Референдум в системі народного волевиявлення та його конституційно-правовий статус

Протокол з результатами підрахунку голосів або результатами референдуму підписується головою, заступниками голови, секретарем і членами відповідної комісії з референдуму.

Відповідна комісія з референдуму може визнати результати референдуму недійсними через допущені в ході голосування або під час підрахунку голосів порушення цього Закону. Проект закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Референдум визнається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосування, а референдум з питань дострокового припинення повноважень Верховної Ради України та Президента України визнається таким, що не відбувся, якщо у ньому взяло участь менше двох третин від загальної кількості громадян, внесених у списки для голосування.

Повідомлення про результати референдуму публікуються відповідною комісією не пізніш як на десятий день після референдуму. У повідомленні вказується: загальна кількість громадян, які мають право брати участь у референдумі; кількість громадян, які взяли участь у голосуванні; кількість громадян, які голосували за схвалення винесеного на референдум проекту закону, рішення, і кількість громадян, які голосували проти його схвалення; кількість недійсних бюлетенів.

На засіданнях комісій з референдуму при підрахунку голосів і визначенні результатів голосування мають право бути присутніми представники трудових колективів, громадських організацій, політичних партій, масових рухів, колективів професійно-технічних, середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, зборів громадян за місцем проживання і військовослужбовців по військових частинах, органів державної влади. Повноваження зазначених представників засвідчуються письмовим дорученням або посвідченням.

Про намір представників бути присутніми в день проведення референдуму у приміщеннях для голосування або на засіданнях комісій з референдуму повинно бути повідомлено відповідним комісіям не пізніш як за два дні до голосування. Втручання зазначених представників у роботу комісій з референдуму не допускається. Представникам може бути відмовлено у присутності на засіданнях комісій з референдуму лише у випадках, коли у них немає відповідних письмових доручень або посвідчень.

Представники можуть бути присутніми у приміщеннях для голосування або на засіданнях дільничних комісій, утворених у військових частинах, за винятком випадків, коли їх діяльність проводиться на таємних військових об'єктах. Перелік таких дільниць та комісій визначається Центральною комісією з всеукраїнського референдуму спільно з командуванням відповідних військових округів.

Представникам засобів масової інформації гарантується безперешкодний доступ на всі збори і засідання, пов'язані з проведенням референдумів. Комісії з референдуму, державні органи надають їм інформацію, пов'язану з проведенням референдуму.

Якщо під час проведення всеукраїнського або місцевого референдуму було допущено грубі порушення цього Закону, Верховна Рада України у місячний строк, а відповідна місцева Рада народних депутатів - у 15-денний строк можуть призначити повторний всеукраїнський або місцевий референдум на всій території республіки, відповідної адміністративно-територіальної одиниці або її частини. У такому випадку може бути прийнято рішення про утворення комісій з референдуму в новому складі.

2.3 Правові наслідки референдуму

Згідно з V главою закону України "Про всеукраїнський та місцевий референдуми"

Закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший строк. Датою прийняття закону, рішення вважається день проведення референдуму.

Зміна або скасування законів, рішень., прийнятих референдумом Зміна або скасування законів., інших рішень, прийнятих референдумом, проводиться, також референдумом. Зміну або скасування законів, інших рішень, прийнятих референдумом, може здійснити також відповідно Верховна Рада України, Верховна Рада Республіки Крим, місцева Рада народних депутатів більшістю не менш як дві третини від загальної кількості народних депутатів з обов'язковим затвердженням на референдумі, який повинен бути проведений протягом шести місяців після внесення зміни або скасування.

У Законі "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" передбачені норми, що мають сприяти дотриманню законності при проведенні референдуму. Ст. 10 Закону встановлює можливість притягнення до відповідальності осіб, що перешкоджають шляхом насильства, обману, погроз або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести до голосування агітацію, а також членів комісії з референдуму, посадових осіб, які вчинили підлог документів референдуму, завідомо неправильний підрахунок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інші порушення Закону. Ця стаття відсилає до чинного адміністративного та кримінального законодавства, норми якого визнають конкретні міри покарання за вчинені правопорушення.

Ст. 186-4 Кодексу України про адміністративні порушення передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення референдуму, а так само будь-яка агітація в день проведення референдуму; видача членом дільничної комісії з референдуму бюлетеня для голосування за іншу особу; втручання у роботу комісій з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдумів, -- тягнуть адміністративну відповідальність у вигляді накладення штрафу.

Ст. 129-1 Кримінального кодексу України передбачає, що перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу або іншим шляхом вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, вести агітацію у день проведення референдуму карається позбавленням волі на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, чи штрафом до десяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Ті самі дії, вчинені членом комісії з референдуму або іншою службовою особою, караються позбавленням волі на строк від одного до п'яти років, або виправними роботами на строк до двох років чи штрафом від семи до п'ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати.

Висновки

Підбиваючи підсумки своєї курсової роботи, хочу сказати, що референдум є дуже важливою ланкою демократії нашої держави. Але на жаль, у цій сфері інколи відбувається порушення проведення референдуму.

Термін референдум з'явився вперше в обігу в ХІV ст. у зв'язку з діяльністю новоутвореного сейму Швейцарського Союзу. Швейцарський вчений А. Дюнан так пояснював появу цього терміну: "В старій Швейцарії засідання Сейму були нерегулярними представники союзних земель були не депутатами в нинішньому розумінні цього слова, а послами, які вели справи від імені своїх урядів. Коли з'являлися такі справи, відносно яких у послів не було повноважень, то рішення по них приймалося "ad referendum", тобто "для доповіді тобто влади земель не були пов'язані "рішенням Сейму". Отже, спочатку термін референдум означав "те, що повинно бути повідомленим".

Сучасного значення він набув значно пізніше. Зокрема, Л. Дюгі визначав референдум як пряме правління народу, а К. Каутський - як право народу за певних умов виносити на всенародне голосування проекти народного представництва. Як бачимо, під референдумом учені розуміли народне голосування по законопроекту, прийнятому парламентом, після якого законопроект набував силу закону. У наш час цей термін означає голосування виборців, за допомогою якого приймаються державні або самоврядні рішення. Прийняте шляхом референдуму рішення вважається рішенням народу, а його юридична сила нерідко вище юридичної сили законів, прийнятих парламентом.

Виходячи з наведених принципових положень, референдум можна визначити як форму безпосередньої демократії, зміст якої полягає в прийнятті виборчим корпусом конституції, законів та інших найважливіших рішень загальнодержавного та місцевого значення шляхом голосування.

Прийняття конституції шляхом референдуму звичайно супроводжується запровадженням відповідного порядку (єдиного, одного з можливих чи альтернативного) внесення до неї змін. Іншими словами, референдна форма прийняття конституції забезпечує останній якість підвищеної "жорсткості", тобто порівняно ускладнений порядок її змін. Водночас існує думка, що конституції, прийняті шляхом референдуму, є більш досконалими у порівняні з тими, які прийняті представницькими органами, і юридична коректність конституцій залежить від ступеня участі політиків у процесі їх прийняття. Однак значення цієї тези не треба перебільшувати. Реалізація конституційних положень залежить не тільки від їх коректності, а значно більше від якості того соціально-політичного і економічного тла, на якому конституція має діяти.

Нерідко також стверджують, що референдна форма прийняття конституції забезпечує їй найвищий рівень легітимності у зв'язку з тим, що механізми прямої демократії, до яких віднесений референдум, є первинними і зверхніми відносно механізмів представницької демократії, уособлених у першу чергу парламентом. Подібні твердження нерідко дістають підтвердження в юридичних актах.

За приклад можна навести цитоване положення статті 5 Конституції, за змістом якого зміна найголовніших положень щодо конституційного ладу не може бути здійснена шляхом прийняття відповідного акта Верховною Радою України навіть на основі кваліфікованої більшості від її конституційного складу і потребує затвердження цього акта всеукраїнським референдумом. До того ж майже загальним є порядок, за яким рішення, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами і можуть бути змінені або скасовані тільки референдумом. Нерідко закони, прийняті референдумом, офіційно вважаються такими, що мають відносно вищу юридичну силу на "підконституційному" рівні правотворчості.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради.- 1996:- № 30.-Ст. 141.

2. Про всеукраїнський та місцеві референдуми : Закон України №1286-ХІІ від 03.07.1991 р. // ВВР України.-1991.-№33. - Ст. 443; 1992. - №35.- Ст. 515.

3. Біттнер О. Народ своє слово сказав: (Всеукр. референдум з нар. ініціативи відбувся) // Уряд. кур'єр. - 2000. - 18 квіт. - с. 1, 2.

4. Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії та практики. : [Зб.] / [Редкол.: М.М. Рябець (голова) та ін.] - К.: Центр. вибор. коміс., 2001. - с. 351.

5. Воронов М. М. Правові проблеми референдуму та реалізації його рішень Верховною Радою України // Парламентаризм в Україні: теорія і практика: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. - К., 2001. - с.155-157.

6. Воронов М. М. Референдум як форма реалізації прав громадян на участь в управлінні державою // Державна служба і громадянин: реалізація конституційних прав, свобод та обов'язків. - Х., 2000. - с.40-44.

7. Воронов М. П. Проблеми вдосконалення конституційного регулювання референдуму // Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика. - Ужгород, 2000. - с.115-118.

8. Галата Я. Під який референдум „стелити соломку"?: неоголошена парлам. більшість підкладає міни уповільненої дії під засади державності: [ухвалення Верховною Радою України в першому читанні законопроектів про держ. службу та референдум] // Демокр. Україна. - 2008. - 26 верес. (№ 38). - с.2.

9. Дерев'янко С. М. Право громадян брати участь у референдумах в кримінально-правовій політиці держави // Кримінально-правова політика держави: теоретичні та практичні аспекти проблеми. - Донецьк, 2006.

10. Дерев'янко С. М. Правовий інститут референдуму як засіб реформування Конституції України // Актуальні питання реформування правової системи України. - Луцьк, 2007. - Т.1. - с.174 -178.

11. Жуган М. Г. Всенародне обговорення і референдум в конституційному процесі // Зб. наук. пр. - Х., 2002. - Вип.2. - с.5-11.

12. Закон „Про всеукраїнський референдум" загрожує територіальній цілісності України: [комент. нар. депутатів України О.Лавриновича та С.Олійника] // Нар. слово. - 2008. - 25 верес. - 1 жовт. (№ 36). - с.3.

13. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції „Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення", Київ, 13-15 листопада 2002 року. : Доп., виступи, рек. / [Редкол.: М.М.Рябець (голова) та ін.] - К.: Нора-друк, 2003.

14. Кармазіна М. С. Референдуми в Україні: законодавче регулювання та практика проведення // Гуманітарні науки і сучасність. - К., 2003.

15. Ключковський Ю. Скупий платить безкінечно: проведення всеукр. опитувань без радикального оновлення нац. референдумного права - річ неправомочна й безглузда: [ст. нар. депутата України] // Нар. депутат. - 2008. - №3. - с. 48-50.

16. Книгін К. Реалізація народного волевиявлення, вираженого в рішеннях всеукраїнських референдумів: окремі проблеми // Право України. - 2003. - № 8. - с. 44 - 47.

17. Лихова С. Окремі питання вдосконалення кримінального законодавства щодо відповідальності за порушення права громадян України на участь у референдумах // Вісник. - Л., 2002. - Вип.38. - с. 445 - 453.

18. Марциновський А. За що, де і як голосують: (Проведення різноманітних референдумів у світі) // Голос України. - 2000. - 20 січ. - с. 4.

19. Могилевець О. Ю. Референдум: швейцарський досвід та українські проблеми // Наук. зап. - К., 2006. - Т.57. - с. 88-92.

20. Недєлькот О.О. Реалізація населенням АР Крим права на ініціювання всеукраїнського референдуму // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених.- Сімферополь,2006.- Вип.9.- с.242-244.

21. Паламарчук М. Всеукраїнський референдум у політичній системі України // Право України. - 2005. - № 5. - с. 42-44.

22. Полторак В. Соціологічний механізм референдуму: проблеми реалізації // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2006. - № 4.

23. Ротар Н. Ю. Особливості участі населення України у референдумі 2000 р. // Держава і право. - К., 2004. - Вип.25. - с. 594-601.

24. Сонюк В. Навіщо нам референдум? // Україна.- 2000. - № 2.-с.4-5.

25. Сохар О. Ініціатива Паркінсона: (З'явився шанс провести референдум без запитань) // Політика і культура. - 2000. - № 13. - с. 6-7.

26. Федоренко В. Юридична сила референдумів, плебісцитів // Віче. - 2000. - № 8. - с. 57-69.

27. Шведа Ю. Референдум як політичний інститут в умовах сучасної демократії // Політичний менеджмент. - 2007. - № 4. - с. 112-124.

28. Янчук А. О. Основні етапи розвитку референдумів // Держава і право. - К., 2005. - Вип.28: Юридичні і політичні науки. - с. 251-256.

29. Янчук А. Суб'єкти референдного процесу та особливості їх конституційно-правового статусу // Підприємництво, госп-во і право. -2008.

Размещено на Allbest.ru