Механізм адміністративно-правового регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

Кафедра адміністративного права та адміністративної діяльності

Курсова робота

З дисципліни «Адміністративне право»

На тему:«Механізм адміністративно-правового регулювання»

Луганськ 2011р.

Зміст

Вступ

1. Принципи адміністративного права

2. Норми адміністративного права

2.1 Поняття і структура адміністративно-правової норми

2.2 Види адміністративно-правових норм

2.3 Реалізація адміністративно-правових норм

3. Акти офіційного тлумачення норм адміністративного права

3.1 Види актів тлумачення норм адміністративного права

4. Акти застосування норм адміністративного права

5. Адміністративно-правові відносини

5.1 Поняття адміністративно-правових відносин

5.2 Види адміністративно-правових відносин

Висновок

Список літератури

Введення

Механізмом адміністративно-правового регулювання є сукупність адміністративно-правових засобів, за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, які виникають з приводу правовідносин реалізації виконавчої влади.

Механізм адміністративно-правового регулювання дозволяє охопити весь процес адміністративно-правового регулювання, представити його в системно-динамічному вигляді, розкрити його структуру, взаємозв'язок і взаємодію всіх елементів. Виділяють змістовну та формальну ознаки механізму правового регулювання.

Змістовна ознака механізму адміністративно-правового регулювання передбачає визначення цілей такого регулювання. До таких цілей відноситься обов'язок публічної адміністрації засобами адміністративного права: 1) попередити протиправне посягання на права свободи та публічні законні інтереси фізичних і юридичних осіб; 2) не допустити порушення фізичними та юридичними особами прав свобод і публічних законних інтересів третіх осіб; 3) присікти порушення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних та юридичних осіб; 4) прийняти всі передбачені компетенцією заходи щодо поновлення прав, свобод і публічних законних інтересів фізичних і юридичних осіб; 5) забезпечити притягнення винних осіб до адміністративної чи іншого типу юридичної відповідальності.

До складових елементів механізму адміністративно-правового регулювання відносяться: 1) норми адміністративного права 2) принципи діяльності публічної адміністрації; 3) адміністративно-правові відносини; 4) тлумачення норм адміністративного права; 5) процедури реалізації адміністративно-правових норм.

Мета цієї роботи - розкрити, з'ясувати і описати елементи адміністративно-правових регулювання, а саме:

- вивчення поняття і класифікації адміністративно-правових норм;

- визначити принципи адміністративного права;

- розкрити значення актів офіційного тлумачення норм адміністративного права;

- вивчити акти застосування норм адміністративного права;

- розкрити поняття адміністративно-правових відносин.

1. Принципи адміністративного права

Адміністративне право, його суспільне значення, місце в правовій системі найбільш яскраво виявляється у його принципах. Принципи адміністративного права слід розуміти як основні ідеї, положення, вимоги, які характеризують зміст адміністративного права, його розвиток і визначають напрями і механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Принципи випливають або з окремих правових норм, або формулюються на основі групи норм даної галузі права і пов'язані з іншими принципами, що регулюють суспільну поведінку людей.

Першим принципом адміністративного права України є пріоритет забезпечення прав і свобод людини та громадянина [3; С.16.]

До інших принципів адміністративного права відносяться загальновизнані у юридичній літературі вихідні положення - верховенства права та правового закону, зв'язаності публічної адміністрації законом та підконтрольності її суду, гласності, відповідальності та самостійності.

Принцип верховенства права доцільно тлумачити як двоєдину вимогу щодо:

- визнання пріоритетності прав людини перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави;

- підпорядкування діяльності усіх без винятку державних інститутів потребам ефективної реалізації та захисту прав людини.

Принцип законності слід розглядати як необхідність додержання верховенства вимог і положень Конституції та законів України в ході адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.

Цей принцип не можна тлумачити односторонньо -- тільки стосовно державних органів. Він стосується також і громадян, які щоденно стикаються з цими органами. Щодо них громадяни повинні бути лояльними, добросовісно виконувати покладені на них правом обов'язки.

2. Норми адміністративного права

2.1 Поняття і структура адміністративно-правової норми

Первиною складовою будь-якого права, зокрема й адміністративного, є норма права. В теорії права під нормою права розуміють загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлене або санкціоноване державою і за порушення якого держава застосовує державний примус [4; С.107].

Адміністративно-правова норма являє собою різновид правових норм. Вона відображає сутність урегульованих нею суспільних відносин, є необхідним елементом конкретного адміністративно-правового акту (закону, указу Президента, постанови Кабінету Міністрів й ін.).

Адміністративно-правова норма - це встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене, юридично обов'язкове, охоронюване засобами державного примусу правило поведінки учасників адміністративно-правових відносин з метою забезпечення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави.

Адміністративно-правова норма характеризується наступними ознаками:

1). різновид юридичних норм;

2). приймається уповноваженим органом;

3). загальнообов'язкова;

4). має державно-власний характер;

5). за її порушення застосовується державний примус.

6). формально визначена;

7). регулює відносини в сфері державного управління;

Структура адміністративно-правової норми -- це її внутрішня будова, визначений порядок взаємозв'язку, взаємообумовленості і взаємозалежності складових частин норми.

Структура адміністративно-правової норми, як правило, традиційна і складається з трьох компонентів: гіпотези, диспозиції і санкції [8]

Гіпотеза - частина адміністративно-правової норми, в якій зазначаються обставини, вказуються умови, за настання яких можна чи необхідно виконувати правило, що міститься в диспозиції. Призначення гіпотези - визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції адміністративно-правової норми.

Диспозиція - частина адміністративно-правової норми, в якій записане саме правило поведінки, виражене в юридичних правах і обов'язках суб'єктів та об'єктів публічного управління. Це центральна, основна частина адміністративно-правової норми, яка вказує на дозволену (необхідну) чи неприпустиму поведінку.

Санкція - частина адміністративно-правової норми, в якій закріплено заходи державного примусу у разі невиконання обов'язків, якщо вимоги диспозиції не дотримуються. Санкція реалізується у випадках протиправної, винної, суспільно-шкідливої діяльності чи бездіяльності. Призначення санкції - забезпечувати реалізацію диспозиції.

2.2 Види адміністративно-правових норм

Види:

1. За спрямованістю змісту:

1). такі, що закріплюють порядок утворення і правовий стан суб'єктів;

2). такі, що визначають форми і методи управлінської діяльності;

3). такі, що встановлюють порядок проходження державної служби, права і обов'язки державних службовців;

4). такі, що визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

5). такі, що регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), державними функціями і територіями;

6). норми, що встановлюють права і обов'язки громадян у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності держави.

2. За адресами або суб'єктами:

1). адресовані органам державно-виконавчої влади;

2). адресовані іншим державним виконавчо-розпорядчим органам;

3). адресовані державним службовцям;

4). адресовані державним підприємствам, закладам, організаціям;

5). адресовані недержавним об'єднанням, підприємствам, закладам;

6). адресовані громадянам.

3. За формою припису:

- зобов'язуючі (приписні) -- ці норми зобов'язують здійснювати певні дії при виникненні передбачених ними умов;

- заборонні -- ці норми забороняють вчинення тих чи інших дій в умовах, які нею визначені. Заборони можуть мати або загальний, або спеціальний характер;

- повноважні (дозвільні, диспозитивні) -- ці норми уповноважують адресата (або дозволяють йому) діяти в рамках вимог норми за своїм розсудом, проте, підкоряючись правовому режиму, який нею встановлено;

- стимулюючі (заохочувальні) -- це норми, що забезпечують за допомогою засобів матеріального або морального впливу належну поведінку учасників управлінських відносин, встановлюють різні пільги;

- рекомендаційні -- норми не містять у собі прямо виражених приписів, а дають можливість пошуку найбільш доцільних варіантів розв'язання завдань, що виникають.

4. За галузевою належністю:

- матеріальні -- характеризуються тим, що юридичне закріплюють комплекс обов'язків і прав, а також відповідальність учасників управлінських відносин, тобто фактично їх адміністративно-правовий статус. У них знаходить вияв той правовий режим, у рамках якого повинна функціонувати система державного управління. Такі норми нерідко називають статичними;

- процесуальні -- регламентують динаміку державного управління і пов'язаних з ними управлінських відносин. Ними визначається порядок прийому, розгляду, вирішення скарг і заяв, порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення тощо. їх призначення -- визначати порядок реалізації юридичних обов'язків і прав, встановлених матеріальними нормами.

5. За межею дії:

у просторі -- дія норм у просторі передбачає територію, на яку поширюється їх юридична сила;

у часі - дія адміністративно-правових норм у часі може обмежуватися будь-якими термінами (строкові норми) або не обмежуватися (безстрокові норми).

6. За ступенем загальності:

- загальні -- мають загальне значення;

- міжгалузеві -- регулюють яку-небудь одну функцію в усіх галузях;

- галузеві -- регулюють відносини у межах однієї галузі;

- місцеві -- норми місцевих органів державної виконавчої влади, а також місцевого самоврядування.

7. За повнотою викладених велінь:

1). визначені;

2) бланкетні (відсильні).

8. За юридичною силою:

1) викладені в законах;

2) викладені в указах;

3) викладені в постановах;

4) викладені в рішеннях;

5) викладені в наказах.

акт норма адміністративний право

2.3 Реалізація адміністративно-правових норм

Норма адміністративного права - модель, можливість оптимального поводження. Але для перетворення можливості в дійсність необхідно забезпечити безумовну відповідність поведінки суб'єктів адміністративного права приписом норми. Отже, реалізація адміністративно-правових норм - це такі правомірні дії суб'єктів, які узгоджуються з вимогами, встановленими нормами адміністративного права, і виражаються в придбанні, використання прав, дотримання або виконання правових обов'язків.[9; С.50]

Реалізація норм адміністративного права, так само як і норм інших галузей права, являє собою процес практичного втілення в життя вираженої в нормах державної волі суб'єктами адміністративного права. Реалізація виражається в поведінці суб'єкта права, яке з правилами норм.

В теорії права прийнято розрізняти кілька форм (способів) реалізації правових норм. Існують чотири форми реалізації норм адміністративного права: 1) дотримання ; 2) виконання; 3) використання; 4) застосування.

Реалізація адміністративно-правових норм у формі дотримання характеризується добровільним підпорядкуванням суб'єкта права вимогам адміністративно-правових норм. Суть даної форми полягає в утриманні суб'єкта від вчинення дій, заборонених нормами. Таким чином, дотриманням може здійснюватися без вступу суб'єкта в конкретні адміністративно-правові відносини.

Реалізація адміністративно-правових норм у формі виконання полягає в активних правомірних дій суб'єктів права щодо виконання приписів, що містяться в цих нормах. На відміну від дотримання виконання характеризується активним поведінкою суб'єкта. У певних випадках пасивне поведінка може розглядатися як недолік, несумлінність, недбалість, неправомірну поведінку.

Використання як форма реалізації адміністративно-правових норм полягає в добровільному здійсненні суб'єктами права правомірних дій, які пов'язані із здійсненням суб'єктивних прав у сфері управління.

Подібно до виконання використання здійснюється активним способом, але на відміну від виконання при використанні реалізуються суб'єктивні права. Здійснення, наприклад, органом управління прав, передбачених положенням про нього, немислимо інакше як шляхом здійснення юридично значимих дій. Неможливо також реалізувати право громадянина на зміну прізвища, не звертаючись із заявою про це відповідний орган.

Крім того, на відміну від перших двох форм реалізації норм при використанні суб'єкт сам вирішує, скористатися або утриматися від використання наданого адміністративно-правовою нормою суб'єктивного права. За допомогою форми використання реалізуються уповноважуючі адміністративно-правові корми, норми-дозволи.

На відміну від інших форм реалізації права застосування завжди носить активний, творчий, державно-владний, організуй підтверджує характер, здійснюється компетентними органами у встановленому законодавством процесуальному порядку.

Сутність застосування адміністративно-правових норм полягає в діях компетентних органів держави, громадських організацій (об'єднань), посадових осіб по підведенню конкретного, що має юридичне значення факту під відповідну адміністративно-правову норму і прийняття державно владного рішення, тобто в дозволі на основі адміністративно-правових норм індивідуально-конкретних управлінських справ і питань.

За своїм соціальним змістом застосування адміністративно-правових норм являє собою одну з правових форм виконавчої, управлінської діяльності. Оскільки застосування норм адміністративного права носить державний характер, то суб'єктами застосування можуть бути тільки правомочні органи і посадові особи, наділені компетенцією. Основними вимогами правильного застосування норм адміністративного права є: законність, обґрунтованість, доцільність, наукова організація правозастосовної діяльності.

Законність. Компетентні органи та особи в процесі вирішення управлінського справи можуть застосовувати адміністративну норму тільки в межах наданих їм повноважень та у відповідності з її змістом. Законність вимагає строгого дотримання юридичної процесуального порядку застосування норм, що забезпечує точне проведення правової норми в життя. Принцип законності включає в себе не тільки право, але й обов'язок компетентних органів та осіб застосовувати адміністративно-правові норми. Незастосування норми у випадках, коли це органу пропонується законом, означатиме порушення законності, наприклад ухилення органу соціального захисту від призначення пенсії громадянину, який представив всі необхідні для цього документи.

Обґрунтованість. Вимога обґрунтованості звернено до фактичної основі застосування адміністративно-правової норми. Правозастосовувача повинні цікавити не будь-які факти, події і дії, а лише ті, для яких правові норми прийняті. Обґрунтовано застосувати норму - значить застосувати її на основі достовірної інформації як про явище, так і зовнішніх умовах, в яких воно знаходиться. Вимога обґрунтованості зобов'язує правоприменителя вирішувати питання (справа) після всебічної перевірки всіх фактів EI обставин справи. Сумнівні та неперевірені факти не можуть бути покладені в основу справи і не повинні братися до уваги.

Вимога обґрунтованості тісно пов'язане з законністю. Цей зв'язок насамперед виражається в тому, що повне і всебічне дослідження фактів, на основі яких виноситься акт у справі, є неодмінною вимогою законності. Акт застосування адміністративно-правової норми буде законним, якщо він обґрунтований.

Доцільність. Правоприменитель, усвідомивши сенс норми і фактичні обставини справи, зобов'язаний прийняти по ньому найбільш доцільне рішення. Доцільність застосування норм адміністративного права - це оптимальне визначення мети, сформульованої в нормі, в конкретній ситуації. Отже, йдеться про доцільність у межах, встановлених законом, в рамках законності. Доцільність означає, що правоприменитель зобов'язаний максимально враховувати конкретну обстановку, час, місце, своєрідність становища і т.п.

Наукова організація діяльності. Як і будь-яка діяльність правозастосування повинно бути науково організовано. Сутність цієї вимоги полягає в досягненні максимальної ефективності правозастосовчого процесу при мінімальних витратах сил і засобів. Наукова організація правозастосування включає в себе наступні елементи:

- доцільне розділення діяльності по правозастосуванню на операції між суб'єктами застосування різних систем;

- оптимальний розподіл правозастосовної компетенції між суб'єктами застосування норм права однієї системи;

- раціоналізація процесу застосування норм;

- використання в цьому процесі сучасних науково-технічних засобів і позитивного досвіду.

У науковій організації правозастосовчого процесу важливе значення має підвищення культури працівників апарату управління, які повинні знати основи законодавства, вміти чітко розмежовувати компетенції державних органів.

3. Акти офіційного тлумачення норм адміністративного права

3.1 Види актів тлумачення норм адміністративного права

Акти адміністративного тлумачення видаються адміністративними органами в процесі застосування норм права до конкретних випадків і поширюють свою обов'язкове дію на даний випадок. Особливість цього виду актів тлумачення в тому, що вони можуть існувати не тільки у формі рішень по конкретній справі, але й у формі вказівок нижчестоящим органам, як ці органи повинні вирішувати те чи інше конкретну справу. За своєю юридичною природою ці акти не є джерелом формою (права), їх зміст характеризується організаційно-допоміжним і право значенням, а їх призначення полягає в уточненні і конкретизації чинного законодавства.

Особливості актів офіційного тлумачення норм адміністративного права:

1) не встановлюють нових норм, не скасовує і не змінює їх змісту;

2) мають юридичну силу і можуть застосовуватися тільки протягом дії норми;

3) розкривають зміст норми;

4) мають державно-владний характер;

5) адресується суб'єктам правозастосування.[4]

Різноманіття існуючих актів офіційного тлумачення можна класифікувати по різних підставах:

За змістом:

- матеріальні;

- процесуальні;

За функціями права:

- регулятивні;

- охоронні;

За характером зв'язку:

- вертикальні;

- горизонтальні;

За способом захисту:

- захищаються в адміністративном порядку;

- захищаються в судовому порядку;

За характером юридичних фактів:

- породжувані правомірними діями;

- породжувані неправомірними діями;

- породжувані подіями;

4. Акти застосування норм адміністративного права

Для втілення норм адміністративного права в життя необхідно забезпечити безумовну відповідність поведінки суб'єктів адміністративного права (тобто майбутніх учасників державно-управлінських відносин) вимогам правової норми. Тому правомірні дії суб'єктів, які відповідають приписам норм адміністративного права й полягають у використанні права, виконання або дотримання юридичних обов'язків у сфері державного управління, визначають реалізацію цих норм.

Реалізація таких норм здійснюється у чотирьох формах: використанння, виконання, дотримання, застосування.

Використання - це така форма реалізації, яка полягає в активній поведінці учасників сфери державного управління з реалізації своїх суб'єктивних прав, передбачених правовою нормою, що здійснюється ними за їх власним бажанням.

Виконання - полягає в активних діях, відносинах суб'єктів щодо виконання приписів, які передбачені адміністративно-правовою нормою, що здiйснюється незалежно (а інколи і всупереч) їх власним бажанням. Реалізація в формі дотримання полягає в пасивному поведінці суб'єктів (також її незалежність, залежно від бажання цих суб'єктів).

Застосування - це організаційно-правова діяльність компетентних державних органів, уповноважених на це громадських обсягів або їх посадових осіб. Вона полягає у встановленні піднормативних формально-обов'язкових індивідуальних правил поведінки персоніфікованих суб'єктів з метою створення умов, необхідних для реалізації ними певних норм. Застосування, на відміну від використання, виконання, дотримання є державно-владної діяльності, яка не може бути пов'язана з бажанням (чи з його відсутністю) уповноваженого суб'єкта, на її здійснення, а повинна бути реалізована їм в обов'язковому порядку з появою певних умов. Головне завдання застосування адміністративно-правової норми полягає саме у втіленні її приписів щодо суб'єктів відносин залежно від характеру життєвої ситуації, в яку потрапляють учасники цих відносин.

Держава доручає уповноваженому органу право оцінки ситуацій та порівняння її з умовами, передбаченими в гіпотезі нормами і при їх збігу - пред'явити суб'єкту, який знаходиться у сфері державного управління, припис щодо його оптимально-обов'язкової поведінки в конкретній життєвій ситуації за допомогою установлення (зміни, скасування) його прав чи обов'язків. Цим приписанням є акт застосування.

Акт застосування норми адміністративного права - встановлює правило поведінки індивідуального характеру, тому він відноситься до індивідуальним актам. Серед індивідуальних актів правозастосовні займають особливе місце: вони встановлюють, змінюють, скасовують права й обов'язки конкретних суб'єктів у конкретній життєвій ситуації. Тому служебним призначенням актів застосування адміністративно-правових норм є організація управлінських відносин. Це тягне за собою цілий ряд специфічних рис цієї діяльності.

По-перше, застосування адміністративно-правових норм здійснюють всі без винятку державні органи, органи регіонального та місцевого самоврядування або їх, громадські об'єднання, що мають державно-владні повноваження (або їх посадові особи). Але якщо для органів виконавчої влади застосування норм адміністративного права - основна частина їх правової діяльності, то для інших суб'єктів - це додаткова діяльність, пов'язана із застосуванням норм інших галузей права (кримінального, цивільного і т. п.). Вони застосовують норми адміністративного права переважно для регулювання організаційних відносин.

По-друге, застосування норм адміністративного права - це, перш за все, застосування її диспозиції. Диспозиція може застосовуватися всіма суб'єктами правозастосування, тоді як санкція адміністративно-правової норми - тільки уповноваженими органами державного управління (в окремих випадках - судом або іншими уповноваженими на це суб'єктами).

По-третє, правозастосування становить юридично значущу державно-управлінську діяльність тільки тоді, коли воно походить на підставі правових норм і в порядку, передбаченому юридичними нормами.

Цими нормами є адміністративно-процесуальні норми. З ними пов'язано існування адміністративного процесу. Цим поняттям охоплюється порядок діяльності державних органів (уповноважень громадських об'єднань) щодо застосування норм права з метою організації та регулювання управлінських відносин. Тому структуру адміністративного процесу складають:

а). здійснення застосування норм адміністративного права органами держави (крім виконавчої влади) та місцевого самоврядування з метою регулювання індивідуальної поведінки працівників у внутрішньо-управлінських відносинах;

б). здійснення застосування норм права різних галузей права органами виконавчої влади з метою реалізації та регулювання управлінських відносин індивідуального характеру шляхом встановлення,зміни або скасування прав і обов'язків учасників цих відносин у конкретній життєвій ситуації: як у внутрішньо-,так і внешнеорганізоваційної діяльності.

Застосування адміністративно-правової норми, незалежно від ініціатора цього застосування, завжди є організаційно-правової діяльності державних структур, яка досить часто пов'язана з втручанням у сферу прав та інтересів громадян та інших учасників управлінських відносин. Це вимагає здійснення такої діяльності на законній підставі і в порядку, регламентованому адміністративно-процесуальними нормами.

Цим нормам властиві дві основні ознаки: по-перше, вони регулюються відносини, що виникають у сфері державного управління (незалежно від того, хто є обов'язковою стороною цих відносин); по-друге, вони регулюють не всі державно-управлінські відносини, а лише ті, які виникають у зв'язку з необхідністю вирішення конкретної життєвої ситуації, тобто рішення конкретної справи.

Таким чином, адміністративно-процесуальна норма - це встановленим державою правило поведінки, що закріплює порядок використання прав або виконання обов'язків,передбачених у матеріальних-них нормах окремих галузей права у конкретній життєвій ситуації в сфері державного управління.

Проте лише факт існування процесуальних норм автоматичним не тягне за собою забезпечення оптимального правозастосування. Необхідних певні вимоги правильного застосування правових норм. Це, перш за все, вимоги законності, що означає прийняття правозастосовного рішення тільки:

а) у межах повноважень правозастосовного органу;

б) на підставах, передбачених у гіпотезі норм, які приймаються;

в) за процедурою, встановленою законом;

г) у цілковитій відповідності зі змістом закону;

д) у формі, передбаченої законом.

Цей процес складається з окремих стадій, кожна з яких містить кілька пов'язаних дій, спрямованих на вирішення часткової задачі правозастосування. Діяльність уповноваженого органу щодо застосування норми адміністративного права починається з встановлення фактичних обставин ситуації, що потребує свого вирішення за допомогою правозастосувального акту.

Встановлення фактичних обставин адміністративної справи здійснюється за допомогою доказів. Докази - це фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку Уповноважена особа (орган) встановлює об'єктивну істину в ситуації, що вимагає застосування адміністративно-правової норми. Ці дані находяться в різноманітних джерелах: письмових документах, поясненнях свідків, актах експертиз тощо Службова мета доказування - забезпечення прийняття його на основі всебічного і об'єктивного вивчення обставин справи.

До основних стадій застосування адміністративно-правових норм відносяться стадії прийняття рішення у справі та оформлення його в акті застосування. По-перше, це функція реалізації конкретних завдань державного управління. Акт застосування забезпечує прогнозування, планування, контроль, координацію та інші призначення державного управління. По-друге, це функція реалізації норм адміністративного права; при допомозі акту застосування здійснюється перехід державної волі від абстрактного до конкретного волевиявлення щодо інтересів учасників суспільних відносин. По-третє, це функція реалізації не тільки правових норм. При правозастосуванні реалізуються звичаї та інші соціальні норми.

5. Адміністративно-правові відносини

5.1 Поняття адміністративно-правових відносин

Адміністративно-правові відносини -- це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, в яких сторони (суб'єкти) відносин взаємопов'язані і взаємодіють між собою шляхом здійснення суб'єктивних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.

Адміністративно-правові відносини є різновидом правовідносин взагалі, тому вони володіють всіма властивими їм загальними ознаками. В той же час вони мають свої особливості. Найважливіші з них наступні:

- обов'язки і права сторін цих відносин пов'язані з діяльністю державної адміністрації;

- у цих відносинах однією зі сторін є суб'єкт адміністративної влади (органу, посадова особа, недержавна організація, наділені державно-владними повноваженнями);

- дані відносини найчастіше виникають за ініціативою однієї із сторін;

- у разі порушення адміністративно-правової норми порушник несе відповідальність перед державою;

- вирішення спорів між сторонами, як правило, здійснюється в адміністративному порядку (хоча за останні роки все більше і більше таких спорів розглядається судами).

Адміністративно-правові відносини виникають при наявності умов, передбачених нормами адміністративного права. Це юридичні факти, тобто обставини, з якими дана норма пов'язує виникнення правових відносин між зацікавленими сторонами. У такому як виступають дії і події.

Дії - результат активного волевиявлення того чи іншого суб'єкта, що володіє адміністративної правоздатність і дієздатність. Вони можуть бути правомірними і неправомірними.

Правомірні дії відповідають вимогам адміністративного права. Це правомірні дії громадян та інших можливих учасників адміністративно-правових відносин. Основним видом юридичних фактів є в силу особливостей сфери державного управління індивідуальні (тобто ненормативні) правові акти виконавчих органів (посадових осіб).

Неправомірні дії не відповідають вимогам адміністративно-правових норм, порушують їх. Це дисциплінарні і адміністративні правопорушення. Ними може також бути бездіяльність (наприклад, неприйняття службою внутрішніх справ заходів по забезпеченню громадської безпеки та громадського порядку).

Події - явища, незалежні від волі людей (смерть, стихійне лихо і т.п.).

5.2 Види адміністративно-правових відносин

Адміністративні правовідносини характеризуються великою різноманітністю в залежності від суб'єктного складу, характеру і видів управлінської діяльності, від того, які функції державного управління реалізуються. У адміністративній науці прийнято розділяти адміністративно правові відносини на види залежно від тій чи іншій підставі класифікації.

За своїм характером адміністративні правовідносини діляться на регулятивні та охоронні. Перші виникають з таких життєвих ситуацій, які не суперечать нормам права. Виникнення других пов'язане з діями, які суперечать відповідним нормам права.

Залежно від характеру обов'язків правовідносини діляться на активні і пасивні. У правовідносин активного типу вмістом обов'язків є здійснення певних позитивних активних дій (показання свідків, виконання своїх обов'язків та ін.). Правовідносини пасивного типу передбачають утримання від вчинення певних дій (не порушувати громадський порядок і громадську безпеку та ін.).

За напрямками діяльності в адміністративної науці виділяють:

- адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади загальної компетенції (КМУ, Рада міністрів АРК);

- адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади галузевої компетенції щодо суб'єктів господарювання, що перебувають у їх відання;

- адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади міжгалузевої компетенції характеру з вирішення спеціальних питань, здійснення контрольно-наглядових повноважень;

- адміністративно-правові відносини характеру конкретного державного органу та підприємств, установ, організацій, безпосередньо підпорядкованих йому[12].

Загальноприйнято виділяти такі види адміністративних правовідносин як вертикальні і горизонтальні. Вертикальні правовідносини характеризуються наявністю у однієї із сторін державно-владних повноважень щодо іншої сторони (наприклад, працівник ДАІ наділений державно-владними повноваженнями по відношенню до особи, яка керує транспортним засобом, при порушенні ним правил дорожнього руху). Саме вертикальні правовідносини найкраще виявляють сутність адміністративно-правового регулювання та особливості адміністративного права. Для даного виду відносин характерні: нерівність сторін, підпорядкованість однієї сторони іншій, наявність організаційної підлеглості або її відсутність; підконтрольність.

Основною особливістю горизонтальних адміністративних правовідносин є те, що сторони безпосередньо не підкоряються один одному, займають, як правило, однакове правове положення (наприклад, два міністерства координують свою діяльність з вирішення конкретного питання).

Координаційні правовідносини виникають тоді, коли одна зі сторін вправі здійснювати розпорядчі або контрольні повноваження по відношенню до іншої сторони (наприклад, в державній службі). Координаційні правовідносини характеризуються тим, що державно-владні повноваження сторін направляються на спільну діяльність для досягнення певної мети або рішення загальних завдань (наприклад, Міністерство внутрішніх справ України і Служба безпеки України координують свою діяльність по боротьбі з корупцією). Особливість реординаційних правовідносин полягає в тому, що об'єкт управління наділений правом звертатися до суб'єкту управління по здійсненню ним певних дій, тобто має місце зворотній зв'язок в державному управлінні (наприклад, для виконання державного завдання об'єкт управління має право вимагати від суб'єкта управління його фінансування).

Висновок

Розглянувши всі основні поняття, елементи механізму правового регулювання я можу зробити наступний висновок.

Поняття «механізм адміністративно-правового регулювання» є необхідним для дослідження закономірностей, що мають місце і сприяють виникненню, розвитку та припиненню явищ реальної діяльності.

Система елементів механізму адміністративно-правового регулювання являє собою сукупність елементів і правових засобів, взаємопов'язаних і взаємозалежних і утворених у інформаційно-правову єдність в цілях що впорядковує впливу і сталого розвитку управлінських відносин у сфері діяльності органів виконавчої влади, державного управління адміністрацій, органів МСУ, уповноважених посадових осіб та інших, регульованих адміністративними правовими нормами управлінських відносин, що виникають у державі та суспільстві.

Елементи цього механізму:

1) Принципи адміністративного права слід розуміти як основні ідеї, положення, вимоги, які характеризують зміст адміністративного права, його розвиток і визначають напрями і механізм адміністративно-правового регулювання суспільних відносин;

2) Адміністративно-правова норма - це встановлене, санкціоноване або ратифіковане державою, формально визначене, юридично обов'язкове, охоронюване засобами державного примусу правило поведінки учасників адміністративно-правових відносин з метою забезпечення публічних прав та свобод людини і громадянина, нормального функціонування громадянського суспільства та держави;

3) Реалізація адміністративно-правових норм - це такі правомірні дії суб'єктів, які узгоджуються з вимогами, встановленими нормами адміністративного права, і виражаються в придбанні, використання прав, дотримання або виконання правових обов'язків;

4) Акти адміністративного тлумачення видаються адміністративними органами в процесі застосування норм права до конкретних випадків і поширюють свою обов'язкове дію на даний випадок;

5) Адміністративно-правові відносини -- це врегульовані нормами адміністративного права суспільні відносини, в яких сторони (суб'єкти) відносин взаємопов'язані і взаємодіють між собою шляхом здійснення суб'єктивних прав і обов'язків, встановлених і гарантованих відповідними адміністративно-правовими нормами.

Список використоной літератури:

[1] Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч. У 2-х т. Т. 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова) та ін. -- К., 2004.

[2] Бахрах Д.Н., Хазанов С.Д., Демин А.В. Административное право России Учебник. - М. Норма - Инфра-М, 2002. - 623 с.

[3] Галунько В.В. Адміністративно-правова охорона права власності в Україні : автореф. дис. … доктора юрид. наук : спец. 12.00.07 / Валентин Васильович Галунько. - К., 2009

[4] Теорія держави і права : термінологічний словник : [ав-тори-упорядники : Пихтін М.П., Галунько В.В., Нові-ков М.М., Новікова М.М., Онищук О.О.] ; за заг. ред. В.В. Галунька. - Херсон : ХЮІ ХНУВС, 2010.

[5] Гончарук С. Т. Адміністративне право України. Загальна та Особлива частини : навчальний посібник / Степан Тихонович Гончарук. - К. : Видавничий дім “Аванпост-прим”, 2000

[6] Административное право Украины Учебник Под общей ред. С.В. Кивалова.-- X. «Одиссей», 2004.-- 880 с.

[7] Козлов Ю.М. Административное право Учебник. - М. Юристъ, 1999.-320с.

[8] Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підручник. -- К.: Юрінком Інтер, -1999. -736 с.

[9] Коренев А.П. Административное право России. Учебник. В 3-х частях. Часть I. M. МЮИ МВД России. Изд-во «Щит-М», 1999. -- 280 с.

[10] Котельникова Е.А., Семенцова И.А., Смоленский М.Б. Административное право: Учебник. - Ростов-на-Дону: Феникс, 2002. - 352 с.

[11]Макарейко H.B., Черенков E.A. Административное право в определениях и схемах Учебное пособие -- М. Юристъ, 2000. -- 179 с.

[12] Старилов Ю. П. Курс общего административного права. -- М., 2002. -- Т.1. -- С. 415.

Размещено на Allbest.ru