Загальна характеристика процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомоги у зв'язку з народженням та вихованням дитини

У юридичній науці взагалі, і в праві соціального забезпечення зокрема, досі не однозначно вирішується питання про співвідношення понять «процедура» і «процес». Ця суперечка має свій початок в сфері адміністративного права, де традиційно існують два підходи до поняття процесу - широкий і вузький.

Прихильники широкого підходу до визначення поняття і меж юридичного процесу відзначають, що «процесуальна форма властива всякій діяльності по застосуванню правових норм. Вона складається з правил, що визначають порядок проведення в життя законів та інших правових актів». Таким чином, прихильники широкого підходу процес ототожнюють з юридичною процедурою і до нього відносять порядок правозастосування в цілому - як юрисдикційного, так і позитивного. Часто включають і правотворчий процес.

Прихильники вузького підходу вважають адміністративним процесом діяльність по вирішенню спорів, що виникають між сторонами адміністративно-правових відносин, а також по застосуванню примусових заходів. Н.Г. Саліщева, наприклад, відзначає, що «відмінності у поглядах між прихильниками вузького і широкого понять адміністративного процесу полягають у тому, що перші розуміють процес як урегульований правом порядок юрисдикційної діяльності при розгляді індивідуальних справ, а другі - як узагалі процес застосування норм адміністративного права». Таким чином, юридичний процес зводиться, власне кажучи, до юрисдикційного правозастосування.

Детальну розробку процедурного механізму здійснив В.М. Протасов, який прийшов до висновку, що юридична (правова) процедура становить собою визначений порядок, послідовність у здійсненні дій, операцій, тобто свого роду алгоритм, реалізація якого повинна привести до бажаного результату. Він виділяє матеріальну і процесуальну процедури. Для матеріальної процедури в якості основного виступає матеріальне регулятивне правовідношення, у якому здійснюється нормальна, позитивна поведінка учасників. Для процесуальної процедури головним є матеріальне охоронне правовідношення (у ньому реалізуються примусові заходи).

Дискусія щодо співвідношення юридичної процедури і процесу є характерною не лише для загальної теорії права та адміністративного права, але не минула і права соціального забезпечення, думки спеціалістів у якому також розділилися.

Так, таких же позицій, як і В.М. Протасов у загальній теорії права, але стосовно правовідносин по соціальному забезпеченню, дотримується В.К. Субботенко, яка писала, що процедура в соціальному забезпеченні означає сукупність встановлених процедурних правил, відповідно до яких компетентні державні органи здійснюють свою діяльність по встановленню юридично значимих фактів щодо призначення пенсій. Причому такі правила мають гарантувати простоту і законність вирішення справ. Процедура, як офіційно встановлений порядок будь-якої діяльності, на її думку, є поняттям більш широким, ніж процес. Процес в історично усталеному юридичному тлумаченні - одна з форм юридичної процедури, що означає чітко окреслений у певних нормативних актах порядок діяльності спеціальних органів. Традиційне розуміння процесу визначає його як особливу процедуру, як регламентований законом порядок діяльності спеціальних державних органів щодо вирішення спорів про право, захист інтересів і примусове здійснення права. На відміну від процесуального порядку вирішення спорів про право або примусове здійснення приписів норм права, встановлений законодавцем порядок діяльності державних органів по застосуванню правових норм, спрямований на встановлення, зміну або припинення матеріально-правових відносин, на її думку, означає звичайну, позитивну процедуру діяльності органів держави і посадових осіб у межах вставленої компетенції. У зв'язку з цим, робить висновок В.К. Субботенко, правовідносини по реалізації матеріально-правових приписів, які виникають у ході використання процедурних норм, варто іменувати процедурними. У підсумку, вона юридичну процедуру, як загальне поняття, розділила на правотворчу, матеріальну і процесуальну, а матеріальну процедуру ще і підрозділила на спрямовану на позитивне встановлення матеріального правовідношення і таку, що застосовується в процесі реалізації матеріальних правовідносин.

Прихильником вузького підходу в розумінні юридичної процедури є В.А. Тарасова, яка вважає, що процесуальна форма діяльності найбільш характерна для судових органів. У цьому, на її думку, саме і полягає одна з особливостей діяльності судових органів, що здійснюється в особливих процесуальних формах. Дане положення зовсім не означає, що в діяльності державних органів позитивного характеру відсутній певний режим, упорядкованість, процедура, але ступінь такої упорядкованості зовсім інший, порівняно з діяльністю судових органів. Вищий ступінь упорядкованості має на даний час діяльність суду, у той час як про таку ж упорядкованість діяльності інших органів держави цього поки сказати не можна. Тому діяльність інших державних органів, як правоохоронна, так і оперативно-виконавча, містить лише деякі риси процесу, і тут більш правильно говорити не про процес, а про процедуру в їхній діяльності.

У той же час вона підкреслює, що відмінність між поняттями «процес» і «процедура» полягає не тільки в термінології, але й у тій формі, у якій підлягає вирішенню конкретна справа. Процедура, як і процес, - поняття юридичне. Вона здійснюється за правилами, встановленим нормами права, регулюється процедурно-процесуальними нормами. Ці норми, хоча й у локальних межах, але також виконують свою соціальну функцію - забезпечують необхідний порядок досягнення юридичного результату у відповідній сфері діяльності державного органа. Норми права, що регулюють процедуру діяльності державних органів, містять також і деякі гарантії для суб'єктів, що беруть участь у справі. Однак сам ступінь урегульованості всієї діяльності, рівень встановлюваних гарантій є значно нижчим, ніж це має місце в судовому процесі. Діяльність суду в цьому сенсі становить собою вищий ступінь упорядкованості і гарантованості в досягненні істини. Якщо допустити змішання розглянутих понять, то знецінюється поняття «процес», у тому спеціальному юридичному змісті, що історично склався і прийнятий у законодавстві, на практиці, у науці. Процедура - це тільки початкова форма урегульованості в діяльності відповідних органів, яка за наявності об'єктивної необхідності може перерости у форму, іменовану процесом. Крім того, розмежування цих понять на практиці полягає, зокрема, у тому, що у певних випадках справа, розглянута в процедурному порядку, може бути оскаржена до органу, де діяльність здійснюється у формі процесу і де, у зв'язку з цим, маються по гарантії досягнення істини. При процедурній формі відповідний орган менш пов'язаний нормою закону, що визначає порядок його діяльності. І це не завжди необхідно розглядати як негативний момент. Іноді в застосуванні форми «процес» немає необхідності в силу того, що процедурний порядок діяльності даного органа більш пристосований до специфічних особливостей розглянутих у ньому справ. Безумовно, що діяльність зазначених органів, зокрема, і органів соціального забезпечення, у тому числі й по встановленню юридичних фактів, підлягає певному режиму, правилам, процедурі, але процесу в загальноприйнятому в теорії права змісті тут немає. У процедурі діяльності цих органів відсутній ряд важливих інститутів, характерних для поняття «процес». Так якщо розглядати в зазначеному аспекті діяльність органів соціального забезпечення по встановленню юридичних фактів у пенсійному забезпеченні, то слід зазначити, що тут ще не існує регульованих нормами права правил виклику сторін, немає мінімальних гарантій для інституту свідків, відсутня належна упорядкованість у представництві, дослідженні й оцінці доказів тощо.

Усе викладене дозволило В.А. Тарасовій зробити висновок про те, що процедурні правила, які регулюють діяльність органів соціального забезпечення по встановленню юридичних фактів в області певного виду забезпечення, ще не виросли в систему, іменовану в теорії права процесом.

Б.І. Сташків, провівши етимологічний аналіз слів «процес» і «процедура», відзначає, що встановити чітке розмежування між процедурою та процесом дуже важко. «Процес» та «процедура», вважає він, за своїм значенням відносяться до слів синонімів, які введені до наукового обігу для позначення різних понять: у процесуальній формі здійснюється судочинство, а процедурні правила застосуються в позасудовому порядку.

На наш погляд, дискусія про термінологію не має істотного практичного значення, а щодо питання про різну сутність правовідносин по реалізації матеріальних регулятивних норм і правовідносин по реалізації матеріальних охоронних норм ніяких розбіжностей не виникає. Не викликає сумнівів загальнотеоретичне положення про те, що правовідносини по реалізації матеріальних регулятивних норм є процедурними, а правовідносини по реалізації матеріальних охоронних норм - процесуальними. Саме тому надалі, відносно перших правовідносин буде вживатися термін процедурні правовідносини, а стосовно других - процесуальні. Таким чином, у праві соціального забезпечення необхідно чітко проводити відмінність процесуальних і процедурних правовідносин. Нагадаємо, що вище (у другому розділі цього дослідження) вже відзначалося, що процесуальні правовідносини в області соціального забезпечення нічим не відрізняються від цивільно-процесуальних правовідносин, у зв'язку з чим тому не входять до предмету права соціального забезпечення Висновок про знаходження процедурних правовідносин за межами права соціального забезпечення не є загальноприйнятим. В теперішній час все більше говориться про створення спеціалізованих судів для вирішення спорів в області соціального забезпечення. І такі суди вже існують у деяких європейських країнах, наприклад у Федеративній Республіці Німеччині. В Російській Федерації в 2002 році була захищена за спеціальністю 12.00.05 дисертація Е.А. Серебрякової (Див.: ). Проте, оскільки на даний час процедура розгляду спорів з питань соціального забезпечення не відрізняється від цивільно-правових спорів, ми не ставимо собі за мету дослідження процесуальних правовідносин по соціальному забезпеченню., і не є предметом дослідження у цій дисертації.

Традиційним для загальної теорії права, науки адміністративного права та права соціального забезпечення є судження про належність процедурних правовідносин до сфери правозастосовчої діяльності [65, с. 114; 121, с. 26; 210, с. 7]. Однак, у літературі з права соціального забезпечення висловлюються також і інші думки. Так, І.І. Рибакова вважає, що діяльність по встановленню юридичних фактів в області пенсійного забезпечення є юрисдикційним процесом, а органи, що беруть участь у цій діяльності, у тому числі комісія з призначення державних пенсій, ЛТЕК тощо - юрисдикційними органами. З такою думкою складно погодитися, оскільки під юрисдикційною діяльністю розуміють правозастосування стовно норм, які мають санкції (тобто стосовно охоронних норм). Діяльність же органів соціального забезпечення носить позитивний характер, і спрямована на застосування регулятивних норм. Відмінною від загальноприйнятої є і думка В.А. Тарасової, яка вважає, що діяльність державних органів по призначенню пенсій і встановленню юридичних фактів відноситься до оперативно-організаційної діяльності, а рішення цих органів є правовиконавчими (праворозпорядчими) актами. Цю ж точку зору поділяє і І.Р. Маматказін, який проаналізувавши діяльність державних органів по призначенню пенсій на предмет її відповідності правозастосовчій діяльності, прийшов до наступних висновків. По-перше, призначення пенсій є безумовним, тобто державний орган не може відмовити заявникові, якщо останнім представлені всі документи, що підтверджують його право на пенсію. По-друге, застосування права завжди здійснюється державними органами, наділеними владними повноваженнями, органи по призначенню пенсій є державними, проте владні повноваження у цих органів відсутні. По-третє, застосування права - це самостійна творча діяльність державних органів, яка полягає в тому, що вони вправі самостійно оцінювати факти в конкретній справі, приймати докази або відкидати їх, самостійно вирішувати, яку норму права необхідно застосувати в кожному конкретному випадку, виносити рішення з урахуванням всіх обставин. Орган же пенсійного забезпечення не може за своїм розсудом приймати як факти, що підтверджують право на пенсію, будь-які інші підстави, крім зазначених у законі. По-четверте, правозастосування є не одноразовою дією, а дією, що продовжується в часі, що закінчується винесенням індивідуального правового акта. Якщо під індивідуальним правовим актом розуміти акт, прирівнюваний за своєю силою до норм права, то рішення органа пенсійного забезпечення такими не є. З огляду на все вищевикладене, І.Р. Маматказін робить висновок про те, що процедурні правовідносини в сфері соціального забезпечення пов'язані з виконанням права, а не з його застосуванням.

Обґрунтовуючи свою точку зору І.Р. Маматказін не враховує тієї обставини, що оперативно-виконавча діяльність є одним з різновидів правозастосування. Під оперативно-виконавчою діяльністю розуміється організація виконання приписів правових норм, позитивне регулювання за допомогою індивідуальних актів (прийом на роботу, реєстрація шлюбу тощо). Однак, підхід І.Р. Маматказіна до вирішення питання про сутність діяльності органів соціального забезпечення варто визнати правильним, оскільки в діяльності органів соціального забезпечення присутні всі ознаки правозастосовчої діяльності, які полягають у наступному:

1) правозастосування має індивідуально-персоніфікований характер, оскільки це вирішення конкретної справи, життєвого випадку, «прикладення» норми права до конкретних осіб, до конкретних обставин. Ця ознака повною мірою властива і діяльності по призначенню допомоги, оскільки орган соціального забезпечення вирішує питання про застосування норми права, що передбачає право на конкретний вид соціального забезпечення, до правовідносин за участю конкретної фізичної особи-заявника;

2) правозастосування має владний характер, оскільки це діяльність компетентного органа або посадової особи і тільки в рамках наданих їм повноважень. Владний характер діяльності по-різному розглядається в літературі. Вище вже приводилася думка І.Р. Маматказіна про те, що в діяльності органів соціального забезпечення відсутній владний характер. На жаль, І.Р. Маматказін не розкриває змісту владної діяльності, але з урахуванням викладеної ним позиції, можна припустити, що під нею він розуміє таку взаємодію суб'єктів правовідносин, яка будується на принципі влади-підпорядкування, тобто строгої ієрархії. Якщо владний характер розуміти саме так, то дійсно, фізична особа-заявник і орган соціального забезпечення не знаходяться у відношенні влади-підпорядкування, їхні відносини будуються на принципі координації. У той же час, у літературі з адміністративного права підкреслюється, що буквальне тлумачення формули «владовідносин» вимагає багатьох уточнень, роз'яснень і доповнень. Вказується, зокрема, що називаючи адміністративно-правові відносини владовідносинами, не слід впадати в крайність і зводити роль адміністративного права до рівня поліцейського, а адміністративно-правові відносини розуміти винятково як засновані на державному примусі. Владовідносини можуть виникнути і з ініціативи фізичної особи, однак їхньою особливістю є те, що в них обов'язково бере участь владний суб'єкт, якому правова норма приписує в даних умовах здійснення таких дій, які спричиняють виникнення конкретних правовідносин. Якщо владовідношення виникає з ініціативи громадянина, то відповідний виконавчий орган, наділений владними повноваженнями, не використовує їх в інтересах «підпорядкування» ініціатора. Навпаки, у нього виникають певні юридичні обов'язки перед громадянином, останній же вправі висунути органові ті чи інші вимоги. Однак, громадяни є активними виразниками волі тільки в процесі виникнення цих правовідносин. Внутрішній же зміст таких відносин полягає в тому, що в будь-якому випадку виявляється юридична нерівність сторін. Рішення органа виконавчої влади завжди носить характер одностороннього владного волевиявлення, нерівнозначного волевиявленню громадянина. У такому розумінні правовідносини по соціальному забезпеченню також є владовідносинами, оскільки рішення про призначення допомоги приймається органом соціального забезпечення в односторонньому порядку на підставі приписів нормативно-правового акта;

3) правозастосування має творчий характер, оскільки це завжди інтелектуальна діяльність: для застосування норм права необхідно свідомо здійснювати ряд дій. І.Р. Маматказін заперечує наявність цієї ознаки в діяльності органів соціального забезпечення, оскільки ці органи не мають права приймати як докази інші документи, що не перераховані в законі. У той же час, в іншому місці своєї роботи, при характеристиці такої стадії (за його термінологією - етапу) як встановлення фактичних обставин справи, він говорить, що установлення фактичних обставин справи відбувається шляхом доведення. Під доведенням відповідно розуміється логічна діяльність по встановленню доказів і наданню їм оцінки. Але ж хіба може бути логічна діяльність не творчою?

4) правозастосування має процедурно-процесуальний характер, оскільки воно триває в часі, складається з ряду стадій. Про наявність цієї ознаки в діяльності органів соціального забезпечення нами вже говорилося вище;

5) правозастосування має юридично оформлений характер - завершується винесенням спеціального акта, тобто акта застосування норм права, або правозастосовчого акта. І.Р. Маматказін висловлює сумнів про віднесення рішення органа соціального забезпечення до правозастосовчих актів. На наш погляд, таке судження є необґрунтованим, оскільки такому рішенню властиві всі ознаки правозастосовчого акта: воно є елементом юридичного факту; виходить від компетентного органа; має індивідуальний (персоніфікований) характер; спирається на певну норму права; має встановлену законом форму;

6) правозастосування завжди виконує роль юридичного факту. У праві соціального забезпечення прийнято вважати рішення про призначення пенсії чи допомоги в якості завершальних у юридичному складі юридичного факту, з настанням якого в особи виникає право на одержання конкретного виду соціального забезпечення. У цій роботі така думка не поділяється, у зв'язку з чим викладене потребує наступного застереження. Винесення рішення органом соціального забезпечення про призначення допомоги розглядається нами як виконання обов'язку у вже існуючому матеріальному правовідношенні. І в цьому плані, таке рішення є підставою припинення процедурного правовідношення по призначенню допомоги і, одночасно, підставою виникнення процедурного правовідношення по виплаті допомоги.

Таким чином, діяльності органів соціального забезпечення властиві всі ознаки правозастосовчої діяльності, у зв'язку з чим, її повною мірою можна віднести до останнього. Оскільки предметом цього дослідження є соціальне забезпечення допомогами у зв'язку з народженням та вихованням дитини як у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, так і в системі державної соціальної допомоги, необхідним уявляється окреме (самостійне) визначення сутності відносин по призначенню і виплаті допомог в обох названих системах. Складність вирішення цього питання полягає в тому, що Фонд не є державним органом, у зв'язку з цим можуть виникнути сумніву з приводу того, чи є його діяльність правозастосовчою?

На жаль, це питання не піднімається в роботах, присвячених процедурним правовідносинам. Уявляється, що відповідь на нього має ґрунтуватися на з'ясуванні того, чи володіє Фонд владними повноваженнями. У тому значенні, яке ми вкладаємо до поняття «владні повноваження», здається, що повною мірою володіє. Адже повноваження Фонду ні чим не відрізняються від повноважень органів соціального забезпечення, за винятком, того, що він не здійснює діяльності по встановленню фактів, що мають юридичне значення. Але це пояснюється самою специфікою системи соціального забезпечення. Держава делегувала владні повноваження Фондові в сфері соціального страхування, у зв'язку з чим Фонд, не будучи органом держави, все ж таки здійснює правозастосовчу діяльність Можна привести ще приклади, коли правозастосовча діяльність здійснюється недержавним суб'єктом, зокрема, це правозастосовча діяльність приватного нотаріуса. (Див.: )..

Таким чином, при характеристиці процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв'язку з народженням та вихованням дитини мають розглядатися і процедурні правовідносини, в яких правозастосовчим органом виступає Фонд. У зв'язку з тим, що процедурна діяльність цього Фонду є практично ідентичною процедурній діяльності органів соціального захисту населення, то ті положення, які відносяться до органів соціального захисту населення, будуть цілком поширюватися і на відносини за участю Фонду.

У той же час, наведена характеристика не відображає специфіки діяльності органів соціального захисту населення по призначенню допомог. Специфіка процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення була дана Б.І. Сташківим, який виділяє наступні їхні характерні риси:

1) вони виникають у сфері соціального захисту населення і стосуються реалізації права фізичних осіб на конкретний вид соціального забезпечення (зокрема, права фізичних осіб на конкретний вид допомоги у зв'язку з народженням та вихованням дитини). Це відрізняє них від адміністративних процедурних правовідносин;

2) вони є похідними по відношенню до матеріальних правовідносин по наданню конкретного виду допомоги у зв'язку з народженням та вихованням дитини, мають підпорядкований службовий характер, їх функціональне призначення полягає в забезпеченні реалізації матеріальних правовідносин, в усуненні будь-яких перешкод на їх шляху;

3) вони існують у правовий формі: виникають, змінюються та припиняються відповідно до норм процедурного права;

4) вони мають владний характер;

5) вони складаються заради «чужого інтересу», закладеного в матеріальному правовідношенні;

6) вони мають «подвійну» юридичну природу: опосередковують процес реалізації норм матеріального права і є результатом реалізації норм процедурного права;

7) вони виникають, як правило, на підставі фактів-дії;

8) вони складаються не з одного, а з багатьох процедурних правовідносин, які в своїй сукупності дають можливість реалізувати конкретне матеріальне право в сфері соціального забезпечення;

9) вони здійснюються в суворій послідовності відповідно до стадій провадження у справі;

10) вони є однією з правових гарантій забезпечення реалізації матеріального права на певний вид допомоги у зв'язку з народженням та вихованням дитини.

У той же час, така характеристика є занадто широкою, у зв'язку з чим її, на наш погляд, належить дещо уточнити наступним способом. Так, вказівка на те, що процедурні правовідносини становлять собою різновид правозастосовчої діяльності позитивного характеру, звільняє від необхідності називати такі ознаки як владний характер, виникнення на підставі фактів-дій, здійснення в строгій послідовності відповідно до провадження у справі, похідний характер від матеріальних правовідносин. Більше того, як на ознаки процедурної діяльності необхідно вказати на особливості суб'єктного складу, об'єкта і змісту.

З урахуванням, вище викладеного, ознаки процедурних правовідносин у сфері соціального забезпечення (на прикладі процедурних правовідносин по забезпеченню допомогами у зв'язку з народженням та вихованням дитини), на наш погляд, полягають у тому, що вони:

1) опосередковують правозастосовчу діяльність позитивного характеру;

2) виникають між державою в особі органів соціального захисту населення (Фондом) і фізичною-особою заявником;

3) виражають реалізацію суб'єктами своїх матеріальних прав і обов'язків в області соціального забезпечення;

4) виникають з приводу призначення допомоги у зв'язку з народженням та вихованням дитини, встановлення фактів, що мають юридичне значення;

5) їх змістом є обов'язок органа соціального захисту населення прийняти рішення про призначення допомоги у зв'язку з народженням та вихованням дитини на підставі доказів, представлених особою-заявником або на підставі фактів, встановлених органом соціального захисту населення (або іншим уповноваженим органом) і нараховувати допомогу відповідно до цього рішення;

6) процедурні правовідносини врегульовані нормами законодавства про соціальне забезпечення.

Таким чином, процедурні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв'язку з народженням та вихованням дитини - це суспільні відносини, що виникають між державою в особі органів соціального захисту населення або Фондом, що здійснюють правозастосовчу діяльність позитивного характеру і фізичною особою-заявником по реалізації ними своїх прав і обов'язків щодо надання допомоги у зв'язку з народженням та вихованням дитини, встановлення фактів, що мають юридичне значення, врегульовані процедурними нормами законодавства про соціальне забезпечення, в яких на підставі доказів, представлених фізичною особою-заявником або на підставі фактів, встановлених органом соціального захисту населення (або іншим уповноваженим органом), що підтверджують право фізичної особи на певний вид допомоги, орган соціального захисту населення зобов'язаний прийняти рішення про призначення допомоги у встановленому законом розмірі і нараховувати допомогу відповідно до нього.

В теорії права соціального забезпечення виділяють, як правило, два види процедурних правовідносин: по-перше, правовідносини по встановленню фактів, що мають юридичне значення, і по-друге, правовідносини по призначенню допомоги. При цьому, між цими двома видами процедурних правовідносин існує певна залежність, яка виражається в тому, що факти встановлені в процедурних правовідносинах першої групи, слугують доказами в процедурних правовідносинах другої групи. У процедурних правовідносинах по соціальному забезпеченню сімейними допомогами першої групи встановлюються такі, наприклад, юридичні факти як малозабезпеченість, спільне проживання, інвалідність тощо. У зв'язку з тим, що процедурні правовідносини по встановленню фактів, які мають юридичне значення, супроводжують не всі матеріальні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв'язку з народженням та вихованням дитини, вважаємо за доцільне зупинитися на характеристиці винятково процедурних правовідносин по призначенню допомог. При цьому необхідно відзначити, що у виконанні обов'язку держави (Фонду) необхідно виділити два етапи: на першому етапі приймається рішення про призначення допомоги у певному розмірі, на другому - на підставі прийнятого рішення про призначення допомоги відбувається нарахування допомоги.

процедура соціальний процес правозастосовчий

Література

1. Купина Н.А. Правоотношения по обеспечению пособиями по государственному социальному страхованию: Автореф. дисс…. канд. юрид. наук: 12.00.05 - М.: Московск. гос. ун-т, 1982. - 25 с.

2. Лазор Л.И. Предмет права социального обеспечения: правовые проблемы // Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринковоїекономіки: Матеріали наук.-практ. конф. (м. Сімферополь, 19-20 травня 2003 р.) / За ред. В.С. Венедиктова. - Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. - С. 181-186.

3. Лебедченко О.С. Административно-процессуальные формы реализации лицензионно-разрешительной деятельности: состояние и перспективы: Лекция. - М.: Академия управления МВД России, 1999. - 28 с.

4. Ледях И.А. Социальное государство и права человека (из опыта западных стран) // Социальное государство и защита прав человека / Отв. ред. Е.А. Лукашева. - М.: ИГП РАН, 1994 - С. 22-33.

5. Лист Міністерства праці та соціальної політики України від 09.04.2004 р., №20-139. // Електронна база документів «Нормативні акти України».

6. Ліщина І. Ю. Сучасне наукове бачення співвідношення міжнародного і національного права // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. Вип. 57. - Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2002. - С. 8-15.

7. Лория В.А. Некоторые вопросы теории кодификации административно-процессуального права. - Тбилиси: Изд-во Тбилис. ун-та, 1974. - 104 с.

8. Лушникова М.В. Право социального обеспечения. Общая часть: Учеб. пособие. - Ярославль

Размещено на Allbest.ru