Сімейне право

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Джерела сімейного права

2. Державна охорона сім'ї

3. Зміна прізвища дитини її батьками

Список використаних джерел

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Джерела сімейного права

сімейне право прізвище зміна дитина

Серед різноманітних суспільних відносин, урегульованих правом, виокремлюють сферу досить складних людських стосунків, які засновані на родинних зв'язках або спрямовані на їх створення та водночас можуть містити елементи економічного характеру. Це -- сімейні правовідносини. Вони виникають на основі укладеного шлюбу, народження дітей чи іншого родства, усиновлення дітей, прийняття дітей на виховання. Ці стосунки за своїм змістом дуже близькі до цивільних і по суті є такими. Однак вони мають особливості, які дають підстави виділити їх в окрему сферу, а норми, що їх регулюють, -- в окрему галузь права -- сімейне право.

Таким чином, сімейне право -- це сукупність правових норм, які регулюють особисті немайнові та такі, що ґрунтуються на них, майнові відносини людей, які виникають на основі шлюбу, сім'ї, родства, усиновлення, прийняття дітей на виховання.

Сімейні правовідносини -- це насамперед особисті немайнові відносини. Так, шлюбні відносини -- це подружні стосунки взаємної поваги, любові, моральної підтримки, на основі яких виникають майнові права і обов'язки подружжя. Або батьківство -- це передусім кровний і духовний зв'язок батька з дитиною, його піклування про неї, виховання тощо, а на їх основі виникає обов'язок щодо утримання цієї дитини до досягнення повноліття.

Сімейні відносини виникають лише між громадянами на підставі конкретних юридичних фактів. Юридичні ж особи взагалі не є суб'єктами сімейного права. Ці відносини регулюються спеціальними нормативно-правовими актами, основним з яких є Сімейний кодекс України. Істотний вплив на них мають норми етики, моралі, звичаї та традиції.

Сімейне право регулює особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком, а також деякі майнові відносини між іншими членами сім'ї. Але сімейне право не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником та між іншими родичами за походженням.

Сімейні правовідносини -- це передусім стосунки між членами сім'ї. Поняття сім'ї розглядається багатьма науками: філософією, соціологією, психологією та ін. Щодо права, то єдиного визначення сім'ї для всієї правової системи України раніше не існувало, оскільки воно не визначалося на законодавчому рівні.

У Сімейному кодексі України зазначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Права члена сім'ї має й одинока особа. Право на створення сім'ї має особа, яка досягла шлюбного віку. Сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку. Подружжя вважаються сім'єю і тоді, коли вони у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сімейне право України ґрунтується на певних принципах, відповідно до яких воно впливає на суспільні відносини:

- неприпустимість свавільного втручання будь-кого у сімейні справи та повага до сімейного життя: навіть правом сімейні відносини регулюються лише у тій частині, в якій це є допустимим і можливим з погляду інтересів їх учасників та інтересів суспільства;

- одношлюбність (моногамія): будь-яка особа може одночасно перебувати тільки в одному шлюбі;

- свобода шлюбу і добровільності укладення шлюбу: укладення шлюбу і вибір дружини або чоловіка здійснюється довільно, за власним бажанням; держава захищає право на вільний вибір дружини або чоловіка;

- свобода розірвання шлюбу: ніхто не вправі примусити особу перебувати у шлюбі проти її волі; якщо продовження подружнього життя стало неможливим, подружжя вправі розірвати шлюб у встановленому порядку;

- повна рівність чоловіка і жінки в особистих і майнових правах і обов'язках у шлюбі та сім'ї;

- максимально можливе врахування інтересів дітей та непрацездатних членів сім'ї;

- пріоритет сімейного виховання дітей: цей принцип ґрунтується на положеннях Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.01 та міжнародно-правових актів щодо захисту прав дітей про те, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення; тому перевага завжди повинна надаватися сімейним формам виховання дітей;

- матеріальна підтримка членів сім'ї, які потребують матеріальної допомоги: закон встановлює аліментні зобов'язання-- батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття; повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків; подружжя повинно матеріально підтримувати одне одного у разі потреби, а за відмови в такій підтримці той з подружжя, що потребує матеріальної допомоги, має право одержувати утримання від іншого з подружжя в примусовому порядку, якщо останній спроможний його надати та ін.

Джерелами сімейного права є офіційні форми вираження правових норм, які у сукупності складають сімейне право. Основними джерелами сімейного права України є Конституція України, що визначає основні засади всієї правової системи держави, та Сімейний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 10.01.02. До його прийняття упродовж 30 років діяв Кодекс про шлюб та сім'ю (1970 р.).

Сімейний кодекс України (2002 р.) визначає засади шлюбу, особисті та майнові права і обов'язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих і майнових прав та обов'язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім'ї та родичів тощо. Він регулює сімейні відносини з метою зміцнення сім'ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб, утвердження почуття обов'язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім'ї, побудови сімейних стосунків на паритетних засадах, почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку.

Кодекс складається із Загальної та Особливої частин. Загальна частина містить норми, що поширюються на всі сімейні правовідносини. Це -- норми про предмет, законодавство, мету і завдання, принципи, суб'єкти сімейних правовідносин тощо. Особлива частина регулює визначені різновиди сімейних відносин: порядок укладення і припинення шлюбу, особисті і майнові відносини подружжя, особисті і майнові правовідносини батьків і дітей, усиновлення, опіку та піклування над дітьми і т. ін.

До джерел сімейного права України слід віднести ряд законів і підзаконних нормативно-правових актів, які повністю або частково регулюють сімейні відносини: Цивільний кодекс України, Закони України: «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24.12.94, «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.92, «Про охорону дитинства» від 26.04.01, «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.01. Джерелами сімейного права є також міжнародно-правові акти: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції ООН про права дитини, про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.93 та ін.

Відповідно до положень нового Сімейного кодексу джерелом сімейного права може бути і звичай. При вирішенні сімейного спору суд за заявою заінтересованої сторони може врахувати місцевий звичай, а також звичай національної меншини, до якої належать сторони або одна з них. Звичай не повинен суперечити вимогам Сімейного кодексу України, інших законів чи моральним засадам суспільства.

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі можуть врегулювати свої сімейні відносини за допомогою договору (за домовленістю). Положення такого договору не повинні суперечити вимогам законів і моральним засадам суспільства.

Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, можуть врегулювати свої сімейні (родинні) відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Договір може укладатися ними лише щодо тих відносин, які не врегульовані Сімейним кодексом України. Він є обов'язковим до виконання, якщо не суперечить вимогам законів України та моральним засадам суспільства.

Розвиток сімейного законодавства, його вдосконалення, підтримка сім'ї є предметом постійної уваги з боку держави. Так, Верховною Радою України схвалено Концепцію державної сімейної політики (постанова від 17.09.99). У цьому документі підкреслюється, що в усьому світі сім'я є інтегральним показником суспільного розвитку, який відображає моральний стан суспільства і виступає могутнім фактором формування демографічного потенціалу.

В Україні сьогодні сім'я змушена стримувати потреби особистості в материнстві і батьківстві; дедалі більше сімей обирають бездітність або відкладають народження дітей; знижується народжуваність і зростає смертність населення; погіршується здоров'я дорослих і дітей, скорочується середня тривалість життя. Рівень життя більшості сімей в Україні значно знизився, оскільки він залежить не лише від розміру доходів, а також від соціально-демографічного складу -- кількості дітей, працюючих і утриманців, віку членів сім'ї, їх освітнього та професійного рівня тощо.

Найбільш уразливими є сім'ї з дітьми, особливо багатодітні; неповні сім'ї, в яких дітей виховує одна мати або один батько; сім'ї з дітьми-інвалідами; сім'ї людей похилого віку; сім'ї, в яких немає годувальника. Досить великою є також частка працездатних членів сім'ї, які не мають регулярного доходу, що ускладнює економічний стан сім'ї. Більшість сімей недостатньо реалізує свої виховні функції. Сімейні негаразди, обмеженість батьків у часі для спілкування з дітьми призводять до розриву внутрішньосімейних зв'язків, обмежують можливість батьків і дітей разом проводити дозвілля і відпочинок.

Відповідно до Конституції сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Виходячи з потреби створення належних умов для життєдіяльності сім'ї в Україні згадана Концепція визначає загальну стратегію і пріоритетні напрями державної політики щодо сім'ї, передбачає здійснення цілісної системи заходів з максимальним урахуванням нових реалій: ринкової економіки, соціального партнерства, політичної демократії, всього того, що покликане зробити життя суспільства, кожної окремої сім'ї повноправним та ефективним.

Висновок. Отже, джерелами сімейного права є офіційні форми вираження правових норм, які у сукупності складають сімейне право. Основними джерелами сімейного права України є Конституція України, що визначає основні засади всієї правової системи держави, та Сімейний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України 10.01.02, закони і підзаконні нормативно-правові акти, які повністю або частково регулюють сімейні відносини: Цивільний кодекс України, Закони України: «Про органи реєстрації актів громадянського стану» від 24.12.94, «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.92, «Про охорону дитинства» від 26.04.01, «Про попередження насильства в сім'ї» від 15.11.01, міжнародно-правові акти: Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції ООН про права дитини, про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, Конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.93 та ін.

2. Державна охорона сім'ї

Держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім'ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Держава бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Стаття 5 Сімейного кодексу передбачає один з найважливіших принципів сімейного права, закріплений у ст. 51 Конституції. Ч. 1 дублює положення ч. З ст. 51 Конституції і відповідає ст. 2 Декларації про загальні засади державної політики України стосовно сім'ї та жінок. Положення ч. 2, згідно з яким держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує та підтримує материнство й батьківство, дістали втілення у статтях 49 і 50 СК, що передбачають право дружини на материнство і чоловіка на батьківство. У ч. З закріплено положення про забезпечення державою пріоритету сімейного виховання дитини, яке відповідає змісту статей 2 і 9 Конвенції ООН про права дитини 1989 р., ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 р., і дістало відображення у статтях 151-156, 160 і 163 СК.

Положення ч. 4 відповідає ст. 20 Конвенції про права дитини і главам 18-20 СК.

Частина 5 відповідає ч. 2 ст. 32 Конституції. У разі незаконного втручання у сімейне життя особи вона має право на судовий захист (ст. 55 Конституції) і на відшкодування матеріальної та моральної шкоди (ст. 56 Конституції).

Висновок. Отже, відповідно до ст. 5 СК України «Державна охорона сім'ї», держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сімТ; створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорон}' прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство; забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини; бере під свою охорону кожну дитину, яка позбавлена належного батьківського піклування.

3. Зміна прізвища дитини її батьками

Прізвище дитини визначається за спільним прізвищем батьків чи одного з них, якщо вони мають різні прізвища.

Право на зміну прізвища дитини, як і право на його присвоєння, належить до особистих немайнових прав батьків. Стаття 148 Сімейного кодексу України визначає підстави та загальний порядок зміни прізвища дитини її батьками.

Зміна прізвища обома батьками є достатньою підставою для зміни прізвища дитини, яка не досягла семи років. Частини 2 і 3 статті 148 СК передбачають, що зміна прізвища дитини, яка досягла семирічного віку, у разі зміни прізвища обома батьками чи одним з них, можлива лише за її згодою. Після досягнення семирічного віку дитина, як правило, уперше усвідомлено починає реалізовувати своє право на ім'я, виступаючи від свого імені у суспільних відносинах, а тому сама має брати участь у вирішенні питання про зміну її прізвища. Ця норма є виявом поваги до дитини, вона співзвучна зі статтею 8 Конвенції про права дитини, якою держави-учасниці зобов'язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, в тому числі її імені. Оскільки дитина у цьому віці, як правило, вже має початкові навички письма, її згода на зміну прізвища має бути підписана нею. Адже усна форма зазначеного волевиявлення дитини може привести у майбутньому до оспорювання зміни її прізвища на тій підставі, що згоди дитини не було.

У випадках, передбачених частиною 3 статті 148 СК, коли змінено прізвище лише одного з батьків, тобто коли дружина і чоловік мали спільне прізвище, це прізвища має і дитина, але згодом мати, наприклад, змінила своє прізвище. Для зміни прізвища дитини, яка досягла семи років, необхідна згода батька дитини.

Частиною 4 статті 148 СК врегульовано питання зміни прізвища дитині, яка не досягла чотирнадцяти років, на прізвище другого з батьків, коли батьки мають різні прізвища і дитині присвоєно прізвище одного з них, за заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім. У разі заперечення одним з батьків, виникнення спору щодо доцільності зміни прізвища дитини, частина 5 статті 148 СК надає батькові, матері право звернутися за його вирішенням до органу опіки та піклування або до суду.

Розглядаючи спір, органи опіки та піклування або суд беруть до уваги міру участі батьків у вихованні дитини та виконання кожним із них своїх батьківських обов'язків, а також інші обставини, що свідчать про відповідність зміни прізвища її інтересам.

Статтею 295 Цивільного кодексу України встановлено право змінити своє прізвище на власний розсуд дитині, яка досягла 16 років, та за згодою батьків або одного з них, якщо другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав, щодо цієї дитини, а також якщо відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження або якщо відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері, чи піклувальника дитині, яка досягла 14 років, відповідно до «Порядку розгляду заяв про зміну імені (прізвища, власного імені, по батькові) фізичної особи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2007 № 915.

Висновок. Отже, відповідно до статті 148 СК України «Зміна прізвища дитини її батьками», у разі зміни прізвища обома батьками змінюється прізвище дитини, яка не досягла семи років; у разі зміни прізвища обома батьками прізвище дитини, яка досягла семи років, змінюється за її згодою; у разі зміни прізвища одного з батьків прізвище дитини може бути змінене за згодою обох батьків та за згодою дитини, яка досягла семи років.

За заявою батьків або одного з них, якщо другий помер, оголошений померлим, визнаний недієздатним або безвісно відсутнім, дитині, яка не досягла чотирнадцяти років та якій при реєстрації народження присвоєне прізвище одного з батьків, може бути змінено прізвище на прізвище другого з батьків (ч. 4 ст. 148 СК).

У разі заперечення одним із батьків щодо зміни прізвища дитини спір між ними щодо такої зміни може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. При вирішенні спору беруться до уваги виконання батьками своїх обов'язків щодо дитини, а також інші обставини, які засвідчують відповідність зміни прізвища інтересам дитини (ч. 5 ст. 148 СК).

Список використаних джерел

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30.

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року.

3. Цивільний кодекс України// Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№ 40-44. - ст. 356.

4. Баранова Л.М. Сімейне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 263 с.

5. Благовісний С.Г. Сімейне право України. - Сімферополь: Симгортип, 2006. - 41 с.

6. Мазур О.С. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навчання. - К.: Ун-т «Україна», 2005. - 115 с.

7. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України/ За ред. Є.О. Харитонова. - X.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 552 с.

8. Ромовська З.Я. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru