Особливості земельного права
Характеристика, специфічні риси й класифікація джерел земельного права. Порядок використання земель оздоровчого призначення, промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики. Землеустрій як спосіб регулювання земельних відносин. Пільги щодо плати за землю.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.07.2011 |
| Размер файла | 28,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
План
1. Джерела земельного права
2. Землі оздоровчого призначення
3. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
4. Землеустрій як спосіб регулювання земельних відносин
5. Пільги щодо плати за землю
Список використаних джерел
1. Джерела земельного права
У національній теорії права сформувалася точка зору, згідно з якою джерелом права слід вважати офіційно-документальні форми вираження і закріплення норм права, що виходять від держави чи визнані нею і мають юридичне загальнообов'язкове значення. У такому розумінні джерело права є інструментом, за допомогою якого воля законодавця чи уповноваженого ним органу стає обов'язковою для виконання.
Найпоширенішим в Україні видом джерел права є нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які встановлюють (санкціонують) правові норми, розраховані на багаторазове застосування у процесі регламентації суспільних відносин.
Джерелами земельного права є нормативно-правові акти, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють суспільні відносини у сфері належності, використання, відтворення та охорони земель. Ними встановлюються, набирають чинності, змінюються чи скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів земельних правовідносин. Вони слугують формою вираження і закріплення земельної політики держави.
Джерела земельного права характеризуються загальними рисами, які в цілому притаманні джерелам інших галузей права України. Так, вони видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості, повинні відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими органами, розраховані на багаторазове застосування, мають загальнообов'язковий характер, адресовані невизначеному колу суб'єктів, їх виконання забезпечене примусовою силою держави.
Джерела земельного права, будучи нормативно-правовими актами, відрізняються насамперед від індивідуальних актів, тобто актів застосування норм права. Перші містять земельно-правові норм, які встановлюють загальні правила належної поведінки суб'єктів. Вони розраховані на багаторазове застосування, регулюють однотипні суспільні земельні відносин і не мають персоніфікованого адресата. Індивідуальні акти не встановлюють нових правових норм, а лише використовують, застосовують уже прийняті і чинні земельно-правові норми, тому їх іноді називають правозастосовними. Ці акти закріплюють приписи, які поширюються на конкретні ситуації і стосуються певного кола або окремих осіб, застосовуються уповноваженими органами та посадовими особами у встановленому порядку. У зв'язку з цим не визнаються джерелами земельного права рішення уповноважених органів щодо приватизації земель, надання земельних ділянок суб'єктам у власність чи користування та ін. Ці акти приймаються виключно на основі та на виконання вимог конкретної чинної земельно-правової норми.
З урахуванням ролі в механізмі правового регулювання джерела земельного права істотно відрізняються від інтерпретаційних правових актів. Інтерпретаційні акти не встановлюють нових правил поведінки, роз'яснюють зміст юридичних приписів, орієнтують практику правозастосування на певний вектор правового розвитку. До них належать, зокрема, постанови пленумів Верховного та Вищого господарського судів України з питань застосування земельного законодавства.
Джерела земельного права як нормативно-правові акти слугують основою до правозастосовчих, інтерпретаційних та інших актів і за своєю сутністю є системоутворюючими. Саме їм мають відповідати правозастосовні та інтерпретаційні акти.
Разом з тим, джерела земельного права характеризуються певними специфічними рисами, які обумовлені галузевими принципами земельного законодавства, закріпленими у ст. 5 Земельного кодексу. Ці риси дають можливість відмежовувати джерела земельного права від інших галузевих джерел.
Вони вказують на особливості джерел земельного права за сутністю, змістом, формою і суб'єктами правотворчості.
земельний право
За своєю сутністю джерела земельного права поділяються на дві групи. Першу групу становлять ті, що є волевиявленням держави та органів державної влади, другу -- ті, які є волевиявленням територіальних громад та інших суб'єктів місцевого самоврядування.
За змістом, тобто юридичною силою, джерела земельного права можна класифікувати на конституційні, законодавчі, підзаконні та локальні джерела. З урахуванням зазначеної підстави класифікації ці джерела характеризуються певною ієрархією. Так, підзаконні джерела земельного права повинні відповідати конституційним і законодавчим, а локальні джерела не можуть суперечити конституційним, законодавчим і підзаконним джерелам.
До конституційних джерел земельного права належить Конституція України, яка регулює найважливіші (у тому числі й земельні) суспільні відносини. Конституційні засади земельного права становлять закріплені Основним Законом положення щодо належності землі, гарантій права власності на землю та інших земельних прав, особливого статусу землі, яка проголошена основним національним багатством та ін. Вони створюють конституційну основу для галузевого земельного законодавства.
Законодавчі джерела земельного права виражають волю Українського народу, а також політику і волю держави. Маючи вищу юридичну силу, вони характеризуються виключним колом суб'єктів правотворчості, до складу якого входять Український народ (який шляхом референдуму може приймати закони) та Верховна Рада України. Ці джерела земельного права являють собою нормативно-правові акти, які приймаються за особливою процедурою, мають вищу юридичну силу щодо інших джерел земельного права, за винятком Конституції України, і регулюють найважливіші суспільні земельні відносини.
Серед питань, які згідно з Конституцією України (ст. 92) визначаються виключно законами України, названо питання щодо засад використання природних ресурсів, правового режиму власності, екологічної безпеки та ін. Зазначені соціально значущі суспільні відносини регламентуються саме на законодавчому рівні. Самостійним критерієм розмежування джерел земельного права є територія їх дії. Ці джерела можуть бути загальнодержавними та локальними. Загальнодержавні джерела діють на всій території України. До них належать Конституція, закони України, укази Президента України тощо. Дія локальних джерел земельного права не поширюється на всю територію держави, вони діють лише на її певній частині. У свою чергу, локальні джерела земельного права поділяються на акти місцевих органів державної влади, акти Автономної Республіки Крим, акти суб'єктів місцевого самоврядування та ін.
Можлива класифікація джерел земельного права за часом дії. Більшість таких джерел приймається на невизначений термін дії, тобто має постійно діючий характер. Разом з тим, тимчасові джерела діють протягом встановленого терміну чи за певних умов, після чого їх чинність втрачається. Так, Тимчасовий порядок розмежування земель права державної і комунальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2002 р. діє до прийняття відповідного закону.
Прийнято розрізняти також чинні й нечинні джерела земельного права. До чинних джерел належать Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р., Конституція України 1996 р. та ін. Нечинними, або історичними, джерелами земельного права є ті нормативно-правові акти, які свого часу були чинними, але у зв'язку з розвитком земельного права втратили свою чинність. До них слід віднести, зокрема, Земельні кодекси 1970 р., 1990 р., 1992 р.
Не виключається класифікація джерел земельного права за національною належністю на національні та міжнародні. До національних джерел належать ті, що мають національне походження, а до міжнародних --чинні міжнародні договори України у сфері земельного права, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Залежно від питомої ваги земельно-правових приписів у нормативно-правових актах, присвячених регламентації суспільних земельних відносин, їх прийнято поділяти на дві групи. Перша група складається з нормативно-правових актів, всі або переважна більшість норм яких спрямована на регулювання безпосередньо суспільних земельних відносин. Такі нормативно-правові акти прийнято відносити до спеціалізованих. Спеціалізовані земельні нормативно-правові акти становлять значну частину актів -- джерел земельного права. До них, зокрема, належать Земельний кодекс України, закони України “Про плату за землю” від 19 серпня 1996 р., “Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 р., постанова Верховної Ради України “Про земельну реформу” від 18 грудня 1990 р., Указ Президента України “Про основні напрями земельної реформи в Україні” від 30 травня 2001 р. та ін.
Суспільні земельні відносини регулюються також нормативно-правовими актами, основне призначення яких полягає у регламентації інших суспільних відносин: екологічних, містобудівних, адміністративних та ін. Ці нормативно-правові акти регулюють більш широкий спектр суспільних відносин, у тому числі вони містять і правові норми, присвячені регулюванню певних земельних відносин. З цих актів складається друга група. До неї входять, зокрема, закони України “Про основи містобудування” від 16 листопаді 1992 р., “Про сільськогосподарську кооперацію” від 17 липня 1997 р., “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 р., “Про автомобільний транспорт” від 5 квітня 2001 р., “Про Генеральну схему планування території України” від 7 лютого 2002 р., “Про особисте селянське господарство” від 15 травня 2003 р. та ін.
Особливістю джерел земельного права України є наявність кодифікованого законодавчого акта, ядра вітчизняного земельного законодавства -- Земельного кодексу України. Ця своєрідна “земельна Конституція” Української держави як основний акт національного земельного законодавства започаткувала принципово новий етап розвитку земельного законодавства. Земельний кодекс, створюючи ідеологічну й методологічну базу формування земельного законодавства на найближчу перспективу, закладає підвалини для подальшої нормотворчосгі у сфері регламентації земельних відносин. Він дає новий могутній імпульс для подальшого розвитку земельної реформи в Україні.
Різноманітні за своєю правовою природою джерела земельного права України перебувають між собою в нерозривному взаємозв'язку (структурному, функціональному та генетичному) і утворюють єдину систему джерел цієї галузі права.
Система джерел земельного права України -- це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених законодавчих, підзаконних та локальних нормативно-правових актів, що є зовнішньою об'єктивізацією земельної політики держави.
Уся сукупність нормативно-правових актів як джерел земельного права лежить в основі формування сучасного земельного законодавства. Згідно зі ст. 4 Земельного кодексу земельне законодавство включає Земельний кодекс та також інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Чинне земельне законодавство України являє собою досить значну, складну і часто суперечливу сукупність правових приписів, що зосереджені як у спеціалізованих земельно-правових актах, так і розпорошені по нормативних актах інших галузей права.
Висновок. Джерелами земельного права є нормативно-правові акти, які містять загальнообов'язкові правові вимоги, норми, правила, що регулюють суспільні відносини у сфері належності, використання, відтворення та охорони земель. Ними встановлюються, набирають чинності, змінюються чи скасовуються загальнообов'язкові правила поведінки суб'єктів земельних правовідносин. Вони слугують формою вираження і закріплення земельної політики держави.
Джерела земельного права характеризуються загальними рисами, які в цілому притаманні джерелам інших галузей права України: вони видаються в межах повноважень відповідних суб'єктів правотворчості, повинні відповідати нормативним положенням актів, що видані вищестоящими органами, розраховані на багаторазове застосування, мають загальнообов'язковий характер, адресовані невизначеному колу суб'єктів, їх виконання забезпечене примусовою силою держави.
Уся сукупність нормативно-правових актів як джерел земельного права лежить в основі формування сучасного земельного законодавства. Згідно зі ст. 4 Земельного кодексу земельне законодавство включає Земельний кодекс та також інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Чинне земельне законодавство України являє собою досить значну, складну і часто суперечливу сукупність правових приписів, що зосереджені як у спеціалізованих земельно-правових актах, так і розпорошені по нормативних актах інших галузей права.
2. Землі оздоровчого призначення
Землі оздоровчого призначення є однією з категорій складу земель України (п. “г” ст. 19 ЗК). Вони можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використовують або вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі властивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів належать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. Закону України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 р.).
Такі місцевості у встановленому Законом порядку можуть бути визнані курортами. Курорт -- це освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, використовуються з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та рекреації і підлягає особливій охороні.
Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому статтями 116, 117 і 122-126 ЗК України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель. Так, залежно від зон округів санітарної охорони на землях оздоровчого призначення забороняється: користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, проведення будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс тощо.
На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона -- суворого режиму; друга зона обмежень; третя зона спостережень.
Зона суворого режиму охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовуються для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря та прилеглу до пляжів територію завширшки не менш як 100 м.
Зона обмежень охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій розміщені санаторно-курортні заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів курорту.
Зона спостережень охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без додержання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.
У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, за загальним правилом, забороняється передача земельних ділянок у власність і надання у користування для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.
Чинне законодавство забороняє приватизацію земель оздоровчого призначення, на яких розташовані курорти державного значення, що перебувають у державній або комунальній власності на момент прийняття Закону України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 р.
Земельні ділянки оздоровчого призначення курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту з додержанням вимог статей 31-33 Закону України “Про курорти”.
Порядок надання родовищ корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, у користування юридичним і фізичним особам для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань визначається Кодексом України про надра. Розробка родовищ підземних лікувальних мінеральних вод, лікувальних грязей та інших корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів, здійснюється за спеціальним дозволом (ліцензією) на користування надрами.
Висновок. До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, що їх використовують або вони можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Лікувально-оздоровчі властивості мають не самі землі, а тільки лікувально-оздоровча місцевість, тобто природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. До загальнопоширених природних лікувальних ресурсів належать ресурси, які трапляються у різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань (ст. Закону України “Про курорти” від 5 жовтня 2000 р.).
Земельні ділянки оздоровчого призначення курортів використовуються у порядку, визначеному проектом організації використання території та генеральним планом забудови курорту з додержанням вимог статей 31-33 Закону України “Про курорти”.
3. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення
Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення -- самостійна категорія земель у складі земель України. Вони займають площу 2,03 млн га.
Їх правовий режим визначається нормативними приписами, які зосереджені в Земельному кодексі України (глава 13) та ряді інших нормативних актів. Більшість правових норм, які регулюють правовий режим зазначених земель, закріплені в окремих правових актах, присвячених в основному спеціальній діяльності тих чи інших підприємств, установ та організацій, зокрема у Повітряному кодексі, законах України “Про державний кордон”, “Про оборону України”, “Про транспорт”, “Про зв'язок”, “Про залізничний транспорт”, “Про трубопровідний транспорт” “Про електроенергетику”, “Про автомобільний транспорт”.
Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підкатегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних завдань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям.
Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних цілей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються. При цьому виникає необхідність появи нових видів земель несільськогосподарського призначення. Так, у чинному Земельному кодексі серед земель даної категорії самостійне місце посідають землі енергетики, які раніше не були відомі законодавству.
Склад земель та особливості використання кожного з названих видів земель регулюються окремими статтями ЗК України (статті 66-77). Зазначені землі відрізняються від інших категорій земель України своїм основним цільовим призначенням. їх використання пов'язане головним чином з обслуговуванням несільськогосподарських потреб, тобто вони виконують роль просторової операційної бази, території, на якій розміщуються різного роду об'єкти. Цільове призначення цих земель відображається у найменуванні їх видів, що цілком логічно й закономірно.
Правовий режим всіх видів (підкатегорій) зазначених земель базується на єдиних принципах: загальнодержавного та суспільного значення категорії земель, до складу якої вони входять; спеціальних завдань використання таких земель.
Головною ознакою їх правового режиму є забезпечення раціонального екологічно збалансованого використання землі при експлуатації різних несільськогосподарських об'єктів. Особливості ж правового регулювання використання та охорони окремих видів земель, що входять до складу цієї категорії, зумовлені специфікою їх цільового призначення.
Специфіка зазначених земель полягає в тому, що їх формування як самостійної категорії земель здійснюється значною мірою за рахунок вилучення або викупу земель із сфери сільськогосподарського чи лісогосподарського виробництва. Разом з тим, наявність закріпленого земельним законодавством принципу пріоритету сільськогосподарського землекористування зумовлює певне підпорядкування правового режиму зазначених земель інтересам розвитку сільськогосподарського виробництва. Це пов'язано, зокрема, з тим, що згідно зі ст. 23 ЗК України для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості.
Суб'єктами прав на зазначені землі можуть виступати підприємства, установи та організації, тобто юридичні особи. Здебільшого постійними користувачами щодо названих земель є державні підприємства, установи та організації промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та інших галузей суспільного виробництва. Таке становище цілком виправдане, оскільки промисловість, транспорт, енергетика, зв'язок, оборона -- це переважно сфера державної діяльності. В той же час не виключена можливість, коли носіями земельних прав у цих випадках виступають і недержавні, наприклад, комунальні юридичні особи. Тут важливо лише те, щоб діяльність, зумовлена цільовим призначенням цих земель, здійснювалася юридичними особами, які наділені спеціальною (статутною) правоздатністю. Не виключається і використання цих земель названими суб'єктами і на умовах оренди.
З метою прискорення ринкових реформ, стимулювання ефективного землекористування та підприємницької діяльності, заохочення інвестицій до реалізації програм соціально-економічного розвитку законодавством передбачена можливість придбання певних земельних ділянок несільськогосподарського призначення, тобто і за рахунок земель, наприклад, промисловості, у приватну власність як юридичними, так і фізичними особами.
Порядок використання зазначених земель встановлюється законом (ч. 2 ст. 65 ЗК), що свідчить про те, що правовою основою нормативного регулювання у цій сфері можуть бути лише закони, а не підзаконні акти.
На сукупність правових норм, які присвячені регламентації суспільних відносин щодо використання цих земель, поширюються спеціальні принципи: загальнодержавного та суспільного значення земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення і принцип множинності завдань їх використання.
Сутність першого принципу полягає в тому, що названі землі використовуються для забезпечення діяльності саме у тих сферах, які виключно або здебільшого пов'язані з загальнодержавними чи суспільними, тобто публічними інтересами. Це стосується, зокрема, земель атомної енергетики, космічної системи, оборони та ін. Згідно зі ст. 84 ЗК України вони не можуть передаватися у колективну і приватну власність, оскільки їм притаманне особливе соціально-економічне значення.
Другий принцип, який характеризує правову регламентацію використання цих земель, пов'язаний з безліччю конкретних цілей несільськогосподарської експлуатації. Він полягає в тому, що землі, які входять до складу даної категорії, можуть використовуватися для вирішення різнопланових завдань. Перелік цілей, для яких можуть використовуватися вказані землі, є невичерпним. Але всі завдання, а отже й цілі, об'єднує те, що вони є спеціальними і спрямовані у своїй сукупності на забезпечення сталого розвитку основних народногосподарських комплексів (промислового, військово-промислового та ін.).
Висновок. Згідно зі ст. 65 ЗК України землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані у встановленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.
Землі цієї категорії поділяються на самостійні види (підкатегорії): землі промисловості, землі транспорту, землі зв'язку, землі енергетики, землі оборони, землі іншого призначення. Критерієм такого поділу земель є характер спеціальних завдань, для здійснення яких призначені і надаються відповідні земельні ділянки підприємствам, установам та організаціям.
Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення згідно з основним цільовим призначенням використовуються для різних конкретних цілей, перелік яких у чинному законодавстві не є вичерпним. Це становище пояснюється тим, що окремі галузі виробничої чи іншої діяльності, які потребують відповідних земельних ділянок і закріплення порядку їх використання, формуються і розвиваються.
4. Землеустрій як спосіб регулювання земельних відносин
Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.
Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.
Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами -- територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.
Землеустрій, як сукупність соціально-економічних заходів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використання та охорони земель незалежно від їх цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).
На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів проводяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідносин; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробка великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.
Галузеві та відомчі завдання землеустрою залежать від характеру виробництва, його особливостей, спеціалізації. Зокрема, до завдань землеустрою у галузі сільськогосподарського виробництва слід віднести: створення та вдосконалення усіх форм власності на землю та землекористування; організація господарств, які володіють землею на праві власності, користування (у тому числі на умовах оренди); раціональна організація територій господарств, що є виробниками сільськогосподарської продукції, з метою найефективнішого ведення сільськогосподарського виробництва в нових умовах ринкової економіки.
Завданнями землеустрою у галузі промислового та інших видів несільськогосподарського виробництва є: пошук земель з метою їх використання у промисловості, будівництві і т. ін., які б мінімально зачіпали інтереси сільськогосподарського виробництва; відведення земель і утворення нових землекористувань; розробка заходів щодо охорони та раціонального використання земель з додержанням екологічних вимог.
Важливе значення мають також прогнозні та передпроектні завдання землеустрою, до яких належать: розробка схем використання й охорони земельних ресурсів держави та її окремих регіонів, у тому числі протиерозійних та інших ґрунтозахисних заходів; розробка схем землеустрою областей і регіонів; розробка прогнозів, регіональних програм використання й охорони земель; обґрунтування розміщення, встановлення та зміни меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами.
У процесі реалізації зазначених завдань важливим є проведення державної землевпорядної експертизи, яка визначає: питання правового забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів завданню на проектування, вимогам раціонального використання й охорони земель та нормативно-технічним документам; запропоновані проектною документацією рішення відносно знімання, збереження та використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних із порушенням земель, проведенням їх рекультивації.
Землеустрій здійснюють за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Формою землеустрою є землевпорядний процес.
Землевпорядний процес -- це загальний порядок виконання окремих землевпорядних дій. Він складається з таких взаємопов'язаних стадій, що послідовно виконуються: порушення клопотання про проведення землевпорядної дії; підготовчі роботи щодо складання проекту землеустрою; складання проекту землеустрою; розгляд проекту, проектної документації; затвердження проекту; перенесення проекту в натуру (на місцевість); оформлення та видача землевпорядних матеріалів і документів; здійснення авторського нагляду за виконанням проекту землеустрою.
Висновок. Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.
Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.
5. Пільги щодо плати за землю
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про плату за землю” встановлено низку пільг щодо плати за землю. Пільгове земельне оподаткування пов'язане із звільненням носія земельних прав від обов'язку сплачувати земельний податок. Аналіз Закону України “Про плату за землю” свідчить, що пільгове земельне оподаткування може носити як постійний, так і тимчасовий характер. У першому випадку встановлена законом пільга діє безстрокове, тобто постійно, у другому -- на строк, визначений законом.
Закон, надаючи пільги певним власникам земельних ділянок і землекористувачам, розрізняє серед цих пільговиків громадян та юридичних осіб. До складу громадян, які звільняються від земельного податку, відносяться інваліди І і II груп, громадяни, які виховують трьох і більше дітей, громадяни, члени сімей яких проходять строкову військову службу (на весь строк служби), пенсіонери, громадяни, які користуються пільгами відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. У цих випадках звільнення від земельного податку стосується лише земельних ділянок, площа яких не перевищує граничних норм, встановлених ЗК України.
При звільненні від земельного податку юридичних осіб законодавець за основу приймає різні критерії. Так, з урахуванням соціально-економічних чинників від земельного податку звільняються заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (органи державної влади та місцевого самоврядування, органи прокуратури та ін.), вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та ін., вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України та деякі інші.
Звільняються від земельного податку юридичні особи, які використовують земельні ділянки із земель, що особливо охороняються. Йдеться про заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятники природи, заповідні урочища та парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва.
Звільнення від земельного податку стосується певних земель, які названі в Законі “Про плату за землю”. Йдеться, зокрема, про сільськогосподарські угіддя зон радіоактивного забруднення територій, визначених ст. 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” (зон відчуження, безумовного -- обов'язкового -- відселення, гарантованого добровільного відселення і посиленого радіоекологічного контролю); хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджено обмеження щодо ведення сільського господарства; землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у стадії сільськогосподарського освоєння та деякі інші.
Тимчасове звільнення від земельного податку на строки, вказані у відповідних нормативних актах, встановлене законом як стимулюючий захід щодо державної підтримки підприємств певної галузі промисловості (літакобудівної, суднобудівної та ін.), для суб'єктів спеціальних економічних зон на перед функціонування таких зон (наприклад, спеціальні економічні зони: “Яворів”, “Славутич”, “Азов”, “Донецьк”, “Миколаїв” та ін.), для суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують у встановленому законом порядку інвестиційні проекти та ін.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, міські, селищні та сільські ради можуть встановлювати такі пільги щодо плати за землю: часткове звільнення на певний строк, зменшення суми земельного податку лише за рахунок коштів, що зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.
Висновок. Відповідно до ст. 12 Закону України “Про плату за землю” встановлено низку пільг щодо плати за землю. Пільгове земельне оподаткування пов'язане із звільненням носія земельних прав від обов'язку сплачувати земельний податок.
Закон, надаючи пільги певним власникам земельних ділянок і землекористувачам, розрізняє серед цих пільговиків громадян та юридичних осіб. До складу громадян, які звільняються від земельного податку, відносяться інваліди І і II груп, громадяни, які виховують трьох і більше дітей, громадяни, члени сімей яких проходять строкову військову службу (на весь строк служби), пенсіонери, громадяни, які користуються пільгами відповідно до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту”, громадяни, яким у встановленому порядку видано посвідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
З урахуванням соціально-економічних чинників від земельного податку звільняються заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету, вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення та ін., вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; установи, організації та підприємства, що віднесені до відання Національної академії наук України та деякі інші. Звільняються від земельного податку юридичні особи, які використовують земельні ділянки із земель, що особливо охороняються.
Звільнення від земельного податку стосується певних земель, які названі в Законі “Про плату за землю” - сільськогосподарські угіддя зон радіоактивного забруднення територій, визначених ст. 2 Закону України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Список використаних джерел
1. Конституція України: Зб. нормат. актів. - К.: Юрінком Інтер, 1999.
2. Земельний кодекс України. - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004. - 112 с.
3. Про землеустрій: Закон України від 22 травня 2003 р.
4. Про плату за землю: Закон України від 03.07.1992 № 2535-XII.
5. Даниленко О.В. Земельні відносини в Україні. - К.: Істина, 2001. - 302 с.
6. Земельне право України: Підручник/ За ред. О.О. Погрібного, І.І. Каракаша. - К.: Істина, 2003. - 229 с.
7. Федорченко М., Янов О. Земельне право України. - К.: Знання, 2006. - 360 с.
8. Шульга М.В. Земельне право України. - К.: Знання, 2004. - 369 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Загальні положення про регулювання земельних відносин в Україні. Предметом регулювання земельного права виступають вольові суспільні відносини, об'єкт яких - земля. Регулювання земельних відносин. Земельне законодавство і регулювання земельних відносин.
реферат [19,2 K], добавлен 09.03.2009Суб’єкти та об’єкти оподаткування земельним податком. Ставки та пільги щодо сплати земельного податку. Земельні ділянки, які не підлягають оподаткуванню. Податковий період для плати за землю. Орендна плата. Індексація нормативної грошової оцінки земель.
контрольная работа [29,8 K], добавлен 10.11.2015Комплексне дослідження правового положення земель оздоровчого призначення. Відмінності поняття права власності та права користування землями оздоровчого призначення. Підстави виникнення, припинення права та правова охорона оздоровчого землекористування.
курсовая работа [40,1 K], добавлен 15.11.2010Общая характеристика, предмет, система и принципы земельного права. Земельные правоотношения, правовой режим земель, право собственности, плата за землю. Кадастр земельных ресурсов, юридическая ответственность за нарушение земельного законодательства.
лекция [88,8 K], добавлен 21.05.2010Предмет и правовое регулирование земельного права. Понятие земельного процесса в теории земельного права. Земельно-процессуальные нормы и их виды. Соотношение земельного процесса с гражданским и уголовным процессом. Экологизированные нормы охраны земель.
контрольная работа [19,1 K], добавлен 25.04.2013Земельное право-это относительно обособленная отрасль российской системы права. Общественные отношения в области использования и охраны земель. Понятие земельного права. Сущность земельного права.Система земельного права. Нормативно-правовая база.
курсовая работа [199,4 K], добавлен 02.10.2008Понятие и классификация источников земельного права. Нормативно-правовые акты как основной источник земельного права. Проблемы развития российского земельного законодательства. Передача арендованного земельного участка в субаренду в пределах срока аренды.
контрольная работа [24,7 K], добавлен 27.11.2009Застосування адміністративного обігу земельних ділянок як способу забезпечення переходу прав на них. Перелік земель комунальної власності, які не передаються у приватну власність. Цивільно-правовий обіг земельних ділянок. Правовий режим земель енергетики.
контрольная работа [20,2 K], добавлен 10.04.2014Поняття, склад та загальна характеристика земель лісогосподарського призначення. Поняття і зміст правової охорони земель. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду.
контрольная работа [20,7 K], добавлен 07.03.2011Правове регулювання використання земель, що особливо охороняються: земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Правова охорона земель природно-заповідного призначення та відповідальність за порушення земельного законодавства.
курсовая работа [32,7 K], добавлен 18.02.2010
