Размещено на http://www.allbest.ru/

Основи державного права США

План

• 1. Конституційний розвиток і загальна характеристика діючої конституції
• 2. Вищі державні органи влади: Президент, Кабінет, Конгрес, Верховний суд
• 3. Американський федералізм
• 4. Місцеве самоврядування
• Список використаної літератури

1. Конституційний розвиток і загальна характеристика діючої конституції

Конституція США була прийнята у 1787 р. Це одна з найдавніших діючих на цей час конституцій та одна з найбільш "жорстких": більш ніж за 200 років до неї було внесено всього 27 поправок. У протилежність юридичній конституції існує, за виразом американських теоретиків, "жива конституція". Іншими словами, Конституція 1787 р. діє у даний час з багатьма доповненнями у вигляді судових прецедентів, законів Конгресу, актів президента.

Конституція - порівняно неважкий документ, за визначенням, яке міститься в ній самій, - є "основним законом країни". Це означає: якщо конституції окремих штатів або закони, проведені законодавчими органами штатів чи всієї країни, суперечать Федеральній Конституції, вони не мають сили. Рішення, внесені Верховним судом США за два сторіччя, підтвердили й закріпили доктрину превалювання Конституції всієї країни.

Влада посадових осіб обмежена, їхня діяльність повинна відповідати статтям Конституції чи законам, складеним згідно з її положеннями. Обрані посадові особи повинні переобиратися у певні строки, і тоді їх послужний список підлягає пильному розгляду громадськістю. Призначені посадові особи повинні виконувати завдання, покладені на них, і можуть бути усунені з посади у тому разі, якщо їхня діяльність буде визнана незадовільною. Виняток становлять члени Верховного суду і федеральні судді, які довічно призначаються Президентом США [7].

Найчастіше волевиявлення американського народу здійснюється шляхом голосування. У Конституції, однак, передбачається можливість зняття посадових осіб у випадках особливо значних посадових злочинів чи неправомірних дій шляхом спеціальної процедури, відомої під назвою "імпічмент". Розділ IV ст. 2 говорить: "Президент, Віце-президент і всі громадські посадові особи Сполучених Штатів відсторонюються від посади, якщо при засудженні в порядку імпічменту вони будуть визнані залученими у зраді, хабарництві чи інших тяжких злочинах і провинах". У таких випадках Палата представників повинна провести законопроект про імпічмент, потім посадова особа постає перед судом, роль якого виконує Сенат під головуванням Голови Верховного суду Сполучених Штатів.

Імпічмент вважається у Сполучених Штатах заходом радикальним. За двісті років існування Штатів тільки тринадцять посадових осіб федеральної системи підлягали цій процедурі. Серед них: дев'ять федеральних суддів, один член Верховного суду, один військовий міністр, один сенатор і один Президент - Ендрю Джонсон. (Юридична комісія Палати представників пропонувала застосувати процедуру імпічменту щодо Президента Річарда Ніксона, але він подав у відставку до того, як законопроект був проведений у Палаті.) У цих тринадцяти випадках тільки четверо федеральних суддів були засуджені і зняті з постів, які вони займали. Посадові особи в адміністрації окремих штатів також можуть підлягати імпічменту з боку законодавчих влад свого штату.

Хоча з часів свого прийняття Конституція зазнала деяких змін, її головні положення залишаються такими, якими вони були у 1789 p.: законодавча, виконавча і судова влада відокремлені одна від одної і розрізняються за своїм завданням. Повноваження, надані кожній з них, врівноважуються правами двох інших. Кожна здійснює контроль за можливими перевищеннями повноважень з боку інших гілок влади [12].

Конституція, проведені у відповідності з нею закони і договори, запропоновані Президентом і схвалені Сенатом, превалюють над усіма іншими законами, актами і постановами виконавчої влади.

Усі особи рівні перед законом і користуються однаковим правом на захист закону. Усі штати рівноправні, й жоден з них не має права отримувати спеціальні привілеї від федерального уряду.

У встановлених Конституцією межах кожний штат повинен визнавати і поважати закони інших штатів.

Творці Конституції ясно усвідомлювали, що в міру розвитку нації до Конституції доведеться вносити зміни. При цьому вони вважали: порядок внесення змін не повинен бути надто легким, з тим щоб уникнути прийняття недостатньо продуманих і поспішних поправок. У той самий час цей порядок не повинен бути й таким, що дозволить меншості затримати проведення законопроектів, за якими стоїть більшість громадян.

Їх рішення полягало у розробці подвійної процедури зміни Конституції. Пропозиція про внесення поправки може бути зроблена Конгресом, якщо за неї буде подано не менш як дві третини голосів у кожній палаті. З іншого боку, законодавчі органи двох третин штатів можуть звернутися до Конгресу з вимогою скликання національного Конвенту (з'їзду) для обговорення й складання проекту поправки. У будь-якому випадку для набрання чинності поправка має бути схвалена трьома чвертями штатів.

Крім внесення прямих змін до Конституції, може бути змінене юридичне трактування її положень. Ще у перші роки існування республіки в рішенні у справі "Мербьюрі проти Медіссона", Верховний суд висунув доктрину судового перегляду, яка полягала в тому, що суд має право на тлумачення постанов Конгресу і винесення рішень про їх конституційність. Ця доктрина дає суду право на інтерпретацію змісту різних розділів Конституції у застосуванні до юридичних, політичних, економічних і соціальних умов, тобто таких, що змінюються. З роками чимало рішень Верховного суду з обширного кола питань - від урядового регламентування роботи радіо і телебачення до встановлення прав обвинувачених за кримінальними справами - привели до зміни меж застосування конституційних положень, без істотних текстуальних змін самої Конституції.

З 1789 p., коли Конституція США набрала чинності, до неї було внесено 27 поправок. Найзначніші зміни були зроблені протягом 1789-1791 pp. За цей період було внесено 10 поправок, які склали так званий білль про права. Вони як єдиний документ були схвалені Конгресом у 1789 р. і ратифіковані 11 штатами до кінця 1791 року.

Під час дебатів із проекту Конституції її прихильники зустріли найсерйозніший опір не з боку противників зміцнення федерального союзу, а з боку політичних діячів, які вважали за необхідне, щоб у Конституції були обов'язково вказані загальні права людини. Одним з таких був Джордж Мейсон, автор Декларації прав штату Віргінія - декларації, яку Можна вважати попередницею білля про права. Коли Дж. Мейсон був делегатом Конституційного Конвента, він відмовився підписувати Конституцію, оскільки, на його думку, в ній не було передбачено достатню охорону індивідуальних прав. Подібне ставлення Дж. Мейсона трохи не стало перешкодою до ратифікації Конституції штатом Віргінія. Штат Масачусетс, з таких самих міркувань, поставив умовою ратифікації внесення доповнення, що гарантує особисті права людини. До відкриття першого Конгресу більшість його учасників була за внесення до Конституції подібних поправок, і Конгресу майже не довелося витрачати час на їх складання [3].

Ці 200-річні поправки залишилися й досі без змін. Перша поправка до Конституції гарантує свободу совісті, слова і друку, право на мирні збори і право звернення до уряду з петиціями про припинення зловживань. Друга гарантує право громадян носити зброю. Третя поправка забороняє розміщення військ у приватних будинках без згоди хазяїна. За четвертою поправкою забороняються необгрунтовані обшуки і арешти осіб і майна.

Наступні чотири поправки стосуються судової системи. П'ята забороняє передачу справ про тяжкі злочини до суду без винесення вердикту Великим журі, не допускає повторного суду за один і той самий злочин; забороняє накладення покарання без належного розгляду злочину відповідно до закону, а також каже про те, що обвинувачена особа не може бути примушена свідчити проти самої себе. Шоста поправка гарантує швидкий розгляд кримінальних справ у відкритому суді. В ній містяться вимоги суду з неупередженим складом присяжних, надання кваліфікованого захисту і свідчення у присутності обвинуваченого. Згідно із сьомою поправкою цивільні процеси, в яких ідеться про компенсацію шкоди на суму понад 20 доларів, повинні розглядатися судом присяжних. Восьма поправка забороняє накладання надміру високих застав або штрафів, а також жорстоких чи незвичайних покарань.

Дві останні поправки містять положення більш загального плану. Так, наприклад, у дев'ятій поправці говориться, що наведений у Конституції перелік прав людини не повинен вважатися вичерпним і що люди мають й інші права, про які не сказано в Конституції. Згідно з десятою поправкою, повноваження, не закріплені Конституцією за федеральним урядом, але й не заборонені для виконання штатами, зберігаються за штатами чи за народом.

Конструктивність Конституції, яка виявилася в організації федерального уряду, дала Сполученим Штатам можливість зберегти виключну стабільність протягом двох століть. Проте навряд чи можна було б вважати більшим досягненням стабільність, надбану на шкоду свободі.

Білль про права і наступні поправки до Конституції дають американському народові певну гарантію загальних прав людини.

2. Вищі державні органи влади: Президент, Кабінет, Конгрес, Верховний суд

Президентська влада, тобто величезний військово-бюрократичний апарат, очолюваний Президентом, являє собою в сучасних умовах найважливішу політичну установу, з допомогою якої монополістичний капітал США здійснює свою внутрішню та зовнішню політику.

Конституція США наділила Президента широкими повноваженнями, чим поставила його на чолі так званої "виконавчої гілки влади". Однак конституційні повноваження є лише частиною влади, яку фактично отримав Президент, з початку епохи імперіалізму.

За конституцією, Президентом може бути уродженець США, який досяг 35-літнього віку і проживає безвиїзно у межах США не менш як 14 років. Встановлено також, що Президент і Віце-президент не можуть бути мешканцями одного й того самого штату. Проте наряду з цими конституційними вимогами, які ставляться до кандидатів на посаду Президента, на практиці з'явилася ціла низка інших вимог. Практично кандидатом у Президенти може бути висунутий лише один з видатних політичних діячів двох головних партій.

Президент обирається строком на чотири роки колегією виборців, тобто шляхом непрямих виборів. Кожний штат обирає стільки виборців, скільки сенаторів і представників відсилає до Конгресу. Загальне число виборців у країні, таким чином, дорівнює загальному числу членів обох палат Конгресу, плюс три виборці від Федерального округу Колумбія. Кожна партія у штаті висуває свій перелік виборців. Партія, що набрала більшість голосів, надсилає у виборчу колегію всіх виборців від штату. Виборців обирають у перший вівторок після першого понеділка листопада високосного року. Обрані виборці збираються у столицях відповідних штатів у перший понеділок після другої середи грудня того самого року і подають голоси за кандидатів у Президенти й Віце-президенти [5].

Конституція США нічого не говорить про можливість переобрання Президента, але з перших років існування США встановлений звичай, згідно з яким Президент не повинен займати свою посаду більш як двічі. Франклін Рузвельт порушив цю традицію: він обирався чотири рази підряд. У 1951 р. була ратифікована 29-та поправка до Конституції, відповідно до якої жодна особа не може бути обрана на посаду президента більш як два рази. Ця поправка була у свій час запропонована супротивниками Ф. Рузвельта.

Віце-президент є головою сенату (хоча останній обирає свого тимчасового толову) і спадкує президентську посаду в разі смерті чи відставки Президента. Президент може покладати на Віце-президента різні обов'язки.

Президент США (практично не змінюваний) поєднує повноваження голови держави й голови уряду. Він керує величезним військово-бюрократичним апаратом і не несе ніякої відповідальності перед Конгресом.

Уряд США -- Кабінет -- очолює Президент США. У Конституції жодного слова немає про Кабінет, але вже з президентства Вашингтона (1789--1797) Кабінет міцно увійшов у державний звичай.

Кабінет складається із секретарів (міністрів), яких призначає Президент з "поради і згоди Сенату". Це означає, що сенат двома третинами голосів повинен затвердити призначений Президентом уряд, але фактично верхня палата Конгресу ніколи не відмовляє Президентові у затвердженні його пропозицій. Члени Кабінету (секретарі) не є членами Конгресу. Вони цілком і повністю підлеглі Президентові і працюють під його керівництвом.

Нині до складу Кабінету входять 12 секретарів; державний секретар (міністр іноземних справ), міністр фінансів, міністр оборони, міністр юстиції (генеральний атторней), міністр транспорту, міністр внутрішніх справ, міністр сільського господарства, міністр торгівлі, міністр праці, міністр охорони здоров'я, освіти і соціального забезпечення, міністр житлового й міського будівництва. Окрім того, на запрошення Президента на засіданнях Кабінету присутні: американський представник в ООН, директор Адміністрації з іноземних операцій, директор Управління мобілізації, директор Бюро Бюджету, голова Комісії громадської служби, помічник Президента [7].

Як глава держави і глава уряду Президент США наділений досить широкими повноваженнями. Передусім він стоїть на чолі величезного державного апарату, який нараховує 2,5 млн громадських службовців, з яких приблизно 1500 чиновників федеральних відомств отримують призначення на посаду безпосередньо Президента чи за його участю.

Призначення на вищі федеральні посади Президент проводить, як уже зазначалося, "за порадою і за згодою сенату" (ст. III розд. 2), тобто кандидатури, запропоновані Президентом, мають бути затверджені Сенатом. За загальним правилом Сенат не виступає проти кандидатур, висунутих Президентом, але відомі конфлікти, через те що Сенат відхиляв запропоновані кандидатури.

Конституція постановляє, що Президент має право накладати вето на будь-який законопроект протягом 10 днів з моменту його отримання. Якщо через 10 днів законопроект не буде підписаний Президентом і не буде повернутий Конгресу, він автоматично перетворюється на закон. Отримавши білль із запереченнями Президента, Конгрес може подолати вето, схваливши законопроект удруге 2/3 голосів обох палат.

Президенти США активно використовують також "кишенькове вето": у тому разі, якщо законопроект передається на підпис Президентові менш як за 10 днів до закінчення сесії Конгресу. Президент, який бажає перешкодити перетворенню цього законопроекту на закон, може й не повертати, його Конгресу зі своїми запереченнями -- достатньо залишити його без підпису -- "заховати в кишеню".

"Кишенькове вето" має характер абсолютного вето: Конгрес позбавлений конституційних засобів його подолання.

Конгремс США -- федеральний законодавчий орган США, що складається з двох палат: Палати представників (435 депутатів, що обираються на термін 2 роки) і Сенату (100 сенаторів, два від кожного штату, обираються на 6 років, одна третина переобирається кожні два роки). Як сенатори, так і представники обираються прямим народним голосуванням за мажоритарною системою. Конгрес працює в Вашингтоні в будинку Капітолію. Закони Конгресу являють собою біллі (законодавчі акти), схвалені обома палатами.

Кожна палата Конгресу має право законодавчої ініціативи з будь-яких питань, за винятком фінансових законопроектів; останні повинні бути запропоновані в Палаті представників. Таким чином, має місце факт, що великі штати мають змогу більшою мірою впливати на стан державної казни, ніж малі. Разом із тим, на практиці кожна палата може голосувати проти законопроектів, прийнятих іншою палатою. Сенат може не ухвалити фінансовий або будь-який інший законопроект. Палата представників може запропонувати до нього поправки, які змінюють його суть. У цьому разі, для набуття законопроектом сили закону, узгоджувальна комісія, до складу якої входять члени обох палат, повинна запропонувати компромісне рішення, яке задовольняє обидві сторони.

Сенат також має свої особисті права, в тому числі право більшістю у дві третини голосів затверджувати призначення Президентом вищих посадових осіб у федеральному уряді, а також ратифікувати усі угоди. Негативна реакція будь-якої палати нейтралізує дії виконавчої влади.

У разі імпічменту урядових посадових осіб, Палата представників має виключне право пред'являти обвинувачення у зловживаннях, які тягнуть за собою офіційний розгляд. Сенату належить виключне право проводити цей розгляд і вирішувати питання про вину або відсутність вини посадових осіб. Висновок про наявність вини має наслідком усунення урядової посадової особи з посади, що вона обіймає [13].

Широкі повноваження Конгресу сформульовані у восьмому параграфі Конституції: встановлювати та стягувати податки; за-ключати займи для поповнення державної казни; встановлювати правила і обмеження у торгівлі між штатами і у зовнішній торгівлі тощо, усього сімнадцять пунктів.

Верховний суд є вищою судовою інстанцією Сполучених Штатів та єдиним судом, створення якого передбачене Конституцією. Рішення Верховного суду не підлягають апеляції ні в якому іншому суді. Конгрес має право встановлювати кількість судів Верховного суду і в певних межах вирішувати, які справи підлягають розгляду в ньому, але він не може змінити тих прав, які надані Верховному суду самою Конституцією.

Конституція не розглядає питання про те, які вимоги, пред'являються до суддів. Ніде не сказано, що вони повинні бути юристами, хоча насправді всі федеральні судді і судді Верховного суду є членами колегії адвокатів.

З моменту утворення Верховного суду, майже 200 років тому, в ньому змінилося лише сто суддів. У своєму початковому вигляді Верховний суд складався з голови та п'яти членів суду. Протягом останніх 80 років кількість судів змінювалася, поки в 1869 р. не був затверджений кінцевий склад: голова та вісім членів Верховного суду. Голова очолює суд, але при прийнятті рішень він має лише один голос, як і будь-який з членів суду.

Особиста юрисдикція Верховного суду поширюється тільки на дві галузі: випадки, які стосуються високих посадових осіб іноземних країн, і випадки, коли одна із сторін є штатом. Всі інші справи потрапляють на розгляд Верховного суду тільки шляхом апеляції з нижчестоящих судів [14].

З кількох тисяч справ, які реєструють кожен рік, суд зазвичай розглядає лише близько 150. Більшість випадків пов'язана з інтерпретуванням законів або наміру Конгресу при прийнятті закону. Однак значна частина роботи Верховного суду складається з визначення того, чи відповідає Конституції діяльність законодавчої або виконавчої влади. Право подібного юридичного контролю не було спеціально обговорено Конституцією. Це положення було визначено самим Верховним судом через його читання Конституції.

Рішення суду не повинні бути обов'язково одноголосними. Простої більшості, за наявності не менше шести суддів (офіційного кворуму) досить для прийняття рішення. У разі неодноголосних рішень Верховний суд зазвичай відмічає обидві думки більшості й меншості, і кожен з них може стати підґрунтям майбутнього рішення суду. Часто судді записують свою особливу думку, якщо вони в принципі згодні з рішенням, але за причинами, які відрізняються від доводів більшості.

3. Американський федералізм

Сполучені Штати Америки - федеративна держава. Суб'єктами федерації є 50 штатів і федеральний округ Колумбія з розташованою в ньому столицею - м. Вашингтон. Територія федерації включає також острови Пуерто-Ріко і Гуам. Острови Мікронезії (республіка Палау, Сполучені Штати Мікронезії та ін.) є "асоційованими державами" із США. Вони мають обрані парламенти і президентів. Пуерто-Ріко вважається "державою, що вільно приєдналася". Закони США мають тут верховенство як і в Штатах, але всі ці території не мають свого представництва в Сенаті, а у Палаті представників - тільки делегата з правом дорадчого голосу. В прямому правлінні находяться також острови Східне Самоа та Віргінські острови, які мають статус територій США.

Штати - державні утворення, але вони не володіють державним суверенітетом і не мають права виходу із США. Вони приймають свої конституції, які відповідають основним положенням Конституції Сполучених Штатів Америки.

Структура органів штатів відповідає структурі федеральних органів. Законодавчу владу у штаті здійснює лігіслатура (як правило однопалатна), виконавчу - обраний населенням губернатор, судову - Верховний Суд та інші суди штату [7].

Конституція США визначила принципи розмежування владної компетенції федерації і штатів. Вона встановлює сферу виключної компетенції федерації. За межами встановленої компетенції свої повноваження реалізують штати та їх органи.

4. Місцеве самоврядування

конституційний влада федералізм самоврядування

Місцеве самоврядування та управління в Штатах базується на адміністративно-територіальному поділі, що входить до компетенції штату. Тому системи місцевого самоврядування у різних штатах різноманітні.

Більшість штатів, крім двох, поділяються на графства. Усього в США понад три тисячі графств, їх населення обирає цілу низку посадових осіб: шерифа, прокурора (атторнея), казначея. Під їх керівництвом працюють муніципальні посадовці.

Міста виділені із графств і мають свою окрему систему самоврядування. У США існують три системи місцевого самоврядування. У більшості міст існує система "рада-управляючий" [8]. Населення обирає раду, яка, в свою чергу, обирає мера. Мер головує у раді і не займається управліською діяльністю. Управління здійснює найманий за контрактом посадовець-менеджер. Друга система "рада-мер". Населення обирає окремо місцеву раду і мера, який здійснює управління містом. І, нарешті, існує третя система - "комісійна система". Населення обирає комісію у складі 3-7 осіб, які виконують функції міської ради і відають окремими галузями управління.

Графства поділяються на тауни і тауншипи. Ці найменування склалися історично і на сьогодняшній день між ними фактично немає ніякої різниці.

Компетенція органів місцевого самоврядування визначається конституціями і законами окремих штатів. Вона відповідає принципам місцевого самоврядування. Тобто, прийняття і виконання місцевого бюджету, питання громадського порядку, надання соціальних послуг (муніціпальне житло, лікарні, місцеві дороги, здійснення контролю за місцевими органами управління тощо).

В адміністративно-територіальних одиницях, містах населенням або місцевою радою обираються також різні ради і комітети з різноманітних питань. Наприклад, опікунські ради, шкільні ради, місцеві ради тощо.

Список використаної літератури

1. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина, М.А. Штатиной. - М.: Спарк, 2003.

2. Боботов СВ., Жигачёв И.Ю. Введение в правовую систему США. - М., 1997.

3. Иностранное конституционное право / Отв. ред. В.В. Маклаков. - М., 1996. - С. 3-38.

4. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. - Под ред. Б. А. Страшун. - М.: БЕК, 1996.

5. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов / Под ред. М.В. Багалая. - М., 1999. - С. 353-398.

6. Конституційне право зарубіжних країн. / За ред. А.З. Георгіца. - К.: Юрінком інтер, 2003.

7. Конституційне право зарубіжних країн. / За ред. О.В. Ріяки - К.: Юрінком Інтер, 2002.

8. Лафитский В.И. США. Конституционный строй и роль штатов в структуре американской федерации. -М., 1993.

9. Мишин А.А, Власихин В.А. Конституция США: Политико-правовой комментарий. - М., 1985.

10. Мишин А.А. Принципы разделения властей в конституционном механизме США. - М., 1984.

11. Соединенные Штаты Америки. Конституция и законодательные акты

12. Фритчер А.М., Рос Бернард X. Как работает Вашингтон. - М., 1995.

13. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. - М

14. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник для студ. вузів. - К.: Артек, 2007.

Размещено на Allbest.ru