Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Судово-медична експертиза трупа: загальні положення

2. Пошкодження тупими предметами

3. Закриття отворів рота і носа: судово-медична характеристика

4. Гостре місцеве променеве ураження: судово-медична характеристика

5. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих

Список використаної літератури

1. Судово-медична експертиза трупа: загальні положення

судовий експертиза пошкодження свідок

Судово-медична експертиза трупа є найважливішим і найбільш відповідальним видом експертної діяльності, який потребує з'ясування найрізноманітніших питань, пов'язаних зі смертю людини. Вона проводиться з дотриманням норм, передбачених Кримінально-процесуальним кодексом України, а також спеціальними "Правилами проведення судово-медичної експертизи (досліджень) трупів у бюро судово-медичної експертизи".

Судово-медичний розтин трупа проводиться на підставі письмової вимоги -- постанови або направлення правоохоронних органів. Такому розтину підлягають трупи осіб (частини трупів), що померли насильною смертю, раптово або за нез'ясованих обставин, наприклад, у разі смерті в медичних закладах, якщо діагноз не був встановлений, після будь-яких травм, отруєнь, трупи новонароджених, смерть яких настала за межами медичних закладів, і невстановлених осіб, а також у випадках надходження в слідчі органи заяви щодо неправильних дій медичних працівників, внаслідок яких настала смерть хворого.

Розрізняють два види розтину трупів -- патологоанатомічний і судово-медичний. Патологоанатомічному розтину за призначенням Головного лікаря підлягають трупи осіб, які померли в стаціонарах. Під час його проведення потрібно підтвердити клінічно встановлену причину смерті, її генез, зіставити морфологічний і клінічний діагноз, виявити можливі дефекти або недоліки діагностики та лікування, які надалі розглядаються на клініко-патологоанатомічних конференціях лікувального закладу. Результати патологоанатом розтину фіксуються у "Протоколі розтину", який закінчується клініко-патологоанатомічним епікризом. Як правило, під час патологоанатомічного розтину трупа присутній лікар, який обов'язково доповідає та уточнює деталі перебігу хвороби. Якщо ж під час розтину трупа патоморфолог виявляє ознаки насильної смерті, то розтин негайно припиняють і далі його має продовжувати судово-медичний експерт. На виконану частину розтину складають протокол, де вказують підставу для наступного виконання судово-медичного розтину.

Судово-медичний розтин трупа у всіх перелічених випадках є обов'язковим і передбачає розв'язання ширшого кола питань: встановлення причини смерті, часу її настання, визначення характеру травми, її механізму, зажиттєвості і давності нанесення; наявності і ступеня алкогольного сп'яніння; можливості дій після отримання травми. Різноманітні питання виникають при дослідженні трупів новонароджених, а також розчленованих і скелетованих осіб. Для розв'язання цих та інших питань судово-медичне дослідження потребує огляду трупа на місці його виявлення, детального обстеження одягу, знарядь травми, різноманітних слідів, вилучених з місця події, вивчення обставин справи, а також використання результатів різних лабораторних досліджень. При наявності "Постанови про призначення судово-медичної експертизи" судово-медичний експерт складає "Висновок експерта", а у разі направлення слідчих органів -- "Акт судово-медичного дослідження трупа".

Судово-медичну експертизу трупа проводять у відділі судово-медичної експертизи трупів бюро судовою медичної експертизи. Розтин проводять удень, при достатньому природному освітленні. Експертизу трупа бажано проводити в присутності представників слідчих органів, які її призначили, особливо у випадках вбивств, смерті після зґвалтування. У разі експертизи трупів осіб, померлих у медичних закладах, за згодою слідчого або експерта під час розтину можуть бути присутніми лікарі, які лікували хворого і можуть дати пояснення щодо симптомів хвороби, діагностики і методів лікування, особливо оперативних. Присутність сторонніх осіб, наприклад родичів померлих, заборонена.

Експертизу трупа проводить, як правило, один експерт. Проте при значному обсязі одного експертного дослідження, експертизі трупів іноземних громадян, первинній експертизі ексгумованого трупа, що раніш не був підданий розтину, а також у разі повторної експертизи розтин можуть проводити два або більше експертів.

Судово-медична експертиза може проводитись лише після виникнення ранніх абсолютних ознак смерті, але в наукових і науково-практичних цілях (негайне вилучення знаряддя вбивства, тканин для дослідження, вилучення окремих тканин для клінічного пересадження) розтин трупа може бути проведений і раніше, проте за умови попередньої констатації факту смерті. Обов'язковим є складання відповідного акта з обґрунтуванням причини необхідності раннього розтину.

Будь-який ступінь гниття трупа не може вважатися причиною відмови від його повного дослідження. Замерзлі трупи підлягають попередньому відтаванню при кімнатній температурі.

Порядок експертизи трупа передбачає насамперед ознайомлення з постановою про її призначення, з'ясування питань, які поставлені слідчим, вивчення медичної документації, ознайомлення з протоколом огляду трупа на місці події.

Повна судово-медична експертиза трупа охоплює його зовнішнє і внутрішнє дослідження, а також проведення різних додаткових лабораторних досліджень -- гістологічних, гістохімічних, бактеріологічних, токсикологічних, імунологічних, цитологічних, медико-криміналістичних.

2. Пошкодження тупими предметами

Ушкодження тупими предметами зустрічаються частіше за інші, оскільки тупих предметів, які можуть служити зброєю для нападу чи захисту, дуже багато. Характер ушкоджень, які нанесені тупими предметами, зумовлений характером і формою поверхні предмета, його масою і щільністю, а також швидкістю руху. Всі тупі тверді предмети за своїм виглядом і формою дуже різноманітні, але їх все-таки можна розділити на п'ять основних груп: 1) з плоскою травмуючою поверхнею; 2) зі сферичною поверхнею; 3) з циліндричною поверхнею; 4) з тупогранною поверхнею; 5) невизначеної форми. У результаті дії тупих предметів на тілі людини можуть виникати: садна, синці, рани, переломи, вивихи, розтягнення зв'язок, розриви органів, сплющування (роздроблювання), розділення тіла на частини чи відокремлення частин тіла.

Дії тупих твердих предметів класифікуються так: удар, здавлення, розтягування і тертя.

Удар-поштовх спостерігається тоді, коли тупий твердий предмет діє на тіло людини під прямим чи близьким до нього кутом. Залежно від сили удару можуть виникати синці, садна, забиті рани, переломи кісток і розриви внутрішніх органів.

Здавлення виникає тоді, коли сили тупих твердих предметів направлені назустріч одна одній. Тяжкість травми при здавленні прямо залежить від маси і площі травмуючого предмета.

При розтягуванні сили травмуючих предметів діють на тіло людини в протилежних напрямках. У результаті цього можуть виникнути рвані рани, відриви частин тіла, кінцівок.

Тертя виникає при зіткненні тіла з травмуючим предметом, який перебуває в рухомому стані, чи при ковзанні тіла по предмету. В цих випадках утворюються, як правило, садна, неглибокі рани.

Садна. Саднами називаються порушення цілісності епідермісу, інколи з ушкодженнями сосочкового шару дерми чи епітелію слизових оболонок. Після нанесення садна поверхня його волога, вкрита тканевою рідиною, яка виділяється, інколи з крапельками крові. Через 12 год. утворюється тонка шкірочка, яка розміщена нижче від рівня навколишньої неушкодженої шкіри. На 2-3 добу шкірочка внаслідок процесу епітелізації зрівнюється з рівнем шкіри, а потім поступово піднімається. З 3-4 дня спостерігається відшарування шкірочки по периферії садна. До 7-12 дня епітелізація закінчується відпаданням шкірочки. Сліди на місці колишнього садна у вигляді гіпер- або депігментації проходять безслідно до 10-15 дня. Тому при виявленні садна необхідно детально описувати ступінь вираженості і висоту розміщення шкірочки щодо неушкодженої шкіри.

Судово-медичне значення саден дуже велике. По-перше, вони є доказом дії тупого предмета, знаком насилля і завжди вказують на місце прикладання сили, яка діяла. По-друге, описані вище особливості загоювання садна дозволяють встановити давнину травми. По-третє, за формою і характером країв інколи можна судити про властивості травмуючого предмета і напрямок руху.

Синці. Синці утворюються внаслідок розриву судин у місці удару чи здавлення з наступним крововиливом у підшкірну клітковину чи глибше розміщенні тканини. Кров, яка вилилась, просвічує крізь шкіру у вигляді синюватої чи червонуватої плями (залежно від глибини розташування) і протягом деякого часу міняє свій колір. Спочатку синець має багряно-синій колір, а через 1-4 доби в результаті розщеплення гемоглобіну (відділення молекули заліза від гематину) він стає синім. Через 4-5 діб синець по периферії набуває зеленуватого кольору, який зумовлений наявністю одного з пігментів жовчі, що утворився - білівердина. У свою чергу білівердин, окислюючись, перетворюється в другий жовчний пігмент - білірубін, який надає синцеві жовтуватого забарвлення (через 7-9 діб). У зв'язку з тим, що окислення білівердину і перехід його в білірубін, як і зворотній процес, проходить поступово, синець може мати дво- і навіть триколірне забарвлення.

Судово-медичне значення синців полягає в тому, що вони дають можливість визначити вид знаряддя, яким була нанесена травма, місце прикладання сили, характер насилля, давність травми, служать ознакою боротьби і самозахисту, які мали місце.

Рани. Ранами називають ушкодження, які порушують цілісність усієї шкіри чи слизових оболонок або проникають у глибоко розміщені тканини. Від дії тупих твердих предметів виникають забиті рани, які мають неправильну форму, нерівні, синцеві, розтрощені, здерті, нерідко відшаровані від підлягаючих тканин краї, розтрощене синцеве дно, в порожнині рани - тканеві перемички (неушкоджені сполучно-тканинні волокна).

Судово-медичне значення забитих ран полягає в тому, що їхні морфологічні особливості дозволяють встановити перш за все предмет і механізм виникнення рани, напрям руху предмета (за характером здертості країв), положення потерпілого в момент отримання ушкоджень та вирішити інші питання.

Переломи кісток. Від дії тупих твердих предметів можуть виникати переломи кісток, тобто повне чи часткове порушення цілісності кістки. Вони бувають повні і неповні (тріщини), а повні, у свою чергу - закриті і відкриті, прості і ускладнені. З судово-медичної точки зору великий інтерес становлять переломи кісток черепа, які за механізмом утворення поділяються на прямі (утворюються у місці удару чи тиску травмуючого предмета) і непрямі (виникають на деякій відстані від місця прикладення діючої сили).

До прямих відносять переломи склепіння черепа (тріщини і розходження швів, удавлені, терасовидні, дірчасті і осколкові) та основи черепа.

У зв'язку з великим судово-медичним значенням переломів кісток черепа дослідження їх слід здійснювати особливо ретельно і різнобічно. Звертають увагу на характер перелому, його форму і напрямок тріщин, які відходять від місця перелому, оскільки вони, як правило, збігаються з напрямом діючої сили.

Ушкодження внутрішніх органів. Нерідко приходиться зустрічатися і з ушкодженнями внутрішніх органів, до яких належать крововилив, розрив, відрив і роздавлювання органів. При дослідженні таких ушкоджень слід враховувати, що розриви зустрічаються як у місці прикладання діючої сили при ударах чи здавленні яким-небудь предметом, так і можуть виникати від дії відламків кісток.

При розділенні тіла на частини звертають увагу на наявність на шкірі чи одязі на краях розділення ушкоджень чи забруднень, відзначають стан ушкоджених м'язів, кісток, внутрішніх органів (які конкретно, на якому рівні, просочування кров'ю, наявність забруднень і т. ін.). При травматичній ампутації кінцівок необхідно відзначити, повна чи неповна ампутація, на якому рівні, характер шкірних клаптів, стан м'язів, нервів, кісток тощо.

Падіння з висоти. У судово-медичній практиці нерідко зустрічається падіння тіла з висоти. У випадках падіння тіла, на відміну від інших видів ушкоджень тупими твердими предметами, рухається тіло людини, а тупий предмет (поверхня, на яку приземлюється тіло) є нерухомим. У кожному випадку необхідно з'ясувати обставини падіння з висоти, оскільки тіло в одних випадках падає безпосередньо на яку-небудь поверхню, а в інших - може ударятись під час падіння об проміжні предмети. Знання механізму утворення ушкоджень, які при падінні з висоти мають свої характерні особливості, дозволяє успішно диференціювати їх від інших видів механічної травми.

3. Закриття отворів рота і носа: судово-медична характеристика

Закриття отворів рота і носа - це вид механічної асфіксії, що може скоюватися за допомогою закриття рота і носа рукою чи яким-небудь м'яким предметом. У першому випадку на шкірі обличчя навколо рота і носа видно сліди натискання руками у вигляді синців і саден, що мають форму пів-місяця від пальців рук і нігтів. На слизовій оболонці губ можуть залишатися садна і синці від притискання губ до зубів. При закритті рота і носа м'якими предметами, наприклад, подушкою, ковдрою, навколо рота і носа на шкірі ніяких слідів може не залишитися. Але при огляді порожнини рота на слизовій губ і щік виявляються крововиливи, садна, тріщини слизової, які утворюються від натиснення і притискування товщини губ до зубів.

У тих випадках, коли застосовується м'який предмет щодо дітей, у яких зубів ще немає, чи до людей похилого віку, які вже втратили зуби, видимих ознак асфіксії: ні саден навколо носа, ні синців, ні ушкоджень слизової губ і щік, як правило, не виявляється. У таких випадках питання про причину смерті вирішується на основі наявності загальноасфіктичних ознак смерті, вивчення обставин справи і виключення інших видів механічної асфіксії і захворювань. Цей вид механічної асфіксії найчастіше зустрічається як нещасний випадок, зрідка - як убивство.

4. Гостре місцеве променеве ураження: судово-медична характеристика

Загальною властивістю різних видів іонізуючого випромінювання є здатність проникати в середовище і спричинювати іонізацію. Таку здатність має проміння високої енергії (рентгенівське й g-випромінюванння), а також a- і b-частинки. Розрізняють зовнішнє опромінення, коли джерело міститься поза організмом, і внутрішнє (інкорпороване) - у разі потрапляння радіоактивних речовин всередину організму.

Первинні радіохімічні реакції полягають у прямому і непрямому (через продукти радіолізу води й радіотоксини) ушкодженні найважливіших біохімічних компонентів клітини - нуклеїнових кислот, білків, ферментів. Надалі бурхливо змінюються ферментативні реакції посилюється ферментативний розпад білків і нуклеїнових кислот, знижується синтез ДНК, порушується біосинтез білків і ферментів.

Радіаційне ураження клітин полягає в гальмуванні поділу або загибелі клітин внаслідок впливу на генетичний апарат, порушення енергетичного обміну клітин при ушкодженні мітохондрій і звільнення ліричних ферментів з ушкоджених лізосом. Найвищу радіочутливість мають тканини, в яких процеси поділу клітин відбуваються найінтенсивніше. Це насамперед кровотворна і лімфоїдна тканини, де оновлення клітин відбувається постійно. Нервові клітини не мають здатності до поділу і тому у разі прямого опромінення гинуть останніми.

Порушення системи крові найхарактерніше. Спостерігається зменшення кількості всіх клітин крові, а також їх функціональна неповноцінність.

У разі променевого ураження, як і при інших патологічних процесах, спостерігаються компенсаторно-пристосувальні реакції. Вони відбуваються на всіх рівнях організму. На молекулярному рівні патологічні зміни компенсуються природними антиоксидантними системами. Здатність клітин репарувати ушкодження ДНК - один із основних факторів, як визначають стійкість організму проти впливу іонізуючого випромінювання. На рівні фізіологічних систем також розвиваються процеси компенсації і відновлення.

Внаслідок гострого променевого ураження розвивається гостра променева хвороба. Найтиповішою є кістково-мозкова форма променевої хвороби. Клінічно в ній виділяють чотири періоди: початковий, або період первинних реакцій; прихований; період розпалу, або розгорнутих клінічних проявів; кінець хвороби.

Початковий період, тривалість якого становить від кількох годин до одного-двох днів, характеризується реакцією нервових і гормональних механізмів на опромінення, що виражається збудженням, головним болем, нестійкістю вегетативних функцій. У тяжких випадках можливий променевий шок. Активізується гіпофіз-адреналова система. Прихований період - це період удаваного благополуччя. Прояви, пов'язані з надмірним збудженням нервової системи, зникають однак патологічні зміни в деяких органах наростають. Розвивається лейкопенія, прогресує лімфопенія. Неминуче виникають інфекційні ускладнення.

Кишкова форма. При цій формі променевої хвороби припиняється мітотичний поділ клітин кишкового епітелію. Клінічна картина характеризується блюванням, анорексією, в'ялістю, домішкою крові в калі, підвищенням температури тіла, болем в різних ділянках кишок. Можлива паралітична непрохідність кишок, перитоніт внаслідок порушення бар'єрної функції кишкової стінки.

Церебральна форма. Внаслідок прямої ушкоджу вальної дії іонізуючого випромінювання на нервову тканину спостерігаються значні структурні зміни і навіть загибель нервових клітин кори головного мозку та гіпоталамуса. Порушення в центральній нервовій системі призводять до розвитку судорожно-паралітичного синдрому, порушення тонусу судин і терморегуляції. Загибель хворого можлива під час опромінювання або через кілька хвилин (годин) після нього.

Ознаками видужання є поліпшення самопочуття, нормалізація картини крові; в крові з'являються молоді клітини. Однак тривалий час після захворювання зберігаються залишкові явища - астенія, стомлюваність, загальна слабкість, нестійкість гемопоезу, розлади статевої функції, ослаблення імунітету, трофічні розлади, що призводять до передчасного старіння. До віддалених наслідків належать пухлини.

Променева хвороба - порушення життєдіяльності організму, яке виникає внаслідок загальної ушкоджуючої дії різними видами іонізуючого випромінювання із зовнішніх джерел та в разі потрапляння радіоактивних речовин всередину тіла.

5. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих

Показання свідків і потерпілих під час досудового слідства і в суді є, згідно діючого процесуального законодавства, одним із найважливіших доказів серед інших фактичних даних, необхідних для об'єктивного вирішення справи. Звідси випливає, що оцінка повноти і правдивості свідчень очевидців - дуже відповідальне завдання. Практика свідчить про те, що навіть здоровий і сумлінний свідок може помилятися через вплив на правильність і точність сприйняття ряду причин. Так, наприклад, на це може впливати емоційний стан свідка чи потерпілого, особливе значення надається окремим психологічним функціям вищої нервової діяльності кожної окремо взятої людини: стану уваги, пам'яті, здатності до сприйняття та відтворення, до точного відображення дійсності в конкретній, юридично значимій ситуації. Серед зовнішніх факторів, які можуть спричиняти похибки свідчень - особливості самої ситуації, вплив громадської думки чи родичів, навіювання. З огляду на це, часто буває доцільним застосувати комплексну, психолого-психіатричну експертизу, із залученням обстеження судових чи медичних психологів. Завдання досудового слідства і суду полягає в дослідженні змісту викладених свідками і потерпілими повідомлень та у співставленні їх іншими даними, щоб правильно оцінити їхню правдивість чи хибність. Предметом дослідження при цьому є лише показання, а не особи, які їх дають. Однак свідками і потерпілими можуть бути психічно хворі чи особи, стосовно яких виникають сумніви щодо їхньої психічної повноцінності. Зокрема, це стосується неповнолітніх свідків і потерпілих.

При призначенні судово-психіатричної експертизи свідків і потерпілих судово-слідчим органам у таких випадках потрібно з'ясувати психічний стан цих осіб, їхню здатність вірно сприймати обставини, що мають значення для справи, можливість цих осіб давати правдиві показання. При цьому об'єктом оцінки для психіатра-експерта, а також експерта психолога є психічний стан досліджуваного, а не особливості і зміст, а тим більше - недостовірність його показань, бо це відноситься до компетенції суду. На поставлені запитання експерт повинен відповідати альтернативно: або стверджується, що внаслідок наявності психічного захворювання ця особа не може давати правильні покази, або - що, не дивлячись на наявність психічних відхилень, бути свідком у справі вона в стані.

Експерту неприпустимо давати висновок про те, що показання психічно хворого свідка можуть прийматися до уваги, коли вони підтверджуються іншими матеріалами справи і не суперечать їм. Такий висновок є, по суті, аналізом показань, а не психічного стану підекспертного, що не дозволяється. Він автоматично робить можливим участь психічно хворого свідка в судовому процесі, що є небажаним і недоцільним, оскільки може спричинити погіршення психічного стану хворого, а коли показання такого свідка й підтверджуються іншими даними у справі, то вони вже не є необхідною ланкою в ланцюгу доказів. Головне в такому випадку полягає у тому, що в цих показаннях іноді містяться викривлені відомості внаслідок порушень пам'яті, інтелекту і підвищеної навіюваності особи. Показання психічно хворих свідків можуть бути також проявами обмовляння або самообмовляння внаслідок психічних порушень. З цієї ж причини в таких свідченнях можуть відображатися патологічні переживання хворого, маячна інтерпретація подій, що дійсно могли бути.

Судово-психіатрична експертиза може бути призначена для з'ясування питання про наявність у потерпілого безпорадного стану, під яким розуміють неможливість цієї особи в певному фізичному чи психічному стані усвідомлювати характер дій, що вчиняються з нею, керувати своїми вчинками або чинити опір. До безпорадного стану відносяться сон, втрата свідомості, гіпнотичний стан, слабоумство і психічна хвороба. Експертна оцінка безпорадного стану потерпілих, який виник у результаті прийому алкоголю, відрізняється від оцінки алкогольного сп'яніння чи сп'яніння внаслідок вживання психоактивних речовин правопорушниками, коли осудність не виключається.

Досвід і практика свідчать про те, що найчастіше судово-психіатричну експертизу доводиться призначати стосовно таких свідків і потерпілих, які страждають на розумову недорозвиненість, олігофренію, органічні ураження головного мозку, перенесли черепно-мозкову травму, особливо при кримінальній ситуації, розвитку реактивних психічних порушень і, значно рідше, шизофренічних розладах. Експертний висновок відносно осіб із психічною патологією повинен відображати здатність особи здійснювати процесуальні функції на різних етапах юридичного процесу відповідно до характеру і динаміки психічного розладу. Медичний критерій визначається поняттям "душевна хвороба", яким охоплюються всі види психопатології. Юридичний критерій визначається неможливістю потерпілих і свідків правильно сприймати обставини справи і давати про них правдиві показання, розуміти характер і значення скоєних щодо потерпілих дій, а також неможливістю чинити опір. Судово-психіатричними експертами стосовно свідків, як правило, вирішується одне питання: чи може ця особа правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання. Стосовно потерпілих коло питань, які вирішуються судово-психіатричною експертизою, є значно ширшим. Залежно від глибини уражень психічної сфери і часу початку їх розвитку характер сприйняття різних обставин у потерпілих може бути різним.

Труднощі судово-психіатричної експертизи можуть бути пов'язані з тим, що в результаті втрати свідомості і ретроградної амнезії у травмованих відомості, які сповіщаються ними, часто бувають невірними. В подальшому хворі нерідко заповнюють відтінок часу, що випав з пам'яті, неправдивими, хибними спогадами, доповненнями, які виникають у них на основі знання обставин справи зі слів слідчого, рідних, знайомих і сповіщають ці дані, дійсно вважаючи їх правдивими. Тому можуть виникати протиріччя, особливо тоді, коли свідків події не було, а період втрати свідомості потерпілим після травми був коротким.

З наведеного вище матеріалу можна бачити, що винесення вірогідних і надійних експертних висновків стосовно свідків і потерпілих із психічними розладами сприяє ефективному захисту їх законних прав і свобод, і це є можливим лише на базі ретельної клініко-експертної оцінки порушених і збережених психічних функцій у юридично значимій ситуації.

Список використаної літератури

1. Авдеев М.И. Краткое руководство по судебной медицине. -- М.: Медицина, 1999. - 245 с.

2. Авдеев М.И. Судебно-медицинская экспертиза трупа. -- М.: Медицина, 1999. - 114 с.

3. Акопов В.И. Судебно-медицинская экспертиза повреждений тупыми предметами. -- М.: Медицина, 2001. - 235 с.

4. Ботезату Г.А. Асфиксия. -- К., 2003. - 187 с.

5. Громов А.П. Курс лекций по судебной медицине. -- М.: Медицина, 2004. - 167 с.

6. Дидковская С.П. Подготовка и проведение отдельных видов судебно-медицинской экспертизы. -- К., 2001. - 297 с.

7. Загрядская Л.П. Судебно-медицинская экспертиза повреждений острыми и тупыми предметами: Лекция. -- К., 2004. - 314 с.

8. Молчанов В.И. Огнестрельные повреждения и их судебно-медицинская экспертиза. -- М.: Медицина, 2000. - 124 с.

9. Попов Н.В. Судебная медицина. -- М.: Медгиз, 2000. - 298 с.

10. Райский М.И. Судебная медицина. -- М.: Медгиз, 2003. - 194 с.

11. Сапожников Ю.С. Криминалистика в судебной медицине. -- К.: Здоров'я, 2000. - 102 с.

12. Сапожников Ю.С. Судебная медицина. -- К.: Вища школа, 2000. - 167 с.

13. Туманов А.К. Основы судебно-медицинской экспертизы вещественных доказательств. -- М.: Медицина, 2005. - 348 с.

14. Хижнякова В.И. Определение давности смерти: Экспресс-методы. -- М., 2001. - 98 с.

Размещено на Allbest.ru