Договірні зобов’язання: перевезення, транспортне експедирування, зберігання
Зобов’язальне право як одна з підгалузей цивільного права. Суспільні відносини при укладанні цивільно-правових договорів та їх застосування. Види договірних зобов’язань та відповідальність за їх порушення. Договірні правовідносини на транспорті.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 07.05.2011 |
| Размер файла | 192,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Поняття і види договірних зобов'язань
- Розділ 2. Договірні зобов'язання: перевезення, транспортне експедирування, зберігання
- Розділ 3. Відповідальність за порушення договірних зобов'язань. Основні проблеми у сфері правового регулювання договірних зобов'язань
- Висновки
- Список використаних джерел
- Додатки
Вступ
Актуальність теми. В системі цивільного права України інститут зобов'язального права поряд з інститутом власності посідає важливе місце. Зобов'язальне право - одна з найважливіших підгалузей цивільного права, норми якої регулюють широке коло відносин, головне місце серед яких належить відносинам майнового обігу. Йдеться про договірні відносини, пов'язані з передачею майна від однієї особи до іншої у власність або у користування, виконанням робіт та наданням послуг тощо. Крім договірних відносин, зобов'язальне право регулює відносини, що виникають, зокрема, і односторонніх правомірних дій, заподіяння школи, безпідставного збагачення.
Кожний вид зобов'язань має свої особливості, що зумовлює їх відносну самостійність та існування окремих інститутів зобов'язального права. Разом з тим є й загальні правила, які поширюються на усі види зобов'язань. Саме вони й становлять загальні положення про зобов'язання. До них належать положення про поняття і види зобов'язань, способи їх виконання, способи забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, підстави їх припинення.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при укладанні цивільно-правових договорів (договірних зобов'язань) та їх застосуванні.
Предметом дослідження є нормативно - та договірно-правове регулювання зобов'язальних відносин безпосередньо під час перевезення, транспортного експедирування та зберігання, а також застосування відповідних правових наслідків.
Мета дослідження полягає у виявленні загальнотеоретичних і практичних проблем договірних зобов'язань, визначенні ефективності цивільно-правового регулювання відносин, пов'язаних з договірними зобов'язаннями, а також у розробці пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення і правильного застосування норм зобов'язального права.
Для досягнення цієї мети ставимо наступні завдання:
· визначити поняття договірного зобов'язального правовідношення, а також механізм правового регулювання відносин сторін;
· з'ясувати правову природу та визначити поняття договірного зобов'язання у сфері перевезень, транспортного експедирування та зберігання;
· розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яким регулюється договірні зобов'язання.
У процесі написання роботи були використані такі методи дослідження, як аналіз, синтез, групування, порівняння. Також використовувались термінологічний, статистичний, систематичний та інші методи наукового дослідження.
Теоретичну основу курсової роботи склали праці відомих українських і зарубіжних вчених: Агаркова М.М., Алексєєва С.С., Брагінського М.І., Братуся С.М., Вінник О.М., Жилінкової І.В., Красавчикова О.О., Кучеренко І.М., Лунца Л.А., Мережка О.О., Новицького І.Б., Олюхи В.Г., Побірченка І.Г., Сергеєва О.П., Шевченко Я.М., Шершеневича Г.Ф., Шишки Р.Б., Яковлєва В.Ф. та інших. Емпіричну базу дослідження склали норми цивільного та господарського законодавства України, що регулюють договірні зобов'язання, та практика його застосування, підручники та посібники, монографії, науково-публіцистична література, інтернет-ресурси.
Курсова робота складається з трьох розділів. У першому розділі "Поняття і види договірних зобов'язань" висвітлено правову основу договірних зобов'язань та розкрито їх класифікацію. Другий розділ "Договірні зобов'язання: перевезення, транспортне експедирування, зберігання" присвячено аналізу договірних зобов'язань у сфері перевезень, транспортного експедирування та зберігання. У третьому розділі "Відповідальність за порушення договірних зобов'язань. Основні проблеми у сфері правового регулювання договірних зобов'язань" досліджується відповідальність за порушення договірних зобов'язань, а також основні проблеми у сфері їх правового регулювання.
Список використаних джерел містить 25 положень.
Розділ 1. Поняття і види договірних зобов'язань
Оскільки будь-яке зобов'язання є цивільними правовідносинами, зобов'язання складаються з тих самих елементів, що формують будь-які інші цивільні правовідносини.
Разом з тим ці елементи мають певні особливості, які відображають специфіку самих зобов'язань. У зарубіжному цивільному законодавстві, зокрема у Французькому цивільному кодексі, поняття зобов'язання іноді застосовується як синонім поняття договору. Так, ст.1101 ФЦК визначає предмет договору і предмет зобов'язання. В подальшому в інших статтях терміни "договір" і "зобов'язання" використовуються як тотожні. Найбільшу деталізацію поняття зобов'язання дістало у французькій цивілістичній літературі. Слід зазначити, що автори, які звертаються до даного питання, розрізняють зобов'язання як родове поняття і договір як одну з підстав його виникнення. Щодо німецького цивільного права, то воно, більше ніж інші цивільні кодекси капіталістичних країн, пішло шляхом побудови загальних понять, які стосуються зобов'язань. Оскільки зобов'язання є правовідносинами майнового характеру, то і зміст їх становлять суб'єктивні права та обов'язки також майнового характеру.
Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід відзначити, що зобов'язання - це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах - це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими словами, права та обов'язки на стороні кожного учасника правовідносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника).
Чинне законодавство України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, при якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання ним його обов'язку.
Виходячи з вищевказаного визначення, договірними зобов'язаннями є зобов'язання, що виникають з відповідного договору. Зміст договірних зобов'язань визначається не тільки законом, а перш за все угодою їх учасників.
Договірні зобов'язання виникають на основі укладеного договору, позадоговірні припускають як підставу інші юридичні факти. Значення такого розподілу полягає в тому, що зміст договірних зобов'язань визначається не тільки законом, а й угодою сторін. Зміст позадоговірних зобов'язань залежить тільки від закону й волі однієї зі сторін у зобов'язанні.
Юридична спільність договірних зобов'язань дає змогу вирізнити велику кількість загальних норм права, рівною мірою застосовних до численних і різноманітних договірних зобов'язань. Сукупність цих правових норм утворює загальну частину інституту договірного права.
Цивільне зобов'язання - це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Уся сукупність цивільних зобов'язань створює певну систему, яку називають зобов'язальним правом - це підгалузь цивільного права. Систему зобов'язального права, як і система цивільного права взагалі, побудовано за пандектною системою, тобто з поділом на загальну та особливу частини. Загальна частина зобов'язального права містить загальні для всіх видів зобов'язань положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення. Особлива частина зобов'язального права складається з низки інститутів, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов'язань. До структури Особливої частини зобов'язального права належать такі інститути:
зобов'язання щодо передачі майна у власність - інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності однієї особи у власність іншої (купівля-продаж, поставка, міна, дарування тощо);
зобов'язання щодо передачі майна у речове право на чужу річ - інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують перехід майна з власності чи іншого обмеженого речового права однієї особи у речове право на чужу річ іншої (найм (оренда), житловий найм, позичка тощо);
зобов'язання щодо виконання робіт - інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об'єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи тощо);
зобов'язання щодо надання послуг - інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання тощо);
зобов'язання щодо використання прав інтелектуальної власності - інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок створення, використання та розпорядження об'єктами права інтелектуальної власності (ліцензійний договір, створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, комерційна концесія тощо);
зобов'язання з багатосторонніх правочинів - інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення багатосторонніх правочинів (спільна діяльність, просте товариство тощо);
зобов'язання з односторонніх правочинів - інститут зобов'язального права, норми якого регулюють порядок виникнення, виконання та припинення односторонніх правочинів (публічна обіцянка нагороди, публічне оголошення конкурсу, вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення тощо);
зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;
зобов'язання зі створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;
деліктні зобов'язання - інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із відшкодування завданої шкоди;
кондикційні зобов'язання - інститут зобов'язального права, норми якого регулюють відносини, що виникають із набуття та/або збереження майна без достатньої правової підстави.
Різноманітність цивільних зобов'язань потребує відповідної їх класифікації, яку може бути проведено за різними критеріями:
1) Залежно від спрямованості:
регулятивні зобов'язання - зобов'язання, що спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в нормальному (непорушеному) стані, наприклад, договірні відносин, які здійснюються без їх порушення;
охоронні зобов'язання - зобов'язання, які спрямовані на регулювання відносин між суб'єктами в анормальному (порушеному) стані та спрямовані на їх відновлення, наприклад деліктні зобов'язання.
2) Залежно від підстав виникнення зобов'язальних правовідносин:
зобов'язання, що виникають з правочинів, до них, зокрема, належать договірні зобов'язання та зобов'язання, що виникають з односторонніх правочинів;
зобов'язання, що виникають із неправомірних дій, до яких слід відносити зобов'язання, що виникають з деліктів, кондикційні зобов'язання;
зобов'язання, що виникають з інших юридичних фактів, які охоплюють собою зобов'язання, в основі виникнення яких лежать юридичні вчинки та події.
3) Залежно від співвідношення прав та обов'язків учасників:
односторонні зобов'язання - в яких одну сторону наділено виключно правами стосовно іншої сторони, а іншу сторону - лише обов'язками, наприклад, за деліктними зобов'язаннями одну сторону наділено виключно правом вимагати відшкодування шкоди, а інша - зобов'язана здійснити таке відшкодування;
двосторонні (взаємні) зобов'язання - в яких кожну зі сторін наділено взаємними (кореспондуючими) правами та обов'язками щодо одна одної, наприклад, за договором купівлі-продажу кожну із сторін наділено стосовно іншої правами та обов'язками.
4) Залежно від характеру правових зв'язків між їх суб'єктами:
прості - в яких сторони наділені лише по одному взаємопов'язаному праву та обов'язку, наприклад договір позики;
складні - в яких у осіб є по декілька взаємопов'язаних прав та обов'язків, наприклад у договорі підряду.
5) Залежно від визначення об'єкта зобов'язання:
зобов'язання з конкретно визначеним об'єктом;
альтернативні зобов'язання - в яких боржник повинен учинити на користь кредитора за власним вибором одну з декількох дій, які передбачено в зобов'язанні, або відмовитися від учинення однієї з передбачених дій, наприклад, за договором особа повинна або передати певну річ, або оплатити її вартість. Логічна конструкція цього виду зобов'язань опосередковується алгоритмом: або - або. Причому вважаються, що боржник має право вибору предмета зобов'язання, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту (ст.539 ЦК України);
факультативні зобов'язання - в яких боржник повинен учинити на користь кредитора конкретну дію чи відмовитися від її вчинення, а у разі невиконання цього зобов'язання - вправі замінити його іншим конкретно визначеним зобов'язанням, наприклад, за зобов'язанням особа повинна передати певну річ, а у разі невиконання цього зобов'язання особа повинна передати іншу річ. Логічна конструкція цього виду зобов'язань опосередковується алгоритмом: якщо ні - то.
6) Залежно від значимості цивільних зобов'язань:
основні зобов'язання - які можуть існувати самостійно, наприклад договір купівлі-продажу;
додаткові (акцесорні) - які забезпечують належне виконання основного зобов'язання та виникають і існують лише за умови існування основного, наприклад, зобов'язання із застави, яке забезпечує виконання зобов'язання за кредитом.
7) Залежно від того, наскільки їх виконання залежить від персоніфікації суб'єктів:
неперсоніфіковані зобов'язання - в яких для виконання зобов'язання не має значення суб'єкт зобов'язання;
фідуціарні (особистісні) зобов'язання - в яких зобов'язання повинно бути виконано конкретною особою чи перед конкретною особою, а у разі відсутності цієї особи вони не переходять у правонаступництво та припиняються, наприклад, зобов'язання із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Як і будь-які цивільно-правові відносини, зобов'язання виникають на підставі певних юридичних фактів, які прийнято називати підставами виникнення зобов'язань. В основу виникнення зобов'язань можуть бути покладені найрізноманітніші юридичні факти. Договір можна розглядати не лише як підставу виникнення зобов'язання, але і як юридичний факт, спрямований на виникнення зобов'язального правовідношення, в якому, зокрема, одна сторона, яка є боржником, зобов'язана вчинити на користь другої сторони, яка є кредитором, певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За таких обставин зобов'язальне правовідношення фактично стає і договірним правовідношенням. Водночас договір зберігає усі ознаки юридичного факту, як підстави виникнення та функціонування цивільного правовідношення. Отже договір є первинним, а договірне зобов'язальне правовідношення - вторинним.
Розділ 2. Договірні зобов'язання: перевезення, транспортне експедирування, зберігання
До договірних правовідносин на транспорті належать відносини, що виникають і змінюються на підставі таких договорів (рис.2.1.):
· Договори перевезення;
· Договір транспортного експедирування;
· Договори зберігання;
· Договори найму (оренди) на транспорті;
· Договори страхування.
Договори перевезення - це основний вид договорів, які регулюють транспортну діяльність. Частина 1 статті 908 Цивільного кодексу України передбачає, що такий договір має бути засвідчений відповідним письмовим документом. Загальні умови перевезення визначаються міжнародними угодами, законами України та низкою спеціальних нормативних актів. Основним законом, який містить загальні положення щодо перевезення, є Цивільний кодекс України.
Стаття 908 Цивільного кодексу передбачає можливість визначення умов перевезення самим договором. Проте на практиці це положення має суттєві обмеження, що обумовлені специфікою транспортної діяльності, яка матеріально є складним технологічним процесом, а юридично набуває все більш публічно-правового характеру. Фактично сторони визначають умови конкретного виду перевезення лише в межах норм транспортного законодавства, які позбавляються диспозитивного характеру і набувають імперативності.
Виходить, що такий договір у будь-якому разі має містити:
1) характеристики вантажу (найменування, сорт, вага, кількість місць тощо);
2) пункт призначення, куди має бути доставлено вантаж.
Що стосується розміру плати за перевезення, то вона може встановлюватися за домовленістю сторін згідно із затвердженими тарифами (наприклад, на залізничному транспорті). Якщо розмір провізної плати не визначено, то згідно з частиною 1 статті 916 ЦКУ справляється "розумна" плата.
Водночас господарський договір перевезення вантажу, укладений між суб'єктами господарювання, крім цих умов, має містити також і строк доставлення вантажу (або посилання на документ, яким установлено цей строк).
За довгостроковим договором здійснюється не одна, а ціла серія перевезень вантажів. Особливості змісту такого договору встановлено статтею 914 ЦКУ і частиною 3 статті 307 ГКУ (табл.2).
договірне зобов'язання транспорт право
Крім того, згідно з нормами статті 180 ГКУ довгостроковий договір перевезення вантажу між суб'єктами господарювання повинен містити строк дії.
Особливість договору перевезення вантажів полягає в тому, що вантажоодержувач, не беручи участі в укладенні договору, набуває права вимоги до перевізника щодо видачі вантажу в пункті призначення (Додаток А). При невиконанні перевізником обов'язку стосовно доставлення вантажу на адресу одержувача він має право пред'явити до нього претензію з приводу втрати вантажу, а при неналежному виконанні ним обов'язків - претензію з приводу нестачі або пошкодження вантажу, а також із приводу прострочення в його доставлені.
Основними видами договору перевезення є:
1. Договір перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст.909 Цивільного кодексу України).
2. Договір перевезення пасажира та багажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення (ст.910 Цивільного кодексу України).
3. Договір чартеру (фрахтування), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати другій стороні (фрахтувальникові) за плату всю або частину місткості в одному чи кількох транспортних засобах на один або кілька рейсів для перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти або з іншою метою, якщо це не суперечить закону та іншим нормативно-правовим актам (ст.912 Цивільного кодексу України).
До допоміжних договорів перевезення можна віднести наступні:
Договір надання транспортних засобів і пред'явлення вантажу до перевезення, який передбачений ст.917 Цивільного кодексу України. На підставі цього договору виникають двосторонні правовідносини. Так, перевізник зобов'язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред'явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу. Проте, договірне регулювання цих правовідносин, яке вперше вводиться у Цивільному кодексі, не виключає централізованого визначення подачі транспортних засобів.
Найбільшою мірою обмежена свобода сторін щодо визначення умов договору завантаження та вивантаження вантажу, який за ст.918 Цивільного кодексу України повинен відповідати певним правилам, встановленим транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами.
Спеціальне транспортне законодавство (статути, кодекси, що регулюють правовідносини в підгалузях транспорту) також передбачають інші допоміжні транспортні зобов'язання, які забезпечують перевезення, зокрема з очистки вагонів, надання під'їзних шляхів тощо.
Законодавець особливо виділяє:
Договірні правовідносини, що виникають між різними організаціями, підприємствами різних видів транспорту, які здійснюють перевезення у прямому змішаному (комбінованому) сполученні за єдиним транспортним документом (ст.913 Цивільного кодексу України).
Довгострокові договори, за якими перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі (ст.914 Цивільного кодексу України).
Із метою забезпечення виконання договорів перевезення на залізничному транспорті застосовується місячне планування перевезень, яке провадиться на підставі довгострокових договорів на організацію перевезення вантажів і реалізацію замовлень відправників. У разі потреби одночасно з місячним замовленням надаються плани перевезень вантажів по маршрутах (ст. ст.17, 18 Статуту залізниць України).
Договір перевезення транспортом загального користування, який є публічним договором і тому перевезення за цим договором здійснюється за зверненням будь-якої особи (ст.915 Цивільного кодексу України).
Державний контракт, державне замовлення. Якщо за допомогою державного замовлення держава на договірній (контрактній) основі розміщує державні контракти на надання транспортних послуг серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності, то державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини (ст.13 Господарського кодексу України, ст.6 Закону України “Про транспорт”).
Сторонами у договорі перевезення вантажу є перевізник і відправник. Перевізниками вважаються ті транспортні організації, які мають права юридичної особи та яким надано право укладати договори перевезення безпосередньо або через свої підрозділи транспортними статутами (кодексами). Це, зокрема, залізниці, річкові та морські пароплавства, авіаційні підприємства та автогосподарства. Якщо перевезення вантажу здійснюється у прямому, прямому змішаному сполученні, то учасниками перевізного процесу на стороні перевізника виступають кілька транспортних організацій одного чи кількох видів транспорту. Договір з відправником вантажу укладає транспортна організація, яка сама або через свої підрозділи приймає вантаж для перевезення у пункті відправлення. Всі наступні транспортні організації, які беруть участь у перевезенні, щодо початкового перевізника є третіми особами, на які за чинними на транспорті правилами покладається виконання зобов'язання з перевезення.
Відправниками вантажів можуть бути як організації (юридичні особи), так і громадяни, яким вантаж належить або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором.
Крім перевізника та відправника, учасником перевезення є також одержувач вантажу. Вантажоодержувач, як правило, перебуває у договірних відносинах з вантажовідправником (з поставки, контрактації, купівлі-продажу тощо) і вже на основі цих договорів повинен прийняти доставлений йому перевізником вантаж.
Обов'язок одержувача прийняти вантаж у пункті призначення випливає також з юридичного факту укладення договору перевезення конкретного багажу. Цей обов'язок закріплено у транспортних статутах (кодексах). Так, на залізничному транспорті вантажоодержувач повинен прийняти і вивезти зі станції вантаж, який прибув на його адресу. У разі прибуття вантажу, поставка якого не передбачена договором, одержувач повинен прийняти цей вантаж від станції на відповідне зберігання. Вантажоодержувач може відмовитися від прийняття вантажу лише в тому разі, коли його якість внаслідок псування чи пошкодження змінилася настільки, що виключається можливість повного або часткового використання вантажу.
Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не лише права (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу), а й передбачені транспортними правилами обов'язки (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення тощо).
Цивільний кодекс України в новій редакції передбачає новий правочин - договір транспортного експедирування, який у повному обсязі не викладений у попередньому ЦК УРСР. За цим договором одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу. Сторони договору транспортного експедирування можуть визначити вид транспорту і маршрут, за яким буде здійснено перевезення вантажу. Крім того, цим договором може бути покладено зобов'язання на експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку та одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Ці послуги є основними за даним договором.
До додаткових послуг у рамках відносин транспортного експедирування законодавець відносить інші послуги, необхідні для доставки вантажу, а саме: перевірку кількості та стану вантажу, його завантаження й вивантаження, сплату мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання в пункті призначення, отримання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо.
Здійснювати транспортно-експедиторську діяльність можуть суб'єкти господарювання всіх форм власності: юридичні особи - резиденти і нерезиденти України; фізичні особи - громадяни України, іноземці й особи без громадянства.
Більш того, відповідно до Закону "Про ліцензування певних видів діяльності" від 01.06.2000 р. № 1775-III ліцензуванню підлягає надання послуг із перевезення пасажирів і вантажів повітряним, залізничним, річковим, морським, автомобільним транспортом загального користування. Тому, якщо експедитор не є перевізником, у нього немає потреби одержувати ліцензії. Ліцензування необхідне тільки у випадку надання послуг перевізника.
Договір транспортного експедирування, за яким одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договору про транспортне експедирування присвячено главу 65 ЦК України (статті 948-954). Відносини з транспортно-експедиційного обслуговування регулюються нормами деяких транспортних статутів (ст.78 Статуту внутрішнього водного транспорту, статті 125 і 126 Статуту автомобільного транспорту), Правилами централізованого завезення (вивезення) вантажів автомобільним транспортом загального користування на залізничні станції, аеропорти, морські порти, порти (пристані) внутрішнього водного транспорту, що затверджуються Міністерством транспорту.
За договором про транспортне експедирування експедитор зобов'язується за винагороду і за рахунок відправника вантажу укласти від його або від свого імені один чи кілька договорів про перевезення вантажу та організувати надання зазначених у договорі додаткових послуг, пов'язаних із перевезенням. Як додаткові послуги за договором експедиції можуть передбачатися: здійснення таких необхідних для доставки вантажу операцій, як одержання потрібних для експорту або імпорту документів, виконання митних та інших формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження і розвантаження, сплата мита, зборів та інших витрат, що покладаються на відправника, зберігання вантажу, його одержання у пункті призначення тощо.
Експедитор може діяти від імені клієнта або від свого імені. Якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, то щодо відносин з договору експедирування застосовуються положення про договір доручення. У разі якщо він діє від свого імені, застосовуються відповідні правила про договір комісії. При цьому відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків, що становлять зміст додаткових послуг, надання яких прийняв на себе експедитор, визначається законодавством про відповідний договір (підряду, зберігання тощо) та умовами договору про експедирування. Отже, договір експедирування може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).
У договорі про транспортне експедирування, укладеному між експедитором і клієнтом, експедитор по суті заміняє клієнта у відносинах із перевізником. У зв'язку з цим автотранспортні підприємства, що здійснюють транспортно-експедиційне обслуговування клієнтури, користуються правами і несуть обов'язки та відповідальність, передбачені транспортними статутами для відправників та одержувачів вантажів.
Спеціальним нормативним актом у сфері відносин щодо транспортного експедирування є Закон України "Про транспортно-експедиторську діяльність" від 1 липня 2004 р. № 1955-IV. Стаття 8 цього Закону передбачає, що експедитори надають клієнтам послуги відповідно до вимог законодавства України і держав, територією яких транспортуються вантажі, згідно з переліком послуг, визначеним у правилах здійснення транспортно-експедиторської діяльності, а також інші послуги, визначені за домовленістю сторін у договорі транспортного експедирування. Такі послуги надаються у разі: експорту та імпорту в Україну; внутрішніх перевезень і транзиту територією України чи інших держав. До послуг експедитора вказаний Закон відносить:
забезпечення оптимального транспортного обслуговування, а також організацію перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав, крім трубопровідного транспорту, згідно з умовами договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс";
фрахтування національних, іноземних суден і залучення інших транспортних засобів, а також забезпечення їх прибуття в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів;
здійснення робіт, пов'язаних із прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів;
ведення обліку надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів;
організацію охорони вантажів під час їх перевезення, перевалки і зберігання;
організацію експертизи вантажів;
оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю;
надання в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів і наряду на відвантаження;
забезпечення виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників;
здійснення страхування вантажів та своєї відповідальності;
забезпечення підготовки та додаткового обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту;
забезпечення оптимізації руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат;
здійснення розрахунків з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів;
оформлення документів та організація роботи відповідно до митних, карантинних і санітарних вимог;
надання підготовленого транспорту, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством;
надання інших допоміжних та супутніх перевезенням транспортно-експедиторських послуг, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.
Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору; вид послуг експедитора; вид і найменування вантажу; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення і призначення вантажу; порядок узгодження змін маршруту, виду транспорту, указівок клієнта; термін виконання договору, а також всі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність
Функції експедитора може виконувати й перевізник за договором перевезення. У цьому разі укладається так званий змішаний договір, що містить у собі елементи як договору перевезення, так і договору транспортного експедирування.
Договір транспортного експедирування укладається в письмовій формі. При цьому у випадках, коли умовами договору передбачено вчинення експедитором дій від імені клієнта, останній повинен видати експедиторові довіреність.
Транспортна експедиція вважається допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу.
Договори зберігання, які укладаються для забезпечення транспортування. За такими договорами одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст.936 Цивільного кодексу). Транспортне право розглядає спеціальні види зберігання, які регулюються такими договорами:
Договір зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту, який має публічний характер. У зв'язку з цим виділяються два види договорів, за якими, по-перше, зберігач-організація, підприємство транспорту здійснює зберігання речей власне в камерах зберігання, по-друге, - надає фізичним особам для використання автоматичні камери зберігання. Останній договір містить у собі елементи договорів оренди і охорони (ст.972 Цивільного кодексу України).
Договір зберігання речей пасажира під час його перевезення, предметом якого є ручна поклажа, однією зі сторін є транспортна організація, у веденні якої знаходиться транспортний засіб зі спеціально відведеними місцями для зберігання багажу, а її контрагентом є пасажир (ст.974 Цивільного кодексу України).
Договори найму (оренди) на транспорті, до яких належать:
1. Договір найму (оренди) транспортного засобу, предметом якого можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує (параграф 5 глави 58 Цивільного кодексу України).
2. Договір лізингу транспортних засобів, за яким одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування транспортний засіб, що належить лізингодавцю на праві власності на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Договір зберігання автотранспортних засобів в боксах та гаражах на спеціальних стоянках, за яким зберігач зобов'язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця (ст.977 Цивільного кодексу України).
Договори страхування на транспорті. Видами добровільного страхування на транспорті можуть бути: страхування залізничного, наземного (крім залізничного), повітряного, водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); страхування цивільної відповідальності власників наземного, повітряного і водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника) (ст.6 Закону України від 7 березня 1996 року “Про страхування”). Видами обов'язкового страхування на транспорті є: особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; авіаційне страхування цивільної авіації; страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів; страхування засобів водного транспорту; страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів; страхування відповідальності морського судновласника (ст.6 Закону України від 7 березня 1996 року “Про страхування”).
Таким чином, договірні зобов'язання на транспорті мають багатогранний характер.
Розділ 3. Відповідальність за порушення договірних зобов'язань. Основні проблеми у сфері правового регулювання договірних зобов'язань
У рамках загальної категорії цивільно-правової відповідальності за невиконання і неналежне виконання договірних зобов'язань, можна розрізняти кілька її видів.
Залежно від виду порушення договору, договірну відповідальність можна поділити на відповідальність за невиконання і відповідальність за неналежне виконання зобов'язань. У першому випадку йдеться про протиправну бездіяльність; у другому - про протиправну дію, яка виражається у недотриманні умов щодо належного виконання договору. Як показує вивчення практики вирішення спорів про неналежне виконання договорів за участю громадян, часто неналежне виконання договору пов'язане з недотриманням вимог про предмет договору і про строк його виконання. Крім того, в низці випадків має місце виконання зобов'язання неналежній особі.
Однак найчастіше відповідальність за неналежне виконання зобов'язань пов'язана з простроченням виконання договору. Наслідки прострочення боржника передбачені ст.612 ЦК, кредитора - ст.613 ЦК. Відповідно до ст.612 боржник, що прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, заподіяні простроченням, і за випадкову неможливість виконання, що настала після прострочення.
Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.
Боржник не вважається таким, що прострочив, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
У свою чергу кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства або випливають із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у разі його відмови повернути борговий документ або видати розписку боржникові (ч.4 ст.545 ЦК).
Прострочення кредитора дає боржнику право на відшкодування заподіяних простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не викликане умислом або необережністю його самого або тих осіб, на яких в силу закону або доручення кредитора було покладене прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах.
За грошовим зобов'язанням боржник не зобов'язаний сплачувати проценти за час прострочення кредитора.
Залежно від розподілу відповідальності між кількома боржниками в зобов'язаннях з множинністю осіб розрізняють часткову, солідарну та субсидіарну відповідальність.
Слід зазначити, що іноді класифікація відповідальності в зобов'язаннях з множинністю осіб проводиться з інших підстав. Так, розрізняють часткову та солідарну відповідальність; основну і субсидіарну (додаткову).
Хоч, здавалося б, у першому і другому випадках названі схожі типи відповідальності, але другий підхід здається більш вдалим, оскільки дозволяє підкреслити як специфічні риси субсидіарної відповідальності, так і характер зобов'язань, у яких вона виникає.
Почнемо розгляд з часткової та солідарної відповідальності.
Частковою у цивільному праві визнається відповідальність, яка покладається на 2 чи більше осіб, кожна з яких відповідає перед кредитором в рівних частинах, якщо інше не встановлене законом або договором.
Часткова відповідальність є у цивільному праві загальним правилом, що випливає зі ст.541 ЦК, яка передбачає, що солідарні обов'язки (а, отже, - і солідарна відповідальність) виникають, якщо вони передбачені договором або встановлені законом, зокрема, при неподільності предмета зобов'язання.
Таким чином, солідарна відповідальність, тобто така, де кредитор має право вимагати від будь-якого з боржників виконання обов'язку в повному обсязі, так само як і санкції до кожного з боржників можуть бути застосовані у повному обсязі, має бути прямо передбачена законом або договором. При цьому в договорі вона має бути виражена у ясній формі.
Слід зазначити, що на практиці договірне встановлення солідарної відповідальності зустрічається нечасто, як правило, в тих випадках, коли така вимога до договору встановлюється законом.
Наприклад, солідарна відповідальність установлюється сторонами установчого договору про створення повного товариства. Однак вимога такої умови в установчому договорі випливає зі ст.66 Закону "Про господарські товариства", в якій повне господарське товариство визначається як товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном.
Іноді норма про солідарну відповідальність формулюється диспозитивне. Наприклад, ст.554 ЦК передбачає, що у разі невиконання зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність. Крім того, як передбачено ч. З цієї ж статті ЦК, особи, що разом поручилися, відповідають перед кредитором солідарне, якщо інше не встановлено договором поруки. Таким чином, загальним правилом відповідальності у випадках поруки є солідарність відповідальності основного боржника і поручителя. Разом з тим, угодою про поруку може бути передбачена часткова або субсидіарна відповідальність поручителя.
Перейдемо до питання про основну і додаткову (субсидіарну) відповідальність.
Основною відповідальністю в цивільному праві визнається відповідальність боржника, що виникає на підставі загальних приписів закону. Це є загальним правилом відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. Разом з тим, для повнішого захисту інтересів кредитора іноді встановлюється додаткова (субсидіарна) відповідальність, яка характеризується тим, що вона:
1) настає тільки у випадках, прямо передбачених законом або договором;
2) є покладанням додаткової відповідальності, що передбачає наявність основної відповідальності, яку несе основна відповідальна особа;
3) покладається на осіб, які не несуть безпосередньо основної відповідальності перед кредитором;
4) не може перевищувати обсягу основної відповідальності. Субсидіарно відповідальна особа, що задовольнила вимогу кредитора, в передбачених законом випадках має право регресної вимоги до основної відповідальної особи;
5) може бути обмежена законом (або відповідно до нього договором) в часі або пов'язана законом з наявністю певних умов.
Залежно від обсягу виділяється повна і обмежена відповідальність. При цьому загальним правилом є відповідальність боржника в повному обсязі. Однак за окремими видами зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за їх невиконання або за неналежне виконання.
Обмеження відповідальності можливо як законом, так і угодою сторін, але з дотриманням певних вимог (так, між соціалістичними організаціями обмеження відповідальності не допускалося їх угодою, якщо розмір відповідальності для цього виду зобов'язань точно визначався законом). Звідси можна зробити висновок, що в усіх інших випадках сторони можуть встановлювати для себе обмежену відповідальність.
У літературі як випадок обмеження відповідальності боржника називають зменшення обсягу відповідальності останнього, якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання сталося не тільки з його вини, але і з вини кредитора (вже згадувана змішана вина). Однак вважаємо, що ст.616 ЦК, на яку посилаються прихильники цієї точки зору, все-таки правильніше тлумачити не як таку, що встановлює обмежену відповідальність, а як таку, що визначає принцип змішаної відповідальності сторін як результат їх спільної вини.
Крім вже названих вище, можуть бути також виділені такі види відповідальності, як відповідальність за свої дії і відповідальність за дії інших осіб.
Прихильники такої класифікації, зазначивши, що загальне правило полягає в тому, що заходи відповідальності покладаються на того, хто порушив зобов'язання, разом з тим, вказують, що для низки випадків передбачені винятки з цього правила. Суть їх в найбільш загальній формі може бути виражено так: в передбачених законом випадках за невиконання або неналежне виконання зобов'язання однією особою заходи цивільно-правової майнової відповідальності можуть бути покладені на іншу.
У ЦК відсутня окрема норма, що встановлює таке правило. Однак у ст.528 ЦК, що регулює виконання обов'язку третьою особою, міститься положення про те, що в разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою, цей обов'язок боржник повинен виконати сам. Така позиція знайшла відображення і в цивілістичній літературі, де відповідальність за дії третьої особи розглядається як випадок відповідальності за невинувате невиконання зобов'язань.
Загалом, розмежування відповідальності за свої власні дії й за дії іншої особи, на яку покладене виконання зобов'язання, уявляється цілком виправданим. Деякі випадки такого покладання відповідальності випливають із закону. Наприклад, ст.240 ЦК передбачає, що представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто; він може передати свої повноваження частково або в повному обсязі іншій особі тільки у випадках, якщо він уповноважений на те договором або примушений до того силою обставин з метою охорони інтересів довірителя.
Для прикладу, розміри відповідальності перевізника за втрачу, нестачу, псування чи пошкодження вантажу визначено транспортними статутами (кодексами), а щодо автомобільних перевезень - також ст.363 ЦК України. Зокрема, автотранспортна організація відповідає:
1) у разі втрати або нестачі вантажу і багажу - в розмірі вартості вантажу і багажу, який втрачено чи якого не вистачає;
2) у разі пошкодження вантажу або багажу - у розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;
3) у разі втрати вантажу або багажу, здатного до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності вантажу або багажу, якщо не буде доведено, що вона менша за його дійсну вартість.
Якщо внаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе відповідальність, якість вантажу або багажу змінилася настільки, що він не може бути використаний за прямим призначенням, одержувач має право відмовитися від вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж буде згодом знайдено, одержувач має право вимагати видачі йому цього вантажу чи багажу, повернувши відшкодування, одержане за його втрату або нестачу.
Майже аналогічно вирішувалося питання про розміри відповідальності перевізника за втрату, нестачу або відшкодування вантажу і на інших видах транспорту (ст.179 Кодексу торговельного мореплавства; ст.93 Повітряного кодексу України; ст. 195 Статуту внутрішнього водного транспорту).
При втраті чи нестачі вантажу перевізник, крім відшкодування дійсної вартості або оголошеної цінності вантажу, повертає плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона не входила у ціну цього вантажу.
Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, нестачу, псування і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу та багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не з їхньої вини.
За Статутом залізниць залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи нестачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його нестачі; б) за втрату вантажу, який здано для перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість. Загальна сума відшкодування збитків на незбереження вантажу в усіх випадках не може перевищувати суми, яка сплачується за повністю втрачений вантаж. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати залізниця відшкодовує стягнути за цей вантаж перевізну плату, якщо вона не включається до вартості втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.
Отже, відповідальність перевізника за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу залишається обмеженою, бо не всі збитки від цих порушень, зокрема неодержані доходи, у цих зобов'язаннях відшкодовуються.
Раніше зазначалося, що перевезення вантажу морським транспортом пов'язане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками та випадковостями), які нерідко завдають шкоди судну чи вантажу. Іноді треба навмисно вдаватися до витрат або пожертв, щоб врятувати судно та решту вантажу (наприклад, викинути за борт вантаж, який сам загорівся). Такі збитки можуть визнані загальною чи окремою аварією.
Відповідно до ст.277 Кодексу торговельного мореплавства загальною аварією визнаються збитки, яких зазнаю внаслідок надзвичайних витраті пожертв, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту та вантажу від спільної для них небезпеки. Так, до загальної аварії належать збитки, заподіяні судну або вантажу навмисно посадкою судна на мілину або гасінням пожежі на судні тощо. Перелік обставин, за яких збитки можуть бути визнані загальною аварією, подано у ст.279 і 280 Кодексу торговельного мореплавства. Збитки розподіляються між судном, фрахтом та вантажем відповідно до їхньої вартості. Пропорційний розподіл загальної аварії між учасниками перевезення застосовують і в тому разі, коли небезпека, що спричинила надзвичайні витрати або пожертви, виникла з вини одного з учасників договору морського перевезення чи третьої особи.
Подобные документы
Загальне поняття та ознаки зобов’язального права, склад та класифікація зобов’язань. Система договорів у цивільному праві. Підстави виникнення та припинення договірних та недоговірних зобов’язань. Договір купівлі-продажу та договір дарування квартири.
курсовая работа [58,7 K], добавлен 14.07.2013Загальна характеристика господарських зобов’язань. Поняття, ознаки та види господарських договорів. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів. Особливість зобов'язання особистого характеру. Господарський процесуальний кодекс України.
контрольная работа [21,7 K], добавлен 28.10.2013Сутність позадоговірних зобов’язань та їх відмінності від договірних. Види позадоговірних зобов’язань та причини їх виникнення. Особливості відшкодування завданої майнової і моральної шкоди. Основні функції недоговірної цивільно-правової відповідальності.
реферат [20,5 K], добавлен 30.10.2011Характеристика зобов'язань в зовнішньоекономічній сфері. Різноманітність та широка сфера їх застосування. Вимоги до суб'єкту, об'єкту та предмету зобов'язання. Підстави його виникнення та ознаки. Загальна характеристика зобов'язальних правовідносин.
реферат [46,0 K], добавлен 28.05.2015Особисті немайнові та майнові відносини, які вирішують питання організації відносин між суб’єктами цивільного права. Форми цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язань. Поняття прострочення боржника або кредитора. Вина в цивільному праві.
курсовая работа [43,8 K], добавлен 14.02.2015Захист господарських відносин. Суть поняття "господарське зобов'язання" та відповідальність у випадку порушення таких зобов'язань. Правовий аналіз основних норм господарського законодавства. Формулювання підстав виникнення господарських зобов'язань.
реферат [31,7 K], добавлен 24.04.2017Порядок вчинення боржником дій щодо виконання договірного зобов’язання. Етапи аналізу при укладанні господарських договорів. Перелік підстав внесення грошових сум у депозит нотаріуса. Аналіз і обґрунтування прийнятих рішень у сфері партнерських відносин.
контрольная работа [23,2 K], добавлен 02.12.2012Загальні ознаки інститутів забезпечення виконання зобов’язань. Встановлення функціональних зв'язків між окремими інститутами забезпечення виконання зобов’язань і цивільно-правовою відповідальністю. Поняття, відповідальність та припинення договору поруки.
курсовая работа [44,0 K], добавлен 05.02.2011Визначення поняття підприємництва. Порядок безготівкових рахунків та форми безготівкових рахунків між підприємцями. Поняття зобов’язання та особливості договірних зобов’язань. Види забезпечення виконання зобов'язань згідно з законодавством України.
контрольная работа [28,7 K], добавлен 03.10.2014Поняття та основні види господарських зобов'язань, визначення підстав для їх виникнення. Аналіз особливостей та ознак господарського договору, його нормативно-правове регулювання. Специфіка відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 09.06.2011
