Специфіка організації виконання покарання у виді виправних робіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Специфіка організації виконання покарання у виді виправних робіт

У нормативно-правових актах і спеціальній літературі використовуються такі поняття, як державна кримінально-виконавча служба, кримінально-виконавча система, органи виконання покарань, установи виконання покарань та ін. При цьому не завжди надається їх визначення й чітке розмежування змісту цих понять. На певне усунення зазначених розбіжностей спрямовано, зокрема, прийняття Верховною Радою України 30 червня 2005 р. Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”, у ст.6 якого вказується, що державна кримінально-виконавча служба України складається з центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань зі спеціальним статусом, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, інших підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України .

Слід зауважити, що у раніше прийнятому постановою Верховної Ради України 29 червня 2004 р. за основу проекті Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” у ст.1 йшлося про кримінально-виконавчу систему, під якою розумілися органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, воєнізовані формування, навчальні заклади, підприємства установ виконання покарань, інші підприємства, установи і організації, які забезпечують виконання завдань, покладених на Державну кримінально-виконавчу службу України. До речі, це положення фактично дублювало ст.1 Закону України “Про загальну структуру і чисельність кримінально-виконавчої системи України” . У цій же статті проекту Закону України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” також роз'яснювалося, що треба розуміти під органами виконання покарань. Органи виконання покарань - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція. Але, як бачимо, у подальшому законодавець зупинився на понятті “Державна кримінально-виконавча служба України”.

Аналіз з позицій логіки доводить, що органи виконання покарань поряд з установами виконання покарань і підприємствами установ виконання покарань створюють структуру кримінально-виконавчої системи. Проте, на законодавчому рівні, з нашого погляду, залишається не зовсім з'ясованим питання про співвідношення понять „державна кримінально-виконавча служба” і „кримінально-виконавча система”. Тому, як вбачається, на розкритті цього аспекту в нещодавно прийнятому Законі України потрібно було б зупинитися докладніше.

Залишивши осторонь питання термінологічної єдності, лише зазначимо, що встановлення змісту вказаних понять, їх тотожності або, навпаки, відмінності, важливо в ракурсі з'ясування місця, яке займає кримінально-виконавча інспекція у кримінально-виконавчій системі України. У ст.10 Закону “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” визначено, що кримінально-виконавча інспекція - орган, який виконує покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт і здійснює контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. У ч.1 ст.11 КВК України так само визначається, що кримінально-виконавча інспекція є органом виконання покарання.

Із викладеного однозначно випливає, що кримінально-виконавча інспекція, на яку, зокрема, покладено завдання виконання покарання у виді виправних робіт, у кримінально-виконавчій системі є органом виконання певних видів покарань, який має свої компетенції та повноваження.

Аналіз формулювання поняття „кримінально-виконавча інспекція” надає змогу вирізнити її основні завдання, до яких слід віднести: 1) організацію роботи, пов'язану із забезпеченням ефективного процесу виконання певних видів покарань; 2) здійснення контролю за поведінкою певних категорій осіб; 3) забезпечення запобігання нових злочинів та інших правопорушень. При цьому зауважимо, що перші два завдання прямо випливають із сутності роботи кримінально-виконавчої інспекції як органу виконання покарань. Що стосується останнього, то його реалізація відбувається все ж таки побічно поряд зі здійсненням інших двох основних завдань. Проте внаслідок важливості цієї ділянки роботи в сучасних умовах активної протидії криміногенній ситуації в державі завдання забезпечення запобігання нових злочинів та інших правопорушень стоїть поряд із безпосередніми напрямками роботи кримінально-виконавчої інспекції.

Із процесом виконання-відбування будь-якого покарання й діяльністю органів чи установ виконання покарань тісно пов'язано визначення і співвідношення понять і змісту їх компетенції й повноважень.

Вважаємо, що термін “компетенція” треба розглядати з такими поняттями як “функції”, “повноваження”, “предмети відання”. Хоча перелічені терміни й мають міждисциплінарну природу і відомі будь-якій галузі права, але в контексті даного дисертаційного дослідження ці аспекти, звичайно розглядатимуться передусім стосовно діяльності кримінально-виконавчої інспекції.

Аналіз чинного законодавства свідчить, що в нормативно-правових актах, які регулюють питання виконання покарань, терміни “повноваження” й “компетенція” не визначені. Тому виникає потреба встановити їх співвідношення, а також зміст безвідносно до поняття „виконання покарання у виді виправних робіт”.

Якщо звернутися до етимології слова “компетенція”, можна встановити, що термін “компетенція” походить від латинського “competentia”, що перекладається як “погодженість частин, розмірність, симетрія”, “відання, здатність, належність по праву”, і має він два найбільш поширені значення: а) перелік питань, у яких особа чи декілька осіб мають знання (“відають щось”) і б) коло повноважень - прав та обов'язків (“відати чимось”). У зв'язку з цим може йтися про фактичну компетентність у тих чи інших питаннях або ж про офіційну компетентність органів і посадових осіб .

У спеціальній науковій літературі існує чимало визначень терміна “компетенція”. Відмінність поглядів правознавців щодо нього зумовлюється тим, що вони поряд із традиційними елементами компетенції - правами й обов'язками - включають до неї й інші складники - предмет відання, функції, завдання, відповідальність. Так, більшість учених трактують компетенцію як сукупність предметів відання і повноважень, якими наділені органи й посадові особи щодо цих предметів відання . Інші автори до компетенції відносять також відповідальність , завдання, що вирішуються органом . В юридичній енциклопедії читаємо, що компетенція - це сукупність установлених в офіційній - юридичній чи неюридичній - формі прав та обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу чи посадової особи приймати обов'язкові до виконання рішення, організовувати й контролювати їх виконання, вживати в необхідних випадках заходи відповідальності тощо. Існують й інші точки зору стосовно визначення складових компетенції, однак найбільш оптимальним вважаємо тлумачення компетенції, яке називає її елементами предмети відання й повноваження.

Отже, перш за все необхідно встановити предмет відання кримінально-виконавчої інспекції, який виступає, так би мовити, головним складовим елементом її компетенції. В юридичній літературі під предметом відання розуміються завжди визначені в законодавстві в тій чи іншій формі суспільні відносини, що становлять предмет правового регулювання і з приводу яких суб'єкти цих правовідносин мають певні повноваження. Таким чином, самі суспільні відносини, ( у даному разі кримінально-виконавчі), не включаються до компетенції кримінально-виконавчої інспекції, оскільки вони залишаються предметом її відання і становлять, по суті, середовище, в якому здійснюється кримінально-виконавча діяльність і діють правомочні й правозобов'язані суб'єкти. Важливість визначення предмета відання полягає в тому, що він дає можливість чітко відмежувати ті суспільні відносини, у яких орган компетентний, від суміжних з ними або подібних їм суспільних відносин, що знаходяться за межами цієї компетенції.

Іншим необхідним елементом компетенції є повноваження, які характеризують правовий статус органу чи посадової особи і мають владну природу. У правовій доктрині існує чимало формулювань поняття “повноваження”. У російсько-українському словнику термінів з теорії держави і права воно визначається як вид і міра владного впливу посадової особи на учасника правових відносин з метою задоволення його законного інтересу, досягнення певного соціально-корисного результату. П.М. Любченко вважає, що владне повноваження - це забезпечена законом вимога уповноваженого суб'єкта певної поведінки й дій, звернена до фізичних і юридичних осіб, вид і міра впливу на учасника правових відносин з метою задоволення його законного інтересу, досягнення певного соціально-корисного результату . Ще одна інтерпретація терміна “повноваження” надає уявлення про співвідношення повноваження і функцій органів або їх посадових осіб. Так, під повноваженнями розуміється сукупність прав та обов'язків державних органів, громадських організацій, посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійсненням покладених на них функцій. Що стосується поняття “повноваження кримінально-виконавчої інспекції”, на нашу думку, це закріплені нормами кримінально-виконавчого права за вказаними органами виконання покарання права й обов'язки, необхідні для здійснення ними певних завдань та функцій.

Одним з важливих питань є співвідношення компетенції і повноважень. Із вищевикладеного можна зробити висновок, що поняття “компетенція” є ширшим, від поняття “повноваження”, оскільки включає в себе повноваження як складову частину. Однак постає питання: чи достатньо наявності владних повноважень у того чи іншого органу або в посадової особи, щоб їх можна було вважати компетентними вирішувати відповідні проблеми? Тут, вважаємо, знов-таки потрібно зауважити, що компетенція включає в себе поряд із повноваженнями ще й предмет відання. Ці дві категорії тісно пов'язані між собою й не можуть існувати одна без одної, тому що без предмета відання немає тих суспільних відносин, на які розповсюджуються владний вплив органу або посадової особи, і повноваження виступають тільки інструментом впливу на об'єкт. У разі ж відсутності повноважень існують лише суспільні відносини, а владного впливу немає. Тому ми солідаризуємося з позицією Б.М. Лазарєва, що не можна сформулювати саме повноваження, не вказавши, що має робити орган управління у певній сфері життя суспільства, стосовно будь-якої діяльності, а якщо не існує “предметності” у тлумаченні повноваження, то, по суті, немає й самого повноваження .

Отже, досліджуючи співвідношення компетенції і повноважень, можемо зробити висновок, що компетенція кримінально-виконавчої інспекції становить собою більш складну правову категорію, визначену Конституцією, законами й підзаконними актами України, яка містить у собі предмет відання, права, обов'язки й характеризується внутрішньою єдністю та узгодженістю.

Під час аналізу Інструкції, у якій міститься, по суті, перелік повноважень кримінально-виконавчої інспекції стосовно виконання низки покарань, виявилося, що термін “повноваження” не використовується законодавцем, проте йдеться про функції, які здійснюють працівники інспекції під час виконання покарань, зокрема, у виді виправних і громадських робіт. Вважаємо, що треба змістити акцент дещо в іншу площину. Як відомо, функції - це основні напрямки діяльності того чи іншого органу влади. З огляду на текст нормативних положень Інструкції функціями кримінально-виконавчої інспекції в концентрованому вигляді треба назвати наступні: 1) виконавчу, яка, зрозуміло, пов'язана з реалізацією правообмежень, що створюють зміст певного виду покарання; 2) профілактичну, спрямовану на запобігання вчинення нових правопорушень з боку засуджених; 3) контролюючу, сутність якої полягає у здійсненні контролю за дотриманням законності всіма учасниками виконавчого процесу, наприклад, власником підприємства, установи чи організації, де працює засуджена особа. (До речі, третя з названих функцій за своєю природою, напевно, дуже близька виконавчій і багато в чому перекликається з нею.) Викладена точка зору щодо конкретизації функцій є лише орієнтиром у подальшому науковому пошуку шляхів вирішення цього питання. Тут ми проілюстрували лише деякі вади законодавчої техніки, які з часом мають бути усунені.

У прийнятому Законі України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України” розд. ІV має назву “Права та обов'язки посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів”, у якому викладається нормативний матеріал стосовно функцій цієї служби, а отже й кримінально-виконавчої інспекції, яка є складовою частиною однойменної системи, і щодо прав зазначеної служби. Таким чином, власне, термін “повноваження” в тексті не використовується, крім того, не пояснюється співвідношення термінів, що застосовуються під час викладення норм. Виходячи з цього, вважаємо, що зміст повноважень кримінально-виконавчих інспекцій правильніше встановлювати, спираючись на той матеріал, який в Інструкції віднесено законодавцем до їх функцій.

На кримінально-виконавчу інспекцію під час виконання виправних робіт покладено досить різноманітні специфічні повноваження, які можна поділити на декілька груп залежно від характеру напрямків роботи, що здійснюються інспекцією. Отже, усі повноваження інспекції вбачаємо доцільним звести до таких груп, як-то: 1) організаційні; 2) інформаційно-аналітичні та “представницькі”; 3) розшукові; 4) контролюючі; 5) виховні; 6) інші.

До організаційних повноважень належить віднести: (а) ведення обліку засуджених; (б) роз'яснення цим особам порядку та умов відбування покарання; (в) установлення періодичності та днів проведення реєстрації засуджених і реєстрування; (г) направлення через відповідні центри зайнятості населення на роботу осіб, засуджених до виправних робіт, які на час виконання вироку не працюють або були звільнені з роботи відповідно до законодавства про працю; (д) внесення подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не з'явилися за викликом до інспекції без поважних причин; (е) направлення матеріалів прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом у разі систематичного неправильного або несвоєчасного відрахування сум із заробітку засудженої особи, а також невиконання інших вимог КВК України; (є) внести до суду подання про звільнення від виправних робіт осіб, які під час його відбування згідно з медичним висновком захворіли на психічну чи іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню призначеного судом покарання, або про зміну покарання у виді виправних робіт штрафом у тих випадках, коли особа стала непрацездатною під час відбування покарання, або про звільнення від відбування покарання осіб, які після постанови вироку досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними. До цієї ж групи повноважень слід віднести: (а) направлення матеріалів прокуророві для вирішення питання про притягнення засуджених осіб, які ухиляються від відбування виправних робіт, до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.389 КК України; (б) зарахування засудженим особам часу щорічної відпустки у строк відбування покарання за умови зразкової поведінки й сумлінного ставлення їх до праці; (в) направлення до суду матеріалів про вирішення питання про умовно-дострокове звільнення від покарання або заміни невідбутої частини покарання штрафом.

Групу інформаційно-аналітичних повноважень складають заходи по проведенню працівниками інспекції аналізу роботи щодо виконання покарання у виді виправних робіт та по внесенню в необхідних випадках пропозицій керівництву інспекції з метою удосконалення її роботи. Разом з повноваженнями інформаційно-аналітичного характеру умовно ми виокремлюємо так звані “представницькі” повноваження, сутність яких полягає у підтриманні постійних контактів з іншими учасниками виконання покарання у виді виправних робіт, зокрема, з власниками підприємств і трудовими колективами з метою своєчасного отримання інформації про застосування до засуджених осіб таких заходів, як заохочення, стягнення, звільнення з роботи, а також з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх та службою у справах неповнолітніх при органах місцевого самоврядування.

Повноваження розшукового характеру полягають в організації початкових розшукових заходів щодо засуджених осіб, місцезнаходження яких невідоме, та надсиланні матеріалів до органів внутрішніх справ для оголошення їх розшуку.

Контролюючі повноваження кримінально-виконавчої інспекції представлені здійсненням контролю за поведінкою засуджених до виправних робіт, який полягає, зокрема: (а) у надсиланні (один раз на три місяці) до органів внутрішніх справ запитів про те, чи притягувалися ці особи до адміністративної відповідальності; (б) у запиті (один раз на шість місяців) до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві й Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті з метою з'ясування випадків учинення засудженими нових злочинів; (в) у перевірці обґрунтованості заяв засудженої особи про звільнення з роботи за власним бажанням і наданні дозволу або відмови в цьому; (г) у здійснення контролю за правильністю і своєчасністю відрахувань із заробітку засуджених і перерахувань відрахованих сум у доход держави; (д) у проведенні в разі потреби контрольних перевірок за місцем роботи осіб не менше двох разів протягом строку відбування покарання; (е) у наданні дозволу засудженому в разі потреби на виїзд за межі України; (є) у здійсненні в цілому контролю за додержанням порядку та умов відбування покарання засудженими особами і власником підприємства за місцем їх роботи.

До виховних повноважень, як випливає з норм законодавства, належать прийняття інспекцією участі у виховній роботі із засудженими особами: (а) у проведенні з ними індивідуальних бесід, (б) вжитті заходів щодо організації індивідуального шефства над неповнолітніми за наявності рішення суду з даного питання, (в) проведенні роз'яснювальної роботи з батьками засуджених неповнолітніх: (г) застосуванні до засуджених осіб установлених законодавством заходів заохочення і стягнення. Так, згідно з ч.2 ст.46 КВК України кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку й сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати такі заходи заохочення: (а) подання до суду матеріалів на засудженого щодо умовно-дострокового звільнення або зміни невідбутої частини покарання штрафом; (б) зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування покарання. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді виправних робіт до засудженого може застосовуватися застереження у виді письмового попередження про притягнення до кримінальної відповідальності¹¹ Аналогічне групування можна проводити й стосовно повноважень кримінально-виконавчої інспекції під час виконання покарання у виді громадських робіт. . Тут проведена класифікація лише тих повноважень кримінально-виконавчої інспекції, які викладаються у відповідних підрозділах розділів ІІ та ІІІ Інструкції. Однак, на наш погляд, про повноваження йдеться й в інших підрозділах цих розділів, присвячених тим чи іншим аспектам роботи інспекції, які внаслідок особливого призначення певної ділянки роботи у процесі виконання покарання виділені в окремі підрозділи.

Крім того, усі повноваження кримінально-виконавчої інспекції можна поділити, виходячи з того, на якому етапі процесу виконання покарання вони здійснюються, принаймні, найчастіше. Отже, якщо процес виконання-відбування покарання структурувати на певні стадії, про що вже йшлося раніше, то виходячи з огляду на цю підставу можна виокремити повноваження, що реалізуються інспекцією: (а) на початковому етапі виконання покарання, (б) власне у процесі їх виконання й (в) на етапі зняття з обліку осіб, засуджених до покарання. Так, на початковому етапі на кримінально-виконавчу інспекцію покладаються обов'язки з документального оформлення взяття на облік осіб, повідомлення суду у визначений строк про прийняття вироку до виконання та органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого про взяття його на облік та ін. На етапі зняття з обліку особи працівник інспекції в день закінчення строку покарання у виді виправних робіт (тобто в день отримання останніх розрахункових відомостей з підприємства), а при звільненні за іншими підставами - не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідних документів направляє повідомлення власникові підприємства про припинення відрахувань із заробітної плати засудженого і знімає його з обліку. Зняття засудженої особи з обліку за іншими підставами провадиться в день надходження відповідних документів до інспекції. У той же час на цьому етапі працівниками кримінально-виконавчої інспекції здійснюється низка інших повноважень, про які йдеться в Інструкції. Проте їх основний обсяг припадає саме на етап відбування засудженим покарання, який триває значний час і дорівнюється строк його призначення.

Поділ повноважень кримінально-виконавчої інспекції на певні групи із застосуванням тих чи інших класифікаційних критеріїв вважаємо доцільним: 1) для надання більшої чіткості нормативних положень, які є підставою діяльності кримінально-виконавчої інспекції; 2) для уникнення дублювання деяких приписів, як це має місце, наприклад, у пунктах 2.8 і 2.9 розд. ІІІ Інструкції; 3) для доступності сприйняття працівниками кримінально-виконавчих інспекцій своїх безпосередніх функцій.

Наслідком реалізації повноважень кримінально-виконавчою інспекцією є встановлення, зміна або припинення правових відносин у сфері виконання певних видів покарань, учасниками яких є сама інспекція, засуджені, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи та громадяни, пов'язані з процесом відбування покарання.

Важливим учасником виконання покарання у виді виправних робіт, як відомо, є органи внутрішніх справ, на які покладається значна за обсягом ділянка роботи. Про їх основне призначення йдеться в ч.3 ст.41 КВК України, де вказано, що на ці органи покладено проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого. Метою цієї роботи є сприяння виправленню засуджених, запобігання з їх боку порушень громадського порядку та прав громадян, а також учинення ними нових злочинів. Підрозділ 3 розд. ІІІ Інструкції більш детальніше розкриває зміст названого повноваження органу внутрішніх справ. Так, працівники служби дільничних інспекторів міліції та кримінальної міліції у справах неповнолітніх міських і районних органів внутрішніх справ: (а) ведуть облік засуджених до покарання у виді виправних робіт; (б) щомісячно здійснюють перевірки за місцем їх проживання, про результати яких наприкінці кожного кварталу письмовою довідкою, (окремо щодо кожної засудженої особи) інформують інспекцію й обов'язково додають до неї матеріали перевірки (пояснення засудженої особи, рапорти та ін.), які долучають до особової справи засудженого.

Крім цього, повноваження органів внутрішніх справ пов'язані з виконанням також інших заходів, необхідність у запровадженні яких може виникнути під час виконання покарання у виді виправних робіт. Це стосується передовсім проведення розшукових заходів щодо тих засуджених до виправних робіт, місцезнаходження яких невідомо, а також заходів по примусовому приводу осіб, які не з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції або суду без поважних причин. Підрозділи інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті за запитами працівників кримінально-виконавчої інспекції безоплатно надають інформацію по розшуку й притягненню до кримінальної або адміністративної відповідальності засуджених, які перебувають на обліку в інспекції. У разі встановлення факту притягнення до адміністративної відповідальності засудженого письмово повідомляють про це інспекцію та вносять відповідні записи до алфавітних карток обліку осіб, стосовно яких проводиться профілактична робота. Крім того, органи внутрішніх справ здійснюють затримання й конвоювання в передбаченому кримінально-процесуальним законодавством порядку, осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за ухилення від відбування виправних робіт, а також засуджених до цього покарання, розшук яких оголошено у зв'язку з їх ухиленням від відбування останнього.

До недавнього часу однією з найважливіших функцій органів внутрішніх справ була функція забезпечення виконання кримінально-виконавчого законодавства організація роботи установ по виконанню покарань. Беручи до уваги значний обсяг повноважень органів внутрішніх справ під час виконання розглядуваного покарання, здійснення якого передбачається протягом усього його строку, і сьогодні на них покладаються важливі завдання по забезпеченню ефективності відбування виправних робіт. На підстав цього, слід визнати, що зазначені органи є обов'язковими учасниками процесу виконання покарання.

Розглядаючи питання змісту повноважень органів внутрішніх справ під час виконання виправних робіт, не можливо не зазначити, що законодавцем вживається досить різна термінологія. Так, в тексті підрозділу 3 розд. ІІІ Інструкції йдеться про те, що одні повноваження ними “виконуються”, а інші - “здійснюються”. При цьому хоча й використовується відповідна нумерація повноважень, проте вона, на жаль, не вносить чіткої ясності. Вважаємо, що в цій частині викладення нормативного матеріалу необхідне його певне упорядкування з використанням сучасних прийомів законодавчої техніки.

Що стосується підвищення ефективності реалізації покарання у виді виправних робіт, цікавою видиться точка зору практичних працівників системи виконання покарань щодо того органу, на який повинні покладатися основні повноваження по застосуванню правообмежень, пов'язаних із виправними роботами. На кримінально-виконавчу інспекцію як основний орган виконання виправних робіт вказали 70,0% інспекторів цієї інспекції; органи державної виконавчої служби - 22,4%; органи внутрішніх справ - 6,6%; інші органи - 1,0%. При цьому три чверті практиків (73,3%) зазначили, що на сьогодні вони мають достатній обсяг повноважень для ефективного здійснення процесу виправних робіт (див. додаток). Також вважаємо достатньо цікавими пропозиції щодо шляхів підвищення ефективності виконання цього виду покарання. На думку 13,5% респондентів, сприятиме цьому посилення контролю за відбуванням засудженими покарання з боку кримінально-виконавчих інспекцій, наприклад, за рахунок збільшення кількості явок до інспекції на реєстрацію. З точки зору 86,5% опитаних, сприятиме підвищенню якості виконання виправних робіт реальне використання можливості їх заміни іншими видами покарання (див. додаток).

Підводячи підсумок викладеному, ми погоджуємо з позицією, висловленою Л. Кащеєвою, що розвиток кримінальної політики в напрямку розширення застосування альтернатив позбавленню волі передбачає зміцнення системи виконання покарань без ізоляції від суспільства . Вирішення цього завдання потребує підвищення ефективності діяльності кримінально-виконавчих інспекцій у справі досягнення цілей покарання, у тому числі шляхом більш чіткого окреслення й нормативного закріплення їх повноважень. Вважаємо, що підвищена увага повинна приділятися повноваженням кримінально-виконавчої інспекції, під якими слід розуміти закріплені нормативно-правовими актами її права й обов'язки зазначеної інспекції, що визначають межі самостійного вирішення питань, що постають під час виконання певних видів покарань, зокрема, виправних і громадських робіт. Ці повноваження залежно від характеру напрямків роботи, що здійснюються інспекцією, поділяються на: 1) організаційні; 2) інформаційно-аналітичні та “представницькі”; 3) розшукові; 4) контролюючі; 5) виховні; 6) інші повноваження.

Обов'язковим учасником процесу виконання як виправних, так і громадських робіт, є органи внутрішніх справ, здіснення повноважень яких передбачається протягом усього строку реалізації досліджуваних

кримінальний виконання покарання інспекція

Література

1. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии): Сб. законодат. матер. / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Зерцало, 1999. - 352 с.

2. Уголовный кодекс Испании / Под ред. Кузнецовой Н.Ф., Решетникова Ф.М. - М.: Зерцало, 1998. - 218 с.

3. Уголовное право Российской Федерации. Общая часть. / Под ред. Здравомыслова Б.В. - М.: Юристъ, 1999. - 480 с.

4. Уголовно-исполнительное право: Учебник / Под ред. И.В. Шмарова. - М.: Изд-во БЕК, 1996. - 418 с.

5. Уголовный кодекс Республики Беларусь от 9.09.1999 г. N 275-З // http: // www. levonevski. net /pravo/kodeksy/uk.

6. Уголовный кодекс Республики Казахстан от 19.07.1997 г. №167-1 // http: // icpo -vad.tripod.com/crimru.html.

7. Уголовный кодекс Российской Федерации. - М.: Юстиция, 1996. - 198 с.

8. Усачев В., Уваров О. Опыт исполнения наказания в виде обязательных работ // Ведом. уголовно-исполн. системы. - 2003. - №7. - С. 13-15.

9. Философский словарь / Под ред. И.Т. Фроловой. - М.: Политиздат, 1986. - 588 с.

10. Философский энциклопедический словарь. - М.: ИНФРА-М, 1997. - 576с.

11. Хомлюк В. Обязательные работы и ограничение свободы. Меры по введению в действие наказаний, не связанных с изоляцией от общества // Ведом. уголовно-исполн. системы. - 2003. - №3. - С. 51,52.

12. Черкасов С.В. Кримінологічна концепція альтернативних мір покарання: Автореф. дис. ... канд.. юрид. нук: 12.00.08 / ОНЮА. - Одеса, 2005. - 19 с.

Размещено на Allbest.ru