Особливості постановлення вироку суду

Докази визнаються такими, що одержані незаконним шляхом, тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено з порушенням гарантованих Конституцією України прав і свобод людини чи встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку здійснення дій по збиранню чи дослідженню доказів, що робить неможливим їх перевірку і ставить під сумнів їх достовірність, коли докази отримані або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами. Наприклад, відповідно до ст. 63 Конституції України (ст. 69¹ КПК України) особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе, членів сім'ї чи близьких родичів. З цього випливає, що, пропонуючи підсудному дати пояснення щодо пред'явленого обвинувачення та відомих йому обставин справи, слідчий (суддя, суд) має одночасно роз'яснити йому, а також його дружині чи близькому родичу зміст цих положень. Якщо під час проведення дізнання чи попереднього слідства підозрюваному, обвинуваченому, його дружині чи близькому родичу цього не було роз'яснено, показання зазначених осіб повинні визнаватися судом одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування.

З урахуванням зазначеного конституційного положення члени сім'ї чи близькі родичі обвинуваченого, цивільного позивача або цивільного відповідача не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за відмову від давання показань щодо такого обвинуваченого. У разі ж, коли зазначені особи погодились давати показання, вони несуть відповідальність за свідомо неправдиві показання. Слід мати на увазі необхідність неухильного захисту недоторканності особистого життя людини. Дозвіл на проникнення до житла чи до іншого володіння особи, на накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки судом.

Не можуть мати доказового значення, підлягають вилученню зі справи і знищенню будь-які дані, здобуті з нехтуванням гарантованих законом прав і свобод людини. Наприклад, не може мати доказового значення зафіксована розмова двох громадян в їх помешканні, розмова віч-на-віч, інтимні дії громадянина в його помешканні, готельному номері.

Суди зобов'язані мотивувати як вид, так і міру покарання: чому обирається, наприклад, позбавлення волі, якщо санкція статті передбачає можливість застосування й інших мір; чому застосовується умовне засудження; у зв'язку з чим покарання призначається нижче від найнижчої межі тощо [25, с. 266].

Неприпустимий обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність або невинуватість підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного.

Суд зобов'язаний мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не пов'язані з позбавленням волі: застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за даний злочин; перехід до іншого, більш м'якого покарання, звільнення підсудного від покарання.

У мотивувальній частині обвинувального вироку суд зобов'язаний навести мотиви застосування до засудженого до позбавлення волі певного виду колонії або призначення йому позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі.

Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, має бути мотивовано з викладенням підстав, передбачених ст. 69 КК України, де зазначається, що за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного виду покарання в Загальній частині КК України [3].

Недопустимий обвинувальний ухил при вирішенні питання про винність або невинуватість підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного.

У резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік досудового ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

У випадках, передбачених статтею 54 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про звернення з поданням до відповідних державних органів про позбавлення засудженого військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу [3].

У випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування [3].

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

Коли підсудному було пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких з них підсудний виправданий, а по яких - засуджений.

Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Коли призначається покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на статтю 69 Кримінального кодексу України і зазначається обрана судом міра покарання.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75 - 79 і 104 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи [23, с. 616].

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку.

У резолютивній частині вироку формулюються остаточні висновки суду про винність обвинуваченого, кваліфікацію злочину, призначення покарання і з інших питань, що підлягають вирішенню у зв'язку з остаточним вирішенням долі кримінальної справи.

У резолютивній частині обвинувального вироку мають бути зазначені:

- прізвище, ім'я та по батькові підсудного;

- рішення про визнання підсудного винним;

- кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним;

- вид та розмір покарання, призначеного підсудному за кожний злочин, який визнано доведеним; остаточна міра покарання, що підлягає відбуванню;

- вид установи з відповідним режимом, в якому повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;

- рішення про зарахування попереднього ув'язнення, якщо підсудний до постановлення вироку утримувався під вартою в порядку запобіжних заходів або затримання;

- рішення про запобіжний захід щодо підсудного до набрання вироком законної сили;

- рішення за пред'явленим цивільним позовом або рішення про відшкодування шкоди;

- рішення про речові докази;

- вказівка про розподіл судових витрат;

- вказівка про порядок та строк касаційного оскарження вироку [23, с. 624].

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, передбачених різними статтями кримінального закону, і обвинувачення у вчиненні деяких з цих злочинів не підтвердилося, у резолютивній частині вироку вказується про визнання підсудного винним за певними статтями і про виправдання за іншими.

У резолютивній частині вироку повинні бути зазначені: вид і розмір як основного, так і додаткового покарання, призначеного засудженому за кожний злочин, визнаний доведеним; основна і додаткова міра покарання, що підлягає відбуванню засудженим у сукупності злочинів.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті КК України. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникало ніяких сумнівів щодо виду та розміру покарання, призначеного судом.

Резолютивна частина вироку повинна ґрунтуватися на описовій його частині та випливати із неї. Неприпустимі протиріччя між описовою та резолютивною частинами вироку.

Вирок підписують усі судді чи один суддя, коли справа розглядалась ним одноособово. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає.

Коли кримінальна справа, в якій є окрема думка, не розглядалася судом касаційної інстанції, то після того, як вирок суду набрав законної сили, окрема думка разом з справою направляється голові вищого суду для вирішення питання про необхідність перегляду справи в порядку нагляду.

При колегіальному розгляді справи прийнятий судом вирок підписують усі судді, незалежно від того, хто і якої думки при прийнятті рішення дотримувався і як виражав свою думку з того чи іншого питання, які ставились на голосування. Такий підхід встановлюється з метою забезпечення таємниці голосування суддів у нарадчій кімнаті і запобігання ненавмисного розголошення таємниці голосування. Суддя, що залишився в меншості при голосуванні в нарадчій кімнаті, також зобов'язаний спершу підписати прийнятий судом вирок, а вже потім має право викласти письмово свою окрему думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає. Непідписання вироку кимось із суддів означає розголошення таємниці наради суддів і тягне за собою скасування вироку та перегляд справи [25, с. 203].

За умовою ст. 341 КПК України, після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок [2]. Усі присутні в залі судового засідання, в тому числі і склад суду, заслуховують вирок стоячи.

Головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування. Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє [15, с. 289].

Проголошення вироку - завершальна частина судового розгляду й істотний елемент правосуддя, у процесі якого підсудним та іншим учасникам процесу публічно, з дотриманням принципу гласності, повідомляється зміст вироку і визначається характер виникаючих у зв'язку з його прийняттям правовідносин. Вирок проголошується завжди публічно, навіть якщо справа розглядалася в закритому судовому засіданні.

Присутність підсудного при проголошенні вироку обов'язкова, крім випадків, коли справа розглядається відповідно до ст. 262 КПК України в його відсутності. Якщо підсудний порушує порядок, крім можливості публічного проголошення вироку, він відповідно до ст. 272 КПК України може бути видалений із залу суду, а вирок оголошується йому окремо (із врученням копії даного документа). Відсутність у залі інших учасників процесу - не перешкода для проголошення вироку.

Проголошення вироку є юридичним фактом, що тягне таке:

підсудний при проголошенні виправдувального вироку стає виправданим, а його порушені права підлягають негайному відновленню;

з моменту проголошення вироку для учасників процесу починає спливати строк, установлений для касаційного оскарження, а вирок, що не підлягає оскарженню, набирає законної сили;

вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання в повному його обсязі;

при виправданні підсудного або застосуванні до нього покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, суд відразу ж звільняє заарештованого підсудного з-під варти в залі суду;

суд зобов'язаний роз'яснити порядок і строки оскарження вироку, права й обов'язки учасників процесу, що випливають з вироку суду, їх право ознайомитись з протоколом судового засідання впродовж трьох діб з моменту його складання [13, с. 323].

Протягом трьох діб з моменту проголошення вироку його копія має бути вручена засудженому чи виправданому, а також має бути складено і підписано головуючим та секретарем протокол судового засідання.

При виправданні підсудного чи звільненні його від відбуття покарання або при засудженні його до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК).

Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніш обраний. Взяття під варту як запобіжний захід допускається лише за наявності підстав, зазначених у відповідних статтях глави 13 КПК України. Постановляючи вирок, суд вирішує питання про запобіжний захід і в резолютивній частині вироку має прийняти одне з рішень: скасувати запобіжний захід, замінити один запобіжний захід на інший, обрати запобіжний захід, якщо він обраним не був, а підстави для такого рішення мають місце.

Копія вироку вручається засудженому або виправданому і направляється прокурору в триденний строк після проголошення вироку.

Якщо вирок складений мовою, якої не знає засуджений чи виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад вироку на його рідній мові або на мові, якою він володіє. Вручення засудженому або виправданому копії вироку суду є обов'язковим правилом, яке не передбачає будь-яких винятків, що підлягає виконанню незалежно від того, чи був присутнім він при проголошенні вироку, чи ні.

Вручення засудженому або виправданому копії вироку суду забезпечує засудженому можливість реалізувати своє право на захист своїх законних інтересів. Вручення засудженому або виправданому копії вироку має здійснюватись під розписку з зазначенням дати і часу вручення. З відповідного моменту обчислюється строк касаційного оскарження вироку для засудженого і виправданого.

ВИСНОВКИ

1. Вирок - акт правосуддя, що містить висновок про винність або невинуватість обвинуваченого (підсудного) і вирішує справу по суті. За допомогою вироку суд вирішує завдання правильного застосування закону для того, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жодний невинний не був покараний. Відповідно до Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доказано в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Правосуддя здійснюється виключно судом; судові рішення виносяться ім'ям України [1].

2. Вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим (ст. 323 КПК). Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Законність вироку забезпечується тим, що вирок за своїм змістом заснований на незаперечних доказах, а за формою і характером прийнятих рішень відповідає вимогам Конституції України, кримінального, кримінально-процесуального законодавства й інших нормативних актів. Законним може бути лише справедливий вирок, вирок, що ґрунтується на встановленій істині та на правильному розв'язанні справи. Під обґрунтованістю вироку розуміють відповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, фактам, що мали місце в дійсності і встановленим сукупністю належних до справи, допустимих та достовірних доказів у справі.

3. З огляду на значимість вироку як акта правосуддя закон передбачає необхідну систему гарантій його законності й обґрунтованості: незалежність суддів і підпорядкування їх тільки закону; здійснення правосуддя тільки судом і заборона делегування повноважень суду іншим органам; винесення вироку в кімнаті для нарад, присутність у якій інших осіб не допускається; недопущення будь-якого впливу на суддів при прийнятті ними рішення в справі; недоторканність суддів, їх службових і житлових приміщень; таємниця наради суддів; особливий порядок обговорення питань, що вирішуються судом, і прийняття з них рішень; право судді на особливу думку, підписання вироку всім складом суду; публічне проголошення вироку відразу ж після його прийняття.

За умовою ст. 322 КПК України, вирок постановлюється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів або секретаря судового засідання та інших осіб не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку. Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті. Постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови, згідно зі ст. 375 КК України, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах, - караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

4. За умовою ст. 324 КПК України, постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений; чи винен підсудний у вчиненні цього злочину; чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин; чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме; яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати; чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений; що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна; що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, набутими злочинним шляхом; на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі; який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного; чи слід у випадках, передбачених статтею 96 Кримінального кодексу України, застосовувати до підсудного примусове лікування; чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

5. Вирішуючи питання про те, чи підлягає підсудний покаранню, слід проаналізувати матеріали кримінальної справи щодо наявності чи відсутності обставин, за яких підсудний звільняється чи може бути звільнений від кримінальної відповідальності і покарання, обставин, передбачених ст. 7 - 11¹ КПК України. Суди мають проявляти гуманність до осіб, що вчинили незначні злочини і застосовувати інститут звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, який передбачає, що за обставин, при яких особа, що вчинила незначної суспільної небезпеки злочин, за наявності передбачених в законі фактів може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання.

6. Перед тим як постановити вирок, відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого. Головуючий ставить на вирішення суду питання, зазначені в статті 324 КПК. При цьому він повинен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь. При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів. Коли під час наради при постановленні вироку суд визнав необхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою, а суддя - постановою відновлює судове слідство в справі. Слідство при цьому належить провадити в межах з'ясування обставин, які викликали його відновлення. Після закінчення відновленого судового слідства, залежно від його результатів, суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає підсудному останнє слово і виходить до нарадчої кімнати, щоб постановити вирок або, якщо дослідження цих обставин в суді виявилося неможливим, щоб винести ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування.

7. Стаття 327 КПК встановлює, що вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок і виправдувальний вирок повинні бути судом мотивовані. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умов, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена. Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 Кримінального кодексу України. Виправдувальний вирок постановлюється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.

8. Отже, вирок суду - акт правосуддя, спрямований на захист порушених прав і свобод людини й інтересів держави, в якому суд на основі всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього дослідження доказів робить висновок про винність або невинуватість підсудного і приймає рішення про притягнення його або непритягнення до кримінальної відповідальності, вирішуючи інші пов'язані з висновками суду юридичні питання. Тому вирок і може бути обвинувальним або виправдувальним. Будь-який вирок складається зі вступної, мотивувальної і резолютивної частин.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. (зі змінами та доповненнями станом на 2007 р.). - К.: Парламентське видавництво, 2007.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України (діюче законодавство України зі змінами на 20 квітня 2007 р.). - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 212 с.

3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. - К.: Атіка, 2001. - 304 с.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення, прийнятий 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1984. - Додаток до № 51. - Ст. 1112.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 22.08.80 (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 8 від 23.12.83; № 13 від 25.12.92 та № 12 від 03.12.97 «Про діяльність судів України по запобіганню злочинам та іншим правопорушенням при розгляді кримінальних та цивільних справ» // КПС «Ліга - Закон» (за станом на 2010 р.).

6. Постанова Пленуму Верховного Суду України №7 «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина» від 30 травня 1997 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України з цивільних справ / За загальною редакцією Голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. - Київ, 2004. - С.15 -16.

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 01.11.1996 року // Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справ / За загальною редакцією Голови Верховного Суду України В.Т. Маляренка. - Київ: Вентурі, 2004. - С. 9.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29.06.1990 року // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справ. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - С.62 - 73.

9. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 29 березня 2005 року // Вісник Верховного Суду України. - № 3(65). - 2006. - С. 26 - 27.

10. Бажанов М.И. Законность и обоснованность основных судебных актов в советском уголовном судопроизводстве: Дис. ... д-ра юрид. наук. - Харьков, 1966. - С. 38.

11. Грошевой Ю.М. Правовые свойства приговора - акта социалистического правосудия: Учебное пособие. - Х.: Консум, 1978. - С. 60.

12. Грошевий Ю.М. Правові властивості вироку - акту правосуддя. - Х.: Консум, 1994. - 65 с.

13. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 428 с.

14. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка. - К.: Юрисконсульт, КНТ, 2007. - С. 188 - 239.

15. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навчальний посібник. - К.: Істина, 2005. - 352 с.

16. Лупинская П.А. Решения в уголовном судопроизводстве, их виды, содержание и формы. - М.: Экономика, 1976. - С.159.

17. Михайленко О.Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 256 с.

18. Надь Л. Приговор в уголовном процессе. - М.: Юристъ, 1982. - С.179.

19. Новий тлумачний словник української мови. - К.: Знання, 2006. - Том 2. - С. 230.

20. Постановления Пленума Верховного Суда Украины по уголовным делам. - К.: Юринком Интер, 2005. - С.63 - 73.

21. Словник юридичних термінів (російсько-український) / Під заг. ред. Полешко А.С. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 320 с.

22. Судова практика по перегляду кримінальних справ в касаційному порядку // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - № 4(56). - С. 34, 65 - 66.

23. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2005. - 1088 с.

24. Толочко О.М. Судовий вирок і його мотивування. - К.: Правова єдність, 1991. - 87 с.

25. Удалова Л.Д. Кримінальний процес України: Особлива частина: підручник: НАВСУ. - К.: Кондор, 2005. - 312 с.

26. Уголовно-процессуальный Кодекс Украины: Научно-практический комментарий / Под общей редакцией Председателя Верховного Суда Украины В.Т. Маляренко; профессора, доктора юридических наук Ю.П. Аленина. - Х.: Консум, 2005. - С. 680.

27. Шибіко В.П., Молдован В.В. Кримінальний процес: Практикум. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 304 с.

Размещено на Allbest