Проблеми регулювання правового статусу працівника за трудовим законодавством

Для успішного виконання певної роботи працівник повинен мати професійну підготовку і трудовий досвід. Професійна підготовка набувається шляхом проходження певного курсу навчання у навчальному закладі або на робочому місці. Така підготовка буде успішною, якщо правильно обрана професія, саме така, яка відповідає індивідуальній характеристиці людини: стану його здоров'я, рівню і якості його знань, загальній і спеціальній здатності («можу») інтересам і нахилам, планам і намаганням («хочу»). Ці якості повинна виявити у громадянина професійна орієнтація, основи якої закладаються в сім'ї і загальноосвітній школі.

Оскільки в основі виникнення трудової дієздатності фізичної особи лежить його фактична здібність до праці, та наявність такої здатності і може бути визначено як матеріальна умова (ознаки) цієї дієздатності. Сама ж фактична здібність до праці визначається такою системою інтелектуальних і вольових чинників, яка забезпечує людині можливість, по-перше, усвідомлювати сенс здійснюваних ним дій (інтелектуальний момент) і, по-друге, керувати ними (вольовий момент) для досягнення поставленої мети, бо праця є доцільна і вольова діяльність людини.

Проте наявність лише фактичній здібності до праці (матеріальної умови) недостатньо для виникнення трудової дієздатності, тому додатково необхідна формальна умова (ознака) трудової правосуб'єктності. Як і для будь-якого іншого суб'єкта права, формальною умовою трудової дієздатності фізичної особи є визнання наявності здатності даної особи до участі в трудових правовідносинах з боку зовнішнього правового авторитету (якою в наших умовах є держава). При цьому держава виходить з двох основних критеріїв - вікового і психічного.

Облік вікового критерію правосуб'єктності полягає у визнанні державою її наявності у будь-якої особи після досягнення певного віку.

Досягнення, наприклад, 15 років як чинник, що обумовлює виникнення здатності до правообладання і право реалізації, є, таким чином, загальною презумпцією і має де персоніфікований характер. Аналогічно йде мова і із спеціальною дієздатністю, яка хоча і виникає з пізнішого віку (наприклад, для небезпечних робіт - з 21 року), але є тією ж презумпцією (правда, вже не загальною, а спеціальною) і має де персоніфікований характер в межах встановленої законом вікової групи.

Облік психічного критерію при визначенні наявності або відсутності правосуб'єктності полягає в оцінці того, чи дозволяє психічний стан даної особи віддавати звіт в своїй поведінці і керувати їм (бо здійснювати юридично значущі дії здатна тільки особа, що не має дефектів інтелекту або волі, тобто що діє усвідомлено). Оскільки відносно всіх осіб, що досягли певного віку, застосовується загальна презумпція їх дієздатності на підставі закону, то спростувати (або підтвердити) цю презумпцію можна тільки відносно конкретної особи і лише в порядку, встановленому законом. Іншими словами, оцінка психічного стану особи як чинника його правосуб'єктності є завжди: акт індивідуальний (персоніфікований), акт держави (або від імені держави) акт процесуально і формально визначений.

Визнання громадянина недієздатним, тобто що має такі пороки свідомості і волі, які позбавляють його можливості самостійно здійснювати юридично значущі дії (акти), як відомо, є прерогативою тільки суду, що діє з дотриманням процедур, встановлених законом. Таким чином, ми вимушені звернутися до співвідношення категорій цивільної і трудової правосуб'єктності.

По-перше, визнання громадянина недієздатним стосується в першу чергу цивільної дієздатності, і само цивільне законодавство, не наполягає на тому, що це автоматично розповсюджується і на інші види галузевої дієздатності, якої і є трудова дієздатність .

По-друге, визнання громадянина недієздатним означає, що цивільно-правові операції від його імені здійснює опікун. Але трудовий договір не відноситься до категорії цивільно-правових операцій, що абсолютно очевидно, оскільки має своїм предметом не річ, що нехай навіть виникла в результаті праці, а сама ця праця, точніше, здібність до праці конкретної людини. Звідси, навіть якщо і представити можливість здійснення операції, що іменується трудовим договором, опікуном від імені громадянина, визнаного недієздатним, виконувати відповідні дії з даної операції (через особистий характер трудової дієздатності) повинен буде сам недієздатний громадянин. При цьому маються на увазі не власне витрати праці, а здійснення юридично значущих дій у зв'язку з такою працею. Допущення без яких-небудь додаткових правових обмежень можливості трудової діяльності недієздатного при тому, що всі витікаючи з даної обставини юридичні акти здійснює інша особа, вельми маловірогідна через очевидні і яскраві асоціації з традиціями минулих, зокрема античних, часів.

У якійсь мірі вивід про те, що особа, визнана судом недієздатною в цивільних (майнових) відносинах через психічні розлади, зберігає свою трудову дієздатність, оскільки нерідко не втрачає здібності до праці, підтверджується і існуючою практикою. Більш того, медичні рекомендації, адресовані такій особі, часом прямо наказують здійснення ним певній трудовій діяльності. В цьому випадку установи, що надають психіатричну допомогу населенню, мають право направляти осіб, страждаючих психічними розладами, в лікувально-виробничі державні підприємства для їх трудової терапії. Напрям повинен передбачати і конкретну організаційно-правову форму участі особи, що направляється, в праці на даному підприємстві. Як така може фігурувати і трудовий договір, який, мабуть, самостійно укладає людина, що направляється, реалізовуючи тим самим свою трудову дієздатність у відсутність цивільної. В результаті цього акту він набуває звичайного статусу працівника і тим самим стає володарем права і обов'язків, відповідних його трудовій функції хоча необхідно відмітити, що як особа, позбавлена цивільній дієздатності, він навряд чи зберігає право самостійного отримання заробітної плати і розпорядження нею, а також навряд чи такий працівник зберігає деліктоздатність в області дисципліни праці і матеріальної відповідальності. У результаті виходить, що особа, позбавлена по суду цивільної дієздатності, зберігає здатність трудитися за трудовим договором, але тільки на підставі відповідних медичних рекомендацій і в спеціально призначених для працевлаштування подібних осіб лікувально-виробничих державних підприємствах. Це означає не що інше, як можливість збереження часткової трудової дієздатності у фізичних осіб, визнаних недієздатними. Размещено на Allbest.ru