Форми утримання і виховання дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Прийомна сім'я

2. Визначення походження дитини

3. Право та обов'язки подружжя по утриманню

Список використаної літератури

прийомний утримання дитина батьківство

1. Прийомна сім'я

Основними нормативними актами, які регулюють питання соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є Конституція України (1996 р.), Сімейний кодекс України (2002 р.), Закони України «Про охорону дитинства» (2001 р.), «Про освіту» (1991 р.), «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (1992 р.), «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (2005 р.).

Згідно із статтею 24 Закону України «Про охорону дитинства» утримання і виховання дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, забезпечує держава. Законом визначено форми влаштування таких дітей, а саме: передача під опіку чи піклування, на усиновлення або на влаштування на виховання в сім'ї громадян (прийомні сім'ї), в будинки дитини, дитячі будинки, дитячі будинки сімейного типу.

Законом України «Про охорону дитинства» (2001 р.) визначено форми сімейного влаштування дітей - сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, такі як прийомна сім'я і дитячий будинок сімейного типу.

Прийомна сім'я є однією з форм влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Діти, чиї батьки померли або в силу різних обставин не можуть виконувати свої обов'язки, потребують родинного тепла і виховання. Держава визначила важливе завдання забезпечити належні умови для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Над досягненням цієї цілі працюють Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини спільно з Державною соціальною службою для сім'ї, дітей та молоді та іншими органами влади.

Метою створення прийомних сімей є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Вихованці оформлюються в сім'ї до досягнення вісімнадцятирічного віку або до закінчення навчання у професійно-технічних чи вищих навчальних закладах.

Створення прийомних сімей дозволяє вирішувати питання тимчасового влаштування долі дитини, батьки якої за певних обставин, певний проміжок часу не можуть займатися вихованням дитини. У такому разі дитина влаштовується в родину на той проміжок часу, поки родина не справиться з проблемами, які не дозволяють біологічним батькам займатися дитиною, забезпечувати необхідний рівень життя та розвитку.

Діти, які виховуються в прийомних сім'ях, не втрачають статусу дитини - сироти та дитини, позбавленої батьківської опіки, що передбачає наявність прав на пільги, які гарантуються державою таким дітям: при отриманні житлової площі, матеріальної підтримки, влаштуванні на навчання тощо. За вихованцями зберігається право на житло і майно що їм належить. За його збереження до досягнення дитиною повноліття відповідають органи опіки і піклування.

Від існуючих форм сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ПС відрізняються перш за все тим, що держава надає сім'ї, яка бере на виховання дитину, матеріальну та соціальну підтримку. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2006 року № 106 затверджено Порядок призначення і виплати державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у ПС за принципом «гроші ходять за дитиною».

Необхідною умовою є підготовка кандидатів на створення ПС до соціальної ролі вихователів прийомних дітей, що забезпечується проходження ними системи із відповідної підготовки.

Рішення про створення ПС ухвалюється місцевими органами виконавчої влади на підставі заяви кандидатів і висновку відділу у справах сім'ї та молоді про можливість створення таких сімей. Між органами виконавчої влади і батьками, що беруть на себе зобов'язання щодо виховання дітей-сиріт, складається угода, де визначають права і обов'язки кожної з сторін, містяться вимоги до умов виховання і утримання дітей у родині. У разі невиконання зобов'язань одним з учасників угоди спірні питання можуть бути розглянуті у судовому порядку.

До ПС влаштовуються діти-сироти і діти, позбавлені батьківського піклування, незалежно від місця їх перебування до влаштування.

При влаштуванні дітей у ПС сімейних правовідносин не виникає. Вихованці мають право підтримувати контакти з біологічними батьками й іншими родичами в тому разі, якщо таке спілкування не суперечить інтересам дитини і не заборонене рішенням суду. Форми таких стосунків визначаються органами опіки і піклування за погодженням з батьками-вихователями та прийомними батьками.

Не можуть бути прийомними батьками особи: визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними; позбавлені батьківських прав; колишні опікуни (піклувальники, усиновителі), позбавлені відповідних прав за неналежне виконання покладених на них обов'язків; за станом здоров'я не можуть виконувати зобов'язання по вихованню дітей (інваліди І і ІІ групи, особи, що мають глибокі органічні ураження, алкогольну і наркотичну залежність, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, у яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, схильність до насильства); з якими на спільній житловій площі проживають члени родини, що мають глибокі органічні ураження нервової системи, хворі на СНІД, відкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, схильність до насильства.

Крім того, прийомними батьками не можуть бути особи, які не пройшли курс підготовки кандидатів у прийомні батьки, а також ті, що не мають достатнього матеріального забезпечення. Кандидати, що мають бажання створити ПС в обов'язковому порядку проходять курс підготовки, організований відділами у справах сім'ї та молоді.

Прийомні батьки несуть відповідальність за життя, здоров'я, фізичний і психічний розвиток дітей.

Особливістю діяльності ПС є державне фінансування такої родини, виділення коштів на утримання дітей. Вихованці ПС перебувають на державному забезпеченні. Щомісячно батькам виділяються кошти на харчування вихованців, придбання для них одягу, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книг, інвентарю й устаткування, а також кошти на оплату комунальних послуг. Фінансування ПС провадиться із відповідних місцевих бюджетів.

У ПС може бути влаштовано від одного до чотирьох прийомних дітей. Однією з умов улаштування прийомної дитини є можливість виділити їй індивідуальне місце проживання в прийомній родині.

Однією із специфічних відмінностей ПС від усиновлення та опіки (піклування) є державна соціальна підтримка таких сімей, що реалізується у формі соціального супроводу. Соціальний супровід - це діяльність спеціаліста (або групи спеціалістів), спрямована на створення необхідних соціально - психологічних умов розвитку прийомних дітей у ПС. Така форма соціальної роботи виступає, з одного боку, як контроль за умовами виховання та утримання, з другого боку - як система дієвої допомоги у вирішенні життєвих проблем сімей, які виховують дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування .

Висновок. Аналіз нормативної бази, що регулює влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в сім'ї громадян демонструє потребу в створенні і юридичному визначенні єдиного механізму державної системи соціального захисту таких дітей. На сьогодні питаннями влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, опікуються чотири міністерства - Міністерство освіти і науки України, Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство у справах сім'ї, дітей та молоді. Відсутність на рівні виконавчих органів влади єдиної структури, відповідальної за формування стратегії роботи державних органів різних рівнів щодо профілактики соціального сирітства та захисту прав дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, ускладнює реалізацію правового захисту цієї категорії дітей.

2. Визначення походження дитини

У сім'ї батьки і діти наділені певними правами та обов'язками. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку. Це положення ст. 121 Сімейного кодексу України, звичайно ж, стосується як дітей, народжених у шлюбі, так і дітей, народжених особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі (народжені поза шлюбом). Отже, визначення походження дитини є підставою виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини (дітей).

Слід погодитися з думкою авторів, які вважають батьківські правовідносини такими, що виникають на основі фактичного складу, який утворюють два юридичних факти: народження дитини (подія) і державна реєстрація народження органом реєстрації актів цивільного стану (дія).

Для встановлення материнства не має значення сімейний стан жінки. У сімейному законодавстві діє загальний принцип, відповідно до якого матір'ю дитини є жінка, яка її народила. Звернутися до державного органу реєстрації актів цивільного стану з метою реєстрації народження дитини має право як мати дитини, народженої в шлюбі, так і мати дитини, народженої поза шлюбом. В останньому випадку походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

Закон надає право жінці, яка записана матір'ю дитини, оспорити своє материнство (ст. 139 Сімейного кодексу України). Жінка, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства. Оспорювання материнства не допускається у випадках, передбачених ч. 2 та ч. 3 ст. 123 Сімейного кодексу України. До вимог про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

На відміну від материнства визначення батьківства залежить від сімейного стану матері дитини. Українське сімейне законодавство виходить з презумпції батьківства чоловіка матері дитини. Відповідно до ст. 133 Сімейного кодексу України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.

Презумпція батьківства чоловіка матері діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (п. 2 ст. 122 Сімейного кодексу України), а відтак - батьком дитини буде чоловік її матері. За правилом ст. 122 Сімейного кодексу України походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Разом з тим, дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкою матері.

Закон надає право оспорити батьківство:

· особі, яка записана батьком дитини (ст. 136 Сімейного кодексу України);

· спадкоємцям особи, яка записана батьком дитини (ст. 137 Сімейного кодексу України);

· матері дитини (ст. 138 Сімейного кодексу України).

Так, оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. В цей період за життя дитини особа, яка записана її батьком, має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про неї як батька з актового запису про народження дитини. Суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження, коли буде доведена відсутність кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною.

Закон не допускає оспорювання батьківства у разі смерті дитини.

Важливо, що до вимоги чоловіка про виключення запису про нього як про батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Не має права оспорювати своє батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що таким не є, а також особа, яка дала згоду на штучне запліднення своєї дружини.

В окремих випадках оспорювання батьківства допускається законодавцем і після смерті особи, яка записана батьком дитини. Якщо той, хто записаний батьком дитини, помер до народження дитини, оспорити його батьківство мають право його спадкоємці за умови подання ним за життя до нотаріуса заяви про невизнання свого батьківства.

Позовну заяву вправі підтримувати в суді спадкоємці того, хто записаний батьком дитини, якщо він помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини.

Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла - оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.

Закон надає право жінці, яка народила дитину в шлюбі, оспорити батьківство свого чоловіка. Обов'язковою умовою при цьому є подання іншою особою заяви про своє батьківство. Заява повинна бути письмовою. Тоді вимога матері про виключення запису про її чоловіка як батька дитини з актового запису про народження дитини може бути задоволена.

До вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини (п. 3 ст. 138 Сімейного кодексу України).

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записується за вказівкою її матері.

У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання, запис про матір та батька дитини проводиться відповідно до даної норми за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина. Якщо батьки дитини невідомі, запис про них у Книзі реєстрації народжень проводиться за рішенням органу опіки та піклування.

Визначення походження дитини від чоловіка і жінки, які перебувають у шлюбі між собою, не викликає проблем. У п. 1 ст. 122 Сімейного кодексу України зазначено: дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини. Походження дитини від подружжя визначається на підставі:

а) Свідоцтва про шлюб;

б) документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Викладене стосується ситуації, коли дитина зачата і народжена у шлюбі; зачата до шлюбу, народжена у шлюбі.

Складніше визначити походження дитини від матері та батька у випадках:

1) коли дитина зачата у шлюбі, а народжена після припинення шлюбу;

2) коли дитина зачата у шлюбі, а народжена після визнання шлюбу недійсним.

Позиція законодавця у визначенні питань походження дитини ґрунтується на пріоритеті шлюбних відносин, оскільки дитина, народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (п. 2 ст. 122 Сімейного кодексу України).

Визначальним при цьому є строк - десять місяців. Після спливу десяти місяців з моменту припинення шлюбу або визнання його недійсним народжена жінкою дитина не буде вважатися такою, що походить від подружжя.

Виняток із зазначеного правила становить випадок, передбачений ст. 124 Сімейного кодексу України. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу її матері з іншою особою, вважається, що батьком дитини є чоловік її матері у повторному шлюбі.

Відповідно до ст. 129 Сімейного кодексу України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. До вимог про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Розглядаючи питання про походження дитини від подружжя, слід мати на увазі й положення п. 3 ст. 122 Сімейного кодексу України, відповідно до якого дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. У такому разі походження дитини буде визначатися відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України, тобто запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень проводиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за вказівкою матері. У ст. 123 Сімейного кодексу України на відміну від раніше чинного законодавства викладені правила визначення походження дитини від батька, матері при штучному заплідненні та імплантації зародка.

Вони є такими:

1) у разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною.

2) у разі імплантації в організм іншої жінки зародка, зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.

3) якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано в організм його дружини, дитина вважається такою, що походить від подружжя.

Відповідно до ст. 125 Сімейного кодексу України у випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Більш детально про це йшлося раніше. Зміст наведеної статті дозволяє зробити висновок про те, що у разі, коли батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається як у добровільному порядку, так і за рішенням суду.

Добровільний порядок визначення походження дитини від батька регламентується ст. ст. 126-127 Сімейного кодексу України. Визначення батьківства за рішенням суду передбачено в ст. 128 Сімейного кодексу України.

По-перше, визначення походження дитини від батька можливе за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі .між собою. Суть такої заяви полягає в тому, що чоловік добровільно виявляє свою волю щодо визначення себе батьком зазначеної в заяві дитини. Мати дитини дає на це свою згоду. При цьому кровна спорідненість між батьком і дитиною не встановлюється, і закон цього не вимагає. Однак відповідно до п. 5 ст. 136 Сімейного кодексу України не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком.

Заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, подається у письмовій формі. До того ж вона може бути подана до державного органу реєстрації актів цивільного стану як до, так і після народження дитини. Звернення до державного органу реєстрації актів цивільного стану жінки і чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, із заявою до народження дитини допустиме тоді, коли є підстави вважати, що подання спільної заяви ними після народження дитини буде неможливим чи утруднюватиметься (наприклад, від'їзд чоловіка за кордон на тривалий час). За наявності такої заяви державна реєстрація встановлення батьківства здійснюється одночасно з державною реєстрацією народження дитини і повної заяви не вимагається.

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, закон дозволяє подати її через представника або надіслати поштою. В цьому разі вона обов'язково потребує нотаріального засвідчення.

Можливі випадки, коли батьком визнає себе неповнолітня особа. Тому, коли заява про визнання себе батьком дитини подана неповнолітнім, державний орган реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини.

По-друге, у разі, якщо мати дитини померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав або якщо не проживає з дитиною не менш як шість місяців і не виявляє щодо неї материнської турботи та піклування, чоловік, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, має право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану заяву про визнання себе батьком дитини. Умовою прийняття такої заяви чоловіка є запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України, тобто коли ім'я та по батькові батька дитини записане за вказівкою матері.

Спільна заява жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, у першому випадку, як і особиста заява чоловіка, який перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, у другому випадку, є підставою для внесення відповідних змін до Книги реєстрації народжень та видачі нового Свідоцтва про народження органом державної реєстрації актів цивільного стану.

За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. 3 ст. 128 Сімейного кодексу України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений: матір'ю дитини; опікуном дитини; піклувальником дитини; особою, яка утримує та виховує дитину; самою дитиною, якщо вона досягла повноліття; особою, яка вважає себе батьком дитини.

На відміну від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні підстави для підтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 Сімейного кодексу України закріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи.

Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать: відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження; відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою; відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини.

Від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду (ст. 130 Сімейного кодексу України).

Останнє можливе у разі смерті чоловіка, який перебував у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківства може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

Висновок. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану. При цьому застосовуються такі правила визначення походження: 1. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. 2. Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. 3. У разі штучного запліднення дружини, проведеного за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини, яка народжена його дружиною. 4. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини, а походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; за рішенням суду.

3. Право та обов'язки подружжя по утриманню

Права та обов'язки подружжя по утриманню регулюються главою 9 Сімейного кодексу (СК) України. Зокрема, у ч. 1 ст. 75 СК України закріплено загальне правило, згідно котрого дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного, а згідно ст. 90 СК України, крім того, вони ж взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

Сімейним кодексом права як дружини, так і чоловіка прирівняно, оскільки в силу ч. 2 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу. Так, непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи. Окрім того, один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Однак відповідно до ч. 5 ст. 75 СК України, права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку із вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

Той же із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право згідно ч. 6 ст. 75 СК України на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України. Йдеться про те, що коли, наприклад, чоловіком завдано тілесних ушкоджень дружині, внаслідок яких вона стала інвалідом, то після відповідного вироку суду (або одночасно з його постановленням) про притягнення до кримінальної відповідальності дружина вправі стягнути з чоловіка як матеріальні збитки (вартість медичної допомоги, санаторно-курортного лікування, втрачений заробіток, упущену вигоду, якщо такі мали місце), компенсацію моральної шкоди, завданої душевними стражданнями, протиправною поведінкою щодо себе, ушкодженням здоров'я, зміною звичайних життєвих зв'язків тощо, так і аліменти на власне утримання - в даному наведеному прикладі - на весь час інвалідності, яка, зауважте, може бути й довічною.

Як визначено у ст. 76 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права особи на утримання, яке виникло у неї за час шлюбу. Зокрема, після розірвання шлюбу особа має право на утримання, якщо вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної допомоги і якщо її колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Особа має право на утримання і тоді, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, якщо її інвалідність була результатом протиправної поведінки щодо неї колишнього чоловіка, колишньої дружини під час шлюбу.

Якщо ж на момент розірвання шлюбу жінці, чоловікові до досягнення встановленого законом пенсійного віку залишилося не більш як п'ять років, вона, він матимуть право на утримання після досягнення цього пенсійного віку, за умови, що у шлюбі вони спільно проживали не менш як десять років.

Якщо у зв'язку з вихованням дитини, веденням домашнього господарства, піклуванням про членів сім'ї, хворобою або іншими обставинами, що мають істотне значення, один із подружжя не мав можливості одержати освіту, працювати, зайняти відповідну посаду, він має право на утримання у зв'язку з розірванням шлюбу і тоді, якщо є працездатним, за умови, що потребує матеріальної допомоги і що колишній чоловік, колишня дружина може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання у цьому випадку триває протягом трьох років від дня розірвання шлюбу.

Статтею 77 СК України визначено способи надання утримання одному з подружжя: такими є натуральна або грошова форма за згодою чоловіка і дружини, а за рішенням суду - як правило, у грошовій формі; зі щомісячною сплатою або ж за взаємною згодою зі сплатою аліментів наперед. Якщо платник аліментів виїжджає на постійне місце проживання у державу, з якою Україна не має договору про надання правової допомоги, аліменти можуть бути сплачені наперед за час, визначений домовленістю подружжя, а у разі спору - за рішенням суду.

Статтею 78 СК України подружжю надано право на укладення договору про надання утримання одному з них, у якому вони вправі визначити умови, розмір та строки виплати аліментів. Такий договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується, а в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, тобто без звернення до суду, що спрощує та істотно скорочує строки пред'явлення договору до примусового виконання.

Відповідь на те, протягом якого часу належить сплачувати аліменти одному з подружжя, міститься в ст. 79 СК України. Так, аліменти, які присуджуються за рішенням суду, стягуються від дня подання позовної заяви або ж, якщо позивач вживав заходів щодо одержання аліментів від відповідача, але не міг їх одержати внаслідок ухилення відповідача від їх сплати, - можуть бути стягнуті з урахуванням обставин справи і за минулий час, але не більш як за один рік. Якщо один із подружжя одержує аліменти у зв'язку з інвалідністю, сплата аліментів триває протягом строку інвалідності і в разі подання відповідного документа про продовження строку інвалідності стягнення аліментів продовжується на відповідний строк без додаткового рішення суду про це.

Відповідно до ст. 80 СК України, аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів одному з подружжя суд визначає з урахуванням можливості одержання утримання від повнолітніх дочки, сина, батьків та з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. Розмір аліментів, визначений судом, може бути згодом змінений за рішенням суду за позовною заявою платника або одержувача аліментів у разі зміни їхнього матеріального і (або) сімейного стану.

Як визначено у ст. 81 СК України, перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затверджується Кабінетом Міністрів України. Ним окремо визначено 18 видів заробітку та додаткової винагороди, з яких може провадитись стягнення, при чому зазначений перелік не є вичерпним, а також такі види доходу для осіб, які займаються визначеними видами діяльності. Крім того, Перелік містить 22 окремо обумовлених види виплат, з яких стягнення не провадиться. Ним також відзначено, що утримання аліментів провадиться з суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Доставка стягувачу грошових переказів утриманих аліментів через відділення зв'язку провадиться за рахунок платника аліментів.

Якими строками обмежено право одного з подружжя на утримання? Відповідно до ч. 1 ст. 82 СК України, право одного з подружжя на утримання, а також право на утримання, яке особа має після розірвання шлюбу, припиняється у разі поновлення його працездатності, а також реєстрації з ним повторного шлюбу, - а саме від дня настання цих обставин. Для платника аліментів для таких випадків передбачено спеціальну гарантію: якщо після припинення права на утримання виконання рішення суду про стягнення аліментів з якихось причин буде продовжуватися, то всі суми, одержані як аліменти, вважаються такими, що одержані без достатньої правової підстави, і підлягають поверненню у повному обсязі, але не більш як за три роки.

Крім того, право одного з подружжя на аліменти, які були присуджені за рішенням суду, може бути припинене за рішенням суду, якщо буде встановлено, що: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний надавати матеріальну допомогу. Для цього платнику аліментів необхідно звернутись до суду з позовом про припинення стягнення аліментів.

СК України передбачено також декілька спеціальних випадків припинення права одного з подружжя на утримання.

Зокрема, згідно ст. 83 СК України, рішенням суду може бути позбавлено одного з подружжя права на утримання або обмежено його строком, якщо: 1) подружжя перебувало в шлюбних відносинах нетривалий час; 2) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину; 3) непрацездатність або тяжка хвороба того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, була прихована від другого з подружжя при реєстрації шлюбу; 4) одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги. Перераховані положення поширюються і на осіб, у яких право на аліменти виникло після розірвання шлюбу.

Окремо ст. 84 СК України обумовлює, що дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності, а так само дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, - до досягнення дитиною шести років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. В тому разі, якщо аліменти були присуджені дружині під час вагітності, то вони сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду.

Таке ж право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу. Воно припиняється в разі припинення вагітності, народження дитини мертвою або якщо дитина передана на виховання іншій особі, у разі смерті дитини, а також якщо за рішенням суду виключено відомості про чоловіка як батька з актового запису про народження дитини.

Аналогічно, згідно ст. 86 СК України, і чоловік, з яким проживає дитина, має право на утримання від дружини - матері дитини до досягнення дитиною трьох років, а якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, - до досягнення дитиною шести років. Право на утримання чоловік, з яким проживає дитина, має незалежно від того, чи він працює, та незалежно від його матеріального становища, за умови, що дружина може надавати матеріальну допомогу, - в тому числі і після розірвання шлюбу. Це право у чоловіка припиняється, якщо дитина передана на виховання іншій особі, у разі смерті дитини, я також якщо за рішенням суду виключено відомості про дружину як матір з актового запису про народження дитини.

Ст. 88 СК України виділяє спеціальний випадок - право на утримання того з подружжя, з ким проживає дитина-інвалід. В разі, якщо один із подружжя, в тому числі і працездатний, проживає з дитиною-інвалідом, яка не може обходитися без постійного стороннього догляду, і опікується нею, він має право на утримання за умови, що другий з подружжя може надавати матеріальну допомогу. Таке право триває протягом всього часу проживання з дитиною-інвалідом та опікування нею і не залежить від матеріального становища того з батьків, з ким вона проживає. Розмір аліментів в таких випадках визначається за рішенням суду за загальними правилами, але без урахування можливості одержання аліментів від своїх батьків, повнолітніх дочки або сина.

Оскільки в договірному порядку подружжя може врегулювати виплату аліментів, то так само за укладеним між ними договором можна врегулювати і порядок припинення сплати аліментів. Так, в силу ст. 89 СК України подружжя, а також особи, шлюб між якими було розірвано, мають право укласти договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на житловий будинок, квартиру чи інше нерухоме майно або одержання одноразової грошової виплати. Договір, за яким передається у власність нерухоме майно, має бути нотаріально посвідчений і підлягає державній реєстрації. Якщо особи домовилися про припинення права на утримання у зв'язку з одержанням одноразової грошової виплати, обумовлена грошова сума має бути попередньо внесена на депозитний рахунок нотаріальної контори до посвідчення договору. На майно, одержане на підставі договору про припинення права на утримання, не може бути звернене стягнення, - а це значить, що, наприклад, його не може забрати банк в порядку відшкодування заборгованості за кредитним договором; його не продасть з торгів державна виконавча служба у випадку відшкодування шкоди, завданої третім особам; за судовим рішенням не може бути звернено стягнення на нього в жодному із видів судового провадження тощо.

Залишається на сьогодні актуальне питання: чи належить право утримання жінці та чоловіку, котрі не перебувають у шлюбі між собою? Відносно цього ст. 90 СК України стверджує, що якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю (для документального посвідчення цієї обставини належить визнати факт спільного проживання в судовому порядку), той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до ст. 76 СК України, тобто за правилами, передбаченими щодо права на утримання після розірвання шлюбу. Однак право жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини ідентичне відповідному праву осіб, які перебувають в зареєстровано шлюбі між собою, - за винятком лише права на утримання жінки під час вагітності. Право на утримання припиняється в таких осіб з підстав, встановлених пунктами 2 і 4 статті 83, статтями 85, 87 і 89 СК України, тобто рішенням суду може бути позбавлено одного з них права на утримання або обмежено його строком, якщо: непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину; одержувач аліментів свідомо поставив себе у становище такого, що потребує матеріальної допомоги. Також це право припиняється за загальних визначених для подружжя умов припинення права на утримання в разі проживання з ними дитини до трьох (шести) років. Так само жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі, але проживають тривалий час однією сім'єю, вправі в письмовому договірному (і за потреби - з нотаріальним посвідченням) порядку врегулювати умови припинення права на утримання одного з них.

Висновок. Права та обов'язки подружжя по утриманню регулюються главою 9 Сімейного кодексу (СК) України. Зокрема, у ч. 1 ст. 75 СК України закріплено загальне правило, згідно якого дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного, а згідно ст. 90 СК України, крім того, вони ж взаємно зобов'язані брати участь у витратах, пов'язаних із хворобою або каліцтвом другого з подружжя.

Сімейним кодексом права як дружини, так і чоловіка прирівняно, оскільки в силу ч. 2 ст. 75 СК України право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги, за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

Список використаної літератури

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1996. - № 30.

2. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2947-14&p=1239555460954236

3. Цивільний кодекс України// Відомості Верховної Ради (ВВР). - 2003. - №№40-44. - ст. 356.

4. Антокольская М.В. Семейное право. - М., 2002. - 333 с.

5. Баранова Л.М. Сімейне право України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 263 с.

6. Благовісний С.Г. Сімейне право України. - Симферополь: Симгортип, 2006. - 41 c.

7. Бобрик В.І. Сімейне право України (у схемах): Навч. посіб./ В.І. Бобрик, В.П. Мироненко, Н.В. Павловська, С.А. Пилипенко. - К.: Атіка, 2005. - 157 с.

8. Дзера О.В. Деякі проблеми врегулювання відносин власності подружжя в новому Сімейному кодексі України// Юридична Україна. - 2003. - № 1. - С. 57-58.

9. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. - Харьков, 2000. - 396 с.

10. Мазур О.С. Сімейне право України: Навч. посіб. для дистанц. навчання. - К.: Ун-т «Україна», 2005. - 115 с.

11. Науково-практичний коментар до Сімейного кодексу України/ За ред. Є.О. Харитонова. - X.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 552 с.

12. Ромовська З.Я. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 528 с.

13. Сімейне право України: Підручник/ За заг. ред. B.C. Гопанчука. - К.: Істина, 2002. - 299 с.

Размещено на Allbest.ru