Прийняття нових Кримінального, Цивільного, Господарського, Сімейного кодексів України передувало наступному етапу судово-правової реформи - оновленню процесуального законодавства.

Законом України від 07.02.2002 року "Про судоустрій України" передбачено створення Касаційного суду України, який був наділений спеціальною компетенцією у судовій системі по перевірці у касаційному порядку розглянутих загальними місцевими та апеляційними судами цивільних і кримінальних справ. Указом Президента України від 1 жовтня 2002 р. в системі судів загальної юрисдикції такий суд утворений з місцезнаходженням його в місті Києві. Про необхідність функціонування касаційної інстанції в системі судів загальної юрисдикції свідчать і результати півторарічної роботи Верховного Суду України про значне перевантаження судових палат, які перевіряють судові рішення судів України в касаційному порядку [17].

Вихід зі становища, що склалося, бачився у реалізації вимог законодавства про судоустрій щодо функціонування Касаційного суду України, який би займався перевіркою судових рішень, прийнятих апеляційними та місцевими судами України, на предмет правильного застосування ними матеріального та процесуального законодавства. Верховний Суд України як найвищий судовий орган держави перевіряв би в порядку повторної касації рішення вищих спеціалізованих судів і Касаційного суду України на відповідність їх Конституції та законам України, забезпечував би однакове застосування законодавства різних судових юрисдикцій.

На підставі нового закону про судоустрій створена та функціонує Державна судова адміністрація під контролем органів суддівського самоврядування, що сповна відповідає вимогам Конституції України, законам України по забезпеченню умов для здійснення незалежного й неупередженого правосуддя. Разом з тим розширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, реформа судової системи й судочинства на засадах, визначених Конституцією України, вимагає інших підходів для забезпечення судової діяльності судів України, більшість яких не має придатних для правосуддя приміщень, необхідної матеріально-технічної бази та видатків, які бодай у мінімальних розмірах задовольняли б потреби судів, враховуючи і компенсаційні виплати громадянам, без яких судочинство здійснюватися не може (адвокати, свідки, потерпілі, оплата експертиз тощо).

2.3 Сучасний стан проведення судової реформи в України

Протягом 2009-2010 років Адміністрація Президента України підготувала новий законопроект про реформу судоустрою. У новому законі враховані висновки Венеціанської комісії від 16 березня поточного року, а також висновки й рекомендації експертів ПАРЕ. Законопроект називається "Про судоустрій України й статусі суддів". Він викладений на 159 сторінках, до яких додаються більше 250 сторінок порівняльної таблиці зі змінами в Цивільний, Адміністративний й Господарський процесуальні кодекси. Крім того, відзначалося, що до кінця поточного року Адміністрація Президента підготує закони про реформу Кримінально-процесуального кодексу й закону про прокуратуру. Зокрема, відповідно до законопроекту, строки розгляд справ по адміністративних позовах будуть значно скорочені. На розгляд адміністративних справ у суді першої інстанції буде надаватися 30 днів, на подачу скаргу про апеляцію - 10 днів, на розгляд апеляції - 30 днів. На подачу й розгляд касації відповідно 10 і 30 днів. При цьому скасована можливість повторного розгляду справ. До того ж, відповідно до документа, суд ставить за обов'язок органам влади надавати звіти про виконання судових рішень. У випадку невиконання суди мають право накладати значні штрафи, половина яких буде стягуватися на користь держбюджету, а інша половина - на користь позивача. В адміністративних справах про бездіяльність влади позови повинні будуть розглядатися протягом 5 днів без права оскарження ухваленого рішення. Також при розгляді адміністративних справ суди зможуть відправляти повідомлення й повістки по електронній пошті. Для прискорення розгляду адміністративних справ всі органи влади будуть зобов'язані зареєструвати електронні поштові скриньки.

Також будуть повністю ліквідовані військові суди.

Глави судів призначатимуться Вищою радою юстиції за поданням Ради суддів спеціалізованих судів. При цьому повноваження глав судів будуть істотно скорочені. Частково вони будуть передані керівнику апарата суду, що призначається Державною судовою адміністрацією. Але більша частина цих повноважень покладені на Загальні збори судів і Рада судів спеціалізованих судів. У заключних положеннях відзначається, що глави всіх судів, призначені по старій системі правосуддя, залишаються на своїх посадах до закінчення строків їхніх повноважень [20].

Також, відповідно до документа, процедура відбору суддів на перший строк відбуватиметься в чотири етапи. На першому етапі в газеті "Голос України" Вищою кваліфікаційною комісією суддів будуть розміщені оголошення про вакансії посад суддів. Після цього кандидати в судді будуть проходити два тестування в комісії: загальнотеоретичне й спеціалізоване з відео фіксацією процесу тестування. Перевага при однаковому результаті тестування буде надаватися тим, хто до цього працював помічниками суддів.

Усі, хто пройшли етап тестування, зобов'язані пройти піврічне навчання за рахунок державного бюджету у вузах 4- го рівні акредитації, а також двотижневу підготовку в Національній школі суддів. Відповідно до нового закону, Президент і Верховна Рада мають бути позбавлені своїх квот у Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Також урегульоване, що більшість членів (11 з 20) Вищої ради юстиції повинні становити судді.

Новим законопроектом про судоустрій передбачається спрощення порядку залучення суддів до кримінальної відповідальності. Якщо раніше для цього були потрібні подання у Верховну Раду з боку Генпрокуратури й Верховного Суду, то у випадку прийняття цього документа досить буде тільки подання Генпрокуратури. Також, відповідно до законопроекту, розробленому в Адміністрації Президента, заробітна плата суддів всіх інстанцій буде істотно підвищена. Зокрема, заробітна плата судді першої інстанції буде становити 15 мінімальних заробітних плат. Працівники інших судів будуть одержувати зарплату з коефіцієнтом: судді апеляційних судів - 1,1; судді Вищих спеціалізованих судів - 1,2; судді Верховного суду - 1,3. При цьому передбачено, що судді всіх рівнів зобов'язані публікувати декларації про свої доходи, доходи членів своїх родин і близьких на офіційному сайті Державної судової адміністрації.

У новому законопроекті про судоустрій пропонується скоротити Верховний суд до 20 суддів. Суддям, які зараз працюють у Верховному суді, буде запропоноване або перейти на роботу у Вищі спеціалізовані суди зі збереженням розміру заробітної плати, або піти у відставку зі збереженням всіх гарантій, або залишитися на своїх посадах поки склад суду еволюційним шляхом не складе 20 членів. Передбачена тільки пленарна робота Верховного суду - всім складом. При цьому, суд зможе розглядати справи тільки в трьох випадках: якщо справа стосується обвинувачень проти Президента України; якщо справа стосується міжнародних судів проти держави Україна; якщо два Вищих спеціалізованих суди прийняли радикально протилежні рішення при розгляді однієї справи. При цьому рішення про передачу справи у Верховний суд може приймати тільки один з Вищих спеціалізованих судів, які були задіяні в розгляді справи [19].

Крім того, пропонується створити до двох спеціалізованих судів - Вищий господарський і Вищий адміністративний - ще один спеціалізований суд - Вищий суд по розгляду цивільних і кримінальних справ.

3. ПЕРСПЕКТИВИ РЕФОРМУВАННЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

Зауважимо, що в європейському судочинстві найбільшу вагу мають права та свободи людини і громадянина, закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка на відміну від інших міжнародних договорів, має свої особливості. По-перше, в тексті Конвенції зосереджений не «арифметизований» перелік прав кожного, а розміщені норми-параметри, які представляють «вищі принципи європейського правопорядку». Зазначені права, як відомо, містять чимало оцінюючих понять, які інколи є доволі абстрактними. По-друге, Конвенція стала першим міжнародним правозахисним документом спрямованим на реальний захист прав людини і основоположних свобод завдяки власним інституційним органам Ради Європи (свого часу Комісії з прав людини та «старого», а на сьогодні «нового» Європейського суду з прав людини. По-третє, лише зазначені органи, поміж іншим, мають право тлумачити зміст таких норм Конвенції. Суттєво, що на сьогодні «новий» Євросуд продовжує використовувати текстуальне (покликане двомовністю тексту Конвенції), цільове (телеологічне) та еволюційне тлумачення. Останні два способи фахівці ще називають динамічним тлумаченням Конвенції. По-четверте, Конвенція, будучи юридично обов'язковим договором для держав-членів Ради Європи, запровадила систему контролю за імплементацією європейських стандартів прав людини на внутрішньодержавному рівні. На підставі цього держави, що ратифікували її, гарантують відповідність свого внутрішнього законодавства положеннями Конвенції, а тому зобов'язані вносити певні зміни у своє законодавство та судову практику. Загальновідомо, що 11 вересня 1997 року для України, як держави-члена Ради Європи, стало «потрійною датою», оскільки одночасно є днем: а) набрання чинності для України положень Конвенції, першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до неї; б) визнання права «кожного» на особисте звернення до Євросуду; в) визнання юрисдикції Євросуду.

Така правова ситуація, з урахуванням особливостей Конвенції, породила в нашій державі нові вимоги стосовно застосування принципів цього міжнародного договору. Тому, починаючи з 11 вересня 1997 р., будь-який державний посадовець та працівник правоохоронних органів, а в першу чергу кожен суддя, приймаючи рішення у справі, повинен зважати на можливість звернення особи до Євросуду, якщо таке його рішення (діяльність/бездіяльність) не відновлює порушені права цієї ж особи, не відступати від положень Конвенції, а з іншого - спиратися у своїх рішеннях на практику Євросуду щодо розгляду справ про порушення цих прав [20].

Однак не всі українські судді реалізують положення Конвенції саме на таких засадах. Причин для цього багато. Але основні з них умовно можна поділити на дві: об'єктивні та суб'єктивні.

Перша причина - об'єктивна - пов'язана із забезпеченням максимально адекватного перекладу на державну мову положень Конвенції та змістовних нюансів рішень Євросуду, особливо в частині відтворення понятійних категорій, притаманних багатоманітності правових систем держав-членів Ради Європи.

Друга причина - суб'єктивна -- залежить від внутрішньої волі українського судді впроваджувати європейські стандарти у галузі прав людини у вітчизняну судову практику. Але в цьому існує проблема. Вона, зокрема, полягає в тому, що рішення Євросуду - це нова для українських суддів юридична матерія, як із матеріальної, процесуальної, так і з філософської точок зору. Тому головне для цих рішень не лише перекласти і прочитати їх текст, а зрозуміти правову природу європейського права, яке генетично пов'язане із правовими системами держав-членів Ради Європи. Особливість цього права, як це чітко простежується у практиці Євросуду [17], полягає, наприклад, в тому, що воно ґрунтується на загальнолюдських принципах права (юридичної рівності однойменних суб'єктів, демократизму, справедливості, поваги і захисту основних прав людини тощо), а також на правовій традиції країн європейської демократії. Безспірно, що для його розуміння та сприйняття потрібен відповідний рівень професійної правосвідомості українського судді.

Практика застосування нового Закону „Про судоустрій і статус суддів” дозволить виявити значно більшу кількість прихованих каменів нової судової реформи. Випливе й чимало неузгодженостей та суперечностей, які неможливо було не допустити за такого швидкого опрацювання та прийняття Закону. Можна очікувати внесення низки конституційних подань до Конституційного Суду, критичного висновку Венеціанської комісії „постфактум”, інших спроб виправити свідомі і несвідомі помилки.

Найнебезпечніше те, що принцип „швидко, але неякісно”, продемонстрований при розробленні та ухваленні цього доленосного і довгоочікуваного Закону, буде перенесено на діяльність судової влади, залежність якої від політиків поглибиться, але стане більш латентною. Чи зможе суд бути справедливим за таких умов?

Таким чином, прийняття законопроекту дасть можливість системно врегулювати комплекс питань щодо вдосконалення системи судоустрою та статусу суддів в Україні.

Запроваджувана проектом система судів загальної юрисдикції має наступні переваги:

– доступність для населення;

– більша оперативність і, як наслідок, ефективність функціонування;

– простота і зрозумілість;

– рівномірний розподіл навантаження на суди різних ланок;

– єдина логіка побудови системи оскарження судових рішень для спеціалізованих та загальних судів;

– підвищення ролі і значення судів апеляційної інстанції;

– запровадження більш професійного розгляду складних категорій господарських і адміністративних справ;

– запровадження відкритого конкурсного порядку відбору кандидатів на посади професійних судів та реформування відповідно європейських стандартів механізму притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;

– підвищення ролі суддівського самоврядування;

– запровадження більш високого рівня відповідальності суддів за результати свої професійної діяльності [20].

3.2 Досвід зарубіжних країн щодо реформування судової системи

Досвід зарубіжних країн в сфері реформування судової системи доцільно розглядати з позицій наближеності правової системи цих країн до вітчизняної. З цієї точки зору доцільним є аналіз реформування та сучасного стану судоустрою Республіки Білорусь, як однієї з пострадянських країн, що перебувала в однакових умовах з Україною, а також судоустрою Франції та Німеччини як провідних європейських країн.

Отже, вперше проблема реформування органів юстиції в Республіці Білорусь була піднята на державний рівень у рамках Концепції судово-правової реформи в 1992 році. Сформована на рубежі 30-40-х років нашого сторіччя система органів юстиції в нових суспільно-політичних і економічних умовах виявилася нездатною досить ефективно виконувати функції, властиві органам юстиції в правовій державі. Судово-правова реформа, крім проведення перетворень у сфері здійснення судової влади, припускає реформування всієї системи юстиції, у тому числі її органів керування, до яких насамперед відносяться Міністерство юстиції й управління юстиції облвиконкомів, Мінського міськвиконкому.

Беручи до уваги актуальність проблеми забезпечення встановленого порядку діяльності судів, охорони суддів, примусового виконання судових рішень, створення в республіці служби судових приставів бачиться не тільки доцільним, але й необхідним. При цьому утворення такої служби неможливо без відповідного апарата керування, організаційні структури якого повинні входити в систему органів Міністерства юстиції на основі принципу територіальності їхнього функціонування. Це обумовлено також завданнями, які стоять перед органами юстиції по організаційному забезпеченню діяльності судів. Для цього потрібне створення в структурі апарата Міністерства юстиції управлінь юстиції облвиконкомів, Мінського міськвиконкому відповідних підрозділів, що відають питаннями керування судовими приставами. Даний підхід до організації діяльності судових приставів ґрунтується на позитивному досвіді роботи аналогічних служб у Російській Федерації. Правовий статус служби судових приставів повинен бути закріплений у відповідному законодавчому акті, що регламентує структуру такої служби, права й обов'язки судових приставів, порядок проходження служби й інших питань організації їхньої діяльності [21].

Відповідно до Концепції судово-правової реформи на Міністерство юстиції після створення відповідних організаційних і матеріально-технічних передумов варто покласти керівництво виправно-трудовими установами (крім їхньої охорони), підготовку кадрів для цих установ, розробку й реалізацію заходів по адаптації засуджених до життя в суспільстві. Оскільки рішення завдання виправлення засуджених не властиво органам внутрішніх справ, недоцільно в одному державному органі зосереджувати функції розкриття, розслідування злочинів і виконання вироків.

Реформа системи виконання судових рішень у Республіці Білорусь не досягне своїх цілей без передачі виправно-трудових установ із системи МВС Міністерству юстиції, оскільки виправно-трудові установи являють собою сукупність установ для виконання кримінальних покарань і здійснення відповідної функції держави, як показує світовий досвід, є прерогативою органів юстиції. Обґрунтованість такого підходу відзначалася учасниками республіканської науково-практичної конференції по судово-правовій реформі.

У Концепції судово-правової реформи піднімалася проблема перетворення експертно-криміналістичних установ на умовах віднесення їх в управління Міністерства юстиції. У цей час функція проведення експертно-криміналістичних досліджень покладена на установи різних відомств - МВС, Мін'юсту, що унеможливлює здійснення єдиного централізованого керівництва ними. Дана обставина спричиняє розходження в статусі судових експертів, неоднаковий їх матеріальний і соціальний стан, відсутність координації в їхній діяльності й, як наслідок, належного науково-методичного забезпечення експертної діяльності. На шляху централізації експертно-криміналістичної діяльності варто мати на увазі, що цілі існування відповідних установ визначені необхідністю вишукування доказів, що мають значення при розгляді судом кримінальної або цивільної справи й прийняття по ній рішення. Таким чином, роботу експертно-криміналістичних установ представляється виправданим розглядати як діяльність, що сприяє здійсненню правосуддя, і внаслідок цього її організаційні форми було б логічно бачити в системі органів юстиції. Крім того, більшість експертиз експертно-криміналістичними установами проводиться по постановах осіб, що здійснюють попереднє слідство, у зв'язку із чим наявність, зокрема, у системі Міністерства внутрішніх справ експертно-криміналістичних підрозділів одночасно з підрозділами, що здійснюють розслідування по кримінальних справах (більше 80 % слідчих перебувають у системі МВС) представляється обставиною, що суперечить умовам забезпечення незалежності діяльності експертів [21].

Визначаючи конкретні організаційні форми незалежної експертної служби, варто звернути увагу й на таку з них, як створення єдиного Національного списку експертів Міністерства юстиції, що включав би штатних експертів НДІ проблем кримінології, криміналістики й судових експертиз, позаштатних експертів і наукові організації, установи. Іншою організаційною формою експертної служби можна розглядати створення єдиного Центра експертиз при Міністерстві юстиції, що поєднує всю сукупність експертно-криміналістичних установ республіки.

У цей час у республіці відсутній єдиний законодавчий акт, що регламентує порядок державної реєстрації юридичних осіб всіх організаційно-правових форм і форм власності. Правове регулювання даної процедури здійснюється безліччю нормативних актів різного рівня залежно від суб'єкта реєстрації. Так, суб'єкти господарювання легалізуються відповідно до нормативних актів, більшість із яких носять підзаконний характер. Юридичні особи, діяльність яких носить соціально-політичний характер, підлягають державній реєстрації в порядку, обумовленому Законами Республіки Білорусь «Про професійні союзи», «Про суспільні об'єднання», «Про політичні партії». Повноваженнями по державній реєстрації юридичних осіб володіє досить широке коло державних органів. При цьому встановлені неоднакові процедури реєстрації різних юридичних осіб. Такий підхід до правового регулювання державної реєстрації юридичних осіб представляється логічно необґрунтованим і перешкоджає встановленню чіткого порядку в сфері ведення єдиного державного регістра юридичних осіб. Дані обставини спричиняються необхідність прийняття на законодавчому рівні нормативного акту, що визначає порядок державної реєстрації комерційних і некомерційних організацій всіх організаційно-правових форм і форм власності, а також порядок внесення в єдиний державний регістр юридичних осіб відомостей про припинення існування юридичної особи у зв'язку з її реорганізацією або ліквідацією. У цьому нормативному акті варто було б визначити єдиний орган, що здійснює державну реєстрацію юридичних осіб, що повинен мати можливість кваліфіковано, всебічно й повно досліджувати необхідні для державної реєстрації документи на відповідність їх законодавству. Серед республіканських органів державного керування зазначеним вимогам найбільшою мірою відповідають органи юстиції. У зв'язку із цим варто було б розширити компетенцію Міністерства юстиції і його органів на місцях у частині здійснення державної реєстрації не тільки політичних партій, професійних союзів і суспільних об'єднань, але й інших юридичних осіб. Наділення такими повноваженнями органів юстиції дозволить забезпечити строге дотримання Закону як при реєстрації юридичних осіб, так і при здійсненні контролю за їхньою статутною діяльністю. Пропоноване рішення проблеми погоджувалось би із завданнями, покладеними на органи юстиції, і сприяло б зміцненню законності, захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб [21].

Міністерство юстиції наділене повноваженнями по державній реєстрації нормативних актів, видаваних республіканськими органами державного керування, що стосуються прав, свобод і обов'язків громадян або тих, що носять міжвідомчий характер, а також актів Національного банку Республіки Білорусь. Виконання даної функції представляється важливим елементом гарантій захисту передбачених Конституцією Республіки Білорусь прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Оскільки нормативні акти місцевих виконавчих і розпорядницьких органів мають такий же об'єкт правового регулювання, що й нормативні акти республіканських органів державного керування, і в не меншому ступені зачіпають права, свободи й обов'язки громадян, юридичних осіб, варто було б поширити дію інституту державної реєстрації й на акти місцевих виконавчих і розпорядницьких органів.

У ФРН суди посідають особливе місце в політичній системі та механізмі державної влади. Це підтверджується вже тим фактом, що юстиція в цій країні має велику питому вагу у структурі політичних установ і повсякденній практиці громадського життя. На один мільйон жителів у ФРН припадає більш ніж 200 суддів (для порівняння: в Англії - 51, Італії - 101, Швеції - 100). У Німеччині дві третини коштів, що спрямовуються на підтримку правопорядку, витрачається на суди, тоді як в інших європейських країнах суди отримують приблизно одну третину цих коштів. Німецька конституція розглядає закон і право як два різні за змістом поняття, а правознавство тлумачить цей конституційний принцип як підставу для визнання обов'язковими неписаних правових норм. Закріплюючи положення про розподіл влади, де правосуддя розглядається як один із трьох видів державної влади, Основний закон у наступному пункті цієї самої статті встановлює, що правосуддя зв'язане «законом і правом». Ця лаконічна формула стала конституційною основою функціонування західнонімецьких судів, так само, встановлюється, закріплений у Конституції перелік основних прав і свобод громадян зобов'язує правосуддя як «безпосередньо діюче право» [14].

З цих положень можна зробити важливий теоретичний і практичний висновок: судова влада наділена особливими функціями, і однією з найважливіших є винесення судження про те, що є право. Визнання за судовою владою таких повноважень є пануючою точкою зору в західнонімецькій науці і судовій практиці. І хоча багато авторів не застосовують до ФРН термін «держава суддів», або «держава юстиції», вони згодні з висловлюванням, що юстиція має бути найважливішою опорою «правової державності». Компетенція судів загальної юрисдикції чітко поділяється на дві великі галузі -- цивільну й карну, в залежності від чого варіюються деякі елементи судоустрою, в тому числі склад судів. Що до цивільних справ, то суду першої інстанції - дільничному суду - підвідомчі всі майнові суперечки на суму до 5 тис. євро, а також деякі суперечки (наприклад, за договором найму житла) незалежно від ціни позову.

Значну кількість цивільних справ суддя розглядає одноосібно. Рішення дільничного суду може бути оскаржено до земельного суду, який у цих випадках є останньою інстанцією (до речі, оскаржуватись можуть тільки позови на суму більш ніж 500 євро). Для всіх інших цивільних справ першою інстанцією є земельні суди, в яких рішення приймають як одноособовий суддя, так і колегія з трьох суддів (щодо більш складних категорій справ). Апеляційною інстанцією з рішень земельного суду є вищий суд землі. Звертатися до Федеральної земельної палати в подальшому можна тільки з питань права при сумі позову, що перевищує 40 тис. євро. Цивільному провадженню у ФРН взагалі притаманна глибока спеціалізація. Особливі відділення в судах розглядають справи, що виникли у сфері будівництва та сільського господарства. Крім того, створені палати та сенати у справах про забудову й судноплавство, торговельні палати (у складі судді і двох засідателів) у земельних судах.

Розподіл компетенції у кримінальних справах між судами загальної юрисдикції є досить складним. Як суди першої інстанції залежно від віку підсудного й суспільної небезпеки діяння можуть виступати вісім судів різного складу - від одноособового судді до палат, що засідають у складі трьох професійних суддів і двох засідателів. Вибір суду в багатьох випадках залежить від прокуратури. Одноособовий суддя розглядає справи про злочини, покарання за які не може перевищувати одного року позбавлення волі. В особливе провадження виділені справи про молодь. Ними займаються особливі відділення дільничних і земельних судів [9].

Щодо вищих земельних судів слід особливо зазначити, що вони не є елементом федеральної структури. Вищий земельний суд не є Верховним судом певної землі, на відміну, наприклад, від Верховного суду штату в США. В деяких землях діють кілька вищих земельних судів: наприклад, у Баварії їх чотири. Всього у ФРН до об'єднання країни було 20 таких судів. У галузі цивільних справ ці суди виступають тільки як апеляційна інстанція; в галузі кримінальної юрисдикції вони розглядають деякі найбільш значні справи у першій інстанції.

Федеральна судова палата як вищий судовий орган країни покликана забезпечувати єдність судової практики, хоча її рішення формально не мають сили прецеденту. Це - ревізійна інстанція. До її складу входять 11 сенатів з цивільних справ і п'ять з кримінальних, один з яких постійно засідає в Берліні. В середньому ФСП у порядку ревізії щороку розглядає 2-2,5 тис. цивільних і близько 3,5 тис. кримінальних справ.

Суди у трудових справах історично виділилися в самостійну галузь західнонімецької юриспруденції з цивільного судочинства. Перший закон про трудові суди був прийнятий у Німеччині в 1926 р. Сьогодні діє закон 1958 р. Компетенція трудових судів докладно визначена законом. Як правило, вона є їхньою винятковою компетенцією. До неї належать, насамперед, суперечки між профспілками й союзами роботодавців, включаючи протиріччя, які виникли в результаті страйків, у тому числі й питання відшкодування шкоди.

Соціальні суди у спеціальній літературі ФРН розглядаються як особливий вид адміністративної юстиції, оскільки вирішують спори, які виникають у сфері застосування публічного права та розглядають позови громадян до державних установ. Соціальні суди розглядають справи про соціальне страхування за законом: про страхування через хворобу, пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків робітників та службовців, страхування безробітних. Цим судам також підсудні справи про допомогу на дітей, пенсії жертвам війни та особам, які постраждали під час служби в бундестазі, або родичам загиблих. Особливим видом справ є також розгляд позовів про відшкодування збитків особам, які постраждали від насильницьких дій.

Система адміністративних судів має три інстанції: суди першої інстанції, вищі адміністративні суди на рівні земель і Федеральний адміністративний суд з місцезнаходженням у м. Берлін. Таким чином, другою інстанцією виступає не земельний суд, як у більшості випадків, а вищий суд землі. Усі ці суди діють колегіально, причому в перших двох інстанціях разом із трьома професійними суддями діють по два засідателя, а Федеральний адміністративний суд складається з п'яти професійних суддів. Засідателі адміністративних судів обираються на чотири роки і не належать до будь-якої із визначених професійних груп громадян. Суди другої і вищої інстанцій можуть в окремих випадках виступати як суди першої інстанції. Наприклад, Федеральний адміністративний суд розглядає спори між Федерацією і землями або між окремими землями, якщо такі спори не є конституційно-правовими. Спеціальними адміністративними судами, які діють на підставі спеціальних нормативних актів і відповідно до вироблених для них процесуальних правил є соціальні, фінансові і дисциплінарні суди.

Судова система Франції багатоступінчаста, і її можна розділити на дві гілки - власне судову систему і систему адміністративних судів. Крім того, є суди із спеціальним призначенням. Нижчий ступінь в системі судів загальної юрисдикції займають трибунали першої інстанції. Їх, як мінімум, один в кожному головному місті департаменту, в крупних судових округах а інколи в крупних кантонах. Хоча справи в цьому трибуналі розглядуються одноосібно суддею, але в суді діє декілька магістратів. Магістратами в цьому суді є судді трибуналу вищої інстанції, що відряджаються на три роки (можливе продовження терміну). Трибунал першої інстанції розглядує всі цивільні справи з сумою позову, що не перевищує 12 тис. євро, причому в цьому випадку відсутня можливість апеляційного оскарження по позовах до 3 тис. євро. При розгляді кримінальних справ цей суд називається трибуналом поліції. Він правомочний розглядувати порушення, за які можливе позбавлення волі до двох місяців і(або) штрафу нижче 6 тис. євро. В деяких випадках цей трибунал може виконувати нотаріальні дії, опечатувати майно, видавати документи про громадянство і ін. [7].

Трибунал вищої інстанції один на департамент, але у великих департаментах є по декілька таких трибуналів (всього 181). Ці трибунали діляться на палати (як мінімум по цивільних справах і виправний суд). Трибунал розглядує цивільні справи, позови про власність, розлучення, спори про громадянство і ін. Як правило, він засідає у складі трьох суддів, але по деяким справ може засідати і у складі одного судді (у справах неповнолітніх, що розглядує цивільні і кримінальні справи відносно цих осіб). При трибуналах вищої інстанції діють слідчі судді, що призначаються на три роки з можливістю повторних призначень. У деяких таких трибуналах може бути по декілька слідчих суддів. По незначних справах розслідування проводиться поліцією. Коли трибунал вищої інстанції засідає як виправний суд, то він діє в колегіальному складі, хоча по деяких справах може засідати і у складі одного судді.

У Франції існує 34 апеляційних суди, в юрисдикцію яких входить від 2 до 4 департаментів. У Франції діє значне число судових органів спеціального призначення: торгівельні суди, що формуються комерсантами за допомогою двоступеневих виборів, ради прю-дюмов. Кожна рада включає 5 секцій, що розглядують справи в торгівельній сфері, сільському господарстві, у сфері обслуговування тощо. Ради, що включають на паритетних основах представників найнятих робітників і підприємців, розглядують справи, що стосуються трудових угод. Крім того, існують 409 судів по орендних справах, що формувалися на паритетній основі і розглядують спори між орендодавцями і орендарями.

ВИСНОВКИ

Судова влада України -- нарівні з виконавчою та законодавчою гілкою влади є однією з гілок влади відповідно до ст. 6 Конституції України. Органи судової влади здійснюють свої повноваження у межах, встановлених Конституцією України та відповідно до Законів України. В Україні кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна. Судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань, основи організації та діяльності адвокатури визначається виключно Законами України.

Основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

Судова система України становить сукупність усіх судів держави, основаних на єдиних засадах організації і діяльності, що здійснюють судову владу. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів, яка складається із загальних і спеціальних судів.

Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно-територіального устрою, різні рівні провадження, стабільність і єдність.

7 червня 2010 р., після численних дискусій та переговорів представників різних політичних сил, Верховна Рада прийняла в цілому Закон «Про судоустрій та статус суддів». Вказаним законом вносяться істотні зміни в судову систему України, зокрема передбачається введення системи вищих спеціалізованих судів по всім галузям юрисдикції: створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, в якій разом з Вищим адміністративним судом України та Вищим господарським судом України буде працювати як суд касаційної інстанції. Передбачається ліквідація військових судів та різке обмеження компетенції Верховного суду -- позбавлення процесуальної можливості переглядати рішення Вищих спеціалізованих судів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про Вищу раду юстиції» // Відомості Верховної Ради, 1998, № 25, ст.146

2. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» // Відомості Верховної Ради, вiд 07.07.2010 № 2453-VI.

3. Закон України «Про адвокатуру» від 19.12. 1992 року // Відомості Верховної Ради України -- 1994 р. №11. с. 52.

4. Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 року // Відомості Верховної Ради України -- 1994 р. №28. с. 232.

5. Бойко В. Нова Конституція і судова влада. // Право України. 2007. №1. с.16

6. Глазунова Н.И. Система государственного управления. - М., 2002. - С. 16.

7. Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура. - М., 2002. - с. 571-576.

8. Європейський Союз. Консолідовані договори. - К. : Port-Royal, 1999. -С. 18 -Режим доступу: www.comparativelaw.org.ua.

9. Ківалов С. Потрібна здорова Феміда / Сергій Ківалов // Голос України. - 2009. - № 59 (4559). С. 4 - 5.

10. Нечипорук С. Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального й індивідуального порядку розгляду справ // Право України 2008 № 11 с. 82-85

11. Омельяненко Г. Нова Конституція України і питання судової влади та судочинства. // Право України. 2009. №10. с.11

12. Опришко І. В., Сидорчук Л. А. Система правоохоронних органів України. - К.: 2008.

13. Організація судової влади в Україні / За наук. ред. А.О.Селіванова. - К., 2009. - с. 4-6.

14. Осетинський А. Сучасні аспекти інституційного забезпечення касаційного перегляду судових рішень та єдності правозастосування - національних судових системах країн ЄС / А. Осетинський // Право України. 2007. -№ 5. -С. 8.

15. Правова реформа в Україні. Посол Джон Гербст: Промова на громадських слуханнях «Європейська інтеграція України : стратегія правових реформ» 28 квіт. 2009 р., Київ, Україна. - Режим доступу : .kiev.usembassy.gov.

16. Притика Д. Сучасний стан та шляхи реформування системи правосуддя в Україні / Д. Притика // Право України. - 2008. № 8. - С. 4 - 8.

17. Селіванов А. Реформування конституційних засад організації судової влади в Україні // Право України, 2010 №7 с. 14

18. Стефанюк В. Незалежний суд -- гарант прав людини і громадянина. // Право України. 2009. №5. с.16

19. Стичинський Б. Неупереджене судочинство та юстиція: спільно до реального захисту прав і свобод людини // Право України. - 2010. - № 4. - с. 3-7.

20. Стриж А. Державне управління в органах судової влади України: щодо постановки проблеми // Право України, 2010 №7 с.15-21

21. Судебные системи европейских стран : справочник / пер. с франц. Д. И. Васильєва и с англ. О. Ю. Кобякова. - М., 2002. С. 53 - 54.

22. Судові та правоохоронні органи України: підручник за ред. Геля А. П., Семакова Г. С., Кондраковоъ С. П. - К. Атака. - 2009. - 454 с.

23. Чеберяк П Судова система -- якою їй бути? // Право України. 2005. №2. с.11

24. Шишкін В. Конституція України: проблеми розвитку системи правосуддя // Українське право. - 2006. - № 3. - с. 64.

25. Юзікова Н. С. Судові та правоохоронні органи України. - К.: Юрінком-Інтер. - 2009.

Размещено на Allbest.ru