Актуальні проблеми правової охорони періодичних видань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Актуальні проблеми правової охорони періодичних видань

авторський право періодичний видання друкарський

Особливими об'єктами авторського права, що є результатом творчого поєднання окремих творів, які у свою чергу також можуть охоронятись авторським правом є так звані складені твори. Саме до таких об'єктів, що містять матеріали різних авторів стаття 19 Закону України „Про авторське право та суміжні права” відносить газети, журнали та інші друковані періодичні видання. Водночас віднесення періодичного видання до об'єктів авторського права насправді є юридичною фікцією. Адже періодичне видання - це сукупність усіх попередніх і майбутніх його випусків, об'єднаних між собою спільною назвою, форматом та графічним оформленням. Натомість авторське право починає діяти лише з моменту створення твору, а отже, насправді охороняє тільки кожний окремий примірник кожного номера видання, що вже побачив світ.

Специфікою періодичних видань є відсутність у них єдиного власника авторських прав. Первинно право на періодичне видання зароджувалося винятково як право видавців. Так, згідно з "Тимчасовими цензурними правилами" від 1 вересня 1865 р., видавець, який витрачав свій капітал і працю для отримання прибутку від періодичного видання, володів усіма майновими правами на цей друкований продукт. Одночасно редакторові, що відповідав за змістове наповнення видання, надавалось особисте моральне право визнаватися його автором. Однак якщо редакторів перших газет справедливо вважали одноосібними творцями своїх видань і їм діставались усі лави пошани, то сьогодні вихід у світ журналу чи газети - це результат злагодженої та копіткої праці цілого колективу спеціалістів (журналістів, фотографів, редакторів, дизайнерів та ін.). Кожен з них доклав зусиль до створення спільного продукту, отож, володіє правами на результат своєї роботи.

Творчий внесок видавця, що за сучасним законодавством володіє правами на видання в цілому, полягає в доборі матеріалу, розробці оригінальної системи його розміщення. Професор E. Гаврилов називає право видавця квазіавторським правом або різновидом суміжних прав, оскільки право на видання не переходить до видавця від авторів, а є його первинним правом [1]. Кожен із журналістів володіє правами на використання своїх публікацій, включених до видання; за видавцем закріплено право на форму вираження авторських матеріалів у газетному (журнальному) номері.

Якщо твори, що ввійшли до складу видання, є об'єктами авторського права, видавець користується авторським правом лише за умови дотримання відповідних прав кожного з авторів творів-складників. У разі, коли твори, що стали частиною складеного видання, не мають авторської охорони, право видавця є незалежним.

Тож видавці періодичних видань володіють правами:

- на використання свого видання в цілому;

- на зазначення свого імені під час використання таких видань;

- на використання службових творів, які стали частиною видання;

- на використання творів, права на які були передані видавцеві за договором.

Цікаво, що права видавців є, фактично, безстроковими. Позаяк "життя" організації може тривати від двох-трьох тижнів до декількох століть. Якщо відбувається реорганізація підприємства, права передаються новому власникові.

Іншим актуальним питання є проблема охорони верстки, дизайну та інших елементів друкарського оформлення періодичного видання.

Однією з найважливіших складових популярності видання є його зовнішня форма. Яскраве оформлення номера, виразні заголовки, обмірковане подання текстів та ілюстрацій привертають увагу читача й часто визначають його вибір. Деякі естетичні характеристики (вдале розташування й оформлення реклами) мають також економічне значення та впливають на рівень конкурентоспроможності видання на ринку продукції мас-медіа. Оформлення видання є ще й надзвичайно копітким творчим процесом, автори якого, безумовно, заслуговують на правову охорону продукту їхньої праці.

Дизайн. Українське законодавство поміж об'єктів авторського права називає твори художнього дизайну. Тож макет (дизайн-проект) видання належить до об'єктів авторського права, а його розробники мають авторські права на свою роботу.

Однак далеко не всі графічні елементи оформлення видання охороняються авторським правом. Справжнім дизайнерським винаходом, зазвичай, є, так звана, шапка видання, що власне й вирізняє періодичне видання з-поміж інших. Оригінальна назва в поєднанні з художніми та графічними елементами є засобом індивідуалізації ЗМІ й реєструється як товарний знак. Не будучи об'єктом авторського права, товарний знак охороняється відповідним законодавством, а тому подальше використання його іншими виданнями є, відповідно до нормативних актів, неможливим.

Зовсім інша ситуація з елементами, що належать до стилю, графічного оформлення й оригінальної верстки видання. Ці дизайнерські рішення, переважно, не є новаторськими та використовують у своєму арсеналі вже наявні елементи - шрифт, колір. Саме їх вдале гармонійне поєднання підказує оригінальні рішення у верстці та під час розробки стилю видання. Особливе місце посідають шрифти, що використовуються для оформлення періодичного видання.

Шрифт - графічна форма літер при писанні, характер малюнка написаних літер. У більшості розвинених країн світу існують різні форми правової охорони шрифтів як різновидів об'єктів інтелектуальної власності. У Великобританії шрифти є об'єктами авторського права. Натомість у США шрифти належать до категорії промислових зразків і вони охороняються патентним правом. На території України за часів Російської імперії шрифти також визнавались об'єктами інтелектуальної власності. На винахід оригінального шрифту видавався привілей, що дозволяв його власникам користуватися всіма авторськими правами на свій здобуток. Нині українське законодавство визнає шрифти об'єктом промислової власності. Водночас, так звані, авторські, мальовані шрифти, що мають оригінальну графічну форму та не призначені для тиражування, безперечно, можуть стати об'єктами авторського права.

Як бачимо, вітчизняне законодавство стоїть на варті інтересів розробників стилю та дизайну видання. Натомість права видавців як власників цього періодичного видання досі залишаються незахищеними. Йдеться про можливість іншими виданнями вільно використовувати оригінальні графічні рішення в оформленні своїх ЗМІ.

Сучасні технології копіювання значно спрощують цей процес і полегшують роботу піратам. Цікаво, що самі пірати, вдаючись до відвертого плагіату в оформленні видання, не дуже цим переймаються. По-перше, довести факт запозичення у суді не та легко, адже і самі позивачі можуть виявитися крадіями творчих ідей інших, наприклад зарубіжних видань. По-друге, витрачати час та кошти на судову тяганину із плагіаторами - означає зробити їм таку необхідну безкоштовну рекламу. Тож не дивно, що більшість конфліктів такого роду не доходять до суду.

Захистити оригінальний дизайн видання інколи видається можливим лише апелюючи до недоброякісної конкуренції з боку тих, хто незаконно використовує елементи друкарського оформлення та дизайну. Цією можливістю скористалась редакція всеукраїнської газети „Факты и комментарии”, що звернулась до антимонопольного комітету з вимогою притягти до відповідальності за недоброякісну конкуренцію Вінницьку обласну друкарню. Остання розпочала випуск газети „Факти і події”, що за своїм зовнішнім оформленням та назвою була дуже схожою на столичне видання „Факты”. Дозволу на використання назви і дизайну цієї газети вінницькі підприємці не отримували. Комітет визнав, що таке неправомірне використання чужого товарного знаку та дизайну є проявом недоброякісної конкуренції, а порушник негайно припинив випуск псевдо-газети [2].

У цьому контексті необхідно згадати документ, розроблений ЮНЕСКО та ВОІВ, що закликає країни-учасниці надавати видавцям відповідну охорону друкарського оформлення їхніх періодичних видань, незалежно від того, чи є в цих виданнях твори, що охороняються авторським правом.

У Великобританії ще з 1956 р. за видавцями закріплено право на захист свого видання від несанкціонованого відтворення копіюванням (окрім копіювання для особистих цілей): "Авторське право поширюється на друкарське оформлення друкованого видання, за умови якщо воно не відтворює друкарське оформлення якого-небудь попереднього видання" [3].

У країнах з латинськими юридичними традиціями, зокрема в Мексиці, видавці друкованих ЗМІ володіють виключним правом на використання оригінальних графічних рішень, які застосовуються в їхньому виданні. Термін правової охорони становить лише два роки з моменту реєстрації прав у відповідній організації. Обов'язковою умовою надання видавцеві цього права є оригінальність оформлення.

Натомість у США оригінальність оформлення є абсолютно необов'язковою, позаяк охорона тут надається так званому "обличчю" - зовнішньому вигляду кожної сторінки. У цьому разі видавець отримує право на захист від несанкціонованого копіювання кожного окремого номера видання, тоді як право на охорону друкарського оформлення видання залишається нереалізованим.

Не менш важливою проблемою для вітчизняних видавців є боротьба із розповсюдженням контрафактної продукції. У періоди передвиборчих кампаній з метою усунення конкурентів частими стали випадки випуску контрафактного накладу одного чи декількох номерів популярного видання (газети) з дещо зміненим змістом, який компрометує небажаних кандидатів.

Але здебільшого реалізація контрафактної продукції має на меті швидке отримання непоганих прибутків. Недобросовісні дистриб'ютери, або просто аферисти незаконно розмножують наклад видання, беручи за зразок його примірник або незаконно отримані коректурні відбитки.

Хоча відрізнити оригінальний примірник від контрафактного інколи дуже важко, ознаками останнього можуть служити:

- розмиті фотографії, зменшений розмір краю тексту;

- інша (інколи навіть краща) якість паперу або не характерна кольорова гама видання;

- значно нижча ціна;

- відсутність у журнальних виданнях герметичної поліетиленової плівки;

- відсутність додатків, що передбачені у виданні - CD-дисків, пробників косметики та парфумерії, інших подарунків.

Наведені ознаки можуть свідчити про порушення авторських прав видавця, однак у кожному окремому випадку вони потребують додаткової перевірки та не можуть служити беззаперечним звинуваченням [4].

Размещено на Allbest.ru