, свобод таких заінтересованих громадян, прав і охоронюваних законом інтересів юридичних осіб, держави, публічних інтересів.

Значення касаційного провадження полягає в тому, що воно забезпечує законність рішень і ухвал суду першої і апеляційної інстанції, захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів осіб, які беруть участь у справі і держави, захист публічних інтересів, а також забезпечує однакове застосування закону судами України та превентивну їх дію, спрямовану на попередження порушення законності громадянами, юридичними, службовими і посадовими особами.

Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії ВРУ 28.06.96// ВВРУ. - 1996. - №30. - С. 141.

2. Господарський процесуальний кодекс України// ВВРУ. - 2001. - № 36. - С. 188.

3. Цивільний процесуальний кодекс України// Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 40-41, 42. - С. 492.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40.

5. Господарське право України: Підручник/ За ред. О.І.Харитонової. - К.: Істина, 2008.

6. Господарський Кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ "Одісей", 2004. - 848 с.

7. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами/ Укладач В.Е. Беляневич. - К.: Юстініан, 2002. - С. 436-450.

8. Черданчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України. - Суми, 2003.

9. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Атіка, 2003.

Размещено на Allbest.ru