Сучасний стан застосування методу відеоконференцзв'язку при збиранні й перевірці доказів у кримінальних справах

Крім того, необхідно мати на увазі, що при передачі особи, що утримується під вартою, у деяких випадках виникає проблема транзиту через третю державу (коли між відповідними державами відсутні прямі шляхи сполучення), оскільки законодавством багатьох країн подібний транзит не допускається. Звідси неможливість передачі особи, що утримується під вартою на території іноземної держави для проведення з нею процесуально-слідчих дій. ВКЗ ефективно вирішує і цю проблему. Потенційна економія в даному разі визначається вартістю витрат на охорону і транспортування.

Також потребує вирішення проблема прохань, що збігаються за часом, двох і більше запитуючих держав про тимчасову передачу особи, що утримується під вартою на території запитуваної держави для проведення за її участю процесуально-слідчих дій. Одночасне задоволення клопотань двох держав про тимчасову передачу такої особи в рамках діючої системи міжнародного співробітництва та правової допомоги буде неможливим. Запитувана держава, що одержала клопотання про тимчасову передачу особи від двох і більше держав, має однаково повідомити запитуючі держави про цей факт. Безумовно, приймаючи рішення, запитувана держава враховує всі відповідні фактори і перевагу може віддати клопотанню держави, з якою є договірно-правові відносини. Але може скластися ситуація, коли запитувана держава не пов'язана будь-якими договірними зобов'язаннями про тимчасову передачу особи з жодною із запитуючих держав. Оптимальне вирішення позначеної проблеми в рамках діючої системи міжнародного співробітництва у сфері кримінального процесу і правової допомоги може бути знайдене за допомогою використання ВКЗ, що дозволить забезпечити віддалену присутність особи перед компетентними органами запитуючих держав, забезпечивши їй віддалену участь у необхідних запитуючим державам процесуально-слідчих діях. ВКЗ надає можливість фактично одночасного задоволення клопотань двох і більше держав про тимчасову передачу особи, тим самим дозволяючи вирішити проблему прохань, що збігаються за часом.

ВКЗ дозволяє знайти адекватне і справедливе вирішення ситуації, коли держава, що одержала прохання про тимчасову передачу особи, одержує також прохання від іншої запитуючої держави про видачу цієї самої особи, тобто коли особа одночасно є об'єктом кримінального переслідування в одній державі й необхідність її присутності для проведення процесуальних дій потрібна в іншій державі.

Таким чином, при вивченні питання про використання ВКЗ при одержанні показань від осіб, що утримуються під вартою, на території іноземної держави встановлені очевидні вигоди в порівнянні з традиційними способами одержання їхніх показань. По-перше, безпека організації їх конвоювання й охорони, оскільки знижується ризик можливої втечі, особливо, коли це стосується ув'язнених (засуджених), що перебувають під посиленою охороною. По-друге, вирішення проблеми транзиту зазначених осіб через територію третіх держав, коли між запитуючою і запитуваною державами відсутні прямі шляхи сполучення. По-третє, економія витрат з доставки таких осіб до місця розгляду справи чи участі в процесуально-слідчих діях. По-четверте, вирішення проблеми прохань, що збігаються за часом, двох і більше запитуючих держав про тимчасову передачу особи, що утримується під вартою на території запитуваної держави для проведення за її участю процесуально-слідчих дій. По-п'яте, стосовно осіб, що утримуються під вартою, істотно скорочується проміжок часу між скоєнням злочину і моментом покарання винної особи.

Беручи до уваги сказане, ми вважаємо, що альтернативою особистої участі особи, що утримується під вартою на території іноземної держави може і має бути її віддалена присутність з використанням методу ВКЗ. При цьому ВКЗ дозволить забезпечити проведення за участю цієї особи допиту, очної ставки, інших процесуально-слідчих дій.

Ми також можемо припустити, що використання методу ВКЗ може бути ефективним в практиці здійснення кримінального переслідування по запиту іноземної держави за злочин, вчинений на її території. Необхідність використання ВКЗ при передачі кримінального переслідування визначається тим, що злочин вчинений в одній державі, де перебувають першоджерела доказів (свідки, потерпілі, речові докази), переміщення яких до місця провадження у кримінальній справі в іноземну державу істотно ускладнене або неможливо, а особа, що вчинила цей злочин, перебуває на території іншої держави й видачі не підлягає. У цій ситуації метод ВКЗ ефективно й оперативно дозволяє компетентним органам запитуваної держави, що здійснюють кримінальне переслідування особи, яка вчинила злочин на території запитуючої держави й не підлягає видачі, безпосередньо досліджувати докази (допитувати свідків, потерпілих, експертів, проводити огляд місця події, впізнання, очні ставки), збирання яких традиційним способом у місці їх дослідження ускладнене або неможливо.

Потенційні можливості, що надає застосування ВКЗ при розслідуванні й розгляді кримінальних справ, важко переоцінити. У той самий час прагнення “йти в ногу з часом” припускає всебічний розгляд усіх проблемних ситуацій, що неминуче виникають при становленні нового кримінально-процесуального інституту проведення процесуально-слідчих дій за допомогою методу ВКЗ.

З урахуванням викладеного, вважаємо за необхідне закріпити в кримінально-процесуальному законодавстві України норму, яка б регламентувала процесуальний порядок проведення очної ставки за допомогою ВКЗ. За наявності погрози ідентифікації особи, що захищається, допустити використання акустичних і (або) візуальних перешкод. Застосування цього заходу безпеки буде можливе як на досудових стадіях, так і при розгляді справи в суді, а також при наданні правової допомоги у кримінальних справах. Крім того, у випадках, коли цього вимагають інтереси безпеки осіб, взятих під захист, законодавчо передбачити проведення допиту свідка, а також потерпілого за допомогою ВКЗ на досудових стадіях кримінального процесу, а щодо потерпілого і в судовому засіданні. Варто також передбачити і проведення пред'явлення для впізнання з використанням ВКЗ. Воно має проводитися з дотриманням загальних вимог кримінально-процесуального законодавства. У той самий час поняті мають перебувати не тільки в одному приміщенні з особою, яка впізнає, але й у місці перебування того, кого впізнають. Вирішення питання про перебування захисника разом з особою, яка впізнає, має бути віднесене до компетенції слідчого. Принципова значимість цих положень полягає в тому, що: по-перше, у практику розслідування і розгляду кримінальних справ вводиться такий процесуальний захід безпеки, як проведення очної ставки за допомогою ВКЗ; по-друге, як захід безпеки прямо передбачити в кримінально-процесуальному законодавстві пред'явлення для впізнання з використанням ВКЗ; по-третє, законодавчо передбачити допит особи, що захищається, за допомогою ВКЗ на досудових стадіях кримінального процесу; по-четверте, при проведенні допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання за допомогою ВКЗ пропонується використовувати не тільки акустичні, але і візуальні перешкоди, що виключають ідентифікацію особи, яка захищається; по-п'яте, названі процесуальні заходи безпеки мають поширюватися не тільки на свідка і потерпілого, але також і на інших учасників, а в деяких випадках і на самого обвинувачуваного.

Про перспективність застосування ВКЗ у національному кримінальному судочинстві свідчить позитивний досвід інших країн. Наведемо лише деякі переваги використання ВКЗ при касаційному перегляді судових рішень: 1) підвищується рівень безпеки судової діяльності; 2) значно скорочується час розгляду справ; 3) заощаджуються кошти на транспортування осіб, що утримуються під вартою, до суду; 4) вирішується проблема доставки осіб, що утримується під вартою, у судове засідання; 5) не відволікаються для конвоювання і забезпечення охорони в суді працівники органів внутрішніх справ; 6) зменшується ймовірність утечі засуджених з-під варти; 7) забезпечується право засуджених особисто викласти свою позицію щодо питань, які розглядає суд; 8) підсудний не почуватиме себе невпевнено, як часто буває в залі судового засідання, особливо якщо при цьому присутні його родичі та знайомі; 9) зменшується ризик поширення захворювань, на які страждають особи, що утримується під вартою; 10) значно скорочується проміжок часу від скоєння злочину до призначення покарання винній особі.

Доцільність та ефективність одержання доказів із застосуванням методу ВКЗ як в Україні, так і з-за кордону очевидна. При достатній технічній оснащеності судів і слідчих ізоляторів, їх відповідному кадровому забезпеченні використання ВКЗ у національній системі судочинства матиме багато переваг, оскільки прискорить процес одержання доказів, що позитивно позначиться на дотриманні прав обвинувачуваних і потерпілих, а також сприятиме з'ясуванню істини у справі. На національному рівні необхідно зробити внутрішнє законодавство відповідним до норм міжнародних договорів, створити спеціальну нормативно-правову базу, що регламентує застосування ВКЗ у національному кримінальному процесі.

Таким чином, метод ВКЗ має знайти своє відбиття в кримінально-процесуальній діяльності, чому має сприяти належне правове регулювання на національному рівні. Формування правових основ використання методу ВКЗ у національному кримінальному процесі, у тому числі у сфері надання ВПД у КС, припускає всебічний аналіз міжнародно-правових документів, які містять норми, що регламентують використання методу ВКЗ при збиранні та перевірці доказів у кримінальних справах.

кримінальний відеоконференцзв'язок процесуальний

Література

1. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учебник. - М.: Спарк, 1999. - 287 с.

2. Максименко В. Україна - суб'єкт правової допомоги зарубіжним державам у кримінальних справах // Право України. - 1998. - № 11. - С. 149-152.

3. Маланюк А.Г. Розгляд компетентними органами України клопотань про видачу особи // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. - Вип. 16. - С. 330-335.

4. Буроменський М. Деякі судження про поняття міжнародного кримінального права // Вісник до 10-річчя Академії правових наук України. - 2003. - № 2-3 (33-34). - С. 359-370.

5. Васильев Ю.Г. Институт выдачи преступников (экстрадиции) в современном международном праве. - М.: Современная экономика и право, 2003. - 320 с.

6. Васильчикова Н.А. Международный гражданский процесс как составная часть внутригосударственного гражданского процессуального права // Арбитражный и гражданский процесс. - 2003. - № 3. - С. 37-41.

7. Волженкина В.М. Оказание правовой помощи по уголовным делам в сфере международного сотрудничества: Учебное пособие. - СПб., 1999. - с. 34.

8. Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. - СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс»; Санкт-Петербургский юридический институт Генеральной прокуратуры РФ, 2001. - 359 с.

9. Волженкина В. К вопросу о разработке закона «О выдаче (экстрадиции)» // Уголовное право. - 2002. - № 1. - С. 6-10.

10. Волженкина В. Продолжая дискуссию о Проекте закона о выдаче (экстрадиции) // Уголовное право. - 2002. - № 2. - С. 11-13.

11. Выводы и рекомендации Совещания Специальной группы экспертов по уменьшению риска насилия в системе уголовного правосудия // Док. E / CN.15 / 1994 / 4 / Add. 3.25 February. 1994. P.10.

12. Вяткин Ф., Зильберман С. Видеоконференцсвязь при рассмотрении кассационных жалоб // Российская юстиция. - 2000. - № 6. - С. 11-12.

13. Вяткин Ф., Зильберман С. Высокие технологии в организации работы судов // Российская юстиция. - 2003. - № 6. - С. 64-65.

14. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. - М.: Издательство МНИМП, 1998. - 600 с.

15. Гончаров В.Б., Кожевников В.В. Проблемы безопасности участников уголовного процесса // Государство и право. - 2000. - № 2. - С. 49-56.

16. Гордін Л.Я. Проблеми законодавчого забезпечення діяльності слідчо-оперативних груп // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - 2004. - № 1-2 (9-10). - С. 236-239.

17. Де Сальвиа М. Европейская конвенция по правам человека. - СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2004. - 267 с.

18. Дистефано Карл Л. Способы получения доказательств из США для судопроизводства за границей // Государство и право. - 1996. - № 10. - С. 30.

Размещено на Allbest.ru