Цивільні правовідносини

Виникнення цивільних правовідносин, факти як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами. Право державної власності, закон України "Про власність". інститут цивільного права, що регулює відносини, пов'язані з технічною творчістю.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.07.2011
Размер файла 22,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Підстави виникнення цивільних правовідносин

Підставою виникнення цивільних правовідносин є юридичні факти, тобто конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Тому юридичні факти виступають як проміжна ланка між правовою нормою і цивільними правовідносинами.

Юридичними фактами можуть бути різні життєві обставини, що належать як до сфери природи (народження і смерть особи, перебіг часу), так і до соціальної сфери життя (дії і вчинки людей, адміністративні акти, рішення суду). Без юридичних фактів не встановлюються жодні цивільні правовідносини. Так, глава 25 ЦК України передбачає можливість виникнення правовідносин майнового найму. Однак для того, щоб вказані цивільні правовідносини виникли, необхідно укласти угоду, передбачену ст. 256 ЦК України.

Однак не кожна життєва обставина є юридичним фактом, а лише така, з якою норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків. Так, наприклад, досягнення 18-річного віку само по собі не викликає будь-яких правових наслідків. Але законодавство, пов'язуючи з досягненням цього віку виникнення цивільної дієздатності (ч. 1 ст. 11 ЦК України), робить його юридичним фактом. Таким чином можна зробити висновок, що юридичний факт характеризується двома чинниками: наявністю явищ зовнішнього світу (життєві обставини) і визнання їх державою юридичними фактами. Одні й ті самі факти можуть бути або не бути юридичними залежно від того, як до них ставиться держава в даний період.

Стаття 4 ЦК України передбачає приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільні правовідносини (цивільні права та обов'язки):

-- угоди, передбачені законом, а також угоди, хоч й не передбачені законом, але такі, що йому не суперечать;

-- адміністративні акти;

-- відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції, створення творів науки, літератури, мистецтва;

-- заподіяння шкоди іншій особі, а також набуття або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

-- події, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Разом з тим закон підкреслює, що цей перелік не є вичерпним. Визнається можливим виникнення цивільних прав та обов'язків з "інших дій громадян і організацій". Дане положення має надзвичайно важливе значення для цивільного законодавства, яке, на відміну від кримінального, має справу перш за все не з аномальними явищами, а з нормальним розвитком економічного обороту. Сучасний рівень розвитку економічного обороту робить неможливим закріплення у цивільному законодавстві всіх без винятку юридичних фактів. Потреба в таких юридичних фактах може виникнути цілком несподівано і безвідкладно, тоді як внесення відповідних змін у законодавство завжди вимагає певного часу. Тому в цивільному законодавстві і передбачено правило, згідно з яким юридичні факти, не передбачені цивільним законодавством, спричинюють відповідні правові наслідки, якщо вони не суперечать загальним засадам і змісту цивільного законодавства.

Таким чином, під юридичними фактами в цивільному праві слід розуміти конкретні життєві обставини, з якими норми цивільного законодавства пов'язують настання правових наслідків і перш за все виникнення цивільних правовідносин.

Підставою цивільних правовідносин може бути одиничний юридичний факт. Так, для встановлення зобов'язання підряду достатньо укласти договір між підрядником і замовником. Такі обставини називаються простими юридичними фактами. Однак виникнення деяких цивільних правовідносин може бути зумовлено сукупністю юридичних фактів, що називається складним юридичним фактом, або юридичним складом. Кожний з юридичних фактів, що входить до юридичного складу, може мати самостійне значення. Але даний правовий наслідок може викликати тільки юридичний склад у цілому, увесь комплекс фактів.

Юридичні склади поділяються на прості і складні. Прості юридичні склади являють собою сукупність фактів, які можуть накопичуватись у довільній послідовності, важливо лише, щоб у якийсь певний момент вони були в наявності.

Складні юридичні склади -- це сукупність фактів, між якими існує сувора залежність. У цьому випадку юридичні факти повинні виникати в чітко визначеному порядку і бути в наявності в потрібний час. Так, спадкоємець, вказаний у заповіті, може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються в певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем.

Особливий різновид юридичних складів у механізмі цивільно-правового регулювання являють собою ті склади, обов'язковими елементом яких є такий юридичний факт, як державна реєстрація дії або події. Особлива роль таких юридичних складів полягає в тому, що вже саме існування юридичного факту у формі дії або події за відсутності факту їх державної реєстрації не спричинює цивільно-правових наслідків. Так, угоди з нерухомим майном породжують права на таке майно лише за умови їх державної реєстрації, для виникнення права на винахід необхідне подання заявки і визнання пропозиції винаходом (видача патенту) в Державному комітеті з питань науки і інтелектуальної власності. Існування таких юридичних складів об'єктивно необхідне, бо державна реєстрація прав, дій, подій є засобом публічного контролю за цивільним оборотом з метою забезпечення найповнішої охорони важливих майнових і особистих благ та свобод суб'єктів.

Усі численні юридичні факти в цивільному праві класифіковано залежно від їх індивідуальних особливостей, що дає змогу більш вільно орієнтуватися серед великої кількості юридичних фактів і чіткіше відмежовувати їх один від одного. Це, в свою чергу, сприяє правильному застосуванню цивільного законодавства суб'єктами цивільного права та правоохоронними органами. Класифікацію юридичних фактів розроблено на підставі певних критеріїв. Традиційно юридичні факти поділяються за ознаками залежності від волі суб'єктів на події та дії. До подій належать обставини, перебіг яких не залежить від волі людини (стихійне лихо, народження і смерть людини тощо.). Дії відбуваються за волею суб'єктів -- фізичних і юридичних осіб. До них належить більшість юридичних фактів (укладення договору, виконання зобов'язання, створення твору, прийняття спадщини тощо).

Події -- явища реальної дійсності, що відбуваються незалежно від волі особи. Наприклад, така подія, як сильний землетрус, є юридичним фактом, що породжує право страхувальника жилого будинку на отримання страхового відшкодування, тобто право на компенсацію шкоди, що виникла внаслідок зруйнування будинку через цей землетрус. Така подія, як смерть людини, може спричинити численні правові наслідки, включаючи правовідносини зі спадкування майна.

Проте не можна заперечувати вольового походження подій у всіх випадках. Юридична подія може виникнути і внаслідок дії особи. Залежно від того, зумовлено виникнення події волею особи чи ні, їх поділяють на абсолютні та відносні. Абсолютні події -- такі явища, виникнення і розвиток яких не пов'язаний з вольовою діяльністю суб'єктів. До них належать стихійні лиха (повінь, землетрус, снігові замети, інші природні явища), перебіг часу тощо. Відносні події -- це такі явища, які виникають за волею суб'єктів, але розвиваються і проходять незалежно від їх волі. Наприклад, настання смерті внаслідок заподіяння тілесних ушкоджень. Отже, відносна подія відрізняється від дії не стільки характером її виникнення, скільки характером розвитку процесу цих явищ. Події набувають юридичного значення тому, що з їх настанням закон пов'язує певні правові наслідки.

Наближені до відносних подій такі юридичні факти, як строки. Строками називають відрізки часу, що мають свій початок, встановлену тривалість перебігу і закінчення. Строки -- це об'єктивна категорія, яка не залежить від волі і діяльності суб'єктів цивільних правовідносин, що не можуть зупинити перебіг часу, протиставивши йому свою діяльність. Разом з тим строк не є особливим юридичним фактом, що існує поряд з подіями і діями. Він належить до відносних подій, оскільки, розглядаючи строки, не можна взагалі заперечувати діяльність осіб. Строки є вольовими за походженням, бо вони та їх межі встановлюються нормами цивільного законодавства, угодою сторін, судом.

Дії, залежно від того, чи відповідають вони вимогам закону, інших нормативних актів та умовам договору або ж порушують їх, поділяються на правомірні і неправомірні. Неправомірні -- це дії, які порушують положення законів, інших нормативних актів і принципів права. До неправомірних дій, що породжують цивільні правовідносини, можна віднести: завдання шкоди (збитку); порушення договірних зобов'язань; безпідставне збагачення; дії, здійснені як угоди, що визнані недійсними; дії, що порушують виключні права авторів творів науки, літератури, мистецтва тощо. Наслідком здійснення неправомірних дій є настання цивільно-правової відповідальності, хоч воля правопорушника не була спрямована на настання цих правових наслідків. Вони настають внаслідок положення закону. Неправомірні дії можна поділити на цивільні правопорушення і злочини. Останні тягнуть за собою кримінальне покарання, але водночас у цивільному порядку породжують обов'язки з відшкодування шкоди, завданої особі громадянина або його майну.

Правомірні дії -- це дії, що відповідають вимогам законів, інших правових актів та принципів права. Правомірні дії, в свою чергу, поділяються на юридичні акти та юридичні вчинки. Юридичні акти -- правомірні дії суб'єктів, метою яких є виникнення цивільних правовідносин, тобто спрямовані на досягнення правових наслідків. До юридичних актів належать угоди, адміністративні акти (акти державних органів та органів місцевого самоврядування), рішення суду.

Основним, видом цивільно-правових юридичних актів є угоди -- вольові дії юридичної або фізичної особи, спрямовані на досягнення певного правового результату. Так, укладаючи угоди поставки, суб'єкт намагається набути права власності на гроші або партію товару. Підставою виникнення цивільних правовідносин можуть бути і односторонні угоди, коли для їх змісту достатньо виявлення волі однієї сторони (скасування довіреності особою, яка її видала; ч. 1. ст. 69 ЦК України).

Адміністративні акти завжди здійснюються з наміром спричинити відповідні адміністративно-правові наслідки. Тому більшість адміністративних актів є підставою адміністративних правовідносин і не належать до числа цивільно-правових юридичних актів. Але деякі адміністративні акти приймають з метою викликати як адміністративно-правові, так і цивільно-правові наслідки. Одні адміністративні акти передують виникненню цивільних правовідносин (наприклад, здійсненню опікуном угоди з відчуження майна підопічного має передувати дозвіл на здійснення такої угоди органом опіки і піклування), інші адміністративні акти породжують цивільні правовідносини (видача ордеру на жиле приміщення зобов'язує житлово-експлуатаційну організацію укласти з особою, яка отримала ордер, договір найму жилого приміщення).

Особливий різновид юридичних актів -- судові рішення, що встановлюють цивільні права та обов'язки. Як приклад можна навести рішення про визнання права власності на самовільну забудову за умов, що земельну ділянку у встановленому порядку буде надано забудовникові; про примусове укладення договору на умовах, визначених у судовому рішенні2.

Юридичні вчинки -- це правомірні дії суб'єктів цивільних правовідносин, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки незалежно від того, чи була у суб'єктів мета досягти того чи іншого правового результату (а іноді й всупереч наміру суб'єкта, який здійснив юридичний вчинок). Так, авторські правовідносини виникають у момент створення письменником твору в доступній для відтворення формі незалежно від того, чи прагнув він при написанні твору до набуття авторських прав, чи ні. Автор може навіть і не знати про комплекс прав, що виникають у нього, але він стає їх володільцем вже за наявності факту створення твору. З огляду на вищевикладене не можна віднести до юридичних вчинків створення винаходу, корисної моделі і промислового зразка, бо права на винахід, корисну модель і промисловий зразок можуть виникнути при визнанні їх такими патентним відомством і видачі відповідних патентів і свідоцтв.

Відмінність юридичного вчинку від угоди полягає в тому, що: 1) юридичні вчинки здійснюються без мети спричинити правові наслідки; 2) при здійсненні юридичного вчинку недієздатними особами також можуть виникнути правові наслідки.

Стани є такими юридичними фактами, які існують тривалий час, безперервно або періодично породжують правові наслідки'. Стани не можуть бути виділені в особливу групу юридичних фактів з подіями і діями. За своїм правовим характером юридичні факти-стани можуть бути подіями і діями. Факти-стани можуть бути правовідносинами, а можуть існувати і поза правовідносинами. Наприклад, стан непрацездатності, утриманства існує поза правовідносинами. У деяких випадках зазначені стани є юридичними фактами, які входять до юридичного складу, необхідного для переходу до обов'язкового спадкоємця прав та обов'язків спадкодавця.

2. Право державної власності

Державна власність є основою економіки України. До державної власності в Україні згідно із Законом України "Про власність" належать загальнодержавна, республіканська власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України, республіканської - Автономна Республіка Крим, а суб'єктами права комунальної власності - адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад (відповідно до ст. 142 Конституції України суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст).

Згідно з чинним законодавством (п. 5 ст. 116 Конституції України) управління об'єктами державної власності відповідно до закону здійснює Кабінет Міністрів України. Декретом "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15 грудня 1992 р. Кабінет Міністрів України поклав здійснення функцій з управління зазначеним майном на міністерства та інші підвідомчі йому органи державної виконавчої влади. Як виняток, функції з управління майном, що є у державній власності, було делеговано ряду корпорацій - "Укрбуд", "Украгропромбуд", "Укрмонтажспецбуд", "Укрбудматеріали" та ін.

Органи, які здійснюють управління майном, що є державною власністю, реалізують надані їм повноваження таким чином:

- приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності;

- затверджують статути (положення) таких підприємств, контролюють їх додержання та приймають рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

- укладають і розривають контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності;

- контролюють ефективність використання і збереження закріпленого за підприємствами державного майна;

- дають згоду Фондові державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є державною власністю;

- готують разом з відповідними місцевими радами висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування майна між державною, республіканською (Автономної Республіки Крим) і комунальною власністю;

- беруть участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України з питань державної власності.

При здійсненні зазначених повноважень з управління майном міністерствам та іншим органам державної виконавчої влади заборонено пряме втручання в господарську діяльність підприємств.

Виходячи з різного ступеня усуспільнення державного майна, його значення для народу, держави, законодавство відносить до об'єктів права державної власності:

- землю; майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ;

- оборонні об'єкти; єдину енергетичну систему; системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення;

- кошти державного бюджету; національний банк та його установи і створювані ними кредитні ресурси; республіканські резервні, страхові та інші фонди;

- майно вищих і середніх спеціальних навчальних закладів; майно державних підприємств; об'єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. У державній власності може перебувати також інше майно, передане у власність України іншими державами, а також юридичними особами і громадянами.

Певні особливості встановлені законодавством щодо управління державним майном, закріпленим за казенним підприємством. Більш жорсткий характер управління майном цих підприємств з боку органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, дає підстави (з урахуванням змісту ст. 38 Закону України "Про підприємства в Україні") говорити про управління казенним підприємством.

Міністерство або інший центральний орган виконавчої влади:

- призначає на посаду та звільняє з посади керівника казенного підприємства за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

- затверджує статут казенного підприємства та зміни до нього, здійснює контроль за додержанням статуту та приймає рішення у зв'язку з його порушенням;

- здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством;

- здійснює планування і фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства, затверджує фінансовий план і план розвитку казенного підприємства та обов'язково укладає з ним державні контракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) для державних потреб;

- визначає порядок використання чистого прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'язкових нормативів розподілу такого прибутку;

- затверджує умови та фонд оплати праці казенного підприємства з урахуванням умов, передбачених галузевою угодою.

Управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. від імені і в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради, які на своїх пленарних засіданнях вирішують питання:

- встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

- про відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; придбання у встановленому законом порядку приватизованого майна, включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого у встановленому порядку розірвано або визнано недійсним; створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

- про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

- створення у разі потреби органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

- відповідно до законодавства про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями.

Згідно з Законом України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. (ст. 19) місцева державна адміністрація:

- здійснює на відповідній території управління об'єктами, що перебувають у державній власності та передані до сфери її управління, приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління, а також здійснює делеговані відповідною радою функції управління майном, що перебуває у спільній власності територіальних громад;

- здійснює управління майном інших суб'єктів права власності в разі передачі його у встановленому порядку;

- вносить пропозиції власникам майна підприємств, установ та організацій, що має важливе значення для забезпечення державних потреб, щодо його відчуження у власність держави.

Перелік об'єктів права комунальної власності визначено в ст. 35 Закону України "Про власність". До нього входить майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність відповідної територіальної громади іншими суб'єктами права власності.

У зв'язку з поділом державної власності на загальнодержавну та комунальну Кабінет Міністрів України прийняв постанову "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 5 листопада 1991 р., якою затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць. Постановою також встановлено порядок розмежування майна між власністю областей, міст, районів та інших адміністративно-територіальних одиниць.

3. Патентне право

цивільні правовідносини державна власність

Патентне право (промислова власність) - це інститут цивільного права, що регулює відносини, пов'язані з технічною творчістю.

На відміну від авторського права патентне право реалізується в іншій сфері творчості. Об'єкти технічної творчості пов'язані з природними законами матеріального світу; вони не відбивають індивідуальність їхнього творця в такому ступені, як об'єкт авторського права. В силу цього об'єкти технічної творчості є відтворювані, вони можуть бути створені незалежно одне від одного самостійно, різними особами і тому вимагають формального офіційного закріплення. Крім того, результати технічної творчості спрямовані на рішення практичних задач - мають прикладне значення.

Об'єктами патентного права (промислової власності у вузькому розумінні цього слова) є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.

Необхідність патентного права обумовлена неможливістю прямої охорони об'єктів промислової власності засобами авторського права. На відміну від об'єктів авторського права об'єкти промислової власності можуть бути створені різними особами, незалежно одне від одного, тому їхня охорона припускає попереднє формальне закріплення пріоритету у встановленому законом порядку.

Відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням права власності на винаходи, корисні моделі і промислові зразки, регулюються законами України від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і «Про охорону прав на промислові зразки».

Органом, що здійснює акт визнання нововведення в якості винаходи, корисної моделі або промислового зразка, виступає Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України), іменований для стислості в зазначених законах як «Відомство».

Найважливішими умовами патентоспроможності об'єктів промислової власності є їхня новизна і промислова придатність. При цьому патентне право закріплює абсолютну (світову) новизну об'єктів промислової власності.

Об'єктами патентного права є винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Винаходом є технічне рішення, що відрізняється новизною (тобто невідомий рівень техніки) і промислово застосовне (тобто може бути використане в промисловості, сільському господарстві, в галузі охорони здоров'я й інших галузей діяльності). Об'єктами винаходу можуть бути пристрій, засіб роботи, речовина, застосування раніше відомого пристрою за новим призначенням.

Корисна модель - це технічне рішення певного пристрою в стадії його конструктивного виконання, тобто у вигляді конструкції. Вона повинна бути принципіально новою, і промислово застосовною.

Винахід (корисна модель) є результатом творчої діяльності людини в будь-якій галузі технології. Об'єктом винаходу може бути:

продукт (пристрій, речовина, штамм мікроорганізму, культура клітин рослини і тварини);

засіб виробництва продукції.

Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виконання пристрою.

Не є об'єктами винаходів і корисних моделей і не охороняються законодавством, що регулює відносини цієї галузі наступні результати інтелектуальної діяльності:

відкриття, наукові теорії і математичні методи;

методи організації і керування господарством;

плани, умовні позначення, розклади, правила;

методи виконання розумових операцій;

програми для обчислювальних машин;

результати художнього конструювання;

топології інтегральних мікросхем;

сорти рослин і породи тварин і т.п.

Промисловий зразок - це художньо-конструкторське оформлення виробу, що визначає його зовнішній вигляд. Воно повинно бути новим, оригінальним і промислово застосовним (тобто відтвореним промисловим засобом). Промисловий зразок забезпечує злиття утилітарної і художньої сторін, у ньому реалізується ідея одержання максимальної вигоди за допомогою зовнішнього вигляду виробу.

Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок, кольорова гамма або їхнє сполучення, визначаючі зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних і ергономічних потреб.

Винахід оформлюється патентом. Патент - це охоронний документ, котрий засвідчує авторство винахідника, його виключні права володільця і приорітет винаходу.

У той же час не охоплюються поняттям промислового зразка:

об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні й інші стаціонарні спорудження;

друкарська продукція як така;

об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипучих або подібних їм речовин.

Суб'єктами патентного права є автори (співавтори) об'єктів промислової власності, патентовласники, а також інші особи (правонаступники або ліцензіати), що одержують за законом або договором визначені патентні права.

Суб'єкти патентного права - автори, патентовласники, ліцензіати.

Автор - це фізична особа, творчою працею якого створений твір.

Патентовласник - особа, що має виключне право на використання винаходу. Такими можуть бути:

сам автор;

роботодавець (при службових винаходах);

особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту;

правонаступники;

договірний патентовласник - патент може бути переданий за договором за плату будь-якій фізичній або юридичній особі.

Ліцензіат - особа, що одержує у визначеному договором обсязі права по використанню винаходу за плату. Ліцензійні договори бувають трьох видів: виняткової ліцензії; неповної ліцензії; відкритої ліцензії.

Особливі суб'єкти права на використання винаходу - це попередній користувач і примусовий ліцензіат. Вони можуть використовувати винахід без згоди патентовласника.

Попередній користувач - особа, що до дати пріоритету (до подачі заявки іншою особою) самостійно створила незалежно від автора тотожний винахід і сумлінно його використовувала, зберігає право на подальше безоплатне використання його без розширення обсягу використання.

Примусова ліцензія видається будь-якій особі Вищою патентною палатою, якщо патентовласник протягом чотирьох років не використовує винахід і відмовляється укласти ліцензійний договір.

Виключне право на використання об'єктів промислової власності належить патентовласнику, тому відповідно до чинного законодавства автор може вимагати за своїм вибором визнання лише свого авторства, або визнання свого авторства з закріпленням за ним виключних прав, тобто автор може бути одночасно і патентовласником або не бути таким у силу закону або договору.

Право на одержання патенту мають автор, його спадкоємець, а також роботодавець, якщо винахід, корисна модель або промисловий зразок створені в зв'язку з виконанням службових обов'язків або виконанням доручення роботодавця, за умови, якщо трудовим договором (контрактом) не передбачене інше. При наявності права на одержання патенту в роботодавця автор подає йому повідомлення про створений ним винахід, корисну модель або промисловий зразок з описом суті з достатньою повнотою і ясністю.

Якщо роботодавець протягом чотирьох місяців із дати одержання цього повідомлення не подасть заявку в Відомство, то право на одержання патента переходить авторові.

Корисна модель оформляється свідоцтвом, промисловий зразок - патентом. Термін дії патента на винахід становить 20 років з дати подачі заявки до Відомства. Термін дії патенту на корисну модель складає п'ять років із дати подачі заявки у Відомство і продовжується Відомством по клопотанню власника патенту, але не більш ніж на три роки. Термін дії патенту на промисловий зразок складає 10 років із дати подачі заявки у Відомство і продовжується Відомством по клопотанню власника патенту, але не більш ніж на п'ять років.

Право авторства є невідчужуваним особистим правом і охороняється безстроково.

Основним особистим (немайновим) правом автора об'єкта промислової власності є право автора признаватися творцем даного об'єкта, що припускає заборону всім іншим особам іменуватися авторами цього об'єкта. Інше особисте право автора складається в праві одержання патенту на об'єкт промислової власності, а також можливості передачі цього права іншим особам.

Майнові права автора виражаються в можливості одержання прибутку від використання винаходу, корисної моделі або промислового зразка, у праві одержання винагороди за передачу патенту і продаж ліцензій і тощо.

Приналежне патентовласнику виключне право на використання об'єкта промислової власності складається в тому, що ніхто не може без згоди особи, якій належить патент, використовувати зазначений об'єкт. Патентовласник вправі передати отриманий патент або видати ліцензію на використання.

Як патент, так і право на його одержання переходять у спадщину. Переходять у спадщину і права авторів об'єктів промислової власності.

Список використаної літератури:

1. Бірюков І.А. Цивільне право України. - К.: Істина, 2004. - 224 с.

2. Борисова В.I. Цивільне право України. - К.: Юрінком інтер, 2004. -552 с.

3. Вешневский Л.М. Формула приоритета: Возникновение и развитие авторского и патентного права. - М.: Наука, 2000. - 259 с.

4. Дзера О.В. Цивільне право України. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 269 с.

5. Кузнєцова Н.С. Право власності в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 311 с.

6. Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - 493 с.

7. Сергеев А.П. Патентное право. - М.: БЕК, 1999. - 250 с.

8. Харитонов Є.О. Цивільне право України. - К.: Істина, 2003. - 776 с.

9. Шевченко М.Я. Цивільне право України. - К: Ін Юре, 2003. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Розвиток теорії цивільного права. Ознаки цивільних правовідносин. Класифікація цивільних правовідносин за загальнотеоретичним критерієм. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок. Основна класифікація цивільних правовідносин. Порушення правових норм.

    курсовая работа [94,5 K], добавлен 28.05.2019

  • Поняття цивільних правовідносин - аналіз та класифікація. Поняття, ознаки, складові частини цивільних правовідносин й підстави їх виникнення. Майнові та особисті немайнові правовідносини. Підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 04.05.2008

  • Поняття цивільних процесуальних правовідносин. Передумови виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Елементи цивільних процесуальних правовідносин. Суб'єкти, які здійснюють правосуддя в його різних формах.

    курсовая работа [36,1 K], добавлен 08.02.2005

  • Сутність та зміст цивільних правовідносин як врегульованих нормами цивільного права майнових відносин, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності. Їх структура та елементи, класифікація та типи. Підстави виникнення, зміни, припинення правовідносин.

    курсовая работа [42,1 K], добавлен 04.01.2014

  • Довірчі (фідуціарні) правовідносини власності як інститут речового права в чужому інтересі; виникнення і здійснення ДПВ. Особливість цивільно-правового регулювання, встановлення обмеженого і виключного переліку підстав виникнення цього речового титулу.

    реферат [17,3 K], добавлен 21.11.2010

  • Складові цивільного права: наявність приватних осіб; приватний інтерес (основа); воля учасників, як умова вступу в цивільні правовідносини. Цивільне право - система правових норм, що регулюють на засадах речової рівності майнові і немайнові відносини.

    шпаргалка [90,8 K], добавлен 06.05.2009

  • Поняття та зміст правовідносин. Загальна характеристика складових елементів правовідносин. Суб'єкти й об'єкти правовідносин. Поняття змісту та види об'єктів правовідносин. Юридичні факти, як підстава виникнення, зміни та припинення правовідносин.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 07.11.2007

  • Загальна характеристика, види та ознаки права спільної власності. Види правовідносин, що виникають з приводу спільного майна. Правове регулювання та здійснення права спільної часткової та сумісної власності відповідно до цивільного права України.

    контрольная работа [38,8 K], добавлен 20.02.2013

  • Поняття та форми права власності в цивільному законодавстві. Підстави виникнення права державної власності. Зміст та поняття правового режиму майна. Основні форми здійснення права державної власності. Суб’єкти та об’єкти права державної власності.

    курсовая работа [56,9 K], добавлен 17.02.2011

  • Набуття та здійснення прав інтелектуальної власності. Право промислової власності (патентне право). Регулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності нормами цивільного, господарського та кримінально-процесуального законодавства України.

    учебное пособие [54,1 K], добавлен 15.01.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.