Вина як підстава юридичної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з курсу: Теорія держави і права

На тему: «Вина як підстава юридичної відповідальності»

Київ 2011 р.

План

Вступ

1. Поняття та загальна характеристика вини як підстави юридичної відповідальності

2. Основні концепції вини як підстави юридичної відповідальності

3. Вина як підстава юридичної відповідальності у різних правових системах

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що аналіз правової літератури свідчить про відсутність єдиного визначення підстав юридичної відповідальності та вичерпного переліку обставин, які до них відносяться. Зокрема широко дискутується питання вини як обов'язкової підстави юридичної відповідальності. Це обумовлено тим, що в деяких галузях права, наприклад в праві цивільному існує так званий інститут відповідальності без вини. Крім того в правових системах багатьох зарубіжних держав існує поняття відповідальності за наслідками діяння. Тобто вина у деяких правопорушеннях взагалі не виступає однією із підстав притягнення особи до відповідальності. Тому вважаємо, що ці питання потребують більш детального дослідження.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять праці вітчизняних та зарубіжних вчених: М.М. Агаркова, С.С. Алексєєва, М.І. Брагинського, С.М. Братуся, В. Варкалло, Б. Віндшайда, В.В. Вітрянського, Є. Годеме, В.П. Грибанова, Г. Дернбурга, А.С. Довгерта, Р. Єринга, А.В. Жарського, О.С. Іоффе, Х. Кьотца, М.М. Коркунова, О.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, М.І. Кулагіна, О.Я. Курбатова, Л.А. Лунца, Г.К. Матвєєва, С.А. Муромцева, І.Б. Новицького, І.С. Перетерського, О.А. Підопригори, Й.О. Покровського, В.А. Рахмиловича, З.В. Ромовської, Р. Саватьє, А.О. Собчака, Є.О. Суханова, В.О. Тархова, К.А. Флейшиц, Є.О. Харитонова, К. Цвайгерта, Я.М. Шевченко, Г.Ф. Шершеневича, Т.М. Яблочкова, й інших вчених.

Досить дискусійним в правовій літературі є питання про вину як підставу юридичної відповідальності. Вина в цьому випадку виступає в якості юридичної оцінки скоєного правопорушення. Вона полягає в самому факті скоєного і встановлюється тоді, коли буде-доведено, що в діянні суб'єкта є всі ознаки передбаченого законом злочину або проступку. Думки вітчизняних юристів розходяться в питанні використання вини в якості обов'язкової підстави юридичної відповідальності. З цього приводу в науці сформувалися різні концепції щодо розуміння сутності вини. Варто зазначити також, що розуміння вини в деяких галузевих юридичних науках не збігаються. Різні погляди на вину як підставу юридичної відповідальності існують у правових системах зарубіжних держав. Пропонуємо в нашій роботі розглянути ці питання детальніше.

1. Поняття та загальна характеристика вини як підстави юридичної відповідальності

В науковій юридичній літературі підстави настання юридичної відповідальності розуміють як сукупність обставин, наявність яких робить юридичну відповідальність повинною. Відсутність сукупності таких обставин виключає її. Підставами настання юридичної відповідальності традиційно вказують такі обставини: 1) нормативна підстава (відповідальність за порушення правових норм та відповідальність, передбачена правовими нормами); 2) діяння; 3) вина; 4) наявність шкоди; 5) суспільна небезпечність чи суспільна шкідливість; 6) Протиправність діяння та інші підстави. Вина традиційно становить суб'єктивну сторону правопорушень формі умислу чи необережності. Правопорушення визнається вчиненим умисно, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своїх дій чи бездіяльності, передбачала його шкідливі наслідки, бажала чи свідомо допускала настання цих наслідків. Правопорушення вважається вчиненим з необережності, якщо особа, яка його вчинила, передбачала настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення, або не передбачала можливості настання відповідних наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити. Загальне поняття вини вироблено наукою кримінального права і закріплено в КК. Згідно з ст. 23 КК вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності [1]. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу правопорушення нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознаками. Її зміст відображують об'єктивні ознаки правопорушення, що характеризують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Тому не існує абстрактної вини, відірваної від конкретного суспільно небезпечного діяння. Саме це діяння і становить предметний зміст вини, її матеріальне наповнення. Зміст вини - перший найбільш важливий елемент у понятті вини. Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і проаналізувати інші її елементи. Серед них важливе значення має соціальна сутність. Вина - категорія соціальна. Ця властивість вини знаходить свій прояв у негативному чи зневажливому ставленні особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, до тих інтересів, соціальних благ, цінностей (суспільних відносин), що охороняються законом. Тому вина особи у вчиненні суспільно небезпечного діяння оцінюється негативно і засуджується правом. Важливе значення в понятті вини мають і такі її елементи, як форма і ступінь вини. Форми вини - це сполучення певних ознак свідомості і волі особи, що вчиняє суспільно небезпечне діяння. У сполученні таких ознак і виражається психічне ставлення особи до діяння і його наслідків. Чинне законодавство виділяє дві форми вини - умисел і необережність Це узагальнені законодавцем поняття, які лише в загальних рисах характеризують ставлення особи до того діяння, що вчиняється нею, та його наслідків. Умисел і необережність мають свої види. Умисел може бути прямим і непрямим, а необережність існує у виді злочинної самовпевненості (самонадіянності) та злочинної недбалості. Поза цими конкретними видами вина відсутня. Ступінь вини - завершальний елемент поняття вини. Це оціночна, кількісна категорія. Вона багато в чому визначає тяжкість вчиненого діяння і небезпечність особи винного. Ступінь вини має практичне значення, тому що реалізація юридичної відповідальності і призначення конкретного покарання багато в чому залежать від того, з прямим чи непрямим умислом вчинено діяння, який вид умислу мав місце - заздалегідь обдуманий чи такий, що виник раптово, який вид необережності допустила особа і в чому це проявилося. Отже, вина особи - це не тільки обов'язкова суб'єктивна ознака, а й важлива соціальна категорія, зміст якої визначають як характер і тяжкість діяння, так і сама його наявність як такого. Відомо, що свідомість і воля певною мірою визначені зовнішнім середовищем, його об'єктивними умовами, проте ця залежність не є фатальною. Вона не визначає цілком асоціальну поведінку особи. У цьому головну роль виконують її свідомість і воля. Саме вони - основні важелі, що визначають характер і форму поведінки людини в кожному конкретному випадку.

2. При встановленні вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об'єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на попередньому слідстві і в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона входить до змісту предмета доказування по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об'єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів. Встановлення вини, її форми і виду - необхідна умова правильної кваліфікації діяння. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб'єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене [4].

2. Основні концепції вини як підстави юридичної відповідальності

В науковій юридичній літературі склалися різні концепції з приводу розуміння сутності вини. У зв'язку із цим висловлюються різні думки стосовно вини як обов'язкової підстави юридичної відповідальності. Пропонуємо розглянути їх детальніше. Так, прихильники ідеї "психологічної провини" припускають, що вина правопорушника полягає в усвідомленні не тільки наслідків, а й взагалі всіх елементів правопорушення, а також у вчиненні конкретного протиправного діяння. У трактуванні ж сучасного українського законодавства вина є достатньою підставою для притягнення особи до юридичної відповідальності тільки в тому випадку, коли він порушив норму права, скоїв проступок або злочин. Отже, вина є складовим елементом фактичного підстави відповідальності. Вина є одним з елементів суб'єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння. Відповідальність без вини, тобто за фактичними наслідками можлива тільки в окремих, передбачених законом випадках в цивільному праві (наприклад, при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки). У кримінальному праві відповідальність без вини неможлива. Так, кримінальне право України заперечує об'єктивне ставлення в вину, тобто відповідальність за наслідки, що настали в результаті будь-якого діяння, без встановлення вини. Згідно з КК кримінальна відповідальність особи ґрунтується на суб'єктивному ставленні в вину-- умові правильної соціально-політичної оцінки людської поведінки взагалі і злочинної зокрема [1]. Справа перш за все у тому, що ще з радянських часів у спеціальній юридичній літературі домінує точка зору, згідно з якою під виною розуміють психічне ставлення особи до її протиправної поведінки та її результату. Однак деякі вчені намагаються перевести категорію вини з суб'єктивної (психічної) сфери до об'єктивної сфери. Зокрема М.І. Брагінський і В.В. Вітрянський вважають, що сучасна доктрина цивільного права за інерцією продовжує в основному залишатись на старих позиціях (радянських часів - прим. авт.), смисл яких полягає в пошуку все нових пояснень необхідності використання в цивілістиці чужих їй кримінально-правових поглядів на вину як один із елементів складу правопорушення, який є “гіпотетичним психічним ставленням правопорушника до своїх дій та їх наслідків” [8]. А один із молодих українських вчених А.Л. Ткачук взагалі пропонує розглядати деліктну відповідальність як публічно-правову, а договірну як приватноправову і стверджує, що “психологічна концепція вини, у рамках якої вина розуміється як психічне ставлення правопорушника до своєї протиправної поведінки та її наслідків, не відповідає сутності й призначенню договірної відповідальності. Більш адекватною, на його думку, для цілей договірної відповідальності є так звана “поведінкова” концепція вини, у рамках якої під виною розуміється невжиття необхідних заходів для належного виконання зобов'язання. При цьому вина не є необхідною умовою договірної відповідальності. її сутність полягає в тому, що вона є факультативним елементом договірної відповідальності та являє собою допоміжний правовий засіб узгодження, оптимізації законних інтересів кредитора й боржника шляхом розподілу між ними ризику порушення договірного зобов'язання” [10]. Не погоджуючись з позицією М.І. Брагінського та В.В. Вітрянського, Д.А. Ліпінський, на наш погляд, цілком слушно зазначає, що до цивілістики привносились не кримінально-правові підходи до поняття вини, а вчення про свободу волі, про детерміністичну природу людської поведінки, про обумовленість вчинків людини її свідомістю, відмова від яких може призвести до відмови від категорій дієздатності, деліктоздатності тощо. Тобто від усього того, що так чи інакше пов'язано з психічним ставленням, оскільки останнє містить в собі свідомість і волю суб'єкта [9]. Стосовно ж твердження А.Л. Ткачука можна зазначити, що незважаючи на відмінності у правових режимах деліктної та договірної відповідальності, вони розглядаються все ж як види єдиної цивільно-правової відповідальності. Якщо ж розглядати деліктну відповідальність як публічно-правову, то вона втрачає головну ознаку цивільно-правової відповідальності, яка полягає в тому що це відповідальність одного контрагента перед іншим, правопорушника перед кредитором [10]. Сучасні пропозиції щодо закріплення у цивільному праві принципу відповідальності без вини є відлунням так званої теорії заподіяння, яка дискутувалась у радянській літературі майже до кінця 30-х років XX ст. і відповідно до якої для покладання цивільно-правової відповідальності достатньо лише самого факту заподіяння шкоди, а вина не повинна враховуватися. Питання щодо відмови від принципу вини у цивільному праві можна визначити як проблему відповідальності без вини у широкому розумінні. Разом з тим, зазначену проблему можна розглядати і в вузькому розумінні, оскільки цивільне законодавство, встановлюючи загальний принцип відповідальності тільки за наявності вини, допускає і так звану безвинну відповідальність, хоча при цьому порушуються як принцип рівності суб'єктів, так і принцип справедливості. М. Гартман зазначає, що серед власне цінностей доброчесності справедливість повинна бути названа не вищою, а скоріше нижчою доброчесністю. Це виражається у тому, що повинність буття в ній виражає не максимум, а явно лише мінімум моральної вимоги. Вимога справедливості щодо поведінки людини, насамперед, чисто негативна: не вчиняти неправого, не допускати зловживань, не порушувати чужої свободи, не заподіювати шкоди чужій особі та всьому, що їй належить. Справедливість є якби першою серед цінностей доброчесності двох сторін: 1) в установленні рівності всіх перед законом і судом; 2) в застосуванні виду та міри впливу пропорційно скоєному правопорушенню та ступеню суспільної небезпечності правопорушника (тобто індивідуалізації юридичної відповідальності) [6]. Які ж аргументи наводять прибічники відповідальності без вини, вказуючи на необхідність її існування? По-перше, вони стверджують, що цивільне законодавство не зможе обійтись без встановлення відповідальності без встановлення відповідальності без вини до тих пір, доки суспільство не покладе на себе обов'язок повного відшкодування випадкових збитків. По-друге, посилаються на те, що цивільно-правова відповідальність носить переважно компенсаційний (поновлюючий) характер і необхідно відшкодувати шкоду потерпілій стороні. По-третє, порівнюється невинуватість двох осіб: заподіював шкоди невинний, але він все ж заподіювач і тому зобов'язаний відшкодувати шкоду (збитки) потерпілому (кредитору), який тим паче невинний. Стосовно першого твердження слід зазначити, що суспільство вже давно і досить вдало застосовує як інструмент відшкодування випадкових збитків інститут страхування, який базується на ідеї розподілу збитків, що виникли в сфері однієї особи, по можливості, серед найбільш широкого кола суб'єктів. Що ж стосується другого та третього аргументів, то вони викликають низку запитань. Насамперед, на підставі яких критеріїв можна визначити ступінь невинуватості однієї невинної особи стосовно іншої невинної особи? Якщо цивільно-правова відповідальність носить переважно компенсаційний характер, чому її репресивна функція так несправедливо діє стосовно невинної особи? Хоча Д. В. Боброва, розглядаючи питання про відповідальність незалежно від вини за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, в цілому повторюючи аргументи, висловлені в свій час О. С. Іоффе [7], стверджує, що існування зазначеної відповідальності “в сучасних умовах науково-технічного прогресу, ускладнення всіх сторін життя суспільства - важливий правовий інструмент забезпечення соціальної справедливості. Вона зумовлена особливо шкідливими якостями джерел підвищеної небезпеки, оскільки останні в процесі експлуатації не піддаються безперервному і всеосяжному контролю з боку людини. Ніякі спеціальні знання, навички, досвід не дають можливості ні передбачити тих шкідливих наслідків, які настають у конкретній життєвій ситуації, ні запобігти їм. Крім того, відповідальність незалежно від вини стимулює володільців джерел підвищеної небезпеки вживати всіх можливих заходів щодо запобігання заподіянню шкоди, заохочує їх до участі у створенні нової, безпечнішої техніки” [14]. На наш погляд, відповідальність без вини суперечить принципу справедливості, і якщо закон передбачає обов'язок однієї особи відшкодувати випадково заподіяні збитки іншій особі, то це обов'язок на принципі ризику і є не відповідальністю, а її моделлю - квазі відповідальністю. Мета використання інституту юридичної відповідальності полягає у забезпеченні порядку в суспільстві. Цивільно-правова відповідальність повинна забезпечити стабільність економічних відносин. Держава зацікавлена не в покаранні суб'єктів, а в такій поведінці особи, яка враховує інтереси суспільства та інших учасників економічного обороту. Поведінка людини є усвідомленим актом, тому досягти відповідної поведінки можна лише впливаючи на свідомість людини, встановлюючи певні рамки поведінки та забезпечуючи економічну та політичну стабільність у суспільстві. Сама ідея правової норми містить у собі природній висновок: ті, кому вої норми містить у собі природній висновок: ті, кому вона адресована, у певному розумінні «зв'язані» нею чи підкоряються певному зобов'язанню. Сама ця ідея бути зв'язаним, зобов'язаним поступати (чи не поступати) певним чином є основою терміну «обов'язок», хоча обов'язки, покладені законом, необхідно відрізняти від обов'язків, властивих іншим нормативним системам, таким як мораль, релігія тощо. Залишається, однак, достатньо важливим соціологічним фактом те, що право та мораль використовують одну термінологію відносно повинності, зобов'язань та обов'язків. Тим самим враховується не тільки зовнішній аспект і права, і моралі при підкоренні ab extra (зовні) нормам, які покладають відповідні обов'язки на тих, хто в силу тієї чи іншої причини підпадає під сферу їх дії, але також і найбільш важливий внутрішній аспект, оскільки такі особи вважають себе реально зв'язаними цими обов'язками. Значення вищевказаного, з точки зору правового обов'язку, полягає в тому, що громадянин повинен відчувати себе зобов'язаним дотримуватись правових норм не чисто формально, оскільки він знаходиться в сфері дії права, і не тільки тому що він боїться покарання у випадку порушення ним свого обов'язку, а в силу того, що сама правова норма є найважливішою складовою частиною суспільної моралі [13]. …Таким чином досить дискусійною є проблема обов'язкової наявності вини перш за все як підстави цівільно-правової відповідальності, адже обов'язковість цієї підстави для кримінального права не викликає сумнівів. Запровадження відповідальності за наслідками особливо актуально для договірної відповідальності. Адже, як відомо, при спричиненні шкоди цивільному обороту не має значення хто конкретно її заподіяв. Така шкода має бути відшкодована у будь-якому разі. Відповідальність за порушення договору передбачає покладення на боржника несприятливих майнових наслідків. Хоча в сучасному цивільному праві України за загальним правилом вина є обов'язковою підставою відповідальності, однак зустрічаються випадки відповідальності без вини. Зовсім по-іншому стоїть питання вини як підстави відповідальності у зарубіжних країнах, особливо в країнах англо-американської правової системи. Тому пропонуємо розглянути цю проблему детальніше.

3. Вина як підстава юридичної відповідальності у різних правових системах

У країнах континентального права така відповідальність грунтується на презумпції вини боржника та на його обов'язку виконати зобов'язання в натуральній формі. У вирішенні проблеми вини як підстави відповідальності в договірних зобов'язальних відносинах у континентальній та англо-американській правових системах також склалися дещо різні підходи [3]. У романо-германському праві вина боржника є обов'язковою умовою відповідальності; її наявність припускається, а обов'язок спростовувати цей факт покладається на боржника. Принцип презумпції вини боржника закріплено у відповідних нормах ФЦК (ст.1147) і НЦК (пар.282). Доктрина розглядає такі форми вини боржника: умисел, який, безумовно, спричиняє відповідальність, зокрема можливість стягнення непрямих збитків; недбалість (вважається грубою виною), за якої боржник не виявляє звичайної обережності, притаманної поміркованій людині; необережність (вважається легкою виною; термін застосовується в безоплатних угодах) -- боржник не виявляє турботливості, яка властива йому в особистих справах. Якщо відповідач доведе відсутність своєї вини, то він звільняється від відповідальності. До обставин, що звільняють боржника від відповідальності, належать також невідворотні й непередбачувані обставини: непереборна сила як природного, так і суспільного характеру; випадок (обставини, за які не відповідає жодна зі сторін); економічна неможливість виконання зобов'язання внаслідок різкої зміни кон'юнктури ринку, підвищення цін, девальвації та інших обставин, які неможливо було передбачити. В окремих видах договірних відносин відповідальність може наставати, проте, і в разі дії непереборної сили чи випадку (повітряні перевезення, схов тощо) [12].

Отже, однією з умов договірної відповідальності за правом країн континентальної Європи є вина боржника. Цей принцип закріплений у цивільних кодексах багатьох країн. При цьому застосовується презумпція винності боржника, тобто кредитор повинен лише довести факт невиконання зобов'язання, а боржник має довести відсутність його вини. Жоден із законів не містить визначення вини, а лише зазначає форми її вияву -- навмисно чи з необережності. За правом країн континентальної Європи, звільнити боржника від відповідальності за невиконання зобов'язання можна через форс-мажорні обставини. Ознаки та перелік таких обставин, як правило, вироблені судовою практикою і доктриною різних країн, що мають свої особливості при вирішенні подібних питань. До таких обставин належать події, що сталися незалежно від волі боржника, такі, наприклад, як стихійні лиха, природні явища, воєнні дії тощо, які неможливо було передбачити і попередити [3].

Зовсім інакше вирішується питання стосовно обов'язковості вини як підстави юридичної відповідальності в країнах англо-американського права: тут існує принцип заподіяння шкоди порушенням договору незалежно від вини боржника, а основним засобом для кредитора є відшкодування такої шкоди у вигляді грошової компенсації. За загальним правилом, збитки підлягають відшкодуванню у повному обсязі. У вирішенні проблеми вини як підстави відповідальності в договірних зобов'язальних відносинах в англо-американській на відміну від континентальної правової системи також склався дещо інший підхід. В англо-американському праві встановлено принцип безвинної (абсолютної) договірної відповідальності боржника за порушення зобов'язання, тобто незалежно від вини. До того ж, такі обставини, як непереборна сила та випадок, за загальним правилом не звільняють боржника від відповідальності [12].

Положення англо-американського права щодо договірної відповідальності відрізняються від положень романо-германської системи. Основний принцип загального права щодо виконання договорів полягає в тому, що договори повинні виконуватися за будь-яких обставин і незалежно від вини боржника. Якщо особа взяла на себе зобов'язання за договором, то вона не може відмовитися від його виконання, посилаючись на неможливість цього. Цей принцип "абсолютної відповідальності" склався ще в XVII ст. і логічно випливав з поняття і змісту договору в англійському праві. Як уже зазначалося, договір розглядався як обіцянка, гарантія, що боржник взяв на себе стосовно кредитора. При цьому боржник гарантує не реальне виконання договору (зобов'язання), а лише надходження кредитору певної грошової суми. За такого підходу питання про неможливість виконання взагалі не виникає: сплатити гроші можна завжди. Крім того, право кредитора обмежується лише вимогою грошової компенсації і не передбачає, як уже згадувалося, вимоги виконання договору в натурі. Однак, якщо в договорі обумовлювалося звільнення боржника від відповідальності за невиконання договірних зобов'язань через певні обставини, перелік яких наводився в тексті договору, то в цьому разі принцип "абсолютної відповідальності" не застосовувався [3].

Згодом англійські суди почали відходити від ними ж створених правил і визначати ситуації, при настанні яких кредитор не мав права на отримання задоволення і боржник звільнявся від виконання зобов'язань. Наприклад, таке могло бути у разі псування речі, що була предметом договору, або у випадку смерті чи хвороби особи, яка взяла зобов'язання за договором найму, або при ухваленні забороняючого закону. За правом країн континентальної Європи, наслідком визнання договору таким, що був припинений через неможливість виконання, завжди була реституція, тобто кожна сторона повертала іншій все отримане за договором, внаслідок чого сторони начебто поверталися у початковий стан. Сучасна судова практика дотримується тих самих принципів [3].

вина відповідальність злочин

Висновки

Таким чином на підставі всього викладеного вище можемо зробити висновки, що питання такої обов'якової підстави юридичної відповідальності як вина в науковій юридичній літературі залишається досить дискусійним. Неоднозначно воно вирішується у різних правових системах. Так, в англо-американській правовій системі на відміну від романо-германської вина за загальним правилом не виступає основною підставою юридичної відповідальності. Досить цікавою зокрема є питання відповідальності без вини чи так званої відповідальності за наслідками. Особливо актуально це проявляється у договірному праві країн англо-американської правової системи. Наразі актуальним залишається питання об'єктивізації категорії вини у національному цивільному та господарському праві. Так, якщо наявність вини як обов'язкової підстави кримінальної чи то деліктної відповідальності не викликає особливих сумнівів, то запровадження інституту відповідальності за наслідками, особливо у договірному праві є досить актуальним та необхідним. Це пов'язано із тим, що порушення чи невиконання умов договору безперечно спричиняє значних збитків не лише другій стороні, але й всьому цивільному обороту. При цьому факт заподіяння шкоди для цивільного обороту має більше значення, ніж наявність чи відсутність вини у контрагента. Заподіяна шкода підлягає відшкодуванню у будь-яких випадках і вина при цьому не має такого важливого значення. Підставами звільнення від відповідальності в такому випадку має бути не наявність вини, а якійсь більш складні обставини, наприклад об'єктивна неможливість виконати умови договору. У цивільному праві України також зустрічається відповідальність без вини та поступово знаходить своє відображення відповідальність за наслідками. Проте таких випадків на жаль ще досить мало. Сподіваємось, що подальше вдосконалення національного законодавства сприятиме утвердженню такої концепції

Список використаної літератури

1. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25-26, Ст. 131.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Порівняльне правознавство: Курс лекцій / Л.В. Голяк, А.С. Мацко, О.В. Тюріна. -- К.: МАУП, 2004. -- 200 с.

4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти M.I. Бажанов І, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів І М.І. БажановаІ. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. -- Київ--Харків: Юрінком Інтер -- Право, 2002. - 416 с.

5. Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. - М.: ВЮЗИ, 1980. - 200 с.

6. Гартман Н. Эстетика. - М.,1958. - С.12-68.

7. Иоффе О.С. Ответственность по советскому гражданському праву. - М., 1955. - С.14.

8. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Общие положення. - М., 1997.

9. Липинский Д.А. Проблемы юридической ответственности. - СПб: Издательство „Юридический центр Пресс”, 2003. - 387 с.

10. Ткачук А.Л. Значення вини у відносинах відповідальності за порушення договірних зобов'язань: Автореферат дис. канд. юрид. наук. - К., 2002.-22 с.

11. Витрянский В. Обеспечение исполнения обязательств // Хозяйство й право. -- 1995. -- № 10.

12. Шимон С. І. Цивільне та торгове право зарубіжних країн: Навч. посіб . (Курс лекцій). -- К.: КНЕУ, 2004. -- 220 с.

13. Цивільне право / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. -- К.: Юрінком Інтер, 1999. -- 862 с.

14. Цивільне право України : Підручник: У 2-х кн. / О.В. Дзера (керівник авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. -- С. 694-705.

Размещено на Allbest.ru