Державна служба

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Розвитку законодавства про державну службу приділяється в даний час особлива увага. Це обумовлено насамперед тими змінами, що відбулися і відбуваються в нашому суспільстві і державі. У червні 1996 року була прийнята Конституція - основний закон країни. Кардинально змінилася структура, функції органів державної влади на всіх рівнях. Змінилася роль і самого державного апарата і державних службовців. Постала необхідність підвищення ефективності функцій державного апарата, забезпечення професіоналізму державних службовців, вивчення нових аспектів і проблем державної служби в цілому. Така зміна ситуації призвела до виділення служби в органах державної влади і керувань - як особливого роду державної діяльність.

Саме державний механізм є основною ланкою в структурі влади. Цей механізм приводиться в дію людьми, а його функції залежать від кадрового складу. Отже питання комплектування організованої діяльності державного механізму здобувають одне з першорядних значень.

Державна служба, як юридичний інститут розглядається в такій галузі права, як адміністративне право. Зараз йде активний процес формування нормативної бази державної служби, формуються і впроваджуються нові підходи до різних її аспектів.

1. Поняття посади державної служби

Служба в державних органах, державних і громадських організаціях є одним із видів соціальної діяльності людей. Служба державі нерозривно зв'язана із самою державою, її роллю в житті суспільства. Це одна зі сторін діяльності держави по організації і правовому регулюванню особового складу державних органів, інших державних організацій. Державна служба насамперед служіння державі, тобто виконання за її дорученням, за плату від неї, визначеної діяльності по реалізації завдань і функцій держави в державних підприємствах. Закон «Про державну службу» розглядає державну службу в більш вузькому змісті, як діяльність тих службовців, що складають «апарат», корпус керівників, фахівців державних органів. Таке визначення державної служби дозволяє відмежувати державно-управлінську діяльність від діяльності фахівців у народному господарстві, у соціально-культурній сфері, а також відмежувати державну службу й інші види служби. Зазвичай розрізняють види державної служби, у залежності від її специфіки. Специфіка діяльності службовця в державних органах полягає в тому, що він не створює безпосередньо матеріальних цінностей, але забезпечує умови для матеріального виробництва, у нього особливий предмет праці, інформація, що є і засобом впливу, що він збирає, обробляє, зберігає, створює. Він впливає на людей, обслуговує їх, робить це відплатно, тобто за визначену винагороду, й обіймає посаду (має власний статус). У зв'язку з цим, можна виділити і риси самої державної служби, як правового інституту.

Особливістю праці державного службовця є саме те, що він не робить матеріальних цінностей безпосередньо, але допомагає державі реалізовувати власні функції і завдання, ставить за обов'язок державі забезпечувати службовця. Тому державний службовець виконує покладені на нього обов'язки на відплатній основі. У такий спосіб рисами державної служби є: здійснення її на професійній основі за винагороду (тобто відплатно), спеціально підготовленими для цього працівниками - державними службовцями, урегульованість нормами цілого комплексу галузей права.

Як визначає Закон «Про державну службу» у статті 1: «Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну платню за рахунок державних коштів».

Державна служба здійснюється на державних посадах. Тому посада - необхідний елемент державної служби. Посада - первинний осередок апарата, передбачений для одного працівника, утворений в розпорядницькому порядку. Правовими актами відповідного органу визначається назва посади, її місце в службовій ієрархії (тобто визначення того, кому дана посадова особа підлегла, хто їй підлеглий), порядок заміщення. Вона включається в штатний розклад і єдину номенклатуру посад. У такий спосіб посада є формалізованою соціальною позицією, вона має основне значення в правовому статусі державного службовця. Посада характеризує організаційний статус, тобто коло повноважень (прав і обов'язків), основні форми їхнього здійснення, відповідальність за їхнє виконання.

Отже, державна посада це частина організаційної структури державного органа, відособлена і закріплена в офіційних документах (штати, схема посадових окладів та ін.) з відповідною частиною компенсації державного органа, наданої обличчю - державному службовцю з метою її практичного здійснення. Як визначає закон про державну службу, посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Державна служба має і процесуальний аспект, що містить у собі порядок надходження на службу, проходження її (тобто просування за посадою, одержання відповідних кваліфікаційних розрядів), звільнення зі служби.

Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами, або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно - розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є: організаційно - правовий рівень органу, який приймає їх на роботу; обсяг і характер компетенції на конкретній посаді; роль і місце посади в структурі державного органу.

Всього встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7-ми категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша посада.

Встановлені такі категорії та ранги.

1 категорія (3, 2, 1 ранги):

· Посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України;

· Голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;

· Постійного представника Президента України в Республіці Крим;

· Голів держадміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі;

· Перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду, та інші, прирівняні до них посади.

2 категорія (5, 4, 3 ранги):

· Посади заступників керівника Адміністрації Президента України;

· Заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України;

· Заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України;

· Керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України та інші прирівняні до них посади.

3 категорія (7, 6, 5 ранги):

· Посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаря та Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів;

· Заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;

· Заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

· Глав держадміністрацій в районах, районах міст Києва та Севастополя та інші прирівняні до них посади;

4 категорія (9, 8, 7 ранги):

· Посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України;

· Заступників начальників управлінь міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;

· Керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші, прирівняні до них посади.

5 категорія (11, 10, 9 ранги):

· Посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

· Заступники голів держадміністрацій у районах, районах міст Києва та Севастополя та інші прирівняні до них посади.

6 категорія (13, 12, 11 ранги):

· Посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних по містах Києві та Севастополі держадміністрацій;

· Спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій та інші прирівняні до них посади.

7 категорія (15, 14, 13 ранги):

· Посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади.

Ранги присвоюються службовцям відповідно до очолюваної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи.

Слід відзначити, що у світовій практиці інститут державної служби розвивається у двох напрямах: кар'єрному та посадовому. За умов першого напряму, чиновник вступає на державну службу на весь період своєї професійної діяльності та в процесі служби отримує посадове підвищення, тобто просувається службовими «сходами».

При посадовій схемі - укладає контракт, щодо виконання певних функцій на відповідній посаді в державному апараті протягом певного часу. В даному випадку просування по службі відсутнє.

В Україні, на сьогоднішній день, державна служба має кар'єрний характер, з окремими інститутами посадової державної служби. Вона ґрунтується на засадах демократизму, законності, гуманності та справедливості.

2. Атестаційне провадження у державній службі

Правовими засадами проведення атестаційного провадження щодо державних службовців є Положення про порядок проведення атестації державних службовців органів виконавчої влади (далі - Положення) та Типове положення про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування (далі - типове Положення).

Для усвідомлення сутності атестаційного провадження необхідно, передусім, розглянути поняття самої атестації. Найчастіше в адміністративно-правовій науці атестація визначається як державна перевірка ділової кваліфікації службовця з метою підвищення ефективності його діяльності та відповідальності за доручену справу, в ході якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, виявлені під час виконання службових обов'язків, та відповідність займаній посаді, а також вирішується питання про присвоєння йому категорії та рангу. Такий підхід можна вважати визначенням атестації у вузькому розумінні. Широке розуміння атестації передбачає розв'язання наступних завдань: дотримання на практиці принципів державної служби; забезпечення законності в системі функціонування державної служби; формування професійного кадрового персоналу; застосування до державних службовців заходів відповідальності тощо.

В атестаційному провадженні можна виділити наступні стадії: підготовка справи про атестацію державного службовця; розгляд атестаційної справи; прийняття рішення щодо атестації державного службовця; оскарження прийнятого рішення; виконання прийнятого рішення.

Підготовка справи про атестацію є початковою стадією атестаційного провадження. Саме на цій стадії здійснюється збирання, вивчення, аналіз та узагальнення інформації про державного службовця, який атестується. На кожного працівника, який підлягає атестації, складається службова характеристика, що підписується його безпосереднім керівником, затверджується керівником вищого рівня і подається до комісії не пізніше ніж за тиждень до проведення атестації.

Державному службовцеві надається право ознайомлення зі службовою характеристикою під розпис в ході співбесіди, яку проводить з ним його безпосередній керівник. Під час співбесіди повинні обговорюватися позитивні й негативні результати роботи державного службовця, його слабкі місця, визначатися шляхи подолання недоліків. При цьому державному службовцю має бути надана можливість ставити питання, коментувати зауваження та висновки щодо його роботи. У разі незгоди зі змістом характеристики державний службовець може подати до атестаційної комісії відповідну заяву, зауваження чи додаткові відомості.

На першій стадії здійснюється і така важлива дія, як вироблення системи оцінювання державного службовця. У юридичній літературі існують різні підходи щодо такої системи. Однак слід зазначити, що єдиних дієвих критеріїв проведення такого оцінювання поки що не існує. Як правило, в ході розробки таких критеріїв основна увага приділяється оцінюванню його ділових і особистих якостей державного службовця, необхідних для виконання ним своїх посадових обов'язків.

Наступна стадія - це розгляд атестаційної справи. Учасниками розгляду справи про атестацію державного службовця виступають: атестаційна комісія і державний службовець, який підлягає атестації.

Для проведення атестації керівник державного органу своїм наказом утворює комісію, визначаючи її кількісний і персональний склад. Головою атестаційної комісії призначається заступник керівника органу. Окрім голови, до складу атестаційної комісії входять секретар та члени комісії. Як правило, членами комісії є керівники структурних підрозділів, де працюють державні службовці, представники кадрової та юридичної служб. До роботи в атестаційній комісії можуть залучатися незалежні експерти. Залежно від кількості державних службовців і специфіки державного органу можуть створюватися кілька атестаційних комісій, або атестаційна комісія у складі тільки керівника даного органу або органу вищого рівня (до п'яти осіб).

Під час розгляду атестаційної справи атестаційна комісія зобов'язана забезпечити об'єктивний розгляд і професійне оцінювання діяльності державного службовця, який атестується, зокрема щодо виконання покладених на нього службових обов'язків, а також принциповий підхід у підготовці рекомендацій для подальшого використання його досвіду і знань у роботі державного службовця.

Чинне законодавство про державну службу виділяє три категорії державних службовців щодо атестації.

1. Державні службовці, які підлягають атестації. Атестації підлягають державні службовці усіх рівнів, у тому числі й ті, що займають посади державних службовців І та II категорій. Державні службовці І та II категорій переважно займають посади керівників та заступників керівників державних органів, зокрема центральних органів виконавчої влади, обласних виконавчої влади, обласних державних адміністрацій, інших органів, призначення на які здійснюється в особливому порядку, встановленому законами України. У зв'язку із цим Положенням передбачено, що особливості проведення атестації таких державних службовців визначаються органами, що їх призначають. Атестації підлягають також ті державні службовці, які внаслідок організаційних змін (утворення нового органу на базі ліквідованого, реорганізації органу: злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) обіймають посади менше ніж один рік, за умови, що їх посадові обов'язки суттєво не змінилися. Жінки, які перебувають у відпустці з приводу вагітності, пологів і догляду за дитиною, проходять атестацію не раніше ніж через рік після виходу на роботу. Особи, які займають посади державних службовців на період відпустки з приводу вагітності, пологів, догляду за дитиною і на час проведення атестації відпрацювали на посаді більше року, також проходять атестацію у порядку, встановленому цим Положенням.

2. Державні службовці, які не підлягають атестації. До цієї категорії відносяться службовці патронатної служби, а також ті, що перебувають на займаній посаді менше одного року, окрім випадків, передбачених чин ним законодавством.

3. Державні службовці, які можуть проходити атестацію за власним бажанням. Такими є державні службовці, призначені на посаду на визначений термін, і вагітні жінки.

Державний службовець, який атестується, має право брати участь у засіданні комісії, на якому розглядається питання про його атестування. У разі неявки державного службовця на засідання комісії без поважних причин комісія має право провести атестацію за його відсутності. До поважних причин у цьому випадку можна віднести: хворобу, відпустку за сімейними обставинами, відрядження тощо. Документи, що підтверджують відсутність державного службовця на атестації, мають бути надані атестаційній комісії його безпосереднім керівником.

Засідання комісії вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як три чверті її складу.

Наступною стадією атестаційного провадження є прийняття рішення щодо атестації державного службовця.

На підставі всебічного аналізу виконання основних обов'язків, складності виконуваної роботи та її результативності комісія приймає одне з таких рішень.

1. «Відповідає займаній посаді». У такому разі комісія може рекомендувати керівникові зарахувати державного службовця до кадрового резерву; дозволити пройти стажування на більш високій посаді; присвоїти черговий ранг державного службовця; встановити надбавку, передбачену законодавством, або змінити її розмір; порушити в установленому порядку клопотання про продовження терміну перебування на державній службі тощо.

2. «Відповідає займаній посаді за умови виконання рекомендацій щодо підвищення кваліфікації з певного фахового напряму, набуття навичок роботи на комп'ютері тощо» (неповна службова відповідність). За згоди працівника набути таких знань або навичок комісія приймає рішення про відповідність займаній посаді за певних умов і рекомендує керівникові призначити повторне атестування через конкретний період, але не пізніше ніж через рік. У разі відмови державного службовця виконувати дані йому рекомендації комісія, як правило, приймає рішення про його не відповідність займаній посаді.

3. «Не відповідає займаній посаді». У даному випадку комісія рекомендує керівникові перевести цього державного службовця за його згодою на іншу посаду, що відповідає його професійному рівню, або звільнити із займаної посади.

Згідно з чинним законодавством, атестованими вважаються державні службовці, визнані комісією такими, що відповідають займаній посаді або відповідають займаній посаді за певних умов.

Кожна рекомендація повинна мати відповідне обґрунтування.

Рішення комісії приймається стосовно кожного державного службовця, який атестується, простою більшістю голосів членів комісії. Голосування проводиться за відсутності особи, яка атестується.

Результати атестації державного службовця заносяться до протоколу засідання комісії та атестаційного листа, складеного за зразком згідно з додатком. Протокол та атестаційний лист підписуються головою та членами комісії, які брали участь у голосуванні. Результати атестації повідомляються державному службовцю, який атестувався, та його керівникові одразу після проведення атестації під розпис. Якщо атестація державного службовця проводилася за його відсутності, рішення і рекомендації комісії доводить до відома такого працівника безпосередній керівник. У разі відмови від підпису складається відповідний акт.

Результати атестації та щорічного оцінювання виконання державними службовцями покладених на них завдань і обов'язків заносяться до особової справи державного службовця.

Наступною стадією атестаційного провадження є стадія оскарження прийнятого рішення. Згідно з Положенням, рішення керівника, прийняте за результатами атестації, може бути оскаржене державним службовцем у суді. Оскільки назване Положення не передбачає більш конкретного порядку оскарження, то діє загальний порядок, який передбачає, що таке рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його прийняття без урахування терміну тимчасової непрацездатності. Слід відзначити, що в Типовому положенні про проведення атестації посадових осіб місцевого самоврядування передбачається саме такий порядок.

Заключною стадією атестаційного провадження є стадія виконання прийнятого рішення. За результатами атестації керівник державного органу видає відповідний наказ або розпорядження. При цьому чинне законодавство передбачає певні терміни, зокрема, рішення про переведення державного службовця, за його згодою, на іншу посаду або про звільнення з посади приймається керівником у двомісячний термін з дня атестації. Прийняття такого рішення після закінчення зазначеного терміну не допускається. Час хвороби державного службовця, а також перебування його у відпустці у цьому терміні не враховується. Якщо державний службовець визнаний за результатами атестації таким, що не відповідає займаній посаді, то він звільняється з роботи відповідно до п. 2 ст. 40 Кодексу законів про працю України (тобто на загальних підставах).

посада державний службовець атестація

3. Граничний вік перебування на службі в органах місцевого самоврядування

Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Головного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш як на п'ять років.

У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на державній службі лише на посадах радників або консультантів за рішенням керівника відповідного державного органу.

4. Присяга посадових осіб в органах місцевого самоврядування

Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, приймають Присягу такого змісту: «Повністю усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити народові України, суворо дотримувати Конституції та законів України, сприяти втіленню їх у життя, зміцнювати їх авторитет, охороняти права, свободи і законні інтереси громадян, з гідністю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов'язки».

Державний службовець підписує текст Присяги, який зберігається за місцем роботи. Про прийняття Присяги робиться запис у трудовій книжці. Порушення Присяги передбаченої статтею 11 Закону, є підставою для припинення служби в органах місцевого самоврядування. Відмова посадової особи місцевого самоврядування від складення присяги є підставою для припинення служби в органах місцевого самоврядування. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону така присяга приймається громадянами України, які вперше приймаються або обираються на службу в органах місцевого самоврядування. Тим самим, прийняття присяги є умовою вступу на посаду, отже, за логікою особа, яка відмовляється від її прийняття, не зможе обійняти посаду. Тому вести мову про припинення служби в органах місцевого самоврядування за цих обставин некоректно.

Отже, у даному випадку більш правильним було б чітке закріплення у межах ст. 11 Закону припису про те, що прийняття присяги є умовою вступу на посаду для особи, яка вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування, а відмова від її складання є підставою для відмови у призначенні цієї особи на посаду.

Список літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної ради України 28.06.1996 р. - К.: Україна. - 1996. - 54 с.

2. Про державну виконавчу службу: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 1999. - №36-37. - С. 243.

3. Про державну службу: Закон України // Відомості Верховної Ради. - 2003. - №52. - С. 49.

4. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 2003. - 190 с.

5. Колпаков В.К. Адміністративне право України. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 736 с.

6. Короткін В.Г. Адміністративне право України: Посібник. - К.: Знання, 2001. - 98 с.

7. Криницька Н. Реформування Державної служби - крок до становлення верховенства права в Україні // Нотаріат для вас. - 2005. - №9. - С. 25-26.

8. Нижник Н.Р. Україна - державне управління, шляхи реформування. - К.: Наукова думка, 2000. - 206 с.

9. Оніщук М. Державна служба: на шляху до реформ та ефективності // Людина і право. - 2006. - №11. - С. 15-17.

10. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. - М., 2002. - 214 с.

11. Юсупов В.А. Теория административного права. - М., 2001. - 325 с.

Размещено на Allbest.ru