Крадіжка - злочин проти власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Обрана мною тема курсової роботи є на сьогоднішній день дуже актуальною. З моменту встановлення незалежності України перед суспільством постав цілий комплекс важливих проблем, вирішення яких є невідкладною справою. Особливої гостроти ці проблеми набувають за наявності таких, уже сталих в Україні, соціально-економічних явищ, як занепад економіки, зростання злочинності, масове безробіття, матеріальне зубожіння населення. У цьому контексті до найважливіших завдань правової держави належать як удосконалення кримінального законодавства і практики його застосування на прогресивній основі з урахуванням охорони загальнолюдських цінностей, так і суттєве поліпшення роботи всіх правоохоронних органів і теоретичне дослідження питань боротьби зі злочинністю.

Враховуючи, що власність є економічною основою життя суспільства та людини, показником добробуту населення, конче потрібно забезпечити належний захист з боку держави цієї серцевини всіх суспільних відносин. Це положення має свої витоки як із вітчизняного, так із міжнародного права.

Злочини проти власності, до яких відноситься і крадіжка, становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільших цінних соціальних благ -- право власності. Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших груп злочинних дій. Так, у 2007 р. їх кількість складала 46,7 % від загальної кількості вчинених злочинів. Кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст.41 КУ).

Основною метою роботи є формулювання теоретичної системи знань про злочини проти власності, зокрема, про крадіжку.

Відповідно до поставленої мети, завданнями курсової роботи будуть наступні:

1) розглянути загальне поняття корисливих злочинів проти власності з ознаками обертання, його об'єктивних та суб'єктивних ознак;

2) надати поняття крадіжки;

3) проаналізувати ознаки розглядуваного злочину - об'єктивні та суб'єктивні ознаки крадіжки;

4) подати кримінально-правову характеристику злочину, передбаченого статтею 185 Кримінального кодексу України;

5) проаналізувати суміжні склади злочинів, з'ясувати їх відмінність від розглядуваного складу злочину.

Об'єктом є злочини проти власності. Предметом є склад крадіжки.

У процесі написання роботи застосовано базовий діалектичний метод наукового пізнання, а також окремі наукові методи - системно-структурний, логіко-юридичний, соціологічний, психологічний.

Нормативною базою роботи є Конституція України, кримінальне, кримінально-процесуальне законодавство, закони України “Про власність” та ін.

Теоретичною основою курсової роботи послужили наукові праці вчених у галузі кримінального, кримінально-процесуального права та криміналістики, які були реалізовані в практичній діяльності органів дізнання, слідства та суду.

Із сучасних криміналістів та кримінологів, які досліджували окремі питання кримінальної відповідальності за крадіжку, головне місце посідають такі відомі правники: Ю.Александров, Г.Борзенков, В.Владимиров, Б.Волженкін, Й.Гельфанд, М.Гельфер, С.Єлісеєв, А.Закалюк, А.Зелінський, М.Коржанський, Г.Крігер, Б.Курінов, В.Литовченко, Ю.Ляпунов, П.Матишевський, В.Меньшагін, П.Михайленко, М.Панов, А.Пінаєв, А.Піонтковський, Т.Сергєєва, В.Смітієнко, Е.Тенчов, В.Тихий, Є.Фролов, В.Шакун, В.Шикунов та інші.

Питання 1.

Загальне поняття корисливих злочинів з ознаками обертання та їх суспільна небезпечність.

Найголовнішою ознакою демократичного суспільства і правової держави є вільне і ефективне здійснення людиною належних їх прав і свобод. Власність є економічною основою суспільства, а невід'ємне право бути власником - це одна з гарантій реалізації прав і свобод особи. Значимість власності настільки велика, що міжнародне співтовариство вважало за необхідне закріпити її в числі найважливіших прав і свобод людини, викладене у Загальній декларації прав і свобод людини і громадянина.

Держава має гарантувати стабільність відносин власності, забезпечувати їхній захист. Реалізація цього обов'язку держави виявляється у процесі захисту власності від злочинних посягань. У суспільстві з ринковою економікою кримінальне право повинне забезпечити належну охорону прав і законних інтересів громадян, держави і суспільства, стабільність і непорушність власності, яка є основою економічної системи кожної держави. Водночас, статистичні дані свідчать, що кількість корисливих посягань на право власності, перш за все, при обтяжуючих обставинах, має постійну тенденцію до збільшення.

Економічні відносини - це забезпечена суспільством і державою можливість володіти, користуватися і розпоряжатися предметами власності. Суспільна сутність відносин власності полягає в тому, що власник має можливість володіти, користуватися і розпоряжатися належним йому майном, а всі інші члени суспільства зобов' язані не перешкоджати йому у його можливостях, не руйнутвати їх. Саме тому держава закріплює економічні відносини власності правовими нормами - заборони, головною з яких є норма-заповідь: «не вкради». Суспільна сутність і шкідливість злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують чи зовсім знищують (анулюють економічні відносини власності, позбавляють власника можливостей володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. При викраденні, при знищенні майна (грошей, цінних паперів) власник на час чи назавжди втрачає свої можливості володіти, користуватися і розпоряджатися викраденим чи знищеним.

Головне в економічних відносинах власності - це належність певного фонду майна (певної речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб дотримуватися і не порушувати цього панування, не заподіювати йому шкоди у володінні, користуванні його майном.

Юридичним вираженням відносин власності є право власності -- це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном (п.1 ст.2 Закон України «Про власність»). Цей закон визначає, що власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Відповідно до Конституції України від імені українського народу права власника на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси України здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Таким чином, суб'єктами права власності виступають -- держава, юридичні та фізичні особи. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом і держава забезпечує захист цих прав ( ст.13 КУ). Тому кримінальне законодавство також охороняє всі форми власності, що існують в Україні.

Суспільна небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона є найважливішою соціальною цінністю - нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи, підвищення рівня добробуту народу.

Об'єктом злочинів проти власності є суспільні відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави - це і є головною об'єктивною ознакою цих злочинів. Інші об'єкти, яким злочинами проти власності заподіюється шкода (здоров'я при розбійницькому нападі), є додатковим безпосереднім об'єктом посягання.

Право власності злочином не руйнується і не знищується, не анулюється, від злочину не страждає і шкода йому не заподівається, а тому право власності не є об' єктом посягання.

Злочини проти власності руйнують, пошкоджують на час чи назавжди економічні відносини власності, які і є об'єктами розкрадань чужого майна, грошей.

Отже, родовим об'єктом злочинів проти власності є економічні відносини власності.

Видовим об'єктом злочинів проти власності є ті суспільні відносини, на які посягають окремі, конкретні види посягань - крадіжка, грабежі, розбої, шахрайства і т. ін. злочин власність крадіжка

Безпосередніми об'єктами злочинів проти власності є власність окремої особи (фізичної чи юридичної).

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет. Ним є приватне, колективне або державне майно:

-майно - матеріальні речі, створені працею людей для задоволення матеріальних і культурних потреб, що мають вартість і ціну;

-гроші - національна та іноземна валюта, що знаходиться в обігу, а також інша валюта і валютні цінності;

-цінні папери - облігації, чеки, сертифікати, векселі, акції тощо.

Майно як предмет злочину має певні ознаки:

1) юридична -- право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охороною. Для винного майно є чужим;

2) економічна -- майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість. Іноді цю ознаку називають соціальною, оскільки вона означає, що в майно вкладена праця людини. Цінність, вартість майна якраз і вимірюється цією працею;

3) фізична -- це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. їх незаконне знищення, пошкодження, вилов відносяться до злочинів проти довкілля (статті 246, 248 і 249). Але ці предмети стають предметом злочинів проти власності, якщо вони вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною в спеціальних розплідниках, ставках тощо.

Не є предметом злочинів проти власності вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали -- статті 262--267; наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги та прекурсори -- ст. 312 та ін.; військове майно -- статті 410, 411 та ін.

Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом можуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприклад, при вимаганні (ст. 189) та шахрайстві (ст. 190).

Не визнаються предметами злочинів проти власності земля, її надра, ліси, дикі тварини і птахи. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (ст.13 КУ). Порушення встановленого порядку користування природними багатствами утворює окремі злочини: незаконна порубка лісу, незаконне полювання, незаконне заняття рибним, звіриним промислом, незаконне видобування корисних копалин.

Не є предметами злочинів проти власності майно, яке вилучене з цивільного обігу: зброя, отрути, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини і т. ін. Незаконне заво-лодіння чи користування такими речами утворює окремі злочини, передбачені ст. 262, 263, 307, 313 КК.

Специфіка об'єкта і предмета визначають і загальні об'єктивні та суб'єктивні ознаки злочинів проти власності.

Об'єктивна сторона злочинів проти власності полягає у: 1) викраденні (ст.ст.185-188); 2) привласненні (ст. 191); 3) розтраті (ст. 191); 4) вимаганні майна (ст. 198); 5) заволодінні ним шляхом шахрайства (ст. 190); 6) заволодінні ним шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем (ст. 191); 7) вчиненні інших дій, спрямованих на порушення права власності (ст. ст. 192-198).

За способом вчинення, предметом злочину, а також мотиву і мети , іншими суб'єктивними ознаками злочини проти власності можна поділити на три групи:

1) діяння, які характеризуються протиправним корисливим оберненням на свою користь чи користь інших осіб чужого майна, яке заподіює пряму шкоду власникові і здійснюється, як правило, проти волі власника: крадіжка (ст. ст. 185 і 188); грабіж (ст. ст, 186 і 188); розбій (ст. 187); вимагання (ст. 189); шахрайство (ст. 190); привласнення і розтрата, вчинені особою, якій майно ввірене чи перебуває в її віданні (ч.І ст. 191); привласнення, розтрата, заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим становищем (ч 2 ст, 191 ). Ці злочини характеризуються протиправним корисливим заволодінням чужим майном, поєднаним із вилученням цього майна із володіння власника;

2) діяння, які характеризуються протиправним, як правило корисливим заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи користь інших осіб чужого майна (без заподіяння прямих збитків власникові) або з оберненням на свою користь майна, яке не є чужим (є нічийним): заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст, 192); привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї (ст. 193), придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом (ст. 198). Ці злочини вчинюються також із корисливих мотивів, але вони не поєднані з безпосереднім вилученням чужого майна і володіння власника;

3) некорисливі посягання на власність, пов'язані з заподіянням майнової шкоди власникові іншим чином: знищення або пошкодження майна (ст, ст. 194, 196); погроза знищення майна (ст, 195), порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197).

Суб'єктивна сторона злочинів проти власності першої групи (викрадення, привласнення, розтрати, вимагання майна, заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службової особи своїм службовим становищем) характеризується прямим умислом і корисливою метою. Суб'єкт злочину усвідомлює, що: а) майно, яким він протиправно заволодіває, є для нього на даний момент чужим і він не має на нього права; б) вилучення цього майна здійснюється всупереч волі його власника чи іншої особи, у володінні якої воно знаходиться, але, незважаючи на це, він бажає ним заволодіти або обернути на свою користь чи користь інших осіб. Злочини першої групи є найбільш небезпечними посяганнями на власність, оскільки вони полягають у протиправному безоплатному вилученні чужого майна і оберненні його на користь винної особи або інших осіб, що завдає шкоди власникові чи іншому володільцю цього майна.

Суб'єктивна сторона злочинів протії власності другої групи (заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї, придбання або збут майна, завідомо здобутого злочинним шляхом) також характеризується прямим умислом і, як правило, корисливим мотивом.

Злонини проти власності, які становлять третю групу з суб'єктивної сторони характеризуються умисною (умисне знищення або пошкодження майна, погроза знищення майна) або необережною (необережне знищення або пошкодження майна, порушення обов'язків щодо охорони майна) формою вини.

Майже всі злочини проти власності вчинюються із корисливих мотивів із метою неправомірного збагачення, нелегального набуття майна, грошей, цінностей. З інших спонукань (помста, кар'єризм, хуліганство) можуть бути вчинені лише два злочини - умисне знищення або пошкодження чужого майна (ст.194 КК).

Корисливий мотив при вчиненні злочинів проти власності полягає в прагненні винного протиправно обернути чуже чи нічийне майно на свою чи іншої особи користь або отримати майнову вигоду без обернення чужого майна на свою користь. В результаті протиправного вилучення чи заволодіння чужим майном або обернення на свою користь нічийного майна винний або інші особи одержують фактичну можливість володіти, користуватися чи розпоряджатися таким майном як своїм власним, а власник цього майна такої можливості позбавляється. Протиправне вилучення чужого майна в рахунок повернення боргу не може визнаватися злочином проти власності, оскільки у таких випадках не заподіюєтьсх шкода об'єктові таких злочинів (праву власності). Не може розглядатися як злочин проти власності заволодіння майном, здійснене всупереч встановленого законом порядку, у випадку, коли винний вважав, що він має право на володіння, користування або розпорядження таким майном.

За наявності ряду загальних ознак, що характеризують злочини проти власності, вони істотно розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Саме це дає можливість класифікувати їх на різні групи, побудувати їх систему. Так, за наявності корисливого мотиву злочини проти власності поділяються на корисливі і некорисливі. Корисливі злочини, у свою чергу, за характером діяння, за способом їх вчинення можуть бути поділені на злочини: пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням. Тобто, злочини проти власності (статті 185--198)діляться на:

1) корисливі (статті 165--193) - пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185--191); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193);

2) некорисливі (статті 194--198).

Загальними ознаками, що об'єднують корисливі злочини, пов'язані з незаконним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб і не пов'язані з таким обертанням є:

1) незаконне, безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб;

2) корисливий мотив -- прагнення, спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна.

Обертання як обов'язкова ознака об'єктивної сторони злочинів цієї групи передбачає активну поведінку (дію) -- вилучення чужого майна з володіння, розпорядження, користування власника або особи, якій воно ввірене на законній підставі, на користь винного або інших осіб і збагачення його або інших осіб за рахунок цього майна.

Обертання має бути незаконним. Це означає, що суб'єкт не має права на це майно, оскільки воно для нього є чужим. Майно має бути безоплатним, тобто воно не повертається, не оплачується, не відшкодовується власнику його вартість.

З об'єктивної сторони більшість злочинів, пов'язаних з незаконним безоплатним обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб, відносяться до злочинів з матеріальним складом: крім діяння, необхідною ознакою їх об'єктивної сторони є наслідки -- матеріальна шкода - власник позбавляється майна, можливості володіти, користуватися, розпоряджатися ним. Тому закінченими ці злочини визнаються з моменту фактичного заподіяння матеріальної шкоди у визначеному розмірі. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (це так звані усічені склади злочинів).

Суб'єктивна сторона всіх цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою - особа усвідомлює, що вона посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачає матеріальну шкоду власнику (державі, колективу, приватній особі) і бажає настання цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення.

Суб'єкт корисливих злочинів -- крадіжки, грабежу, розбою, вимагання -- будь-яка особа, яка досягла 14-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем суб'єкт спеціальний -- особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа, яка заволодіває чужим майном шляхом зловживання службовим становищем.

Поряд з загальними ознаками злочинів проти власності, ці злочини мають і відмінні ознаки, характерні для конкретних складів злочинів. Вони відрізняються один від одного за способом (формою) їх вчинення, тобто прийомами, методами, які використовує винний для досягнення злочинної мети збагачення за рахунок чужого майна ( крадіжка, грабіж, розбій, вимагання, шахрайство, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).

Питання 2.1

Поняття і значення об'єктивної сторони злочину

Кримінальне законодавство України встановлює кримінальну відповідальність тільки за конкретні суспільно небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як злочин (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, злочин являє собою єдність його зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних) властивостей і ознак. Зовнішня сторона злочину утворює його об'єктивну, а внутрішня - його суб'єктивну сторону. Визнаючи нерозривний зв'язок об'єктивних і суб'єктивних ознак злочину, наука кримінального права в той же час вивчає їх окремо, що необхідно для їх глибшого розуміння. Такий підхід дозволяє глибше пізнати об'єктивну і суб'єктивну сторони злочину, що становлять у реальній дійсності єдиний і неподільний акт злочинної поведінки.

При виявленні злочину ми насамперед стикаємося з його об'єктивними ознаками - конкретним актом поведінки суб'єкта у вигляді дії чи бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об'єктивній обстановці, у певному місці та в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається відповідним способом, наприклад, крадіжка з об'єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185), грабіж - у відкритому викраденні такого майна (ст. 186). Злочин завжди спричиняє певні суспільно небезпечні наслідки, бо в результаті його вчинення завдається істотна шкода суспільним відносинам, охоронюваним кримінальним законом (наприклад, крадіжка (ст. 185) заподіює майнову шкоду власникові).

Об"єктивна сторона є елементом складу злочину і входить до підстав кримінальної відповідальності. Тому особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлені усі ознаки об"єктивної сторони складу злочину.

Ознаки об"єктивної сторони багато в чому визначають суспільну небезпеку злочину. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обставини вчинення злочину, тяжкість наслідків, що настали, є найважливішими показниками суспільної небезпеки як соціальної якості злочину. У цьому зв"язку обєктивні ознаки діяння ураховуються передусім питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто визнані їх злочинними і караними самим законодавцем. Крім того, наприклад, тяжкість наслідків, спосіб вчинення злочину багато в чому визначають тяжкість покарання, яке встановлено в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні злочини.

Аналіз об"єктивної сторони дає змогу встановлювати інші елементи та ознаки складу злочину - об"єкт, якому заподіюється шкода даним злочином, відповідну форму вини, мотив, мету злочину, які не завжди вказуються в дисппозиціях статей Особливої частини КК, і, таким чином, правильно кваліфікувати скоєне.

Об"єктивна сторона має важливе значення для розмежування злочинів, а також відокремлення злочинних діянь від незлочинних . Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні злочини) розрізняються між собою за способом вчинення злочину. Хуліганство, відповідальність за яке встановлено в ст. 206 КК., тобто умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, відрізняється від адміністративно караного дрібного хуліганства за об"єктивною стороною.

Урахування ознак об"єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити характер та ступінь суспільної небезпеки злочину і згідно з цим призначити покарання, відповідне скоєному. Таким чином, сутність названих та інших злочинів взагалі полягає в суспільно небезпечному діянні, яке є основною ознакою об'єктивної сторони. Слід зауважити, що кримінальна відповідальність настає лише за суспільно небезпечне діяння, а не за думки, намір вчинити злочин.

Об'єктивна сторона є важливим показником ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння, визначає характер заподіяної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони.

Важливість об'єктивної сторони полягає і в тому, що вона дає можливість відмежовувати один злочин від іншого. Деякі злочини схожі між собою за об'єктом, суб'єктивною стороною, суб'єктом і відрізняються лише за об'єктивною стороною. Наприклад, об'єктивна сторона крадіжки полягає у таємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК), грабежу - у відкритому викраденні чужого майна (ст. 186 КК), тоді як об'єкт названих злочинів, суб'єкт і суб'єктивна сторона їх збігається.

Таємним вважається викрадення, коли воно вчинюється за відсутності особи, у власності чи під охороною якої знаходилося майно, що викрадається, або у присутності такої особи непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, який виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп'яніння тощо)( Пленум Верховного Суду України у постанові від 25 грудня 1992 р. № 12 «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (зі змінами та доповненнями, внесеними у 1993, 1995 та 1997 роках), далі -- постанова Пленуму від 25 грудня 1992 р. № 12 ). Суди допускали помилки у кваліфікації викрадення при так званому змішаному способі вчинення злочину, коли воно було розпочато таємно, а продовжено відкритим способом.

Найскладніше визначити таємний чи відкритий характер має розкрадання чужого майна тоді, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є ні матеріально відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи, тощо) - такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах - кондитерської, горілчаної, м'ясо-молочної промисловості і т. ін. у присутності співробітників, співслужбовців, які бачать і усвідомлюють викрадення, що розуміє і винна особа. За такими обставинами розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним, оцінки присутніми його поведінки. Якщо винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому одобрюють його дії чи, принаймні, байдуже ставляться до цього, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає, як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не одобрюють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факту викрадення через малолітність (до 5-6-річного віку), хворобливість або інші особливі обставини. При відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити зі спрямованості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер учинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно вчинюється за відсутності потерпілого чи інших осіб, а й тоді, коли воно чиниться в їхній присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна.

Вирішальним для відмежування таємного від відкритого розкрадання є суб'єктивний фактор - думка, міркування винної особи, її оцінка, оцінки присутніми його дій. Тому якщо винний сумлінно помилявся, вважав, що вчинене ним викрадення або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту викрадення, то воно визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів, що вчинюється викрадення.

І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний із-за якихось особливих обставин вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він вчиняє викрадення в присутності посторонніх, яких він не знає і не знає їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках викрадення визнається відкритим.

Наприклад. П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної камери рибозаводу і став викрадати в'ялену рибу. Коли П. склав у мішок біля 40 кг риби, то побачив, що одна із дверей камери почала повільно відчинятися. В камері світло було слабке і П. здалося, що до камери заходять робітники іншої зміни. Щоб не бути затриманим, П схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді П. стверджував що викрав лише 40 кг риби, тому що прийшли на роботу робітники іншої зміни, помітили його і він змушений був тікати. У справі було доведено, що в той час, коли П. викрадав рибу, до камери ніхто не заходив і його там ніхто не бачив. Районний суд засудив П. за грабіж, кваліфікуючи його дії як відкрите викрадення. Таке рішення треба визнати правильним, відповідним закону, оскільки головне в злочині - це лиха воля, злочинна рішучість учинити зло, тобто суб'єктивний фактор дії.

З усього наведеного треба зробити висновок - головна різниця між таємним та відкритим викраденням у тому, що при відкритому викраденні винний долає істотну психічну перешкоду, психічний бар'єр, докладає значних вольових зусиль для того, щоб їх подолати, розуміючи, що його дії усвідомлюють, розуміють і осуджують присутні при цьому особи (власники, володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар'єр виникає й тоді, коли в дійсності факту викрадення ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і в кожну мить можуть затримати, покликати міліцію тощо.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, будучи впевненим у тому, що його дії ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту викрадення, а присутні при цьому -- сторонні особи - не осуджують його дій або ставляться до них байдуже.

Об'єктивну сторону необхідно розглядати у взаємозв'язку з іншими елементами складу злочину, а особливо - із суб'єктивною стороною, оскільки злочин є завжди свідомим актом волевиявлення суб'єкта злочину. Об'єктивні ознаки суспільно небезпечного діяння, характер поведінки особи дозволяють судити і про суб'єктивні моменти злочину - про форму й вид вини, мотив і мету.

Наприклад, при вчиненні крадіжки діяння суб'єкта полягає в таємному викраденні майна (об'єктивна сторона), що свідчить про те, що суб'єкт усвідомлює суспільно небезпечний характер вчиненого, бажає обернути чуже майно на свою користь, тобто про наявність у його діях умислу (суб'єктивна сторона). У даному разі характер діяння впливає на форму й вид вини. Таким чином, саме об'єктивна сторона є критерієм з'ясування суб'єктивної сторони. При розслідуванні і судовому розгляді кримінальної справи на практиці в першу чергу, як правило, встановлюється об'єктивна сторона злочину, на підставі якої з'ясовуються ознаки суб'єктивної сторони.

Структурно об'єктивну сторону складу злочину утворюють:

а) суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність);

б) суспільно небезпечні наслідки;

в) причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком (у злочинах із матеріальним складом).

Ці ознаки вважаються основними, у своїй сукупності вони складають об'єктивну сторону злочину. До об'єктивної сторони входять також факультативні ознаки: спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення злочину.

Основні і факультативні ознаки об'єктивної сторони мають значення для:

а) встановлення наявності складу злочину і тим самим - для підстави кримінальної відповідальності;

б) кваліфікації діяння за відповідними статтями Особливої частини КК;

в) призначення справедливого покарання;

г) можливості звільнення від кримінальної відповідальності й покарання на підставі закону про кримінальну відповідальність.

Об'єктивна сторона крадіжки виражається в дії - таємному незаконному, безоплатному, поза волею власника вилученні чужого майна. Момент закінчення крадіжки визначається за загальним правилом - коли винний вилучив майно та має можливість ним розпорядитися.

Суб'єктом крадіжки може бути осудна особа, яка не має ніяких правомочностей щодо майна, а вчиняє крадіжку лише використовуючи свій доступ до майна.. Не потрібно плутати з привласненням, розтратою або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, бо при привласненні особі чуже майно ввірене або перебуває в її віданні, особа має певні правомочності з володіння, користування, розпорядження стосовно такого майна. У складі крадіжки суб'єкт не має ніяких правомочностей стосовно майна. В деяких випадках такий суб'єкт може мати лише доступ до майна - сторож, охоронець, водій, кладівник. Суб'єктом крадіжки може бути осудна особа, яка досягла 14 річного віку.

Об'єктом крадіжки є право власності на майно фізичних і юридичних осіб. Майно як предмет крадіжки -- це речі та матеріальні цінності, що перебувають у власності фізичної або юридичної особи, державного, комунального чи приватного утворення, а також об'єкти на праві господарського відання, оперативного управління, оренди, застави, зберігання тощо.

Питання 2.2

Предмет крадіжки та її суб”єктивні ознаки.

Суб'єктивна сторона злочину - це психічне відношення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і його наслідків.

Ознаками суб'єктивної сторони є вина, мотив та мета злочину.

Вина - обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Без вини не може бути суб'єктивної сторони складу злочину, а значить і кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні злочину (ст.62 КУ). Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному Кримінальному кодексі України. Чинний Кодекс дає визначення вини, чітко окреслює її форми та види і вказує на те, що їхній конкретний прояв можливий лише у вчиненні суспільне небезпечного діяння. Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст.23 КК). Тому констатація наявності певного психічного ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків (вини у формі умислу чи необережності) -- це не тільки обов'язкова ознака суб'єктивної сторони, але і передумова кримінальної відповідальності та покарання.

У кримінальному праві вина розкривається через її зміст, сутність, а також форму та ступінь.

Елементами вини як психічного відношення виступають свідомість та воля, які у своїй сукупності утворюють її зміст. Таким чином, вина характеризується сполученням двох компонентів: інтелектуального та вольового.

Інтелектуальний елемент полягає в усвідомленні (неусвідомлені) суспільно небезпечного діяння та передбаченні (непередбачені) суспільно небезпечних наслідків, а вольовий - у їх бажанні чи свідомому припущенні (легковажному розрахунку на їх відвернення). Передбачені законом сполучення інтелектуального та вольового елементів утворюють дві форми вини - умисел та необережність ( ст.ст. 24 та 25 КК ).

Сутність вини полягає у негативному або байдужому ставленні особи до соціальних цінностей у суспільстві. Особа, що вчинює суспільно небезпечне діяння, спричиняє шкоду правоохоронюваним об'єктам, підтверджуючи тим самим своє негативне або байдуже чи недостатньо обережне ставлення до цих об'єктів.

Ступінь вини -це кількісна категорія , яка враховує рівень суспільно небезпечного прояву злочинного наміру. Вказана категорія оціночна і залежить від низки ознак, таких як форма вини, мотив, мета та інші. Інтелектуальні і вольові ознаки наміру нерозривно пов'язані одна з одною, але де в чому вони відрізняються. Інтелектуальні ознаки наміру відповідають на питання про те, які фактично обставини, що належать до складу конкретного злочину, були усвідомлені і які наслідки даного діяння передбачалися особою. Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їхній суспільно небезпечний наслідок, особа тим самим усвідомлює протиправність своєї поведінки.

Форма вини - це законодавча конструкція сукупності інтелектуального та вольового елементів, яка і визначає зміст вини та її форму.

Виділяють три розпізнавальні ознаки, що характеризують психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння і його наслідків, а саме:

1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння;

2) передбачення його суспільно небезпечних наслідків;

3) бажання настання таких наслідків або свідоме їх допущення.

Перші дві становлять інтелектуальні ознаки умислу, а бажання настання наслідків або свідоме їх допущення - його вольову ознаку. При вчиненні конкретних злочинів можливі два варіанта поєднання інтелектуальних і вольових ознак. Таке їх співвідношення і лежить в основі розмежування в законі і на практиці умислу на прямий і непрямий:

1) інтелектуальна ознака прямого умислу полягає в усвідомленні суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії або бездіяльності), передбачанні його суспільно небезпечних наслідків і бажанні їх настання ( ч. 2 ст. 24 КК). Відсутність усвідомлення може свідчити про неосудність особи на час вчинення діяння або про відсутність умислу. Передбачення означає, що у свідомості особи склалося певне уявлення про можливі або неминучі наслідки свого діяння. При цьому передбачення має конкретний характер. Особа має чітке уявлення про те, що саме від її конкретного діяння неминуче настануть чи можуть настати певні суспільно небезпечні наслідки;

2) вольова ознака прямого умислу -- це бажання настання передбачуваних наслідків свого діяння. Найчастіше особа прагне у цьому разі досягти якої-небудь мети, задовольнити ту чи іншу потребу, тому діє свідомо і цілеспрямовано.

Відмінність непрямого умислу від прямого можна побачити у вольовій ознаці -- при прямому умислі особа бажає настання суспільно небезпечного наслідку як основного або проміжного результату (мети), а при непрямому -- воля особи не спрямована на досягнення такого наслідку, вона його не бажає, але все ж свідомо допускає його настання. Ця перша розпізнавальна ознака є дуже істотною, але цим не можна обмежуватися. Друга розпізнавальна ознака полягає в характері передбачення наслідків. Якщо при прямому умислі особа передбачає наслідки як можливий або як неминучий результат свого суспільно небезпечного діяння, то при непрямому умислі вона передбачає тільки можливість (ймовірність) настання таких наслідків.

Визначення змісту і спрямованості прямого умислу потребує ретельного з'ясування мотиву і мети вчинення злочину, які визнаються факультативними ознаками суб'єктивної сторони в умисних складах злочинів.

Мотив злочину - це обумовлене певними потребами чи інтересами, усвідомлене особою внутрішнє спонукання, яке викликає у неї намір вчинити злочин. Будь-яка усвідомлена вольова діяльність людини завжди мотивована, тобто в її основі лежить певна потреба, яка ініціює, спонукає, інколи провокує особу на вчинення того чи іншого діяння. Мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони умисного складу злочину коли він, по-перше, безпосередньо передбачений в диспозиції закону, по-друге, коли диспозиція закону його не називає, але наявність такого мотиву випливає з характеру діяння (наприклад, крадіжка -- ст. 185, грабіж -- ст. 186, вимагання -- ст. 189, шахрайство -- ст. 190). Неуважне ставлення до з'ясування мотиву вчинення злочину призводить до помилок при кваліфікації вчиненого злочину або призначення несправедливого покарання.

Мета злочину - це певне уявлення особи про бажаний наслідок його суспільне небезпечного діяння. Змістом мети є бажання особи досягти таким шляхом визначеного і бажаного для неї наслідку. Мета тісно пов'язана з мотивом вчинення злочину. Потреба особи є початковим етапом у будь-якій свідомій психічній діяльності, у тому числі і злочинній. Вони не тільки спонукають особу до вчинення умисного злочину, але і обумовлюють, викликають у її свідомості бажання досягти таким шляхом певного наслідку (задовольнити свою потребу чи інтерес). Тобто діяти цілеспрямовано. Тому в усіх злочинах, вчинених з прямим умислом, необхідно шляхом ретельного аналізу обставин справи визначити, які суспільно небезпечні наслідки передбачав винний і якої конкретної мети бажав досягти вчиненням злочину.

Суб'єктивні ознаки складу злочину включають в себе суб'єктивну сторону і суб'єкт злочину.

З суб'єктивної сторони крадіжка вчиняється з прямим умислом саме на таємне заволодіння чужим для винного майном з метою обернути його на свою користь або на користь іншої особи.

Психологічно в основі крадіжки лежить бажання протиправно збагатитися за рахунок чужої власності. Корисливий мотив залишається без змін незалежно від того, на чию користь було безоплатно обернуто майно, хто саме збагатився -- злочинець чи інші особи, на користь яких він діяв.Винний визнає суспільну небезпечність своїх дій і бажає їх настання.

Питання суб'єктивної сторони злочину та складу злочину досліджували у своїх працях В.І. Борисов, Б.С. Волков, П.С. Дагель, В.П. Ємельянов, Г.А. Злобін, О.М. Ігнатов, Л.М. Кривоченко, Б.С. Никифоров, О.І. Рарог, М.В. Семикін та ін.

Предметом крадіжки може бути майно, яким особа володіє тимчасово (наприклад, при перенесенні речі з ввічливості або за плату, наглядів за річчю на прохання пасажира, примірюванні одягу в магазині тощо). В залежності від способу і обставин заволодіння таким майном дії крадія кваліфікуватимуться як крадіжка або грабіж.

Крадіжкою вважається викрадення майна, на яке особа не мала права, але до якого вона мала доступ у зв'язку з дорученням по роботі чи виконанням службових обов'язків, наприклад під час технологічного перевезення, що здійснюється (вантажником, комбайнером) без документів, виготовлення продукції тощо. Кваліфікується як крадіжка таємне вилучення винним чужого майна, яке до цього вже було вкрадене іншою особою (крадіжка краденого), а також заволодіння забутою власником у відомому йому місці річчю (наприклад, біля дзеркала в туалеті, в купе вагона, в приймальній службової особи тощо), бо винний не міг не розуміти, що власник може повернутися за цією річчю ( Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса. В.Я. Тація - Київ - Харків, Юрінком Інтер, 2003., С. - 73).Протиправне заволодіння майном особою, яка вважала, що має право на це майно, не може розглядатися як крадіжка або інший злочин проти власності, а може за наявності всіх інших ознак кваліфікуватися як самоправство (ст. 356 КК).

Предметом розкрадання не можуть бути природні багатства, які перебувають у природному стані (земля, її надра, ліс на пні, дичина в лісі або в степу, риба у водоймах). У той же час обернення на свою користь плодів землі, вирощених працею людини, -- наприклад врожаю, саджанців розсадника, лісової продукції, риби та водних тварин, що спеціально вирощуються, диких тварин і птахів, яких утримують у вольєрах тощо, -- має всі ознаки крадіжки або іншого в залежності від способу скоєння злочину проти власності. Не може бути предметом крадіжки (або іншого злочину проти власності) майно, яке одержано окремими особами від суб'єкта господарської діяльності як позика або аванс, за трудовою угодою або як обмундирування чи спецодяг, тому що таке майно з моменту передачі особі переходить до неї у власність або у постійне індивідуальне користування. Винятком є марнотратство військовослужбовцем виданих йому для користування обмундирування або спорядження (ст. 413 КК). Не може бути предметом розкрадання і таке майно, яке виявилося загубленим або вийшло із володіння власника в результаті дії стихійних сил природи або інших випадкових обставин. Не є крадіжкою також привласнення завідомо належного якомусь власнику майна, яке випадково опинилося у особи чи знайдене нею. Такі дії кваліфікують за ст. 193 КК.

Субєктивна сторона складу злочину має важливе юридичне значення:

· як складова частина кримінальної відповідальності , вона відмежовує злочинне діяння від незлочинного;

· суб'єктивна сторона дозволяє відмежовувати склади злочинів, схожі за об'єктивною ознакою;

· факультативні ознаки суб'єктивної сторони, навіть коли вони не вказані безпосередньо у складі злочину, суттєво впливають на ступінь суспільної небезпеки злочину, а тому повинні враховуватися при призначенні покарання;

· суттєво впливає на кваліфікацію злочину і дозволяє розділяти тотожні по об'єктивним ознакам злочини;

· суттєво впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину і ступінь суспільної небезпечності суб'єкта злочину, тим самим впливаючи на призначення покарання.

Вона утворює суб'єктивний, внутрішній зміст злочину. На відміну від об'єктивної сторони злочину, яка утворює його фактичний зміст може бути безпосередньо сприйнята потерпілим, іншими особами, суб'єктивна сторона характеризується процесами, що протікають у психіці винного й безпосередньому сприйняттю не доступні. Суб'єктивна сторона пізнається тільки шляхом аналізу та оцінки поведінки правопорушника та обставин вчинення злочину. Суб'єктивна сторона злочину як психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків характеризуються виною, мотивом та метою вчинення злочину. Крадіжка є типовим злочином проти власності, в якому розкривається зміст та предмет всіх злочинів, що віднесені до вказаної групи.

Крадіжка з суб'єктивної сторони передбачає прямий умисел, за якого винний усвідомлює, що вилучає чуже майно таємно. І це психічне відношення винного має вирішальне значення для кваліфікації викрадення як крадіжки. Якщо злочинець помиляється, вважаючи свої дії непомітними, а за ним фактично хтось спостерігає і усвідомлює, що ці дії є незаконними, все вчинене є крадіжкою. Крадіжка вважається закінченим злочином з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну в цей момент можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги) місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогос подарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо). Наприклад, коли під час кишенькової крадіжки злочинець повністю вивів предмет посягання з місця його перебування у потерпілого (з кишені, сумки, рюкзака тощо), але тут же був спійманий громадянами буквально за руку, злочин повинен вважатися закінченим, бо крадій оволодів предметом, обернув на свою користь і міг розпорядитися ним в момент заволодіння (покласти собі в кишеню, віднести з місця злочину, передати іншій особі тощо). Якщо крадіжку вчинено на території підприємства, то закінченою вона буде вважатися з моменту успішного (для злочинця) подолання контрольного пункту або перетинання охоронної огорожі.( Кримінальне право. Особлива частина: Підр./Під ред. д.ю.н. проф. Н. И. Вєтрова і д.ю.н. проф. Ю. И. Ляпунова - К., Новий Юрист, 2002 р., С. - 9).

Питання 3.1

До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види крадіжок, закон відносить вчинення таких діянь: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих або особливо великих розмірах; 5) із заподіянням значної шкоди потерпілому; 7) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, - карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк ( ч.2 ст.185 ). Повторною визнається крадіжка, вчинена особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186, 189--191 або статтями 187 і 262 КК ( ч.1 примітки до ст. 185 ).

Згідно із законом, крадіжка визнається повторною:

1)у випадках закінченого попереднього злочину, готування до нього чи замаху на нього;

2) тоді, коли винна особа була виконавцем попереднього злочину, так і тоді, коли вона брала в ньому участь у ролі пособника, підбурювача чи організатора;

3)злочин визнається повторним незалежно від того, чи була особа притягнена до відповідальності за попередній злочин, чи була вона за нього засуджена, чи відбувала за нього покарання і відбула його.

Розкрадання визнається повторним незалежно від того, від різних чи від одного власника вилучалося майно (гроші), крім випадків, коли розкрадання було продовжуваним

Повторності не буде, якщо :

1)розкрадання, відносно яких закінчилися строки давності (ст. 49 і ст. 80 КК) чи за які судимість знята з винного в порядку амністії чи помилування або погашена (ст. ст. 88 - 91 КК);

2)продовжуване розкрадання, яке утворюють кілька тотожних дій поєднаних єдиним умислом;

3)замах на розкрадання з наступною добровільною відмовою від закінчення злочину (ст. 17 КК);

4)повторення раніше невдалої спроби викрасти те саме майно чи ту саму річ.

Водночас зазначені моменти впливають на кваліфікацію вчиненого. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені злочини повинні отримувати окрему правову оцінку відповідно до положень закону про попередню злочинну діяльність (ст, ст, 14,15) Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших - організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини повинні отримувати самостійну правову оцінку.

Повторне викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб слід відмежовувати від продовжуваного викрадення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства тощо.

Продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне безоплатне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із ряду тотожних злочинних дій (вчинюється одним способом), які мають загальну мету незаконного вилучення майна чи заволодіння ним, з самого початку охоплюються єдиним умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин (наприклад, крадіжка із заводу велосипеда частинами, окремими деталями).У разі вчинення крадіжки, вказаних у статтях 186, 189--191, 187 і 262 однорідних злочинів, необхідна кваліфікація вчиненого за сукупністю -- за ч. 2 ст. 185 і відповідною статтею, що передбачає відповідальність за ці злочини.

Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення (ч.2 ст. 28 КК). Домовитись про спільне вчинення злочину зазделегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування злочину, а також у процесі замаху на злочин. Домовленість повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо) (ч. 2 ст. 28 КК ).Така домовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. Закон не вимагає для цієї форми співучасті якої-не-будь стійкості, досить лише змови. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину, наприклад, при крадіжці одна особа виконує початкові дії, спрямовані на заволодіння майном (скажімо, забезпечує проникнення інших осіб у житло чи інше приміщення або сховище шляхом відмикання дверей), інша - безпосередньо вилучає майно тощо. При цьому не має значення, яку конкретно роль виконував кожний з них при вчиненні крадіжки.