Розвиток держави та права у Вавилонській державі
Особливості виникнення і розвитку держав Месопотамії. Вавілонське царство при касситській династії. Вавілонія під владою Ассирії. Розгром Ассирії і створення Нововавілонської держави. Державний устрій, суд, збройні сили Вавилону. Закони царя Хаммурапі.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 20.05.2011 |
| Размер файла | 47,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Вступ
У Передній Азії найдавніші держави виникли в долині річок Тигру і Євфрату, тобто в долині Межиріччя, або Месопотамії. В південній її частині жили племена шумерів. Основним їх заняттям було землеробство. Десята частина врожаю у вигляді податку вилучалася в царські комори. На кінець IV ст. до н. е. в Південній Месопотамії існували понад 20 дрібних держав. Їх правителі називалися патесі, а самі держави в свою чергу - патесіати. Між найкрупнішими патесіатами - Лагашем та Уммою в кінці IV тис. до н.е. починається боротьба за об'єднання під своєю владою Південного Межиріччя.
У центральній і північно-західній частині Межиріччя проживали семітські племена, що називалися за своїм головним містом аккадійцями. Приблизно в середині III тис. до н.е. на чолі Аккаду опинився талановитий воєначальник і адміністратор Саргон І. У його війську налічувалося 5400 воїнів. Вважається, що це перше в історії постійне військо.
Близько 2320 р. до н.е. в Лагаші вибухнуло народне повстання, кероване Урукагіною (Уруінімгіною), що стало переможним. Урукагіна за період шестирічного правління (2318-2312 pp. до н.е.) здійснив важливі соціальні реформи, які вважаються найдавнішими відомими правовими актами в галузі соціально-економічних відносин. Були скасовані побори зі жрецького персоналу, збільшено натуральне утримання підневільних храмових робітників, відновлено незалежність храмового господарства від царської адміністрації. Певні поступки були зроблені і рядовим прошаркам населення: зменшено плату за здійснення релігійних обрядів, скасовано деякі податки з ремісників, полегшено повинність на зрошувальних спорудах. Окрім цього, Урукагіна відновив судову організацію в сільських общинах та гарантував права громадян Лагашу, захистивши їх від лихварської кабали. Нарешті була ліквідована поліандрія (багатомужжя). Усі ці реформи Урукагіна видав за договір з головним богом Лагашу Нінгірсу, а себе оголосив виконавцем його волі. Реформи не зачепили землеволодіння знаті, не ліквідували повністю боргової кабали. Через шість років після переможного повстання Урукагіни землі Лагашу були захоплені армією Умми, а реформи Урукагіни - скасовані.
В усобну боротьбу південномесопотамських міст втрутився Саргон (правив Аккадом з 2334 р. до н.е.). Цей цар підкорив собі усе Межиріччя, Елам (гірська країна на схід від Межиріччя) і здійснив походи в Сирію і Малу Азію. В кінці свого царювання прийняв титул «царя чотирьох сторін світу». Саргон та його наступники Саргоніди (п'ять царів, син, змінюючи батька, правили країною протягом 150 років) прискорили розвиток державності в Древньому Шумері. Сильного удару було завдано родовій аристократії шумерських міст. Однак державний лад цих міст ще нагадує попередню, додержавну епоху. Це невеликі адміністративні утворення типу міст-держав. Центром їх, оточеним сільською периферією, були поселення міського типу.
Серцевиною і символом такого поселення був храм - зікурат, збудований на честь місцевого божества-покровителя. Нерідко храм був місцем проживання вождя і перебування його адміністративного апарату з числа жерців - чиновників. Таким вождем був обраний усіма вільними чоловіками (або призначений радою старійшин) енсі («той, що очолює рід») чи лугаль (велика людина). У храмі знаходилися комори для зберігання зерна, отриманого з храмових земель, обробка яких була обов'язком усіх землеробів, склади готової продукції ремісників, арсенали і т.п. Зрозуміло, що таке місто мало автономний устрій з власною армією, чиновниками, податками тощо. Рада або общинні збори управляють загальним земельним фондом, чинять суд, можливо, мають право зміщення енсі та лугалів. Влада центру тримається на військовій силі царя та тих вигодах, які забезпечує єдина держава: припинення міжусобних війн, вільний розвиток торгівлі і ремесел, надходження рабів із завойованих територій, безпека кордонів тощо. Однак ця влада первісно не має такого абсолютного характеру, як влада фараона в сусідньому Єгипті. За одного з наступників Саргонідів - Урнамму (засновник Третьої династії Ура 2112-2003 pp. до н. е.) царська влада зрештою набула деспотичного характеру. Цар став верховним суддею, главою усього державного апарату, він же вирішував питання війни і миру. Було створене сильне центральне управління. В царських та храмових землях чисельний штат писців та чиновників реєстрував найдрібніші аспекти господарського життя.
В країні діяла налагоджена транспортна система, гінці з документами розсилалися в усі кінці держави. Син Урнамму Шульгі (2093-2046 pp. до н. е.) добився свого обожнення. В храмах ставилися його зображення, яким слід було приносити жертви. Шульгі видав закони, які свідчать про наявність розвинутої судової системи. В них, зокрема, встановлювалася винагорода за привід раба-втікача його власникові. Передбачалися також покарання за різні види членоушкоджень. На відміну від більш пізніх законів Хаммурапі, Шульгі не керувався принципом «око за око, зуб за зуб», а визначив порядок матеріального відшкодування постраждалому. Закони Шульгі вважаються найдавнішими з відомих нам правових актів.
У кінці III тисячоліття до н.е. в область Аккаду вторгаються аморейські племена з Аравії, а в область Шумера - еламіти. Між цими двома завойовниками точиться боротьба за повне панування над Межиріччям, в якій перемагають аморейські царі, чиєю столицею був Вавилон. Близько 1894 р. до н.е. амореї створили самостійну державу з центром у Вавилоні. Розквіт давньовавилонського царства і остаточне об'єднання під його зверхністю усього Межиріччя відбувається за знаменитого царя Хаммурапі (1792-1750 р. до н.е.). Хаммурапі переміг еламітів, підкоривши північне від Вавилонії царство Марі, та завоював місто Ашшур, центр могутньої в майбутньому держави. Його імперія протрималася близько двох віків. У 1595 р. до н.е. Вавилон був захоплений хетами, а в 1518 р. до н.е. - касітами, панування яких тривало 362 роки.
Хаммурапі розробив знаменитий звід законів. Висічений на базальтовому стовпі, кодекс зберігся до нашого часу. Складається він з 282 статей.
Було б не зовсім вірним вважати Хаммурапі першим чи найбільшим законодавцем Вавилонського царства. Закони держави Ешнунни (держава захоплена Хаммурапі в 1763 р. до н.е.) уже на поч. XX ст. до н.е. містили тарифи цін та оплати найманої праці, статті сімейного, шлюбного та карного права. Так, за подружню зраду з боку дружини, зґвалтування заміжньої жінки та викрадення дитини вільної людини встановлювалася смертна кара. Як випливає з цих законів, раби носили спеціальні тавра і не могли вийти за межі міста без дозволу свого володаря. До другої половини XX ст. до н. е. віднесено закони царя Ліпіт-Іштара, в котрих, зокрема, регулюється статус рабів. Були встановлені покарання за втечу раба від господаря та за переховування раба-утікача. Обумовлювалося: якщо рабиня вступала у шлюб з вільним, її діти від такого шлюбу ставали вільними, і т.д. і т.п. Тобто, закони Хаммурапі з'явилися не на пустому місці, їх поява була лише одним з виявів фіксації місцевих правових норм, доповнених законодавчою практикою правителя.
Показово, що норми права кодексу Хаммурапі були практично вільні від релігійного впливу. Вчені вважають це свідченням того, що релігійна система Межиріччя не була тотальною, тобто не монополізувала сферу духовного життя. На відміну від іншої найдавнішої правової системи світу, давньоєгипетської, норми правової поведінки у Вавилонській державі залишалися відносно вільними від авторитету релігії і втручання жерців. Ці закони як за своїм змістом, так і за рівнем розвитку тогочасної юридичної думки були великим кроком уперед порівняно з давнішими шумерськими та аккадськими правовими пам'ятками. Зокрема, був прийнятий, хоча й не завжди послідовно відстоювався, принцип провини та злої волі. Так, було встановлено різні покарання за зумисне і незумисне убивства.
Древній Вавилон був різновидом східної деспотії. Цар (патесі-лугаль) має необмежену владу, управління побудоване на засадах бюрократичного централізму. В країні діє відрегульована податкова система, населення задіяне у суспільних роботах.
Мета курсової роботи полягає в тому, щоб дати характеристику розвитку держави та права у Вавилонській державі.
Об'єктом дослідження - є наукові праці про розвиток держави та права у Вавилонській державі.
Методи дослідження: описовий, порівняльний, структурний.
Структура роботи. Дана робота складається із вступу, трьох розділів, висновку та списку використаної літератури.
Розділ 1. Становлення та розвиток держави у Вавилоні
1.1 Особливості виникнення і розвитку держав Месопотамії
Починаючи із сивої давнини, у нижній течії рік Тигр і Євфрат на півдні Месопотамії проживав народ, що називався шумери. Чи були шумери корінними жителями цього району, або, як про це говорять їх легенди, прийшли здалеку, невідомо.
Уже в ІV тисячолітті до н.е. Шумер переживає період переходу від первісного ладу до класового суспільства. Виділяється скотарство, ремесло відокремлюється від землеробства, починається обробка металів. У сім'ї та суспільстві стверджується панування чоловіка. Родова громада перероджується у територіальну (сільську).
Постійна потреба у регулюванні розливу великих річок, осушуванні затоплених і зрошуванні засушливих районів спричинило необхідність спорудження великої і складної іригаційної системи. Примітивна техніка вимагала використання праці великої кількості людей. Тому полонених, захоплених під час військових дій, перетворюють у рабів.
Отже, на руїнах родового ладу виникає класове суспільство, а разом з ним і держава.
Перші держави на території Месопотамії виникають на початку ІІІ тисячоліття до н.е. Господарськими, політичними і культурними центрами держав були міста, які об'єднували навколо себе сільські поселення. Відомі такі міста-держави, як Еріду, Ур, Ніппур, Умма, Урук, Лагаш. За формою правління їх можна віднести до аристократичних республік. Між містами йшла конкуренція за панівне становище.
Глави міст-держав обиралися сходом, народними зборами громадян або радою старійшин, що свідчить про пережитки патріархально-родової демократії.
У фінансовому відомстві Стародавнього Шумеру все суворо обліковувалось, фіксувалось, усі ділові документи після реєстрації зберігалися в архівах. Шумери раніше від інших народів запровадили десяткову і шістдесяткову систему обліку, застосовували дроби, розв'язували рівняння з двома невідомими.
У Шумері були складені найдавніші закони і статути.
Населення Шумеру складалося з багатої общинної знаті, вільних рівноправних общинників, рабів та інших залежних людей. У ІІІ тисячолітті до н.е. північну частину Месопотамії почали заселяти аккадці - вихідці із Стародавньої Сирії. Вони багато чого перейняли з культури шумерів.
У шумерських містах-державах проходила боротьба за владу над храмовим господарством між жрецько-родовою та світською служивою знаттю. Найвідомішим прикладом такої боротьби є події в Лагаші в 2370 р. до н.е. Тоді в місті загострилися стосунки між знаттю, з одного боку, і общинниками, ремісниками - з іншого. Знать захоплювала землі храмів, общинників, здійснювала насилля й беззаконня, вводила нові податки. Народ під керівництвом Урукагіни повстав і переміг. Урукагіна обмежив владу чиновників, провів грошову реформу, повернув общинам і храмам раніше відібрану у них землю. Але правління Урукагіни було короткочасним. Через шість років режим Урукагіни був ліквідований правителем сусіднього міста-держави Ентеменою.
Процес становлення держав у Стародавній Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, затягнувся на століття. Як і в Стародавньому Єгипті, правителі (енсі і лугалі) прагнули об'єднати країну. Така політика відповідала економічним інтересам, потребам створення єдиної іригаційної системи, тому відігравала прогресивну роль.
Наприкінці ХХІV ст. до н.е. Лугальзагесі, правитель Умми, а пізніше й Уруку, зумів очолити щось на зразок конфедерації держав Месопотамії, але тільки як верховний жрець, а не монарх. Але це об'єднання виявилось коротким.
Саргон - перший з аккадських правителів - зумів об'єднати країну. Сепаратисти з числа номової знаті втратили колишню могутність і вплив. Діяла єдина система водопостачання. Влада правителя обожнювалась, як і влада фараона у Стародавньому Єгипті.
У Месопотамії жило два народи - шумери й аккадці. Це позначилося на розвитку політичних подій. Імперія Саргона також існувала недовгий час. Зсередини її послаблювали повстання пригноблених мас. Країна була завойована племенами кутіїв, хоч і ненадовго.
Близько 2000 р. до н.е. Месопотамія була захоплена кочівниками - амореями.
1.2 Вавилонське царство
У результаті розпаду Шумеро-Аккадського царства на території Месопотамії в 20-19 століттях до н.е. з'явилося багато нових держав. На півдні в місті Ларса утворилося незалежне царство. На півночі велику роль грали такі держави як Марі на річці Євфрат, Ашшур на Тигрі, на сході в районі ріки Дияли - держава Ешнунна. Поступово в ході міжусобних воєн піднімається місто Вавилон (чи - Ворота бога), де запанувала 1- ша Вавилонська чи Аморитська династія, час правління якої називають Старовавилонським періодом (1894-1595 р. до н.е.). Її засновником був Сумуабум.
Розташування Вавилона було дуже зручним і для нападу, і для оборони. Він знаходився в центральній частині долини, там, де Тигр зближається з Євфратом. Тут брала початок іригаційна система - основа життя всієї Південної Месопотамії, сходилися найважливіші сухопутні і річкові шляхи.
Розквіт Вавилона приходиться на час правління шостого царя 1-ї Вавилонської династії - Хаммурапі (1792 - 1750 р. до н.е.), що був видатним державним діячем, умілим дипломатом, гарним стратегом, законодавцем і організатором. Уклавши союз з Ларсою, він почав захоплення міст півдня. Потім, за допомогою нового союзника - Марі, де правил Зімрілім, він розгромив сильну державу Ешнунну. Потім він розриває договір з Марі і нападає на нього. Він підкоряє його собі, а після повстання Зімріліма повторно нападає і знищує палац правителя і стіни міста. На півночі залишилася ослабіла Ассирія, найбільші міста якої (Ашшур, Ніневія та інші) визнали владу Вавилона.
Хаммурапі видав збірник законів, що контролюють майже всі сфери життя суспільства. От кілька статей з цього збірника:
Якщо будівельник побудував людині будинок і своя робота зробила неміцно, а будинок, що він побудував, звалив і убив домовласника, цей будівельник повинний бути страчений.
Якщо лікар зробить вільному людину операцію і зробить її невдало, то йому треба відрубати кисть руки.
Якщо вільна людина допомагає вкривати раба, то його варто страчувати.
Ці закони були висічені на великих базальтових стовпах і ці стовпи були виставлені в різних кінцях країни.
В часи Хаммурапі спостерігається розширення посівних площ. Риються нові канали, особливо прославився грандіозний канал, названий Рікою Хаммурапі. Розвивається у великих масштабах і скотарство. З'являється безліч ремісників. Вавилон займається активною зовнішньою і внутрішньою торгівлею. З Вавилона вивозили зерно, фініки, олію, ремісничі вироби. Ввозили метали, камінь, дерево, рабів, предмети розкоші.
Вавілонське суспільство складалося з трьох шарів населення. Вільна людина іменувалася авілум - "людині", чи мар авілум - "син людини". Це міг бути і великий торговець, і дрібний ремісник, і селянин. Це був шар вільних громадян. Залежна людина називалася мушкенум - " що схиляється". Це були люди, що працюють на царській землі, які мали обмежені цивільні права. Хоча вони могли мати рабів, особисте майно, і їхні права захищалися в суді. Нижчий шар вавілонського суспільства складали раби - вардуми. Це були військовополонені, люди, що потрапили в боргове рабство, звернені в рабство за якісь злочини. Однак раби могли мати деяке майно. Рабовласник, що мав дітей від рабині, міг уключити їх у число своїх спадкоємців.
На чолі держави стояв цар, що мав необмежену владу. У його руках знаходилося близько 30-50 відсотків усіх земель. Ці землі він іноді здавав в оренду. Волю царя і виконання царських законів виконував царський суд. Фінансово-податкове відомство займалося збором податків, що бралися сріблом і натурою з врожаю, худоби, продуктів ремесла. Царська влада спиралася на армію, що формувалася з загонів важко- і легкоозброєних воїнів - реддум і баірум. Воїни одержували за службу земельні наділи, іноді із садом, будинком, худобою. За це воїн повинний був справно нести службу. Величезний бюрократичний апарат, що контролював цар, виконував воля царя на місцях. При цьому царські чиновники - шакканакку вступали в тісний контакт із представниками місцевої адміністрації: общинними радами і старостами громад - рабіанум. Головним богом Вавилонського царства став бог міста Вавилона - Мардук, що став вважатися верховним богом, творцем людей і тварин.
Загострення внутрішніх протиріч, масове розорення селян, воїнів, зовнішньополітичних труднощів стали позначатися вже в правління сина Хаммурапі - Самсу-ілуни (1749-1712 р. до н.е.). На півдні вавілонян тіснять еламіти, що захоплюють шумерські міста. Відпадає Исин, де цар Илумаілу заснував нову династію. На північному заході з'являється нова держава - Мітанні, що відрізає Вавілонію від основних торгових шляхів, що ведуть у Малу Азію і на Середземноморське узбережжя. На територію царства проникають войовничі племена каситів. І, нарешті зухвалий похід хетів у Вавілонію в 1595 році до н.е., що завершився захопленням і руйнуванням самого Вавилона, кладе кінець правлінню 1-ї Вавилонської династії і завершує трьохсотрічний Старовавилонський період.
Вавілонське царство при касситській династії
Кассити - одна з груп гірських племен, з'явилися на границях Месопотамії після смерті Хаммурапі. Близько 1742 р. до н.е. касситський вождь Гандаш вторгається у Вавилонію і проголошує себе "царем чотирьох сторін світла". Однак, захоплення Вавілонського царства касситами відбулося тільки після розгрому хетами Вавилона. При касситах у військовій справі стала активно використовуватися кіннота. У сільському господарстві в цей час спостерігається деякий застій. Кассити сприйняли багату вавілонську культуру. Так, касситський цар Агум ІІ повернув, захоплені під час хетського походу статуї бога Мардука і його жінки, богині Царпанит. При касситах будуються і реставруються храми. Касситська аристократія поступово зливалася з вавилонською. При касситській династії спостерігається політичний занепад Вавилонії, що була залежна від Єгипту, а з 14 століття до н.е. від Митанни і Хетського царства. Підсилюється Ассирія, що у 13 столітті до н.е. наносить ряд поразок касситському Вавилону. У боротьбі з Ассирією, Еламом і місцевими правителями закінчила близько 1155 р. до н.е. своє існування касситська династія.
Вавілонія в 12-7 століттях до н.е. Вавілонія під владою Ассирії (8-7 століття до н.е.)
У кінці 13 століття спостерігається економічний і політичний занепад Вавилона, яким не проминули скористатися її сусіди: Ассирія і Елам. Особливо небезпечними були вторгнення еламітів. У середині 12 століття до н.е. уся Вавилонія була захоплена ними, а останній касситський цар Елліль-надін-аххе був обернений у полон. Намісником Вавилона був призначений еламский ставленик, а еламіти продовжували військові походи на південь і північ країни. Ініціатива боротьби проти еламського панування перейшла до міста Ісін, розташованому на заході Вавилонії. Країна стала поступово набирати сили, і при царі Навуходоносорі 1 (Набукудурріуцур, 1126-1105 р. до н.е.) наступив її короткочасний розквіт. Одержавши перемогу над еламітами в битві на місцевості Дер, вавілонці вторглись у Елам і нанесли йому найтяжчу поразку.
У середині 11 століття до н.е. напівкочові племена арамеїв, що жили на захід від Євфрату, сталі вторгатися у Вавилонію й Ассирію, що об'єдналися перед обличчям загальної небезпеки. До кінця 8 століття до н.е. їм удалося міцно осісти на західних і північних границях Вавилонії. Починаючи з 8 століття до н.е. в плині декількох століть в історії Вавилонії велику роль стали грати племена халдеїв (калду). Вони жили на березі Перської затоки, уздовж нижнього плину Тигру і Євфрату. У 9 столітті до н.е. халдеї міцно зайняли південну частину Вавилонії і почали поступове просування на північ, сприймаючи древню вавилонську культуру і релігію. Халдеї займалися скотарством, полюванням і частково землеробством.
Вавилонія була розділена на 14 адміністративних округів. Столицею з кінця 12 століття став знову Вавилон. Цар розпоряджався великим фондом державних земель, з яких виділялися наділи воїнам за їхню службу. Царі часто дарували земельні володіння своїм наближеної і храмам. Армія складалася з піхоти, кінноти і колесничих, роль яких у війнах була особливо важливою.
У кінці 9 століття до н.е. ассирійці часто вторгаються у Вавилонію і поступово захоплюють північ країни. Ассирійська держава в цей час ставати могутнім царством. У 744 році до н.е. ассирійський цар Тиглатпаласар 3 вторгся у Вавилонію і завдав поразки халдейським племенам. У 729 р. до н.е він же цілком захопив Вавилонію. Однак Вавилонія мала статус окремого царства в складі Ассирії. У правління Саргона 2 ассирійці не змогли удержати владу над Вавилонією. Халдейський вождь Мардук-апла-іддін опанував Вавилонію і оголосив себе царем країни. У союзі з еламітами він почав війну. Спочатку, у 720-710 р. до н.е. союзники мали успіх. Але незабаром Саргон 2 розгромив Елам і витиснув з Вавилонії Мардук-апла-іддіна. Він коронувався у Вавилоні. У 705-703 р. Мардук-апла-іддін знову почав воєнні дії проти Ассирії, але знову невдало. У 692 р. до н.е. вавилонянці повстали проти Ассирії, і уклали союз з Еламом і арамеями. У битві в місцевості Халуле на Тигру обидві сторони понесли важкі втрати, але вирішального успіху не мала жодна сторона. Але в 690 р. до н.е. ассирійський цар Синанхериб осадив Вавилон і в 689 р. до н.е. місто упало. Була учинена жорстока розправа. Багато жителів були убиті, частина викрадена в рабство. Саме місто було до зруйновано, а територія його була затоплена.
Новий ассирійський цар Асархаддон на початку свого правління велів відновити Вавилон і повернути його уцілілих жителів. Вавилонією на правах васального царя став правити Шамаш-шум-укін. У 652 р. до н.е. він уклавши таємний союз з Єгиптом, сирійськими урядами, Еламом, а також із племенами халдеїв, арамеїв і арабів, підняв повстання проти Ассирії. У бої на місцевості Дер перемоги не одержала жодна із сторін, але незабаром ассірійцям шляхом двірського перевороту удалося вивести із союзу Елам. Не змогли допомогти Вавилонії й інші союзники. Ассирійці осадили Вавилон і інші міста. Після тривалої облоги влітку 648 р. до н.е. Вавилон упав. Уцілілих жителів чекала жорстока розправа.
Розгром Ассирії і створення Нововавілонської держави
Прагнення до незалежності не слабшало у Вавилонії, однієї із самих розвитих областей Передньої Азії. На початку 626 р. до н. е. спалахнуло повстання проти ассирійського панування, на чолі якого встав халдейський вождь Набопаласар (Набу-апла-уцур). Затвердивши свою владу на півночі країни й уклавши союз з Еламом, він провів ряд удалих походів проти Ассирії. У жовтні 626 р. до н. е. Вавилон перейшов на сторону Набопаласара, і 25 листопада 626 р. до н.е. він урочисто коронувався в цьому місті і заснував тут халдейську (чи нововавілонську) династію. Однак, лише в 616 р. до н. е. вавілонянам удалося захопити одне з найбільших міст Вавилонії - Урук. У цьому ж році вавілоняни осадили ассирійське місто Ашшур, але успіху не мали. Несподівана допомога прийшла зі сходу. У 614 р. до н. е. мідійці захопили ассирійську провінцію Аррапху, а потім узяли місто Ашшур, винищивши його жителів. Незабаром мідійці і вавілоняни уклали союз. Навесні 612 р. до н.е. союзники, підтримувані скіфами осадили столицю Ассирії - Ніневію. У серпні того ж року місто упало і було зруйновано, а його жителі вирізані. Це була жорстока помста державі, що довгий час грабувала і спустошувала країни Передньої Азії. Частина ассирійської армії зуміла пробитися на захід, у місто Харран і там продовжувала опір, але в 609 р. до н.е. Набопаласар з великим військом завдав остаточної поразки. У результаті катастрофи Ассирійської держави мідійці захопили корінну територію Ассирії, а також місто Харран, вавілонянам же дісталася Месопотамія. Вавілоняни стали готуватися до захоплення всіх областей на захід від Євфрату, що колись належали ассирійцям. Але Єгипет також претендував на ці території і прагнув захопити Сирію і Палестину. Тому в 607 р. до н.е. Набопаласар з величезною армією напав на Каркемиш на Євфраті, де знаходився єгипетський гарнізон, у складі якого були і грецькі найманці. У 605 р. до н.е. місто було узято, а гарнізон знищений. Після цього вавілоняни захопили Сирію і Палестину.
У 605 р. царем став син Набопаласара - Навуходоносор 2. Він продовжував військові походи, і в 605 р. до н. е. він захопив фінікійське місто Аскалон, а в 598 р. підкорив собі Північну Аравію. У цей же час проти Вавилонії повстала Іудея. У 597 р. до н. е. Навуходоносор осадив і взяв Єрусалим, повівши в полон близько 3.000 його жителів. Через 8 років єгиптяни захопили деякі фінікійські міста і спонукали Іудею до нового повстання. Після дворічної облоги вавілоняни взяли Єрусалим. Іудейське царство було ліквідовано, а багато іудеїв були переселені в різні частини Месопотамії. Потім вавілоняни осадили фінікійське місто Тир, що вони змогли взяти тільки в 574 р. до н.е.
Правління Навуходоносора 2 було часом економічного розквіту і культурного відродження Вавілонії. Вавилон перетворився в найбільше місто на Древньому Сході з населенням близько 200.000 чоловік. На одному кінці міста знаходився величезний царський палац, а на іншому - головне святилище вавілонян - Есагила. Це був квадратний будинок, кожна сторона якого мала довжину 400 метрів. Єдине ціле з есагилою складав розташований до півдня семиповерховій зіккурат (східчаста піраміда) висотою 91 метр, що називався Етеменанкі (храм наріжного каменю небес і землі). Названий у Біблії "Вавілонською вежею" він вважався в стародавності одним з чудес світу. На вершині вежі, куди вели зовнішні сходи, було розташоване святилище верховного бога Мардука. Одним з чудес світу вважалися також висячі сади, що спочивали на високих кам'яних стінах, що тримали ґрунт і екзотичні дерева. Ці сади призначалися для дружини Навуходоносора Амітіди, що нудьгувала по рідних місцях гірської Мідії.
При Навуходоносорі 2 Вавилон перетворився в могутню міцність. Він був обнесений подвійною стіною, висота яких досягала 14 метрів. Місто оточувало глибокий і широкий рів з водою. Після смерті Навуходоносора 2, після довгої міжусобної боротьби до влади прийшов Набонід (556-539 р. до н. е.), що походив з родини арамейського вождя. Він захопив у 553 р. до н. е. місто Харран. Набонід активно просував культ верховного бога Сіна, чим викликав невдоволення жрецтва. Набонід переніс у місто Тейму свою резиденцію, а у Вавилоні залишив правити свого сина Бел-шар-уцуру (біблійний Балтазар).
Незабаром у східних границь Вавилонії з'явився новий супротивник - перси, що захопили Мідію, Лідію і багато інших держав. Навесні 639 р. перси почали наступати на Вавилонію. У серпні того ж року в міста Опис вони розбили вавилонське військо, яким командував царевич Бел-шар-уцур. Не маючи підтримки серед знаті і жрецтва Набонід здався й у жовтні 639 р. перський цар Кір 2 ввійшов у Вавилон. Спочатку політика персів була заспокійливою. Були дозволені усі релігії. Народам, переселеним під час правління нововавілонської династії, було дозволено повернутися на батьківщину. Але незабаром перський гніт став підсилюватися й у 522-521 р. до н. е., у 484-482 р. до н.е. спалахувало кілька повстань проти персів. Вавилонія перетворилася в одну із сатрапів Перської держави.
Розділ 2. Державний устрій, суд, збройні сили Вавилону
2.1 Державний устрій
Монарх. На чолі перших державних організмів, якими були міста-держави у Межиріччі, стояли правителі з титулом патесі їхня влада, як і назва, найімовірніше походили від назви вождів племен чи міжплемінних союзів, які осіли в Месопотамії. З виникненням держав родоплемінні вожді перетворилися в органи політичного панування, органи держави, утворивши з допоміжним апаратом так звану публічну владу. Природні умови і спосіб виробництва потребували збереження общин, а великий обсяг іригаційних та інших робіт необхідно було чітко і централізовано регулювати. Цього можна було досягти встановленням міцної влади, тому державна влада набула характеру деспотії. Отже, влада правителя тут була абсолютною: патесі видавав від свого імені закони, мав вищу адміністративно-виконавчу владу, був верховним воєначальником, найвищим суддею. Дуже часто він був верховним жерцем, називаючи себе намісником місцевого бога. Населення приписувало йому особливу могутність і надприродну силу. У знайдених документах зазначалось, що він повинен оберігати країну і народ від стихійних лих, гніву богів, нашестя ворогів, наповнювати канали водою, забезпечувати високі врожаї, примножувати кількість риби у воді і звірів на землі, будувати храми, фортеці, громадські споруди, млини, загони для священних тварин тощо. Між окремими патесіатами, за документальними свідченнями, постійно точилася боротьба за владу, війни. Підкоривши сусідні території, племена, патесіати, переможець присвоював собі титул лугаля ("велика людина"). Починаючи з аккадської династії, правителі південного Межиріччя називають себе "царями Шумеру і Аккаду", а згодом "царями чотирьох частин світу". Водночас вони вже називають себе не намісниками бога, а власне богами, приписуючи собі божественну, магічну силу. Богами вважали і називали, зокрема, царів Саргона, На-рамсина та ін. Вони будують власні храми, де народ віддає їм почесті, як богам, молиться до них.
При Хаммурапі влада царя ще більше зміцнюється. Він розгорнув енергійну діяльність не тільки всередині країни, всіляко її зміцнюючи, розбудовуючи, впорядковуючи законодавство, консолідуючи всі сили держави, намагаючись згладити соціальні протиріччя, припинити внутрішні чвари, а й у галузі зовнішньої політики. З цією метою цар здійснює низку важливих дипломатичних і воєнних акцій, спрямованих на підкорення всіх інших держав Межиріччя і об'єднання країни. Саме він зумів перетворити Вавилон з центра відносно невеликої держави у столицю всього Межиріччя, включивши до складу своєї держави всю Ассирію, Марі, Ісин, Ларсу, Ашшур та інші патесіати.
Хаммурапі вважав себе богом. Його закони проголошували, що він призначений правити Вавилоном як син і спадкоємець бога Мардука. Царя називають "сонцем Вавилону", "царем правди", якому ще один бог, Шамаш, доручив чинити правосуддя.
Якщо раніше міста і споруди мали імена богів, то починаючи з 1-ої Вавилонської династії спостерігається тенденція заміни імен богів іменами царів (стіна Аммізадуга, канал Хаммурапі тощо).
Отже, накази царя були не просто наказами світського правителя, а й наказами бога. Цар ставав божеством незалежно від способу, яким посів трон - за спадковістю, внаслідок державного перевороту чи загарбницької війни. Зайняття трону правителем, який одночасно був богом, ставало незаперечним доказом того, що завойовник сильніший, могутніший від попередника, що боги переможців могутніші за богів переможених, які виявилися нездатними захистити своє населення, свою землю. Отже, підкореним народам марно чинити будь-який опір. Зауважимо, що таке звеличування і обожнювання царів не завжди подобалося жерцям, які й самі претендували на перші ролі у державі. Поступове відпадання від Вавилонської держави захоплених раніше територій, поява там своїх могутніх царів призвело до послаблення царської влади. УII тис. до н.е. вавилонських царів уже не вважали богами, а лише їх намісниками, обранцями на землі, тобто звичайними людьми. Однак влада царів і далі необмежена: вони мали право на життя й смерть підданих, визначали основні напрями і конкретні кроки внутрішньої і зовнішньої політики держави, будували розкішні палаци й усипальниці, вели війни й укладали мир, створювали й скасовували закони тощо.
Центральна і місцева адміністрація. Ще до утворення єдиної, централізованої держави у патесіатах при правителях існував цілий штат урядовців різних рангів і правового становища.
Створення єдиної централізованої держави, ускладнення функцій управління зумовило розростання, розгалуження ієрархічного адміністративного апарату як у центрі, так і на місцях. Величезне значення при цьому відіграли реформи царя Хаммурапі. Саме цар очолював величезний чиновницько-бюрократичний апарат, верхівку якого він призначав особисто. Від нього всі вищі урядовці одержували вказівки і інструкції. Далі за ієрархією йшов нубанда - управитель царського палацу і маєтків. Він призначався царем з середовища людей заможних, впливових, авторитетних. Нубанда керував великим штатом двірцевих урядовців і слуг, управляв царськими маєтками, а згодом - усіма господарськими роботами, зокрема іригаційними, землеробством, фінансами. Йому підпорядковувались місцеві правителі й адміністрація. За дорученням царя він командував військом, чинив суд, а при потребі заступав царя в усіх інших державних справах.
Після нубанди йшли інші високі сановники: скарбник, начальник царської гвардії і охорони, порадники царя, полководці. Всі вони були не тільки царськими двірцевими урядовцями, а й вищими службовими особами у державі.
Держава була поділена на провінції. Спочатку її очолювали місцеві патесі, але вже як намісники царя, а потім царські урядовці - губернатори (ісакку). їх призначав цар зі своїх палацових або місцевих вельмож. Провінції поділяли на округи або області на чолі з шакканаку. Міста очолювали рабіану, а общини - старійшини. Представляючи на довіреній їм території царя, вони прибирали до своїх рук всю місцеву адміністрацію, котру самі підбирали, призначали та звільняли, доглядали за порядком, збором податків, дбали про оборону, збирали й очолювали військо, виконували судові функції тощо.
Існували різні урядовці, які у супроводі воїнів і слуг роз'їжджали по країні, виконуючи різні доручення царя, нубанди та інших високих сановників. Немале значення у державі мали писці (дубсари), які оформляли відповідні правові документи, вели різні реєстраційні книги, записи про виконання повинностей, сплати податків та ін.
2.2 Суд
В ранню епоху всі спірні справи, конфлікти розглядали жерці. Вони ж акцептували угоди, регулювали правовідносини на тій підставі, що лише їм надано вміння визначати волю богів, якій підпорядковано все людське життя. Отже, жерці й були у Межиріччі першими суддями, а місцем суду - храми чи прилегла до них територія. Поступово судочинство набуває світського характеру і при Хаммурапі узаконено переходить до державних урядовців. Нещодавно знайдені вавилонські документи засвідчують, що деяка участь жерців у судочинстві все ж зберігалася, хоч функції їх мали допоміжний характер (прийняття присяги, характеристика людей та ін.). Треба пам'ятати, що суд у той час не був відокремлений від адміністрації, тобто судові функції виконували урядовці адміністрації. Це - старости в общинах, управителі міст, округів і областей, намісники в провінціях. Справи вони розглядали спільно з колегією нібито присяжних або асесорів, кількість яких коливалася від трьох до десяти осіб. Функції асесорів виконували представники місцевої рабовласницької знаті, впливові городяни та ін. Отже, судочинство було колегіальним.
Деякі документи згадують про ще одну судову колегію - так звану пухрум, але склад її і компетенція залишаються для нас невідомими.
В епоху Хаммурапі з'являються вже професійні судді (діану шар-рім), котрих переважно призначав цар. Поряд із судовими функціями вони виконували й інші - перевіряли правильність сплати податків, контролювали управління царськими маєтками тощо. Здійснювали судочинство колегіально: по три, чотири, вісім суддів і діяли в кожному окрузі, були підпорядковані безпосередньо цареві.
Судді мали помічників (рабішу). У кожному суді чи при урядовці (рабіану, шакканаку) їх налічувалося декілька. Вони готували справи до слухання, були консультантами, порадниками суддів. Вони мали самостійні контрольні функції: вимагали у сторін доказів, документи, перевіряли їх достовірність, самі збирали докази тощо. При судах служили "воїни судді" - свого роду охоронці суду і виконавці рішень і доручень суддів. Існували також посади писців-секретарів, які оформляли судові рішення, зберігали їх, виготовляли копії. їхні функції зводились до обов'язків секретарів судів, архіваріусів і канцеляристів одночасно. Вони входили до складу корпорації судових писців, разом з тим виконували функції управління майном суду - будівлями, рабами, наймали робітників для різних робіт (наприклад, ремонту). Найвищим суддею був цар. Він і сам міг розглядати будь-яку справу, а також розглядав скарги (апеляції) на вироки всіх судів, тобто виступав як перша і як апеляційна інстанція. Йому належало право помилування. Крім державних, світських судів, збереглися і жрецькі, храмові суди. Вони судили самих жерців та залежне населення, яке проживало і працювало на храмових землях, у маєтках.
Судові функції над усім залежним населенням, передусім над рабами, мали й рабовласники.
2.3 Збройні сили
Основною збройною силою Вавилонської держави було ополчення. Воно складалось з усіх вільних людей (крім жерців, знаті, високопоставлених урядовців тощо) і збирали його при потребі за наказом царя. Спочатку основним озброєнням шумерійців були довгі списи, молоти й сокири. Потім у семітів вони запозичили луки, мечі, у єгиптян - колісниці. В епоху Хаммурапі виникло професійне військо - піше і кінне. Основний рід військ становила піхота (реду) і загони лучників (баїру). З'являються й найманці. У реєстри військовозобов'язаних вільних громадян, з яких комплектували армію, не вносили жерців, великих рабовласників й землевласників, високих урядовців, крупних банкірів, торговців, купців. За службу воїни отримували від царя у володіння земельні наділи - ілку (разом з рабами, які мали обробляти землю). Усім, хто намагався присвоїти собі працю й майно воїна, загрожувала смертна кара. В період нововавилонської державності та частина населення, що не повинна була служити у війську, мусила сплачувати певний військовий податок на утримання збройних сил. У разі потреби скликали й ополчення.
Розділ 3. Закони царя Хамурапі
вавілонський держава хамурапі право
Джерелом права у Вавилоні був звичай. Поряд із звичаями досить рано з'являється закон, необхідність якого диктувалась прагненням пом'якшити протиріччя, що виникають у суспільстві. Правління царя Хаммурапі (1792 - 1750 рр. до н.е.) ознаменоване створенням збірників законів. Хаммурапі, надаючи велике значення законодавчій діяльності, розпочав її ще на початку свого правління. Перша кодифікація була створена на другому році правління; це був рік, коли цар “встановив право країни”. Ця кодифікація не збереглась. Відомі закони Хаммурапі відносяться до кінця його царювання [6].
Ці закони були вибиті на великому, чорному базальтовому стовпі, який у 1901 році віднайшла французька археологічна експедиція при розкопках м. Сузи (на схід від Вавилону).
Зверху стовпа зображений сам Хаммурапі. Він стоїть перед троном, на якому сидить верховний бог Вавилону Мардук. У руках Хаммурапі жезл - символ судової влади, що вручив царю бог.
Текст складається з трьох частин: вступу, 282 статей і висновку (див. додаток). У вступі Хаммурапі оголошує, що боги передали йому царство для того, “щоб сильний не притісняв слабого, вдову і сироту”. Далі йдуть благодіяння, які були надані Ха-ммурапі містам своєї держави. Після вступу йдуть статті законів, які закінчуються висновком.
При складанні збірника у його основу було покладено звичаєве право, шумерійські судебники, нове законодавство.
Закони недосконалі з точки зору їх повноти і за своєю категоричністю вони не передбачають різних явищ життя.
Тексти складені, в основному, в казуїстичній формі. Закони не містять загальних принципів, відсутня система у викладенні, хоча певна логіка має місце.
Своїм законодавством Хаммурапі намагався закріпити устрій держави, панівною силою в якій мали бути дрібні і середні рабовласники. Це перший відомий збірник законів, що висвітлював рабовласницький лад, приватну власність. Закони містять пережитки родового ладу, що проявляється в суворих покараннях, збереженні принципу таліона, застосуванні ордалій.
Законник не може вважатися всеохоплюючим. У ньому не згадується багато державних і релігійних злочинів, основні види вбивств та ін. Є підстави вважати, що справи про такі злочини розглядалися згідно з нормами звичаєвого права.
Право власності. У роки правління Хаммурапі приватна власність значно розвинулась. У Вавилоні існували різні види земельної власності: були землі царські, храмові, общинні, приватні. І царським, і храмовим господарством управляв цар. Це було важливим джерелом доходів. Значення царського господарства було великим і у сфері торгівлі та обміну. За часів Хаммурапі інтенсивно розвивається приватна власність на землю у зв'язку з розширенням мережі каналів. Приватне землеволодіння розрізнялось за своїми розмірами, великі землевласники використовували працю рабів і найманих робітників, дрібні - самостійно обробляли свою землю. Розвиток приватної власності на землю призводив до скорочення общинних земель, занепаду общини. Землі могли вільно продаватися, здаватись в оренду, передаватися в спадщину, про будь-які обмеження з боку общини в джерелах не згадується.
Особливий правовий режим існував щодо майна воїнів (майно ілку) (ст. 26 - 36).
Зобов'язальне право. У законах Хаммурапі є ряд статей, що регулюють оренду землі, яка відігравала, очевидно, велику роль у земельних відносинах того часу. Плата за орендоване поле дорівнювала, як правило, третині врожаю. Сад, який давав більше прибутку, здавався в оренду за дві третини врожаю. Оренда була короткостроковою (на один чи два роки). На більш тривалий строк в оренду здавались ще не освоєні землі. Законодавство, що визначало відносини між власником землі і орендатором, сприяло розвитку господарства. Якщо орендатор не обробляв взяту землю, то він повинен був заплатити власнику землі орендну плату відповідно до об'єму врожаю, який виростили сусіди (ст. 42 - 46).
Крім оренди саду, поля, Закони Хаммурапі згадують про різні види майнового найму: приміщення, домашніх тварин, суден, возів, рабів. Закони встановлюють не тільки плату за найм речей, але і відповідальність у випадку втрати або загибелі найнятого майна (ст. 120, 124, 244, 245, 249). Широко розповсюдженим був договір особистого найму. Крім сільсько-господарських працівників, наймали лікарів, ветеринарів, будівельників. Закони визначають порядок оплати праці цих осіб, а також відповідальність за результати праці (наприклад, лікаря у випадку смерті хворого, будівельника, якщо будинок розвалювався)(ст. 215 - 223; 228 - 232; 257; 274).
Досить детально закони Хаммурапі регулювали договір позики. Характерною рисою законодавства Хаммурапі з цього питання є прагнення до захисту боржника від кредитора, запобігаючи борговій кабалі. Про це свідчать положення про максимальний строк відробітку боргу (3 роки), обмеження процентів, відповідальність кредитора у випадку смерті боржника внаслідок поганого з ним поводження (ст. 113; 115; 116; 117).
В умовах існування приватної власності як на рухоме, так і нерухоме майно великого розвитку набув договір купівлі-продажу. Продаж найбільш цінних предметів (землі, будівель, рабів, худоби) здійснювався в письмовій формі (на глиняних табличках) при свідках. Продавцем міг бути тільки власник речі. Продаж майна, вилученого з обігу (ілку), вважався недійсним (ст. 9 - 13; 36).
Крім названих, законодавство Хаммурапі знає договори схову, доручення (ст. 120, 124).
Законам Хаммурапі були відомі зобов'язання, що виникають внаслідок завдання шкоди (ст. 53 - 54; 199; 231; 245).
Шлюбно-сімейне право. Шлюб вважався різновидом договору, який звичайно укладався між батьками нареченого і нареченої. Згоди останніх не вимагалося.
Майбутній зять платив тестю за наречену викупну плату, обмінювався з ним подарунками. Дочці належав посаг. Закон уже не кваліфікував шлюб як угоду купівлі-продажу. Посаг і подарунки від нареченого давали майбутній дружині деякі гарантії матеріального забезпечення на випадок смерті чоловіка чи розлучення (крім випадків, коли вона звинувачувалась у неналежному способі життя чи нерозсудливій поведінці) (ст. 138; 141).
Закон передбачав деякі гарантії жінці з дітьми. Чоловік - авілум, залишаючи її, повинен був виділити на виховання дітей половину свого майна. Вона могла вийти заміж вдруге за своїм бажанням. Це приклад одного з найдавніших видів аліментних зобов'язань.
Дружина могла піти до іншого чоловіка, якщо її чоловік потрапив у полон і не залишив їй засобів існування. Проте якщо він повертався, то дружина була зобов'язана повернутися до нього, а діти “повинні були йти за своїми батьками”. Але якщо чоловік-авілум залишав сім'ю і втікав зі свого поселення, а потім повертався, його дружина не була зобов'язана повертатися до нього. Авілум міг залишити дружину, якщо вона не могла народити дітей. У цьому випадку їй повертався викуп і посаг або міна срібла (ст. 138) (1 міна - 504 гр.). Мушкенум за такого розлучення сплачував півміни. При бездітній сім'ї чоловік мав право привести в дім наложницю, але не міг цього робити, якщо дружина привела рабиню, яка народить йому дітей. Чоловік-авілум міг віддати свою дружину в боргову кабалу, якщо в шлюбному контракті в письмовій формі вона не була від цього захищена.
Закон говорить про деяку правоздатність заміжньої жінки. Дружина авілума мало право розпоряджатися своїм посагом, займатися ремеслом, торгівлею, лихварством, мала досить широку цивільну дієздатність.
Закон встановлював тяжкі покарання за подружню зраду, але це стосувалось тільки дружини. Дружину належало втопити в річці, якщо вона під час перебування чоловіка у полоні поводила себе аморально і “ввійшла в будинок іншого” або “була схоплена лежачою з іншим мужчиною”.
Закони Хаммурапі погіршували становище жінок-вавилонянок порівняно із законами шумерів. Дівчина могла з'являтися на вулиці і в громадських місцях лише в супроводі своїх родичів, інакше вона вважалася розпусницею, а у випадку її зґвалтування винний міг бути звільнений від відповідальності, якщо клявся в тому, що прийняв її за таку. Якщо дочка не виходила заміж, батько міг передати її храмові на положення блудниці (жриці кохання), що не вважалося ганебним.
Законник закріплював майже необмежену владу батька над дітьми.
Спадкове право. Закони Хаммурапі розрізняють спадкування за законом і заповітом. Переважним способом є спадкування за законом. Спадкоємцями могли бути: діти (сини, дочки), усиновлені діти, внуки, діти від рабині, якщо батько визнавав їх своїми. Батько міг позбавити сина спадщини, попередньо одержавши санкцію суду.
Кримінальне право. Як і інші древні кодифікації, Закони Хаммурапі не дають загального поняття злочину і переліку всіх діянь, які визнаються злочинними. Нічого не згадується в законах Хаммурапі про державні і релігійні злочини, які завжди карались смертю. Із змісту кодифікації можна виділити лише три види злочинів: проти особи, майнові і проти сім'ї.
Серед злочинів проти особи називається необережне вбивство (про навмисне нічого не говориться), до таких злочинів, наприклад, належать дії будівельника, який побудував будинок, що завалився, і спричинив смерть хазяїна (ст. 229 - 231). Таким чином, буде відповідати і лікар, що спричинив смерть людини під час операції. Детально в Законах говориться про різні тілесні ушкодження: пошкодження ока, зубів, кісток. У цих випадках при визначенні покарання діє принцип таліона - “рівне за рівне”. Однак він діяв лише серед осіб, рівних за суспільним становищем. У випадку нанесення побоїв із злочинця стягувався певний штраф (ст. 198; 199; 201 - 209; 211 - 214). До майнових злочинів, що вказані в Законах, слід віднести крадіжку худоби, рабів. Переховування рабів, зняття рабського знаку відносяться до злочинних дій. Як окремий злочин Закони називають грабіж. Усі майнові злочини карались дуже суворо: смертна кара, членоушкодження, штраф. У випадку несплати штрафу наставала смерть. Серед злочинів проти сім'ї Закони називають перелюбство (але тільки з боку дружини), кровозмішування. Названі злочинними і дії, що підривають батьківську владу (ст. 192; 195). Покарання - смертна кара застосовується в різних варіантах.
Висновок
Внаслідок системного аналізу становлення та розвитку держави і права в Стародавньому Вавилоні, ми можемо зробити наступні висновки.
Процес становлення держав у Стародавній Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, затягнувся на століття. Як і в Стародавньому Єгипті, правителі (енси і лугали) прагнули об'єднати країну. Така політика відповідала економічним інтересам, потребам створення єдиної іригаційної системи, тому відігравала прогресивну роль. Наприкінці ХХІV ст. до н.е. Лугальзагеси, правитель Умми, а пізніше й Уруку, зумів очолити щось на зразок конфедерації держав Месопотамії, але тільки як верховний жрець, а не монарх. Але це об'єднання виявилось коротким.
Розквіт Вавилона приходиться на час правління шостого царя 1-й Вавілонської династії - Хаммурапі (1792 - 1750 р. до н.е.), що був видатним державним діячем, умілим дипломатом, гарним стратегом, законодавцем і організатором. Уклавши союз з Ларсою, він почав захоплення міст півдня.
Вавілонське суспільство складалося з трьох шарів населення. Вільна людина іменувалася авелум - "людині", чи мар авелим - "син людини". Це міг бути і великий торговець, і дрібний ремісник, і селянин. Це був шар вільних громадян. Залежна людина називалася мушкенум - " що схиляється". Це були люди, що працюють на царській землі, які мали обмежені цивільні права. Хоча вони могли мати рабів, особисте майно, і їхні права захищалися в суді. Нижчий шар вавілонського суспільства складали раби - вардуми. Це були військовополонені, люди, що потрапили в боргове рабство, звернені в рабство за якісь злочини. Однак раби могли мати деяке майно. Рабовласник, що мав дітей від рабині, міг уключити їх у число своїх спадкоємців.
Стародавньовавилонське царство було централізованою державою. У руках царя була зосереджена законодавча, виконавча і судова влада. Але царська влада не була сильною. Цар розглядався як намісник і служитель бога на землі. Таким чином, глава держави не був самостійним, його діяльність керувалось зверху, богом.
Подобные документы
У статті розглядаються закони Хаммурапі. Визначається вплив його законів на розвиток суспільства й держави загалом. Аналізуються досягнення та недоліки їх реалізації в практичному житті. Особливості впровадження й впливу на старовавилонське суспільство.
статья [32,3 K], добавлен 18.08.2017Передумови та закономірності виникнення держави та права. Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства. Шляхи виникнення держави та права у різних народів: східний (азіатський) та західний шляхи. Аналіз теорій виникнення держави та права.
курсовая работа [83,1 K], добавлен 10.06.2011Поняття типу держави, його місце в теорії держави і права. Відображення сутності держави, яка змінюється; особливості її виникнення. Сутність рабовласницької і феодальної держави. Порівняльна характеристика капіталістичної і соціалістичної держав.
реферат [59,1 K], добавлен 16.02.2011Основні закономірності виникнення держави і права. Початок виникнення державності. Класифікація влади. Традиції, на яких базується влада. Сучасна державна влада. Особливості формування держави різних народів. Різноманітні теорії виникнення держави.
реферат [30,4 K], добавлен 03.11.2007Державний лад (устрій) як одна із важливих ознак держави. Форми правління держав: республіка, монархія, джамахирія (народовладдя). Адміністративно-територіальний устрій. Групування залежних територій. Держава в складі британської Співдружності націй.
реферат [34,8 K], добавлен 25.10.2010Форма держави - це організація державної влади та її устрій. Типологія держави – класифікація держав і правових систем по типах, що являє собою об'єктивно-необхідний, закономірний процес пізнання державно-історичного процесу розвитку держави і права.
реферат [35,5 K], добавлен 01.05.2009Сутність держави як історично першого і основного суб'єкта міжнародного права, значення імунітету держави. Розвиток концепції прав і обов'язків держав, їх територіальний устрій з позицій міжнародної правосуб'єктності. Становлення української державності.
реферат [15,2 K], добавлен 07.09.2011Общинні принципи кримінального права в правовій думці Месопотамії. Правові джерела Месопотамії. Принципи кримінального права за законами Хаммурапі. Класифікація злочинів та покарання в Законах Хаммурапі: проти особи, власності, сімейних устроїв.
реферат [23,1 K], добавлен 19.02.2011Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).
курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010Виникнення держави та її розвиток. Державний устрій Стародавньої Індії. Правове регулювання суспільних та державних відносин за Законами Ману. Епічні сказання як джерела права. Занепад Харрапської цивілізації. Особливості функціонування судової системи.
курсовая работа [52,4 K], добавлен 12.08.2016
