2. Конституційний статус Президента Україна

Конституція України 1996 р. заснувала інститут «сильного глави держави, зберігши при цьому певний «баланс сил» між ним і парламентом. Закріплений в ній принцип поділу влади, доповнений дійовим механізмом стримувань і противаг, не допускає конфронтації між вищими органами державної влади, стимулює співпрацю між ними в усіх сферах державного життя.

Використання у Конституції України терміна «глава держави» не означає, що Президент поставлений Конституцією над усіма іншими органами державної влади і не передбачає встановлення субординаційних зв'язків між ним та парламентом або урядом Його роль у державному механізмі полягає не в тому, щоб бути над гілками влади, а в тому, щоб бути поряд з ними, забезпечуючи єдність державної влади і державної політики, цілісність державного механізму. Не перебуваючи з іншими органами державної влади у відносинах влади -- підкорення, Президент України наділяється достатнім обсягом повноважень, щоб неупереджено, авторитетно й оперативно забезпечувати узгоджене функціонування всіх гілок влади, вирішувати конфлікти, що виникають всередині державного механізму.

Конституція України проголошує Президента України гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. Таким чином, формулюється функціонально-цільове призначення цього інституту, головний політико-право-вий вектор його діяльності.

Згідно з Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. державний суверенітет -- це верховенство, самостійність, повнота і неподільність державної влади в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Конституційне закріплення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету означає, що глава держави повинен використовувати всі свої повноваження для забезпечення існування України як незалежної, самостійної держави.

Територіальна (державна) цілісність означає, що Україна являє собою не механічне поєднання адміністративно-територіальних одиниць, а єдину суверенну державу з власною територією. Принцип територіальної цілісності України означає, що її територія є єдиною і неподільною, влада її органів поширюється на всю територію країни, адміністративно-територіальні одиниці не мають права виходу зі складу України. Це передбачає також заборону будь-яких проявів сепаратизму, невизнання будь-яких територіальних претензій до України з боку інших держав [10].

Як правило, терміни «державний суверенітет» і «територіальна цілісність» вживаються разом як єдине політико-правове явище, оскільки лише комплексне їх забезпечення здатне зберегти міжнародно-правовий «статус кво» держави. Для того щоб Президент України мав реальні можливості для гарантування державного суверенітету й територіальної цілісності України, його конституційний статус як глави держави підкріплений значними повноваженнями у зовнішньополітичній сфері України і як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України.

Поряд із забезпеченням державного суверенітету й територіальної цілісності України на главу держави покладено завдання гарантувати додержання Конституції України. Йдеться про те, що Президент України, ефективно використовуючи надані йому повноваження, має забезпечити реальність реалізації конституційних приписів, стабільність встановленого конституційного правопорядку. При цьому він може діяти як безпосередньо, самостійно вирішуючи конкретні питання, так і опосередковано, через інші органи державної влади, вимагаючи, щоб вони нормально функціонували й оперативно вирішували питання, віднесені до їхньої компетенції.

Конституційне визнання Президента України гарантом прав і свобод людини і громадянина цілком логічно випливає з проголошення людини, її життя і здоров'я, честі й гідності, недоторканності й безпеки найвищою соціальною цінністю. Оскільки саме права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, то й для Президента, який цю державу уособлює і представляє, ці соціальні цінності мають ста­новити серцевину його діяльності. Але це зовсім не означає, що глава держави повинен вирішувати всі питання, пов'язані із забезпеченням прав людини і громадянина. Президент України, діючи виключно на підставі, в межах повноважень і способами, передбаченими Конституцією і законами України, має забезпечити такий конституційний правопорядок, такий рівень ефективності державного механізму, за якого декларовані права і свободи людини й громадянина могли б безперешкодно реалізовуватися. Оскільки Президент є відповідальним перед народом за всю державу в цілому, за результати реалізації внутрішньої й зовнішньої політики, то Конституція й передбачає такі його повноваження, які дають йому змогу активно впливати на діяльність всіх гілок державної влади.

Роль Президента як гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина є багатогранною. Насамперед це положення Конституції стосується діяльності самого глави держави, яка має бути взірцем відповідності Конституції і бути спрямованою на забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Крім того, виконуючи цю функцію, Президент має праве вимагати від усіх органів державної влади неухильного дотримання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Якщо Президент вважає неконституційними певні правові акти Верховної Ради України, він має право звернутися до Конституційного Суду з відповідним конституційним поданням. Якщо закон України, що надійшов йому на підпис від Верховної Ради України, на думку Президента, є неконституційним, він має скористатися правом вето і повернути його до парламенту на повторний розгляд: коли ж конституційність закону є сумнівною, він може підписати його і водночас звернутися з конституційним поданням до Конституційного Суду України. Дія нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим може бути зупинена Президентом України з мотивів їх невідповідності Конституції України та законам України з одночасним зверненням до Конституційного Суду. Щодо актів Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, то Президент може з мотивів невідповідності цих актів Конституції або порушення прав і свобод людини і громадянина скасувати їх [11].

Виступаючи в ролі гаранта Конституції, прав і свобод людини і громадянина, Президент України уповноважений з названих позицій оцінювати зміст діяльності відповідальних перед ним і підконтрольних йому органів, а також керівників тих державних структур, щодо яких глава держави приймає рішення з кадрових питань. Наприклад, якщо Президент вважає, що Генеральний прокурор України, міністр, керівник центрального чи місцевого органу виконавчої влади порушив Конституцію України або належним чином не організував роботу відповідного органу щодо забезпечення й захисту конституційних прав і свобод громадян, він може звільнити відповідну особу.

Президент України володіє й рядом інших правових можливостей впливати на рівень конституційної законності, реалізацію нрав і свобод людини і громадянина. Зокрема, через звернення до Верховної Ради України він може викласти власне бачення цієї проблеми й орієнтувати парламент на реалізацію першочергових законопроектів у тій чи іншій сфері суспільного життя. Реалізуючи право законодавчої ініціативи, глава держави може вносити проекти законів про зміни і доповнення до Конституції та законів України. Контролюючи уряд, Президент впливає на формування проекту Державного бюджету України, витрачання державних коштів, що безпосередньо зачіпають рівень соціальної підтримки населення, реалізацію соціально-економічних прав громадян. В арсеналі Президента України є й такі інструменти індивідуального захисту і забезпечення прав громадян, як вирішення питань громадянства, політичного притулку, здійснення помилування, нагородження державними нагородами тощо.

Стаття 106 Конституції України деталізує загальний статус Президента України, встановлений у ст. 102 Конституції, шляхом визначення його основних функцій, повноважень та порядку їх реалізації. Вона складається з чотирьох частин, логічно поєднаних між собою: у частині першій перелічуються основні повноваження глави Української держави, у частині другій підкреслюється їх персоніфікований характер, частина третя визначає види правових актів, якими оформлюються рішення, прийняті Президентом України в межах його компетенції, а в четвертій частині визначаються особливості реалізації деяких президентських повноважень.

Ст. 106 Конституції України окреслює функції та повноваження Президента України у сферах національної безпеки і оборони України, економіці та соціальній сфері, адміністративній сфері та деталізує обсяг повноважень щодо призначення конкретних адміністративних посад.

3. Порядок обрання та зміщення Президента України

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п п'ять років. Прямий, позапарламентський спосіб обрання глави держави є загальним правилом для республік зі змішаною (напівпрезидентською) формою правління (Франція. Росія, Польща та ін.). Набуття мандата довіри безпосередньо вія народу посилює легітимність президентської влади, підносячи її на один рівень з легітимністю влади парламенту, зміцнює позиції глави держави у відносинах з іншими вищими органами державної влади. Водночас всенародні вибори Президента України мають бути гарантією його незалежності, неупередженості і водночас авторитетності у відносинах з іншими органами публічної влади.

Принципи, зазначені в ч. 1 ст. 103 Конституції України фактично є відтворенням загальних принципів виборчого права України, сформульованих у ч. 1 ст. 71 Конституції України. Зміст цих принципів деталізований у Законі України від 5 березня 1999 р. «Про вибори Президента України». Так, ст. 2 вказаного Закону, закріплюючи зміст загального виборчого права по виборах Президента, формулює, що право обирати мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років. Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками, крім передбачених Конституцією України та цим Законом, забороняються. Таким чином, активне виборче право по виборах Президента України виникає у громадян України по досягненню вісімнадцяти років.

Принцип рівного виборчого права стосовно виборів Президента України означає, що кожен виборець має рівну однакову кількість голосів при голосуванні, а саме -- один голос. Принцип рівного виборчого права також означає, що громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах, тобто їм надаються однакові умови для реалізації їх виборчого права на всіх етапах виборчого процесу [16].

Пряме виборче право по виборах Президента України означає, що глава держави обирається безпосередньо виборцями, без будь-яких проміжних інституцій, тобто має прямий мандат, який він отримує від виборців. Такий спосіб обрання глави держави виключає викривлення істинної волі депутатського корпусу і водночас зміцнює зв'язок обраної особи з електоратом.

Голосування на виборах Президента України є таємним: контроль за волевиявленням виборців забороняється, що досягається рядом організаційних гарантій. Це важливо з точки зору єдності волі і волевиявлення виборців, захисту їх від протиправного тиску з боку інших осіб.

Закон «Про вибори Президента України» закріплює, що виборчий процес здійснюється також на засадах багатопартійності, вільного і рівноправного висування кандидатів у Президенти України; гласності і відкритості, свободи агітації; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії; неупередженості до кандидатів з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів. Участь громадян України у виборах Президента України є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.

Президент України обирається на п'ятирічний строк, відлік якого розпочинається з моменту вступу на пост (тобто з моменту складення присяги) новообраного глави держави. Такий термін повноважень є найбільш поширеним серед зарубіжних країн. Саме на такий строк обираються президенти в більш як тридцяти країнах світу, зокрема в Азербайджані, Болгарії, Бразилії, Венесуелі, Греції, Ізраїлі. Індії, Казахстані, Німеччині, Пакистані, Польщі, Португалії, Республіці Корея, Сальвадорі, Сенегалі, Чехії, Уругваї.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає є Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Так, пасивне виборче право по виборах Президента України надається виключно громадянам України, тобто встановлюється ценз громадянства. При цьому підстава набуття громадянства та строк перебування у громадянстві України для висунення кандидатом на посаду глави держави значення не мають.

Закріплення мінімального вікового цензу у тридцять п'ять років є досить помірним порівняно з іншими країнами. При цьому максимально допустимий вік для кандидатів у Президенти Конституція не встановлює. Зміст мінімального вікового цензу полягає в тому, щоб можливість керувати країною була надана громадянинові, який має життєві навички і достатні знання пре навколишню дійсність, здатному на основі свого досвіду приймати відповідальні та адекватні рішення [17].

Конституційно закріпленим є і так званий ценз осідлості. тобто вимога проживання в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років. При цьому необхідно, щоб, по-перше, кандидат безперервно проживав в Україні протягом встановленого строку, по-друге, на день виборів постійно проживав на території України. Ні Конституція, ні Закон «Про вибори Президента України» не містять легального тлумачення терміна «безперервне проживання». Однак згідно зі ст. 1 Закону України «Про громадянство України» безперервним проживанням на території України визнається проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував дев'яноста днів, а в сумі за рік -- ста вісімдесяти днів. При цьому не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове відрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд. Президент України не може мати іншого представницького ман -дата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядовою ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Таким чином, Конституція чітко закріплює умови несумісності поста Президента з іншими видами діяльності. Насамперед, особі, яка обіймає цю посаду, заборонено мати інший представницький мандат. Тлумачення терміна «представницький мандат» викладено в мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 р. (справа про сумісництво посад народного депутата України і міського голови). Єдиний орган конституційної юрисдикції зазначив, що термін «представницький мандат» обов'язково пов'язаний з обранням особи на посаду, зокрема народним депутатом України чи депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатом сільської, селищної, міської, районної в місті, районної, обласної ради з наданням їй відповідних повноважень, в тому числі виступати від імені виборців. Згідно з Конституцією України представницький мандат мають народні депутати України (ч. 2 ст. 78), Президент України (ч. 4 ст. 103), депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також депутати сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, що прямо зумовлено представницьким характером цих органів (статті 136, 140, 141). Конституційний Суд зазначив, що сільський, селищний, міський голова є не тільки головною посадовою особою відповідної територіальної громади (ч. 1 ст. 12 Закону України від 25 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування в Україні»), а й має представницький мандат, що зумовлено його безпосереднім обранням територіальною громадою [5]. президент глава держава конституційний

Таким чином, Президент України не може бути народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, сільським, селищним, міським головою.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. Уразі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів із дня припинення повноважень. Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Тобто, за загальним правилом, повноваження глави держави не припиняються ані в день чергових президентських виборів, ані в день, коли спливає п'ятирічний термін його перебування на посту. Президент України продовжує виконувати свої повноваження у повному обсязі, доки новообраний глава держави не вступить на пост згідно зі ст.104 Конституції України, тобто поки він не складе присягу Українському народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Це обумовлено необхідністю забезпечення безперервності виконання повноважень глави держави, наступництва президентської влади, що є важливим з точки зору забезпечення стабільності конституційного ладу, захисту національних інтересів, безпеки держави.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі: відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення з поста в порядку імпічменту; смерті.

Відставка Президента України -- це його добровільна відмова від займаного поста з підписанням письмової заяви, яка оголошується ним на засіданні Верховної Ради України. Відставка може бути ініційована тільки Президентом. Це особисте волевиявлення глави держави, яке є юридичним фактом для можливого припинення ним своїх повноважень і розгляду питання про відставку [9].

Неможливість виконання повноважень Президента України за станом здоров'я означає стійкий розлад фізичного або психічного стану глави держави, внаслідок чого він не здатен у повному обсязі, належним чином виконувати ті повноваження, які покладені на нього Конституцією та законами України. Усунення Президента України з посади в порядку імпічменту -- спеціальна парламентська процедура притягнення глави держави до конституційної відповідальності за наявності в його діяннях ознак складу злочину. Президент, на відміну від монарха, несе конституційну відповідальність за виконання службових обов'язків. Така відповідальність має особливі форми, процедури та умови реалізації. Конституції зарубіжних країн закріплюють переважно таку форму імпічменту, коли відсторонення від президентського посту здійснює парламент (обвинувачення формулює й приймає нижня палата парламенту, а рішення про зміщення з посади приймає верхня палата). Іноді у цій процедурі беруть участь верховний (Португалія, Фінляндія) або конституційний суд (Італія, Болгарія), які здійснюють перевірку правильності обвинувачення і додержання процедури. Може застосовуватися й інша процедура -- відкликання президента зі свого поету виборцями за ініціативою парламенту (Австрія, Ісландія); прийняття обвинувального висновку парламентом і розгляд справи особливим судовим органом (Франція, Польща). Усунення Президента з посади є заходом конституційно-правової відповідальності глави держави. Метою імпічменту є звільнення Президента з посади і позбавлення його президентського імунітету для подальшого притягнення до кримінальної відповідальності на загальних підставах. Закріплена Конституцією України процедура імпічменту є досить складною і багатоетапною. її складність визначається особливою роллю Президента у державному механізмі України, необхідністю створення системи гарантій від необґрунтованого застосування цієї міри юридичної відповідальності до глави держави.

4. Взаємовідносини президента України з законодавчою, виконавчою та судовою владами

Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президенту, складають прерогативу глави держави. Основні функції Президента як глави держави визначені в ст. 106 Конституції України. Повноваження Президента для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами:

1. Представницькі повноваження - повноваження із представництва держави у внутрішньо - та зовнішньополітичних відносинах. Зовні країни Президент:

- представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

- приймає рішення про визнання іноземних держав;

- призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;

- приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

- підписує Закони України про ратифікацію міжнародних договорів України.

Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:

- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

- звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначає Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.

2. Повноваження Президента в сфері національної безпеки, оборони та військової політики.

Безпека країни являє собою стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та його інститутів від зовнішніх та внутрішніх загроз. Відповідно, до основних об'єктів безпеки в літературі відносять: права і свободи людини і громадянина; матеріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; суверенітет та територіальна цілісність держави; довкілля тощо.

Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здійснює відповідні функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент здійснює в цій сфері повноваження [1]:

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

- призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

- очолює Раду національної безпеки і оборони України;

- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

- приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

- приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України.

3. Повноваження Президента з формування органів та призначення посадових осіб.

Президент бере участь у формуванні органів, які безпосередньо не відносяться до виконавчої та судової гілок влади. Він, зокрема:

- призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Генерального прокурора України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку України;

- призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України.

4. Повноваження Президента по відношенню до Верховної Ради та в сфері законодавчої влади.

Президент та Верховна Рада здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керуючись принципом розподілу влад, чітко розмежовує сфери їх повноважень. Одночасно Президент згідно Конституції є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює повноваження по відношенню до Верховної Ради та в сфері законодавчої влади, а саме:

- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верховною Радою;

- має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;

- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України в строки, встановлені цією Конституцією;

- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть, розпочатися [1].

5. Повноваження Президента в сфері виконавчої влади.

Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади Президент, водночас, наділяється Конституцією України досить широкими повноваженнями по відношенню до Кабінету Міністрів та інших органів виконавчої влади, які характеризують його «особливі зв'язки» з виконавчою владою, «верховне» положення Президента по відношенню до органів виконавчої влади. Так, Президент:

- за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України, подання про призначення Верховною Радою України Прем'єр-міністра України в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

- вносить до Верховної Ради України подання про призначення Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України;

- створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;

- зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

- скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

6. Повноваження Президента в сфері судової влади.

Згідно з принципом розподілу влад та незалежності судів Президент не може втручатися в діяльність судових органів, проте він активно взаємодіє з цими органами, здійснюючи при цьому певні установчі функції. Це знаходить свій вияв в його повноваженнях, пов'язаних з формуванням органів судової влади, зокрема Президент:

- призначає третину складу Конституційного Суду України;

- утворює суди у визначеному законом порядку.

Крім установчих повноважень у сфері судової влади Президент виконує окремі судові функції -- здійснює помилування.

7. Інші повноваження Президента.

Конституція України відносить до компетенції Президента деякі інші повноваження необхідні для здійснення функцій глави держави. Так, Президент:

- нагороджує державними нагородами;

- встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

- приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;

- здійснює помилування;

- здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України 1].

5. Акти Президента України

Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на території України. Укази і розпорядження Президента носять підзаконний характер: вони видаються на основі Конституції і законів України.

Частина 3 статті 106 Конституції України визначає види правових актів Президента України, тобто юридичні форми, в які вкладаються рішення глави держави, прийняті в межах його компетенції. Такими актами є укази і розпорядження, які мають підзаконний характер і обов'язкові для виконання на всій території України.

Більш детальна характеристика актів глави Української держави дана в Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом від 20 серпня 1993 р. (з наступними змінами і доповненнями). Згідно з п. 1 цього Положення указами Президента України оформлюються: нормативні акти глави держави, тобто акти, які розраховані на постійну або багаторазову дію; рішення Президента щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій; скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, розпоряджень голів місцевих державних адміністрацій; нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань, вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встановлення президентських відзнак і нагородження ними; прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, надання притулку; помилування; тлумачення прийнятих Президентом актів. Розпорядженнями Президента оформлюються доручення Кабінету Міністрів України, центральним органам державної виконавчої влади; рішення з оперативних, організаційних : кадрових питань, а також з питань роботи Адміністрації Президента; призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах з представниками (делегаціями) іноземних держав; призначення уповноважених Президента для представлення його інтересів у відповідних державних органах, установах та організаціях, рішення про проведення заходів за сприяння (під патронатом) Президента [21]

При цьому слід мати на увазі, що ч. З ст. 106 Конституції містить вичерпний перелік лише тих правових актів Президента України, які він видає як глава держави. Ті ж види актів, які Президент уповноважений видавати як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України, зазначаються в законах, які регулюють відносини у сфері забезпечення національної безпеки і оборони України. Так, згідно з положенням ч. 2 ст. 6 Закону «Про оборону України» Президент як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України в межах повноважень, визначених Конституцією, видає укази, розпорядження, директиви і накази з питань оборони. Про директиви Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України йдеться і в ч. З п. 1 ст. 4 Закону від 5 березня 1998 р. «Про Раду національної безпеки і оборони України». Правові акти Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України мають, як правило, секретний характер і офіційно не публікуються.

Крім того, в статті 106 Конституції України передбачається необхідність скріплення деяких актів Президента України підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання. Така процедура в конституційному праві називається контрасигнацією і є характерною для парламентарних і напівпрезидентських республік, а також парламентарних монархій.

Обов'язковій контрасигнації підлягають акти Президента, видані ним з таких питань: щодо керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави; про визнання іноземних держав; про призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України; про призначення та звільнення членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої владі:: про призначення на посади та звільнення з посад за згодою парламенту Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України; щодо утворення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; про призначення на посади та звільнення з посад вищого команду­вання Збройних Сил України, інших військових формувань: щодо керівництва у сферах національної безпеки і оборони: з питань діяльності Ради національної безпеки і оборони України: про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; про оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; про призначення суддів Конституційного Суду України; про утворення судів; про при­своєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів [17]

Таким чином, разом з правом контрасигнувати акти Президента Кабінет Міністрів України і особисто Прем'єр-міністр України отримали можливість реально впливати на їх зміст і спрямованість. Адже без підпису зазначених посадових осіб акт глави держави не може набрати чинності. Виходячи зі змісту актів Президента, які підлягають контрасигнації, відповідальними міністрами є Міністр закордонних справ, Міністр юстиції або Міністр оборони України. Скріплюючи своїм підписом президентський акт, Прем'єр-міністр та відповідний міністр перебирають на себе всю повноту відповідальності за його конституційність, обґрунтованість і результативність. Размещено на Allbest.ru

Список використаної літератури

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

2. Закон України “Про вибори Президента України” від 18 березня 2004 року № 1630-IV // Відомості Верховної Ради України, 2004.-- № 20-21. -- ст.291.

3. Закон України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року №2222-IV // Відомості Верховної Ради України, 2005. --№2. --с.44.

4. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина, М.А. Штатиной. - М.: Спарк, 2007.

5. Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник /За заг. ред. В.Б. Авер'янова. -- У 2 т. -- К.: Юридична думка, 2004. -- 584 с.

6. Адміністративне право України: Підручник /За ред. О.М. Бандурки. -- Х.: Вид-во НУВС, 2004. -- 480 с.

7. Адміністративне право України: Підручник /За ред. Ю.П. Битяка. -- Юрунком Інтер, 2005. -- 544 с.

8. Адміністративне право: Навчальний посібник /За ред. Т.О. Коломоєць, Г.Ю. Гулевської. -- К.: Істина, 2007. -- 216 с.

9. Адміністративне право: Навчальний посібник /О.І. Остапенко, З.Р. Кісіль, М.В. Ковалів, Р.В. Кісіль. -- К.: Всеукраїнська асоціація видавців “Правова єдність”, 2008. -- 536 с.

10. Андрусяк Т.Г. Теорія держави та права. - Л.: Слово, 2007.

11. Коломієць Ю.М. Інститут глави держави в системі вищих органів влади й управління зарубіжних країн. - Х.: Право, 2007.

12. Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. Адміністративний процес України: Навчальний посібник. -- К. : Прецедент, 2007. -- 537 с.

13. Конституційне право України. / За ред. А.З. Георгіца. - К.: Юрінком інтер, 2008.

14. Конституційне право України. / За ред. О.В. Ріяки - К.: Юрінком Інтер, 2007.

15. Мартинюк Р.С. Аналіз функціональної природи інституту Президента в Україні //Часопис Київського університету права, 2008. -- № 2. -- с. 80-85.

16. Рудик П.А. До питання нового статусу Президента України в контексті конституційних змін //Часопис Київського університету права, 2008. -- № 2. -- с. 69-74.

17. Совгиря О.В., Шукліна Н.Г. Конституційне право України: навчальний посібник. -- К.: Юрінком Інтер, 2008. -- 632 с.

18. Хутинаев И. Д. Институт президентства и проблемы формы государства. - М.: Юридическая Литература, 2004.

19. Шаповал В.М. Конституційне право України: Підручник для студ. вузів. - К.: Артек, 2007.

20. Шатіло В.А. Інститут президентства в системі державної влади України. -- К.: Український центр політичного менеджменту, 2004. -- 159 с.

21. Юридична наука незалежної України / Упорядники: В.Ф. Погорілко, І.Б. Усенко, Н.М. Пархоменко. -- К., 2005. -- 944 с.