Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий механізм захисту екологічних прав людини

Зміст

• Вступ
• 1. Права жінок та дітей
• 2. Право на судовий захист екологічних прав людини
• 3. Захист екологічних прав людини в Комітеті з прав людини
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Основні права людини -- гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей. Складовою системи прав людини є система прав дитини. Дитина -- неповнолітня людина, тобто така, яка не досягла 18 років, якщо законом не встановлено інше (Декларація прав дитини 1959 p., Конвенція про права дитини 1989 p.). Права дитини -- можливості (свободи) неповнолітньої людини, необхідні для її існування, виховання і розвитку. Багато прав дитини збігаються з правами людини (право на життя, ім'я, набуття громадянства, вільне вираження думок та ін.). Конвенція про права дитини від 20 жовтня 1989 р. (набула чинності на території України з 27 вересня 1991 р.) формулює громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні права дітей.

Права жінок посідають дуже важливе місце в сучасній системі прав людини, особливо з огляду на тенденції подолання дискримінації жінок та на впровадження норм гендерної рівності майже у всіх правових системах крім мусульманської.

Правова охорона екологічних прав являє собою систему приписів, закріплених у законодавстві, що забезпечують міру дозволеної і належної поведінки суб'єктів. Охорона прав зводиться до правотворчої діяльності у встановленні охоронних норм у статиці (в об'єктивному змісті), виявляється в період нормального (без перешкод) здійснення екологічних прав, а захист настає в разі порушення прав із метою їх відновлення, де необхідно застосувати примус з боку компетентних органів.

1. Права жінок та дітей

Сучасні цивілізовані держави засуджують дискримінацію по відношенню до жінок в усіх її формах та зобов'язуються проводити політику по ліквідації дискримінації. В основу такої політики має бути покладений конституційний принцип рівноправності чоловіка та жінки та встановлені дійові юридичні гарантії захисту прав жінок на рівній з чоловіками основі. У суспільстві повинна відбутися зміна соціокультурної моделі поведінки чоловіка і жінки з метою викорінення звичаїв та практики, що ґрунтуються на ідеї неповноцінності або меншовартості однієї статі. Держава повинна забезпечити таке сімейне виховання, що включає в себе розуміння материнства як важливої соціальної функції та визначення спільної відповідальності чоловіка та жінки за виховання та розвиток своїх дітей [3].

Довгий час жінка не мала рівних з чоловіком політичних прав і не була допущена до участі в управлінні державою. Сучасне розуміння державної політики в цій сфері повинно включати забезпечення права жінки брати участь у виборах та референдумах та обиратися до всіх виборних органів; формулювати і здійснювати державну політику та займати державні пости всіх рівнів, брати участь у діяльності неурядових організацій та асоціацій, що займаються проблемами суспільно-політичного життя країни. На міжнародному рівні жінка має можливість без будь-якої дискримінації представляти свою країну та брати участь у роботі міжнародних організацій.

Держава повинна надавати жінкам рівні права із чоловіками стосовно громадянства. На громадянстві жінки не повинні відображатися ані укладання, ані розірвання шлюбу з іноземцем, ані зміна громадянства чоловіка під час шлюбу [10].

У галузі освіти рівність чоловіка та жінки повинна бути забезпечена однаковими умовами при виборі майбутньої професії чи спеціальності, рівності доступу до освіти, до однакових навчальних програм, іспитів, викладацького складу однакової кваліфікації, шкільних приміщень та обладнання. Жінка повинна мати рівні можливості для отримання освіти, однакові можливості для доступу до післядипломної освіти та інших програм, що спрямовані на якнайшвидше скорочення розриву в знаннях між чоловіками та жінками. Жінка повинна мати рівні з чоловіком можливості для активної участі в заняттях спортом та фізичною підготовкою, а також доступ до спеціальної інформації освітнього характеру з метою забезпечення здоров'я та добробуту родини, включаючи інформацію та консультацію про планування розміру сім'ї [5].

Визнаючи право на працю як невід'ємне право кожної людини, держава повинна створити однакові можливості при прийнятті на роботу чоловіка та жінки, при просуванні, а також на гарантію зайнятості. У трудових відносинах жінка має право на рівну винагороду за працю, включаючи отримання пільг, а також на рівний підхід до оцінки якості роботи.

Жінка має право на соціальне забезпечення, у тому числі у випадку виходу на пенсію, безробіття, хвороби, інвалідності, по старості та в інших випадках, а також право на оплачувану відпустку.

Жінка має право на охорону здоров'я та безпечні умови праці, в тому числі по збереженню функції продовження роду.

Законодавче заборонено звільнення з роботи жінки на підставі вагітності або відпустки по вагітності та пологах, а також будь-яку дискримінацію через сімейний стан при звільненні.

Не допускається робота вагітної жінки на небезпечних роботах,/ а також понаднормові роботи та роботи в нічний час.

Держава надає вагітній жінці оплачувану відпустку по вагітності та пологах, а також визначені законом соціальні допомоги у зв'язку з народженням дитини. Для забезпечення можливості батькам поєднувати виконання сімейних обов'язків із трудовою діяльністю та участю у громадському житті держава створює та підтримує мережу закладів по догляду за дітьми.

У галузі охорони здоров'я жінка має рівний із чоловіком доступ до медичного обслуговування, зокрема, у сфері планування розміру сім'ї.

Жінка має рівні з чоловіком можливості брати участь у заходах, що пов'язані із відпочинком, заняттям спортом та в усіх сферах культурного життя [5].

Держава забезпечує рівність чоловіка та жінки перед законом. Вони мають однакову цивільну правоздатність та однакові можливості для її реалізації. Забезпечується рівноправність при укладанні договорів та в управлінні майном, отриманні позик та інших форм фінансового кредиту. Держава гарантує рівне ставлення до чоловіка та жінки на всіх етапах судового розгляду.

У сфері шлюбно-сімейних відносин жінка та чоловік мають рівні права при укладанні шлюбу, право на вільний вибір та на вступ до шлюбу лише за своєї повної та вільної згоди.

У період шлюбу та при його розірванні подружжя має рівні права та обов'язки. Подружжя повинно спільнота відповідально вирішувати питання про кількість дітей та періоди між їх народженням. По відношенню до виховання дітей жінка і чоловік мають рівні права та обов'язки, інтереси дітей є домінуючими у всіх випадках. Заручини та шлюб дитини не мають юридичної сили, держава повинна докладати зусилля для визначення мінімального шлюбного віку та обов'язковості реєстрації актів громадянського стану.

Подружжя має рівні особисті права, в тому числі право вибору прізвища, професії, роботи. В економічній сфері - володіти, користуватися та розпоряджатися майном як безоплатно, так і за оплату.

З метою забезпечення захисту прав жінки на міжнародному рівні в Економічній та Соціальній Раді ООН з 1946 р. діє Комісія із становища жінок. А у зв'язку з прийняттям Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1979 р. (Україна з 3 вересня 1981 р. є учасницею цієї Конвенції) - Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок.

Однак необхідність подальшого правового регулювання у сфері захисту прав жінок ще зберігається, бо зберігаються ті причини, що обумовлюють виділення жіночого питання в самостійну проблему [4].

Перейдемо до розгляду прав дітей. Дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом. (Всесвітня декларація прав людини. Стаття 25).

Дитина має право:

право на життя. право на ім'я.

право на громадянство.

право на відсутність дискримінації.

право на свободу совісті і релігійних переконань.

право на життя з батьками.

право на працю.

право на відпочинок.

право на захист життя та здоров'я.

право на освіту.

право на відсутність рабства.

право на житло.

право на свободу слова.

право на отримання інформації.

право користування досягненнями культури.

право створювати сім'ю.

право участі у науково-технічній та художній творчості.

Народившись, дитина отримує право на громадянство, має право жити і виховуватися у сім'ї, знати своїх батьків, отримувати від них захист своїх прав і законних інтересів. На ім'я дитини може бути відкрито рахунок у банку.

Півторарічний громадянин має право відвідувати ясла.

Трьохрічний громадянин має право відвідувати дитячий садок.

Шестирічний громадянин має право:

відвідувати школу;

самостійно заключати дрібні побутові угоди.

Десятирічний громадянин:

дає згоду на зміну свого імені та прізвища;

дає згоду на своє всиновлення або передачу в прийомну родину, або відновлення батьківських прав своїх батьків;

висловлює свою думку про те, з ким із його батьків, після розірвання шлюбу,він хотів би жити;

має право бути заслуханим у ході будь-якого судового або адміністративного розгляду;

може вступати в дитячі суспільні об'єднання.

Чотирнадцятирічний громадянин:

може вибирати місце проживання (за згодою батьків);

має право за згодою батьків укладати будь-які угоди;

має право самостійно розпоряджатися своїм доходом, зарплатою, стипендією;

здійснювати свої авторські права, як результат своєї інтелектуальної діяльності;

може отримати дозвіл взяти шлюб у вигляді виключення, якщо склалися особливі обставини (при цьому наступає повна дієздатність);

допускається вступ на роботу з дозволу батьків (на легку працю не більше 4 годин у день);

має право вимагати відміни усиновлення;

може навчатися водінню мотоцикла;

має право управляти велосипедом під час руху дорогами;

несе карну відповідальність за деякі злочини;

несе майнову відповідальність по укладених угодах, а також за заподіяну майнову шкоду;

може бути виключений зі школи за порушення.

П'ятнадцятирічний громадянин має право вступу на роботу (24 годинний робочий тиждень) [4].

Шістнадцятирічний громадянин має право:

отримати паспорт;

взяти шлюб при наявності поважних причин;

управляти мопедом при їзді по дорогах;

навчатися водінню автомобіля на дорогах в присутності інструктора;

заключати трудовий договір (контракт), робочий тиждень не повинен перебільшувати 36 годин;

підлягає адміністративній та карній відповідальності за правопорушення.

Сімнадцятирічний громадянин підлягає початковому ставленню на військовий облік (видається приписне свідоцтво).

У 18 років настає повна дієздатність громадянина. Отримує всі права та накладає на себе будь-які обов'язки.

2. Право на судовий захист екологічних прав людини

Конституційний принцип поділу державної влади на три відносно незалежні її гілки передбачив якісну зміну ролі, авторитету і впливу кожної із влад у сфері вирішення суспільних справ, особливо у галузі охорони довкілля, забезпеченні екологічної безпеки, що відкрило для громадян нові юридичні шляхи захисту їхніх екологічних прав та інтересів.

Так, законодавча влада забезпечує нормотворчу форму захисту екологічних прав шляхом розробки ефективних механізмів їх реалізації. Згідно з Конституцією (ст.92) виключно законами України Верховна Рада України повинна визначати: права і свободи людини і громадянина (в тому числі екологічні), гарантії цих прав; екологічну безпеку; організацію і діяльність органів виконавчої влади та засоби парламентського контролю за апаратом управління в цій сфері. Наприклад, з урахуванням вимог ст.8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і тому звернення громадян до суду для захисту прав, передбачених ст.50, гарантується [1].

Крім цього, Конституція України гарантує кожному судовий захист будь-яких його прав і свобод (ст.55), в тому числі екологічних, а також право звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України. Така посада запроваджена відповідно до ст.101 Конституції України з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних (у тому числі екологічних) прав і свобод людини і громадянина. Компетенція Уповноваженого Верховної Ради України визначена Законом України від 23 грудня 1997 p., згідно з яким, зокрема, він має право приймати до свого розгляду звернення, подане протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За даними першої щорічної доповіді Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, за захистом порушених екологічних прав звертаються громадяни з усіх регіонів України, переважно з Південно-Східного регіону (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька та Луганська області), де постійно перевищуються нормативи викидів шкідливих речовин у повітрі та воді, що зумовлює порушення права на безпечне довкілля [1].

Відповідна роль у механізмі захисту екологічних прав громадян належить Конституційному Суду України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів про екологічні права Конституції України і надає їх тлумачення (ст.147 Конституції України). Зокрема, у справі за конституційним зверненням громадянки Р.А. Стешиної щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини другої ст.2 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Конституційний Суд України рішенням від 25 жовтня 2000 р. розтлумачив, що зона відчуження - це територія, яка з 26 квітня 1986 р. охоплює ту частину радіоактивно небезпечних земель, рівень забруднення яких зумовив необхідність евакуації населення у 1986 р. на підставі відповідних актів органів державної влади незалежно від часу прийняття цих актів та проведення евакуації. Отже, при вирішенні спорів про визнання осіб потерпілими від наслідків Чорнобильської катастрофи таке визначення матиме відповідне значення при захисті прав громадян такої категорії.

У випадках, коли використані всі національні засоби правового захисту, кожен має право звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до відповідних органів міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст.55 Конституції України). З метою сприяння громадянам України звертатися до таких органів у центральній газеті державної виконавчої влади "Урядовий кур'єр" (1998, 27 серпня) опубліковані Правила звернення в Європейську комісію з прав людини [6].

Адміністративний порядок захисту таких прав базується на конституційному положенні про можливість звернення до органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування із заявою (клопотанням) про усунення шкідливих дій (бездіяльності), що порушують будь-які, в тому числі й екологічні права. З точки зору положень екологічного законодавства такими діями (бездіяльністю) можуть виступати: порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище; порушення норм екологічної безпеки; порушення вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі подання завідомо неправдивого експертного висновку; невиконання вимог державної екологічної експертизи; фінансування, будівництво і впровадження у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи; порушення екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів; допущення наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище; невжиття заходів щодо запобігання та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище; порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних, радіоактивних речовин та відходів; відмова від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, приховування або фальсифікація відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення та інше (ст.68 Закону "Про охорону навколишнього природного середовища").

3. Захист екологічних прав людини в Комітеті з прав людини

Комітет з прав людини був утворений в 1977 році згідно з статтею 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Він складається з 18 членів -- громадян держав -- учасників Пакту, що наділені високими моральними якостями та визнаною компетенцією у галузі прав людини. Члени комітету обираються на нараді держав -- учасників пакту таємним голосуванням строком на 4 роки та працюють у власній якості, а не як представники своїх країн.

Усі держави, що ратифікували Міжнародний пакт про громадянські та політичні права або приєдналися до нього, зобов'язані надавати Комітетові доповіді про прийняті ними міри по приведенню до життя прав, закріплених у Пакті, та про прогрес, досягнений ними у використанні цих прав.

Доповідь відповідної держави вивчається спеціальною робочою групою Комітету, яка складається не більше ніж з 5 його членів. Потім Комітет у повному складі вивчає доповідь протягом двох днів. Після цього проводиться відкрите засідання за участю представників держави, де у якості спостерігачів може бути присутніми недержавні організації та преса [12].

Досвід показав, що розгляд доповідей держав на відкритих засіданнях є задовільним способом спостереження за реалізацією прав людини. Після розгляду кожної доповіді комітет приймає так звані "заключні зауваження" -- вони є думкою комітету про стан справ з виконанням Пакту у відповідній державі. У зауваженнях відображуються об'єктивні фактори та труднощі, що ускладнюють здійснення Пакту, позитивні аспекти, головні проблеми, що визивають занепокоєння Комітету, та рекомендації щодо мір, які можуть забезпечити більш ефективне використання положень Пакту у межах національного законодавства та практики.

Хоча зауваження Комітету не мають обов'язкової сили з юридичної точки зору, ігнорування їх державами свідчило б про недобросовісне виконання зобов'язань по Пакту [2].

Комітет має повноваження розглядати повідомлення від окремих осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення тією або іншою державою -- учасником Пакту будь-якого з прав, зазначених у Пакті.

Комітет не є судовою установою та його рішення є не "постановами", а "міркуваннями". Разом з тим, міркування Комітету висловлюються мовою судових постанов, та накопичений досвід свідчить про те, що держави уважно ставляться до них. В ряді випадків мали місце звільнення в?язнів та компенсація жертвам порушення прав людини. В 1977-1999 роках комітет отримав 873 скарги з більш ніж 60 держав -- учасників факультативного протоколу. В 253 випадках Комітет констатував порушення прав людини.

Будь-яка держава -- учасник Пакту може подати до комітету повідомлення з приводу того, що інша держава-учасник не виконує власних зобов'язань по Пакту. Але це можна робити лише в тих випадках, коли обидві сторони визнали компетенцію Комітету отримувати та розглядати такі повідомлення. До нашого часу не було подано жодної скарги такого роду.

Висновки

Можемо зробити наступні висновки:

1. Права людини набули цінності, яка належить усьому міжнародному співтовариству, і отримали обґрунтування в міжнародному праві як правовий стандарт, до якого повинні прагнути всі народи і держави. З моменту визнання цих прав кожна людина набувала певного правового статусу відповідно до міжнародного гуманітарного і, разом із ним, національного права.

2. Про захист прав громадян у сфері екології йдеться в ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», згідно з якою держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. Зокрема, конкретні органи державного управління зобов'язуються надавати всебічну допомогу громадянам у здійсненні ними своїх екологічних прав. Порушені права громадян повинні бути відновлені, а їх захист можливий як в адміністративному, так і в судовому порядку.

3. Комітет з прав людини ООН -- організація, що займається наглядом за виконання Міжнародного пакту про цивільні і політичні права в країнах-учасницях пакту. Заснований згідно частини 4 Пакти. Складається з 18 експертів, що обираються на термін в 4 роки. Комітет оцінює доповіді про виконання Пакту, що представляються країнами-учасницями, складає коментарі до Пакту («зауваження загального порядку») і висловлює по скаргах держав і приватних осіб про порушення Пакту країнами що ратифікували Перший факультативний протокол до Пакту, міркування, що не є обов'язковими для виконання. Члени комітету мають право висловлювати особливі думки, що додаються до міркувань.

Список використаної літератури

1. Баб'як О. С, Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2008. - 216 с.

2. Балюк Г.І. Екологічне право України. Конспект лекції у схемах (Загальна і Особлива частина): Навч. Посібник. - К.: Хрінком Інтер, 2006. - 192 с.

3. Буткевич В.Г. Права людини в Україні. З погляду творення нової правової бази. - Політична думка. - 2007, № 1.

4. Декларація прав людини очима дітей. - Дрогобич, 1994.

5. Дмитриева Г.К. Международная защита прав женщин. - К., 2007.

6. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2005. - 848 с

7. Екологічне право. Особлива частина Підручник. Для студентів юридичних вузів і факультетів. За редакцією академіка АПрН України, В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2009

8. Загальна декларація прав людини // Міжнародні договори України. -К., 1992.

9. Конвенція про права дитини. УПФ. - К., 1995.

10. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 2002.

11. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.

12. Сафранов Т.А. Екологічні основи природокористування: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: “Новий Світ-2000”, 2003. - 248 с.

Размещено на Allbest.ru