Правове регулювання відшкодування моральної шкоди

125

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття та зміст моральної шкоди

1.1 Правове регулювання моральної шкоди

1.2 Поняття та види моральної шкоди

Розділ 2. Моральна шкода: соціально-правові аспекти

2.1 Підстави моральної шкоди

2.2 Деякі особливості відшкодування моральної шкоди

Розділ 3. Завдання моральної шкоди іншій особі

3.1 Деліктні зобов'язання як зобов'язання з відшкодування шкоди

3.2 Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду

Висновки

Список використаних джерел

моральний шкода відшкодування



Вступ

Актуальність теми дослідження. На сьогодні в Україні інститут моральної (немайнової) шкоди займає центральне місце серед зобов'язань по відшкодуванню шкоди, оскільки проблема її відшкодування стосується в першу чергу захисту абсолютних прав фізичних і юридичних осіб, які створюють у своїй сукупності основу цивільних правовідносин.

Разом з тим, в чинному законодавстві України, яке регулює цей захист відсутнє єдине визначення поняття моральної (немайнової) шкоди, не встановлений чітко порядок та критерії визначення її розміру в грошовому виразі. Більше того, деякі спеціальні нормативно-правові акти містять протиріччя відносно кола осіб, які мають право на її (шкоди) відшкодування; розбіжності у визначенні суб'єктів відповідальності, які цю шкоду заподіяли; неузгодженість між собою положень щодо розміру (мінімального та максимального) моральної (немайнової) шкоди. Пленум Верховного Суду України та Вищий арбітражний суд України в деякій мірі відповіли на поставлені судовою практикою питання. Але їх роз'яснення потребують детального дослідження, оскільки повністю вони не розкрили зміст моральної (немайнової) шкоди для фізичних та юридичних осіб, однозначно не вирішили питання про сферу дії цього правового інституту, не сформували системи критеріїв, визначення розміру шкоди в грошовому виразі.

Проблема відшкодування моральної (немайнової) шкоди, стосовно становлення нового правового інституту, частково розглядалась українськими авторами: Д.В. Бобровою, М.І. Гошовським, С.Є. Демським, О.В. Дзерою, І.П. Домбровським, Г.В. Єрьоменком, А.І. Загорульком, О.В. Капліною, Л.О. Корчевною, О.П. Кучинською, Д. Міргородським, М. Невалінним, В. Петренком, В. Плаксіним, Н.О. Саніахметовою, С.Є. Сиротенком, Є. Солодком, С.І. Шимон та ін.

Але більшість робіт, які опубліковані до цього часу в Україні, були присвячена висвітленню лише однієї якоїсь правової проблеми або норми, яка передбачає відшкодування моральної (немайнової) шкоди. В зв'язку з чим, багато теоретичних питань залишається дискусійним. Не склалась єдина думка щодо змісту та визначення поняття шкоди, яка досліджувалась; в законах України нечітко визначено коло осіб, які мають право на відшкодування цього виду шкоди; в достатній мірі не визначені суб'єкти відповідальності за завдану шкоду; мають місце протиріччя відносно сфери застосування даного правового інституту; відсутня система загальних та спеціальних (окремих) критеріїв визначення розміру моральної (немайнової) шкоди.

Невирішенність цих та інших питань негативно позначається на судовій практиці та призводить до недостатнього захисту прав та основних свобод людини, а також законних інтересів юридичних осіб. Таким чином, зазначені вище обставини не тільки спонукали вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для курсової роботи, так і для становлення в Україні нового правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Мета роботи полягає в комплексному теоретичному дослідженні правового регулювання відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних прав в Україні. Згідно з метою роботи визначені наступні основні задачі дослідження:

1) на прикладі основних етапів історичного розвитку правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди показати неминучість зростання його ролі у захисту людської гідності;

2) проведення комплексного аналізу та систематизації українського законодавства, яке регулює відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

3) аналіз поняття та видів моральної (немайнової) шкоди;

4) дослідження умов настання відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду;

5) характеристика підстав відповідальності за завдану моральну шкоду.

Об'єктом дослідження виступає зміст та поняття моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам;

Предметом дослідження даної роботи є правове регулювання відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб'єктивних прав в Україні

Методологія та методика дослідження. В процесі дослідження проблеми відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовувалися діалектичний метод наукового пізнання, а також інші наукові методи: логічний, системно-структурний, порівняльно-правовий, історичний і т.д. В основу дослідження покладено і комплексний підхід, оскільки предметом вивчення є проблеми, які знаходяться на стику цивільного, трудового, кримінального права і процесу.

Теоретичне та практичне значення роботи полягає в тому, що теоретичні висновки можуть служити базою для подальшого дослідження такої складної проблеми як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури (всього 36 найменувань). Загальний обсяг роботи 41 сторінка.



Розділ 1. Поняття та зміст моральної шкоди

1.1 Правове регулювання моральної шкоди

Конституція України визначає державу як правову, як таку, що визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою цінністю. Державна політика України спрямована на забезпечення прав і свобод людини, а також на створення умов для її гідного життя. Нажаль, в процесі реалізації своїх прав та свобод, наданих Основним законом, суб'єкти права (як фізичні так і юридичні особи) можуть завдати шкоди один одному.

Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага [8, с. 97]. Отже, шкода виражається в двох аспектах: по-перше - зменшення або втрата майна потерпілого тягне за собою виникнення майнової шкоди; по-друге - зменшує або знищує особисте благо, внаслідок чого виникає немайнова шкода, яку також називають моральною шкодою. Завдання шкоди майнової або немайнової завжди відбувається внаслідок порушення цивільних та інших прав, а так в особи, право якої порушено, за деякими винятками передбаченими законом або договором, виникає право на відшкодування завданої шкоди.

Основним способом відшкодування майнової шкоди є відшкодування збитків або повернення майна в первісний стан. Що стосується питання відшкодування моральної шкоди, тут питання є складнішім, оскільки наслідки завдання моральної (немайнової) шкоди не мають ні економічного змісту, ні вартісної форми.

Вже багато років в науці дискутується проблема відшкодування моральної шкоди. Дослідженням вищезазначеної проблеми займались такі вчені як О. Грищук, В.П. Паліюк, І.М. Забара, Д.Д. Луспеник, В. Лапіцький, С. Рабінович, Л. Корчемна та інші, що свідчить про її актуальність і сьогодні.

Інститут відшкодування моральної шкоди на Україні досліджується, розвивається і поступово удосконалюється, що дає підстави підвести деякі підсумки. На сьогоднішній день залишилися невирішеними деякі проблеми, як на законодавчому рівні, так і в судовій практиці.

Право громадян нашої держави на відшкодування моральної і матеріальної шкоди передбачено Конституцією України у статтях 32, 56, 62, 152.

Із прийняттям Конституції України у 1996 році, було визначено підстави відшкодування моральної шкоди:

Так, відповідно до ч. 3 ст. 32 кожному гарантується право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Стаття 56 Конституції визначає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Ч. 4 статті встановлює, що у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням. Ч. 3 статті 152 передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Отже, Конституція України визнає відшкодування моральної шкоди як достатньо дієвий спосіб відшкодування завданої шкоди будь-якій особі.

Конкретизується це право у діючому Цивільному кодексі (ЦК) України, стаття 23 якого говорить, що «моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину чи організації діяннями іншої особи, які порушили їхні законні права, відшкодовується особою, що заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не по її провині. Моральна шкода відшкодовується в грошовій чи іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди» [2].

Крім того, вищезазначена стаття визначає в чому саме полягає моральна шкода:

1) у фізичному болю та стражданнях. Яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної або юридичної особи [2].

Таким чином виникнення права на відшкодування моральної шкоди пов'язується із випадками порушення особистих немайнових прав фізичної особи, а також із втратами немайнового характеру для юридичної особи, які настали у зв'язку, наприклад, із приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також учиненням інших дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності [5, с. 19].

Далі ціла низка законодавчих актів, на сьогоднішній день, також встановлює право особи на відшкодування моральної шкоди:

1) Кодекс законів про працю України: ст. 2371 передбачає відшкодування працівникові власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди. Вона відшкодовується в разі, якщо порушення законних прав працівника призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначає законодавство.

2) Закон України „Про захист прав споживачів” (від 12.05.1991 р., в редакції 2005 року із змінами та доповненнями) - стаття 4 серед інших прав та обов'язків споживачів у п. 5 встановлює, що особа має право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

3) Закон України „Про інформацію” (від 02.10.1992 р. із змінами та доповненнями): стаття 49 встановлює, що у випадках, коли правопорушенням, вчиненим суб'єктом інформаційної діяльності, завдано матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, винні особи відшкодовують її добровільно або на підставі рішення суду.

4) Закон України „Про телебачення і радіомовлення” (від 21.12.1993 р. із змінами та доповненнями): стаття 59 до обов'язків телерадіоорганізації відносить зобов'язання не розголошувати інформацію про приватне життя громадянина без його згоди, якщо ця інформація не є суспільно необхідною. У разі якщо суд визнає, що поширення інформації про особисте життя громадянина не становить суспільної необхідності, моральна шкода та матеріальні збитки відшкодовуються в порядку, встановленому законодавством України.

5) Закон України „Про авторське право і суміжні права” (від 23.12.1993 р. із змінами та доповненнями): стаття 52 визначає способи цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав, а саме: при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об'єктів суміжних прав, використанні творів і об'єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав суб'єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, серед інших повноважень подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Ще достатньо велика кількість законів, серед яких і Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в України” (остання редакція 2004 р), “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” (остання редакція від 1.01.2011 р.), “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання попереднього слідства, прокуратури і суду” (остання редакція від 11.07.2009 р.) та інші визначають право осіб звертатись із вимогою до порушників відшкодувати саме немайнову (моральну) шкоду.

Однак, не лише законодавчі акти регулюють питання відшкодування моральної шкоди. Існує ціла низка нормативно-правових актів щодо порядку відшкодування моральної шкоди, наприклад, методичні рекомендації „Відшкодування моральної шкоди” (лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797). Зазначений нормативний акт визначає механізм реалізації прав і свобод людини, зокрема права людини на компенсацію моральної шкоди.

Так, п. 5 дає чітке визначення підстав, за яких особа може звернутись із вимогою про відшкодування моральної шкоди, а саме, вразі, коли особі завдано таку шкоду і вона є наявною, при цьому є дійсне протиправне діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Пп. 5.2. у відповідності до ч. 1 ст. 1167 Цивільного Кодексу України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, визначає право особи, на відшкодування моральної шкоди завданої фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пп. 5.3. зазначає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Також зазначені рекомендації визначають підсудність справ, за позовами про відшкодування моральної шкоди, встановлюють порядок оцінки моральної шкоди судами при розгляді справ у суді.

Достатньо вагоме значення в порядку реалізації права на відшкодування моральної шкоди має судова практика, зокрема: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. Дана Постанова рекомендується до використання судам при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди. Основною необхідністю прийняття вищезазначеної постанови є те, що в окремих випадках суди припускаються помилок, рідко застосовують чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, неповно з'ясовують наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, недостатньо обґрунтовують її розмір, допускають порушення процесуальних норм [4].

Отже, Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” визначає одним із джерел правового регулювання права на відшкодування моральної шкоди міжнародні договори. Так, у міжнародних договорах з питань деліктних відносин поряд із правом на відшкодування майнової шкоди відзначається і право постраждалого суб'єкта на відшкодування немайнової шкоди.

Серед міжнародних договорів, які необхідно застосовувати при вирішенні питання щодо визначення моральної шкоди у зобов'язаннях із іноземним елементом необхідно відзначити:

- Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ. Укладена у Мінську в межах СНД 22 січня 1993 р. і ратифікована Верховною Радою України 10 листопада 1994 р. з окремими застереженнями. Конвенція про шкоду, заподіяну іноземним повітряними суднами третім особам на поверхні (1952 р.);

- Брюссельська конвенція про відповідальність операторів ядерних суден (1962 р.);

- Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою (1969 р.);

- Гаазька конвенція про право, що застосовується до автотранспортних пригод (1971 р.);

- Гаазька конвенція про право, що застосовується до відповідальності виготовлювача (1973 р.);

- Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду, викликану перевезенням небезпечних вантажів автомобільним, залізничним і внутрішнім водним транспортом (1990 р.).

Таким чином, на підставі вищевикладеного варто зазначити, що законодавство України, міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, визначають право особи на відшкодування моральної (немайнової шкоди). Крім того, не лише визначають право, а встановлюють підстави відшкодування моральної шкоди. Також законодавець у нормативно-правових актах намагається навіть визначити порядок оцінки моральної шкоди. Однак, сама по собі моральна шкода не має економічного змісту, тобто, полягає в негативних наслідках, що можуть мати місце в особистій немайновій сфері потерпілого. При цьому зазначені наслідки можуть виникати не тільки у разі ушкоджень немайнових благ (здоров'я, честі, гідності, ділової репутації тощо), а й у зв'язку із знищенням чи пошкодженням належного фізичній особі майна, яке для неї мало значну особисту цінність, скажімо, як пам'ять про близьку людину. Суттєвим тут є також те, що зазначена шкода може полягати у посяганні на немайнові блага, безпосередньо належні не тільки самому потерпілому, а й членам його сім'ї чи близьким родичам, у зв'язку з чим потерпілий зазнає душевних страждань[8, с. 492].

Звичайно, оцінити в повному обсязі, яку суму повинен виплатити кривдник, як саме необхідно розрахувати шкоду завдану душевними стражданнями повинен безпосередньо суддя, виходячи із обставин конкретної справи, а об'єктивність при вирішенні справи забезпечить правильне застосування окремого Закону або Міжнародного договору, а також з'ясування усіх обставин справи, для вирішення подальшої долі постраждалої особи.

1.2 Поняття та види моральної шкоди та способи її компенсації

Вперше в Україні поняття моральної шкоди було визначено в Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (стаття 1) від 16 квітня 1991 року: «Моральна шкода -- шкода, заподіяна особистим немайновим правам суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і який привів або може привести до збитків, що мають матеріальне вираження» [3]. Це визначення стосується лише суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і викликає принципові заперечення, тому що в ньому не розкривається сутність моральної (немайнової) шкоди.

Більш загальне, змістовне і глибоке визначення передбачив Закон України «Про охорону праці» (стаття 12) від 14 жовтня 1992 року, що «визначає моральну шкоду потерпілого як страждання, заподіяні працівнику унаслідок фізичного чи психічного впливу, що привело до погіршення чи позбавлення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки» (у новій редакції Закону 2002 року дана норма не збереглася).

31 березня 1995 року Пленумом Верховного Суду України була прийнята постанова № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у якій роз'ясняється, що під моральною шкодою «варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі протиправними діями інших осіб» [4].

В дану постанову були внесені зміни постановою від 25 травня 2001 року № 5. Таким чином, у пункті 3 з'явилося положення про те, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, варто розуміти втрати немайнового характеру, що виникли в зв'язку з приниженням її ділової репутації, зазіханням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також здійсненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підірвавши довіру до його діяльності.

Для юридичних осіб іноді захист честі і гідності, ділової репутації значить набагато більше, ніж відшкодування майнових збитків. Пленум Верховного Суду України, приймаючи зміни і доповнення до постанови № 4 від 31 травня 1995 року, розв'язав проблему, що існувала тривалий час: законодавець не розмежовував поняття моральної шкоди фізичних і юридичних осіб.

До внесення змін пункт 2 постанови Пленуму передбачав відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених спеціальним законодавством, чим суперечив статті 440-1 Цивільного кодексу України (1963 р.) і необґрунтовано обмежував сферу дії розглянутого інституту. Навколо цього правового конфлікту тривалий час проводилися дискусії, і тільки 25 травня 2001 року Пленум Верховного Суду виклав пункт 2 у новій редакції, розширивши сферу застосування інституту компенсації моральної шкоди до випадків:

1) коли право на її відшкодуванні передбачено нормами Конституції або випливає з її положень;

2) передбачених статтями 7, 440-1 ЦК України (1963 р.) та іншим законодавством, що установлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, стаття 49 «Про інформацію» і т.п.);

3) порушення зобов'язань, що підпадають під чинність Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Найбільш гострою і складною є проблема визначення розміру відшкодування моральної шкоди в грошовій чи іншій матеріальній формі. Чинне законодавство фактично не регулює розмір відшкодування такого збитку. Компетенція рішення цього питання надана суду. Законодавство ж установило в статті 23 діючого Цивільного кодексу України тільки деякі критерії, якими повинний керуватися суд. Передбачено, що розмір відшкодування визначається судом з урахуванням позовних вимог, характеру діяння осіб, які спричинили шкоду, фізичних і моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків. Це відбилося в постанові Пленуму Верховного Суду України №4, у пункті 9, де зазначено, що розмір моральної шкоди суд визначає в залежності від характеру й обсягу страждань (фізичних, щиросердечних, психологічних і т.д.), що зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їхньої тривалості, можливості відновлення). У Роз'ясненні Президії Вищого господарського суду України № 02-5/95 від 29 лютого 1996 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди», передбачається, що розмір компенсації залежить від діянь особи, яка спричинила шкоду, а також від негативних наслідків порушення немайнових прав позивача.

Недоліки в законодавстві, що регулюють дані правовідносини, обумовлені недавнім уведенням поняття «моральна шкода», а також з нетривалою практикою захисту особистих немайнових прав громадян.

Не аргументованість рішень суду можна проілюструвати прикладами, коли розмір компенсації моральної шкоди за навмисне убивство людини був оцінений у тисячу гривень, а при захисті честі і достоїнства -- у мільйон гривень.

Автори нового Цивільного кодексу України зберегли зазначений спосіб захисту і спробували збагатити інститут відшкодування моральної шкоди новими нормами, що, цілком ймовірно, позитивно вплинуло на його розвиток. Але і в новому ЦК є істотні недоліки, наприклад, не зовсім вірно вжитий термін «відшкодування». Зміст поняття «відшкодування шкоди» визначається поняттям самої шкоди.

Якщо шкода -- це зменшення чи знищення якого-небудь блага, то метою відшкодування є відновлення порушеного, тобто приведення порушеного блага в той стан, у якому воно знаходилося до порушення (реституція).

Коли мова йде про шкоду моральну, не можна установлювати вимоги повного відшкодування. Присудження грошового еквівалента, здатного усунути майновий збиток, не в змозі усунути шкоду моральну.

Моральна шкода часто сильніше відображається на потерпілому, ніж матеріальна, тому що вона не може бути відшкодована, а лише якимсь чином компенсована.

Безумовно, немайнову шкоду неможливо відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв визначення грошового еквівалента особистих втрат.

Розмір компенсації цієї шкоди може носити тільки умовний характер. Компенсація моральної шкоди являє собою можливість якоюсь мірою згладити несприятливі наслідки правопорушення, сприяє придбанню замість втраченого блага інше.

Тому більші гуманно вживати замість терміна відшкодування моральної шкоди термін «компенсація». В пункті 3 статті 23 ЦК України зазначено, що моральна шкода відшкодовується грошима, іншим майном чи іншим способом. Це не зовсім доцільно, з огляду на той факт, що гроші є загальним еквівалентом, здатним задовольнити будь-як людські потреби. У зв'язку з тим, що на Україні не розроблена і не затверджена методика, що дозволяє визначати розмір компенсації моральної шкоди, суди у своїх рішеннях майже не обґрунтовують розмір компенсації, що позбавляє відповідача можливості, а в деяких випадках і позивача, подати апеляцію на рішення суду з приводу незадоволення розміром компенсації моральної шкоди. Хоча в ЦК це питання розкрито детальніше, варто розробити рекомендації і методику щодо стягнень відшкодування такої шкоди, заподіяної при визначених обставинах. Принаймні, для деяких загальних, найпоширеніших випадків.

Безумовно, неможливо установити який-небудь грошовий еквівалент щиросердечних страждань і математично розрахувати заподіяну шкоду.

У законодавстві передбачено два види шкоди, що підлягає відшкодуванню, - шкоду матеріальну і шкоду моральну. Стаття 16 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р., в якій йдеться про захист цивільних прав та інтересів судом, передбачає право кожної особи звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового інтересу, способами захисту якого є, поряд з іншими, відшкодування майнової шкоди та відшкодування моральної (немайнової) шкоди [2].

Слід зазначити, що, на відміну від відшкодування матеріальної шкоди, відшкодування моральної шкоди є порівняно новим інститутом, адже цивільне право колишньої тоталітарної держави такого способу захисту прав та інтересів громадян не передбачало. Його вперше в національному законодавстві було введено Законом України «Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів України, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян і організацій» від 6 травня 1993 р. №3188-ХП.

До речі, Верховний суд України, з огляду на новизну цих норм та на необхідність узагальнення практики і надання рекомендацій судам, неодноразово звертався до питань застосування судами такого способу захисту інтересів особи, як відшкодування майнової шкоди.

Зокрема, Міністерство юстиції України розробило методичні рекомендації «Відшкодування моральної шкоди» (лист від 13 травня 2004 р. № 35-13/797), в яких містяться роз'яснення і поради щодо підвідомчості та підсудності справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, строків позовної давності, підстав відповідальності, розміру грошового відшкодування моральної шкоди, деяких особливостей її відшкодування. Про окремі питання, що стосуються порядку відшкодування моральної шкоди, йтиметься нижче.

Законодавство України (цивільне, господарське, трудове, адміністративне, кримінальне та ін.) передбачає різні види шкоди, які розрізняються за об'єктом і суб'єктом правопорушення (суб'єктом відповідальності за шкоду), суб'єктом права на відшкодування шкоди, об'єктом зобов'язання, зобов'язаною особою, потерпілою стороною тощо. Перш за все, шкода поділяється на таку, що підлягає відшкодуванню за договірними зобов'язаннями, і таку, що відшкодовується за позадоговірними (деліктними) зобов'язаннями.

З числа видів шкоди, що належать до сфери деліктної відповідальності, на перше місце слід поставити шкоду, завдану правопорушенням, об'єктом якого є життя і здоров'я людини, що вважається найвищою цінністю суспільства, а належне забезпечення її прав і свобод - головним обов'язком демократичної держави. Шкода в цьому разі настає від каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті людини. У той же час відшкодуванню підлягає і шкода, не пов'язана з правопорушенням (наприклад, за умов надзвичайного стану у зв'язку із стихійним лихом), коли об'єктом шкоди є життя і здоров'я людини.

Відшкодуванню в зазначених випадках підлягає:

· шкода, спричинена природними факторами, техногенними, зокрема екологічними, аваріями і катастрофами;

· шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (ним є згідно із ст. 1187 ЦК діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб);

· шкода, заподіяна під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів;

· шкода, пов'язана з придбанням товару неналежної якості;

· шкода, спричинена злочином тощо[11].

Відшкодуванню у порядку такої процедури підлягає також шкода, завдана життю і здоров'ю особи при виконанні нею трудових, службових обов'язків, а також якщо особа без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя іншої фізичної особи від реальної загрози для неї або рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність.

Об'єктом заподіяння шкоди стає й майно фізичних і юридичних осіб. Шкода майну може бути заподіяна внаслідок дії деяких факторів, згаданих вище (наприклад, внаслідок природних катастроф і стихійних лих, техногенних аварій і катастроф, дії джерела підвищеної небезпеки, шкідливого впливу небезпечних відходів, вчинення злочину), а також шкода, завдана прийняттям закону, що припиняє право власності на певне майно; шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований; шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу, посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень; шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність; шкода, завдана у зв'язку із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність); шкода, заподіяна при проведенні робіт по відверненню або ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі при проведенні аварійно-рятувальних робіт; шкода, завдана майну покупця у зв'язку з придбанням товару неналежної якості тощо.

Вирізняється шкода, заподіяна винною особою державі, підприємству, установі, організації.

Шкода має місце і підлягає відшкодуванню у разі незаконного використання об'єктів права інтелектуальної власності.

В окрему категорію слід виділити шкоду, завдану фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

І це далеко не вичерпний перелік видів шкоди, яка підлягає відшкодуванню за вітчизняним законодавством, у тому числі за міжнародними угодами, ратифікованими Україною.

Складовою частиною ст. 82 ЦК про відшкодування шкоди є зобов'язання з відшкодування моральної шкоди, підставою виникнення яких є такий юридичний факт, як завдання моральної шкоди (ч. 2 ст. 509, п. 3 ч.2 ст. 11 ЦК).

ЦК виходить з того, що моральна шкода є неоднаковим за своїм змістом поняттям щодо фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК моральна шкода полягає для фізичних осіб у фізичному болі, душевних стражданнях, у приниженні честі, гідності, ділової репутації, а для юридичної особи вона полягає лише у приниженні її ділової репутації. Як вже вказувалося, моральна шкода для фізичної особи є категорією психологічного плану, невід'ємно пов'язаною з самою особою, її відчуттями, емоційно-розумовою діяльністю, і відображає внутрішній світ людини. Під моральною шкодою фізичної особи слід розуміти наявність такого негативного емоційного сприйняття особою вчинених стосовно неї протиправних дій/бездіяльності), що досягло певного психологічного стану - фізичних (відчуття фізичного болю) чи душевних (відчуття неспокою, хвилювання, образи, дискомфорту тощо) страждань.

Моральна шкода щодо фізичних осіб - категорія глибоко суб'єктивна та оціночна і у своєму виникненні, коли постає питання про наявність підстав для її матеріальної компенсації, і у вимірі, коли визначається розмір її компенсації.

Справа в тому, що її виникнення надзвичайно тісно пов'язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії тягнуть неоднакові негативні наслідки морального характеру для різних потерпілих.

Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов'язковість виникнення моральної шкоди. Судова практика виходить з того, що об'єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан потерпілого, є, зокрема: неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Таким чином, можна дійти висновку, що застосування норм з відшкодування моральної шкоди пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять, які окреслені законом з великою отупінню відносності, а визначальна роль в їх правильному розумінні та застосуванні відводиться суду.

Зміст моральної шкоди щодо юридичної особи складає зниження її ділової репутації, тобто оцінки її як учасника суспільного життя, контрагента, суб'єкта на ринку товарів та послуг тощо. У даному випадку моральна шкода виступає переважно як категорія економічна, оскільки високий рівень ділової репутації стає запорукою успіху, стабільності, отримання матеріальних благ. Приниження ділової репутації є виявом моральної шкоди і для фізичних осіб, діяльність яких спрямована на отримання прибутку.



Розділ 2. Моральна шкода: соціально-правові аспекти

2.1 Підстави моральної шкоди

Під моральною шкодою, відповідно до чинного законодавства, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи) (посади);

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи [26, с. 14].

Дещо інше значення має немайнова шкода, заподіяна юридичній особі, під якою слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Проте в будь-якому випадку при встановленні факту моральної шкоди потрібно керуватись критеріями загальнолюдських цінностей. З одного боку, це критерії, що визначають суб'єктивні відчуття потерпілого, наприклад, честь, гідність, авторитет. Вони оцінюються лише потерпілим, ступенем його сприйняття травми та її наслідків. З іншого боку, це критерії, котрі характеризують зовнішній прояв наслідків пошкодження здоров'я. Тут моральна шкода виражається в порушенні звичного для конкретної людини способу життя, викликаного нещасним випадком. Моральна шкода може виражатись і в реальній втраті потерпілим можливості нормально спілкуватись з друзями, знайомими, жити повноцінним життям [18, с. 91].

2.2 Деякі особливості відшкодування моральної шкоди

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, позаяк немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. Однак, у будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним завданій моральній шкоді, а також мають ураховуватися вимоги розумності і справедливості.

Так, за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу - ст.ст. 130, 132-134 КЗпП, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст. 47 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”). Відповідно ж до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок із відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Умови відшкодування моральної (немайнової) шкоди, як правило, передбачаються укладеним сторонами контрактом, який, у разі погіршення становища працівника, порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством згідно зі ст. 9 КЗпП вважатиметься недійсними [17, с. 50].

Іншого аспекту моральної шкоди торкається ст. 1168 ЦК України, яка передбачає, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Так, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. Крім цього, Законом України від 1 грудня 1994 р. за № 266/94-ВР “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” (із змінами і доповненнями) передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” та іншими актами законодавства [19, с. 47].

Підставою для відшкодування шкоди в цих випадках є:

- постановлення виправдувального вироку суду;

- закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину;

- відмова в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи із зазначених підстав;

- закриття справи про адміністративне правопорушення.

Однак не слід забувати, що право на відшкодування шкоди, завданої оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийняте рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасоване.

Вартим уваги є обговорення проблем, що торкаються випадків заподіяння моральної шкоди через поширення у ЗМІ відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, які порочать ділову репутацію або завдають шкоди певним інтересам (ст. 49 Закону України “Про інформацію”).

Відповідно до чинного законодавства обов'язок відшкодування моральної шкоди покладений на автора інформації (фізичну особу) та на орган масової інформації, які несуть відповідальність виходячи із ступеня вини кожного з них. Однак оскільки без участі у справі автора - фізичної особи спір про відшкодування моральної школи вирішити неможливо, а господарському суду непідвідомчі спори за участю фізичних осіб, позивач може звернутися до господарського суду з позовом до органу масової інформації лише у тому випадку, коли цей орган не надав позивачеві відомостей про автора і, отже, всю вину за поширення відомостей, які порочать ділову репутацію, взяв на себе. Якщо ж позов подано лише до органу масової інформації, який повідомив позивача про автора, спір підлягає вирішенню загальним, а не господарським судом [6, с. 43].

Слід також зазначити, що орган масової інформації, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” і ст. 48 Закону України “Про телебачення і радіомовлення”. Зокрема, редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо:

- ці відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника (співзасновників);

- вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації, наданої відповідно до вимог Закону України “Про інформацію”;

- вони є дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних органів, організацій і об'єднань громадян;

- вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього;

- в них розголошується таємниця, яка спеціально охороняється законом, проте ці відомості не було отримано журналістом незаконним шляхом тощо [24, с. 118].

Розділ 3. Завдання моральної шкоди іншій особі

3.1 Деліктні зобов'язання як зобов'язання з відшкодування шкоди

Юристи-науковці часто називають зобов'язання з відшкодування шкоди деліктними зобов'язаннями (завдяки походженню із римського цивільного права) [18, с. 91].

Деліктні зобов'язання є позадоговірними. Юридичне значення поділу відповідальності на договірну і позадоговірну полягає в тому, що форми і розміри позадоговірної відповідальності визначаються тільки законом, в той час як договірної відповідальності - як законом, так і умовами договору [18, с. 91].

Разом з тим правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір. Мова йде, зокрема, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг).

Залежно від об'єкта завдання розрізняють деліктну відповідальність за завдання шкоди майну та деліктну відповідальність за завдання шкоди особі.

У ст. 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну та підстави її виникнення. Так для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

- наявність шкоди;

- протиправна поведінка заподіювача шкоди;

- причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою, заподіювача;

- вина.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.

Шкода полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється правом, а майнова шкода - у зменшенні майнової сфери потерпілого, що в свою чергу тягне за собою негативні майнові наслідки для правопорушника [28, с. 15].

За загальним правилом ч. 1 ст. 1166 ЦК України шкода підлягає відшкодуванню:

- в повному обсязі, тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена і вигода (у разі завдання шкоди особою, Яка є суб'єктом підприємницької діяльності);

- особою, яка безпосередньо завдала шкоду. На відміну від загального правила, у випадках, визначених законом:

- обов'язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на особу, яка не є її заподіювачем (наприклад, шкода, завдана малолітньою особою відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітнього);

- розмір відшкодування може бути зменшеним (наприклад, у разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду, завдано вчиненням злочину);

- розмір відшкодування може бути збільшеним (наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я) [24, с. 268].

У ч.1 ст. 1166 ЦК України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов'язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій, або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність). Деліктні зобов'язання ґрунтуються на принципі генерального делікту, згідно з яким кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це. Наприклад, завдання шкоди особою у разі здійснення нею права на самозахист [23, с. 33].

Обов'язковою підставою деліктної відповідальності є, також, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою, який характеризують наступні положення:

- причинний зв'язок існує там, де е тимчасова послідовність явищ. Причина завжди передує результату, а останній - це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин;

- причина з необхідністю породжує свій наслідок. Там, де зв'язок результату з дією, що йому передувала, випадковий, взагалі немає причинного зв'язку, а є проста послідовність подій;

- причина і наслідок мають значення відносно конкретного випадку;

- при виявленні причинно-наслідкових зв'язків у суспільних (в тому числі й правових) відносинах необхідно розрізняти суспільні та звичайні причини, тобто юридично значиму причину, якою завжди є поведінка людини, та звичайний зв'язок подій, пов'язаний з результатом. При постановці питання про відповідальність звичайна низка подій (обставин) в кожному конкретному випадку повинна вивчатися з точки зору того, яке місце в ній займає людина, а саме необхідно враховувати, насамперед, суспільні наслідки поведінки його учасників [29, с. 13].

Суб'єктивною підставою деліктної відповідальності є вина, тобто психічне ставлення осудної особи, яка досягла певного віку, до вчиненого нею протиправного діяння, а також до наслідків. Згідно цивільного законодавства України вина може виявлятися у формі умислу та необережності, зміст яких цивільне законодавство не розкриває. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати. Необережність відрізняється від умислу тим, ще особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов'язку її передбачити. У цивільному праві розрізняють грубу та просту необережність. Коли людина не дотримується високих вимог, пред'явлених до неї як особистості, що здійснює в даних умовах певний вид діяльності, вона допускає просту необережність. У тих випадках, коли особа не тільки не дотримується високих, а й мінімальних вимог уважності та обережності, які зрозумілі кожному, вона допускає грубу необережність.

Однією з підстав звільнення від деліктної відповідальності заподіювача шкоди є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє віх відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.