Шлюбний договір

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. ПРАВО НА УКЛАДЕННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

2. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

1. Стаття 92 СК розвиває положення статті 9 СК щодо договірного регулювання сімейних відносин. Ідея договірного регулювання майнових відносин між подружжям визрівала давно, хоча громадська думка загалом не сприймала її. Водночас беззастережне правило статті 22 КпШС - «майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю» - не влаштовувало багатьох.

У 1992 р. Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р. було доповнено статтею 27¹ «Право подружжя на укладення шлюбного контракту». Однак ця стаття не вирішила проблеми, а лише розпочала вирішення її, водночас вона була неоднозначно витлумачена, що стало додатковою перепоною на шляху її застосування.

Порядок укладення шлюбного контракту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. за № 457, остаточно заплутав ситуацію.

Глава «Шлюбний договір» забезпечує набагато повніше і точніше правове регулювання. Відбулася й українізація правничої термінології: «договір», а не «контракт».

2. У статті 27 КпШС право на укладення шлюбного контракту було надано особам, «які беруть шлюб». Отже, мова йшла про тих, хто подав заяву про реєстрацію шлюбу, тобто про наречених. Тому ті, які уже перебували у шлюбі, права укласти шлюбний контракт не мали. Право на укладення шлюбного договору у статті 92 СК надано не лише нареченим, а й тим, хто уже давно перебуває у шлюбі.

3. Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (тобто у віці від 14 до 18 років), на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Батьки, піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного договору взагалі, так і проти його умов. Відмова батьків чи піклувальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

1. За статтею 27 КпШС особи могли укласти угоду щодо вирішення питань життя сім'ї, у якій передбачити майнові права та обов'язки подружжя.

Попри певну неточність формулювань, можна було стверджувати, що у цій угоді мають регулюватися не всі питання життя сім'ї, а лише ті, які стосуються майнової сфери подружніх відносин. Однак у Порядку укладення шлюбного контракту сфера дії шлюбного договору була розширена: у шлюбному контракті «можуть також передбачатися не майнові, моральні або особисті зобов'язання». Викликав подив не лише перелік цих зобов'язань, а й те, що у примірному зразку шлюбного контракту, затвердженому Міністерством юстиції України, невиконання чоловіком обов'язку забезпечити протягом 5 років сім'ю окремою квартирою було названо підставою для розірвання шлюбу, і те, «що обов'язковою умовою при укладенні шлюбного контракту є вибір прізвища чоловіка спільним прізвищем подружжя».

2. Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та іншим родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.

3. Відповідно до статті 27¹ КпШС умови шлюбного контракту не могли погіршувати становище будь-кого з подружжя, порівняно з законодавством України. Цією нормою була підірвана сама ідея запровадження інституту шлюбного договору. Адже закріплення в шлюбному контракті нерівності часток у майні, набутому за час шлюбу, було нічим іншим, як саме погіршенням становища одного з подружжя.

У частині четвертій статті 93 СК заборонені лише такі умови шлюбного договору, які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Отже, умови цього договору можуть погіршити становище одного з подружжя, порівняно з тим, що є у законі, але тільки до певної межі.

4. У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Шлюбним договором може бути визначене передання дитині у користування житлового приміщення, іншого майна, а також розмір і порядок стягнення аліментів.

У шлюбному договорі той, з ким проживає дитина, не може відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.

5. Порядок укладення шлюбного контракту передбачив можливість передачі за цим договором права власності на нерухомість. Ця новела, яка до порядку укладення шлюбного контракту не мала жодного відношення і тим засвідчила перебільшення Кабінетом Міністрів України своїх повноважень, викликала додаткову плутанину. Для виправлення ситуації у частині четвертій статті 93 СК записана інша за змістом норма. Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у статті 7 цього Кодексу.

6. Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.

Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що у разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства чоловік буде позбавлений права на проживання в помешканні дружини, така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім'ї.

2. ФОРМА ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується.

1. Закон вимагає письмової форми шлюбного договору і посвідчення його нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може.

Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.

2. Стаття 94 СК не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню стаття 220 Цивільного кодексу України.

3.ПОЧАТОК ДІЇ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу.

2. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

1. Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не співпадати. Не виключено, що початок дії шлюбного договору або частини його умов сторони можуть пов'язати із відкладальною обставиною.

Відкладальною обставиною є та, щодо якої наперед невідомо, настане вона чи ні. До настання відкладальної обставини весь договір або його частини наче дрімають. Як тільки вона настане, права та обов'язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бути розірвання шлюбу, окреме проживання тощо.

Іноді особливість шлюбного договору може полягати саме в тому, що його дія має розпочатися лише у разі розірвання шлюбу.

4. СТРОК ДІЇ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов'язків.

2. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

1. Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча можуть домовитися і про це. Сторони можуть визначити тривалість певного майнового права, наприклад, строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.

2. Шлюбний договір припиняється у разі смерті одного з подружжя. Та умова шлюбного договору, за якою надається дружині чи чоловікові право довічного проживання в помешканні (тобто особистий сервітут), накладає відповідний обов'язок на спадкоємця померлого.

5. ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПРАВОВОГО РЕЖИМУ МАЙНА

шлюбний договір поділ майно

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

1. Частина перша цієї статті була зумовлена потребами судової практики. У численних спорах про поділ майна, придбаного за час шлюбу, фігурувала одна і та ж обставина: одна із сторін заявляла, що вклала у його придбання свої кошти чи кошти батьків, але не мала достатніх доказів на підтвердження цієї обставини, або кошти, інші речі були подаровані на весіллі не подружжю, а саме їй.

Для полегшення вирішення подібних конфліктів у шлюбному договорі може бути, наприклад, зафіксовано, що дружина передає на потреби сім'ї певну грошову суму. Ця обставина може бути використана в майбутньому як доказ при визначенні частки кожного із подружжя у майні, набутому за час шлюбу.

2. Основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелюванні (скасуванні, пом'якшенні) положення статті 60 цього Кодексу, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Беззастережна дія цього правила часто не відповідає інтересам підприємця, який є суб'єктом різноманітних ризиків.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми. Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю, з визначенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини - 1/4; вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи. Сторони можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу за доход чоловіка. Сторони можуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

3. Цей кодекс надає можливість обумовити у шлюбному договорі, що у помешканні подружжя будуть проживати батьки одного з них чи дитина від попереднього шлюбу.

4. Сторони можуть включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, його використання для задоволення інтересів подружжя, дітей, інших членів сім'ї.

6. ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПОРЯДКУ КОРИСТУВАННЯ ЖИТЛОМ

1. Якщо у зв'язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

2. Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

1. Найбільш проблематичним при погіршенні подружніх стосунків є їхнє спільне проживання в одному помешканні.

За статтею 64 Житлового кодексу УРСР 1983 р. той, кого наймач вселив у помешкання як члена своєї сім'ї, зокрема дружина чи чоловік, має права на житло нарівні з наймачем, а тому «моя» квартира стає «нашою» без будь-яких застережень.

За статтею 156 ЖК члени сім'ї власника житлового будинку, квартири, які проживають разом з ним, користуються помешканням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування ним.

Розірвання шлюбу не припиняє право колишньої дружини чи колишнього чоловіка на подальше проживання в помешканні. Це правило, про яке багато людей не знає, призводить до того, що один із подружжя часто жалкує, що знехтував можливістю укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі може бути визначено порядок користування, підстави виселення не лише щодо помешкання, яке є приватною власністю одного з подружжя, а й щодо помешкання державного чи кооперативного житлового фонду.

2. Сторони можуть домовитися про те, що з моменту поселення дружина чи чоловік не матиме самостійного права на житло і відповідно можуть бути виселені на вимогу наймача у будь-який час, а також про виплату тому, хто звільняє помешкання, грошової компенсації чи передачу іншого майна.

7. ВИЗНАЧЕННЯ У ШЛЮБНОМУ ДОГОВОРІ ПРАВА НА УТРИМАННЯ

1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

2. Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

3. Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

1. Відповідно до статті 75 СК право на утримання виникає у того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги. У шлюбному договорі право на утримання може бути передбачене і для того, хто є працездатним, а також право одного із подружжя на аліменти незалежно від його матеріального стану. Водночас право на аліменти того, хто є працездатним, може бути обумовлене іншими додатковими обставинами: тривалістю спільного проживання, наявністю дітей, продовженням навчання тощо.

2. Якщо у шлюбному договорі визначено лише розмір аліментів, право на аліменти виникне за наявності загальних підстав, відповідно до статті 75 СК.

3. Сторони можуть домовитися про припинення права на утримання, з виплатою грошової компенсації, тобто про виплату своєрідного грошового відступного.

4. У статті 99 СК подані лише основні варіанти домовленості про утримання.

Сторони можуть включити до шлюбного договору й інші умови. Однак у шлюбному договорі не може бути умови, за якою особа позбавляється того права на утримання, яке вона має за законом, або іншим чином порушуються її інтереси. Тому умова договору, за якою, наприклад, дружина буде мати право на аліменти лише у разі перебування у шлюбі протягом не менше десяти років, не буде вважатися дійсною.

Отже, шлюбним договором не можна відібрати у дружини чи чоловіка того права на утримання, яке визначене законом, або змінити у гірший бік умови його виникнення чи здійснення.

5. У статті 99 СК встановлена спрощена процедура примусового виконання обов'язку по утриманню. Наділення нотаріуса правом вчинення виконавчого напису на шлюбному договорі підтверджує ту обставину, що нотаріус є органом захисту сімейних прав особи.

8. ПРАВО НА ВІДМОВУ ВІД ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору.

Права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

1. Свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього. Така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний.

Законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору була стаття про відмову від правочину, що вперше закріплена у статті 214 Цивільного кодексу України. На думку професора О. В. Дзери, у цій ситуації мова мала би йти не про відмову від договору, а про його розірвання.

Але ж відмова від договору і розірвання договору - це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

2. Чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, а це означає, що певні матеріальні блага, які були уже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню або грошовій компенсації.

9. РОЗІРВАННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

1. Розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді. До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об'єктивна або суб'єктивна неможливість їх виконання. Об'єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб'єктивна - каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру.

2. Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя.

Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування.

Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення.

Вимога про розірвання договору може бути подана, наприклад, у разі знищення майна, банкрутства особи, яка займалася підприємництвом, інвалідністю одного із подружжя, в результаті чого умова про передання ним половини майна чи надання утримання не може бути виконана.

10. ВИЗНАННЯ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ НЕДІЙСНИМ

1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

1. Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично.

2. За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав, а саме:

1) якщо його зміст не відповідає вимогам закону (зокрема, якщо в ньому позбавлено права на аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу);

2) якщо шлюбний договір було укладено особою, яка була недієздатною або у зв'язку з психічним розладом здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними;

3) якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства (примусу, залякування, погроз);

4) якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах. Мова може йти, наприклад, про вагітну жінку, умовою реєстрації шлюбу з якою була вимога чоловіка про підписання договору, за яким їй визначена мінімальна частка у майні.

11. ЗМІНА УМОВ ШЛЮБНОГО ДОГОВОРУ

1. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

2. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

1. Чи можна змінити шлюбний договір? Чи шлюбний договір є священним і недоторканним, а тому жодна обставина не може похитати його змісту? Ствердна відповідь на кожне із цих запитань має своїх прихильників.

Оскільки шлюбний договір - це договір, він, як і інші договори, не може бути заброньований від зміни життєвих ситуацій, які можуть настати поза волею дружини чи чоловіка. Саме тому передбачена можливість внесення до шлюбного договору відповідних змін та доповнень.

Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони. Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час. Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставах.

2. Стаття 100 СК допускає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя. Але це, всупереч позиції професора О. Дзери, не може вважатися односторонньою зміною умов договору. Для забезпечення справедливості суду належить співставити, наскільки змінилася ситуація порівняно з тією, яка існувала на момент укладення шлюбного договору, проаналізувати вагомість нового інтересу позивача і на підставі такої аналітичної діяльності зробити висновок про відповідність змісту шлюбного договору цьому інтересу. У свою чергу, позивачеві належить зібрати відповідні докази того, що якби такий інтерес існував на момент укладення шлюбного договору, він не підписав би його.

3. Положення частини третьої статті 100 СК є засобом охорони інтересів слабшої сторони, своєрідною противагою тому, хто сильніший, пересторогою від його спроб утвердження у шлюбному договорі свого диктату. Так, якщо у шлюбному договорі було зазначено, що частка дружини у майні, набутому за час шлюбу, становитиме 1/10, то згодом у разі її важкої хвороби чи інвалідності дитини, яка залишилася з нею, дружина мала би підставу для звернення до суду з позовом про збільшення цієї частки. [1]

ВИСНОВКИ

У правових системах, де передбачено укладання шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентуються. В такому разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі та ставити подружжя в гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства (ч. 2 ст. 27¹ КпШС України). [3]

Основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелюванні (скасуванні, пом'якшенні) положення статті 60 цього Кодексу, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Беззастережна дія цього правила часто не відповідає інтересам підприємця, який є суб'єктом різноманітних ризиків.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми. Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю, з визначенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини - 1/4; вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи. Сторони можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу за доход чоловіка. Сторони можуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Ромовська З. Сімейний кодекс України. - К.:2003.

2. Індиченко С.П., Гопанчук В.С., Савченко Л.А. Сімейне право України. - К.:1997.

3. Ариванюк Т.О., Бірюков І.А., Гопачук В.С. Сімейне право України / Підручник. - К.:2002.

4. Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право / Курс вибраних лекцій. - К.:1997.

Размещено на Allbest.ru