Участь захисника на судовому слідстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

УЧАСТЬ ЗАХИСНИКА НА ДОСУДОВОМУ СЛІДСТВІ

12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза

ХАРКІВ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Колб Олександр Григорович,

Волинський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри кримінального права і процесу.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Лисенко Володимир Васильович,

Науково-дослідний центр з проблем оподаткування Національного університету Державної податкової служби України, перший заступник начальника;

кандидат юридичних наук, доцент

Кожевников Геннадій Костянтинович,

Інститут підготовки кадрів Національної академії прокуратури України, професор кафедри теорії і практики прокурорської діяльності.

Захист відбудеться 29 березня 2008 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр-т 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий 29 лютого 2008 року.

Вчений секретар: спеціалізованої вченої ради: О.М. Литвинов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

захисник судовий слідство

Актуальність теми. Реформування правової системи України, що розпочалось у 1991 р. та продовжується у даний час, передбачає та обумовлює необхідність системного підходу до вирішення усіх питань, що регулюються нормами права, їх відповідності міжнародно-правовим актам, згоду на які дала Верховна Рада України, та диктує потребу в удосконаленні правозастосовної практики. Досить вагомими у цьому контексті є проблеми, пов'язані з реалізацією конституційного принципу права особи та захист від обвинувачення та з особливостями захисту за окремими категоріями кримінальних справ (щодо неповнолітніх; осіб, які мають фізичні або психічні вади та при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного характеру; осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство).

Як показує практика, щорічно в Україні визнаються неосудними та виправдуються судами від 1000 до 1200 осіб відповідно (до 0,1% від усіх, які притягуються до кримінальної відповідальності). Не менше осіб звільняється від кримінальної відповідальності та покарання, а також тих, щодо яких застосовуються примусові заходи медичного характеру та примусового лікування. У зв'язку з цим зростає роль і місце захисника у кримінальному процесі, враховуючи зміни, що відбулись у правовому просторі України у зв'язку з гуманізацією кримінально-правової та кримінально-процесуальної політики України з часу прийняття КК 2001 р. та внесення суттєвих змін у чинний КПК. У таких умовах особливої актуальності набуває теоретична розробка питань, пов'язаних з дієвою охороною прав та інтересів учасників кримінального процесу та з реалізацією функцій захисту від обвинувачення на стадії досудового слідства. Більше того, тільки дієвий і професійний захист зможе протистояти випадкам незаконного обвинувачення, неправильної кваліфікації злочинів та в цілому підвищить рівень правової культури у правозастосувальній практиці.

Різні аспекти реалізації права на захист від обвинувачення були предметом досліджень В.Д. Адаменка, О.С. Александрова, Ю.П. Аленіна, С.А. Альперта, Н.Ф. Бабченка, М.І. Бажанова, В.Д. Басая, О.В. Батюка, В.П. Бахіна, В.Д. Берназа, О.Д. Бойкова, Л.О. Богословської, Т.В. Варфоломєєвої, Ю.М. Грошевого, П.С. Елькінд, В.А. Журавля, Я.П. Зейкана, В.С. Зеленецького, А.В. Іщенка, О.Ю. Костюченко, В.С. Кузьмічова, Н.І. Кліменко, В.М. Коваля, Н.М. Ковтуна, Л.Д. Кокорєва, Ю.В. Коренєвського, Л.М. Ленського, В.В. Лисенка, В.К. Лисиченка, В.Г. Лукашевича, П.А. Лупінської, В.Т. Маляренка, Є.Г. Мартинчика, О.Р. Михайленка, М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, О.В. Острогляда, Г.П. Падви, І.Л. Петрухіна, В.А. Познанського, В.О. Попелюшка, А.Н. Разінкіна, О.П. Рижакова, А.Л. Рівліна, В.М. Савицького, Г.П. Саркисянца, О.Д. Святоцького, А.Н. Сергєєва, Ю.І. Стецовського, М.С. Строговича, В.В. Тіщенка, В.М. Трофименка, Ю.В. Хоматова, І.Я. Фойницького, А.Л. Ципкіна, Т.В. Шевченка, В. П. Шибіки, О.Г. Шило, М.Є. Шумила, М.О. Чельцова-Бебутова, Ю.П. Яновича та ін. Проте, незважаючи на численні дослідження, багато проблем, пов'язаних з реалізацією особою цього конституційного права у сфері кримінального судочинства, залишаються невирішеними, що негативно позначається на рівні забезпеченості прав і свобод людини в державі. Зокрема, дискусійними залишаються питання стосовно кола осіб, які мають право брати участь у кримінальних справах як захисники, їх процесуальний статус. Потребують комплексного висвітлення професійні та інші способи захисту та деякі інші проблеми, які мають суттєве значення для забезпечення ефективності діяльності захисників у кримінальних справах на стадії досудового слідства.

Крім цього, актуальність обраної теми дослідження та необхідність її всебічного аналізу стали можливими завдяки сучасному динамічному розвиткові теорії кримінально-процесуального права та напрацьованій слідчо-судовій практиці участі захисників при провадженні кримінальних справ на стадії досудового слідства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зазначений напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до Європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006. Крім цього, дане дослідження виконане відповідно до вимог Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 р. № 1767, а також тематики пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних досліджень вищих навчальних закладів та наукових установ МВС України на період 2004-2009 рр., затвердженої наказом МВС України від 05.07.2004 р. № 775 “Про затвердження пріоритетних напрямів наукових і дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр.”.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення існуючих практичних проблем реалізації права на захист від обвинувачення та наукове обґрунтування змін і доповнень у чинне кримінально-процесуальне законодавство України з цих питань.

Поставлена мета обумовлює вирішення таких завдань:

– проаналізувати історичні та сучасні правові джерела з означеної тематики з метою встановлення закономірностей виникнення, становлення і розвитку інституту захисту в кримінальному судочинстві України;

– розкрити правову сутність та зміст конституційного права на захист у кримінальному процесі з метою обґрунтування пропозицій щодо удосконалення чинного КПК України;

– визначити коло суб'єктів захисту та особливості правової регламентації їх процесуального статусу;

– охарактеризувати процесуальну природу участі адвоката в кримінальному судочинстві та його діяльність із забезпечення особі права на захист;

– висвітлити особливості реалізації права на захист неповнолітніми, особами, які страждають психічними чи фізичними недоліками, а також особами, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство, з метою змістовного наповнення у процесуальній практиці принципу індивідуалізації та особистої відповідальності винної особи;

– обґрунтувати шляхи вдосконалення механізму реалізації права на захист від обвинувачення на досудових стадіях кримінального процесу з метою приведення норм вітчизняного кримінально-процесуального законодавства до кращих зразків міжнародного права.

Об'єктом дослідження є комплекс суспільних відносин, які виникають між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності при здійсненні права на захист від обвинувачення на досудовому слідстві.

Предмет дослідження - правові норми, що регламентують діяльність захисника на досудовому слідстві, слідчо-судова практика з цих питань, теоретичні підходи з означеної проблематики, у тому числі проект нового КПК та міжнародно-правова практика.

Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети і завдань, з урахуванням об'єкта та предмета дослідження. Дослідження проводилося із застосуванням загального діалектичного, а також спеціальних методів. За допомогою історико-правового методу досліджувалися закономірності становлення і розвитку інституту захисту в кримінальному судочинстві України. Формально-логічний метод використано при з'ясуванні сутності і визначення понять “захисник”, “адвокат”, “право на захист”. Порівняльно-правовий метод застосовано для виявлення специфіки регламентації інституту захисту в Україні і різних державах світу. Метод правового аналізу вжито для виявлення особливостей процесуального статусу осіб, які мають право брати участь у судочинстві в якості захисників. Для вивчення й узагальнення пропозицій слідчих щодо удосконалення правової регламентації реалізації права на захист під час провадження у кримінальних справах був застосований соціологічний метод.

Теоретичною основою дисертації є роботи вчених у галузі загальної теорії права, історії держави і права, конституційного, кримінального, кримінально-процесуального права.

Нормативну базу дослідження складають Конституція України, міжнародно-правові акти (Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Європейська конвенція з прав людини 1950 р.), чинний Кримінально-процесуальний кодекс України та проект Кримінально-процесуального кодексу України (реєстр. № 3456-Д), Закони України (“Про адвокатуру”, “Про прокуратуру” та ін.), Рішення Конституційного Суду України, Укази Президента України, постанови Пленуму Верховного Суду України та ін.

Емпіричну базу дослідження становлять дані, отримані в результаті вивчення 120 архівних кримінальних справ Волинського апеляційного суду за 2003-2007 роки; матеріали анкетування 198 працівників органів досудового слідства МВС, СБУ, прокуратури та податкової міліції України; аналітичні і статистичні матеріали Верховного Суду України, статистичні дані МВС України. Використовувався також особистий досвід дисертанта, набутий за час роботи у підрозділах органів внутрішніх справ МВС України.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше, враховуючи положення міжнародно-правових стандартів, а також зміни і доповнення, що внесені у чинний КПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України, обґрунтовується необхідність та пропонуються реальні засоби щодо удосконалення форм і методів захисту права особи від обвинувачення на досудовому слідстві.

Наукову новизну дослідження найбільш повно відбивають наступні найважливіші науково-теоретичні положення та висновки:

уперше:

– на теоретичному рівні визначені науково обґрунтовані умови безоплатного надання послуг із захисту прав особи від обвинувачення за рахунок держави з урахуванням міжнародного досвіду та практики діяльності Європейського Суду з прав людини. У зв'язку з цим дисертант запропонував доповнити ст. 47 КПК України частиною сьомою, в якій пропонує закріпити умови безоплатного надання послуг захисту;

– здійснена теоретична класифікація прав і обов'язків підозрюваного та обвинуваченого за цільовим призначенням шляхом зведення їх у чотири групи;

– обґрунтована необхідність введення кримінальної відповідальності за невиконання законних вимог адвоката-захисника шляхом доповнення чинного КК України ст.374-1;

удосконалено:

– поняття “принципів кримінального процесу”, під яким дисертант розуміє правові положення, що виражають зміст і спрямованість кримінального судочинства та встановлюють загальні риси правового становища його суб'єктів;

– положення про правовий статус “підозрюваного” шляхом внесення доповнень у ст.43-1 КПК України;

– класифікацію осіб, які можуть виступати захисниками. Автор роботи поділив їх на три групи 1) адвокат; 2) інші фахівці в галузі права; 3) близькі родичі, опікуни і піклувальники; та визначив їх правовий статус і можливості захисту;

– механізм захисту неповнолітніх від обвинувачення. Дисертант пропонує здійснити це шляхом внесення змін і доповнень у ст.ст. 45, 148 КПК України;

набули подальшого розвитку:

– наукова періодизація становлення та розвитку інституту захисту особи від обвинувачення;

– положення, що стосується понять “право на захист” та “право на правову допомогу”, які не можна ототожнювати, оскільки перше є об'ємнішим за змістом, ніж друге;

– видова класифікація такої законодавчої форми захисту як “участь захисника за призначенням”, яку дисертант поділив на 1) призначення для участі при провадженні дізнання та досудового слідства; 2) призначення у випадках, передбачених ч.ч. 5, 6 ст. 47 КПК України;

– типологізація осіб, позбавлених здатності самостійно здійснювати своє право на захист (обґрунтування викладені у підрозділі 3.2. дисертації та автореферату);

– поняття “принципу державної мови судочинства” (зміст та обґрунтування викладені у підрозділі 3.3. роботи та автореферату).

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані автором висновки та пропозиції, які містяться в дисертації, можуть бути використанні у різних сферах діяльності, зокрема:

– у науково-дослідній сфері - сформульовані та викладені положення, узагальнення, висновки і рекомендації мають як загальнотеоретичне, так і прикладне значення для науки кримінального процесу та практики застосування процесуальних норм, пов'язаних із забезпеченням права особи на захист. Крім того, вони можуть стати основою для подальших наукових розробок;

– у сфері правотворчості - для вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. Висновки та пропозиції дисертанта вже використовуються для підготовки нового КПК України та проекту Закону України “Про систему органів досудового слідства в Україні”; інших нормативних актів, які регулюють діяльність органів розслідування, прокуратури, суду і адвокатури (лист Верховної Ради України № 06-19/3-1151 від 08.09.2004 р.);

– у навчально-методичній роботі - узагальнені й викладені в дисертації положення використовуються при підготовці підручників, навчальних та навчально-методичних посібників з кримінального процесу, при викладанні курсу кримінального процесу та спецкурсів в навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства освіти та науки України. Висновки, що містяться в дисертації, використовуються на кафедрі кримінального процесу Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ та кафедрі кримінального права і процесу Волинського національного університету імені Лесі Українки під час проведення навчальних занять з дисциплін “Кримінальний процес України” та “Адвокатура України”, у Волинському училищі професійної підготовки працівників міліції УМВС України у Волинській області, а також в практичній діяльності Волинського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді (акти впровадження №56/01-09 від 22.01.2008 р.; №117 від 25.01.2008 р.; №1/369 від 31.01.2008 р., №3/314 від 05.02.2008 р;).

– у правозастосовній практиці - для удосконалення діяльності слідчих підрозділів і запобігання порушень прав обвинувачених та інших осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві (акти впровадження №12/223 від 21.01.2008 р.; №20/36 від 22.01.2008 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на 9 науково-практичних конференціях, зокрема: “Проблеми і напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (11-12 грудня 2003 р., м. Запоріжжя); “Проблеми державотворення і захисту прав людини у Україні” (3-4 лютого 2005 р., м. Львів); “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (25 березня, м. Луцьк), “Актуальні питання реформування правової системи України” (27-28 травня 2005 р., м. Луцьк); “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (28-29 квітня 2005 р., м. Острог); “Актуальні питання реформування правової системи України” (2-3 червня 2006 р., м. Луцьк), “Актуальні проблеми реформування приватного права України” (8 грудня 2006 р., м. Запоріжжя), “Актуальні питання реформування правової системи України” (1-2 червня 2007 р., м. Луцьк), “Верховенство права в адвокатській діяльності” (14 грудня 2007 р., м. Київ).

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження автором опубліковано 6 наукових статей у фахових виданнях з юридичних наук та 8 тез доповідей на науково-практичних конференціях.

Особистий внесок здобувача в одержання наукових результатів, що містяться в дисертації. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві з І.В. Солов'євич опубліковано статтю „Рішення Конституційного суду України у справі „Про право вільного вибору захисника”: більше питань, ніж відповідей”. В дисертації ідеї та розробки, які належать співавтору, не використовувались.

Структура роботи обумовлена метою, завданнями та предметом дослідження і складається із вступу, трьох розділів, які включають дев'ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації - 210 сторінок, із яких 178 сторінок основного тексту, 18 сторінок - список використаних джерел (200 позицій), та 9 додатків на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність та зв'язок роботи з науковими програмами, планами і темами, визначені об'єкт, предмет та завдання дослідження, його методологічні та теоретичні засади, висвітлюється наукова новизна, практичне значення і апробація результатів дослідження.

Розділ 1 “Загальні положення інституту захисту у кримінальному судочинстві” складається з двох підрозділів, присвячених становленню та розвиткові інституту захисту та юридичному змістові принципу права особи на захист від обвинувачення.

У підрозділі 1.1. “Становлення та розвиток правової регламентації інституту захисту в кримінальному процесі Україні” проаналізовані основні правові джерела зазначеного інституту в кримінальному судочинстві України. Це дало можливість автору виділити наступні періоди розвитку правових механізмів захисту прав особи від обвинувачення: а) першим кроком у формуванні даного інституту права та підставою для організації професійних захисників було судове представництво, що склалось у часи Київської Русі, у тому числі активна допомога у цьому процесі родичів “сутяжников” і їх “суседей”, “миру” тощо; б) обмеження для іноземців виступати в якості адвокатів, що були введені Литовським статутом 1529 р., та які стали визначальними у правовій регламентації діяльності осіб, що захищали інтереси сторін у кримінальному судочинстві; в) закріплення вперше у нормах права поняття “адвокат” (“Права, за якими судиться малоросійський народ” (XVIII ст.), що створило умови для створення адвокатури; г) детальна та чітка регламентація стадій кримінального процесу в загальних судах, що стало результатом принципових змін, затверджене у Статуті кримінального судочинства (1864 р.), та запровадження адвокатури як самостійного правового інституту; ґ) період здійснення спроб створення національної адвокатури (1917-1921 рр.); д) радянська епоха функціонування інституту адвокатури (1922-1990 рр.), характерною ознакою якої було одержавлення адвокатури та обмеження їх професійних прав; е) сучасний період розвитку української адвокатури (1991 р. по сьогодні), який характеризується подальшим вдосконаленням та приведенням його до міжнародних стандартів і правових актів, ратифікованих Верховною Радою України.

У підрозділі 1.2. “Юридичний зміст принципу забезпечення права на захист від обвинувачення” автор дослідження прийшов до обґрунтованого висновку про те, що зазначені принципи є системним елементом вихідних положень кримінального процесу, тобто передбачає не лише права особи на захист, але й обов'язки щодо забезпечення його захисту. Це витікає з природи принципів кримінального процесу, під яким дисертант розуміє правові положення, що виражають зміст і спрямованість кримінального судочинства та встановлюють загальні риси правового становища його суб'єктів.

Незважаючи на те, що право на захист від обвинувачення є конституційним принципом кримінального судочинства, а також закріплене у міжнародно-правових актах і в КПК України, автор дослідження переконаний, що його не можна ототожнювати з правом на правову допомогу, яке у кримінальному судочинстві є вужчим поняттям, ніж право на захист, що логічно витікає з юридичного змісту однойменного принципу. Право на захист - це перш за все сукупність процесуальних прав, наданих підозрюваному, обвинуваченому та підсудному для захисту від обвинувачення як особисто, так і за допомогою захисника. Проте дане право необхідне також для захисту інших прав та інтересів цих суб'єктів, що охороняються законом (майнових, трудових та ін), а тому є більш об'ємним за змістом, ніж право на правову допомогу.

Крім цього, дисертант вважає, що необхідною ознакою права на захист є єдність прав і обов'язків підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. При цьому класифікацію прав цих суб'єктів автор здійснив за цільовим призначенням та звів їх у чотири групи: 1) права, що є гарантіями інших прав підозрюваного; 2) права, які дозволяють захищатися від підозри, спростовувати її й одночасно брати участь у процесі доказування; 3) права, які сприяють повному, всебічному й об'єктивному розслідуванню справи, яка порушена щодо нього; 4) права, що дозволяють домагатися відновлення порушених прав і законних інтересів.

Для наповнення реальним змістом принципу забезпечення права на захист від обвинувачення автор дослідження обґрунтовує ряд змін і доповнень у чинний КПК та його проект. Зокрема, дисертант пропонує ст. 43-1 доповнити такими правами: 1) про поводження з підозрюваним як з невинуватим у вчиненні злочину; 2) бути вислуханим та давати покази з приводу підозри чи обвинувачення та інших обставин справи; 3) відмовитися давати показання; мати обраного ним чи в передбачених законом випадках призначеного йому захисника з моменту залучення у провадження по справі як підозрюваного, а обвинуваченому - з моменту пред'явлення обвинувачення і бути допитаним у присутності адвоката; 4) брати участь у проведенні слідчих дій, які виконуються за його клопотанням чи клопотанням його захисника.

Розділ 2 “Суб'єкти захисту прав підозрюваного, обвинуваченого під час провадження дізнання і досудового слідства та правова регламентація їх діяльності” складається з чотирьох підрозділів, у яких розкриваються питання участі адвоката у захисті підозрюваного (обвинуваченого) за його вибором та за призначенням органів дізнання та досудового слідства, а також процесуальний статус інших осіб, які мають право здійснювати захист при провадженні дізнання та досудового слідства.

У підрозділі 2.1. “Участь адвоката як захисника за вибором підозрюваного та обвинуваченого” досліджуються зміст права підозрюваного, обвинуваченого на вільний вибір захисника. Автор роботи, в залежності від особливостей правової регламентації процесуального стану суб'єктів захисту, поділив їх на чотири групи: 1) адвокати; 2) захисники; 3) інші фахівці в галузі права; 4) інші особи (близькі родичі, опікуни і піклувальники). В основі такої класифікації лежить відмінність понять “адвокат” і “захисник”, де перше характеризує професійну належність особи, а друге - її процесуальний стан у певній справі.

Автор дослідження, переконаний, що докази, отримані без участі захисника, у випадках, коли його участь є обов'язковою, у будь якому разі не можуть бути покладені в основу процесуальних рішень. З метою створення реальних гарантій діяльності захисника пропонується ст. 374 КК України “Невиконання законних вимог адвоката або захисника” викласти в такій редакції: 1) умисне невиконання службовою особою законних вимог адвоката або захисника, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від 500 до 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до 3-х років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3-х років; 2) ті ж самі дії, вчинені службовою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, вчинені повторно, групою осіб, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним правам і свободам підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, - карається обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.

У підрозділі 2.2. “Особливості захисту інтересів обвинувачених адвокатом за призначенням органів дізнання та досудового слідства” досліджено порядок і умови захисту означених суб'єктів за рахунок держави. Як встановлено у ході дослідження, через своє скрутне становище (більше 60% обвинувачених на момент вчинення злочину ніде не працювали і не навчались), особа не може оплатити послуги захисника. Крім цього, в Україні відсутньою є система безоплатної допомоги у кримінальному судочинстві, що спричинено: а) обмеженим доступом до оплати послуг адвоката за рахунок держави; б) низьким рівнем оплати праці адвокатів та недосконалим порядком проведення оплати; в) відсутністю ефективного управління у сфері надання такої допомоги.

Виходячи з того, що закон розрізняє участь захисника за угодою і за призначенням, дисертант поділив другу форму на такі види: 1) призначення для участі при провадженні дізнання та досудового слідства; 2) призначення захисника для тимчасової участі у випадках, передбачених ч.ч. 5,6 ст. 47 КПК України. При цьому здійснювати захист за вимогою органів дізнання та досудового слідства повинні не лише адвокати, які є членами адвокатських об'єднань, а й ті, що здійснюють практику в інших організаційних формах. Крім цього, автор роботи переконаний, що розмір оплати праці адвоката за рахунок держави повинен бути пропорційно пов'язаний із мінімальним рівнем заробітної плати.

Для забезпечення реальних умов оплати діяльності захисників за рахунок держави дисертант запропонував доповнити ст. 47 КПК України ч. 7 такого змісту: “Оплата праці захисника, який бере участь за призначенням, проводиться за рахунок держави лише на підставі мотивованої постанови слідчого, судді про звільнення підозрюваного, обвинуваченого, підсудного від оплати юридичної допомоги у зв'язку з відсутністю коштів, що підтверджується матеріалами справи”.

У підрозділі 2.3. “Процесуальний статус фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи” розглядається рішення Конституційного Суду від 16.11.2001 р. (справа про право вільного вибору захисника), що дозволило зробити висновок, що Суд неправомірно розширив перелік суб'єктів, що мають право на захист особи від обвинувачення, а також увів новий термін “фахівець у галузі права”, не давши йому визначення, що зменшує на даний час ефективність правових механізмів захисту, які визначені у чинному КПК України.

Автор роботи обґрунтовує необхідність доповнення ст. 48 КПК України нормою про гарантії забезпечення процесуальних прав та обов'язків інших осіб, які допущені до захисту від обвинувачення (за аналогією адвокатів, чий статус та гарантії визначені Законом України “Про адвокатуру”). Це обумовлено зокрема тим, що якість роботи адвоката та скарги на його дії (бездіяльність) можуть бути перевірені дисциплінарною палатою кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, яка може притягнути його до дисциплінарної відповідальності (до анулювання свідоцтва включно). Щодо фахівця таких процедур законом не встановлено.

У підрозділі 2.4. “Участь інших осіб в якості захисників при провадженні дізнання та досудового слідства” досліджено специфіку кримінально-процесуальної діяльності близьких родичів обвинуваченого та підсудного по захисту прав представлених осіб та визначені проблемні моменти у цьому напрямку.

На думку дисертанта, участь у кримінальному судочинстві як захисника будь-якої особи за вільним вибором обвинуваченого не суперечить вимогам міжнародно-правових актів та законодавству України. Разом з тим, у законі слід чітко зазначити обмеження щодо виконання обов'язків захисника для таких осіб (зокрема, наявність душевної хвороби), а також розрізняти професійний захист від захисту, що здійснюють інші особи, визначивши в КПК випадки, коли участь професійного захисника є обов'язковою та надати право слідчому та суду призначати таких захисників. Крім цього дисертант пропонує доповнити нормою ст.438 КПК України, у якій зазначити права і обов'язки законних представників.

Для забезпечення гарантій реалізації правового статусу неповнолітніх або недієздатних осіб автор роботи обґрунтовує необхідність доповнення ст.47 КПК України положенням про те, що обвинувачений може взяти собі в захисники одного із своїх близьких родичів, опікуна чи піклувальника.

Розділ 3 “Особливості здійснення захисту за окремими категоріями кримінальних справ” складається з трьох підрозділів, що присвячені аналізу діяльності осіб, які здійснюють захист від обвинувачення у кримінальних справах, вчинених неповнолітніми та іншими особливими суб'єктами (або учасниками) кримінально-процесуальних відносин.

У підрозділі 3.1. “Участь захисника при вирішенні кримінальних справ про суспільно-небезпечні діяння, вчиненими особами, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років” автор роботи обґрунтовує необхідність розширення процесуальних гарантій захисту прав неповнолітніх від обвинувачення. Зокрема, пропонується доповнити ст. 45 та ст. 148 КПК України положенням про те, що у випадках, коли справа порушена за фактом вчинення злочину, а особа не затримувалася за підозрою у вчиненні злочину і щодо неї не обирався запобіжний захід, а відбиралося лише зобов'язання про явку, участь захисника у таких справах є обов'язковою з моменту відібрання вказаного зобов'язання.

Крім цього, дисертант пропонує доповнити діючий КПК нормою про те, що “у разі, коли дії та інтереси законного представника суперечать законним інтересам особи, яку він представляє, за постановою особи, яка здійснює дізнання, слідчого, судді чи за ухвалою суду, такий представник змінюється іншим із числа осіб, зазначених у законі”.

Підрозділ 3.2. “Особливості діяльності захисника в справах щодо осіб, які мають фізичні або психічні вади, та при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного характеру” присвячений аналізу правових підстав та проблем участі захисника при розслідуванні кримінальних справ про суспільно-небезпечні діяння, вчинені особами, які на момент їх вчинення були неосудними, обмежено осудними чи тих, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину або у ході розслідування або до винесення вироку суду. Дисертант на підставі аналізу чинного законодавства України виділив наступні типи осіб, позбавлених здатності самостійно здійснювати своє право на захист: 1) особи, які визнані неосудними; 2) особи, у яких після вчинення злочину наступив психічний розлад, що робить неможливим призначення покарання або його виконання; 3) особи з певними фізичними (німі, глухі, сліпі тощо) або психічними вадами, що не виключають осудності, але позбавляють можливості захищатися особисто.

Для створення реальних гарантій захисту зазначених категорій осіб автором роботи пропонується ст. 45 КПК України доповнити положенням про те, що участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і розгляді справи в суді першої інстанції є обов'язковою: 1) у справах про злочини, вчинені німими, глухими або сліпими, - з моменту визнання особи підозрюваним чи пред'явлення обвинувачення; 2) у справах про злочини осіб, які мають істотні дефекти мови, зору слуху чи інші тяжкі хвороби, - з моменту отримання висновку експерта про наявність цих істотних дефектів чи тяжкої хвороби, які позбавляють особу чи істотно обмежують можливості захищатись; 3) у справах про злочини осіб, які визнані обмежено осудними, нестійкого чи тимчасового розладу душевної діяльності на час вчинення злочину, - з моменту отримання висновку експерта про наявність обмеженої осудності.

У підрозділі 3.3. “Правові підстави участі захисника при провадженні кримінальних справ щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство” досліджені особливості здійснення захисту від обвинувачення з участю перекладача. Виходячи з того, що одним із принципів кримінального судочинства, є його ведення державною мовою (ст. 19 КПК), дисертант зробив спробу дати власне розуміння цього поняття: “Під принципом державної мови судочинства слід розуміти закріплене на конституційному рівні і в процесуальному законі загальне керівне положення, яке визначає проведення судочинства на мові місцевого населення, в поєднанні із забезпеченням учасникам процесу права робити заяви, давати покази, виступати в суді і заявляти клопотання на рідній мові, що створює умови для осіб, які не володіють мовою судочинства, для повного ознайомлення з матеріалами справи через перекладача, а також врученням слідчих і судових документів у перекладі на рідну мову особи або іншу мову, якою вона володіє”.

Автор дослідження на підставі аналізу різноманітних теоретичних джерел прийшов до висновку про закріплення у чинному КПК України особливих правових гарантій реалізації зазначеного принципу судочинства. Зокрема, потребують додаткової правової регламентації питання, пов'язані із забезпеченням зустрічей обвинуваченого та захисника віч-на-віч. У зв'язку з цим дисертант пропонує передбачити заборону допиту перекладача як свідка про обставини, які йому стали відомі в ході бесіди обвинуваченого із захисником при побаченні віч-на-віч (ст. 69 КПК України). Автор пропонує виключити п. 3 ч. ст. 45 КПК України через те, що це втратило актуальність - кількість осіб, які не володіють мовою судочинства у структурі обвинувачених є мізерною (менше 0,1%).

Дисертант вважає, що необхідно законодавчо вирішити: 1) хто повинен запросити перекладача для побачення захисника з його підзахисним віч-на-віч? 2) чи є допустимим допит перекладача як свідка про обставини справи, які стали йому відомими під час здійснення перекладу при побаченні захисника з підзахисним віч-на-віч? 3) чи слід залучати раніше запрошеного перекладача, який брав участь у справі при побаченні захисника з підзахисним віч-на-віч? Ми вважаємо оптимальним здійснення перекладу бесіди при зустрічі захисника зі своїм підзахисним віч-на-віч перекладачем, запрошеним адвокатським об'єднанням, в якому працює захисник. У такому випадку автоматично гарантувалася б охорона як професійної таємниці захисника, так і права обвинуваченого на захист. Запрошення перекладача адвокатським об'єднанням розповсюдило б і на нього охорону професійної таємниці.

Висновки

У висновках узагальнюються пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, практики його застосування та підсумовуються наукові результати дослідження, а саме:

1. Як і будь-яка діяльність, кримінальне судочинство має ґрунтуватись на певних принципах. При цьому для осіб, які ведуть кримінальний процес, дотримання визначених у законі принципів та реалізація його вимог у конкретній кримінальній справі - це їх юридичний обов'язок. Автор роботи вважає, що принципи кримінального процесу - це основні правові положення, які виражають зміст і спрямованість кримінального судочинства та встановлюють загальні риси правового становища його суб'єктів. Принципи є владними вимогами, адресованими учасникам процесу, що зобов'язують (або дозволяють) чинити так, а не інакше.

2. Варто розрізняти поняття “захисник” і “адвокат”. Адвокат - це особа, яка займається професійною діяльністю, тобто є правозаступником і правозахисником, та надає правову допомогу і здійснює представництво в судах, господарських справах, підприємствах, установах та організаціях, державних органах, а також захист підозрюваного, обвинуваченого.

Правовий статус адвоката виникає не в зв'язку з його участю в судочинстві, а через відповідну процедуру, яка передбачена законодавством України. Захисник у кримінальному судочинстві - це особа, яка спеціально уповноважена відстоювати законні інтереси обвинуваченого, підсудного і надає йому необхідну юридичну допомогу в реалізації його процесуальних прав. Процесуальним статусом ця особа наділяється з моменту допуску до участі в справі. Тобто захисником може бути будь-яка особа, включаючи адвоката, що має право на захист особи від обвинувачення.

3. Факт роз'яснення підозрюваному (обвинуваченому) процесуальних прав слід відобразити у спеціальному протоколі, де під переліком прав зазначені суб'єкти власноручно вкажуть про наявні заяви, клопотання, у тому числі про намір мати захисника, відмовитись від нього. При цьому роз'яснювати права підозрюваному (обвинуваченому) необхідно перед ознайомленням особи з відповідною постановою. У той самий час, будь-які процесуальні чи слідчі дії, які обмежують або можуть обмежити права і свободи людини, повинні виконуватися після роз'яснення і забезпечення можливості реалізувати право на захист.

4. Підставою для дачі дозволу на зустріч адвоката і підзахисного, який утримується під вартою, повинна бути постанова слідчого про допуск адвоката до участі у справі як захисника. При цьому докази, отримані без участі захисника у випадках, коли його участь є обов'язковою, у будь-якому разі не можуть бути покладені в основу процесуальних рішень.

5. Слід визнати, що без підвищення відповідальності відповідних посадовців за невиконання законних запитів захисників, стан і рівень захисту осіб від обвинувачення і надалі будуть залишатися малоефективними. Тому, у випадках, коли внаслідок відсутності відповіді на запит порушуються права підозрюваного (обвинуваченого), це повинно розглядатися як порушення права на захист і винна особа має нести кримінальну відповідальність за ст. 374-1 КК України.

6. У кримінальному судочинстві необхідно відрізняти професійний захист, що здійснюється адвокатами, які мають не лише знання в галузі права, але й підкоряються певним професійним вимогам. Участь усіх інших осіб як захисників за бажанням підозрюваного (обвинуваченого) повинна ставитись у залежність від інтересів правосуддя. При цьому в законодавстві України слід передбачити випадки, коли участь професійного захисника є обов'язковою, а у разі, коли інтереси правосуддя потребують наявності професійного захисту, надати право слідчому, судді чи суду призначати захисника і в інших випадках.

7. Потрібно визнати, що захист обвинуваченого для законного представника не є основною функцією, а тому його не можна віднести до суб'єктів захисту. Водночас його поява та участь у кримінальному процесі - це обов'язкове явище, яке не залежить від волі обвинуваченого і має на меті надати йому допомогу в реалізації законних інтересів. Саме тому у КПК України варто передбачити обов'язок для осіб, які ведуть кримінальний процес, роз'яснювати права законному представнику (зокрема, право запросити захисника для неповнолітнього обвинуваченого).

АНОТАЦІЇ

Чайка Р. А. Участь захисника на досудовому слідстві. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Харківський національний університет внутрішніх справ. - Харків, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню теоретичних та практичних проблем, пов'язаних зі здійсненням захисту осіб від обвинувачення на стадії досудового слідства, а також удосконаленням законодавства України, що регулює діяльність захисника в кримінальному процесі.

Досліджено питання становлення та розвитку інституту захисту у кримінальному процесі України, з'ясовано юридичний зміст принципу забезпечення права на захист від обвинувачення, вивчені особливості здійснення захисту адвокатами та іншими особами й фахівцями в галузі права, а також вивчено процесуальні особливості здійснення захисту в окремих категоріях кримінальних справ (щодо неповнолітніх; осіб, які мають фізичні або психічні вади та при провадженні справ про застосування примусових заходів медичного характеру; осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство).

Запропоновано науково обґрунтовані проекти змін і доповнень до законодавства України за темою дисертації.

Ключові слова: захист, захисник, адвокат, підозрюваний, обвинувачений, дізнання, досудове слідство, фахівці в галузі права.

Чайка Р.А. Участие защитника на досудебном следствии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.09 - уголовный процесс и криминалистика; судебная экспертиза. - Харьковский национальный университет внутренних дел. - Харьков, 2008.

Диссертационное исследование посвящено актуальным вопросам, которые возникают в теории и практике производства по уголовным делам с участием защитника.

В работе раскрывается становление института защиты в уголовном судопроизводстве, анализируются исторические документы возникновения права Украины, на основании чего делается вывод о том, что институт защиты в праве Украины известен со времен Киевской Руси, однако профессиональная адвокатура была сформирована в польско-литовский период. Раскрывая правовую природу и содержание права на защиту, отмечается, что данное право - конституционный принцип уголовного процесса, содержанием которого является совокупность процессуальных прав, предоставляемых подозреваемому, обвиняемому для защиты от обвинения как лично, так и с помощью выбранного защитника. Дальнейшее развитие правового регламентирования обеспечения права на защиту должно происходить с учетом судебной практики Европейского суда по правам человека.

Рассмотрев круг субъектов, которые в соответствии с УПК Украины имеют право осуществлять защиту, делается вывод о необходимости различать профессиональную и непрофессиональную защиту. К числу профессиональных защитников относятся адвокат, а соответственно и они должны обеспечивать защиту в случаях обязательного участия защитника. Кроме адвокатов защиту могут осуществлять и иные субъекты, которые должны относится к непрофессиональной защите с наделением соответствующего процессуального статуса.

На основе следственной и судебной практики применения норм уголовно-процессуального законодательства по делам несовершеннолетних, по делам лиц, страдающих физическими или психическими недостатками, а также лиц, не владеющих языком судопроизводства, отмечаются пробелы в законодательстве и предлагаются пути их устранения.

В результате диссертационного исследования сформулирован ряд предложений, направленных на усовершенствование действующего уголовно-процессуального законодательства Украины с целью эффективного участия защитника на досудебном следствии.

Ключевые слова: защита, защитник, адвокат, подозреваемый, обвиняемый, дознание, досудебное следствие, специалисты в области права.

Chayka R.A. The Participation of Counsel for Defense in Preliminary and Prejudicial Investigation Procedure. - Manuscript.

Dissertation for candidate's degree of Jurisprudence in specialization 12.00.09 - Criminal Process and Criminalistics; Judicial Examination. - Kharkiv National University of Internal Affairs. - Kharkiv, Ukraine, 2008.

The dissertation is devoted to the integrated research of theoretical and practical problems concerned with counsel's for defense participation in preliminary and prejudicial investigation procedure.

General issues of the defense institution of criminal judicial procedure, subjective composition of legal relations which emerge in connection with the defense function realization are investigated in the research. The problems of legal character which arise in the course of defense of particular categories of subjects in criminal judicial procedure are analyzed in the dissertation.

Key words: defense, counsel for the defense, lawyer, suspect, defendant, inquiry, prejudicial investigation, experts in law.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Чайка Р.А., Солов'євич І.В. Рішення Конституційного суду України у справі „Про право вільного вибору захисника”: більше питань, ніж відповідей // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2001. - № 1. - C. 223-229.

2. Чайка Р.А. Окремі аспекти діяльності захисника на досудовому слідстві // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2002. -№ 4. - C. 254-259.

3. Чайка Р.А. Особливості участі захисника по кримінальних справах стосовно осіб, які мають фізичні або психічні вади // Вісник Запорізького юридичного інституту МВС України. - 2003. - № 3. - C. 273-278.

4. Чайка Р.А. Діяльність адвоката щодо збирання доказів на досудовому слідстві як гарантія забезпечення обвинуваченому права на захист // Збірник наукових статей “Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України”. - Івано-Франківськ. - 2005. - № 15. - С. 269-273.

5. Чайка Р.А. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та підсудному права на захист у кримінальному судочинстві України // Наукові записки. Серія “Право”. Випуск 6. - Острог: Видавництво Національного університету “Острозька академія”. - 2005. - С. 393-386.

6. Чайка Р.А. Теоретичні та практичні засади участі захисника на досудовому слідстві за призначенням // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2008. -№ 1. - C. 204-209.

7. Чайка Р.А. Рішення Конституційного суду України у справі “Про право вільного вибору захисника // Проблеми і напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Запоріжжя, 2003. - С. 138-141.

8. Чайка Р.А. Забезпечення захисту прав осіб, що не володіють мовою, якою ведеться судочинство // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали XI регіональної науково-практичної конференції. - Львів, 2005. - С. 423-425.

9. Чайка Р.А. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому та підсудному права на захист у кримінальному судочинстві України // Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні. Матеріали VI Всеукраїнської науково-практичної конференції, Острог: правничий факультет Національного університету “Острозька академія”. - Острог, 2005. - С. 393-386.

10. Чайка Р.А. Законні представники як суб'єкти захисту прав обвинуваченого на досудовому слідстві. Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку // Збірник тез наукових доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та аспірантів. - Луцьк, 2005. - Луцьк, 2005. - С. 210-211.

11. Чайка Р.А. Історія становлення інституту захисту в Україні // Актуальні питання реформування правової системи України: Збірник наукових статей за матеріалами II Міжвузівської науково-практичної конференції. - Луцьк, 2005. - С.320-323.

12. Чайка Р.А. Юридичний зміст принципу забезпечення права на захист від обвинувачення // Актуальні проблеми реформування приватного права України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Запоріжжя, 2006. - С. 89-93.

13. Чайка Р.А. Особливості захисту прав неповнолітніх при провадженні дізнання та досудового слідства // Актуальні питання реформування правової системи України: Збірник наукових статей за матеріалами IV міжнар. наук.-практ. конф. - Луцьк, 2007. - С. 369-373.

Размещено на Allbest.ru