Підстави виникнення правовідносин по одержанню допомоги по вагітності та пологам

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підстави виникнення правовідносин по одержанню допомоги по вагітності та пологам

Вагітність та пологи є одним з фізіологічних станів жінки, який за загальним правилом не є причиною виникнення непрацездатності. Абсолютно вірно відзначено, що «непрацездатною жінка є лише певний, досить нетривалий строк: декілька днів після пологів. В інший проміжок періоду материнства непрацездатність не має безумовного характеру, адже в разі необхідності вагітна жінка може виконувати певну роботу аж до початку пологів». Однак, піклуючись про здоров'я матері та її дитину, міжнародне співтовариство і більшість країн світу вживає особливих заходів по охороні материнства. Право на охорону материнства проголошено також і в Конституції України (частина 3 статті 24, частина 3 статті 51) та розвинуте у поточних нормативно-правових актах.

В якості однієї з гарантій охорони здоров'я матері і дитини стаття 57 Основ законодавства про охорону здоров'я називає надання відпустки по вагітності і пологам з виплатою допомоги по соціальному страхуванню (тут необхідно застерегти, що виплачена може бути не лише допомога по соціальному страхуванню, але й державна соціальна допомога). Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами є інститутом трудового права, допомога по вагітності та пологам - інститутом права соціального забезпечення. Однак ці два інститути знаходяться в нерозривному зв'язку, тому доцільним представляється розглянути їх у єдності. При чому, така тенденція спостерігається і в літературі [75, с. 23-24; 266, с. 34-46].

Відповідно до статті 17 Закону України «Про відпустки» жінці надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 календарних днів після пологів. При цьому, відповідно до статті 20 названого Закону тривалість такої відпустки обчислюється сумарно і складає 126 календарних днів. Підстави виникнення права на більш тривалу відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами не залежать від форми соціального забезпечення. До них відносяться: народження двох або більш дітей; ускладнення пологів; віднесення жінки до 1-4 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Кожен з перших двох названих юридичних фактів є підставою для збільшення тривалості післяпологової відпустки до 70 календарних днів, за наявності третього тривалість відпустки складає 90 днів до пологів і 90 днів після них.

Правило про сумарне вирахування відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами знаходить своє відображення і в праві соціального забезпечення. Так, відповідно до частини 1 статті 39 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і частини 3 статті 8 Закону «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» розмір допомоги по вагітності та пологам обчислюється сумарно і надається жінці в повному обсязі, незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів. Введення такого правила, є, на наш погляд, цілком обґрунтованим, оскільки визначити точно день пологів практично неможливо. Проте, уявляється, що дане правило повинно бути розвинуте і дещо модифіковане стосовно наступних ситуацій.

Так, якщо жінка до пологів використувала відпустку меншої тривалості, ніж передбачено законодавством, невикористані дні відпустки, як це і передбачено чинним законодавством, мають бути додані до післяпологової відпустки. Це зумовлено тим, що надане жінці право на допологову відпустку визначеної тривалості не може бути обмежене за відсутності вини правоволодільця. Однак, якщо пологи відбулися пізніше передбачуваної дати, то, як уявляється, назване правило, не повинно діяти. Тобто, якщо жінка фактично до пологів використувала більше 70 днів відпустки, то вона все рівно повинна мати право на оплачувану відпустку після пологів встановленої для неї тривалості (за загальним правилом - 56 днів), тобто тривалість відпустки наданої після пологів, у зв'язку з цим не повинна змінюватися. Таким чином, у цій ситуації відпустка в зв'язку з вагітністю та пологами буде перевищувати 126 днів.

У зв'язку з викладеним, вважаємо за необхідне уточнити, що розмір допомоги по вагітності та пологах обчислюється сумарно і надається жінці в повному обсязі незалежно від того, що до пологів була використано менша кількість днів відпустки, ніж встановлено законодавством. Якщо ж до пологів фактично використана більша кількість днів відпустки, ніж встановлено законодавством, жінка має право на збільшення допологової відпустки і її оплату в повному обсязі. Тривалість відпустки, наданої після пологів, у цьому випадку залишається незмінною.

Право на оплачувану відпустку після пологів має також і жінка, яка народила мертву дитину. У той же час, необхідно розрізняти передчасне народження мертвої дитини і викидень. Відповідно до підпункту 1 пункту 5 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми «у разі народження мертвої дитини допомога у зв'язку з вагітністю та пологами виплачується на загальних підставах, а уразі викидня - не виплачується». Якщо жінка застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, то у випадку викидня вона здобуває право на одержання допомоги в зв'язку з непрацездатністю. Такі нормативні положення роблять необхідним визначити момент, з якого передчасне припинення вагітності буде вважатися пологами. В енциклопедичній літературі стверджується, що викидень - це передчасне припинення вагітності і вигнання з матки плоду, ще не здатного до життя поза тілом матері, у перші 28 тижнів вагітності. Викидень слід відрізняти від передчасних пологів, тобто передчасного припинення вагітності після 28 тижнів, коли плід уже життєздатним.

Таким чином, підставою виникнення права на оплачувану відпустку після пологів має жінка, у якої відбулися пологи після 28 тижня вагітності.

Підстави виникнення правовідносин по забезпеченню одноразовою допомогою при народженні дитини. Єдиною підставою виникнення права на одержання одноразової допомоги при народженні дитини є народження живої дитини. Народження мертвої дитини не є підставою для виникнення права на одноразову допомогу.

Стосовно смерті народженої дитини теоретично мислимими і практично можливими є два варіанти. Перший: дитина народилася мертвою, другий: дитина померла відразу після народження. І в Законі «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» і в Законі «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлено, що у випадку народження мертвої дитини допомога не надається. Єдиним документом, що підтверджує народження дитини є свідоцтво про народження дитини.

Відповідно до пункту 2.26 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні дитина, яка народилася мертвою, записується в книзі реєстрації актів про народження на підставі лікарського свідоцтва про перинатальну смерть форми №106-2/о-95. У графі актового запису про народження «живонароджена чи мертвонароджена» зазначається «мертвонароджена». Свідоцтво про народження в цьому разі не видається. Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України «Про вдосконалення ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», в лікарському свідоцтві про перинатальну смерть вказується, чи є дитина мертвонародженою або померла на першому тижні життя. При цьому категорією «перинатальний період» охоплюється внутрішньоутробний розвиток плоду починаючи з 28 тижня вагітності, період народження і перші 7 діб життя дитини. Відповідно ж до пункту 2.27 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні у тих випадках, коли смерть дитини настала незабаром після її народження (навіть якщо вона прожила хоч декілька хвилин), складаються два записи: про народження і смерть, але видається тільки свідоцтво про смерть. У цьому разі підставою для реєстрації народження є медичне свідоцтво про народження, а для реєстрації смерті - лікарське свідоцтво про перинатальну смерть.

Таким чином, на наш погляд є цілком обґрунтованим положення абзацу 4 пункту 11 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми про те, що одноразова допомога при народженні дитини у випадку її смерті виплачується на підставі копії свідоцтва про народження дитини або довідки про народження дитини, виданої державним органом реєстрації актів цивільного стану.

Підстави виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Право на одержання даного виду допомоги, так само як і допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами, нерозривно пов'язане з відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Тобто, право на одержання допомоги мають ті члени сім'ї, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною. Таким чином, право на одержання цієї допомоги мають тільки працездатні члени сім'ї, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною, і здійснюють за нею фактичний догляд.

При цьому, під фактичним доглядом у даному випадку повинна розумітися така турбота про дитину, яка виключає можливість відповідної особи здійснювати трудову функцію. Тому, на нашу думку, оформлення дитини до дитячої дошкільної установи є підставою для припинення права на одержання допомоги. При цьому не повинно мати значення працевлаштування особи, яка мала таке право.

Підставою виникнення права на даний вид допомоги є здійснення фактичного догляду за дитиною членом сім'ї. У зв'язку з цим, є цілком закономірним роз'яснення виконавчої дирекції Фонду про те, що у випадку хвороби матері, яка здійснює догляд за дитиною до трьох років, право на отримання допомоги виникає в іншої застрахованої особи, яка фактично здійснює догляд за дитиною, на період хвороби матері.

Підстави виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогою по догляду за хворою дитиною віком до 14 років. Даний вид допомоги характерний винятково для системи загальнообов'язкового державного соціального страхування. Підставами виникнення права на одержання допомоги по тимчасовій непрацездатності в даному випадку є такий соціальний (страховий) ризик, як необхідність здійснення догляду за хворою дитиною, що спричиняє тимчасову втрату заробітної плати. Необхідною передумовою виникнення права на даний вид допомоги є вік дитини. Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» право на отримання допомоги виникає тільки при необхідності догляду за дитиною до досягнення нею віку 14 років. Однак, відповідно до статті 64 Основ законодавства про охорону здоров'я, при стаціонарному лікуванні дітей віком до шести років, а також важкохворих дітей старшого віку, що потребують за висновком лікаря материнського догляду, матері або іншим членам сім'ї надається можливість перебувати з дитиною в лікувальній установі із забезпеченням безкоштовного харчування та умов для проживання і виплатою соціальної допомоги. Таким чином, за загальним правилом, тільки в тому випадку, якщо дитина молодша шести років, у матері або іншого члена сім'ї виникає абсолютне право на перебування з нею в лікувальній установі. І, відповідно, тільки в цьому випадку, матері надається допомога у зв'язку з непрацездатністю. Якщо ж відсутня можливість госпіталізації або відсутні показання до стаціонарного лікування соціальна допомога по догляду за дитиною надається за однієї лише умови - хвора дитина повинна бути молодшою 14 років.

Наступним фактором, який впливає на виникнення і зміст правовідношення по наданню цього виду допомоги, є наявність страхового стажу. Відповідно до пункту 9 статті 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і за який сплачено страхові внески. Тобто, це саме той випадок, коли страховий стаж впливає на обсяг правомочностей громадян, а саме на розмір допомоги. Розміри страхової допомоги, залежно від страхового стажу визначається статтею 37 вищезгаданого Закону.

При цьому слід мати на увазі, що крім страхового стажу суб'єкта-одержувача, на обсяг правомочностей впливає також правовий статус дитини як, потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Отже, викладене дає підстави погодиться з висловленою в літературі думкою про те, що недоцільним є визначення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності в зв'язку з доглядом за хворою дитиною або хворим членом сім'ї в залежності від наявності відповідного трудового стажу, оскільки ця допомога переслідує інші цілі.

Підстави виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогою на дітей, що перебувають під опікою або піклуванням. Як відомо, опіка і піклування встановлюються над дітьми, позбавленими батьківського піклування. При цьому, опіка встановлюється над дітьми до 14 років, піклування - над дітьми від 14 до 18 років. Опіка і піклування над неповнолітніми дітьми встановлюється, за загальним правилом, органом опіки і піклування. В окремих випадках, коли при розгляді певної справи судом буде виявлена відсутність батьківського піклування, він також може встановити опіку над дитиною.

У результаті встановлення опіки (піклування) опікун (піклувальник) «заступають батьків», у зв'язку з чим їх права та обов'язки багато в чому збігаються з правами та обов'язками батьків. Права та обов'язки опікуна та піклувальника закріплені в статті 249 СК України та в статті 67 ЦК України. Зокрема, до обов'язків опікуна (піклувальника) неповнолітнього відноситься виховання дитини, турбота про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечення одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Цивілісти справедливо звертають увагу на те, що законодавством не передбачається обов'язок опікуна (піклувальника) утримувати неповнолітню дитину [59, с. 51; 80, с. 67; 215, с. 376]. Зокрема, зазначається, що «утримання дитини, позбавленої батьківського піклування, здійснюється за рахунок різноманітних виплат: аліментів, пенсії, відшкодування у зв'язку із втратою годувальника». До того ж, доходи підопічного не входять до так званого «бюджету сім'ї». Вони повинні бути використані за цільовим призначенням - для задоволення інтересів підопічного. У зв'язку з цим, в літературі висловлюється слушна думка про те, що підопічний не є членом сім'ї опікуна (піклувальника). Все це обумовлює існування такого виду державної соціальної допомоги, як допомога на дітей, що перебувають під опікою або піклуванням. Шляхом надання такої допомоги держава гарантує неповнолітній дитині право на достатній життєвий рівень.

Виходячи з викладеного, цілком закономірним уявляється ставити виникнення права на даний вид допомоги в залежність від того, що «середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів і пенсії за попередні шість календарних місяців не перевищує прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку» (пункт 26 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми). Отже, юридичним фактом, який породжує право на такий вид допомоги, є малозабезпеченість, тобто стан неперевищення розміром одержуваних на дитину аліментів і пенсії за попередні шість календарних місяців розміру прожиткового мінімуму, встановленого для дитини відповідного віку.

Підстави виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогою одиноких матерів. Існування цього виду допомоги обумовлене тим, що дитина має право на одержання утримання від своїх батьків і відповідно батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття. Природним є стан, за якого дитина має і батька, і матір. Однак, непоодинокими є ситуації, коли батько дитини певних причин (об'єктивного чи суб'єктивного характеру) не встановлений. В результаті у дитини є усього лише мати, яка є єдиною особою, на яку лягає весь тягар її утримання і виховання. Саме у зв'язку з цим дитина одинокої матері потребує особливої підтримки держави. У цій ситуації держава, умовно кажучи, бере на себе обов'язок відсутнього батька утримувати дитину, поділяючи цей тягар з матір'ю.

При цьому одинокою матір'ю жінка буде вважатися лише в тому разі, коли до книги запису актів цивільного стану запис про батька дитини внесений за вказівкою матері. Така ситуація можлива якщо:

1) мати дитини не є одруженою і відсутня спільна заява батька і матері дитини про запис як батька чоловіка, який подав заяву;

2) мати дитини не є одруженою і відсутнє рішення суду про встановлення батьківства;

3) існує рішення суду про виключення з книги записів актів цивільного стану запису про батьківство;

4) існує спільна заява матері дитини і її чоловіка про невизнання чоловіка батьком дитини (якщо дитина народжена в шлюбі або впродовж 10 місяців після розірвання шлюбу чи визнання його недійсним);

5) дитина народжена в результаті застосування методів штучного запліднення за волевиявленням жінки;

6) дитина усиновлена однією жінкою.

У перерахованих випадках, відповідно до статті 135 СК України запис про батька дитини в Книзі реєстрації народжень провадиться на прізвище матері, а ім'я та по батькові батька дитини записується за її вказівкою. Якщо запис про батька було зроблено відповідно до статті 135 СК України, то у жінки, яка народила дитину, виникає право на одержання допомоги одинокій матері. Таким чином, держава надає таке право тільки в тому випадку, коли не є можливим одержати утримання від батька дитини в силу того, що він юридично відсутній. У тих же ситуаціях, коли батьком дитини записаний конкретний чоловік, то навіть якщо він не виконує свого обов'язку по утриманню дитини, у жінки не виникає статусу одинокої матері і право на одержання даного виду допомоги відсутнє. Це пояснюється тим, що якщо батько дитини юридично встановлений, то, як і будь-який інший юридичний обов'язок, обов'язок утримувати дитину може бути виконаний примусово. Не виникає право на даний вид допомоги також і в тому випадку, коли на дитину отримується пенсія у зв'язку з втратою годувальника або соціальна пенсія, оскільки в цьому разі дитина має матеріальне утримання.

До останнього часу право на отримання даного виду допомоги надавалося всім без винятку одиноким матерям, незалежно від потреби в такій допомозі. Це положення законодавства не відповідало принципу адресності державної соціальної допомоги. У зв'язку з цим цілком справедливим видається внесення змін до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», відповідно до яких «допомога на дітей одиноким матерям надається в сумі, що дорівнюється різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш, як 10 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку». Разом з тим, принцип адресності в призначенні даного виду допомоги не був реалізований повною мірою, оскільки право на отримання її в розмірі 10 відсотків від прожиткового мінімуму збережено за кожною жінкою, незалежно від потреби. Проте, цілком можлива ситуація, коли жінка має можливість самостійно забезпечити дитину всім необхідним і не має потреби в допомозі держави. Тому необхідно зробити цей вид державної допомоги повністю адресним, тобто право на одержання допомоги одинокій матері поставити виключно в залежність від потреби в ній.

Підстава виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогою малозабезпечених сімей. Даний вид державної допомоги носить адресний характер, тобто надається тільки тим особам, які мають потребу в матеріальної підтримці з боку держави, тобто є малозабезпеченими. Існування цього виду допомоги обумовлене тим, що Україна проголосила в якості одного з прав людини право на достатній життєвий рівень, а він, як вже відзначалося, визначається встановленим мінімальним прожитковим рівнем.

Для виникнення права на даний вид допомоги повинна бути встановлена малозабезпеченість не кожного члена сім'ї, а сім'ї в цілому. Це пояснюється тим, що державна соціальна допомога, як вже відзначалося вище, має субсидіарний характер, тобто надається тільки в тому випадку, коли особи, які за законом зобов'язані надавати утримання членам сім'ї (батьки, діти, брати (сестри), дід (баба) та інші) не мають можливості надати такого утримання або надана матеріальна допомога не достатня для досягнення достатнього життєвого рівня життя. При цьому важливого значення мають причини, з яких члени сім'ї є малозабезпеченими. Україна дотримується того принципу, що працездатна людина повинна самостійно забезпечити собі і своїй сім'ї достатній рівень життя, а держава лише створює для цього умови. Якщо ж малозабезпеченість все ж таки наявна, то держава надає матеріального забезпечення членам сім'ї.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям», під малозабезпеченою сім'єю розуміється сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї. Таким чином, для характеристики малозабезпеченості в даному випадку важливе значення мають такі юридичні факти, як середньомісячний сукупний доход членів сім'ї нижче прожиткового мінімуму для сім'ї; обумовленість такого стану поважними або незалежними від членів сім'ї причинами. Відсутність однієї зі складових малозабезпеченості тягне відмову в наданні державної соціальної допомоги по малозабезпеченості, тобто є правоперешкоджаючим юридичним фактом.

Такі юридичні факти названі в статті 7 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпечним сім'ям.

Підстави виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогою дітей-інвалідів. На міжнародному і національному рівнях неодноразово підкреслювалася необхідність надання особливої турботи з боку держави дітям-інвалідам. Так, зокрема, статтею 11 Всесвітньої декларації про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей 1990 року задекларована необхідність приділяти більше уваги, виявляти турботу і надавати підтримку дітям-інвалідам, а також іншим дітям, які знаходяться у вкрай важких умовах. У статті 26 Закону «Про охорону дитинства» вказується, що держава сприяє створенню дітям-інвалідам необхідних умов, рівних з іншими громадянами можливостей для повноцінного життя та розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги тощо.

Особлива турбота про дітей-інвалідів з боку держави обумовлена тим, що сім'ї, у яких виховуються такі діти, змушені додатково витрачати кошти на придбання лікарських препаратів та на санаторно-курортне лікування. Такі діти, як правило, не можуть відвідувати дитячі ясла і садки, мають потребу в постійному догляді з боку батьків, особливо матерів, що нерідко позначається на матеріальному становищі сім'ї. У той же час, інваліди, якими б не були походження, характер і серйозність їх каліцтв або недоліків, мають ті ж основні права, що й їхні співгромадяни того ж віку, що в першу чергу, означає право на задовільне життя, яке було б як можна більш нормальним і повнокровним (пункт 3 Декларації ООН про права інвалідів).

Усе це обумовлює існування права по державну соціальну допомогу дітям-інвалідам. Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам» існує два види державної соціальної допомоги дітям-інвалідам: державна соціальна допомога і надбавка за догляд.

Єдиною підставою виникнення права на державну соціальну допомогу дітям-інвалідам є наявність у дитини віком до 16 років статусу інваліда. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» дитина-інвалід - це дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту. Встановлення 16-річного обмеження для статусу дитини-інваліда є не випадковим. Не дивлячись на те, що дитиною визнається фізична особа до досягнення нею повноліття (18 років), статус дитини-інваліда обмежений віком 16 років тому, що з цього віку виникає трудова дієздатність, у зв'язку з чим, законодавець встановлює необхідність з 16 років визначити групу інвалідності, що свідчить про обсяг втрати працездатності. Таким чином, з 16 років розмір допомоги з інвалідності буде залежати від обсягу втрати працездатності. До 16 років розмір допомоги для всіх дітей-інвалідів є однаковим. У той же час, досягнення фізичною особою віку 16 років свідчачи про втрату статусу дитини-інваліда, не спричиняє втрату загальноправового статусу дитини.

Таким чином, юридичним фактом, що є підставою виникнення права на державну соціальну допомогу дитині-інваліду, є наявність у дитини віком до 16 років правового статусу інваліда.

У той же час, право на одержання надбавки по догляду за дитиною-інвалідом залежить від різних обставин (юридичних фактів), серед яких можна виділити дві групи. До першої групи належать ті обставини, які впливають на існування цього права, тобто це підстави виникнення даного права. До них відносяться такі юридичні факти як малозабезпеченість сім'ї, у якій виховується дитина-інвалід і здійснення фактичного догляду за дитиною-інвалідом працездатним членом сім'ї, внаслідок чого він не працює. При цьому стосовно даного виду соціальної допомоги малозабезпеченість розуміється дещо ширше, ніж у Законі «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям». Відповідно до статті 3 Закону «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам» необхідною умовою для одержання надбавки є те, що середньомісячний сукупний доход сім'ї, в якій виховується дитина-інвалід, за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму на сім'ю. Таким чином, якщо середньомісячний сукупний доход є рівним прожитковому рівневі для сім'ї, то право на надбавку виникає. В іншому характеристика цих обставин, ідентична характеристиці підстав виникнення права на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

У той же час, в Законі України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам» передбачене виключення із загального правила. Якщо один з батьків дитини-інваліда має статус одинокого батька (матері), то право на одержання надбавки по догляду виникає незалежно від малозабезпеченості і працевлаштування.

До другої групи юридичних фактів належать обставини, що впливають на зміст права на надбавку. Мова в даному випадку йде про обставини, які впливають на розмір допомоги. Зокрема, розмір надбавки залежить від віку дитини-інваліда. Так, Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам» виділяє дві вікові категорії таких дітей: до 6 років і від 6 до 16 років. Це обумовлено тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум визначається залежно від віку дитини до 6 років і від 6 до 18 років, у зв'язку з тим, що потреби дитини дошкільного віку менші, ніж потреби дитини шкільного віку.

Література

охорона вагітність відпустка допомога

1. Пьянов А.И. К вопросу о дефиниции государственной семейной политики в Российской Федерации на современном этапе // http://www.ncstu.ru/content/_docs/pdf/_trudi/_hs/07/15.pdf

2. Рабец А.М. Семейное право: Курс лекций. - Белгород: Везелица, 1998. - 192 с.

3. Ривлин А.Л. Об уголовно-правовых и уголовно-процессуальных отношениях // Правоведение. - 1959. - №2. - С. 105-112.

4. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар. - К.: Ін Юре, 2003. - 532 с.

5. Рыбаков О.Ю. Личность и правовая политика в современной России // Право и политика. - 2001. - №9. - С. 7-12.

6. Рыбакова И.И. Установление фактов, имеющих юридическое значение для пенсионного обеспечения: Автореф. дис…. канд. юрид. наук: 12.00.05. - М.: Московск. гос. ун-т, 1972. - 20 с.

7. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР. - М.: Юрид. лит., 1964. - 158 с.

Размещено на Allbest.ru