Правове забезпечення екологічної безпеки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УНІВЕРСИТЕТ СУЧАСНИХ ЗНАНЬ

Вінницька філія

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни :

Екологічне право України

на тему :

“Правове забезпечення екологічної безпеки в Україні ”

Студентки групи РП1-9-07 Б1П (4,6з)

Спеціальності 6.030402 “ Правознавство ”

Заїки Лесі Миколаївни

Вінниця - 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Юридична природа екологічної безпеки

2. Особливості правовідносин в галузі забезпечення екологічної безпеки

3. Механізм правового забезпечення екологічної безпеки

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

природоохоронний екологічний безпека

На сьогодні дуже важливим курсом серед інших юридичних дисциплін є екологічне право. Чому саме цей предмет вивчають майбутні юристи? Чи є в цьому доцільність ?

Важливість вибраної теми зумовлена необхідністю:

- ефективного застосування природоохоронного законодавства з метою забезпечення екологічних прав громадян;

- об'єктивного осмислення poлi та місця законодавчих i підзаконних актів, кількість яких постійно зростає, у системі права;

- регулювання екологічних правовідносин;

- творчого обґрунтування низки нових законодавчих положень, концептуальних підходів до врегулювання екологічних правовідносин, проведення їх наукової класифікації за галузевими, функціональними, інституційними ознаками;

- своєчасної систематизації та відтворення новаційних пpoцeciв у підручниках та інших навчально-методичних матеріалах, створення оптимальної навчально-методичної бази для об'єктивного сприйняття студентами й іншими категоріями освітян (магістрами, аспірантами, докторантами тощо) еколого-правових явищ, специфіки їх відображення в екологічному законодавстві та праві;

- формування у студентської молоді виважених еколого-правових поглядів, прогресивного еколого-правового світогляду;

- оволодіння нею навичками вирішення сучасних еколого-правових питань на макро i мікрорівнях за допомогою державно-правових засобів, створення широкої мережі закладів по проведенню просвітницької еколого-правової діяльності.

Доцільність обраної теми зумовлюється тим, що екологічне право повинно захищати людей та довкілля та піклуватися про їх розвиток та збагачення.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати, як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку i відтворення природно-ресурсного комплексу України.

Відбувалися структурні деформації народного господарства, за яких перевага надавалася розвитку в Україні сировинно-видобувних, найбільш екологічно небезпечних галузей промисловості.

Норми права носили декларативний характер i не стримували занепад екологічного стану України.

Зараз із прийняттям низки суттєвих законодавчих актів, ще рано казати про належне правове регулювання, відсутній також механізм реалізації права на здорове i безпечне довкілля, панує екологічний нігілізм, зумовлений багатьма факторами.

1. Юридична природа екологічної безпеки

Еколого-правова наука України та система екологічного права ще зовсім молодь. Еколого-правові погляди в українській науці мають військову історію, яка бере свій початок ще з давніх часів. Переважна більшість території сучасної України на початок першого тисячоліття нашої ери була вкрита лісом. Безмежні лісові масиви вкривали територію сучасного Прикарпаття, Полісся.

Чернігівщина мала назву лісної землі, ліси підходили аж до Києва. Невелика густота населення при розвинутому на той час містобудуванні та підземних комунікаціях не зумовлювали якоїсь суттєвої небезпеки для природи з боку людської діяльності. В господарській діяльності переважало хліборобство, рибальство, мисливство, скотарство, бджільництво.

Першими книгами про природу були “Шість днів” Василя Великого, перекладена з грецької, в якій давалося тлумачення шести дням, протягом яких Бог створив світ, а також десяти природним явищам. Ще в одній праці - “Фізіолог” містилися популярна праця із зоології.

Наукові погляди завжди діставали своє відображення у чинному законодавство. Спочатку це - правові засади використання природних ресурсів для господарських потреб i захисту права власності на природні об'єкти.

Наукове обґрунтування проблема захисту довкілля з'являється тільки у XX столітті. Законодавче закріплення вона дістає лише в його другій половині.

Система екологічного законодавства, що склалася в Україні протягом 1960 - 1991 pоків значною мірою була або компіляцією союзного законодавства колишнього СРСР, або наслідком конкретизації його з врахуванням деяких місцевих умов. Ця система, окрім згаданого, характерна ще рядом інших недоліків. Серед них - зайва декларативність, майже повна відсутність норм прямої дії в законодавчих актах.

Норми законів часто відсилають до нормативних актів, екологічних нормативів i стандартів, спільних для всього колишнього СРСР. Зрозуміло, що при великій інваріантності природно-географічних умов потрібні були б екологічні нормативи i стандарти для окремих регіонів України паралельно з більш загальними для всієї держави.

Законодавчі акти в минулому часто відсилали до нормативних актів різної юридичної сили. Фактично ж регулятором суспільних відносин у галузі охорони довкілля раніше (та й тепер) виступали саме останні. Таке явище небезпечне, як дискретизацією законів, так i можливістю обмеження їх дієвості. Видається навіть небезпечним, коли в адміністративному законодавстві передбачена відповідальність за порушення норм i правил, які приймаються різними відомствами, тим більш, якщо повторність адміністративної відповідальності криміналізується.

Не викликає сумніву, що побудова демократичної, правової держави вимагає розроблення законодавчих актів прямої дії, як однієї з умов реалізації права, додержання законності та ефективності права.

У зв'язку з відсутністю концепції розвитку права незалежної Української держави, яка була б сприйнята парламентом, лягла в основу його правотворчої діяльності та визначала загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розроблення і прийняття законів, зростає потреба, з одного боку, в створенні Закону про правотворчу діяльність, а з іншого - вимагає розроблення теоретичних засад розвитку окремих галузей права.

На даний момент така доктрина створена тільки щодо розвитку екологічного права України, яку висунув Костицький В. у 1992 р. і назвав концепцією “Екологічного дерева”. Ця доктрина визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи екологічного права. Стовбуром “екологічного дерева” є чинний Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища України”. Це свого роду Екологічна Конституція України, комплексний закон, який визначає загальні засади охорони довкілля і буде як основа “утримувати” на собі всю систему екологічного права.

Кореневу систему “екологічного дерева” повинні становити акти природноресурсового права. Це - земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс законів про надра, закони “Про охорону і раціональне використання рослинного і тваринного світу”, “Про природно-заповідний фонд”, “Про охорону атмосферного повітря”, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й нормативні акти.

Крону “екологічного дерева” становлять законодавчі та нормативні акти превентивного характеру, які, як і “листя дерева», покликані відігравати “фільтруючу” роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на навколишнє природнє середовище.

Це, зокрема, Закон України “Про екологічну експертизу”, Закон України “Про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій, контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища”, Положення про громадський екологічний контроль, Положення про порядок інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища, Положення про екологічний моніторинг, інші нормативно-правові акти.

2. Особливості правовідносин у галузі забезпечення екологічної безпеки

Незаперечне, що Україну в екологічному аспекті слід розглядати в першу чергу, як пост чорнобильську державу. Наслідки цієї катастрофи дуже значні і охоплюють майже всю територію країни. Але екологічна ситуація в цілому вимірюється значно ширшим спектром проблем.

Тривалий час наше господарство велось нераціонально і занедбана економіка стала загрозливою для самого існування людини. Згадаймо цифри, що характеризують місце України у колишньому Радянському Союзі, де вона займала 2,7 % території. У різні роки це було по 17-20 % продукції сільського господарства та по 22-24% продукції промисловості, вона вміщала 30% атомних реакторів усього СРСР і фактично була житницею, яка давала хліб і Росії, і Середньоазіатським республікам, де цілина, як ми знаємо, з часом перестала годувати населення.

На жаль, жорстока експлуатація природних ресурсів тривала і в останні роки. В перехідний період, якому в будь-якій державі властиві послаблення державного і суспільного контролю за збереженням суспільних багатств, в українській аналогічно (як у державному, так і в приватному секторах) переважали експорт сировини, в кращому випадку після первинної обробки, насамперед лісу. Незважаючи на значне зменшення темпів виробництва (до 50-70%), високими залишалися показники використання електроенергії (зменшення лише на 10%). Простоювання застарілих основних засобів виробництва не було використано для їх заміни на більш сучасні, менш ресурсномісткі. В умовах відсутності достатніх державних коштів для здійснення природоохоронних проектів зусилля державних органів, перш за все Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, не були спрямовані на формування нормативної та організаційної бази охорони довкілля, яка могла ефективніше запрацювати з поліпшенням економічного становища в Україні.

Справедливим був би висновок, що як економічна, так і екологічна сфера стали заложницями політиків, які в гарячці політичних баталій почали забувати про зміст боротьби. Фактично в Україні йде політична громадянська війна, наслідком якої є економічна криза, знедолення людей і погіршення екологічної ситуації. Нерозумне господарювання, велика розораність грунтів, забрудненість водних ресурсів, нагромадження величезної кількості відходів (в Україні ця цифра нині сягає вже 20 млрд. тонн - це величезна кількість, яка до того ж щороку зростає приблизно ще на мільйон), забруднення атмосферного повітря у більш ніж 50 населених пунктах, проживання в яких пов'язане з ризиком для здоров'я людини. Всі ці фактори не могли не призвести до того сумного стану здоров'я і народжуваності населення, що ми сьогодні маємо.

У розробках Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) є дані, що з врахуванням рівня економічного розвитку країни стан здоров'я населення залежить від екологічної ситуації на 20-80%. Для України цей показник обраховано приблизно у 57%, тобто стан нашого здоров'я залежить від довкілля десь на 60%.

На жаль, трохи занедбали (а може й більше, ніж трохи) свою діяльність українська екологічна асоціація “Зелений світ”, Партія “зелених” України.

Широкопланову роботу веде Українська екологічна академія наук, але ж її завдання є більш науково-дослідницькими, ніж громадськими. Політичну, громадську діяльність у першу чергу мають проводити Партія ”зелених” і “Зелений світ”. Прикро, що навіть тягар історичної відповідальності перед нинішніми і прийдешніми поколіннями не забезпечує активізації роботи цих важливих представників громадянського суспільства.

Фактично держава мала й має різні важелі впливу на природо користувачів, аби примусити їх не порушувати вимог екологічної безпеки, вести екологічно збалансоване господарство.

Звичайно, ще треба багато зробити по впорядкуванню законодавства з цього питання, але слід подбати й про те, щоб додержання екологічних вимог було вигідним для підприємств - лише тоді вони його виконуватимуть.

Застосуванням тільки засобів адміністративного впливу (контроль, адміністративна відповідальність конкретних керівників підприємств) ще ніколи не вдавалося забезпечити ефективного дотримування законодавства.

Під економічними ж важелями впливу слід розуміти не тільки плату за використання природних ресурсів, за забруднення навколишнього середовища, за складування відходів, але й впровадження податкових пільг за впровадження екологічних технологій, збалансованого виробництва.

Одна з основних проблема розвитку екологічного законодавства сьогодні полягає у тому, що закони, які приймає Верховна Рада, ще часто мають декларативний характер, вони не є законами прямої дії, як Конституція. Закони приймаються, а в них міститься багато посилань на інші законодавчі акти і виникає необхідність у прийнятті додаткових положень чи навіть змін. Але ж якщо ми передбачили у Конституції України, що норми екологічної безпеки вирішуються законодавчими актами, то вже ніякі постанови Кабінету Міністрів чи рішення міністерств і відомств не можуть регулювати цієї сфери.

Загалом же першочергова причина тієї екологічної ситуації, яку ми маємо нині в Україні, це екологічний та еколого-правовий нігілізм, ігнорування вимог екологічної безпеки у господарській діяльності...

"Ми повинні пам'ятати, що екологічне майбутнє нашого народу має спиратися на три міцні стовпи: перший - це розвинута система екологічного права, другий - це ефективна система адміністративного контролю і регулювання, а третій - екологічна культура, що має вирости на базі загальної екологічної освіти "- наголошує В Костицький.

3. Механізм правового забезпечення екологічної безпеки

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною, тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів, вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави .

Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. Складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2. Складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Також у цій сфері Україна має такі закони та акти (про які вже йшлося раніше) :

- Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища";

- Закон України "Про тваринний світ" ;

- Закон України “Про природно заповідний фонд" ;

- Закон України "Про охорону атмосферного повітря" ;

- “Лісовий кодекс України" ;

- " Водний кодекс України" ;

- " Земельний кодекс України" ;

- “Кодекс України про надра."

Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.

Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо.

Ряд питань, пов'язані з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу.

Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування.

Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

- екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

- соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

- розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

- території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць ;

- територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

- території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.

Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.

Висновки

Витрати на реалізацію природоохоронних програм і заходів потребують значних коштів. Необхідно чітко визначити пріоритетні напрями та проблеми з метою відпрацювання реалістичних, ефективних та економічно вигідних рішень.

З цією метою, виходячи з реального екологічного стану території України, необхідно враховувати такі основні критерії і чинники:

- погіршення здоров'я людей через значну забрудненість довкілля;

- втрати, що призводять до зниження продуктивності народного господарства, зумовлені збитками або руйнуванням фізичного капіталу і природних ресурсів;

- погіршення стану або загроза завдати непоправної шкоди біологічному та ландшафтному різноманіттю і, зокрема лукам, пасовищам, озерам, водоймам, річкам, землям, лісовим, прибережним і морським екосистемам, гірським районам;

- еколого-економічну ефективність природоохоронних заходів.

До основних пріоритетів охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів належать:

1. Гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2. Поліпшення екологічного стану басейнів рік України та якості питної води;

3. Стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових

центрах Донецько-Придніпровського регіону;

4. Будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних

очисних каналізаційних споруд;

5. Запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

6. Формування збалансованої системи природокористування та адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

7. Збереження біологічного та ландшафтного різноманіття.

Державна політика у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки реалізується через окремі міждержавні, державні, галузеві, регіональні та місцеві програми, які спрямовуються на втілення визначених пріоритетів.

Також розвивається міжнародне співробітництво, яке здійснюється відповідно до пріоритетних напрямків, які забезпечують входження України в світовий правовий екологічний простір, втілення сучасної та гармонізованої з міжнародною науково-технічної політики та системи стандартів і нормативів, отримання технічної допомоги в галузі охорони навколишнього середовища, ядерної та радіаційної безпеки та раціонального використання природних ресурсів, вирішення проблем, пов'язаних з закриттям ЧАЕС, впровадження економічних інструментів природокористування, навчання персоналу, отримання інформації, баз даних та програмних продуктів в галузі охорони природного середовища.

Україна є членом та бере участь у роботі провідних міжурядових організацій, діяльність яких пов'язана з вирішенням проблем охорони довкілля та ядерної безпеки. У 1995 році Україну було прийнято до Ради Європи. Започатковано співпрацю у природоохоронній галузі з Європейським Союзом.

На сьогодні Україна є стороною 16 природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру та 5 протоколів до них. Готується за участю спеціалістів Міністерства підписання чи ратифікація ще 12 міжнародних конвенцій.

Список використаної літератури

а) Закони, угоди, постанови, програми:

1.Закон України “Про охорону навколишнього середовища” від 25.06.1991р.

2. Закон України “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи “ від 27.02.1991 р.

3. Закон України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали

внаслідок Чорнобильської катастрофи ” від 19.12.1991р.

4. Конституція України. - К., 1999.

б) Підручники, посібники, методичні вказівки, статті:

1. Дмитренко І.Я “Екологічне право України”. - К., 2004.- с.87-103.

Размещено на Allbest.ru