Англо-американська правова система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Черкаський Національний Університет Імені Богдана Хмельницького

Кафедра теорії та історії держави і права

Курсова робота

з теорії держави і права

тема: Англо - американська правова система

Вступ

Англо-американська правова сім'я як система загального права (common law) являє собою сукупність національних правових систем, які мають загальні риси, що проявляються у єдності закономірностей і тенденцій на основі норми, сформульованої cуддями у судовому прецеденті, який є основним джерелом (формою) права,у поділі права на загальне право і право справедливості, у превалюванні процесуального права над матеріальним [12;ст.20].Тема цієї роботи вибрана тому, що право і держава нерозривно взаємопов'язані,але кожна країна будує свою правову систему, беручи до уваги свої індивідуальні особливості історичного розвитку. Тому сучасні правові системи різних держав відрізняються одна від одної,і мають свої характерні риси. Актуальність, згідно з Конституцією, цієї теми, ще й в тому,що Україна, як країна однієї правової системи, переходить в іншу правову систему. Наразі здійснюється реформа права в Україні, і вивчення особливостей правових основ інших країн дуже важливо на цей момент, оскільки це допоможе проаналізувати українське законодавство, дозволить використати позитивні моменти і уникнути негативних наслідків. На думку Скакун О.Ф., метою цієї роботи є вивчення особливостей правових систем англо-американської правової сім'ї, закономірності їх становлення і розвитку [15;ст.45-46]. Оскільки правові системи відображають соціально-економічний розвиток і рівень культури народу, то їх вивчення дозволяє відновити поняття про суспільні відносини, зрозуміти механізм суспільства, маючи на увазі права і обов'язки. Визначена мета зумовила постановку завдань роботи : - дослідити сутність поняття правової системи; - дослідити вплив англійського права на становлення правової системи США; - визначити наслідки запровадження досвіду іноземних правових систем для окремих галузей права та інших елементів правової системи України. Об'єктом дослідження є англо - американські правові системи. Предмет роботи складають основні особливості англо-американської правової сім'ї. В першій частині роботи представлена характеристика основних правових систем англо-саксонської правової системи та її особливостей. В другій частині представлена загальна характеристика правових систем американської сім'ї і ї особливостей. В третій частині представлені інші правові системи європейського та позаєвропейського права англо-американського типу.

Структура курсової роботи зумовлена метою, завданням та характером дослідження. Робота складається з 3 розділів, 11 підрозділів, 9 пунктів вступу та висновків. Робота має обсяг 35 сторінок.

Розділ 1. Англійська правова система

1.1 Англо - Саксонська правова система

Англо-саксонська правова система як система загального права є витоком англо-американської правової сім'ї. До сім'ї англійського права (англо-саксонського або загального права) входять, поряд з Англією, Ірландія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Шотландія, а також інші колишні колонії Британської імперії (нині 36 держав є членами Співдружності ). Це пояснюється тим, що Англія була найбільшою колоніальною державою, англійське право набуло поширення у багатьох країнах світу. На сьогодні близько третини населення світу живе згідно з нормами англійського права. Структуру англійського права, слід одразу зазначити, що воно, на противагу праву країн романо-німецької правової сім'ї, не знає внутрішнього поділу на публічне і приватне, загальносоціальне і юридичне. Воно навіть не диференціюється на цивільне і адміністративне, кримінальне і торгове, проте класифікується на загальне право і право справедливості. Серед інших особливостей є і те, що в англійському праві не існує галузевих інститутів як сукупності однотипних норм права. А норма права являє собою відпрацьоване судовою практикою рішення з конкретної справи. У цих норм не має поділу на імперативні та диспозитивні, норми законів і підзаконних актів тощо. Така структура права зумовлює те, що воно не може бути кодифікованим. Наведені особливості права пояснюються його історією. Воно створювалося судовою й адміністративною практикою, тому менш логічне і послідовне, важкодоступне і нераціоналізоване.

Загальне право - створювалось у середньовічній Англії королівськими cуддями,які поступово дійшли висновку про необхідність одноманіття підходів до вирішення аналогічних справ. З цією метою при розгляді справ намагалися дотримуватись раніше прийнятих рішень (прецедентів). Ця система норм права замінила форми правосуддя, що використовувались раніше: місцеві, канонічні, міські і суди баронів. Вона мала обов'якову силу як для королівських, так і для нижчих судів. Оскільки в Англії раніше утворилася централізована монархія, то і загальне право з'явилося тут раніше. У той час, як у країнах європейського континенту римське цивільне право активно рецепувалося (приблизно з 1400р.), загальне право в Англії сформувалося і укоренилося без випереджаючого впливу римського права - завдяки позитивним місцевим властивостям. Воно було оріентоване на засоби правового захисту, тому і випередило континентальне право, головним чином розробкою засобу захисту від зловживання закону : піддавати своїх ворогів позбавленню волі без суду і слідства. Про це свідчить наказ про habeas corpus, що означає: «ви повинні пред'явити (у суді) тіло(затриману особу)». Відповідно до habeas corpus доставлена в суд особа може бути звільнена суддею, якщо для її затримання немає юридичного виправдання.

На думку Колодій А.М.: «загальне право Англії було сформовано(і значною мірою функціонує й зараз) як неписане право, яке грунтується на професійній традиції, а пізніше на міркуваннях суддів при вирішенні справ»[6;ст.32]. Одним із його фундаментальних засад було те, що кримінальні справи і більшість цивільних справ(починаючи з 13ст.) розглядалися судом присяжних. Право справедливості - виникло з реалізації повноваження короля через діяльність лорда - канцлера втручатися у здійснення правосуддя шляхом пом'якшення жорстоких вироків.При цьому посилання робилися не на прецеденти, а на загальні принципи права,поняття добра і гуманізму тощо. Таким чином, право справодливості - це сукупність норм, які створювалися судом лорда-канцлера для того, щоб доповнювати, а деколи вирішувати питання про нерухомість, довірчу власність, торгівлю, спадкування тощо[15;243]. Канцлер ніколи не вступав у конфлікт з нормами загального права, навпаки, він зобов'язаний був виявляти шану до норм цього права і діяльності королівських суддів. Але останні були пов'язанні дуже вузькою компетенціею і суворою процедурою, а тому незавжди встигали за плином часу. Це й зумовило необхідність створення спеціальної юрисдикції, що грунтувалося на королівській прерогативі,спрямованій на пом'якшення і доповнення норм загального права та вирішення питань відповідно до вимог совісті й моралі. Так,норми англійського загального права визнавали лише фізичний примус і зовсім не звертали уваги на примус психічний. Проте, якщо опікун(піклувальник, законний представник) шляхом психічного впливу примусив підопічного до виконання якихось невигідних для нього дій, чи передачі опікуну якогось майна, то лорд-канцлер, виходячи з ідеї моральності,справедливості міг визнати таку угоду недійсною. Тобто дії лорда-канцлера грунтувалися на принципах загального права, але в деяких випадках у результаті його втручання створювалися нові норми, що називалися нормами права справедливості й удосконалювали з точки зору моралі чинну систему загального права. Взагалі до 1875р. право справедливості істотно відрізнялося від загального права. Воно, по-перше, мало інше історичне походження;по-друге, його міг застосувати тільки лорд-канцлер; по-трете, процедура права справедливості не знала інституту присяжних; по-четверте, канцлер приймав наказ, тобто не судове, а управлінське рішення. Незважаючи на це, право справедливості являло собою зібрання чинних юридичних норм і у 1873-79рр., на підставі Актів про судоустрій усі англійські суди отримали право використовувати норми,передбачені правом справедливості, застосовувати норми загального права. Але тоді постає питання : якщо загальне право і право справедливості істотно відрізнялися одне від одного за формою і процедурою, то як вони могли застосовуватись одним і тим самим органом, а саме судом? Якому з них слід було віддати перевагу? Справа у тому, що вони були збережені обоє. Так, у Верховному суді відповідно до Актів про судоустрій було створенно два відділення.Одне з них - відділення королівської лави - діяло за усною змагальною поцедурою загального права; друге - відділення лорда-канцлера - за письмовою процедурою права справедливості. Справами у цих палатах займалися різні юристи,а при вирішенні ,кому з них віддавати справу, перевага надавалася більш доцільній і досконалій процедурі. У результаті загальне право і право справедливості дещо трансформувались, але, як і раніше, за правом справедливості справи розглядаються у письмовій процедурі, а за правилами загального права в усній формі. На сучасному етапі розвитку англійського права, для того, щоб визначити, до якого права належить справа, слід зрозуміти, до якої галузі законодавства вона належить. Загальне право включає питання кримінального, договірного, цивільно-делікатного права, а юристи права справедливості вирішують справи про нерухомість, відносини довірчої власності, спори про торгові товариства, про банкрутство, спадкування. Тобто сучасне англійське право фактично складається з двох систем права справедливості й системи загального права, кожна з яких має власний предмет і процедуру регулювання.

Історично так склалося, що в Англії головним для юриста було вміти порушити справу, знайти форму позову, тобто необхідну процедуру, що дозволяла звернутися до Королівського суду. Якщо процес починався, можна було покластися на присяжних, які знайдуть правильне рішення. Тому згодом процесуальне право стає домінуючим. Щоправда, нині англійська судова процедура дещо уніфікована, а матеріальне право досягло рівня матеріального права романо-німецьких правових сімей. Це сприяло їх зближенню, але англійський юрист і до сьогодні здебільшого виховується правом юридичної практики, вважаючи її головним правом. А тому головну увагу звертає не на норми і принципи, а на процедуру, що є засобом їх здійснення. Таким чином, можна говорити про те, що в англійському праві вбачається пріорітет процесуального права над правом матеріальним.

Зазначені особливості структури англійського права зумовили і специфічність норми цього права. Норми англійського права - це положення, які беруться з особливої частини рішень, що виносяться вищими судовими інстанціями[12;120]. Відтак, англійська норма права тісно пов'язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирішення справ, аналогічних тим, за якими рішення вже приймались. Тому норму не можна зробити загальною, тому що це перетворить англійське право на доктринальне,тобто романо-німецьке право, що суперечитиме англійській правовій традиції та стилю правового мислення.

Як вже зазначалося,суди не тільки застосовують,а й створюють норми права у процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значних розбіжностей обставин справи, яка розглядається від тієї, що розглядалася раніше; суд у цілому і судді,зокрема, мають значну свободу. Визначення прецеденту джерелом права означає, що суд здійснює не тільки юридичну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчість. За таких обставин загальне право досить часто називають «судовим правом». Взагалі, їх правильне розуміння і передбачає знання основних принципів англійського судоустрою. В Англії існує поділ на високе правосуддя(здійснюється вищими судами) і нижче(здійснюється великою кількістю нижчих судів) правосуддя. Особлива увага завжди приділялася діяльності вищіх судів, оскільки саме вони не тільки розглядали конкретну справу,а й створювали прецедент, якого належало наслідувати.

Відповідно до Актів про судоустрій (1873-75рр.),Закону про суд(1971р.),Закону про Верховний суд(1981р.) вищим судом є Верховний суд[12;145]. До нього входять : Високий суд, Суд корони , Апеляційний комітет палати лордів і Судовий комітет Таємної ради, який утворюється із суддів палати лордів і суддів заморських територій, держав-членів британської Співдружності.

Зазначені суди створюють прецеденти, сутність яких виражається в таких положеннях:

рішення, що виносяться палатою лордів, становлять обов'язкові прецеденти для всіх судів;

рішення, що приймаються Апеляційним судом, обов'язкові для всіх нижчих судів і(крім кримінального права) для самого цього суду;

рішення,що приймаються Високим судом, обов'язкові для нижчих судів і, не будучи завжди обов'язковими, здебільшого використовуються як керівницькі для різних відділень Високого суду і Суду корони. Другим джерелом англійського права визначаються закони і підзаконні нормативні акти. Як відомо, писаної конституції в Англії немає, але є деяка сукупність норм законодавчого походження, що регламентує основні права та обов'язки підданих. Англійська класична теорія вбачає в законі другорядне джерело права, що здатне тільки доповнювати й вносити низку поправок до норм права, створених судовою практикою. У ньому слід шукати не принципи права, а лише рішення, що конкретизують принципи, відпрацьовані судовою практикою. Разом з тим, створені парламентом закони також дуже важливі й заслуговують, щоб їх дотримувались, але за умови відповідності нормам судової практики. Джерелом англійського права визначається також звичай. Проте його значення другорядне. Нині звичай має дуже обмежене використання, ще й тому, що чинний до цього часу Закон від 1265 р. встановив можливість використовувати лише звичаї, які склалися і були чинними до 1189 р.

Ще однією особливістю в англійській правовій сім'ї є те, що немає чітко вираженого поділу на галузі права. Норми загального права спрямовані перш за все на вирішення проблем, а не на формування загального правила поведінки як орієнтира на майбутнє. Характерно також традиційне перебільшення ролі процесуального права порівняно з іншими галузями права.

1.2 Система англійського права

Особливість системи англійського права полягає в тому, що вона не має точної класифікації галузей права, властивої континентальній системі[10;342]. Відбувається розмежування не стільки галузей права, скільки окремих інститутів або проблем : договір, реальна власність, квазідоговір, застава, шкода,придбання, процедури цивільні, кримінальні, магістратських судів та інше. На цей час засадничі галузі права набувають все більшого розвитку. Система англійського права поділена на чотири категорії галузі по дві в кожній : право кримінальне та цивіільне; право публічне і приватне; право матеріальне і процесуальне; право муніципальне і публічне міжнародне. Процесуальне право має явний пріорітет над матеріальним правом. Панування прецеденту обумовило підвищене значення процедурно-процесуальних правил.

В Англії під публічним правом розуміється система норм, які поширюються на все населення країни, а під приватним - на окремих осіб і окремі території держави. Таке розуміння не збігається цілком із традиційним континентальним тлумаченням. Замість романо-германського поділу публічного і приватного права правові системи англо-американського типу керуються власним історичним поділом права на загальне право і право справедливості. Є лише слабке сприйняття категорій і понять римського права. Така відмінність у структурному поділі права два основних типи правової системи (романо-германський та англо-американський) не є історично випадковим. Вона обумовлена різними історичними умовами їх становлення, особливостями культурного розвитку. Романо-германська система склалася раціональним шляхом, англо-американська природно-еволюційним.

Основні категорії цивільного права :

- контракти - угоди, укладені між людьми (компаніями);

- делікти - правопорушення, вчинені фізичною особою проти людини, чужої власності або репутації;

- кредити - угоди, за якими особа управляє власністю на благо іншої особи;

- заповіт - угода про розпорядження власністю після смерті власника;

- сімейне право.

Основні категорії публічного права :

- конституційне право - регулює сфери дії Основного закону взагалі і взаємовідносини між особою і державою;

- міжнародне право - регулює відносини між державами і між громадянами різних країн.

Традиційно англійську систему права відрізняє принцип стабільності і додержання прецедентів навіть тоді, коли вони формально не мали обов'язкової сили. Впевненість громадян, державних службовців і посадових осіб в існуючому правовому порядку ґрунтувалася на минулій прецедентній практиці, яка вважалася не порушною доти, доки не з'являвся вагомий аргумент на користь її зміни. Суди завжди орієнтувалися на однаковий розгляд аналогічних випадків. Дотепер не тільки прецеденти, а й їх тлумачення залишаються незмінними.

Розділ 2. Правова система США

2.1 Вплив англійського права на становлення правової системи США

Другу групу англо-американського типу правової системи очолюють США. Зазнавши значного впливу англійського права, ця країна є цілком самостійною у правовому відношенні. Правова «незалежність» Сполучених Штатів Америки почала складатися ще в XVIII ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодифікації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного (1808р.). Проте сам по собі процес правової «незалежності» держав, що входять до системи англо-американського права, ще не означає «залишення» ними сформованого типу правової системи.

Взагалі, на територію Північної Америки (США) англійське право було внесено переселенцями з Англії. Проте воно зазнало значних змін що було обумовлено:

1) континентальним розташуванням, незалежним від безпосереднього сусідства з Англією;

2) відсутністю феодального ладу, який пережила континентальна Європа, розвитком буржуазних відносин;

3) наявністю республіканської форми правління і федеративного державного устрою (Англія - монархія, її політичний режим парламентського типу);

4) потребою (після проголошення незалежності США) створення самостійної правової системи, що пориває зі своїм колоніальним англійським минулим.

Остання обставина виразалися в тому, що у деяких штатах ще до проголошення незалежності США в 1776р. були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні кодекси, які забороняли посилання на англійські судові рішення. Лише в штатах, що були раніше французькими та іспанськими колоніами (Луізіана, Каліфорнія), прийняті кодекси романського типу. В решті штатів загальне право проголошене чинним, але в узгодженні зі статутним (законодавчим) правом з пріорітетом прецеденту - судового та адміністративного.

У 1840р. у Техасі та у 1850р. у Каліфорнії, а згодом і в усіх штатах (за винятком Нового Орлеану, Луізіана), відбулося пристосування англійського загального права до місцевих умов. Наприклад, у Каліфорнії поширеним є прецедентне право, але закони кодифіковані за аналогією з кодифікацією в країнах романо-германського права. Як вже було сказано, право Луізіани створювалося під впливом французького права, Каліфорнії - іспанського права, більшість же штатів орієнтувалися на англійську правову систему. В них за основу було взято загальне право, сформоване в Англії до 1776р., тобто до проголошення незалежності США.

За своєю структурою сучасне право США не відрізняється від права Англії. Воно також диференціюється на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у вигляді прецедентів. Процесуальне право превалює над матеріальним. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями[8;ст.38].

Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту).

2.2 Розвиток і функціонування права США

Так історично склалося, що спочатку у більшості, а починаючи з 1607 р. у всіх англійських колоніях США було запроваджено загальне право і разом з ним англійські закони, що були видані до колонізації Америки і вносили доповнення та зміни у загальне право. Щоправда, з самого початку загальне право застосовувалося лише тією мірою, якою його норми відповідали умовам життя коллоній. Це фактично означало, що до проголошення незалежності у 1776р. класичне англійське загальне право зі своєю феодально - архаїчноюпроцедурою здебільшого було непридатним для регулювання суспільних відносин, що складалися серед колоніалістів США.

Але з прийняттям Декларації незалежності США 4 липня 1776р. і Конституції США 17 вересня 1787р. стає вкрай необхідною діяльність щодо розвитку та формування своєї правової системи[8;ст.32]. А тому в США загострюється боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодифікації, що розпочалася в Новому Орлеані у 1808р. складанням кодексів; зокрема Цивільного. Спочатку здавалося, що переможуть у цій суперечці останні, але 1840 року в Техасі й 1850р. в Каліфорнії, а згодомі в інших штатах, крім Нового Орлеану (штат Луізіана), було адаптовано англійське загальне право.

Проте слід визнати, що загальне право США набуло деяких специфічних ознак, які відрізняють його від англійського. Так, у США за основу було взято англійське загальне право, сформоване тільки до 1776р., тобто до проголошення незалежності США. До того ж право, сформоване парламентом Англії, взагалі не застосовувалось в США. Але у праві США, як і в англійському, домінує процесуальне право над матеріальним та його диференціацією на загальне право і право справедливості.

Отже, за структурою американське право належить до сім'ї загального права, тобто формується судовою практикою у вигляді прецедентів, поділяється на федеральне і право окремих штатів. Цей поділ неминуче викликає питання : вирішення тієї и іншої справи перебуває у підсвідомості федеральних властей чи штатів; а також, загальне право існує в межах всієї федерації чи окремих штатів?

Десята поправка до Конституції США встановила так званий залишковий принцип, згідно з яким законодавствування належить до компетенції штатів, а компетенція у цій сфері федеральної влади - це вийняток, який завжди повинен базуватися на окремій статті Конституції. Дійсно, навіть з тих питань, з яких може видавати закони Конгрес, штати також мають свою компетенцію. Вони не можуть тільки приймати норми, що суперечать федеральним, але штатам дозволено доповнювати і удосконалювати норми федерального законодавства. Щодо загального права, то воно існує як на рівні федерального права, так і права штатів. Безумовно, не зважаючи на те, що право різних штатів має багато відмінностей, зокрема з порядку розірвання шлюбу, використання майна, видів покарання, воно має єдину історичну основу, зазнає впливу федерального права, який все більше посилюється. До того ж і у тлумаченнях Верховного суду США завжди наголошувалось, що штати зобов'язані поважати загальні принципи судової практики та законодавчого права. Інтегруючим чинником виступає навіть мислення американських юристів. На думку абсолютної більшості з них право штатів може різнитися, але тільки деякими загальними принципами.

Оригінальністю характеризується у США право справедливості. Адже компетенція судів справедливості необхідна тоді, коли загальне право не надає ніяких засобів для вирішення питання. Наприклад, оскільки чоловік і жінка розглядались як одна особа у цивільних правовідносинах, то правом не передбачалося можливість висування ними позову один одному. А тому до створення прецеденту ці справи розглядалися на підставі права справедливості.

У США, як і в Англії, головне джерело права становить судова практика. Проте остання відіграє іншу роль у створенні прецедентів. На відміну англійського Апеляційного суду і палати лордів, вищі суди США (Верховний суд США і верховні суди штатів) не вважають себе зобов'язаними власним прецедентам і можуть таким чином змінити свою практику. Окрім того, у співвідношенні федеральної судової системи і системи штатів діє аналогічний принцип, що і при співвідношенні федеральних судів і штатів. А саме, суди штатів мають абсолютну компетенцію, а у федеральні суди можна звертатися тільки тоді, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнано компетентними.

Традиційно у США склалися дві судові системи. До кожної з них можна звертатися у певних випадках, як до суду першої інстанції.федеральні суди поділяються здебільшого на дві групи. Першу становлять традиційні федеральні суди (їх ще називають судами федерального права). Ці суди діють як окружні, їх рішення можна оскаржити в апеляційних судах, а рішення останніх у Верховному суді США. Крім цієї системи існують спеціальні : федеральні суди, до компетенції яких входить розгляд податкових, митних, патентних та інших справ. До того ж кожний штат має свою власну судову систему. В одних вона є двоступеневою, в інших - триступеневою. У більшості штатів судову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати ще й спеціальні суди штатів, наприклад у справах неповнолітніх, у справах спадку, сільські, поліцейські суди та інші. У десяти штатах існують навіть особливі суди справедливості.

Отже, розвиток і функціонування права США почався з 1607р., коли у всіх англійських колоніях було запроваджено загальне право і разом з ним англійські закони, що були видані до колонізації та вносили доповнення до загального права. Проте з прийняттям Декларації незалежності США 4 липня 1776р. і Конституції США 17 вересня 1787р. стало вкрай необхідно формувати власну правову систему. Тому в США загострилася бороьба між прихильниками і противниками кодифікації. Хоча, згодом в усіх штатах (крім Луізіани) було адаптоване англійське загальне право, в США воно набуло своїх специфічних ознак. До того ж право в Америці поділяється на федеральне і право окремих штатів. Також у США склалися дві самостійні судові системи. Першу становлять федеральні суди, другу - спеціальні (до їх компетенції входить розгляд митних, податкових, патентних та інших).

2.3 Специфічні риси Американської правової системи (у порівнянні з Англійською)

1. При визнанні прецеденту - судового і адміністративного - як основного джерела права законодавство має більшу питому вагу в США, ніж в Англії. За територією поширення закони поділені на загальнофедеральні та закони штатів. Особливе місце серед федеральних законів посідає Конституція США

2. Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийнятті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: « Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: « З цього питання право мовчить» навіть, якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується данного питання» [11;ст.129].

4. На відміну від англійського права американське має більш вільну дію правила прецеденту. Якщо Апеляційний суд і Палата лордів Великої Британії пов'язані власним прецедентом, то Верховний суд США і верховні суди штатів не вважають себе зобов'язаними власними прецедентами. Це надає їм змогу в будь - який момент поміняти свою практику, пристосуватися до умов, що змінилися, мати свободу у винесені вироку. Верховний суд США, верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеденту конституційного тлумачення.

5. Зросла роль таких форм систематизації права, як кодифікація і консолідація. Спільні для всіх штатів норми, які стосуються різних галузей права, об'єднанні у Звід законів (складається із 50 розділів, кожний із яких присвячений певній галузі права або значному правовому інституту)[8;ст 231]. Він доповнений додатками, що містять особливості регулювання кожного штату. Звід законів США перевидається кожні шість років з метою відновлення. Доповнюється новими законами, прийнятими Конгресом, а також змінами, внесеними до його розділів та параграфів. У кількох штатах є цивільні кодекси, у 25 - цивільно - процесуальні, у всіх штатах - кримінальні, у деяких - кримінально - процесуальні. На відміну від романо - германського типу правової системи, де кодекси створюються як основа для вироблення і розвитку нового права, у США на загальнофедеральному рівні відбувається, власне кажучи, консолідація прецедентів, а не створення нових норм.

6. З метою впровадження однаковості у правове регулювання важливих сторін громадського життя федерації створюються типові закони (кодекси) для штатів, їх проекти готуються Загальнонаціональною комісією представників штатів разом з Американським інститутом права та Американською асоціацією юристів і затверджуються офіційно штатом. Особлива увага приділяється питанням, які регулюються не законодавством, а загальним правом.

7. Судова влада має велике значення і наділена широким обсягом компетенції. Роль суду є настільки значною, що навіть державну систему називають «правлінням суддів», а американську націю - найсхильнішою до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потребують політичної оцінки і розв'язання на рівні загальнодержавних інтересів.

8. Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. Нерідкими є випадки, коли суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Остання обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Проте, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть урахувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.

9. Інститут присяжних зберіг у США більше значення, ніж в Англії, де скорочена юрисдикція присяжних і вони поставлені у більшу залежність від судів, ніж це було раніше. Втручання інституту присяжних у США передбачено VII поправкою до Конституції. Громадянин має право вимагати, щоб його справа розглядалася присяжними, якщо ціна позову перевищує ціну 20 доларів.

10. Конституційний контроль здійснюється загальними судами - федерації та штатів ( чого немає в Англії). Це підкреслює особливу роль судів у США. Верховний суд федерації, верховні суди штатів можуть визнати відповідно той чи інший федеральний закон неконституційним. Про неконституційність закону може заявити будь - яка сторона при розгляді кримінальної, цивільної та іншої справи в суді загальної юрисдикції. Деякі суди штатів мають навіть більшу владу в судовому контролі, ніж федеральні суди. Це стосується тих судів, на які не поширюються закріплені в Конституції США обмеження щодо прецедентів і правових спорів, що підлягають їх контролю (хоча багато з них мають такі обмеження у власних конституціях).

Якщо суд визнає закон неконституційним і справа дійде до Верховного суду федерації, рішення останього з питання про неконституційність закону є обов'язковим для всіх судів. У разі визнання закону неконституційним він не вилучається, залишається у зводах законів, проте не застосовується судами таадміністративними органами держави. Неконституційний закон позбавляється судового захисту. Тобто, формально діючи, він по суті не має юридичної сили. Судові рішення, визнані невідповідними конституційній нормі, анулюються.

Правило конституційного контролю судами є характерним не тільки для США, а й для Індії, Австралії, та інших країн, за винятком Великої Британії.

11. Судова влада має меншу централізацію в США, ніж в Англії. Співвідношення судів федерації і судів штатів таке : суди штатів мають абсолютну компетенцію, а до федеральних судів можна звертатися лише у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнані компетентними. Близько 95% справ розглядаються виключно судами штатів.

2.4 Судова система США

Федеральні суди США

Судова система штату В одних вона двоступінчаста, в інших - триступінчаста. У більшості штатів судову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати спеціальні суди штатів (у справах неповнолітніх, у справах спадкування, сільсі кі суди, поліцейські суди та інші). Верховний суд штату обирається населенням або призначається губернатором за згодою сенату штату. Як правило, він займається розглядом апеляцій на рішення нижчих судів. Подібно до Верховного суду США верховні суди штатів володіють і правом конституційного нагляду. Вони можуть скасуватти будь - який закон штату, піддати ревізії конституцію штату, визнати недійсним будь - який розділ конституції штату на підставі ведення його суперечності федеральній конституції.

Судами першої юрисдикції в штаті є окружні суди : розглядають справи з участю присяжних засідателів, мають апеляційну юрисдикцію щодо рішень вищих судів (одноособові мирові судді, поліцейські суди, муніцепальні суди). У деяких штатах є суди обмеженої юрисдикції : розглядають справи про нечислені злочини. Ці суди іменуються муніципальними, поліцейськими.

Верховний суд США

Отже, другу групу англо - американської правової системи очолюють США. Зазнавши значного впливу англійського права, ця країна є цілком самостійною у правовому відношенні. За своєю структурою сучасне право США не відрізняється від права Англії. Воно також диференціюється на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у вигляді прецедентів. Процесуальне право превалює над матеріальним. Також джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролюза конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Англії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У разі відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту). У порівнянні з англійською правовою системою американська має одинадцять специфічних рис.

За структурою американське право належить до сім'ї загального права, тобто формується судовою практикою у вигляді прецедентів, поділяється на федеральне право і право окремих штатів.

Щодо судової системи, то в США їх склалися дві і цілком самостійні. До них можна звертатися, як до суду першої інстанції. Федеральні суди здебільшого поділяються на дві групи. Першу становлять традиційні федеральні суди (їх ще називають судами федерального права). Ці суди діють як окружні, їх рішення можна оскаржити в апеляційних судах, а рішення останніх у Верховному суді США. Крім цієї системи існують спеціальні : федеральні суди, до компетенції яких входить розгляд податкових, митних, патентних та інших справ. До того ж кожний штат має свою власну судову систему. В одних штатах вона є двоступеневою, в інших - триступеневою. У більшості штатів судову систему очолює Верховний суд штату, який може створювати ще й спеціальні суди штатів, наприклад у справах неповнолітніх, у справах спадку, сільські, поліцейські суди та інше.

Розділ 3. Інші правові системи європейського і позаєвропейського права Англо - Американського типу основні риси правової системи Канади

Канада входять до групи американського (позаєвропейського) загального права, яка формувалася під впливом системи англійського загального права. Правова система Канади сприйняла основний принцип цієї системи : рішення судів вищого рівня набувають сили судового прецеденту.

Джерелами права є :

- закон, який видається канадським парламентом;

- норми права справедливості, створена Судом справедливості лорда - канцлера в Лондоні в XV - XVI століттях;

- прецедентна норма англійського загального права. Прагнення канадських судів затвердити свої рішення як національні прецеденти тривалий час зазнавало опору із боку Великої Британії. Рішення канадських судів підлягали оскарженню Судовим комітетом Таємної ради в Лондоні. На цей час система канадського загального права є самостійною, її єдність забезпечується Верховним судом Канади і вищих судів провінцій, яким підпорядковані всі нижчі судові інстанції. Не втратили значення і увійшли до складу канадського загального права рішення англійських судів, прийняті раніше у результаті тлумачення чинних у Канаді англійських законів і норм загального права.

Лише з 1982 р. Канада одержала можливість самостійно видавати закони. Був затверджений двопалатний парламент із широкими повноваженнями, у тому числі законотворчою функцією. Раніше закони створювалися британським парламентом. Конституційний закон 1982 р. установив, що з цього часу жодний акт британського парламенту не матиме сили в Канаді.

Оскільки Канада є федеративною державою, законодавчі повноваження в ній поділені між парламентом (регулювання економіки, торгівлі, мореплавання, грошові обігу і банків, патентів і авторського права, кримінального права і процесу та інше (всього 27 сфер)) і законодавчими зборами провінцій (податки, освіта, виховання та ін).

Канада, як і Англія, не має єдиної кодифікованої конституції. Конституцію Канади заміняють конституційні акти : Квебекський закон 1774 р., Конституційний закон 1791 р., Закон про об'єднання Канади 1840 р., Закон про Британську Північну Америку 1867 р., Конституційний закон 1982 р. англійський американський право європейський

Кодифікація цивільного і торгового права проводиться лише в провінції Квебек, яка розвивалася під впливом французького законодавства. Квебекський Цивільний кодекс 1866р. в основному відтворив структуру Цивільного кодексу Франції 1804р.

Чинний ЦК Квебека, що підтверджує культурну і правову самобутність провінції, цілком набрав сили в 1992р. Він розроблявся з початку 1960 - х років, приймався розділами (наприклад, другий розділ про сімейне право введений у дію в 1981 р.). Поряд із голландським цивільним кодексом він є одним із найдосконаліших за структурою.

Цивільний процесуальний кодекс Квебеку 1965 р. поєднав основні риси цивільного процесу французької моделі і процедури розгляду цивільних справ, правил оцінки доказів англійського загального права. В інших провінціях Канади створюються не кодекси, а законодавчі акти, що регулюють значні правові інститути. Загальнофедеральним є кримінальний кодекс 1955р., що встановив заборону на застосування кримінальних покарань за діяння, не зазначені в ньому, але передбачені нормами загального права. Велика увага приділяється питанню уніфікації законодавства. З 1918 р. діють Федеральна комісія з правової реформи і Постійна конференція з уніфікації права в Канаді. Періодично обговорюються «модельні» проекти законів для рекомендації їх провінціям з метою подолання істотних відмінностей в їх законодавстві.

Отже, Канада входить до американського загального права, яка формувалася під впливом системи англійського загального права. Джерелами права є закон, який видається канадським парламентом, норма права справедливості ,прецедентна норма англійськогозагального права. В 1982 році Канада одержала можливість самостійно видавати закони.

3.1 Особливості правової системи Австралії

Правова система Австралії зазнала сильного впливу загального права з моменту створення тут британських колоній (1788 р.). офіційний акт британської влади про поширення на Австралію загального права і парламентських актів був прийнятий у 1828 р. Основними джерелами австралійського права дотепер є судовий прецедент загального права і закон. Тоді ж була затверджена превалювання постанов Палати лордів і англійських апеляційних інстанцій над рішеннями австралійських судів. Вона діяла навіть в умовах, коли Австралія одержала можливість самостійно формувати свою правову і судову системи (за Конституцією 1900 р.). Лише з 1960 - х років австралійське загальне право почало позбавлятися розгляду його як частини англійського права і, врешті - решт, рішенням Судового комітету Таємної ради в Лондоні було закріплено як самостійна система права. Проте авторитет англійських суддів настільки укоринився у свідомості австралійських суддів, що вони традиційно посилаються у своїх рішеннях на заморських колег.

Загальне право і законодавство Австралії відрізняються від англійського і північноамериканського. Позаяк в США кожний штат має власне загальне право, в Австралії загальне право є єдиним для всіх штатів (всього їх шість) і територій (Північна та Австралійська столична). Єдність загального права забезпечується Верховним судом Австралії. Його рішення у скаргах на постанови суду будь - якого штату є обов'язковими для всіх судів. Рішення Верховного суду Австралії і верховних судів штатів та територій мають силу прецеденту. Нижчі суди такої прерогативи не мають. Проте верховні суди не вважають себе пов'язаними своїми рішеннями, тоді як для нижчих судів вони є обов'язковими.

На відміну від загального права, єдиного для всіх суб'єктів Австралійського Союзу ззаконодавство становить систему законів, прийнятих як загально федеральним парламентом, так і окремими штатами. Законодавчі повноваження суб'єктів федерації доволі широкі. Більшість суспільних відносин (відносини земельної власності і деяких інших видів відносин власності, договірні відносини, відповідальність за заподіяння шкоди тощо) регулюється законодавством штатів. Регулювання певної частини суспільних відносин знаходиться у спільній компетенції Союзу і штатів. До виключної компетенції Союзуналежить регулювання важливої і значної частини суспільних відносин (визначення юрисдикції судів і деякі інші питання правосуддя, питання наймання і звільнення, пенсійне забезпечення, шлюб і розлучення (крім приватних питань), банківське і авторське право та інше). У разі колізій між законами Союзу і штатів пріорітет мають загальносоюзні закони.

Кодифікація нормативних актів відбувається на рівні штатів. Наприклад, кримінальне право кодифіковане в штатах Квінсленд, Західна Австралія і Тасманія. Громадяни Квінсленда пишаються своїм кримінальним кодексом 1899р., розробленим для Англії юристом Дж. Стифеном у 1877 р. Не прийнятий в Англії, він став чинним у їхньому штаті. В інших штатах і територіях проведено консолідації актів за окремими видами злочинів (убивство, крадіжка та ін)

На загальносоюзному рівні прийняті закони, що регулюють діяльність компаній (Закон про корпорації 1989р.), захист від різних видів забруднення навколишнього середовища (такі акти приймаються й у штатах, наприклад, у Південній Австралії в 1987 р.). Видано закони про скарги на дії посадових осіб, про страхування, про боротьбу з поширенням наркотиків та інше. Осоливу увагу приділено регулюванню правового становища корінних жителів Австралії - аборигенів.

Сучасне реформування законодавства провадиться з метою встановлення однаковості законів Союзу і штатів.

3.2 Характерні риси правової системи нової Зеландії

Нова Зеландія потрапила до сфери дії загального права і статутів (законів) Британії, коли стала її колонією (1840р.) . Набуття незалежності в 1947 р. не усунуло панування на її території британських закрнів, прийнятих у 1840 - 1947 рр., якщо в них зазначалося, що вони поширюються на Нову Зеландію. До того безправний у законодавчому відношенні новозеландський парламент (створений ще у 1852р.), провів титанічну роботу із заміни деяких англійських законів вітчизняними. Однак система загального права збереглася, збагатившись рішеннями вищих новозеландських судів. Юристи Нової Зеландії визнають силу судового прецеденту для себе і всіх нижчих судів. Судовими прецедентами вважаються рішення, прийняті вищими судовими інстанціями як у Новій Зеландії (обов'язковий прецедент), так і в Англії, Австралії, Канаді та інших країнах англо - американськоїго права (переконуючий прецедент).

Законодавство Нової Зеландії характеризується впорядкованістю. Перевага віддається не кодифікації, а консолідації. Створено акти з найважливіших інститутів права. Проте деякі питання цивільного права (наприклад, зобов'язання, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, та ін.) ще не консолідовані. Закони, як правило, створені за англійським зразком. Наприклад, закони з питань діяльності компаній, торгівлі, транспорту складені відповідно до англійського законодавства і норм загального права. Кримінальне законодавство (акт 1893р.) зазнало впливу від проекту кримінального кодексу, складеного Дж. Стифеном для Великої Британії. На цей час діє закон про злочини 1961р. Це, власне кажучи, Кримінальний кодекс. Він діє разом із Законом про поліцейські порушення 1927р. ( у редакції 1965р. із подальшими змінами) та іншими нормативно - правовими актами.

Найвищими судовими інстанціями в Новій Зеландії є Апеляційний і Верховний суди. Апеляційний суд (очолює систему судів) розглядає апеляційні скарги на постанови Верховного суду в цивільних і кримінальних справах і постанови установ адміністративної юстиції, арбітражного суду. Верховний суд (складається із голови і 25 суддів) розглядає складні цивільні і кримінальні справи, а також скарги на постанови, винесені у них магістратськими судами, у деяких випадках - на рішення органів адміністративної юстиції. У розгляді цивільних справ Верховним судом беруть участь присяжні засідателі. Основна маса кримінальних і цивільних справ (крім справ про державну зраду, вбивство тощо) розглядається магістратськими судами - нижчою ланкою системи загальних судів.

Висновки

Отже, правова система - це всіх специфічних юридичних явищ, характерних для певної держави чи групи держав. Правовсистему складають : різноманітні правові акти, тобто юридичні норми з їхніми зовнішніми джерелами, об'єктивовані актами тлумачення і застосування цих норм, та діяльність відповідних суб'єктів зі створенням таких актів; різноманітні види та прояви правосвідомості; стан законності та його деформації, тобто акти правомірної і неправомірної поведінки.

Загальними тенденціями розвитку існуючих цивільно - правових систем світу нині є : уніфікація національних цивільно - правових систем; збагачення внутрішнього змісту національного цивільного права;збереження національних традицій права (звичаів та звичаєвостей); різний рівень уніфікації в різних країнах, регіонах і різний ступінь уніфікації різних цивільно - правових інститутів.

Англо - американська правова сім'я як система загального права (common law) являє собою сукупність національних правових систем, які мають загальні риси, що проявляються у єдності закономірностей і тенденцій на основі норми, сформульованої суддями у судовому прецеденті, який є основним джерелом (формою) права, у поділі його на загальне право і право справедливості, у превалюванні процесуального права над матеріальним.

Англо - американська правова сім'я, що сформувалася багато віків тому в Англії, є найбільш розповсюдженою в світі. Від інших правових сімей вона відрізняється тим, що як основне джерело права в ній визнається судовий прецедент. Суди не тільки застосовують, а й створюють норми права у процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значних розбіжностей обставин справи, яка розглядається від тієї, що розглядалася раніше; суд у цілому і судді, зокрема, мають значну свободу. Визначення прецеденту джерелом права означає, що суд здійснює не тільки юридичну функцію (вирішення конфліктів на основі права), а й правотворчість. У силу таких обставин загальне право досить часто називають «судовим правом».

Ще однією особливістю є відсутність в англійській правовій системі чітко вираженого (у порівнянні з континентальним правом) поділу на галузі права. Норми загального права спрямовані перш за все на вирішення проблем, а не на формулювання загального правила поведінки як орієнтира на майбутнє. Характерне також традиційне перебільшення ролі процесуального права порівняно з іншими галузями права. Для цієї правової сім'ї характерний поділ права на загальне право та право справедливості. Поряд з англійським правом у англосаксонській правовіій сім'ї особливо виділяється також американське право - правова система США. Вона почала формуватися ще в XVII - XVIII ст. в умовах світового колоніалізму і зберегла свої первинні особливості до цього часу. Особливий вплив на процес становлення і формування правової системи США справило англійське право. Зазнавши впливу англійського права, правова система США залишалася цілком самостійною у правовому відношенні, хоч за своєю структурою суттєво не відрізняється від права Англії. Вона також подіояється на загальне право і право справедливості, тут також формується судова практика у вигляді прецедентів. Джерелами права є судові прецеденти, закони, правові доктрини, розроблені окремими суддями і судовими корпораціями. Велике значення має інститут присяжних.