Місце житлового права у правовій системі та співвідношення з іншими галузями права

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Місце житлового права у правовій системі та співвідношення з іншими галузями права

Договір дарування

Спори у житловій сфері. Система і структура органів, які їх розглядають

Прийняття на квартирний облік і підстави зняття з нього

Список використаної літератури

Місце житлового права у правовій системі та співвідношення з іншими галузями права

Житлові права та інтереси громадян знаходяться під постійною увагою суспільства. Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється багатьма галузями приватного і публічного права: конституційним, цивільним, адміністративним, господарським, кримінальним, фінансовим тощо, але в цілому це приватноправова проблема.

Оскільки житлове право визначає сукупність правил і норм, що стосуються визначення статусу і захисту прав окремих осіб, які не знаходяться у відносинах влади і підпорядкування, рівноправно і вільно встановлюють свої права і обов'язки у відносинах, що виникають з їх ініціативи, то житлове право належить до сфери приватного права.

Дискусія щодо самостійності житлового права припинилася з прийняттям Цивільного кодексу 2003 p., який поширив свою дію на відносини власності на житло, його найму та інші зобов'язальні відносини, предметом регулювання яких є житло. Разом із тим, слід зазначити, що норми цивільного права рівною мірою покликані забезпечити інтереси як фізичних, так і юридичних осіб, переважно в сфері цивільного обігу. Вони регулюють відносини, коли особа керується власними міркуваннями. Принципово інші цілі переслідують норми житлового права, які покликані вирішувати питання забезпечення житлом фізичної особи та її сім'ї з метою проживання. Слід зазначити, що норми житлового права настільки тісно переплетені з нормами цивільного права, що важко відокремити їх. Тому норми житлового права за предметом правового регулювання в переважній частині віднесені до норм приватного (цивільного) права. Тому житлове право володіє значною внутрішньою галузевою специфікою.

Разом із тим, для задіяння правових норм, що регулюють відносини, об'єктом яких виступає житло, необхідно розмежовувати житлове і цивільне законодавство. Розмежування можна проводити за різними критеріями. В.П. Крашенинников запропонував проводити розмежування за економічним змістом: «Цивільне законодавство регулює питання, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням жилими приміщеннями тільки тоді, коли житло є предметом економічного обороту».

Можна дійти висновку, що житлове право як комплексну галузь права можна виокремити за рахунок:

виокремлення особливих принципів та норм;

наявності специфічних юридичних конструкцій;

наявності окремого термінологічного апарату;

неможливості застосування норм житлового законодавства до відносин, що регулюються нормами інших галузей, підгалузей, інститутів.

Слід зазначити, що чинне на сьогодні житлове законодавство пов'язане з правом на проживання, правом власності на житло як особливого інституту цивільного права. Потребує з'ясування співвідношення житлового законодавства з цивільним законодавством України, що тягне необхідність з'ясування співвідношення чинних законодавчих та інших нормативних актів, які належать до різних галузей права України, але регулюють прямо чи опосередковано правові відносини у житловій сфері. Так, Цивільний, Сімейний кодекси тим чи іншим чином регулюють відносини у житловій сфері. Відносини, пов'язані з правом на житло та з користуванням жилими приміщеннями (договір оренди, найму житла), з правом власності на житло регулюються значною кількістю розрізнених нормативних актів, у тому числі підзаконних, що не тільки ускладнює правове регулювання цих питань, а й відтворює систему суперечностей, закладених у них.

Так у главі 28 «Право власності на житло» Цивільного кодексу України визначаються поняття житла і його види (жилий будинок, квартира). В той самий час ст. 379 ЦК України до житла відносить інші приміщення, садибу, які не належать до житла, та визначає положення, що стосуються утримання багатоквартирних жилих будинків у формі житлово-будівельного (житлового) кооперативу та об'єднань власників жилих будинків, квартир як юридичних осіб, а не право власності на житло як речі. Йдеться, по суті, про юридичних осіб, визначених у гл. 7 Цивільного кодексу України. Така сама непослідовність виявляється у речових правах на чуже майно, де особливостям правокористування житлом приділено увагу тільки у ст. 405 ЦК України «Право членів сім'ї власника на користування житлом». У зобов'язальних відносинах також прослідковується певна непослідовність, коли договору найму (оренди) житла приділяється особлива увага у гл. 59. В інших зобов'язальних відносинах щодо купівлі-продажу, дарування, ренти, довічного утримання, позички специфіка здійснення зобов'язань щодо житла відсутня. А житло механічно прирівняно за правовим режимом до інших об'єктів нерухомості, інколи навіть і суб'єктів рухомого майна.

Особливості співвідношення житлового та цивільного права мають виявлятися у: 1) регулюванні цивільним законодавством права власності на житло і користування ним на умовах комерційного найму; 2) особливостях регулювання житловим законодавством відносин, що виходять за межі цивільно-правового регулювання; специфіці регулювання житлових відносин, що виходять за межі цивільно-правового регулювання і визначаються у правовому статусі суб'єктів житлових правовідносин; особливостях обмежень здійснення права на житло; вимогах, що висуваються до жилих приміщень; особливостях об'єкта нерухомості та визначення місцезнаходження суб'єкта; особливостях обліку та реєстрації переходу прав на житло як одного з видів зобов'язальних відносин тощо.

Специфіка житлового права визначається в особливостях змісту суб'єктивних прав і обов'язків; порядку реалізації суб'єктивних прав і обов'язків; особливих підставах набуття і припинення суб'єктивних прав і обов'язків; особливому механізмі захисту порушених суб'єктивних прав. Слід зазначити, що коло прав і обов'язків суб'єкта, як споживача наданих благ у житловому законодавстві інший, оскільки суб'єктами житлових благ відповідно до Житлового законодавства є громадяни України, а суб'єктами права - всі фізичні та юридичні особи. Звичайно незалежно від громадянства і постійного місця проживання всі фізичні особи як суб'єкти житлового права мають однакові правомочності, але обсяг житлових прав у фізичних і юридичних осіб різний. Навіть обсяг прав у громадян України більший, ніж у інших осіб, що характеризується навіть тим, що в переважній більшості тільки громадяни мають право безоплатного отримання житла з державного, комунального житлового фонду, житлового фонду соціального призначення, його приватизації, права на отримання житла безоплатно або за доступну для них плату тощо. Оскільки користувачами житла можуть бути тільки фізичні особи, то очевидною є необхідність з'ясування правового статусу громадянина України як споживача життєвих благ. У різні історичні періоди і в різних країнах критерії забезпеченості житлом є різними, і тому потреба у житлі задовольняється неоднаково і в різних формах. Ступінь забезпеченості житлом залежить, як правило, від рівня розвитку держави. Матеріальні можливості є визначальними для норм права.

Система забезпечення життєдіяльності жилих приміщень побудована на централізованих засадах і тому власник житла обов'язково вступає прямо або опосередковано у відносини публічного характеру з державою чи органами місцевого самоврядування. Саме таким чином приватноправові відносини трансформуються у відносини публічно-правового характеру.

Отже, становлення України як держави з ринковою економікою можливе тільки за умови надійного функціонування правових механізмів, спрямованих на забезпечення житлових прав громадян, що знаходить тільки часткове вирішення у відповідних нормативно-правових актах житлового та цивільного законодавства. Разом із тим, житлова сфера вимагає додаткового правового регулювання нормами публічного права. Розвиток житлового права має здійснюватися з урахуванням попередньої, відпрацьованої роками системи охорони житлового фонду, розширення кооперативного, приватного житлового будівництва, що дозволить у майбутньому вийти на новий якісний рівень комплексного регулювання житлових правовідносин.

Держава взяла на себе зобов'язання публічного характеру - створення умов, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло має надаватися державою й органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату, на них, відповідно, буде поширюватися спеціальний правовий режим. Соціальна спрямованість житлової політики повинна виявлятися не тільки в проголошенні, а й у наданні та забезпеченні реальних прав громадянам України, отриманні їх (ч. 2 ст. 47 Конституції) та з одночасним впровадженням ефективного механізму із забезпечення зазначених норм.

Договір дарування

Право власності на жиле приміщення може виникнути на підставі договору дарування. Відповідно, до ч. 1 ст. 717 за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно житло (дарунок) у власність.

Договір дарування житла є речовим, реальним, безоплатним договором.

Договір дарування безоплатний, і дарувальник не отримує ніякого зустрічного надання з боку обдарованого. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування (ч. 2 ст. 717 ЦК України). Тому не буде договором дарування надання за договором дарування права користування квартирою дарувальником. Ознакою договору дарування є наявність згоди обдаровуваного на прийняття дарунка, особливо обтяженого зобов'язаннями (наприклад виплати заборгованості по квартирній платі).

Дарування являє собою правочин, заснований на взаємній згоді, а не за волевиявленням одного дарувальника. Це і відрізняє договір дарування від, наприклад, заповіту, де необхідна згода спадкоємця при здійсненні цієї односторонньої угоди. При заповіті права і обов'язки померлого переходять у момент його смерті, а договір дарування не може бути укладений у випадку настання смерті в майбутньому дарувальника. Якщо не має згоди обдарованого на отримання майна або бажання дарувальника на безоплатну передачу майна - немає і договору дарування.

Договір дарування може укладатися як на всю квартиру, будинок дарувальника, так і на його частки (в тому числі ідеальні).

С.Я. Фурса виділяє види договорів дарування житла: квартири, будинку; будинку неповнолітньому до 18 років; квартири в майбутньому; кімнати в комунальній квартирі й частини квартири; домоволодіння з участю представника недобудованого будинку; договір дарування зі встановлення особистого сервітуту квартири; частки будинку в спільній сумісній власності; будинку з відкладальною умовою та заповідальним розпорядженням. Кожен з цих договорів має свої особливості й тому такий підхід є цілком виправданим.

Оскільки договір дарування житла є безоплатним, то дарувальник не може вимагати зустрічних дій (права пожиттєвого проживання, надання іншої жилої площі, отримання певних матеріальних чи нематеріальних благ тощо).

Разом із тим, цивільне законодавство передбачає можливості для дарування за умовою виплати грошової ренти. Такі договори складаються з двох угод: договір дарування та інші. Ці зобов'язання не слід розглядати як головне і додаткове, а як обтяження майна.

Право власності на житло за договором підлягає державній реєстрації, і право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

За договором дарування може бути встановлений обов'язок дарувальника передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини. У разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості. Якщо ж до настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановленої договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, дарувальник або обдаровуваний помре, договір дарування припиняється (ст. 723 ЦК України).

Якщо договір дарування укладається на майбутнє, то власником обдарований може стати тільки в майбутньому, залежно від обставин, визначених у договорі дарування. При цьому договір вважається укладеним не з моменту передачі майна обдарованому або з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації, а з моменту його прийняття. З іншої сторони, дарувальник буде залишатися фактичним володільцем речі, а обдарований - юридичним власником, при цьому згідно із ст. 724 ЦК України дарувальник має право відмовитися від передання дарунка у майбутньому, якщо майновий стан істотно погіршився. З наведених прикладів випливає, що права власника не збігаються в одній особі. В цих випадках ми, так би мовити, наближаємось до застарілих правових конструкцій, що не відображають суті цивільно-правового договору дарування житла.

За змістом ст. 717 та ч. 1 ст. 723 ЦК України договір дарування може бути як реальний, так і концесуальний, оскільки вони вказують на можливість встановлення в договорі обов'язку дарувальника передати майно обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання певної обставини.

Частина 1 ст. 334 ЦК України передбачає, що передання майна має наслідком набуття у нього права власності. Слід звернути увагу, що до житла як особливого об'єкта нерухомості не можна застосовувати норми, за якими виникають випадки дарування, спрямовані на просте перенесення права власності, а не задоволення потреби у проживанні. Дарувальник має право вимагати від обдарованого виконання покладеного на нього обов'язку на користь третьої особи (передати майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування дарунком або його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення тощо), якщо це передбачено договором.

Як правило, договір дарування житла укладається між фізичними особами. Але трапляються також випадки, коли в силу закону передбачено можливості безоплатної передачі майна між юридичним особами.

У статтях 729, 730 Цивільного кодексу України вживається новий різновид договору дарування - пожертва, який більш чітко визначає перехід права власності на житло. Пожертвою є дарування нерухомих речей фізичним, юридичним особам, державі, територіальній громаді, для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Особливості договору пожертви: здійснюється для досягнення сторонами певної, наперед обумовленої мети, є укладеним із моменту прийняття пожертви, має характер реального договору; використовується відповідно до мети. Сторонами договору є пожертвувач і обдарований. До договору про пожертву застосовуються положення про договір дарування. Пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву. Договір пожертви завжди реальний і вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Якщо використання пожертви за призначенням виявилося неможливим, використання її за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача. Пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням. До кола правочинів, на вчинення яких встановлена абсолютна заборона, належить дарування батьками (усиновлювачами), опікуном майна, яке належить малолітній чи неповнолітній особі (ч. 2 ст. 720 ЦК України). Стаття 71 ЦК України містить заборону для опікуна на вчинення правочинів, спрямованих на відмову майнових прав підопічного без дозволу опіки та піклування, укладання договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири. В ч. 1 ст. 72 ЦК України зазначається, що опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.

Спори у житловій сфері. Система і структура органів, які їх розглядають

Житлові спори вирішуються відповідно до законодавства судом, арбітражем, третейським і товариським судами, а також іншими уповноваженими на те органами.

Вивчення судової практики в житлових справах показало, що суди в основному правильно, відповідно до чинного законодавства, вирішують справи цієї категорії. Разом з тим у ряді випадків допускаються помилки при застосуванні деяких норм ЖК і виникають питання, що потребують роз'яснення.

Судовому розгляду відповідно до ст. 24 ЦПК підлягають спори, пов'язані з договором найму жилого приміщення, і, зокрема: про надання наймачеві звільненого жилого приміщення в квартирі, в якій він проживає, якщо йому відмовлено в наданні цього приміщення або на нього видано ордер іншій особі чи воно передано іншому наймачеві, який проживає в цій же квартирі; про відмову у видачі охоронного свідоцтва; про примусовий обмін займаного жилого приміщення; відмову підприємства, установи і організації (крім колгоспів) у згоді на обмін або виконкому - у видачі обмінного ордера; про переселення на час капітального ремонту жилого будинку; про відмову в наданні жилого приміщення, що збереглося після капітального ремонту; про визнання і втрату права на жиле приміщення; про видачу ордера на жиле приміщення, що надається згідно зі статтями 52, 53 ЖК України у будинку відомчого житлового фонду за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету або в будинку громадського житлового фонду за спільним рішенням органу громадської організації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконкому місцевої Ради про надання жилого приміщення для заселення у випадку відмови виконкому у видачі ордера; про надання жилого приміщення за вимогами громадян, які мають право на позачергове надання жилих приміщень, у тому числі у випадках порушення встановленого законодавством строку надання житла, та ін.

Судам не підвідомчі спори: з питань обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень; про відмову наймача чи членів його сім'ї в згоді на вселення в жиле приміщення інших осіб або в здачі його у піднайом; вимоги наймача до наймача іншого жилого приміщення в тій же квартирі про примусовий обмін жилого приміщення на підставі ст.80 ЖК або визнання його таким, що втратив право користування приміщенням на підставі статей 71 і 107 ЖК; ро переселення в межах одного і того ж гуртожитку й інші спори, для вирішення яких встановлений несудовий порядок. Відповідно до правил ст.127 ЦПК позови, які виникають з договору найму жилого приміщення, пред'являються в народному суді за місцем знаходження приміщення.

В силу ст. 61 ЖК житлово-експлуатаційна організація, а при її відсутності - підприємство, установа, організація як наймодавець можуть бути стороною в спорах, що виникають з договорів найму жилого приміщення.

Вони вправі, зокрема, пред'являти позови про визнання наймача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, розірвання договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з систематичним порушенням правил співжиття, псуванням і руйнуванням жилих приміщень.

Однак у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.

При розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства. Наприклад, правила Цивільного кодексу про строки давності застосовуються в позовах про визнання недійсним договору найму жилого приміщення і виселення в зв'язку з цим; правила ст.48 Закону України "Про власність" - при розгляді вимог наймача про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням.

На підставі норм, що регулюють договір майнового найму, а не житлового законодавства, вирішуються вимоги про виселення з приміщень, що не входять до складу житлового фонду (виробничих і інших нежилих приміщень, вагончиків, збірно-розбірних, пересувних, контейнерних та інших підсобних споруд). Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Угода про обмін жилих приміщень має правове значення, якщо вона належно оформлена і учасники обміну одержали ордери (ст. 83 ЖК). В цьому разі при ухиленні учасника обміну від його проведення інші його учасники вправі вимагати від нього в судовому порядку виконання цього обов'язку. Відмова третіх осіб, які брали участь у справі про примусовий обмін, від проведення обміну після набрання рішенням законної сили не може бути підставою для примусового щодо них виконання рішення. Наявність рішення в таких випадках не є перешкодою для пред'явлення позову про примусовий обмін жилого приміщення з новими варіантами.

При вирішенні спорів, пов'язаних з користуванням наймачами жилими приміщеннями в будинках приватного житлового фонду, суди повинні мати на увазі, що:

- укладений з власником будинку (квартири) на певний строк договір найму жилого приміщення може бути достроково розірваний за вимогою наймодавця лише у випадках, коли наймач або спільно проживаючі з ним особи систематично руйнують, псують жиле приміщення чи використовують його не за призначенням або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи одному будинку, або наймач систематично (не менше трьох місяців підряд) не вносить квартирної плати і плати за комунальні послуги (ст. 168 ЖК), або коли відповідно до затвердженого виконавчим комітетом місцевої Ради проекту переобладнання чи перепланування будинку при капітальному ремонті жиле приміщення, займане наймачем, не може бути збережено (ст. 165 ЖК);

- укладений на невизначений строк договір найму жилого приміщення може бути розірваний за вимогою наймодавця із зазначених вище підстав, а також, якщо жиле приміщення, займане наймачем, необхідне для проживання йому і членам його сім'ї і наймач був попереджений про наступне розірвання договору не менше ніж за три місяці (ст. 168 ЖК);

- для розірвання договору найму жилого приміщення за вимогою наймодавця з мотиву систематичного порушення наймачем або членами його сім'ї правил співжиття (ч. 4 ст. 168 ЖК) не потрібно, щоб у відношенні до відповідачів попередньо застосовувалися заходи попередження і громадського впливу, зазначені в ч. 1 ст. 116 ЖК.

Судам при вирішенні житлових спорів належить у кожному випадку виявляти причини й умови, що породжують порушення житлового законодавства, реагувати на них шляхом винесення окремих ухвал. Необхідно регулярно узагальнювати практику розгляду справ даної категорії і використовувати результати узагальнень для усунення наявних недоліків.

житловий право дарування договір

Прийняття на квартирний облік і підстави зняття з нього

Громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому чинним законодавством України. При цьому передбачалося надання житла у безстрокове користування. Право на одержання жилого приміщення мають лише громадяни, які потребують поліпшення житлових умов.

Квартирний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому органі міської, селищної, сільської ради або відповідній місцевій державній адміністрації

На квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, зокрема:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад разом з радами профспілок. Цей рівень періодично переглядається вказаними органами;

2) які проживають у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

3) які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим не можуть проживати в комунальній квартирі або в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;

4) які проживають за договором піднайму жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду чи за договором найму жилого приміщення в будинках житлово-будівельних кооперативів;

5) які проживають не менше 5 років за договором найму (оренди) в будинках (квартирах), що належать громадянам на праві приватної власності;

6) які проживають у гуртожитках;

7) які проживають в одній кімнаті по дві і більше сім'ї, незалежно від родинних відносин, або особи різної статі старші за 9 років, крім подружжя (в тому числі якщо займане ними жиле приміщення складається більш як з однієї кімнати).

Такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються також громадяни, які проживають у комунальних чи невпорядкованих стосовно умов даного населеного пункту квартирах; інваліди війни; особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (ст. 10); учасники бойових дій та учасники війни.

Документи необхідні для взяття на квартирний облік. Заява про взяття на квартирний облік подається до відповідного виконавчого органу ради за місцем проживання громадян і власника підприємства, установи, організації чи органу громадської організації за місцем їх роботи. Заява підписується членами сім'ї, які разом проживають, мають самостійне право на одержання жилого приміщення і бажають разом стати на облік. До заяви додаються:

довідка з місця проживання про склад сім'ї та прописку, видана організацією, яка здійснює експлуатацію жилого будинку, або громадянином, який має у приватній власності жилий будинок (частину будинку), квартиру;

довідки про те, чи перебувають члени сім'ї на квартирному обліку за місцем роботи (у виконавчому органі місцевої ради); В необхідних випадках: медичний висновок;

довідка про невідповідність жилого приміщення встановленим санітарним і технічним вимогам;

копія договору піднайму жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду чи договору найму жилого приміщення в будинку житлово-будівельного кооперативу або в будинку (частині будинку), квартирі, що належить громадянину на праві приватної власності.

Громадяни, які беруться на облік на пільгових підставах або користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, вказують про це у заяві і подають відповідні документи. Подана заява реєструється у книзі реєстрації заяв про взяття на квартирний облік.

Попередній розгляд заяв про взяття на квартирний облік у виконавчому органі місцевої ради провадиться громадською комісією з житлових питань, а на підприємстві, в установі, організації - комісією з питань житлово-побутової роботи профспілкового комітету. Ці комісії перевіряють житлові умови громадян і за результатами перевірки складають акт.

Заяви і матеріали перевірки житлових умов громадян розглядаються на засіданні відповідної комісії, яка вносить свої пропозиції виконавчому органу місцевої ради або власнику підприємства, установи, організації і профспілковому комітету. На засідання комісії у разі необхідності може запрошуватися заявник.

Якщо на розгляд виконавчого органу місцевої ради або власника підприємства, установи, організації і профспілкового комітету буде внесено пропозицію про відмову у взятті на облік, на засідання вказаних органів обов'язково запрошується заявник.

Прізвища взятих на квартирний облік громадян вносяться до книги обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилих приміщень.

Із числа вказаних громадян складаються списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень. Списки громадян, взятих на квартирний облік, та окремі списки осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, обов'язково оприлюднюються.

На кожного громадянина (сім'ю), взятого на квартирний облік, заводиться облікова справа з необхідними документами. їй надається номер, відповідний номеру у книзі обліку осіб, які перебувають у черзі на одержання жилого приміщення.

Облікові справи є документами суворої звітності. Вони зберігаються за місцем квартирного обліку громадян, а після надання їм жилих приміщень - у виконавчому органі місцевої ради, який видав ордер на вселення. Облікові справи зберігаються протягом п'яти років після одержання громадянами жилих приміщень або зняття їх з квартирного обліку.

Виконавчі органи місцевих рад, підприємства, установи, організації щороку повинні проводити перереєстрацію громадян, що перебувають на квартирному обліку, в ході якої перевіряються їхні облікові дані. Виявлені зміни вносяться до облікової справи громадян і книги обліку осіб. Зміни з питань, що належать до компетенції виконавчого органу місцевої ради, власника підприємства, установи, організації і профспілкового комітету, вносять після прийняття рішень цими органами. Про внесення змін заінтересовані особи повідомляються письмово. На жаль, законодавством не передбачена відповідальність за порушення строків перереєстрації громадян, які перебувають на квартирному обліку. У разі, коли винною стороною є громадянин (в якого уповноважений державний орган вимагав здійснити певні дії, а він їх не здійснив), то це є підставою для зняття його з квартирного обліку. Якщо винною стороною є уповноважений державний орган чи адміністрація підприємства, то перереєстрація провадиться за останній рік, коли виявилась необхідність з'ясування юридичного факту для виявлення тих, хто потребує поліпшення житлових умов.

Громадяни знімаються з квартирного обліку у випадку:

1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;

2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;

3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи;

4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання чи вислання;

5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік;

6) неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.

Громадяни, які штучно погіршили свої житлові умови шляхом обміну займаного жилого приміщення, його псування або руйнування, відчуження придатного і достатнього за розміром для проживання жилого будинку (частини будинку), квартири, не беруться на квартирний облік протягом п'яти років з моменту погіршення житлових умов. Кількість мешканців у нового наймача може збільшитися після укладення шлюбу, народження чи прописки дітей, підселення батьків. Це не вважається протиправним погіршенням житлових умов.

Громадяни виключаються із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, якщо вони необґрунтовано потрапили до них або втратили своє законне в цьому право. Знімаються з квартирного обліку особи, якщо підставою для прийняття їх на облік були відомості, що не відповідали дійсності (не будь-які відомості, а лише такі, що стосуються суттєвих обставин справи і були суттєвими при прийнятті на облік). Наприклад, кількість членів сім'ї, життєвий рівень, стан здоров'я, термін проживання за адресою. При цьому до уваги не береться, з чиєї вини це сталося. Підставою зняття з обліку є також випадки, коли громадянин був прийнятий на облік внаслідок неправомірних дій посадової особи.

Зняття з квартирного обліку можливе тільки у випадках, прямо передбачених законом.

Зняття з квартирного обліку та виключення із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, покладено на органи, які винесли або затвердили рішення про взятій громадянина на облік (включення до вказаного списку).

При розгляді цих питань на засідання відповідних органів запрошуються заінтересовані особи. Про зняття з обліку (виключення зі списку) громадяни у 15-денний строк повідомляються у письмовій формі із зазначенням підстав зняття з обліку (виключення із списку). У разі смерті громадянина, який перебував на квартирному обліку, за членами його сім'ї зберігається право подальшого перебування на обліку. Таке саме право зберігається за членами сім'ї громадянина, який перебував на обліку у виконавчому органі місцевої ради і був знятий з обліку з підстав, зазначених вище.

Не знімаються з обліку громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, народні депутати України, що перейшли на постійну роботу у Верховну Раду України, і члени їхніх сімей за місцем попередньої роботи чи постійного проживання.

При розірванні шлюбу між особами, які працюють на одному підприємстві, в установі, організації і перебувають на квартирному обліку за місцем роботи, облікова справа відповідно розділяється і за колишнім подружжям зберігається право перебування на обліку за місцем роботи. Якщо колишнє подружжя заявника не працює на тому самому підприємстві, в установі, організації, воно переводиться на облік за місцем своєї роботи, а якщо там не ведеться облік, - до виконавчого органу ради за місцем проживання.

У разі припинення трудових відносин з підприємством, установою чи організацією громадянина, який перебував на квартирному обліку за місцем роботи, а також у разі тимчасового виїзду на роботу в іншу місцевість (якщо за тим, хто виїхав, зберігається жиле приміщення), він переводиться на облік до виконавчого органу відповідної ради за місцем проживання.

Право громадянина перебувати на квартирному обліку за місцем попередньої роботи зберігається у випадку: 1) виходу на пенсію; 2) призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів запасу на дійсну військову службу на строк до трьох років; 3) направлення підприємством, організацією на навчання; 4) якщо на тому самому підприємстві, в установі, організації працює член його сім'ї, який перебуває разом з ним на обліку. Час перебування даної сім'ї на обліку зберігається у межах часу роботи на даному підприємстві, в установі, організації цього члена сім'ї.

У разі переводу на облік до виконавчого органу місцевої ради за громадянами зберігається попередній термін перебування на квартирному обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, у межах часу їх роботи на даному підприємстві, в установі, організації або часу проживання в даному населеному пункті.

Облікові справи громадян передаються до виконавчого органу відповідної ради із збереженням попереднього часу перебування на квартирному обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, у разі ліквідації квартирного обліку за місцем роботи або переїзду з одного району міста до іншого.

Громадяни, які перебували на квартирному обліку за місцем роботи і перейшли на інше підприємство, в установу, організацію у тому самому населеному пункті, беруться на облік за новим місцем роботи, а якщо там не ведеться облік, то у виконавчому органі відповідної ради за місцем проживання, із збереженням попереднього терміну перебування на обліку та у списках осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, у випадку: 1) переведення на інше підприємство, в установу, організацію за розпорядженням вищестоящих органів або переходу на виборну посаду; 2) звільнення у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників; 3) звільнення у зв'язку зі станом здоров'я, що перешкоджає продовженню даної роботи; 4) звільнення у зв'язку з неявкою на роботу внаслідок тривалої тимчасової непрацездатності.

Ці правила застосовуються також у випадках, коли громадяни працювали на підприємствах, в установах, організаціях, що не ведуть квартирний облік, і перебували на обліку у виконавчому органі місцевої ради, а потім перейшли на роботу в тому самому населеному пункті на підприємства, в установи, організації, що ведуть квартирний облік, і висловили бажання перейти на облік за місцем роботи. Ці громадяни можуть бути знову взяті на облік у виконавчому органі місцевої ради у загальному порядку.

Список використаної літератури

1. Конституція України// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - С. 141.

2. Житловий Кодекс від 30 червня 1983 року.

3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р.// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40.

4. Абрамова О. Понятие жилья и его правовое значение// Предпринимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 6. - С. 37-41.

5. Галянтич М.К. Житлове право України: Навч. посібник. - К: Юрінком Інтер, 2007. - 528 с.

6. Дзера І.О. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця. - К., 2005. - Т. 1. - С. 638.

7. Житло та комунальні послуги: законодавство і судова практика// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004. - № 3. - 270 с.

8. Житлове право України: Курс лекцій/ М.К. Галянтич, Г.І. Коваленко. - К: Юрінком Інтер, 2002. - 480 с.

9. Житлове право України: Навч. посібник/ За ред. В.С. Гопанчука, Ю.О. Заіки. - К.: Істина, 2003. - 208 с.

10. Коваленко Г.І. Житлове право України. - К.: Юрінком Інтер, 2002. -298 с.

11. Лігман Л. Поняття «житло» і його цивільно-правове значення// Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 11. - С. 20.

12. Седугин П.И. Жилищное право: Учебник для вузов. - М.: НОРМА, 2002. - С. 12.

13. Скаржинський М. Поняття житла в цивільному праві України// Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 9. - С. 76.

Размещено на Allbest.ru