Диверсія як злочин проти основ національної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Кафедра кримінального права

Індивідуальна робота на тему:

«Диверсія як злочин проти основ національної безпеки України»

Харків 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Диверсія як злочин проти основ національної безпеки України

РОЗДІЛ ІІ. Склад злочину, передбачений ст.113 КК України «Диверсія»

2.1 Об'єкт злочину

2.2 Об'єктивна сторона злочину

2.3 Суб'єктивні ознаки злочину

РОЗДІЛ ІІІ. Особливості кваліфікації

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Загальновідомо, що злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих соціальних цінностей неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Доречно зауважити, що і у колишньому Кримінальному Кодексі України 1961 року дана категорія суспільно-небезпечних посягань була віднесена до першого розділу Особливої частини КК України. І це не випадково, оскільки держава вправі й зобов'язана забезпечувати безпеку свого існування, найважливіших політико-правових інститутів, її громадян.

Новим КК України до злочинів проти національної безпеки віднесена і диверсія (ст. 113).

Актуальність обраної теми дослідження зумовлюється необхідністю комплексного вивчення питань кримінально-правової охорони найважливіших об'єктів, на які посягає дане суспільно-небезпечне діяння, а також практику застосування відповідних норм кримінального права в контексті нового кодексу.

Якщо взяти до уваги те, що Україна залишилася сферою діяльності спецслужб іноземних держав, об'єктом устремлінь багатьох країн, а також те, що для вчинення диверсії можуть бути використані останні досягнення в галузі науки і техніки, то підвищена суспільна небезпека наявна.

Крім того, сьогодні є реальна небезпека, яка базується на прямих загрозах застосування спеціальних біологічних, хімічних та інших засобів масового знищення людей, тваринного та рослинного світу різними міжнародними терористичними організаціями. Вони можуть учинити злодіяння, виходячи із своїх екстремістських мотивів або за завданням спеціальних іноземних держав. Саме з цієї причини боротьба з екстремістською діяльністю ворожих Україні елементів, своєчасне їх викриття та запобігання вчиненню ними диверсійних акцій є одним з головних завдань органів Служби безпеки України.

Метою даного дослідження є поглиблення теорії та практики застосування кримінально-правових норм знаннями про правову регламентацію кримінально-правової охорони найважливіших суспільних цінностей від злочинних посягань у формі диверсії.

РОЗДІЛ І. ДИВЕРСІЯ ЯК ЗЛОЧИН ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

Злочини проти основ національної безпеки - найбільш тяжкі злочини, відомі кримінальному законодавству.

Шкоду, яку вони можуть заподіяти, не можна недооцінювати. Державна зрада, шпіонаж, терористичний акт, диверсія, можуть спричинити знищення об'єктів, що мають важливе економічне і військове значення, дезорганізацією роботи державних або громадських організацій, а в умовах війни - призвести до невдач в бою, до загибелі великої кількості людей.

Злочинами проти основ національної безпеки визнаються передбачені кримінальним законом суспільно-небезпечні діяння, спрямовані на підрив або ослаблення суспільного ладу України.

Родовим (спеціальним) об'єктом злочинів проти основ національної безпеки слід вважати суспільний лад України, тобто систему суспільних відносин, властивих суспільству на конкретному етапі його розвитку. Ця система охоплює всі сторони суспільного життя в їхньому органічному взаємозв'язку і взаємозалежності. Окремі групи суспільних відносин, що входять в систему, утворюють безпосередні об'єкти посягання при здійсненні злочинів проти основ національної безпеки.

Важливість родового об'єкта цих злочинів визначає значною мірою і специфіку їх об'єктивних та суб'єктивних ознак. До таких злочинів віднесена і диверсія (ст. 113 КК України).

Під диверсією законодавець розуміє вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

Об'єктом диверсії, як одного з видів групи злочинів, що розглядаються, виступає сама економічна система як така в цілому. В цьому зв'язку представляється неточним твердження про те, що однією з найбільш небезпечних форм посягання на економічну систему суспільства є розкрадання державного майна, його знищення або пошкодження [14, с.58].

Таким чином, злочини проти основ національної безпеки безпосередньо посягають на наступні об'єкти:

- суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність або державну безпеку;

- політичну систему;

- економічну систему;

В складах деяких злочинів проти основ національної безпеки слід виділяти предмет злочину, що має важливе значення для правильної їхньої кваліфікації. Так, предметом диверсії є, наприклад, майно, тобто ті матеріальні цінності, які піддаються руйнуванню або пошкодженню при здійсненні диверсійного акту. Суб'єкт диверсії повинен усвідомлювати, що знищувані ним матеріальні цінності складають чужу власність (незалежно від форми).

Об'єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки виражається в діяннях, які направлені на підрив або ослаблення суспільного ладу України. Реальне настання наслідків від вказаних діянь не обов'язкове.

Законодавець конструює склади злочинів проти основ національної безпеки і як матеріальні, і як формальні. Диверсія віднесена до усічених складів злочину і є закінченою з моменту здійснення вибухів,підпалів або інших дій, спрямованих на досягнення вказаних у законі небезпечних наслідків.

Як правило, злочини проти основ національної безпеки скоюються шляхом активних дій, але можуть скоюватися і шляхом бездіяльності. В залежності від того, як сконструйована законодавцем об'єктивна сторона і визначено момент закінчення злочину. Злочини з матеріальним складом вважаються закінченими з моменту здійснення дій і настання передбачених законом наслідків.

Для злочинів з формальним складом достатньо здійснення дій незалежно від наслідків, що наступили, щоб вважати злочин закінченим. Їхня суспільна небезпека визначається характером самого діяння. Фактичне настання при цьому наслідків не впливає на кваліфікацію і може бути враховане лише при характеристиці особи винного і призначенні йому покарання.

Суб'єктами злочинів проти основ національної безпеки можуть бути громадяни України, особи без громадянства, іноземні громадяни, що досягли 16-річного віку, проте суб'єктом диверсії є будь-яка особа (громадянин України, іноземний громадянин, особа без громадянства), якій виповнилося 14 років.

Хоча кримінальна відповідальність встановлена з шістнадцяти років, проте на практиці притягнення до кримінальної відповідальності з такого віку - явище вкрай рідкісне. Це пояснюється не тільки незначною поширеністю злочинів проти основ національної безпеки взагалі, але і особливостями неповнолітнього в цьому віці. Відсутність життєвого досвіду, необхідного ідейно-політичного гартування, нечіткі світоглядні позиції, схильність сторонньому впливу, весь рівень соціального і психічного розвитку підлітка, як правило, виключає можливість усвідомлення ним суспільної небезпеки скоюваного діяння, його спрямованості на підрив або ослаблення держави.

Здатність підлітка бути суб'єктом злочину проти основ національної безпеки з урахуванням особливостей його особи встановлюється у кожному конкретному випадку. Практика показує, що ретельне з'ясування цього питання, як правило, приводить до висновку про те, що підстав для визнання неповнолітнього суб'єктом злочинів проти основ національної безпеки немає і формою реалізації таких справ стають профілактичні заходи або ж залучення до відповідальності за загальнокримінальні злочини.

Деякі злочини проти основ національної безпеки можуть скоюватися тільки спеціальним суб'єктом.

Суб'єктивна сторона злочинів проти основ національної безпеки характеризується виною у формі прямого умислу. Крім того, для більшості з них обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є мета підриву або ослаблення держави.

Мотиви злочинів проти основ національної безпеки можуть бути найрізноманітнішими (користь, слабкість, матеріальний розрахунок), і якими б вони не були - це не впливає на кваліфікацію діянь, що розглядаються. Проте мотиви здійснення будь-якого особливо небезпечного державного злочину повинні ретельно досліджуватися, бо без цього не можна правильно кваліфікувати діяння і призначити справедливе покарання.

Виразом високого ступеня суспільної небезпеки злочинів проти основ національної безпеки є заходи покарання, встановлені за їхнє здійснення законом. В якості основних заходів покарання закон передбачає позбавлення волі на тривалі терміни, довічне ув'язнення. В якості додаткових заходів передбачена конфіскація майна.

Отже, злочини проти основ національної безпеки України є найбільш небезпечними посяганнями на суспільні відносини, які забезпечують державну безпеку, обороноздатність, незалежність країни, її конституційний лад. Без належної кримінально-правової охорони цих соціальних цінностей неможливе нормальне функціонування держави та відповідних її інститутів. Без стабільності в суспільстві неможлива й ефективна боротьба зі злочинністю, в тому числі і з такими небезпечними злочинами, як вбивства, зґвалтування, розбої та ін. Тому в КК статті про відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України подані в першому розділі Особливої частини [12, с.18].

Це дає підставу для визнання цих злочинів найбільш небезпечними і віднесення їх законодавцем, як правило, до особливо тяжких або тяжких злочинів (ст. 12 КК України).

РОЗДІЛ ІІ. СКЛАД ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНИЙ СТ.113 КК УКРАЇНИ «ДИВЕРСІЯ»

2.1 Об'єкт злочину

В даний час диверсія - злочин, що рідко зустрічається в судовій практиці. Проте небезпека його настільки велика, що навіть одиничні акти диверсій можуть спричинити серйозної шкоди державі.

В результаті здійснення диверсій можуть бути знищені найважливіші об'єкти народного господарства країни (підприємства, мости, дамби, електростанції, засоби зв'язку, транспорт і т. п.), що завдає великих збитків економічної потужності країни. В результаті здійснення диверсій можуть загинути люди [10, с.24].

Диверсії заподіюють державі не тільки серйозний матеріальний збиток, але і негативно впливають на психологічний стан населення, можуть викликати паніку і інші негативні явища.

В сучасних умовах, з урахуванням створення нових засобів масового ураження величезної руйнівної сили, хімічної і бактеріологічної зброї великої потужності, небезпека диверсії ще більше зростає (згадати хоча б нещодавні події 11 березня 2002 р. в США). Тому відповідні органи держави направляють свої зусилля на попередження диверсій на самих ранніх стадіях здійснення злочину.

Основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Економічна система - це економічний базис, складна система відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання створюваних благ.

Крім того, для цього злочину характерним є обов'язковий додатковий об'єкт, який має різний зміст у різних формах цього злочину: це життя і здоров'я особи, власність, навколишнє середовище [9, с.263]. Додатковими об'єктами можуть бути: життя, здоров'я людей, екологічна безпека та ін.

Предметом диверсії можуть бути:

1) будівлі, споруди та інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життєдіяльність певних регіонів чи інших великих територій, належне функціонування певних галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства по виробництву грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), у тому числі підприємства, зруйнування чи пошкодження яких само по собі є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлення вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища тощо);

2) стада і колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, пасіки тощо;

3) посіви сільськогосподарських чи інших культур, лісові масиви тощо.

З вищенаведеного видно, що предметом диверсії звичайно є найбільш важливі, ключові споруди, від роботи яких часом залежить життєдіяльність цілих економічних регіонів (дамби, мости, електростанції, водопроводи, склади продовольства, зброї і боєприпасів, і т. д.). Диверсанти, як правило, обирають для здійснення диверсій такі об'єкти, збитки від руйнування яких найбільш відчутні, а зусилля по вчиненню диверсійних актів мінімальні [11, с.44].

2.2 Об'єктивна сторона злочину

Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільно небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю;

2) зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) радіоактивне забруднення;

4) масове отруєння;

5) поширення епідемій;

6) поширення епізоотій;

7) поширення епіфітотій.

Закон не обмежує перелік способів здійснення диверсії в таких формах, проте загальною характерною властивістю їх усіх є спрямованість на руйнування або пошкодження предмета, на приведення його в повну або ж часткову непридатність. Вони, як правило, - загальнонебезпечні і ефективні. Окрім вибухів і підпалів, до них можна віднести затоплення, влаштування обвалів, вмонтування в діючі механізми сторонніх предметів, помилкову сигналізацію, приведення об'єкту в недіючий стан і т. п.

Злочин є закінченим з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення обвалу чи інших дій відповідної спрямованості, незалежно від того, чи фактично настали ті або інші наслідки (наприклад, в результаті вибуху у зв'язку зі слабкою міцністю заряду може взагалі не настати будь-яких помітних наслідків, через дощ може не загорітися підпалене сховище або отрута виявиться неефективною).

Під терміном “вибух” розуміють займання певних об'єктів внаслідок миттєвого хімічного розкладання відповідних хімічних речовин чи їх сумішей та створення сильно нагрітих газів, а підпал - це свідоме викликання пожежі шляхом застосування джерела вогню до певних об'єктів [9, с.243].

Термін “інші дії” включає спрямоване на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю, зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення. Сюди можна віднести, скажімо, пошкодження дамби гідроелектростанції, яке потягло затоплення населеного пункту, вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля, пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський чи воєнний об'єкт, поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач, організація катастрофи, внесення вірусів у комп'ютерні системи з метою утруднення їхньої роботи або знищення накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

Диверсія може бути спрямована на “масове знищення людей”, тобто позбавлення життя багатьох людей. При цьому конкретна кількість людей, знищення яких можна визнати масовим, визначається з урахуванням обставин справи. Це може бути як декілька тисяч осіб, що скупчені в одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які знаходяться, скажімо, у будинку посольства, у міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Злочин може завдати і «тілесні ушкодження», під якими розуміється порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів - фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою здоров'ю людей - неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.

«Дії, спрямовані на радіоактивне забруднення» можуть полягати, наприклад, у зруйнуванні чи пошкодженні ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушенні корпусу, оболонки агрегату, виробу, де знаходяться радіоактивні речовини, шляхом його розбирання чи підпалювання тощо.

Під масовими отруєннями, спричиненими злочином розуміють заподіяння шкоди життю і здоров'ю більш-менш широких кіл населення шляхом їх отруєння. Отруєння особи виявляється у її хворобливому стані, викликане потраплянням в організм отруйної речовини. Небезпека його полягає в тому, що від нього може наступити смерть. Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отрутних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів і т. ін. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 як екоцид.

Під епідемією Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» розуміє такий, що відбувається на значній території за відносно короткий проміжок часу, процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери, віспи, тифу, дифтерії, туберкульозу, поліомієліту, кашлюку, грипу, правцю, кору тощо), коли показник інфекційної захворюваності серед населення певної місцевості та у певний час перевищує звичайний рівень, характерний для даної інфекційної хвороби, та характеризується відповідною динамікою. Умисне зараження однієї, двох чи кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133 («Зараження венеричною хворобою»), а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби - за ст. 130 («Зараження вірусом СНІД чи іншої невиліковної хвороби»). Загибель людей від епідемії охоплюється складом цього злочину і додаткової кваліфікації не потребує.

Дії у формі поширення епізоотії полягають у безперервному процесі масового поширення заразних (інфекційних та паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру, вірусного ентериту, сапу, туберкульозу, сибірки, бруцельозу тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин та хутрових звірів, домашньої і дикої птиці, бджіл, риби, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зиготи, сперми тощо.

Раніше в радянському кримінальному праві існувала думка про те, що поширення епізоотій вважатиметься диверсією, якщо вищеназвані предмети злочинного посягання перебувають у власності держави [14, с.54].

Значне поширення грибкових, вірусних чи бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин (фомопсису соняшнику, гельмінтоспоріозу кукурудзи, рису чи сорго, опіку плодових, хвороби Пірса винограду, стеблової та жовтої іржі пшениці, пірікуляріозу рису тощо) охоплюється терміном “епіфітотія”. Таке явище може бути спричинене дією шкідників (комах, кліщів, мікроорганізмів) чи фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Об'єктивна сторона у формі поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, може полягати у розповсюдженні будь-яким способом на території України збудників чи переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) або навіть у спробі такого розповсюдження.

2.3 Суб'єктивні ознаки злочину

диверсія злочин держава ушкодження

Суб'єктом злочину виступає фізична осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла віку 14-ти років. Тобто ним може бути як громадянин України, так і іноземець й особа без громадянства. Вік кримінальної відповідальності за вчинення такого злочину визначається ч. 2 ст. 22 КК України, в якій за скоєння диверсійних дій передбачається можливість застосування заходів кримінального переслідування до особи у віці 14 років.

Щодо суб'єктивної сторони диверсії, то вона характеризується виною у формі прямого умислу і спеціальною метою - ослаблення держави. Характерною ознакою диверсії є те, що вчинення зазначених вище дій не є самоціллю, а використовується винним як засіб досягнення його головної мети - ослаблення держави. Диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид та ін, саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) [17, с.44]. Зазначена мета диверсії означає прагнення знизити економічний, науково-технічний, військовий потенціал держави тощо (не вимагається, щоб винний намагався суттєво ослабити державу (повалити, підірвати її), достатньо його бажання хоча б певним чином вплинути на ту чи іншу складову її потенціалу).

Злочин є з формальним складом, а тому на перший план виступає не фактичний результат (ослаблення держави чи принаймні реальна загроза такого ослаблення), а саме вороже ставлення особи до держави.

Мотив (користь, помста та ін.) не впливає на кваліфікацію злочинних дій, але його встановлення необхідне для того, щоб визначити характер і спрямованість умислу винного і мету скоєних дій.

При вирішенні питання про те, з якою ціллю діяв винний, слід враховувати особу останнього, спосіб здійснення злочину, обстановку, важливість об'єкту, а також заподіяний збиток і інші обставини, узяті в сукупності.

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ КВАЛІФІКАЦІЇ

При кваліфікації злочинного діяння з ст. 113 КК України „Диверсія” необхідно враховувати наявність суміжних з ним злочинів, таких як умисне вбивство, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна та інші.

Особливе значення в сучасних умовах має відмежування диверсії від терористичного акту в формі диверсії та екоциду.

Такий злочин, як «Диверсія» (ст.113 ККУ) характеризується особливою спрямованістю діянь та специфікацію суб'єктивної сторони. Ці діяння спрямовані на підрив конституційного ладу та безпеки держави як важливіших складових елементів організації суспільства [16, с.98].

Спричинення ж конкретної шкоди потерпілим за такими видами прояву терористичного характеру (у формі диверсії) є не самоціллю, а способами підриву конституційного ладу та безпеки держави. Отже, забезпечуючи охорону конституційного ладу, законодавець одночасно забезпечує і охорону життя осіб, які можуть потерпіти від такого роду злочинів.

Слід відзначити і таку специфічну обставину, що у диверсії при описанні законодавцем способу злочину, акцент зроблено не стільки на спричинення ушкоджень людям, скільки на знищення чи пошкодження майнових об'єктів.

Тероризм же характеризується спрямованістю на спричинення шкоди невизначеному широкому колу осіб і вчиняється загально-небезпечним способом, пов'язаним перед усім із спричиненням шкоди особі, а з іншого боку - із знищенням чи пошкодженням матеріальних об'єктів. До того ж завдання шкоди матеріальним об'єктам за своєю суттю є ні чим іншим як формою психічного тиску на людей, способом їх залякування. Таким чином, саме тероризм становить загрозу безпеці суспільства: призводить до багаточислених людських жертв, значних матеріальних збитків, дестабілізує обстановку у державі, формує негативну морально-психологічну атмосферу, відчуття страху громадян за своє життя.

Глобалізм тероризму, його катастрофогенність і підвищена небезпека зумовлюються випадковим вибором об'єкта безпосереднього впливу терористів.

Масштаби соціально-правового і навіть соціально-політичного явища тероризм набув у значній мірі завдяки низькій вірогідності його уразливості, а також високій ефективності впливу на об'єкт злочину. Цьому тероризм зобов'язаний використанню насильства у його раптових, підступних формах щодо незахищених людей та матеріальних об'єктів, які не причетні до суті конфлікту.

При вчиненні ж диверсії об'єкт завжди детально обирається з метою спричинення якнайбільшої шкоди державі, її ослаблення.

Відмежування диверсії від екоциду здійснюється на основі об'єкту злочинного посягання.

Основний безпосередній об'єкт диверсії - безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії.

Об'єктом же при вчиненні такого міжнародного злочину як екоцид є - безпека природи як середовище проживання людини. Крім того, таке злочинне посягання характеризується масовістю, масштабністю і, нерідко, може виходити за межі конкретної держави [13, с.104].

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки вищенаведеним аргументам можна зробити ряд висновків:

Поняття диверсії як злочину проти основ національної безпеки України дається законодавцем у статті 113 КК України. Диверсія - це вчинення з метою ослаблення держави вибухів, підпалів або інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їхньому здоров'ю, на зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, а також вчинення з тією самою метою дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, масове отруєння, поширення епідемій, епізоотій чи епіфітотій.

Новим КК України даний злочин віднесений категорії особливо тяжких (ст. 12 КК).

Основним безпосереднім об'єктом диверсії являється безпека держави в економічній, екологічній, воєнній або будь-якій іншій сфері відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії

Об'єктивна сторона диверсії проявляється в семи формах, кожна із яких передбачає вчинення суспільне небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на: 1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров'ю; 2) зруйнування або пошкодження об'єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення; 3) радіоактивне забруднення; 4) масове отруєння; 5) поширення епідемій; 6) поширення епізоотій; 7) поширення епіфітотій.

Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилось 14 років. Суб'єктивна сторона диверсії характеризується виною у виді прямого умислу і спеціальною метою.

Саме за ознакою спеціальної мети (не враховуючи деяких інших ознак) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, умисне знищення або пошкодження майна, забруднення моря, випуск або реалізація недоброякісної продукції, зараження венеричною хворобою, екоцид тощо.

В наш час диверсія -- злочин, який рідко зустрічається у судовій практиці. Однак небезпечність його так велика, що диверсія займає чільне місце серед особливо небезпечних злочинів проти держави.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. - К., 52 с.

2. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 р. КБ „ИНФОДИСК”.

3. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення “ від 24 лютого 1994 р. КБ „ИНФОДИСК”.

4. Закон України “Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку” від 8 лютого 1995р. КБ „ИНФОДИСК”.

5. Закон України “Про захист населення від інфекційних хвороб” від 6 квітня 2000 р. КБ „ИНФОДИСК”.

6. Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р. КБ „ИНФОДИСК”.

7. Постанова ПВС № / від 1 квітня 1994 р. “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я людини”. КБ „ИНФОДИСК”.

8. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. -- 1104 с.

9. Науково-практичний коментар КК України / За ред. В.Г. Гончаренка. - К., 2008.- 890 с.

10. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

11. Кримінальне право України: Особлива частина / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. професорів М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- Київ--Харків: Юрінком Інтер--Право, 2010.

12. Кримінальне право України. Особлива частина. Підручник. / Ю.В. Александров та ін. - К.: НАВСУ - Правові джерела, 2008. - 894 с.

13. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М.В. Володько та ін.) Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За заг. ред. М. І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 656 с.

14. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. -- К.: Атіка, 2001. -- 544 с.

15. Селiванов В. Національна безпека України та її забезпечення (концептуальний підхід). // Право України. - 1992. - № 7. - с. 7.

16. Ємельянов В. Кримінальна відповідальність за злочини терористичної спрямованості проти державних діячів. // Право України. - 2002. - № 1. - с. 98.

17. Ємельянов В. Уточнити деякі склади злочинів терористичної спрямованості. // Право України. - 2000. - № 5. - с. 44.

Размещено на Allbest.ru